Постанова

від 09.11.2022 по справі 479/859/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

09 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 479/859/20

провадження № 61-8734св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, - приватний нотаріус Врадіївського районного нотаріального округу Миколаївської області Лавріненко Максим Іванович,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кривоозерського районного суду Миколаївської області у складі судді Репушевської О. В. від 06 квітня 2022 року та постанову Миколаївського апеляційного суду у складі колегії суддів: Самчишиної Н. В.,

Колосовського С. Ю., Серебрякової Т. В.,від 04 липня 2022 року, і виходив з наступного.

Короткий зміст заявлених позовних вимог

У жовтні 2020 рокуОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до

ОСОБА_2 про визнання недійсними заповітів та скасування свідоцтв про право на спадщину.

Свої вимоги позивачка мотивувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік ОСОБА_3 , після смерті якого залишилось спадкове майно у вигляді земельних ділянок, що розташовані на території Берізківської сільської ради Кривоозерського району Миколаївської області.

У відповідь на звернення із заявою про прийняття спадщини до Першої Первомайської державної нотаріальної контори, 06 жовтня 2017 року їй було повідомлено, що існує два заповіти ОСОБА_3 , які складені 21 березня 2011 року та 22 липня 2015 року на ім`я ОСОБА_2 , що посвідчені приватним нотаріусом Врадіївського районного нотаріального округу Миколаївської області Лавріненком М. І.

На думку позивачки, заповіти були складені ОСОБА_3 з порушенням порядку їх посвідчення, оскільки вони не були підписані ОСОБА_3 та не відповідали волі спадкодавця, а також з невідомих причин посвідчені поза межами територіального округу місця розташування земельних ділянок і місця проживання спадкодавця, що викликає сумніви у їх законності. ОСОБА_3 на час написання заповітів був здоровою людиною без будь-яких вад та за життя зазначав, що хотів залишити своє майно своїм дітям.

ОСОБА_1 просила суд визнати недійсними заповіти, складені ОСОБА_3 : від 21 березня 2011 року, зареєстрований у спадковому реєстрі за № 210, та від 22 липня 2015 року, зареєстрований у спадковому реєстрі за № 554, на ім`я ОСОБА_2 , скасувати свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 01 березня 2018 року, посвідчені приватним нотаріусом Врадіївського районного нотаріального округу Миколаївської області Лавріненком М. І., зареєстровані в реєстрі

за № № 2-292, 2-293, 2-294, 2-295, 2-296, 2-297, 2-298, 2-299, 2-300, 2-301.

Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції

Рішенням Кривоозерського районного суду Миколаївської області

від 06 квітня 2022 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, щозаповіти по формі та змісту відповідають вимогам чинного законодавства, а їхні положення не викликають сумнівів щодо дійсного волевиявлення заповідача. Позивачкою не доведено обставин, які б могли бути підставою для визнання оспорюваних заповітів, а отже і свідоцтв про право на спадщину, недійсними.

Основний зміст та мотиви постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 04 липня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 06 квітня

2022 року - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що заповіт від 22 липня 2015 року за формою та порядком посвідчення відповідає вимогам статей 1247, 1248 ЦК України і розділу ІІ глави 3 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5. У тексті заповіту вказано, що його підписав ОСОБА_4 у зв`язку з хворобою заповідача на його особисте прохання та за його дорученням після прочитання тексту заповіту нотаріусом. Посвідчення заповіту відбулося при двох свідках, які не є, ані спадкоємцями за заповітом, ані членами сім`ї чи близькими родичами ОСОБА_2 . Дієздатність свідків було перевірено нотаріусом. Підписання заповіту іншою особою на прохання заповідача відбулося з дотриманням вимог закону.

Рішення суду першої інстанції було оскаржено позивачкою в частині відмови у задоволені позовних вимог щодо визнання недійсним заповіту

від 22 липня 2015 року, скасування свідоцтв про право на спадщину за заповітом від 01 березня 2018 року, посвідчених приватним нотаріусом Врадіївського районного нотаріального округу Миколаївської області Лавріненком М. І., зареєстрованих в реєстрі за № № 2-292, 2-293, 2-294,

2-295, 2-296, 2-297, 2-298, 2-299, 2-300, 2-301, а тому в іншій частині не було предметом апеляційного перегляду.

