Постанова

від 26.04.2023 по справі 200/4438/22

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 квітня 2023 року справа №200/4438/22

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд колегією суддів у складі: судді-доповідача Казначеєва Е.Г., суддів Гайдара А.В., Блохіна А.А., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 15 листопада 2022 р. у справі № 200/4438/22 (головуючий І інстанції Куденков К.О.) за позовом ОСОБА_1 до Комунального закладу охорони здоров`я "Донецьке обласне бюро судово-медичної експертизи" про скасування висновку і зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Комунального закладу охорони здоров`я "Донецьке обласне бюро судово-медичної експертизи" (далі відповідач), в якому просив: відмінити Висновки Донецької обласної СМЕ за 02.12. 2000 року про «Самозахворювання - Гостре ревматологічне захворювання «невиявленої етіології» ОСОБА_1 ; зобов`язати провести Донецьку Обласну СМЕ в обличчі їх правонаступника КЗОЗ "ДОБСМЕ" «спеціальне - судово-медичне розслідування» стосовно визнаних, у порядку встановленому Законом України фактів; провести відміну медичних помилок ревматологічного(системного) захворювання ОСОБА_1 «Вузлувата єритема», що у гострому стані 2000 року спровокувала травма

Ухвалою суду від 12 жовтня 2022 прийнято позовну заяву до розгляду і відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Ухвалою суду від 15 листопада 2022 року провадження закрито.

Позивач, не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, ухвала не вмотивована, в зв`язку з чим, просив скасувати ухвалу та направити справу для продовження розгляду у суді першої інстанції.

В скарзі позивач не звертався до суду з клопотанням про розгляд справи за його участю.

Від відповідача надійшла заява про розгляд справи без його участі.

Відповідно до п.3 ч.1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.

Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.

Звертаючись з позовною заявою позивач просив, зокрема, скасувати висновки Донецької обласної СМЕ за 02.12.2000 про Самозахворювання Гостре ревматологічне захворювання невиявленої етіології.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем оскаржується записи за результатами огляду ревматологом Донецького обласного клінічного територіального медичного об`єднання (ДОКТМО), в яких лікарем здійснено запис щодо діагнозу, рекомендаціям лікування та загальним висновками за результатами огляду позивача.

Також, судом першої інстанції встановлено, що постановою Новогродівського міського суду Донецької області від 19 липня 2016 року у справі № 239/595/15-а, залишеної без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 6 вересня 2016 року, відмовлено в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Обласного центру медико-соціальної експертизи про визнання рішення МСЕК від 10.01.2001 неправомірним, його скасування та зобов`язання провести повторну МСЕК.

У вказаній ухвалі зазначено, що позивач з 1991р. працював на шахті Росія ДП Селидіввугілля та був звільнений 11.03.2001 року за ч.2 ст.40 КЗпП України, в зв`язку з невідповідністю займаній посаді за станом здоров`я.

Згідно висновку МСЕК № 169148 від 24.12.1999 року позивачеві встановлена первинно третя група інвалідності за трудовим каліцтвом, на строк до 24.12.2000 року; діагноз МСЕК: наслідки травми ( копія в матеріалах справи).

Згідно довідки МСЕК №243488 від 10.01.2001р. при повторному огляді позивачеві встановлено третя група інвалідності внаслідок загального захворювання. Інвалідність встановлена на строк до 01.02.2002р. Діагноз МСЕК - деформуючий остеартроз ІІст. Ro стадія І-ІІ НДФ Іст., захворювання загальне - стеохондроз поперекового відділу хребта з протрузією дистка L-4, L5, з больовим синдромом на фоні виробничої травми 21.01.1996 року.

Згідно висновку МСЕК № 031176 від 10.01.2001 року позивачеві встановлено 20% втрати професійної працездатності у зв`язку з виробничою травмою 21.01.1996р.

