Постанова

від 31.10.2022 по справі 904/9611/21

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.10.2022 року м.Дніпро Справа № 904/9611/21

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,

суддів: Чередка А.Є., Коваль Л.А.

секретар судового засідання Михайлова К.С.

розглянувши апеляційну скаргу Комунального закладу "Дніпропетровський геріатричний пансіонат" Дніпропетровської обласної ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 24.05.2022 (суддя Бєлік В.Г.)

у справі № 904/9611/21

за позовом Комунального закладу "Дніпропетровський геріатричний пансіонат" Дніпропетровської обласної ради, м. Дніпро

до Любимівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, с. Любимівка, Дніпровський район, Дніпропетровська область

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Комунальний заклад Любимівської сільської ради "Господар", с. Любимівка, Дніпровський район, Дніпропетровська область

про визнання недійсними рішення № 284-7/VIII від 15.04.2021 та № 285-7/VIII від 15.04.2021 Любимівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва"

ВСТАНОВИВ:

Комунальний заклад "Дніпропетровський геріатричний пансіонат" Дніпропетровської обласної ради звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Любимівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, в якій просить суд: - визнати недійсним рішення № 284-7/VIII від 15.04.2021 Любимівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва"; - визнати недійсним рішення № 285-7/VIII від 15.04.2021 Любимівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва".

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 24.05.2022 у справі №904/9611/21 у задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі.

Не погодившись з вказаним рішенням, Комунальним закладом "Дніпропетровський геріатричний пансіонат" подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 24.05.2022 у справі №904/9611/21 та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Узагальнений стислий виклад доводів апеляційної скарги.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказує на те, що оскаржуване рішення прийнято при неправильному застосуванні норм матеріального права та за невідповідності висновків суду обставинам справи.

Стверджує, що судом першої інстанції не було враховано наявність у нього зареєстрованого права користування земельними ділянками кадастровий номер 1221484000:02:006:0002 загальною площею 148,7251 га та кадастровий номер 1221484000:02:010:0009 загального площею 20,0000 га., на підставі записів в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо реєстрації іншого речового права від 23.03.2017 № 83267623 та № 83192968.

Скаржник вважає помилковим висновок суду про те, що державна реєстрація речового права не є способом набуття права власності або користування, а лише становить засіб підтвердження фактів набуття речових прав на нерухоме майно відповідно до ст. 125 ЗК України.

Зазначає, що прийняття відповідачем рішення про передачу в постійне користування земельних ділянок, на які претендує позивач, третій особі є порушенням принципів справедливості, розумності і добросовісності, що узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду у справі № 688/2908/16-ц.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 29.06.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Комунального закладу "Дніпропетровський геріатричний пансіонат" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 24.05.2022 у справі №904/9611/21.

07.07.2022 до Центрального апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

14.07.2022 до Центрального апеляційного господарського суду від позивача надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якій він підтримав доводи своєї апеляційної скарги та наполягав на необхідності її задоволення.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 02.09.2022 судове засідання призначено на 26.09.2022 о 15 год. 00 хв.

19.09.2022 до Центрального апеляційного господарського суду від позивача надійшла заява про розгляд справи без участі його уповноваженого представника, в якій він також просив апеляційну скаргу задовольнити в повному обсязі.

21.09.2022 до Центрального апеляційного господарського суду від відповідача надійшла заява про здійснення подальшого розгляду справи без участі його уповноваженого представника, в якій він також просив відмовити у задоволенні вимог апеляційної скарги.

Представники сторін та третьої особи не з`явились в судове засідання 26.09.2022.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 28.09.2022 повідомлено учасників справи про судове засідання у справі, яке відбудеться 31.10.2022 на 15:00 год. в приміщенні Центрального апеляційного господарського суду, що розташований за адресою: м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 65, зал засідань №415а, шляхом направлення копії цієї ухвали.

20.10.2022 до Центрального апеляційного господарського суду від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, надійшла заява про розгляд справи без участі її уповноваженого представника, в якій вона також просила відмовити у задоволенні вимог апеляційної скарги та залишити оскаржуване рішення без змін.

27.10.2022 до Центрального апеляційного господарського суду від позивача надійшла заява про розгляд справи без участі його уповноваженого представника, в якій він також просив апеляційну скаргу задовольнити в повному обсязі.

В судове засідання 31.10.2022 позивач, відповідач та третя особа, будучи належним чином повідомленими про місце, дату та час судового засідання, не з`явилися, явку уповноважених представників не забезпечили, проте усі учасники справи у поданих ними до суду заявах просили здійснювати розгляд без участі їх уповноважених представників за наявними матеріалами.

Враховуючи те, що суд не визнавав обов`язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази належного їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, зважаючи на їх заяви про розгляд справи без їх участі та необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку судового рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі представника сторін та третьої особи.

Розгляд справи здійснювався судом за відсутності учасників справи, відповідно до частини 3 статті 222 ГПК України без фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу.

Апеляційний господарський суд, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об`єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, згідно до Державного акту від 6.03.1998 р. ІІ-ДП №007739, Комунальному закладу Дніпропетровський геріатричний пансіонат Дніпропетровської обласної ради (надалі - позивач) на праві постійного користування належить земельна ділянка площею 176,800 гектарів.

Розпорядженням голови Дніпропетровської районної державної адміністрації від 15.12.2006 за №1750-р "Про вилучення з постійного користування Дніпропетровського будинку - інтернату для громадян похилого віку та інвалідів земельної ділянки площею 20,0 га та передання у державну власність до земель запасу Любимівської сільської ради" було вилучено 20,0 га землі та передано у державну власність до земель запасу Любимівської сільської ради.

Вилученій на підставі вказаного розпорядження земельній ділянці площею 20,0 га було присвоєно кадастровий номер 1221484000:02:010:0009.

Розпорядженням голови Дніпропетровської районної державної адміністрації від 09.07.2015 № Р-428/0/291-15 "Про вилучення земельної ділянки" земельну ділянку площею 176,800 га у позивача вилучено, а Державний акт на право постійного користування серії ІІ-ДП №007739 від 06.03.1998 визнано таким, що втратив чинність.

Наказом від 03.11.2016. №4-7551/15-16-СГ ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області з постійного користування позивача було вилучено земельну ділянку площею 148,7251 га та передано в постійне користування ТОВ Агропромислове підприємство Золотий Колос.

Вилученій земельній ділянці площею 148,7251 га було присвоєно кадастровий номер 1221484000:02:006:0002.

В подальшому ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області, після численних скарг позивача до Держгеокадастру України та керівництва країни та області, наказ від 03.11.2016 р. №4-7551/15-16-СГ скасувало.

26.08.2020 Господарським судом Дніпропетровської області по справі №804/7822/16 було прийнято рішення про визнання недійсним розпорядження голови Дніпропетровської районної державної адміністрації від 15.12.2006 № 1750-р "Про вилучення земельної ділянки з постійного користування". Вказане рішення не оскаржувалося та набуло законної сили.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області у справі №904/10714/16 від 23.06.2020 визнано недійсним розпорядження голови Дніпропетровської районної державної адміністрації № Р-428/0/291-15 від 09.07.2015 "Про вилучення земельної ділянки". Вказане рішення залишено без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 21.04.2021 та набуло чинності.

На підставі вказаного розпорядження ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області видало наказ від 27.09.2018 №4-3771/15-18-СГ Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну.

Згідно до вказаних документів усі землі сільськогосподарського призначення державної форми власності на території нашої області перейшли у комунальну власність територіальних громад, у тому числі й земельні ділянки позивача, які перейшли у власність територіальної громади Любимівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області (надалі - відповідач).

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 29.04.2021 №254893390 та №254892266 за третьою особою 20.04.2021 р. було зареєстровано право постійного користування на вказані земельні ділянки.

З метою досудового врегулювання спору з відповідачем, позивач листом від 29.09.2021 №1-212 звернувся до відповідача з проханням скасувати свої рішення про передачу у постійне користування землі третій особі.