Узагальнені доводи касаційної скарги

У вересні 2022 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 06 квітня 2022 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 04 липня 2022 року, у якій просить скасувати оскаржувані судові рішення, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень заявниця зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди необґрунтовано відхилили клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а також не дослідили належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

У касаційній скарзі заявниця вказує, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки тим обставинам, що спадкодавець 22 липня

2015 року під час посвідчення заповіту був писемним і сам міг підписати заповіт. При вирішенні спору судами не було досліджено медичну документацію про хвороби спадкодавця, залишено поза увагою, що вона датована 2016 роком, тобто після складання заповіту. Посилається на те, що до суду першої інстанції було подано клопотання про долучення до матеріалів справи доказів про стан здоров`я спадкодавця, однак зазначене клопотання було задоволено частково, при цьому не наведено мотивів відхилення доказів. Суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про виклик свідків. При цьому наявні у матеріалах справи докази свідчать про те, що спадкодавець будь-яких вад із зором не мав.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 15 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі № 479/859/20.

Ухвалою Верховного Суду від 31 жовтня 2022 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

У визначений судом строк відзив на касаційну скаргу не надходив

Фактичні обставини справи, встановлені судами

22 липня 2015 року ОСОБА_3 на випадок своєї смерті склав заповіт, згідно з яким земельні ділянки, призначені для введення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташовані за адресою: Миколаївська область, Кривоозерський район, Берізківська сільська рада, 4823980200:02:000:1335, 4823980200:02:000:1334, 4823980200:01:000:1182, 4823980200:01:000:1183, 4823980200:01:000:1181, заповів ОСОБА_2 , 1978 року народження.

Вказаний заповіт посвідчено приватним нотаріусом Врадіївського районного нотаріального округу Миколаївської області Лавріненко М. І. в присутності двох свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 і підписано іншою особою ОСОБА_4 у зв`язку із хворобою заповідача ОСОБА_3 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть від 16 березня 2017 року серія НОМЕР_1 , актовий запис № 226.

Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина, зокрема на вищезазначені земельні ділянки.

Згідно зі свідоцтвами про право на спадщину за заповітом від 01 березня 2018 року ОСОБА_2 успадкував вказані вище земельні ділянки.

Позивачка у встановлений законом строк також звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті чоловіка ОСОБА_3 .

Постановою Першої Первомайської державної нотаріальної контори

від 06 жовтня 2017 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на земельні ділянки, які залишилися після смерті її чоловіка, у зв`язку з тим, що є спадкоємець за заповітом на земельні ділянки.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з положеннями пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статей 1233, 1234 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.

При цьому право дієздатної фізичної особи на заповіт, як і будь-яке суб`єктивне цивільне право, здійснюється нею вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 та стаття 1234 ЦК України).

Заповіт як остання воля особи стосується її розпоряджень на випадок смерті і покликаний вирішувати важливі для особи питання щодо призначення спадкоємців, позбавлення спадкоємців за законом права спадкування, визначення обсягу спадщини, що має спадкуватися за заповітом, встановлювати інші розпорядження, які відповідають заповіту та вимогам законодавства про спадкування.

Право на заповіт може бути реалізоване протягом всього життя особи і включає як право на складення заповіту або кількох заповітів, так і права на їх зміну, скасування.

Свобода заповіту передбачає особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача.

Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання.

Юридична природа заповіту ґрунтується на його законодавчому визначенні

як особистого розпорядження фізичної особи на випадок смерті

(стаття 1233 ЦК України).

Відповідно до частин першої-п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частинами першою та другою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Загальні вимоги до форми заповіту та порядку його посвідчення встановлені статтями 1247, 1248 ЦК України, відповідно до яких заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем.

Разом із тим, якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу.

У частині четвертій статті 207 ЦК України зазначено, що якщо фізична особа у зв`язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа. Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє.

