Ухвала

від 15.11.2022 по справі 200/4438/22

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

У Х В А Л А

15 листопада 2022 року Справа №200/4438/22

Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Куденкова К.О., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального закладу охорони здоров`я «Донецьке обласне бюро судово-медичної експертизи» про скасування висновку і зобов`язання вчинити певні дії, -

У С Т А Н О В И В:

У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Комунального закладу охорони здоров`я «Донецьке обласне бюро судово-медичної експертизи», в якому просить: - скасувати висновки Донецької обласної СМЕ за 02.12.2000 про «Самозахворювання - Гостре ревматологічне захворювання «невиявленої етіології»; - зобов`язати провести Донецьку Обласну СМЕ в обличчі їх правонаступника КЗОЗ "ДОБСМЕ" «спеціальне - судово-медичне розслідування» стосовно визнаних, в порядку встановленому Законом України фактів; - провести відміну медичних помилок ревматологічного (системного) захворювання «Вузлувата еритема», що у гострому стані 2000 року спровокувала травму.

Позовні вимоги ОСОБА_1 обумовлені незгодою з оскаржуваним висновком.

Судом встановлено, що постановою Новогродівського міського суду Донецької області від 19 липня 2016 року у справі № 239/595/15-а відмовлено в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Обласного центру медико-соціальної експертизи про визнання рішення МСЕК від 10.01.2001 неправомірним, його скасування та зобов`язання провести повторну МСЕК.

Зазначена постанова залишена без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 6 вересня 2016 року.

У вказаній ухвалі зазначено, що «позивач з 1991р. працював на шахті «Росія» ДП «Селидіввугілля» та був звільнений 11.03.2001 року за ч.2 ст.40 КЗпП України, в зв`язку з невідповідністю займаній посаді за станом здоров`я.

Згідно висновку МСЕК № 169148 від 24.12.1999 року позивачеві встановлена первинно третя група інвалідності за трудовим каліцтвом, на строк до 24.12.2000 року; діагноз МСЕК: наслідки травми( копія в матеріалах справи).

Згідно довідки МСЕК №243488 від 10.01.2001р. при повторному огляді позивачеві встановлено третя група інвалідності внаслідок загального захворювання. Інвалідність встановлена на строк до 01.02.2002р. Діагноз МСЕК - деформуючий остеартроз ІІст. Ro стадія І-ІІ НДФ Іст., захворювання загальне - стеохондроз поперекового відділу хребта з протрузією дистка L-4, L5, з больовим синдромом на фоні виробничої травми 21.01.1996 року.

Згідно висновку МСЕК № 031176 від 10.01.2001 року позивачеві встановлено 20% втрати професійної працездатності у зв`язку з виробничою травмою 21.01.1996р.

За наслідками стаціонарного обстеження позивача у 2003р. у порядку оскарження експертного рішення Українським державним науково-дослідним інститутом медико-соціальних проблем інвалідності видані висновки №957 та №3321, згідно до яких наявна патологія і ступінь враженості функціональних порушень з боку хребта і 1 пальця правої кисті, що розвилися після виробничих травм 1995 і 1999 р. дозволяє рекомендувати МСЕК встановити позивачу 25% втрати професійної працездатності. Підстав для встановлення групи інвалідності та підвищення відсотків втрати працездатності в даний час немає, так як має вищу освіту і відсутній акт за ф.Н-1 про травму лівого колінного суглоба.

Рішенням Новогродівського міського суду Донецької області від 24.07.2002 року по справі №2-545/02, яке набрало законної сили 26.08.2002р., відмовлено у задоволенні заяви позивача про встановлення факту трудового каліцтва та видачі акта форми Н-І.

Рішенням Новогродівського міського суду Донецької області по справі №2-1362/2010, від 03 вересня 2010 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 11 листопада 2010 року у задоволені позовних вимог до Новогродівської міської лікарні про встановлення факту причини гострого ревматологічного захворювання, як наслідок посттравматичного характеру відмовлено.

Рішенням Новогродівського міського суду Донецької області від 12.06.2009р.по справі №2-12/2009, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 19 серпня 2009 року, у задоволені позовних вимог до Донецького обласного бюро судово-медичних експертиз про встановлення причинного зв`язку, визнання дій неправомірними та відшкодування моральної шкоди відмовлено.