За наслідками стаціонарного обстеження позивача у 2003р. у порядку оскарження експертного рішення Українським державним науково-дослідним інститутом медико-соціальних проблем інвалідності видані висновки №957 та №3321, згідно до яких наявна патологія і ступінь враженості функціональних порушень з боку хребта і 1 пальця правої кисті, що розвилися після виробничих травм 1995 і 1999 р. дозволяє рекомендувати МСЕК встановити позивачу 25% втрати професійної працездатності. Підстав для встановлення групи інвалідності та підвищення відсотків втрати працездатності в даний час немає, так як має вищу освіту і відсутній акт за ф.Н-1 про травму лівого колінного суглоба.

Рішенням Новогродівського міського суду Донецької області від 24.07.2002 року по справі №2-545/02, яке набрало законної сили 26.08.2002р., відмовлено у задоволенні заяви позивача про встановлення факту трудового каліцтва та видачі акта форми Н-І.

Рішенням Новогродівського міського суду Донецької області по справі №2-1362/2010, від 03 вересня 2010 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 11 листопада 2010 року у задоволені позовних вимог до Новогродівської міської лікарні про встановлення факту причини гострого ревматологічного захворювання, як наслідок посттравматичного характеру відмовлено.

Рішенням Новогродівського міського суду Донецької області від 12.06.2009р.по справі №2-12/2009, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 19 серпня 2009 року, у задоволені позовних вимог до Донецького обласного бюро судово-медичних експертиз про встановлення причинного зв`язку, визнання дій неправомірними та відшкодування моральної шкоди відмовлено.

Наведеним судовим рішенням встановлено, що відповідно акту судово-медичного дослідження від 07 листопада 2003 року причинами виникнення захворювання: деформуючого остероартрозу, синовііту колінних суглобів, встановленого у відділенні ревматології ДОКТМО у вересні 2000 є спадкова схильність, уроджена дисплазія опорно-рухаючого апарату, ендокринні хвороби, метаболічні порушення, інші захворювання костей та суглобів (ревматоіжний артрит, інфекційний артрит), травми та інше.

Позивач знаходився на лікуванні з приводу артриту лівого колінного суглобу за місцем свого проживання з 03 серпня 2000 року. Травма зі слів позивача, мала місце 26 серпня 2000 року, однак в медичних документах посилання на отримання травми відсутні. У зв`язку із чим, медична комісія прийшла до висновку про те, що у комісії немає достовірних даних для можливості вирішення питання щодо наявності причинного зв`язку між травмою і захворюванням колінного суглобу.

Ухвалою Новогродівського міського суду від 15 квітня 2004 року була призначена комісійна судова-медична експертиза, на вирішення якої було постановлено питання щодо наявності причинного зв`язку між захворюванням колінного суглобу позивача (з його слів отриманого у результаті травми 26 серпня 2009 року), яке у подальшому викликало ревматичні наслідки у виді бронхіту.

Згідно із висновком комісійної експертизи наявні у позивача захворювання хронічний бронхіт не є ревматичним наслідком і у причинному зв`язку із захворюванням колінного суглобу не перебуває.

Наведене судове рішення набрало законної сили 11 листопада 2010 року.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції дійшов до висновку, що позивач звертаючись до суду з вимогою скасувати висновки Донецької обласної СМЕ за 02.12.2000 про Самозахворювання Гостре ревматологічне захворювання невиявленої етіології, фактично оскаржує не рішення медико-соціальної експертної комісії, а висновок ревматолога Донецького обласного клінічного територіального медичного об`єднання (ДОКТМО), який не є актом (рішенням) суб`єкта владних повноважень у розумінні ст. 4 КАС України. Інші вимоги є похідними від першої вимоги.

Отже, суд дійшов до висновку, що спірні правовідносини виникли не у зв`язку зі здійснення відповідачем публічно-владних управлінських функцій або наданням адміністративних послуг, а у зв`язку з незгодою позивача з висновками лікаря. Тому цей спір не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства

Також суд зазначив, що у цій справі поняття спір, який не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства слід тлумачити в контексті частини третьої статті 124 Конституції України в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підпадають під юрисдикцію саме адміністративних судів, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.

Суд з зазначеним висновком суду першої інстанції погоджується з наступних підстав.

За приписами п. 1 ч. 1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

При розмежуванні юрисдикційних форм захисту порушеного права основним критерієм є характер (юридичний зміст) спірних відносин.

У рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначено про те, що відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України. Для реалізації кожним конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.