Можливість посвідчення заповіту при свідках, яке відбувається за бажанням заповідача, регламентована положеннями статті 1253 ЦК України передбачена. У випадках, встановлених абзацом третім частини другої статті 1248 і статтею 1252 цього Кодексу, присутність не менш як двох свідків при посвідченні заповіту є обов`язковою. Свідками можуть бути лише особи з повною цивільною дієздатністю і не можуть бути: нотаріус або інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт; спадкоємці за заповітом; члени сім`ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом; особи, які не можуть прочитати або підписати заповіт. Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому. У текст заповіту заносяться відомості про особу свідків.

У відповідності до пунктів 1.8, 1.11 глави 3 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, якщо заповідач унаслідок фізичної вади, хвороби або з будь-яких інших причин не може власноручно підписати заповіт, за дорученням заповідача він може бути підписаний іншою фізичною особою. На бажання заповідача, а також у випадках, якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватись не менше ніж при двох свідках.

Частина перша статті 1257 ЦК України визначає, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

Аналіз частини першої статті 1257 ЦК України у смисловому зв`язку з іншими нормами дає підстави вважати, що порушеннями вимог до форми і посвідчення заповіту є лише ті, які прямо зазначені у главі 85 ЦК України, її статтях 1247-1249, 1253.

Відповідно до статей 12, 81ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов загалом обґрунтованого висновку про те, що позивачка не надала належних доказів, які б безспірно підтверджували її доводи про те, що дії ОСОБА_3 , спрямовані на складення заповіту від 22 липня 2015 року, не відповідали його волі. Заповіт від 22 липня 2015 року за формою відповідає вимогам статей 1247, 1248 ЦК України та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

У тексті заповіту вказано, що його підписав ОСОБА_4 у зв`язку із тим, що заповідач має хворобу очей, на його особисте прохання та за його дорученням після прочитання тексту заповіту нотаріусом, а посвідчення заповіту, відбулося при двох свідках, які не є ані спадкоємцями за заповітом, ані членами сім`ї чи близькими родичами заповідача. Нотаріусом було перевірено дієздатність свідків.

Підписання заповіту іншою особою на прохання заповідача відбулося з дотриманням вимог закону та відображало дійсне волевиявлення заповідача на розпорядження своїм майном. Текст спірного заповіту був прочитаний вголос у присутності заповідача.

Вказані висновки узгоджуються із висновками Верховного Суду, висловленими у постановах від 28 жовтня 2019 року у справі № 484/4366/18 (провадження № 61-17401св19), від 05 листопада 2020 року у справа № 347/900/18 (провадження № 61-3275св19), від 06 серпня 2020 року у справі № 460/82/17 (провадження № 61-39647св18), 04 травня 2022 року у справі № 447/142/18 (провадження № 61-6341св21).

При вирішенні спору судами також досліджену медичну документацію про хвороби спадкодавця та надано їй належну оцінку, зокрема встановлено, що надана позивачкою медична документація датована, починаючи з 2016 року, тобто після складання оспорюваного заповіту.

Судом першої інстанції було розглянуто клопотання позивачки від 18 січня 2022 року про виклик свідків та відмовлено у його задоволенні за необґрунтованістю, оскільки у заяві про виклик свідків не зазначено які саме обставини можуть підтвердити свідки.

За встановлених обставин суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про недоведеність позивачкою дефекту форми заповіту, а також невідповідності дійсної волі заповідача змісту заповіту.

При цьому слід враховувати, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року в справі № 522/9893/17 (провадження № 14-173цс20) звернуто увагу на те, що законодавство про нотаріат і нотаріальну діяльність не може чинити негативний вплив на матеріальне право - встановлювати підстави нікчемності правочину, якщо саме таких підстав для його нікчемності матеріальне право не містить. Порушення норм про необхідність додержуватися нотаріусом свого нотаріального округу може тягти відповідальність нотаріуса, передбачену законом, але не тягне нікчемність заповіту, посвідченого з таким порушенням.

Колегія суддів, надаючи оцінку судовим рішенням на предмет їх законності у межах доводів касаційної скарги, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, оскільки суди правильно застосували норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Кривоозерського районного суду Миколаївської області

від 06 квітня 2022 року та постанову Миколаївського апеляційного суду

від 04 липня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников Судді О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович