Постанова

від 02.11.2022 по справі 922/3473/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2022 року

м. Київ

cправа № 922/3473/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Сухового В.Г.,

секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,

за участю представників:

Офісу Генерального прокурора - Савицької О.В.,

Близнюківської селищної ради Лозівського району Харківської області - не з`явився,

Сільськогосподарського

товариства з обмеженою відповідальністю «Лан» - Ганги Д.Г.,

Близнюківської районної державної адміністрації Харківської області - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Першого заступника керівника Харківської обласної прокуратури

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 08.08.2022 (у складі колегії суддів: Россолов В.В. (головуючий), Гребенюк Н.В., Хачатрян В.С.)

та рішення Господарського суду Харківської області від 16.12.2021 (суддя Аріт К.В.)

у справі № 922/3473/21

за позовом Керівника Лозівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Близнюківської селищної ради Лозівського району Харківської області

до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Лан»,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Близнюківської районної державної адміністрації Харківської області,

про розірвання договорів оренди земельних ділянок та зобов`язання повернути земельні ділянки,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2021 року Керівник Лозівської окружної прокуратури (далі - прокурор) звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Близнюківської селищної ради Лозівського району Харківської області до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Лан» (далі - СТОВ «Лан»), у якому просив розірвати договори оренди землі від 15.11.2017 та від 16.11.2017, укладені між Близнюківською районною державною адміністрацією Харківської області (далі - Близнюківська РДА) і СТОВ «Лан», щодо земельних ділянок, перелік яких наведено у позовній заяві, та зобов`язати відповідача повернути ці земельні ділянки територіальній громаді в особі Близнюківської селищної ради.

Позовні вимоги обґрунтовано обставинами використання СТОВ «Лан» орендованих земельних ділянок з порушенням земельного законодавства та умов договорів оренди, що є підставою для розірвання цих договорів та повернення земельних ділянок територіальній громаді в особі Близнюківської селищної ради.

Ухвалою Господарського суду Харківської області суду від 06.09.2021 залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Близнюківську РДА.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 16.12.2021, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 08.08.2022, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у вересні 2022 року Перший заступник керівника Харківської обласної прокуратури подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просить скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 08.08.2022 та рішення Господарського суду Харківської області від 16.12.2021, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22.09.2022 поновлено строк на касаційне оскарження; відкрито касаційне провадження у справі № 922/3473/21 за касаційною скаргою Першого заступника керівника Харківської обласної прокуратури з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 02.11.2022.

СТОВ «Лан» у відзиві на касаційну скаргу зазначило про правильне застосування судами попередніх інстанцій норма матеріального та процесуального права при вирішенні спору, тому просило відмовити у задоволенні касаційної скарги. Крім того, у відзиві відповідачем наведено орієнтовний розрахунок витрат на професійну правничу допомогу в сумі 10 000, 00 грн.

28.10.2022 до Верховного Суду надійшли письмові пояснення прокурора в порядку статей 46, 55, частини 5 статті 161 ГПК.

Близнюківська селищна рада, Близнюківська РДА в судове засідання своїх представників не направили.

Відповідно до частини 1 статті 301 ГПК у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.

Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК.

Так, за змістом частини 1, пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.

Ураховуючи положення статті 202 ГПК, наявність відомостей про направлення зазначеним учасникам справи ухвал з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, також те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, відсутність клопотань сторін в порядку статті 197 ГПК, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності зазначених представників.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

