Рішення

від 01.11.2022 по справі 910/8878/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

01.11.2022Справа № 910/8878/21За позовом Першого заступника керівника Одеської обласної прокуратури, м. Одеса

в інтересах держави в особі

1. Яськівської сільської ради Біляївського району Одеської області, Одеська область, Одеський район, с. Яськи

2. Державної екологічної інспекції Південно-західного округу (Миколаївська та Одеська області), м. Одеса

до 1. Одеської обласної ради, м. Одеса

2. Одеського обласного управління лісового та мисливського господарства, м. Одеса

3. Мисливського-рибальського підприємства "Сокіл" громадської організації "Військово-мисливське товариство "Південь", м. Одеса

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - Державне підприємство "Одеське лісове господарство", Одеська область, Овідіопольський р-н, селище міського типу Великодолинське

про визнання незаконним рішення, визнання недійсним договору та зобов`язання вчинити дії, -

суддя Морозов С.М.

За участю представників сторін:

від прокуратури: Биховцова О.А. (службове посвідчення №058306 від 01.12.2020 року);

від позивача 1: не з`явились;

від позивача 2: не з`явились;

від відповідача 1: не з`явились;

від відповідача 2: не з`явились;

від відповідача 3: не з`явились;

від третьої особи: не з`явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

02.06.2021 року до Господарського суду міста Києва звернувся Перший заступник керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Яськівської сільської ради Біляївського району Одеської області (позивач-1) та Державної екологічної інспекції Південно-західного округу (позивач-2) із позовною заявою про:

- визнання незаконним рішення Одеської обласної ради (відповідач-1) від 18.09.2013 №895-VI "Про надання у користування мисливських угідь для ведення мисливського господарства у Біляївському районі Одеської області" в частині надання у користування Мисливського-рибальського підприємства "Сокіл" громадської організації "Військово-мисливське товариство "Південь" (відповідач-3) мисливських угідь площею 652 га, які розташовані в межах 20 кварталу Біляївського лісництва державного підприємства "Одеське лісове господарство";

- визнання недійсним Договору №34/13 про умови ведення мисливського господарства від 20.09.2013, укладеного між Одеським обласним управлінням лісового та мисливського господарства (відповідач-2) та відповідачем-3 в частині мисливських угідь площею 652 га, які розташовані в межах 20 кварталу Біляївського лісництва державного підприємства "Одеське лісове господарство";

- зобов`язання відповідача-3 звільнити мисливські угіддя площею 652 га, які розташовані в межах 20 кварталу Біляївського лісництва державного підприємства "Одеське лісове господарство".

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що до складу переданих відповідачу-3 для здійснення мисливського господарства мисливських угідь, згідно рішення Одеської обласної ради (відповідач-1) від 18.09.2013 №895-VI "Про надання у користування мисливських угідь для ведення мисливського господарства у Біляївському районі Одеської області" та Договору №34/13 про умови ведення мисливського господарства від 20.09.2013, увійшла територія заповідного урочища "Дністровські плавні" площею 652 га, використання якої неможливе згідно норм Законів України "Про природно-заповідний фонд України", "Про мисливське господарство та полювання", "Про екологічну мережу України".

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, матеріали №910/8878/21 передані на розгляд судді Морозову С.М.

Ухвалою від 07.06.2021 року позовну заяву було прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначене на 27.07.2021 року.

24.06.2021 до суду від Державної екологічної інспекції Південно-західного округу (Миколаївська та Одеська області) надійшло клопотання про розгляд справі №910/8878/21 у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою комплексу технічних засобів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.06.2021 відмовлено в задоволенні клопотання Державної екологічної інспекції Південно-західного округу (Миколаївська та Одеська області) про розгляд справи в режимі відеоконференції в справі №910/8878/21.

01.07.2021 року від відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому заявлено про застосування до позовних вимог насідки спливу строку позовної давності.

05.07.2021 року від відповідача-3 надійшов до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що земельна ділянка площею 652 га, яка іменується 20-й квартал Біляївського лісництва не входить до складу будь-якої природно-заповідної зони, а тому відсутні підстави стверджувати, що на вказаній земельній ділянці заборонено мисливство та рибальство. Проект організації державного заповідника «Дністровські плавні» 1988 року є проектом організації державного заповідника та не є проектом організації заповідного урочища «Дністровські плавні». Положення «Про заповідне урочище «Дністровські плавні», яке в статті 8, при описі меж урочища, містить посилання на квартал №20 Біляївського лісництва, не є проектом організації заповідного урочища «Дністровські плавні», а тому не може слугувати підставою визначення меж заповідного урочища «Дністровські плавні» в контексті ч. 4 ст. 7 ЗУ «Про природно-заповідний фонд». Також відповідачем-3 заявлено про застосування до позовних вимог насідків спливу строку позовної давності.

12.07.2021 року прокурором подано до суду відповідь на відзив відповідача-3. У відповіді прокурором зазначено, що Рішенням Одеської обласної ради від 01.10.1993 №496-ХХІ «Про заходи по збереженню і розвитку природно-заповідного фонду області» створено заповідне урочище «Дністровські плавні» площею 7620 га. Відповідно до додатку до вказаного рішення обласної ради визначено розташування заповідного урочища на території Біляївського та Білгород-Дністровського районів Одеської області, Біляївського лісництва (квартали, 20, 23-24, 26-21), а також землі запасу Білгород-Дністровського району площею 2150 га. Одеською обласною радою будь-які рішення щодо зміни меж чи скасування статусу заповідного урочища «Дністровські плавні» не приймались, а тому заповідне урочище в частині території (у тому числі 20 кварталу Біляївського лісництва), яка не увійшла до складу парку, продовжує залишатись в статусі саме заповідного урочища. Окрім того, прокурором зазначено, що оскарження рішення, в даному випадку, не спрямоване на втрату ним юридичної сили, а спрямоване на захист інтересу у юридичній визначеності на майбутнє. Такий інтерес порушується допоки існує незаконне рішення (триваюче порушення).

12.07.2021 року до суду від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що рішення від 18.09.2013 №895-VI ухвалене з дотриманням норм законодавства, яке діяло на момент його ухвалення. Також відповідачем-1 заявлено про застосування до позовних вимог насідків спливу строку позовної давності.

19.07.2021 року прокуратурою подано до суду відповідь на відзив відповідача-1. У відповіді зазначено, що здійснення мисливського господарства та розташування мисливських угідь в межах території заповідних урочищ є неможливим у світлі аналізу Законів України «Про природно-заповідний фонд України», «Про мисливське господарство та полювання».

В підготовчому засіданні 27.07.2021 протокольними ухвалами судом було продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, залучено ДП "Одеське лісове господарство" до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-1 та оголошено перерву до 10.08.2021.

В підготовчому засіданні 10.08.2021 протокольною ухвалою судом було відмовлено в задоволенні клопотання відповідача-1 про залучення Одеської обласної державної адміністрації в якості співвідповідача та оголошено перерву до 26.10.2021.

Ухвалою від 26.10.2021 року підготовче провадження у справі було закрито та призначено справу до судового розгляду по суті на 14.12.2021 року.

В судовому засіданні 14.12.2021 року в справі оголошено перерву до 01.03.2022 року.

09.02.2022 року до суду від заступника керівника Одеської обласної прокуратури надійшла заяву про забезпечення позову шляхом заборони мисливсько-рибальському підприємству "Сокіл" громадської організації "Військово-мисливське товариство "Південь" здійснювати мисливське господарство на території 20 кварталу Біляївського лісництва державного підприємства "Одеське лісове господарство" площею 652 га.

Ухвалою від 10.02.2022 року у задоволенні заяви Першого заступника керівника Одеської обласної прокуратури про забезпечення позову було відмовлено повністю.

При цьому, судове засідання 01.03.2022 року не відбулось у зв`язку з введенням на території України воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року станом на 30 діб Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", а в подальшому, продовженням строку дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Закону України про затвердження Указу президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" №2119-ІХ (реєстр. №7168) та продовженням строку дії воєнного стану згідно Закону України "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 19.04.2022 №7300, за яким воєнний стан в Україні продовжено з 05:30 години 25 квітня 2022 року строком на 30 діб до 25 травня 2022 року, а також продовженням 22 травня 2022 року Верховна Рада прийняла Закон України "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 22.05.2022 № 2263-ІХ, за яким воєнний стан в Україні продовжено з 05:30 година 25 травня 2022 року строком на 90 діб, - до 23 серпня 2022 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.06.2022 судове засідання призначено на 05.07.2022.

В судовому засіданні 05.07.2022 судом було оголошено перерву до 23.08.2022.

15.08.2022 та 19.08.2022 до суду від Державної екологічної інспекції Південно-західного округу (Миколаївська та Одеська області) надійшла заява про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою від 22.08.2022 року заяву Державної екологічної інспекції Південно-західного округу (Миколаївська та Одеська області) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів було задоволено.

В судовому засіданні 23.08.2022 судом було оголошено перерву до 01.11.2022.

В судовому засіданні 01.11.2022 судом було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У засіданнях здійснювалась фіксація судового процесу технічним засобами у відповідності до статті 222 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Одеської обласної ради №895-VІ «Про надання у користування мисливських угідь для ведення мисливського господарства у Біляївському районі Одеської області» від 18.09.2013 (надалі також Рішення №895-VІ від 18.09.2013, спірне Рішення) надано Мисливсько-рибальському підприємству «Сокіл» Громадської організації «Військово-мисливське товариство «Південь» у користування мисливські угіддя для ведення мисливського господарства загальною площею 4512 га, в тому числі: польові - 182 га, водно-болотні (землі державного підприємства «Одеське лісове господарство») - 4330 га на території Біляївського району строком на 25 років.

На підставі вказаного рішення між Одеським обласним управлінням лісового та мисливського господарства (управління) та Мисливсько-рибальським підприємством «Сокіл» Громадської організації «Військово-мисливське товариство «Південь» (користувач) 20.09.2013 року укладено Договір про умови ведення мисливського господарства №34/13 (надалі - Договір, спірний Договір), відповідно до умов п. 1.1. якого Рішенням Одеської обласної ради №895-VІ від 18.09.2013 Мисливсько-рибальському підприємству «Сокіл» ГО «ВМТ «Південь» надано у користування мисливські угіддя для ведення мисливського господарства строком на 25 років, до 18 вересня 2038 року, загальною площею 4512 га, із них: польові - 182 га, водно-болотні - 4330 га в Біляївському районі, у тому числі землі держлісфонду 4330 га. Карта-схема угідь і опис меж додаються користувачем.

Відповідно до меж Придністровського мисливського господарства МРП «Сокіл» ГО «ВМТ «Південь» визначено наступні границі:

- на півночі - на окраїні с. Яськи від шосейної дороги Біляївка-Градениці по польовій дорозі на південь до понтонної переправи с. Яськи через р. Турунчук, далі через понтонну переправу по насипній дамбі вздовж гирла Гречко до р. Дністер, далі на південь по лівому березі р. Дністер до протоки, що виходить із оз. Тудорове до р. Дністер;

- на півдні - по протоці до оз. Тудорове, далі по березі оз. Тудорово до протоки, яка проходить від оз. Жукове, далі по березі оз. Жукове, яке входить в межі парку «Нижньодністровський», далі по прямій на протоку, яка виходить на р. Турунчук. Далі по лівому березі р. Турунчук вниз по течії на схід до водозабірного каналу рибокомбінату. Далі по водозабірному каналу до прудів рибокомбінату;

- на сході - від водозабірного каналу рибокомбінату на захід до с. Яськи, потім вздовж с. Яськи на північну окраїну с. Яськи.

Звертаючись до суду з даним позовом прокурором зазначено, що до складу мисливських угідь, переданих відповідачу-3, на підставі Рішення №895-VІ від 18.09.2013 та Договору, увійшла частина території заповідного урочища «Дністровські плавні» площею 652 га, використання якої неможливе згідно норм Законів України "Про природно-заповідний фонд України", "Про мисливське господарство та полювання", "Про екологічну мережу України".

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідачі зазначили, що рішення від 18.09.2013 №895-VI ухвалене з дотриманням норм законодавства, та просили застосувати до позовних вимог наслідки спливу строку позовної давності.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом частини 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

За положеннями ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Отже, за змістом наведених норм прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом, а саме: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 року у справі №912/2385/18, зазначила, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Велика Палата Верховного Суду також звернула увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Тобто, у вирішенні питання наявності підстав для представництва інтересів держави прокурором дослідженню підлягають наступні обставини: (1) чи знав або повинен був знати компетентний орган про допущені порушення інтересів держави, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся; (2) чи дотримано прокурором розумного строку для надання уповноваженому органу можливості відреагувати на виявлене прокурором порушення та самостійно звернутися до суду з відповідним позовом або ж надати аргументовану відповідь на звернення прокурора.

Як вказувалось вище, підставою позовних вимог є порушення відповідачами Законів України "Про природно-заповідний фонд України", "Про мисливське господарство та полювання", "Про екологічну мережу України".

Як вбачається з представлених суду документів, Одеська обласна прокуратура зверталась з листами №15/3/1-519вих-21 від 29.04.2021 року до Ясівської сільської ради, №15/3/1-526вих-21 від 29.04.2021 до Державної екологічної інспекції Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області) щодо наявності підстав для визнання недійсними індивідуальних актів, що порушують вимоги законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

У відповідь на вказаний лист Ясівською сільською радою було повідомлено листом №150 від 06.05.2021 року, що подати до суду позов про оскарження рішення та договору Рада не має фінансової можливості.

Отже, за висновками Суду, у даному випадку компетентний орган знав про допущені порушення інтересів держави, проте за захистом до суду не звернувся.

За таких обставин, за висновками Суду, у даному випадку прокурором належним чином обґрунтовано наявність підстав для представництва інтересів держави у спірних правовідносинах, а отже, і для звернення до суду з розглядуваним позовом.

Як вбачається з матеріалів справи, Рішенням Одеської обласної ради №895-VІ «Про надання у користування мисливських угідь для ведення мисливського господарства у Біляївському районі Одеської області» від 18.09.2013 надано Мисливсько-рибальському підприємству «Сокіл» Громадської організації «Військово-мисливське товариство «Південь» у користування мисливські угіддя для ведення мисливського господарства загальною площею 4512 га, в тому числі: польові - 182 га, водно-болотні (землі державного підприємства «Одеське лісове господарство») - 4330 га на території Біляївського району строком на 25 років, на підставі якого між Одеським обласним управлінням лісового та мисливського господарства та Мисливсько-рибальським підприємством «Сокіл» Громадської організації «Військово-мисливське товариство «Південь» 20.09.2013 року укладено Договір про умови ведення мисливського господарства №34/13.

Прокурором наголошено на тому, що до складу мисливських угідь, переданих відповідачу-3, на підставі зазначених Рішення та Договору, увійшла частина території заповідного урочища «Дністровські плавні» площею 652 га.

Судом встановлено, що Рішенням Одеської обласної ради народних депутатів від 01.10.1993 № 496-ХХІ «Про заходи по збереженню і розвитку природно-заповідного фонду області» створено заповідне урочище «Дністровські плавні» загальною площею 7620 га.

Відповідно до статей 1-4 Положення «Про заповідне урочище «Дністровські плавні», яке у березні 1994 року узгоджено ДЛГО «Одесаліс», Одеським Держлісгоспом, Фондом захисту і відродження дикої природи ім. професора ОСОБА_17 «Природна спадщина» та затверджено Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в Одеській області (далі - Положення), заповідне урочище створено з метою збереження біологічного різноманіття та унікальних плавневих систем гирлової області ріки Дністер, що має важливе наукове, природоохоронне, санітарно-екологічне, пізнавальне та естетичне значення.

Землі заповідного урочища «Дністровські плавні» відносяться до земель природоохоронного значення та входять в склад природно-заповідного фонду Одеської області та України.

Водно-болотні угіддя заповідного урочища «Дністровські плавні» та прилеглі до них території та акваторії природного середовища дельти внесені в списки Рамсарської конвенції та охороняються міжнародною спільнотою.

Статтями 8, 10, 11 Положення передбачено, що заповідне урочище «Дністровські плавні» розташовано в Біляївському (Біляївське лісництво - 20, 23, 24, 26, 27, 28, 29 квартали площею 4374,3 га) та Білгород-Дністровському (Біляївське лісництво - 30, 31 квартали площею 1094,4 га та землі держземзапасу 2150 га) районах Одеської області.

В межі заповідного урочища включені 6 км русла ріки Дністер та 4 км русла ріки Турунчук (стаття 8 Положення).

Відповідно до статті 10 Положення межі в Білгород-Дністровському районі: від «Стрілки» - місця впадання р. Турунчук в Дністер кордон вгору по течії Дністра тягнеться до єрика у 51 км автодороги Маяки-Паланка. Далі межа через очеретяні асоціації тягнеться на південь до озера Тіора і по заповідному берегу єрика входить до Дністровського лиману. Потім межа тягнеться в глибину лиману на 1 км. Ця кілометрова зона акваторії лиману тягнеться вздовж його північного берега до правого берега гирла Кіляри. Звідси межа проходить вздовж русла гирла до русла Глибокого Турунчука і потім проходить через Тростникові асоціації в південно-західному напрямку вздовж русла Мертвого Турунчука. Там межа проходить по лівому березі до кінця русла і по цьому азимуту через очеретяні асоціації доходить до «Стрілки». Русло Дністра від «Стрілки» до 51 км (вздовж автодороги Маяки-Паланка. Протяжність 6 км). Резервується як місце покою іхтіофауни: тут промислове та любительське рибальство заборонено.

Відповідно до статті 11 Положення межі в Біляївському районі: від «Стрілки» межа тягнеться вверх проти течії по протоці «Широка» до її впадання в озеро Біле. Звідси межа тягнеться через середину озера в північному напрямку та доходить до старого русла, що сполучає Турунчук з озером. По цьому єрику межа виходить на правий берег Турунчука та проходить вверх за течією вздовж його русла. На відстані 2-х км вверх за течією від водопадаючих каналів Одеського облрибкомбінату межа проходить по лівому берегу Турунчука та тягнеться на протязі 4 км вверх до старого єрика на озеро Тудорово. Ця частина русла Турунчука резервується як місце покою іхтіофауни: тут промислове та любительське рибальство забороняється. Звідси межа йде по правому берегу єрика до озера Тудорово. Далі межа тягнеться на 100 м вглиб озера та здійснює контур стометрової смуги акваторії озера доходить до протоки, що веде до ріки Дністер. Звідти через очеретяні асоціації межа прямує на південь до меандра «Діонісій» та потім строго вздовж лівого берега ріки вона тягнеться вниз за течією. У 51 км автодороги Маяки-Паланка межа перетинає ріку Дністер та зливається з межею по Білгород-Дністровському району.

Статтею 12 Положення передбачено, що заповідне урочище створено з метою збереження та відтворення біологічного різноманіття та унікальних плавневих екосистем гирлової області Дністра у всій сукупності їх компонентів (заплавних озер, лісів, лугів, очеретяних асоціацій, єриків).

Основні завдання та функції заповідного урочища: охорона біологічного різноманіття та плавневих екосистем; проведення наукових досліджень та екологічного моніторингу за станом навколишнього природного середовища; розробка наукового обґрунтування та організація в установленому порядку охоронної зони заповідного урочища; координація наукових та проектно-вишукувальних робіт з організації природного національного парку «Нижньодністровський»; розробка природоохоронних рекомендацій та стратегії раціонального використання природних ресурсів плавневих ландшафтів; пропаганда природоохоронних знань серед місцевого населення; проведення інформаційно-освітніх та наукових екологічних програм для екотуристів, бажаючих отримати розширену інформацію про життєдіяльність водно-болотних угідь та заплавних лісів дельти Дністра; науково-обґрунтоване управління популяціями диких тварин; здійснення контролю за дотриманням Положення про заповідне урочище, вимог природоохоронного законодавства України усіма юридичними та фізичними особами в межах заповідного урочища та його охоронної зони (стаття 13 Положення).

Відповідно до статті 14 Положення на території заповідного урочища забороняється будь-яка господарська та інша діяльність, що суперечить цільовому призначенню заповідної території, порушує природний розвиток процесів та явищ або створює загрозу негативного впливу на його природні комплекси та об`єкти, а саме:

- будівництво споруд, шляхів сполучення, лінійних та інших об`єктів транспорту, не пов`язаних з діяльністю заповідного урочища, розведення вогнищ, облаштування місць відпочинку населення, стоянка транспорту, прогін домашніх тварин, пересування механічних транспортних засобів, за виключенням доріг загального користування;

- геологорозвідувальні роботи, розробка корисних копалин, порушення ґрунтового покрову та гідрологічного режиму, застосування хімічних засобів, заготівля кормових трав, лікарських та інших рослин, квітів, насіння, очерету, випасання худоби, вилов і знищення тварин та птахів, порушення умов їх поселення, гніздування, інші види використання рослинним та тваринним світом, які призводять до порушення природних комплексів;

- мисливство, любительське та промислове рибальство, інтродукція нових видів тварин та рослин; проведення заходів з метою збільшення чисельності окремих видів тварин понад допустиму науково обґрунтовану ємкість угідь, збір колекційних та інших матеріалів.

Як зазначено у позові, на теперішній час межі заповідного урочища «Дністровські плавні» не встановлені в натурі.

Проте, враховуючи положення ч. 4 ст. 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», для визначення меж вказаного об`єкта природно-заповідного фонду необхідно керуватися проектом створення заповідного урочища «Дністровські плавні», зокрема первинними документи, які стали підставою для створення заповідного урочища.

Аналогічний висновок щодо застосування ч. 4 ст. 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» міститься у постанові Верховного Суду від 20.05.2020 у справі №820/5402/16.

На час підготовки наукового обґрунтування та інших первинних документів для створення території та об`єкту природно-заповідного фонду «Дністровські плавні» діяв Закон Української PCP «Про охорону природи Української PCP», ухвалений Верховною Радою УРСР 29.06.1960, змінений і доповнений 25.08.1970, який передбачав іншу класифікацію територій та об`єктів природно-заповідного фонду, режими їх використання.

Одеським державним університетом ім. І.І. Мечникова розроблені наукові матеріали у вигляді Проекту створення державного заповідника «Дністровські плавні», 1988 р., який виконувався на підставі Рекомендації науково-практичної конференції «Дністер», 16-18 листопада 1987 року (виконавці: ОСОБА_6., ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ).

Так, листом Комісії АН УРСР по координації наукових досліджень в державних заповідниках УРСР від 24.05.1988 №110/93-20 повідомлено, що Президією АН УРСР доручено Південному відділенню наукового центру АН УРСР підготувати Комплексну програму «Дністер» з оптимізації екологічної обстановки в басейні Дністра. Одночасно надано матеріали з питання створення заповідних територій у пониззі Дністра, підготовлений Комісією АН УРСР по заповідникам.

Листом Президента АН УРСР від 16.10.1990 №5х/1341-3 повідомлено, що враховуючи необхідність відновлення природних умов для розвитку лиманно-гирлового комплексу в низов`ях Дністра, АН УРСР підтримує пропозицію про створення в цьому регіоні державного заповідника «Дністровські плавні».

Листом Одеського державного університету ім. І.І. Мечникова від 03.10.1988 № 06.03-01-2404 повідомлено про згоду з пропозицією Президії АН УРСР про організацію державного заповідника «Дністровські плавні», яка є своєчасною і доцільною. Також надано згоду на прийняття майбутнього заповідника на утримання та забезпечення наукової організації його роботи.

Відповідно до листа Одеського державного університету ім. І.І. Мечникова від 13.08.1990 № 06.03-01-962 згідно дозволу на попередній вибір ділянки під заповідник «Дністровські плавні» (лист Одеського облвиконкому № ЗМ-127 від 08.06.1990) Одеський державний університет приступив до підготовки необхідний матеріалів для погодження з райвиконкомами та землекористувачами. Згідно прохання Одеського облкомітету по охороні природи для вирішення всіх питань, пов`язаних з організацією заповідника, наказом по Університету № 553-18 від 09.04.1990 затверджена офіційна комісія. До складу комісії, погодженого з облкомітетом по охороні природи, увійшли вчені та спеціалісти у сфері охорони природи: голова комісії к.б.н. ОСОБА_7., члени комісії к.б.н. ОСОБА_8., к-б.н. ОСОБА_9., м.н.с. ОСОБА_10., к.б.н. ОСОБА_4 , к.б.н. ОСОБА_5 , к.б.н. ОСОБА_6 , ОСОБА_1 .

Відповідно до виписки з протоколу №3 засідання Комісії АН УРСР від 22.11.1990 (лист Комісії АН УРСР по координації наукових досліджень в державних заповідниках УРСР від 27.11.1990 № 110/204-20) постановлено підтримати прохання комісії по екології та раціональному природокористуванню Одеської обласної ради народних депутатів про створення державного заповідника «Дністровські плавні» - як єдину форму збереження унікального плавневого комплексу Європейської частини Союзу РСР.

Для вирішення питань, пов`язаних з вибором ділянки під заповідник Дністровські плавні» в Одеському державному університеті сформована комісія у наступному складі: 1. ОСОБА_7, доц. каф. зоології. 2. ОСОБА_9, доц. каф. зоології. 3. ОСОБА_8, доц. каф. зоології. 4. ОСОБА_11, директор Одеського зоопарку. 5. ОСОБА_1, інженер, 6. ОСОБА_10, м.н.с. 7. ОСОБА_6, с.н.с. Одеської протичумної станції. Від Білгород-Дністровського району: 1. ОСОБА_13, архітектор. 2. П.В. Федоренко, заст. голови райвиконкому. 3. ОСОБА_16, головврач райСЕС. 4. ОСОБА_15, голова комітету по охороні природи. 5. ОСОБА_12, інженер-землевпорядник. 6. ОСОБА_14, гол. державний пожежник (лист Одеського державного університету ім. І.І. Мечникова від 03.12.1990 № 06.03-01-1895).

Листом Управління по земельних ресурсах і земельній реформі Одеської обласної рад народних депутатів від 31.10.1991 № 319 повідомлено, що заперечень проти заняття земель під об`єкти заповідника за рахунок лісового фонду Одеського лісгоспзагу у Біляївському районі площею 4374,3 га та в Білгород-Дністровському районі площею 1689,5 га, а також земель запасу у Білгород-Дністровському районі площею 2150,5 га не мається.

Відповідно до змісту Проекту організації державного заповідника «Дністровські плавні» заплавні угіддя державного заповідника «Дністровські плавні» розташовані на території Біляївського і Білгород-Дністровського районів Одеської області між селами Яськи, Маяки, містом Біляївка та селами Тудорово, Паланка. Основна частина заплавного ландшафту належить Біляївському лісництву Одеського обласного лісгоспзагу. В межі цієї території входить і реліктове озеро Біле. Загальна площа вказаного лісництва в межах заповідника складає 6400 га. Ці плавневі угіддя передані в оренду Придністровському мисливському господарству Військового товариства мисливців Одеського військового округу (2900 га), Біляївській райраді УТМР Одеської області (2450 га) та Одесміськраді УТМР (1200 га). В межі території заповідника входить ділянка русла Дністра від межі з МРСР до впадання р. Турунчук та русло р. Турунчук в районі озер Горілі на протязі відповідно 6 і 4 км.

Постановою Верховної Ради УРСР від 26.06.1991 «Про введення в дію Закону Української PCP «Про охорону навколишнього природного середовища» визнано таким, що втратив чинність Закон Української PCP «Про охорону природи Української PCP».

25 липня 1992 року набрав чинності Закон України «Про природно-заповідний фонд України», який визначив такий вид території та об`єкту природно-заповідного фонду як заповідне урочище.

Рішенням Одеської обласної ради народних депутатів від 01.10.1993 №496-ХХІ «Про заходи по збереженню і розвитку природно-заповідного фонду області», відповідно до указу Президента України від 08.09.1993 року №362/93 «Про збереження і розвиток природно-заповідного фонду України» та на виконання рішення обласної Ради народних депутатів від 20.05.1992 року №343-ХХІ «Про мораторій на господарське використання і порушення природних функцій природно-заповідних та рекреаційних систем області» вирішено затвердити розширення зоологічного заказника загальнодержавного значення «Петровський» (Комінтернівський район) за рахунок лісонасаджень: 150 га - колективного сільгосппідприємства «Україна», з подальшою передачею вказаної площі згідно з діючим законодавством у віданні Одеського держлісгоспу, 315 га - птахорадгоспу «Новомиколаївський», без вилучення ділянки у землекористувача і покладенням на нього відповідальності за утримання й охорону заповідної території; взяти під охорону всі природні ресурси заказника, для чого надати йому заповідну категорію «ландшафтний».

Перелік нововиявлених територій і об`єктів природно-заповідного фонду області місцевого значення наведений у Додатку №1 до Рішенням Одеської обласної ради народних депутатів від 01.10.1993 №496-ХХІ «Про заходи по збереженню і розвитку природно-заповідного фонду області».

Так, у пункті 21 Додатку №1 до вказаного Рішення вказано: назва заповідної території - Дністровські плавні; заповідна категорія - заповідне урочище; площа - 620 га; місцезнаходження - Біляївський, Білгород-Дністровські райони, Біляївське лісництво, кв. 20, 23-24, 23-31, а також 2150 га земель запасу; коротка характеристика - ділянки заплав в пониззі р. Дністер, що мають особливе природоохоронне та наукове значення з типовими й унікальними природними комплексами, багатим генофондом флори і фауни; в чиєму віданні знаходиться - Одеський держлісгосп, Фонд захисту та відродження дикої природи імені проф. ОСОБА_17.

Отже, Рішенням Одеської обласної ради народних депутатів від 01.10.1993 №496-ХХІ «Про заходи по збереженню і розвитку природно-заповідного фонду області» створено заповідне урочище «Дністровські плавні».

Окрім того, як вбачається з Проекту організації державного заповідника «Дністровські плавні» на території природно-заповідного фонду знаходяться, зокрема: білуга звичайна (Huso huso), стерлядь прісноводна (Acipenser ruthenus Linnaeus), севрюга звичайна (Acipenser stellatus Pallas), умбра звичайна (Umbra krameri Walbaum), вирезуб причорноморський (Rutilus frisii), чоп звичайний (Zingel zingel), ящірка зелена (Lacerta viridis), мідянка звичайна (Coronella austriaca Laurenti), баклан малий (Phalacrocorax pygmaeus), orap (Tadoma ferruginea), хом`як звичайний (Cricetus cricetus), кіт лісовий (Felis sylvestris Schreber), горностай (Mustek erminea), видра річкова (Lutra lutra Linnaeus).

Вказані тварини внесені до додатку II Конвенції про охорону дикої флори та фауни і природних середовищ існування в Європі (Бернська конвенція).

Відповідно до статті 6 Бернської конвенції кожна Договірна Сторона вживає відповідних і необхідних законодавчих та адміністративних заходів для забезпечення особливої охорони видів дикої фауни, зазначених у додатку II.

Статтею 27 Віденської конвенції про право міжнародних договорів передбачено, що учасник не може посилатись на положення свого внутрішнього права як на виправдання для невиконання ним договору.

Як вбачається з Закону України «Про природно-заповідний фонд України» для заповідного урочища встановлений найбільш суворий режим використання, аналогічний вимогам, встановленим для природних заповідників.

Натомість, статтею 1 Закону України «Про мисливське господарство та полювання» визначено, що мисливське господарство як галузь - сфера суспільного виробництва, основними завданнями якого є охорона, регулювання чисельності диких тварин, використання та відтворення мисливських тварин, надання послуг мисливцям щодо здійснення полювання, розвиток мисливського собаківництва.

Отже, здійснення мисливського господарства несумісне з цілями та завданнями створення заповідного урочища, метою якого є збереження у природному стані лісових, степових, болотних та інших відокремлених цілісних ландшафтів, що мають важливе наукове, природоохоронне і естетичне значення.

В матеріалах справи наявні показання свідка ОСОБА_6 - доктора біологічних наук, співавтора Проекту організації державного заповідника «Дністровські плавні».

Так, в показаннях зазначено, що будь-який живий організм любого виду грає свою роль в екосистемі і представляється часткою харчового ланцюга, які складаються в харчовій мережі. Якщо одна частинка такого ланцюга випадає - під загрозою знаходиться вся екосистема. Тому, одним з головних і найдієвіших методів збереження біорізноманіття є створення природоохоронних територій. Саме вони забезпечують умови, необхідні для зменшення шкідливого антропогенного впливу на біологічні об`єкти, сприяють збереженню цілісності екологічних систем, у яких можуть підтримуватись природні механізми між біологічними видами, конче потрібними для існування живих екосистем та запорукою сталого розвитку природного комплексу в цілому. Отже, любий вид господарства і особливо мисливське господарство в межах природних заповідників та заповідних урочищ призводить своїм антропогенним втручанням до порушення природних комплексів та до кардинальної зміни популяційної структури тварин і розбалансування стану біологічного різноманіття, що є особливо вразливим для видів, занесених до Червоної книги.

У Проекті організації і розвитку Придністровського мисливського господарства МРП «Сокіл», який погоджено 16.04.2014 Одеським обласним управлінням лісового та мисливського господарства, 13.05.2014 Департаментом екології та природних ресурсів Одеської обласної державної адміністрації та 22.04.2014 затверджено МРП «Сокіл» (Розділ VIII Біотехнічні заходи, п. 8.5 Рекреаційні заходи в мисливському господарстві) визначено, що особливість мисливських угідь, як правової категорії полягає в тому, вони не утворюють самостійного природного об`єкта, як земля, надра, води. ліси. Мисливські угіддя відбивають лише особливі функціональні властивості природних об`єктів - бути середовищем перебування диких тварин. Якщо на певних площах перебувають звірі і птахи, але встановлюється постійна заборона на їх добування, відтворення, проведення ' ^технічних заходів, то це як би «виключає» відповідно ці площі зі складу мисливських угідь, оскільки не досягається основна мета ведення мисливського господарства - одержання певних матеріальних цінностей, продукції мисливського господарства. Тому не можуть вважатися мисливськими угіддями території і акваторії (у тому числі і заповідні урочища), функціональне призначення яких несумісне зі здійсненням мисливського господарства.

Оскільки на території заповідних урочищ забороняється будь-яка діяльність, що порушує природні процеси, які відбуваються у природних комплексах, включених до їх складу, здійснення мисливського господарства є неможливим, оскільки останнє є порушенням таких природних процесів.

Верховний Суд у постанові від 20.05.2020 у справі №820/5402/16 наголосив, що положення Закону України «Про мисливське господарство та ізолювання» щодо права ведення мисливського господарства застосовуються в тому разі, якщо вони не суперечать природоохоронному законодавству, зокрема Закону України «Про природно-заповідний фонд України».

Таким чином, здійснення мисливського господарства та розташування мисливських угідь в межах території заповідних урочищ є неможливим враховуючи положення Законів України «Про природно-заповідний фонд України», «Про мисливське господарство та полювання».

Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 20.05.2020 у справі №820/5402/16.

Відповідно до ч. 5 ст. 53 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» території та об`єкти природно-заповідного фонду або їх частини, що створюються чи оголошуються без вилучення земельних ділянок, що вони займають, передаються під охорону підприємствам, установам, організаціям і громадянам обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища з оформленням охоронного зобов`язання.

