Рішення

від 05.10.2022 по справі 758/5231/18

ПОДІЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 758/5231/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 жовтня 2022 року Подільський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді - Головчака М. М.,

за участю секретаря судового засідання - Савіцької Д. А.,

представника позивачів (відповідачів за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 , представника відповідача (позивача за зустрічним позовом) - Архангельського К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Подільського району м. Києва», Комунального підприємства «Центральний Подільського району міста Києва» до ОСОБА_2 про стягнення боргу за житлово-комунальні послуги та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Комунального підприємства «Центральний Подільського району міста Києва», Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Подільського району м. Києва» про відшкодування збитків, -

В С Т А Н О В И В :

У квітні 2018 року КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Подільського району м. Києва» та КП «Центральний Подільського району міста Києва» звернулися до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за житлово-комунальні послуги, в якому просили стягнути з відповідача: на користь КП «Центральний Подільського району міста Києва» заборгованість за спожиті послуги за період 01.09.2010 по 30.04.2015 у розмірі 70 586, 94 грн (з них основна сума заборгованості - 42 504,40 грн, інфляційні нарахування - 24 414,45 грн, 3 % річних - 3 668,09 грн) та судові витрати 1635,72 грн; на користь КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Подільського району м. Києва» заборгованість за спожиті послуги за період 01.05.2015 по 31.10.2016 у розмірі 5 449,09 грн (з них основна сума заборгованості - 4 908, 32 грн, інфляційні нарахування - 435,82 грн, 3 % річних - 104,95 грн) та судові витрати 126,28 грн.

На обґрунтування свої позовних вимог вказують, що відповідач ОСОБА_2 , є власником квартири АДРЕСА_1 . Остання проживає в ній і користується послугами, що надавались/надаються позивачами. Відповідач не вносила плату за споживання таких послуг, в результаті чого утворилась заборгованість за житлово-комунальні послуги.

Ухвалою суду від 25 червня 2018 року провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження.

23 жовтня 2018 року ОСОБА_2 подала до суду зустрічну позовну заяву до КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Подільського району м. Києва» та КП «Центральний Подільського району міста Києва» про відшкодування збитків, в якій просила стягнути з відповідачів на її користь 100 000,00 грн за відновлювальний ремонт.

Свої позовні вимоги ОСОБА_2 обґрунтовує тим, що виконавцем комунальних послуг були надані неякісні послуги, внаслідок чого відбулося залиття її квартири з покрівлі даху, що завдало їй матеріальних збитків.

Ухвалою суду від 11 грудня 2018 року зустрічну позовну заяву прийнято до провадження.

26 грудня 2018 року представником КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Подільського району м. Києва» подано відзив на зустрічну позовну заяву, в якому він просить відмовити у задоволенні зустрічних позовних вимог у повному обсязі, оскільки вони не підтвердженні належними та достовірними доказами.

03 січня 2019 року на адресу суду надійшов відзив на зустрічну позовну заяву КП «Центральний Подільського району міста Києва», в якому вони просять відмовити у задоволенні позовних вимог та застосувати строки позовної давності у частині вимог до них, оскільки ними здійснювалося утримання будинків та прибудинкової території позивача до 01.04.2015, а отже строк позовної давності сплинув 01.04.2018.

Разом з цим, надійшла заява про застосування строків позовної давності, в якій КП «Центральний Подільського району міста Києва» просить відмовити у задоволенні зустрічних позовних вимог у частині вимог до них, оскільки ними здійснювалося утримання будинків та прибудинкової території до 01 квітня 2015 року, а відтак строк позовної давності сплинув 01 квітня 2018 року, ОСОБА_2 заявлені вимоги про відшкодування збитків 23 жовтня 2018 року.

Ухвалою суду від 08 травня 2019 року у справі призначено судову будівельно-технічну експертизу, на вирішення якої поставлено питання: яка вартість ремонтно-будівельних робіт, які необхідно провести в приміщенні квартири АДРЕСА_1 , для усунення пошкоджень, які виникли внаслідок її залиття з даху будинку.

09 грудня 2019 року до суду надійшов висновок експерта, в якому вказано, що вартість ремонтно-відновлювальних робіт (розмір завданої матеріальної шкоди) та вартість ремонтно-будівельних робіт для усунення наслідків залиття квартири АДРЕСА_1 , згідно даних візуально-інструментального обстеження, станом на час проведення дослідження, становить 65 857,20 грн.

Протокольною ухвалою суду від 21 лютого 2020 року провадження у справі зупинено у зв`язку прийняттям рішення про врегулювання спору за участю судді.

Ухвалою суду від 02 березня 2020 року врегулювання спору за участю судді припинено, провадження у справі відновлено та передано справу до канцелярії суду для проведення її перерозподілу.

На підставі розпорядження керівника апарату № 113 від 14 квітня 2020 року, протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями головуючим суддею у справі обрано суддю ОСОБА_3 .

На підставі розпорядження керівника апарату № 1963 від 11 травня 2021 року у зв`язку зі звільненням судді ОСОБА_3 , протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями головуючим суддею у справі обрано суддю Головчака М.М.

Ухвалою суду від 15 червня 2021 року справу прийнято до провадження за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

20 серпня 2021 року відповідачем за первісним позовом та позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_2 подано заяву про збільшення позовних вимог за зустрічним позовом, в якій вона просить суд солідарно з відповідачів 281 748,43 на відшкодування її моральних страждань.

Ухвалою суду від 28 червня 2022 року закрито підготовче провадження у справі та призначено до розгляду по суті.

У судовому засіданні представник позивачів просив первісний позов задовольнити, із підстав в ньому наведених. Щодо задоволення зустрічних позовних вимог просив відмовити.

Представник відповідача за первісним позовом та позивача за зустрічним позовом ОСОБА_4 просив суд відмовити у задоволенні первісних позовних та задовольнити їх вимоги за зустрічною позовною заявою в повному обсязі.

Суд, вивчивши матеріали справи, встановивши обставини справи та перевіривши їх доказами, яким надана оцінка в їх сукупності, дійшов наступних висновків.

Стаття 263 ЦПК України регламентує, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

За загальним правилом статей 15,16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_1 , проживає в ній та є споживачем послуг, що надавалися позивачами.

Комунальне підприємство «Центральний Подільського району міста Києва» створене на підставі рішення Подільської районної у місті Києві ради від 07.12.2007 року № 240 «Про удосконалення структури управління житловим господарством Подільського району», що надає житлового-комунальні послуги та здійснював утримання будинків та території відповідача до 01.05.2015.

Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Подільського району м. Києва» створене на підставі рішення Київської міської ради від 09.10.2014 року № 270/270 «Про удосконалення структури управління житлово-комунальним господарством м. Києва» та здійснював утримання будинків та території відповідача з 01.05.2015.

Згідно з розрахунків, наданих позивачами, вбачається, що відповідач ОСОБА_2 не сплачувала за надані їй житлово-комунальні послуги за період 01.09.2010 по 30.04.2015 року на користь Комунального підприємства «Центральне Подільського району міста Києва», у зв`язку з чим утворилась заборгованість, загальний розмір якої становить 70 586,94 грн.

Відповідач також не сплачувала за надані їй житлово-комунальні послуги за період з 01.05.2015 по 31.10.2016 року на користь Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Подільського району міста Києва», у зв`язку з чим, у нього утворилась заборгованість, загальний розмір якої становить 5 449,09 грн.

Законом України «Про житлово-комунальні послуги» визначено основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Виробник послуг може бути їх виконавцем. Особливими учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником.

Згідно з п. 7 «Правил користування приміщеннями житлових будинків» затверджених Постановою КМУ № 572 від 08.10.1992 р. зі змінами та доповненнями ст. 10 ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду» квартиронаймачі квартир багатоквартирних будинків зобов`язані щомісячно вносити відповідний рахунок власника будинку плату за обслуговування і ремонт будинку.

Законом України «Про житлово-комунальні послуги» врегульовані права та обов`язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг, якими є власник, споживач, виконавець та виробник, серед яких обов`язком виконавця є надання послуг вчасно та відповідної якості, згідно із законодавством та умовами договору, а також підготовка та укладання із споживачем договору про надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за недотримання умов його виконання, згідно з типовим договором.