Відповідач листом від 19.10.2021 №1629 повідомив позивача, що підстави для скасування рішень 7 сесії VIII скликання №284-7/VIII, №285-7/VIII від 15.04.2021 р. відсутні.

Наведене і стало причиною виникнення спору та звернення до господарського суду з даним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що у період з 09.07.2015 по 21.04.2021 позивач не мав права постійного користування спірною земельною ділянкою, тоді як рішення №284-7/VIII, №285-7/VIII, що оскаржуються прийняті відповідачем 15.04.2021. Позивач не довів належними та допустимими доказами незаконність рішень 7 сесії VIII скликання № 284-7/VIII, № 285-7/VIII від 15.04.2021 Любимівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області та підстав, з якими пов`язується визнання їх недійсними.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та доводам апеляційної скарги, апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Земельний кодекс України, прийнятий 25.10.2001, визначає у ст. 2 земельні відносини як суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Відповідно до статті 79 Земельного кодексу України, земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Право постійного користування земельною ділянкою - право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку (частина 1 статті 92 ЗК України).

Згідно ч. 1 ст. 126 Земельного кодексу України в редакції від 31.03.2006 року право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Згідно до Державного акту від 6.03.1998 р. ІІ-ДП №007739, Комунальному закладу Дніпропетровський геріатричний пансіонат Дніпропетровської обласної ради (надалі - позивач) на праві постійного користування належить земельна ділянка площею 176,800 гектарів.

09 липня 2015 року Розпорядженням голови Дніпропетровської районної державної адміністрації № Р-428/0/291-15 Про вилучення земельної ділянки, земельну ділянку площею 176,800 га вилучено у позивача, а Державний акт на право постійного користування серії ІІ-ДП№ 007739 від 06.03.1998 визнано таким, що втратив чинність.

Відповідно до п. б) статті 141 ЗК України (в редакції, чинній на момент винесення спірного розпорядження) підставами припинення права користування земельною ділянкою є: вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом.

Зазначений акт індивідуальної дії був реалізований та вичерпав свою дію своїм виконанням, що відповідає висновкам, викладеним у рішеннях Конституційного Суду України, зокрема, від 16.04.2009 №7-рп/2009 та від 13.05.1997 №1-зп.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 23.06.2020 у справі № 904/10714/16, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 21.04.2021, визнано недійсним розпорядження голови Дніпропетровської районної державної адміністрації № Р-428/0/291-15 від 09.07.2015 "Про вилучення земельної ділянки" (набрало законної сили 21.04.2021).

Отже, Розпорядження голови Дніпропетровської районної державної адміністрації № Р-428/0/291-15 Про вилучення земельної ділянки втратило свою чинність з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Таким чином, у період з 09.07.2015 по 21.04.2021 позивач не мав права постійного користування спірною земельною ділянкою.

Доводи скаржника про наявність у нього зареєстрованого права користування земельними ділянками кадастровий номер 1221484000:02:006:0002 загальною площею 148,7251 га та кадастровий номер 1221484000:02:010:0009 загального площею 20,0000 га., на підставі записів в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо реєстрації іншого речового права від 23.03.2017 № 83267623 та № 83192968, колегією суддів відхиляються як необґрунтовані, з огляду на таке.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 27 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень визначає, що державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката.

Згідно зі ст. 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

Наведене відповідає правовій позиції об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеній в постанові від 24.01.2020 у справі №910/10987/18.

З цих же підстав є помилковим посилання апелянта на ст. 125 Земельного кодексу України, згідно якої право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, оскільки виникнення відповідних прав перш за все пов`язується із виданням органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування актів (рішень), які є підставами набуття права на землю із земель державної та комунальної власності або вчиненням особами правочинів щодо земельних ділянок приватної форми власності.

Отже, існування відповідного права пов`язується із чинністю (дійсністю) відповідної правової підстави, на якій це право було набуте.

Враховуючи, що правовстановлюючий документ - Державний акт від 6.03.1998 р. ІІ-ДП №007739, на підставі якого Комунальному закладу Дніпропетровський геріатричний пансіонат Дніпропетровської обласної ради на праві постійного користування належала земельна ділянка площею 176,800 гектарів, було визнано таким, що втратив чинність на підставі Розпорядження голови Дніпропетровської районної державної адміністрації № Р-428/0/291-15 Про вилучення земельної ділянки, яке було чинним у період з 09.07.2015 по 21.04.2021, у позивача було відсутні відповідні права у вказаний період.

При цьому колегія суддів враховує, що Кабінетом Міністрів України було прийнято розпорядження від 31.01.2018 № 60-р Питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність об`єднаних територіальних громад.

Під час реєстрації за відповідачем права власності на земельні ділянки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно були відсутні відомості про будь-які зареєстровані речові права на земельні ділянки площею 148,7251 га та площею 20,0 га, в тому числі не було записів про наявність права постійного користування ними за позивачем (т. 1 а.с. 98-99).

В той же час, на початку 2021 року КП Господар Любимівської сільської ради звернулось до Любимівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області клопотанням про передачу у постійне користування земельних ділянок кадастровий номер 1221484000:02:006:0002 загальною площею 148,7251 га та кадастровий номер 1221484000:02:010:0009 загального площею 20,0000 га.

На час звернення КП Господар Любимівської сільської ради із клопотанням про передачу у постійне користування земельних ділянок комунальної власності Любимівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області кадастровий номер 1221484000:02:006:0002 загальною площею 148,7251 га та кадастровий номер 1221484000:02:010:0009 загальною площею 20,0000 га, за даними Державного земельного кадастру інформація про будь-які речові права на зазначені земельні ділянки була відсутня, що також підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (т. 1 а.с. 64-69, 92-97).

Рішеннями 6 сесії VIII скликання № 210/1-6/VIII та № 210/2-6/VIII від 15.03.2021 Любимівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області Комунальному підприємству Господар надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок кадастровий номер 1221484000:02:006:0002 загальною площею 148,7251 га та кадастровий номер 1221484000:02:010:0009 загальною площею 20,0000 га з метою їх подальшої передачі у постійне користування (т. 1 а.с. 70-71).

В подальшому рішеннями 7 сесії VIII скликання № 284-7/VIII та № 285-7/VIII 15.04.2021 Любимівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області затверджено розроблену технічну документацію та зазначені земельні ділянки передані у постійне користування Комунальному підприємству Господар Любимівської сільської ради (т. 1 а.с. 72-73).

Станом на 20.04.2021 право постійного користування земельними ділянками зареєстровано за Комунальним підприємством Господар Любимівської сільської ради (т. 1 а.с. 74-75, 100-101).

Поновлення чинності правовстановлюючого документу позивача на право постійного користування земельною ділянкою площею 176,800 га, яка, як вже було зазначено, в результаті подальших дій з вилучення (виділу) її частин утворилися земельні ділянки з кадастровими номерами 1221484000:02:006:0002, загальною площею 148,7251 га та 1221484000:02:010:009, загальною площею 20,00 га, відбулось 21.04.2021 з моменту набрання законної сили рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 23.06.2020 у справі № 904/10714/16, тобто вже після того, як таке право отримала інша особа - Комунальне підприємство Господар Любимівської сільської ради.

На момент прийняття Любимівською сільською радою рішень № 284-7/VII від 15.04.2021 та № 285-7/VIIІ від 15.04.2021 у позивача були відсутні будь які речові права на земельні ділянки з кадастровими номерами 1221484000:02:006:0002, загальною площею 148,7251 га та 1221484000:02:010:009, загальною площею 20,00 га, записи в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права постійного користування земельними ділянками за позивачем взагалі підлягали скасуванню, а тому відсутність таких записів в Державному реєстрі речових прав кореспондується з фактичними обставинами справи.