На виконання вказаної норми Закону Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в Одеській області у 2008 році видано охоронне зобов`язання за № ЗУ 4-596, відповідно до якого ДП «Одеське лісове господарство» дає зобов`язання в тому, що частина заповідного урочища «Дністровські плавні», оголошеного рішенням Одеської обласної ради від 01.10.1993 № 496-ХХІ, в межах Біляївського району Одеської області, Біляївського лісництва кв. 20, 23-24, 26-31 на площі 5470 га, буде охоронятися та утримуватися в належному стані з дотриманням вимог Закону України «Про природно-заповідний України».

Листом Департаменту екології та природних ресурсів Одеської обласної державної адміністрації від 12.05.2021 № 2322/05-41/2077 повідомлено, що відповідно до п. 2 наказу Міністерства екології та природних ресурсів України від 25.02.2013 № 65 «Про затвердження Інструкції щодо оформлення охоронних зобов`язань на території та об`єкти природно-заповідного фонду» вказане охоронне зобов`язання є чинним.

Відповідно до опису меж мисливських угідь, який є невід`ємною частиною до договору про умови ведення мисливського господарства від 20.09.2013 за № 34/13, межі мисливських угідь визначені:

- на півночі - на окраїні с. Яськи від шосейної дороги Біляївка-Градениці по польовій дорозі на південь до понтонної переправи с. Яськи через р. Турунчук, далі через понтонну переправу по насипній дамбі вздовж гирла Гречко до р. Дністер, далі на південь по лівому березі р. Дністер до протоки, що виходить із оз. Тудорове до р. Дністер;

- на півдні - по протоці до оз. Тудорове, далі по березі оз. Тудорово до протоки, яка проходить від оз. Жукове, далі по березі оз. Жукове, яке входить в межі парку «Нижньодністровський», далі по прямій на протоку, яка виходить на р. Турунчук. Далі по лівому березі р. Турунчук вниз по течії на схід до водозабірного каналу рибокомбінату. Далі по водозабірному каналу до прудів рибокомбінату;

- на сході - від водозабірного каналу рибокомбінату на захід до с. Яськи, потім вздовж с. Яськи на північну окраїну с. Яськи.

При здійсненні погодження на закріплення мисливських угідь ДП «Одеське лісове господарство» безпосередньо у листі від 22.05.2013 визначено території Біляївського лісництва у межах кварталів 14-21 загальною площею 4330 га.

Відповідно до листа ДП «Одеське лісове господарство» від 13.04.2021 №133 частина озера Тудорове та озеро Горіле (згідно лісовпорядкування озеро Нове) розташовані в кварталі 20 Біляївського лісництва ДП «Одеське лісове господарство» у виділах 9 (частина озера Тудорове) та 11 (озеро Горіле) відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2013-2014 років. Озеро Тудорове знаходиться в південно-західній частині кварталу 20, а озеро Горіле зі східної частини кварталу 20.

Вказана інформація підтверджується наданими ДП «Одеське лісове господарство» матеріалами лісовпорядкування (таксаційним описом) на земельну ділянку в межах державного лісового фонду Біляївського лісництва (кв. 20) з відповідними картографічними матеріалами, а також фрагментом публічної кадастрової карти України, наданим Українським державним проектним лісовпорядним виробничим об`єднанням ВО «Укрдержліспроект» згідно листа від 26.04.2021 №340.

Відповідно до матеріалів лісовпорядкування площа 20 кварталу становить 652 га.

Згідно з п. 5 Розділу VIII Прикінцеві положення Лісового кодексу України до здійснення державної реєстрації права постійного користування державних лісогосподарських підприємств земельними ділянками лісогосподарського призначення, що до набрання чинності цим Кодексом передані їм на такому праві, це право підтверджується планово- картографічними матеріалами лісовпорядкування.

Одеською обласною прокуратурою перед Одеським обласним управлінням лісового та мисливського господарства порушено питання щодо причин погодження МРП «Сокіл» мисливських угідь у межах 20 кварталу Біляївського лісництва, на що останнім згідно листа від 14.05.2021 № 03-15/364 повідомлено, що заповідне урочище «Дністровські плавні» увійшло у склад Нижньодністровського національного природного парку, створеного відповідно до Указу Президента України від 13.11.2008 №1033/2008, а тому на момент погодження мисливських угідь у червні 2013 року 20 квартал не відносився до території природно-заповідного фонду.

Водночас, як вбачається із змісту Проекту формування території національного природного парку «Нижньодністровський» до складу Парку увійшли території лісових кварталів Біляївського лісництва в межах кварталів 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29.

При цьому, відповідно до охоронного зобов`язання від 19.06.2008 №ЗУ4-596 у межі заповідного урочища «Дністровські плавні» входять лісові квартали Біляївського лісництва 20, 23, 24, 26-31.

Тобто після створення Нижньодністровського НПП 20 квартал Біляївського лісництва не увійшов до складу Парку, а залишився в межах заповідного урочища «Дністровські плавні».

З огляду на викладені обставини, при здійсненні погодження території мисливських угідь ДП «Одеське лісове господарство» зобов`язано було діяти з урахуванням положень Закону України «Про природно-заповідний фонд України».

Подібний за змістом висновок міститься у постанові Верховного Суду від 14.05.2020 у справі № 316/1416/17.

Таким чином, до складу мисливських угідь, переданих у користування МРП «Сокіл», увійшла територія 20 кварталу Біляївського лісництва ДП «Одеське лісове господарство», яка є частиною території заповідного урочища «Дністровські плавні» та з урахуванням ст. 3, 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», ст. 3, 5 Закону України «Про екологічну мережу України» є територією та об`єктом природно-заповідного фонду України та екологічною мережею України, що згідно із ст. 16, 30 Закону України «Про природно- заповідний фонд України» унеможливлює її використання у якості мисливських угідь.

В силу ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до частини 3 статті 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України.

Згідно з ч. 1 ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до ч. 10 ст. 59 «Про місцеве самоврядування в Україні» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених, зокрема, у її постановах від 30.05.2018 у справі №923/466/17, від 19.06.2018 у справі №916/1979/13, від 19.03.2019 у справі №906/920/16, вимога про визнання рішення незаконним може розглядатись як спосіб захисту порушеного цивільного права згідно зі статтею 16 ЦК України, якщо фактично підставою пред`явлення позовної вимоги є оспорювання прав особи, що виникли в результаті та після реалізації рішення суб`єкта владних повноважень, а відтак рішення органу державної влади або місцевого самоврядування, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства.