Наведеним судовим рішенням встановлено, що відповідно акту судово-медичного дослідження від 07 листопада 2003 року причинами виникнення захворювання: деформуючого остероартрозу, синовііту колінних суглобів, встановленого у відділенні ревматології ДОКТМО у вересні 2000 є спадкова схильність, уроджена дисплазія опорно-рухаючого апарату, ендокринні хвороби, метаболічні порушення, інші захворювання костей та суглобів (ревматоіжний артрит, інфекційний артрит), травми та інше.

Позивач знаходився на лікуванні з приводу артриту лівого колінного суглобу за місцем свого проживання з 03 серпня 2000 року. Травма зі слів позивача, мала місце 26 серпня 2000 року, однак в медичних документах посилання на отримання травми відсутні. У зв`язку із чим, медична комісія прийшла до висновку про те, що у комісії немає достовірних даних для можливості вирішення питання щодо наявності причинного зв`язку між травмою і захворюванням колінного суглобу.

Ухвалою Новогродівського міського суду від 15 квітня 2004 року була призначена комісійна судова-медична експертиза, на вирішення якої було постановлено питання щодо наявності причинного зв`язку між захворюванням колінного суглобу позивача (з його слів отриманого у результаті травми 26 серпня 2009 року), яке у подальшому викликало ревматичні наслідки у виді бронхіту.

Згідно із висновком комісійної експертизи наявні у позивача захворювання - хронічний бронхіт не є «ревматичним наслідком» і у причинному зв`язку із захворюванням колінного суглобу не перебуває.

Наведене судове рішення набрало законної сили 11 листопада 2010 року».

Частиною 1 ст. 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 4 КАС України визначено, що в цьому Кодексі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні: публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи. Індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк;

Отже, до справ адміністративної юрисдикції віднесені публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір.

Стосовно терміну «публічно-владні управлінські функції», то у розумінні пункту 2 частини першої статті 4 КАС України термін «публічно» означає, що такі функції суб`єкта спрямовані на задоволення публічного інтересу; зміст поняття «владні» полягає в наявності у суб`єкта повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої впливати на розвиток правовідносин. Управлінські функції - це основні напрямки діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого суб`єкта, спрямовані на управління діяльністю підлеглого суб`єкта (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 757/15346/18-ц).

Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

У відповідності до ч. 1 ст. 19 КАС України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; 1-1) спорах адміністратора за випуском облігацій, який діє в інтересах власників облігацій відповідно до положень Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки", із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; 2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спорах між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом; 6) спорах щодо правовідносин, пов`язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації; 8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності; 9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов`язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб; 10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб; 11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності державного замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про оборонні закупівлі", крім спорів, пов`язаних із укладенням державного контракту (договору) про закупівлю з переможцем спрощених торгів із застосуванням електронної системи закупівель, а також зміною, розірванням і виконанням державних контрактів (договорів) про закупівлю; 12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень"; 13) спорах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років"; 14) спорах із суб`єктами владних повноважень з приводу проведення аналізу ефективності здійснення державно-приватного партнерства; 15) спорах, що виникають у зв`язку з оголошенням, проведенням та/або визначенням результатів конкурсу з визначення приватного партнера та концесійного конкурсу.

До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Як було зазначено, п. 9 ч. 1 ст. 19 КАС України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах щодо оскарження рішень медико-соціальних експертних.

Відповідно до п. 7 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 22 лютого 1992 року № 83, яке було чинним на момент виникнення спірних правовідносин, було передбачено, що висновки медико-соціальних експертних комісій про умови й характер праці інвалідів є обов`язковими для підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності і видів їх діяльності.

Відповідно до п.п. 23, 25 і 35 указаного Положення медико-соціальна експертиза повинна здійснюватися після повного та всебічного медичного обстеження, проведення необхідних досліджень, визначення клініко-функціонального діагнозу, соціально-психологічного діагнозу, професійно-трудового прогнозу, одержання результатів відновного лікування, соціально-трудової реабілітації та інших даних, що підтверджують стійкий або необоротний характер захворювання.