Колегія суддів вважає за необхідне акцентувати увагу на тому, що згідно ч. 1 ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Як передбачено ст. 155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акту, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

А за приписами ч. 10 ст. 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Відповідно до п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», розглядаючи позови про захист прав власників земельних ділянок і землекористувачів (про усунення перешкод у користуванні ними тощо), суд має перевіряти законність рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки іншій особі без вилучення (викупу) її в позивача в установленому порядку і за наявності для цього підстав ухвалювати рішення про його недійсність.

Підставами для визнання недійсним акта є його невідповідність вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, і, одночасно, порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову. Недодержання вимог правових норм, які регулюють порядок прийняття акта, у тому числі стосовно його форми, строків прийняття тощо, може бути підставою для визнання такого акта недійсним лише у тому разі, коли відповідне порушення спричинило прийняття неправильного акта. Якщо ж акт в цілому узгоджується з вимогами чинного законодавства і прийнятий відповідно до обставин, що склалися, тобто є вірним по суті, то окремі порушення встановленої процедури прийняття акта не можуть бути підставою для визнання його недійсним, якщо інше не передбачено законодавством.

Отже, індивідуальні акти можуть бути оскаржені лише особами, безпосередні права, свободи чи охоронювані законом інтереси яких такими актами порушені. У зв`язку з цим при вирішенні справи суду належить з`ясувати, які конкретно права та охоронювані законом інтереси позивача порушені оспорюваним актом.

Звернення до суду з позовом особи, якій не належить право вимоги (неналежний позивач), є підставою для відмови у задоволенні такого позову, оскільки права, свободи чи інтереси цієї особи у зв`язку з прийняттям оспорюваного акту не порушено.

Подібні за змістом висновки наведено у постановах Верховного Суду від 12.12.2019 у справі № 924/817/16, від 29.04.2020 у справі № 922/1363/19, від 14.05.2021 у справі № 927/580/19.

Таким чином, підставою для визнання недійсними рішень 7 сесії VIII скликання Любимівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області № 284-7/VIII, № 285-7/VIII від 15.04.2021 може бути також їх невідповідність Конституції або Законам України.

Апеляційний суд зазначає, що позивач у своїй позовній заяві не наводить та не підтверджує належними та допустимими доказами наявність інших обставин, з якими пов`язується визнання спірних рішень недійсними, окрім як відсутність у відповідача права на передачу земельних ділянок кадастровий номер 1221484000:02:006:0002 загальною площею 148,7251 га та кадастровий номер 1221484000:02:010:0009 загального площею 20,0000 га у постійне користування третій особі КП «Господар», з огляду на наявність судового спору щодо речових прав позивача на них.

Необхідно наголосити, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Основними засадами судочинства, закріпленими у ст. 129 Конституції України, є, зокрема, законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 1 статті 2 ГПК України унормовано, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно з ч., ч. 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно ст. ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, зі збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Так, статтею 13 Конституції України встановлено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (ст. 14 Конституції України)

Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають в тому числі підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності.

Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування унормовано ст. 123 Земельного кодексу України.

Так, ч. 3 ст. 24 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні встановлено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Окрім того, згідно з ч. 1 ст. 10 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради відбувається вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин (п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні).

Рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос (ч.ч. 1, 2 ст. 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні).

Відповідно до ст. 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. Згідно цієї статті у комунальній власності перебувають, зокрема, усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Частинами 1, 5 статті 60 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні встановлено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, укладати договори в рамках державно- приватного партнерства, у тому числі концесійні договори, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Статтею 12 Земельного кодексу України визначено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: а) розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; г) вилучення земельних ділянок комунальної власності із постійного користування відповідно до цього Кодексу; ґ) викуп земельних ділянок приватної власності для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст; д) організація землеустрою; є) здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; ж) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства; з) підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; и) встановлення та зміна меж районів у містах з районним поділом; і) інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок; ї) внесення пропозицій до районної ради щодо встановлення і зміни меж сіл, селищ, міст; й) вирішення земельних спорів; к) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Згідно ч. 1 статті 78 Земельного кодексу України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Згідно до положень частини 1, 2 статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Частиною 1, 3 статті 111 Земельного кодексу України встановлено, що обтяження прав на земельну ділянку встановлюється законом або актом уповноваженого на це органу державної влади, посадової особи, або договором шляхом встановлення заборони на користування та/або розпорядження, у тому числі шляхом її відчуження. Обтяження прав на земельні ділянки (крім обтяжень, безпосередньо встановлених законом) підлягають державній реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно у порядку, встановленому законом.