При вирішенні справи судами попередніх інстанцій установлено, що відповідно до розпорядження першого заступника голови Близнюківської РДА від 12.04.2017 №167 (зі змінами згідно з розпорядженням від 01.11.2017 № 851) та розпорядження від 01.11.2017 № 850 передано в оренду СТОВ «Лан» земельні ділянки: кадастровий номер 6320682500:01:000:0947, площею 39,1103 га; кадастровий номер 6320682500:01:000:0948, площею 28,7652 га; кадастровий номер 6320682500:01:000:0950, площею 10,0910 га; кадастровий номер 6320682500:01:000:0951, площею 3,2611 га; кадастровий номер 6320682500:01:000:0952, площею 2,4195 га, кадастровий номер 6320682500:01:000:0959, площею 15,7765 га; кадастровий номер 6320682500:01:000:0960, площею 19,6640 га; кадастровий номер 6320682500:01:000:0961, площею 5,7518 га; кадастровий номер 6320682500:01:000:0962, площею 6,0000 га, які складаються з нерозподілених (невитребуваних) земельних часток (паїв) (угіддя-пасовища).

Земельні ділянки з кадастровими номерами 6320682500:01:000:0960 та 6320682500:01:000:0961 не входять до предмета спору.

На підставі цих розпоряджень 15.11.2017 і 16.11.2017 між Близнюківською РДА та СТОВ «Лан» укладено договори оренди земельних ділянок: кадастровий номер 6320682500:01:000:0947 площею 39,1103 га (зареєстрований 29.11.2017 за номером 23723681); кадастровий номер 6320682500:01:000:0948 площею 28,7652 га та зареєстрований 27.11.2017 за номером 23675494; кадастровий номер 6320682500:01:000:0950 площею 10,0910 га та зареєстрований 29.11.2017 за номером 23722950; кадастровий номер 6320682500:01:000:0951 площею 3,2611 га та зареєстрований 27.11.2017 за номером 23643985; кадастровий номер 6320682500:01:000:0952 площею 2,4195 га та зареєстрований 29.11.2017 за номером 23724636; кадастровий номер 6320682500:01:000:0959 площею 15,7765 га та зареєстрований 29.11.2017 за номером 23726148; кадастровий номер 6320682500:01:000:0962 площею 6,0000 га та зареєстрований 27.11.2017 за номером 23725758.

За умовами цих договорів оренди в оренду передаються зазначені земельні ділянки сільськогосподарського призначення, які складаються з нерозподілених (невитребуваних) земельних часток (паїв) на території Добровільської сільської ради, відповідної площі, у тому числі пасовища такої ж площі (пункти 1, 2 зазначених договорів оренди); земельні ділянки передаються в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; цільове призначення - землі сільськогосподарського призначення (пункти 15, 16 договорів).

За змістом пункту 31 цих договорів оренди, у якому визначено обов`язки орендаря, відповідно до статті 25 Закону України «Про оренду землі» орендар зобов`язаний, зокрема, використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням, не змінювати вид сільськогосподарських угідь.

За невиконання або неналежне виконання договорів сторони несуть відповідальність відповідно до закону та цих договорів.

Відповідно до пункту 38 договорів оренди землі дія договору припиняється шляхом його розірвання, зокрема за рішенням суду на вимогу однієї із сторін внаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом.

02.07.2021, 12.07.2021 з метою забезпечення контролю за використанням та охороною земель територіальної громади Близнюківської селищної ради громадськими інспекторами з охорони довкілля у Харківській області проведено обстеження зазначених земельних ділянок, що перебувають в оренді СТОВ «Лан» на підставі договорів, та складено акти обстеження від 02.07.2021, 12.07.2021, наявні в матеріалах справи.

У цих актах за наслідками обстеження земельних ділянок наведено інформацію щодо використання зазначених орендованих земельних ділянок під посів і вирощування сільськогосподарських культур і відображені такі обставини:

- щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6320682500:01:000:0947 - проведено посіви пшениці та вівса (частково здійснено посів, врожай 2021 року, про що свідчать сліди механічного обробітку), що вказує на те, що в поточному році земельна ділянка використовувалася з самовільною зміною угідь, а саме не як пасовище, а як рілля - для вирощування сільськогосподарської культури, що є порушенням умов договору оренди та земельного законодавства;

- щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6320682500:01:000:0948 - проведено посіви пшениці (повністю здійснено посів, про що свідчать сліди механічного обробітку), що вказує на те, що у поточному році земельна ділянка використовувалася з самовільною зміною угідь, а саме не як пасовище, а як рілля - для вирощування сільськогосподарської культури;

- щодо земельної ділянки в кадастровим номером 6320682500:01:000:0950 - проведено посіви кукурудзи (повністю здійснено посів, про що свідчать сліди механічного обробітку), що вказує на те, що у поточному році земельна ділянка використовувалася з самовільною зміною угідь, а саме не як пасовище, а як рілля - для вирощування сільськогосподарської культури;

- щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6320682500:01:000:0951 - проведено посіви озимої пшениці (повністю здійснено посів, про що свідчать сліди механічного обробітку), що вказує на те, що у поточному році земельна ділянка використовувалася з самовільною зміною угідь, а саме не як пасовище, а як рілля - для вирощування сільськогосподарської культури;

- щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6320682500:01:000:0952 - проведено посіви озимої пшениці (повністю здійснено посів, про що свідчать сліди механічного обробітку), що вказує на те, що у поточному році земельна ділянка використовувалася з самовільною зміною угідь, а саме не як пасовище, а як рілля - для вирощування сільськогосподарської культури;

- щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6320682500:01:000:0959 - проведено посіви озимої пшениці (повністю здійснено посів, про що свідчать сліди механічного обробітку), що вказує на те, що у поточному році земельна ділянка використовувалася з самовільною зміною угідь, а саме не як пасовище, а як рілля - для вирощування сільськогосподарської культури;

- щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6320682500:01:000:0962 - проведено посіви пшениці (повністю здійснено посів, про що свідчать сліди механічного обробітку), що вказує на те, що у поточному році земельна ділянка використовувалася з самовільною зміною угідь, а саме не як пасовище, а як рілля - для вирощування сільськогосподарської культури.

У справі, яка розглядається, прокурор звернувся до суду з позовом про розірвання зазначених договорів оренди землі від 15.11.2017 та від 16.11.2017, укладених між Близнюківською РДА і СТОВ «Лан», та зобов`язання відповідача повернути ці земельні ділянки територіальній громаді в особі Близнюківської селищної ради, обґрунтувавши вимоги обставинами використання СТОВ «Лан» орендованих земельних ділянок з порушенням земельного законодавства та умов договорів оренди щодо обов`язку орендаря відповідно до статті 25 Закону України «Про оренду землі» використовувати земельні ділянки за цільовим призначенням та не змінювати вид сільськогосподарських угідь. За твердженням прокурора, такі істотні порушення умов договорів відповідачем є підставою для їх розірвання у судовому порядку. Правовими підставами позову зазначено, зокрема, статті 20, 34, 141, 143 Земельного кодексу України (далі - ЗК) , статті 24, 25, 32, 34 Закону України «Про оренду землі», статті 35, 37 Закону України «Про охорону земель», статтю 651 Цивільного кодексу України (далі - ЦК)

Порушення інтересів держави та наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді обґрунтовано, зокрема необхідністю відновлення законності та порушеного порядку розпорядження земельною ділянкою комунальної власності, дотримання принципу раціонального використання землі. Крім того, прокурор послався на те, що розмір орендної плати відповідно до положень статті 13 Закону України «Про оцінку землі» прямо пропорційно залежить від величини нормативної грошової оцінки земель; за інформацією Держгеокадастру нормативна грошова оцінка ріллі в 5 разів перевищує відповідні показники пасовища, отже, внаслідок фактичного використання орендованої землі як ріллі, орендодавець фактично недоотримав відповідних коштів у виді орендної плати. Оскільки Близнюківська селищна рада на цей час як розпорядник земельних ділянок, переданих в оренду відповідачу, є уповноваженим державою органом здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, проте внаслідок усвідомленої пасивної поведінки не здійснює належним чином своїх повноважень щодо захисту інтересів держави у цих правовідносинах, прокурор вважав наявність достатніх підстав для звернення до суду в інтересах держави з відповідним позовом.

Апеляційний господарський суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, погодився з висновками місцевого суду про те, що всі спірні земельні ділянки мають цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, за яким ці земельні ділянки і використовувалися відповідачем на підставі договорів оренди; договори оренди землі не містять заборон (обмежень) на розорювання земель; відповідач використовує земельні ділянки відповідно до умов договору оренди, що свідчить про відсутність порушень стосовно нецільового використання земельних ділянок, а відтак і підстав для розірвання договорів оренди землі. Також судом зауважено, що надані прокурором акти обстеження земельних ділянок не можуть бути належними та допустимими доказами використання відповідачем земельних ділянок не за цільовим призначенням, оскільки вони складені неуповноваженими особами, мають суперечності та не містять відомостей, що стосуються предмета доказування.

У поданій касаційній скарзі прокурор послався на те, що судами попередніх інстанцій при вирішенні спору неправильно застосовано норми матеріального права, а саме: положення статей 20, 22, 96, 189 ЗК, статті 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», статей 13, 15, 24, 25 Закону України «Про оренду землі», статей 20, 35, 37 Закону України «Про охорону земель», статті 629 ЦК та порушено норми процесуального права (статті 11, 13, 14, 73-79, 86, 236, 238 ГПК). Прокурор, зокрема зазначив, що судами попередніх інстанцій належним чином не з`ясовано обставини справи та не взято до уваги, що порушення орендарем узятого на себе згідно з пунктом 31 договорів оренди землі та статті 25 Закону України «Про оренду землі» обов`язку використовувати земельні ділянки за цільовим призначенням та не змінювати вид сільськогосподарських угідь, є істотним порушенням договорів та підставою для їх розірвання; судами не враховано, у тому числі висновків Великої Палати Верховного Суду, наведених, зокрема у постанові від 01.06.2021 у справі № 925/929/19 про те, що користувачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення повинні використовувати такі земельні ділянки відповідно до того виду використання, за яким ці земельні ділянки були передані їм власником, у постанові Верховного Суду від 05.08.2020 у справі № 468/1680/17-ц про те, що встановлення факту порушення умов договору оренди землі, яким заборонено орендарю використовувати об`єкт оренди інакше, ніж як пасовище, є підставою для розірвання договору в судовому порядку. При цьому судами не враховано, що відповідно до чинного законодавства використання земельних ділянок способами, що призводять до погіршення їх якості, забороняється, а тому в контексті спірних правовідносин не надано оцінки діяльності відповідача щодо розорювання земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які за своїми характеристиками належать до пасовищ, що порушує встановлені законодавством та договорами вимоги використання спірних земельних ділянок. Також, дійшовши висновку про відсутність у осіб, які склали акти обстеження спірних земельних ділянок, відповідних повноважень на вчинення певних дій, суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам на підтвердження повноважень посадових осіб Близнюківської селищної ради на проведення перевірки в порядку самоврядного контролю за використанням та охороною земель.

На обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, прокурор зауважив, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях при застосуванні відповідних норм права не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 28.01.2019 у справі № 473/4413/17, від 12.12.2019 у справі № 904/1054/19, від 22.01.2020 у справі № 468/1498/17-ц, від 01.06.2021 у справі № 925/929/19, від 05.08.2020 у справі № 468/1680/17-ц, від 01.10.2018 у справі № 522/15651/16-а, від 31.10.2019 у справі № 826/27247/15, від 30.01.2020 у справі № 640/4550/19, від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 21.08.2020 у справі № 904/2357/20, від 18.01.2021 у справі № 915/646/18.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення у межах, передбачених статтею 300 ГПК, виходить із такого.

Згідно з частиною 2 статті 509 ЦК зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК.

Відповідно до статті 11 ЦК цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки (частина 1). Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є, зокрема договори та інші правочини (пункт 1 частини 2).