Правом споживача є одержання вчасно та відповідної якості житлово-комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, а його обов`язком - оплатити житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Даним Законом передбачено, що під договором слід розуміти усну чи письмову угоду між споживачем та виконавцем послуг. Цей Закон також передбачає оформлення письмової угоди через посередництво квитанцій та інших розрахункових документів.

Згідно ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживачі зобов`язані оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Статтею 509 Цивільного кодексу України (надалі за текстом - ЦК України) визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а статтею 525 ЦКУ передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч.ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідач, всупереч положенню ч. 1 ст. 81 ЦПК України не надано належних та допустимих доказів своєчасної та у повному обсязі сплати наданих йому житлово-комунальних послуг та відсутності заборгованості перед співпозивачами по оплаті цих послуг.

Разом з цим, під час розгляду справи ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_4 не заперечували наявність вказаної заборгованості.

Невиконане перед позивачами грошове зобов`язання дає право позивачам на стягнення з відповідача інфляційного збільшення боргу та 3% річних як відповідальності за несвоєчасно виконане грошове зобов`язання.

Так, відповідно ч. 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зважаючи на те, що між позивачем та відповідачем існують грошове зобов`язання, які відповідач порушує, наявна заборгованість підлягає сплаті з урахуванням інфляційних нарахувань та 3% річних.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином і в строк відповідно до вказівок закону, договору.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил. Споживачем житлово-комунальних послуг являється фізична особа чи юридична особа, яка отримує чи має намір отримувати житлово-комунальні послуги.

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач зобов`язаний укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках визначених законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» якщо споживач (інша особа, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача), який отримав проект договору (змін до нього) від виконавця комунальної послуги, не повідомив протягом 30 днів про свою відмову від укладання договору (внесення змін) та не надав своїх заперечень або протоколу розбіжностей до нього, а вчинив дії, які засвідчують його волю до отримання (продовження отримання) відповідної комунальної послуги від цього виконавця (у тому числі здійснив оплату наданих послуг), договір (зміни до нього) вважається укладеним у редакції, запропонованій виконавцем комунальної послуги, якщо інше не передбачено цим Законом.

Відповідно до ч. 5 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відмова споживача (іншої особи, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача) від укладання договору з виконавцем комунальної послуги не звільняє його від обов`язку оплати фактично спожитої комунальної послуги, наданої таким виконавцем.

Оскільки обов`язок споживача житлово-комунальних послуг як власника житла ґрунтується не тільки на договорі, але й на законі, відсутність письмових договірних відносин не є підставою для звільнення від оплати житлово-комунальних послуг.

Позивачі щомісячно нараховували відповідачу плату за наданні послуги з водопостачання, однак останній кошти за вказані послуги не сплачував, внаслідок чого виникла заборгованість за надані послуги.

Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Положеннями ст.ст. 526, 530 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Як зазначено у ст. 610 ЦК України, - порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до положень ст.611 ЦК України, - у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає встановленим факт порушення прав позивачів, тому позовні вимоги щодо стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги є законними і обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо зустрічних позовних вимог суд зазначає наступне.

Відповідно до Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених Наказом Держжитлокомунгоспу України 17 травня 2005 року № 76 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 25 серпня 2005 року за № 927/11207, балансоутримувач будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд - власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом.

Технічне обслуговування житлових будинків включає роботи з контролю за його станом, забезпечення справності, працездатності, наладки і регулювання інженерних систем тощо. Контроль за технічним станом здійснюється шляхом впровадження системи технічного огляду жилих будинків (абзаци третій, четвертий пункту 2 цих Правил).

Відповідно до абзацу 16 частини першої статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» утримання будинків і прибудинкових територій - господарська діяльність, спрямована на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи щодо забезпечення експлуатації та/або ремонту жилих та нежилих приміщень, будинків і споруд, комплексів будинків і споруд, а також утримання прилеглої до них (прибудинкової) території відповідно до вимог і нормативів, норм, стандартів, порядків і правил згідно із законодавством.

Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

За змістом указаної норми для стягнення шкоди необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Як вбачається з пояснень представника КП «Керуючої компанії з обслуговування житлового фонду Подільського району м. Києва» вони визнають факт залиття, який підтверджений актом від 06.02.2019 та готові здійснити відшкодування ОСОБА_2 , проте саме за це період, оскільки вони є балансоутримувачами житлового та нежитлового фонду Подільського району м. Києва з 01.02.2015 (т.2, а.с. 78-79).

З матеріалів справи вбачається, що залиття відбулося з криші, що також підтверджено актом, який складений КП «Центральний Подільського району міста Києва» від 11.05.2011.

Відповідно до акту, який складений КП «Центральний Подільського району міста Києва» від 13.12.2013, також встановлено залиття квартири АДРЕСА_1 з криші, що спричинило матеріальні збитки.

Відповідно до акту, який складений КП ««Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Подільського району м. Києва» від 06.02.2019, встановлено, що залиття квартири АДРЕСА_1 сталося внаслідок пошкодження системи централізованого опалення на горищі вказаного будинку через зношеність житлового фонду.

Ураховуючи викладене, оскільки залиття квартири, власником якої є ОСОБА_2 сталося внаслідок неналежного виконання КП обов`язків по експлуатації та обслуговуванню обладнання будинку, що має тривалий характер, то винною особою в такому залитті є саме відповідачі за зустрічним позовом.

Згідно з пунктом 2.3.6 Правил утримання житлових будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства №7 6 від 17 травня 2005 року, в разі залиття квартири складається відповідний акт.

Відповідно до додатку № 4 до зазначених Правил у акті, зокрема, зазначається, що трапилось, причини та наслідки залиття, акт складається комісією у складі головного інженера виконавця послуг, майстра, слюсаря-сантехніка, з актом ознайомлюються мешканці квартир.

Відповідно до положень статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, серед іншого, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, а згідно статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 20 Закону № 1875-ІV споживач має право на відшкодування збитків, завданих його майну та/або приміщенню, шкоди, заподіяної його життю чи здоров`ю внаслідок неналежного надання або ненадання житлово-комунальних послуг.

Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Частиною другою статті 22 ЦК України передбачено, що збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Загальне положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної шкоди визначено у статті 1166 ЦК України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоду завдано не з її вини.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 2 постанови від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи. Для наявності деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення: а) наявність шкоди, б) протиправна поведінка заподіювача шкоди, в) причинний зв`язок між шкодою та поведінкою заподіювача, г) вина.

Таким чином, цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини, якщо у процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

З огляду на викладене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу, саме на відповідача покладено обов`язок доведення відсутності вини у завданні шкоди, а позивач доводить наявність шкоди та її розмір.

Відповідно до положень статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» балансоутримувач будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд (далі - балансоутримувач) - власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом.

Виконавець - суб`єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору.

Внутрішньобудинкові системи - мережі, арматура на них, прилади та обладнання, засоби обліку та регулювання споживання житлово-комунальних послуг, які знаходяться в межах будинку, споруди.

Утримання будинків і прибудинкових територій - господарська діяльність, спрямована на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи щодо забезпечення експлуатації та/або ремонту жилих та нежилих приміщень, будинків і споруд, комплексів будинків і споруд, а також утримання прилеглої до них (прибудинкової) території відповідно до вимог нормативів, норм, стандартів, порядків і правил згідно із законодавством.

Згідно пункту 3 частини першої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач має право на відшкодування збитків, завданих його майну та/або приміщенню, шкоди, заподіяної його життю чи здоров`ю внаслідок неналежного надання або ненадання житлово-комунальних послуг.

Частиною другою статті 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що виконавець зобов`язаний, серед іншого: забезпечувати своєчасність та відповідну якість житлово-комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договору, в тому числі шляхом створення систем управління якістю відповідно до національних або міжнародних стандартів; здійснювати контроль за технічним станом інженерного обладнання будинків, квартир, приміщень; своєчасно проводити підготовку жилого будинку і його технічного обладнання до експлуатації в осінньо-зимовий період; утримувати в належному технічному стані, здійснювати технічне обслуговування та ремонт внутрішньобудинкових мереж, вживати заходів щодо ліквідації аварійних ситуацій, усунення порушень якості послуг у терміни, встановлені договором та/або законодавством; своєчасно за власний рахунок проводити роботи з усунення виявлених неполадок, пов`язаних з отриманням житлово-комунальних послуг, що виникли з його вини.