Окрім того, законом, прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами, договором, рішенням суду можуть бути встановлені такі обмеження у використанні земель: а) умова розпочати і завершити забудову або освоєння земельної ділянки протягом встановлених строків; б) заборона на провадження окремих видів діяльності; в) заборона на зміну цільового призначення земельної ділянки, ландшафту; г) умова здійснити будівництво, ремонт або утримання дороги, ділянки дороги; ґ) умова додержання природоохоронних вимог або виконання визначених робіт; д) умови надавати право полювання, вилову риби, збирання дикорослих рослин на своїй земельній ділянці в установлений час і в установленому порядку; є) обов`язок щодо утримання та збереження полезахисних лісових смуг.

Обмеження у використанні земель (крім обмежень, безпосередньо встановлених законом та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами) підлягають державній реєстрації в Державному земельному кадастрі у порядку, встановленому законом, і є чинними з моменту державної реєстрації.

Обмеження у використанні земель, безпосередньо встановлені законами та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами, є чинними з моменту набрання чинності нормативно-правовими актами, якими вони були встановлені (частина 2, 4 Земельного кодексу України).

З викладеного вбачається, що наявність судового спору з приводу прав на земельні ділянки, за відсутності будь-яких обтяжень цих прав, зареєстрованих у встановленому законом порядку, не створюють перешкод для власника у розпорядженні земельними ділянками.

Як раніше зазначалось, під час реєстрації за відповідачем права власності на земельні ділянки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно були відсутні відомості про будь-які зареєстровані речові права на земельні ділянки площею 148,7251 га та площею 20,0 га, як і не було жодних обтяжень прав щодо них.

В свою чергу, у період з 09.07.2015 по 21.04.2021 позивач не мав права постійного користування спірною земельною ділянкою, тоді як рішення №284-7/VIII, №285-7/VIII, що оскаржуються, прийняті відповідачем 15.04.2021.

Наведене спростовує доводи позивача про те, що відповідач не мав права передавати спірні землі третій особі.

Згідно ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (ч. 5 ст. 269 ГПК України).

Підстав невідповідності оскаржуваних рішень Конституції або Законам України позивач не наводить й апеляційним судом таких обставин зі змісту позовної заяви та апеляційної скарги не вбачається.

Посилання скаржника на неврахування судом першої інстанції правової позиції Великої Палати Верховного Суду у справі № 688/2908/16-ц, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки у вказаній справі суд у постанові від 29.09.2020 вирішував виключну правову проблему «Щодо вирішення спорів у справах про визнання незаконними актів органів державної влади або органів місцевого самоврядування про надання у власність (користування) земельних ділянок у ситуації, коли дозвіл на розроблення проєкту землеустрою на земельну ділянку надається кільком особам щодо однієї і тієї ж самої земельної ділянки».

Необхідно зазначити, що у справі № 904/9611/21 судом не встановлено обставин надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою на земельну ділянку кільком особам щодо однієї і тієї ж самої земельної ділянки, а тому висновки Верховного суду у справі № 688/2908/16-ц не є релевантними для даної справи.

Окремо слід звернути увагу на те, що належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Так, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 зазначеної Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правовідношення.

Водночас, визначений згаданою статтею засіб захисту повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005, заява № 38722/02).

У рішенні від 31.07.03 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом належним способом. Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам необхідно виходити з його ефективності. Це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 у справі № 338/180/17, постанова Верховного Суду від 12.02.2020 у справі 761/17142/15-ц).