Відповідно до ч. 1ст. 393 Цивільного кодексу України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Отже, підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Отже, Одеська обласна Рада, приймаючи рішення №895-VI від 18.09.2013 «Про надання у користування мисливських угідь для ведення мисливського господарствау Біляївському районі Одеської області», в порушення визначених вище норм надала дозвіл на користування землями для ведення мисливського господарства, залишаючи поза увагою, що частина цих земель є частиною території заповідного урочища «Дністровські плавні» та є територією і об`єктом природно-заповідного фонду України, у зв`язку з чим, оспорюване рішення підлягає визнанню незаконним в частині надання у користування Мисливського-рибальського підприємства "Сокіл" громадської організації "Військово-мисливське товариство "Південь" мисливських угідь площею 652 га, які розташовані в межах 20 кварталу Біляївського лісництва державного підприємства "Одеське лісове господарство".

Окрім того, статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено презумпцію правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України визначено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").

Відповідно до статті 16 ЦК України одними із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним та відновлення становища, яке існувало до порушення.

Враховуючи що рішення Одеської обласної ради від 18.09.2013 №895-УІ не відповідає вимогам законодавства та є незаконним, а оспорюваний договір про умови ведення мисливського господарства був укладений на підставі цього рішення, тому договір має бути визнаний недійсним у відповідній частині, а спірна територія Біляївського лісництва в межах 20 кварталу загальною площею 652 га підлягає звільненню з боку МРП «Сокіл».

Поряд з цим, у своїх пояснення по суті відповідачі просили суд застосувати до вимог позивача наслідки спливу строку позовної давності та на цій підставі відмовити позивачеві у задоволенні позову.

Так, згідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

При розгляді цього спору, суд виходить з того, що позовна давність не є інститутом процесуального права.

Статтею 258 Цивільного кодексу України передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України).

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу. Так, за приписом ч.5 ст. 67 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №№ 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою №14902/04 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

При цьому, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. ч. 3 та 4 ст. 267 Цивільного кодексу України).

Таким чином, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст. 267 Цивільного кодексу України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.

Оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (провадження № 14-317цс19) зроблено правовий висновок, який полягає в наступному.

Рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване. Тому оскарження такого рішення спрямоване не на втрату ним юридичної сили, а на захист інтересу у юридичній визначеності на майбутнє. Такий інтерес порушується, допоки існує незаконне рішення (триваюче порушення). Тому його можна оскаржити впродовж усього часу тривання порушення зазначеного інтересу.

В даному випадку, фактичні обставини у справі стосуються незаконності виділення у користування земель фонду на яку законодавством України встановлено заборону щодо ведення на них мисливського господарства.

У зв`язку з чим, враховуючи встановлені обставини, заяви відповідачів про сплив строку позовної давності в межах даної справи не застосовуються.

Згідно із ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено обґрунтованість заявленого позову в повному обсязі.

Судовий збір позивача у розмірі 6 810,00 грн, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку із задоволенням позовних вимог, покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати незаконним рішення Одеської обласної ради від 18.09.2013 року №895-VI «Про надання у користування мисливських угідь для ведення мисливського господарства у Біляївському районі Одеської області» в частині надання у користування мисливсько-рибальському підприємству «Сокіл» громадської організації «Військово-мисливське товариство «Південь» (ідентифікаційний код 20963976, адреса: 65012, м. Одеса, вул. Маріїнська, 1а) мисливських угідь площею 652 га, які розташовані в межах 20 кварталу Біляївського лісництва Державного підприємства «Одеське лісове господарство» (ідентифікаційний код 33388061, адреса: Одеська область, Овідіопольський район, смт Великодолинське, вул. Чорноморська, 77).

3. Визнати недійсним Договір №34/13 про умови ведення мисливського господарствам, укладений 20.09.2013 року між Одеським обласним управлінням лісового та мисливського господарства (ідентифікаційний код 35242781, адреса: 65012, м. Одеса, вул. Семінарська, буд. 18/20) та Мисливсько-рибальським підприємством «Сокіл» громадської організації «Військово-мисливське товариство «Південь» (ідентифікаційний код 20963976, адреса: 65012, м. Одеса, вул. Маріїнська, 1а) в частині мисливських угідь площею 652 га, які розташовані в межах 20 кварталу Біляївського лісництва Державного підприємства «Одеське лісове господарство» (ідентифікаційний код 33388061, адреса: Одеська область, Овідіопольський район, смт Великодолинське, вул. Чорноморська, 77).

4. Зобов`язати Мисливсько-рибальське підприємство «Сокіл» громадської організації «Військово-мисливське товариство «Південь» (ідентифікаційний код 20963976, адреса: 65012, м. Одеса, вул. Маріїнська, 1а) звільнити мисливські угіддя площею 652 га, які розташовані в межах 20 кварталу Біляївського лісництва Державного підприємства «Одеське лісове господарство» (ідентифікаційний код 33388061, адреса: Одеська область, Овідіопольський район, смт Великодолинське, вул. Чорноморська, 77).

5. Стягнути солідарно з Одеської обласної ради (ідентифікаційний код 25042882, адреса: 65032, м. Одеса, просп. Шевченка, 4), Одеського обласного управління лісового та мисливського господарства (ідентифікаційний код 35242781, адреса: 65012, м. Одеса, вул. Семінарська, буд. 18/20) та Мисливсько-рибальське підприємство «Сокіл» громадської організації «Військово-мисливське товариство «Південь» (ідентифікаційний код 20963976, адреса: 65012, м. Одеса, вул. Маріїнська, 1а) на користь Одеської обласної прокуратури (ідентифікаційний код 03528552, адреса: 65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, 3) судовий збір у розмірі 6 810,00 грн (шість тисяч вісімсот десять гривень 00 копійок).

6. Після вступу рішення в законну силу видати накази.

7. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

8. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складене 15.11.2022 року.

Суддя С. МОРОЗОВ