Встановивши, що факт залиття квартири з вини комунального підприємства підтверджується належними та допустимими доказами та згідно з висновком експерта вартість ремонтно-будівельних робіт по відновленню жилого приміщення квартири АДРЕСА_1 становить 65 857,20 грн, суд зробив висновок про наявність правових підстав для задоволення позовної вимоги про стягнення майнової шкоди солідарно з відповідачів.

Щодо застосування позовної давності до вимог позивача за зустрічним позовом в частині вимог до КП «Центральний Подільського району міста Києва», суд зазначає наступне.

Згідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ч.1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно ч.ч. 3,4,5 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися» у статті 261 ЦК України дає підстави для висновку про презумпцію можливості й обов`язку особи знати про стан її майнових прав. А тому недостатньо доведення факту, через який позивач не знав про порушення його цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за захистом до суду. Позивач повинен також довести, що він не міг дізнатися про порушення його цивільного права.

Цей обов`язок випливає із загального правила, встановленого статтею 81 ЦПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу її вимог і заперечень.

Принцип «пропорційності» тісно пов`язаний із принципом верховенства права: принцип верховенства права є фундаментом, на якому базується принцип «пропорційності», натомість принцип «пропорційності» є умовою реалізації принципу верховенства права і водночас його необхідним наслідком. Судова практика Європейського суду з прав людини розглядає принцип «пропорційності» як невід`ємну складову та інструмент верховенства права, зокрема й у питаннях захисту права власності.

Ужиті державою заходи мають бути ефективними з точки зору розв`язання проблеми суспільства, і водночас пропорційними щодо прав приватних осіб. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети.

Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав - учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбулися у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (рішення у справі «Золотас проти Греції» від 29 січня 2013 року).

Аналогічні за змістом висновки викладені у постановах Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду від 30.09.2020 у справі № 703/2670/18, Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (провадження № 14-456цс18), від 19.11.2019 у справі № 911/3680/17 (провадження № 12-104гс19)».

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Київської міської ради № 838/4902 від 23.05.2018 «Про реорганізацію комунальних підприємств шляхом приєднання» вирішено реорганізувати КП «Центральний Подільського району міста Києва», шляхом приєднання до КП «Центр обслуговування споживачів».

Разом з цим, як зазначено у відзиві КП «Центральний Подільського району міста Києва», відповідно до п. 5 вказаного рішення встановлено строк для заявлення кредиторами свої вимог до комунальних підприємств протягом двох місяців з дня оприлюднення про рішення щодо реорганізації таких комунальних підприємств.

Отже, КП «Центральний Подільського району міста Києва» з 30.08.2018 знаходиться в стані припинення і останнім днем для подачі кредиторами своїх вимог є 31.10.2018.

Як вбачається з матеріалів справи, зустрічна позовна заява була подано до суду 23.10.2018, тобто в межах трьох річного строку позовної давності, а відтак заява про застосування строків позовної давності в частині зустрічних позовних вимог до КП «Центральний Подільського району міста Києва» задоволенню не підлягає.

Стосовно зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення з відповідачів моральної шкоди у розмірі 281 748,43 грн, суд дійшов до наступного висновку.

Відповідно до положень статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із статтею 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Поряд з цим ставлячи вимогу про відшкодування моральної шкоди, позивач за зустрічним позовом та його представник не обґрунтували належним чином розмір заявленої моральної шкоди та не надали суду доказів завдання моральної шкоди саме в розмірі 281 748,43 грн, вказавши, що такий розмір шкоди відповідає принципу розумності та справедливості.

Отже, враховуючи докази та обґрунтування, подані позивачем щодо заявленого розміру моральної шкоди, суд приходить до висновку, що вимога позивача за зустрічним позовом про відшкодування відповідачами моральної шкоди не обґрунтована та задоволенню не підлягає.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно з ч.1, п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До таких витрат належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до ч.2 ст.141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку з задоволенням первісного позову в повному обсязі з відповідача підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви на користь КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Подільського району м. Києва» у розмірі 126,28 грн та на користь КП «Центральний Подільського району міста Києва» у розмірі 1 635,72 грн.