Колегія суддів зауважує, що оскарження правових актів індивідуальної дії органу місцевого самоврядування, в даному випадку рішень Любимівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області від 15.04.2021 № 284-7/VIII та № 285-7/VIII, які вичерпали свою дію їх виконанням, не забезпечить позивачу ефективний захист його прав.

Фактичні обставини справи свідчать про те, що наразі існує спір між Комунальним закладом "Дніпропетровський геріатричний пансіонат" Дніпропетровської обласної ради та Комунальним закладом Любимівської сільської ради "Господар" щодо права користування земельними ділянками з кадастровим номером 1221484000:02:006:0002 загальною площею 148,7251 га та кадастровим номером 1221484000:02:010:0009 загального площею 20,0000 га. Натомість, Комунальний заклад Любимівської сільської ради "Господар" визначений позивачем у даній справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача і до останнього не пред`явлено жодних вимог.

Слід зазначити, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, незалежно від того, чи позбавляють такі порушення його прав на земельну ділянку чи ні.

Також, як вже було встановлено, поновлення чинності правовстановлюючого документу позивача на право постійного користування земельною ділянкою площею 176,800 га відбулось 21.04.2021, однак станом на вказану дату земельної ділянки площею 176,800 га, як сформованого об`єкта цивільних права в розумінні ст. 79-1 Земельного кодексу України, вже не існувало, оскільки в результаті виділу були утворені нові об`єкти - земельні ділянки з кадастровими номерами 1221484000:02:006:0002, загальною площею 148,7251 га та 1221484000:02:010:009, загальною площею 20,00 га.

Проте позивач не привів у відповідність державний акт на право постійного користування від 6.03.1998 р. ІІ-ДП №007739, враховуючи зміни, що відбулися; до уповноважених органів державної влади з метою отримання іншого державного акту замість старого з правильним визначенням площі та меж земельної ділянки не звертався.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 912/1856/16 та від 14.05.2019 у справі №910/11511/18, суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність / відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення / захисту в обраний спосіб.

Вирішуючи спір по суті, суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Згідно з положеннями статей 2, 4, 5 ГПК України, статей 15, 16 ЦК України підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення. Отже задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем відповідно до вимог процесуального законодавства обставин щодо наявності в нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) зазначеного права відповідачем з урахуванням належності обраного способу судового захисту (правовий висновок Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду наведена в постанові від 09.10.2018 у справі № 910/2062/18).

Установивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та (або) необґрунтованість заявлених вимог (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 16.10.2019 у справі № 525/505/16-ц).

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Аналогічний висновок наведено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 910/1972/17, від 23.05.2019 у справі № 920/301/18, від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18, від 31.10.2019 у справі № 916/1134/18, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19, від 02.04.2020 у справі № 910/7160/19, від 01.07.2021 у справі №910/7029/20.

Враховуючи у даному випадку сукупність встановлених обставин, підтверджених відповідними доказами, з огляду на положення ст.ст. 74-80, 86 ГПК України та норми законодавства, які застосовуються у спірних правовідносинах, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Порушень або неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, апеляційним судом під час перегляду справи в апеляційному порядку не встановлено.

З огляду на все вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що доводи скаржника, наведені ним в апеляційній скарзі, свого підтвердження не знайшли, не спростовують мотивів господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, у зв`язку з чим, відхиляються судом апеляційної інстанції, наслідком чого є відсутність підстав для зміни чи скасування рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 24.05.2022 у справі №904/9611/21.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги на підставі положень ст. 129 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 129, 236, 269, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Комунального закладу "Дніпропетровський геріатричний пансіонат" Дніпропетровської обласної ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 24.05.2022 у справі № 904/9611/21 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 24.05.2022 у справі №904/9611/21 залишити без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги залишити за Комунальним закладом "Дніпропетровський геріатричний пансіонат" Дніпропетровської обласної ради.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 15.11.2022

Головуючий суддяВ.Ф. Мороз

Суддя А.Є. Чередко

Суддя Л.А. Коваль