Медико-соціальні експертні комісії проводять засідання тільки у повному складі і колегіально приймають рішення. Дані експертного огляду і рішення заносяться до акта огляду та протоколу засідання медико-соціальної експертної комісії, які підписуються головою, членами комісії і засвідчуються печаткою.

Рішення медико-соціальної експертної комісії може бути оскаржене до суду в установленому порядку.

Позивач сформулював позовну вимогу наступним чином: скасувати висновки Донецької обласної СМЕ за 02.12.2000 про «Самозахворювання - Гостре ревматологічне захворювання «невиявленої етіології».

Проте суд зазначає, що, фактично, позивач оскаржує не рішення медико-соціальної експертної комісії, а висновок ревматолога Донецького обласного клінічного територіального медичного об`єднання (ДОКТМО).

Указаний висновок ревматолога не є актом (рішенням) суб`єкта владних повноважень у розумінні ст. 4 КАС України.

Як було встановлено судом, позивач уже оскаржував рішення МСЕК від 10.01.2001 (№ 239/595/15-а).

Отже, позивач не був позбавлений можливості оскаржити рішення медико-соціальної експертної комісії з підстав неправильного (на думку позивача) висновку ревматолога.

При цьому, позовні вимоги «- зобов`язати провести Донецьку Обласну СМЕ в обличчі їх правонаступника КЗОЗ "ДОБСМЕ" «спеціальне - судово-медичне розслідування» стосовно визнаних, в порядку встановленому Законом України фактів; - провести відміну медичних помилок ревматологічного (системного) захворювання «Вузлувата еритема», що у гострому стані 2000 року спровокувала травму» - є похідними від першої вимоги. Крім незгоди з наведеною ревматологом інформацією позивачем не вказано самостійних підстав позову в цій частині позовних вимог.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 238 КАС України передбачено, що суд закриває провадження у справі: якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Отже, спірні правовідносини виникли не у зв`язку зі здійснення відповідачем публічно-владних управлінських функцій або наданням адміністративних послуг, а у зв`язку з незгодою позивача з висновками лікаря. Тому цей спір не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі.

Водночас у цій справі поняття «спір, який не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства» слід тлумачити в контексті частини третьої статті 124 Конституції України в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підпадають під юрисдикцію саме адміністративних судів, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.

Задоволення позовних вимог позивача у такому вигляді, як вони заявлені в цій справі, не може призвести до реального захисту його прав та охоронюваних законом інтересів, а тому такі позовні вимоги не можуть бути предметом розгляду в рамках жодної судової юрисдикції.

У позові ОСОБА_1 вказує на те, що йому було відмовлено в лікуванні.

Суд зазначає, що відповідно до ст. 283 і ст. 284 глави 21 (Особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи) Цивільного кодексу України передбачено, що фізична особа має право на охорону її здоров`я.

Охорона здоров`я забезпечується системною діяльністю державних та інших організацій, передбаченою Конституцією України та законом.

Фізична особа має право на надання їй медичної допомоги.

Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років і яка звернулася за наданням їй медичної допомоги, має право на вибір лікаря та вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій.

Надання медичної допомоги фізичній особі, яка досягла чотирнадцяти років, провадиться за її згодою.

Повнолітня дієздатна фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій і може керувати ними, має право відмовитися від лікування.

У невідкладних випадках, за наявності реальної загрози життю фізичної особи, медична допомога надається без згоди фізичної особи або її батьків (усиновлювачів), опікуна, піклувальника.

Надання фізичній особі психіатричної допомоги здійснюється відповідно до закону.

Згідно з ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Отже, якщо позивач вважає, що певний заклад охорони здоров`я безпідставно відмовляє в наданні медичної допомоги, ОСОБА_1 не позбавлений права звернення до суду в порядку цивільного судочинства.

Крім того, суд звертає увагу на те, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: закриття провадження у справі, що передбачено п. 5 ст. 7 Закону України «Про судовий збір».

Отже, позивач має право подати клопотання про повернення сплаченого судового збору.

Керуючись ст. ст. 238, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Закрити провадження у справі № 200/4438/22 за позовом ОСОБА_1 до Комунального закладу охорони здоров`я «Донецьке обласне бюро судово-медичної експертизи» про скасування висновку і зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвала складена в повному обсязі і підписана суддею 15 листопада 2022 року.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя К.О. Куденков