Стосовно "порушеного права", за захистом якого особа може звертатися до суду, то за змістом рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то в тому ж рішенні Конституційного Суду України зазначено, що "поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним".

Отже, гарантоване ст.55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Суд зазначає, що під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Акти, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, установлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до ч. 1 і 2ст. 55 Конституції України. Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.

Частиною 1 статті 5 КАС України, установлено право на звернення до суду та способи судового захисту і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Відповідно до п. 1 ,2 ч. 1ст. 4 КАС України, адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

За змістом п. 7 ч. 1ст. 4 КАС України, суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Частинами 1 та 2 ст. 19 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження;

Отже, до компетенції адміністративних судів належить вирішення спорів фізичних чи юридичних осіб з суб`єктом владних повноважень (органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства), предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 805/4506/16-а, від 27 червня 2018 року у справі № 815/6945/16.

З огляду на вказане до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома чи більше суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у правовідносинах, в яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений в конкретному випадку владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний (зобов`язані) виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень (аналогічний висновок сформульований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17).

Отже, для цілей і завдань адміністративного судочинства владну управлінську функцію необхідно розуміти як діяльність суб`єкта владних повноважень з виконання покладених на нихКонституцієючи законами України завдань.

Суд також зазначає, що право на звернення до суду не є абсолютним, а здійснюється на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожен із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур, та осіб, котрі вправі ініціювати їх вирішення. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу та самі по собі не є порушенням прав на справедливий судовий розгляд та ефективний засіб юридичного захисту, гарантованих статтями 6, 13 Конвенції про захист прав особи і основоположних свобод.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis п. 33 рішення ЄСПЛ від 21.12.2010 у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», п. 53 рішення ЄСПЛ від 08.04.2010 у справі «Меньшакова проти України»).

За визначенням, наведеним у пункті 19статті 4 КАС Україниіндивідуальний акт це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийнятий) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

З огляду на досліджені матеріали справи, суд звертає увагу, що у цій справі позивач оскаржує результати його медичного огляду (діагноз, рекомендації щодо лікування) проведеним в грудні 2000 року ревматологом Донецького обласного клінічного територіального медичного об`єднання (ДОКТМО).

Суд зазначає, що лікар закладу охорони здоров`я не є суб`єктом владних повноважень у розумінні пункту 7 частини 1статті 4 КАС України, а медичний висновок, складений ним із застосуванням спеціальних знань з метою встановлення певних обставин і фактів, не є рішенням суб`єкта владних повноважень, що підлягає оскарженню за правиламиКАС України.

Оскаржуваний висновок медичного огляду безпосередньо не породжує для позивача будь-яких прав чи обов`язків. Водночас такий висновок може бути доказом на підтвердження певних обставин, зокрема при прийнятті рішення медико-соціальної експертної комісії. Отже, як доказ у справі, цей висновок підлягає спростуванню саме у справі щодо оскарження рішення медико-соціальної експертної комісії з підстав неправильного (на думку позивача) висновку ревматолога.

При цьому, як вірно зазначено судом першої інстанції, оскаржуваний у цій справі висновок не породжує для позивача права на захист, тобто права на звернення до суду з цим позовом. Поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в більш ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.

Аналогічні висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладені у постановах від 11.08.2020 у справі № 120/4189/19-а, від 11.11.2020 у справі № 732/833/17, від 30.04.2021 у справі № 686/4562/18, від 27 січня 2023 року у справі № 340/2716/22.

З огляду на викладене, суд дійшов до висновку, що судом першої інстанції дотримано норми процесуального права та суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, що справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, так і взагалі не підлягає судовому розгляду, що відповідно до статті 316 КАС України, обумовлює для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.

Керуючись ст. 308, 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 15 листопада 2022 р. у справі № 200/4438/22 - залишити без задоволення.

Ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 15 листопада 2022 р. у справі № 200/4438/22 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів після складення повного тексту в порядку, визначеному ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повне судове рішення складено та підписано 26 квітня 2023 року

Суддя-доповідач Е.Г. Казначеєв

Судді А.В. Гайдар

А.А. Блохін