Також, позивач за зустрічним позовом просила стягнути солідарно з відповідачів витрати, понесені нею у зв`язку з оплатою експертизи, в розмірі 3 983,88 грн.

Враховуючи часткове задоволення зустрічного позову та положення п. 2 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, яким встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати пов`язані з проведенням експертизи, суд вважає за необхідне стягнути солідарно з відповідачів за зустрічним позовом витрати, пов`язані з проведенням експертизи, у розмірі 3 983, 88 грн.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача витрати на правову допомогу в розмірі 29 600,00 грн.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що під час розгляду справи інтереси ОСОБА_2 представляв ОСОБА_4 , який не є адвокатом та здійснював представництво в суді на підставі довіреності.

Разом з цим, відповідачем за первісним позовом та позивачем за зустрічним позовом подано заяву, в якій вона вказує адвоката Михайлова Тараса Григоровича, який жодного разу не був присутній в судових засіданнях, будь-яких заяв чи клопотань до суду не подавав.

Розглянувши заяву ОСОБА_2 про відшкодування судових витрат, суд приходить до висновку, що заявлені нею до відшкодування витрати на професійну правову допомогу необґрунтовані та не підтвердженні належними й допустимими доказами.

Так завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Відповідно до вимог ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною 2 ст. 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ч.1 ст. 76, ч. 1 ст.77 та ст. 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно роз`яснень, які містяться в п. 26 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12 червня 2009 року, предметом доказування є факти, якими обґрунтовуються заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи (причини пропуску позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

При цьому, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Повно та всебічно з`ясувавши обставини справи, оцінивши зібрані у справі докази, з огляду на обґрунтування заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку, що позовні вимоги за первісним позовом ґрунтуються на вимогах закону, обставини справи підтверджені певними засобами доказування, а позовна заява підлягає задоволенню, поряд з цим під час розгляду справи знайшли свого підтвердження доводи позивача за зустрічним позовом щодо заявлених вимог до відповідачів щодо завдання матеріальних збитків, з підстав, викладених у мотивувальній частині рішення суду, зустрічні позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, обставини справи підтверджені певними засобами доказування.

Керуючись ст. ст. 12, 76-83, 89, 263-265 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

Первісний позов Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Подільського району м. Києва», Комунального підприємства «Центральний Подільського району міста Києва» до ОСОБА_2 про стягнення боргу за житлово-комунальні послуги - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Подільського району м. Києва» заборгованість за спожиті послуги за період 01.05.2015 по 31.10.2016 у розмірі 5 449 (п`ять тисяч чотириста сорок дев`ять) грн 09 коп. та судові витрати у розмірі 126 (сто двадцять шість) грн 28 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Комунального підприємства «Центральний Подільського району міста Києва» заборгованість за спожиті послуги за період 01.09.2010 по 30.04.2015 у розмірі 70 586 (сімдесят тисяч п`ятсот вісімдесят шість) грн 94 коп. та судові витрати 1 635 (одна тисяча шістсот тридцять п`ять) грн 72 коп.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до Комунального підприємства «Центральний Подільського району міста Києва», Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Подільського району м. Києва» про відшкодування збитків - задовольнити частково.

Стягнути солідарно з Комунального підприємства «Центральний Подільського району міста Києва» та Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Подільського району м. Києва» матеріальну шкоду у розмірі 65 857 (шістдесят п`ять тисяч вісімсот п`ятдесят сім) 20 коп. та витрати у зв`язку з проведенням експертизи у розмірі 3 983 (три тисячі дев`ятсот вісімдесят три) грн 88 коп.

В іншій частині зустрічних позовних вимог - залишити без задоволення.

Сторони у справі:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Подільського району м. Києва» (адреса: м. Київ, вул. Хорива, 36, код ЄДРПОУ 39609111);

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - Комунальне підприємство «Центральний Подільського району міста Києва» (адреса: м. Київ, вул. Оболонська, 38, код ЄДРПОУ 35669345);

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ).

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст виготовлений 13 жовтня 2022 року.

Суддя М. М. Головчак