У частині 1 статті 626 ЦК передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За змістом частини 1 статті 627 ЦК відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 ЦК).

Положення статті 525 ЦК встановлює загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами статті 629 ЦК щодо обов`язковості договору для виконання сторонами.

Відповідно до статті 651 ЦК зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом (частина 1). Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (частина 2).

Судами попередніх інстанцій установлено, що між сторонами у справі виникли відносини з договорів оренди землі від 15.11.2017 та від 16.11.2017, укладених між Близнюківською РДА (наразі розпорядником спірних земельних ділянок є Близнюківська селищна рада) і СТОВ «Лан», а відтак, зважаючи на встановлену статтею 204 ЦК і не спростовану при вирішенні цієї справи в порядку статті 215 ЦК презумпцію правомірності укладеного між сторонами договору, цей договір є належною у розумінні статей 11, 509 ЦК підставою для виникнення та існування обумовлених таким договором прав і обов`язків сторін.

У частині 2 статті 792 ЦК визначено, що відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно зі статтею 13 зазначеного Закону договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

За змістом статей 24, 25 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, чинній на час укладення договорів оренди землі) орендодавець має право вимагати від орендаря: використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди; дотримання екологічної безпеки землекористування та збереження родючості ґрунтів, додержання державних стандартів, норм і правил; дотримання режиму водоохоронних зон, прибережних захисних смуг, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон, зон особливого режиму використання земель та територій, які особливо охороняються; своєчасного внесення орендної плати. Орендар земельної ділянки зобов`язаний: приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, зареєстрованим в установленому законом порядку; виконувати встановлені щодо об`єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі; дотримуватися режиму використання земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення; у п`ятиденний строк після державної реєстрації договору оренди земельної ділянки державної або комунальної власності надати копію договору відповідному органу доходів і зборів.

Відповідно до частини 1 статті 32 Закону України «Про оренду землі» на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

У разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця (частина 1 статті 34 Закону України «Про оренду землі»).

За умовами зазначених договір оренди землі від 15.11.2017 та від 16.11.2017, в оренду відповідачу передано земельні ділянки сільськогосподарського призначення, які складаються з нерозподілених (невитребуваних) земельних часток (паїв) за видом використання - пасовища; СТОВ «Лан» зобов`язалося виконувати обов`язки орендаря відповідно до статті 25 Закону України «Про оренду землі», у тому числі щодо використання земельної ділянки за цільовим призначенням і не змінювати вид сільськогосподарських угідь (пункт 31 договорів оренди землі), а у пункті 38 договорів оренди землі сторони передбачили, що дія договору припиняється шляхом його розірвання, зокрема за рішенням суду на вимогу однієї із сторін внаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом.

Згідно з частинами 1, 2 статті 18 ЗК до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Відповідно до частини 1 статті 19 ЗК землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, зокрема землі сільськогосподарського призначення.

У частині 3 статті 19 ЗК визначено, що земельна ділянка, яка за основним цільовим призначенням належить до відповідної категорії земель, відноситься в порядку, визначеному цим Кодексом, до певного виду цільового призначення, що характеризує конкретний напрям її використання та її правовий режим.

За змістом частини 5 статті 20 ЗК (у редакції, чинній на час укладення договорів оренди землі) види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою. Земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33-37 цього Кодексу.

Визначення земель сільськогосподарського призначення та порядок їх використання урегульовано статтею 22 ЗК, за змістом якої землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей (частина 1); до земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо) (частина 2 у редакції, чинній на час укладення договорів оренди).

Згідно з частиною 3 статті 22 ЗК (у редакції, на час укладення договорів оренди землі) землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування, зокрема а) громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства; б) сільськогосподарським підприємствам - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

За змістом статті 34 ЗК орендувати земельні ділянки для сінокосіння і випасання худоби можуть громадяни. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування можуть створювати на землях, що перебувають у власності держави чи територіальної громади, громадські сіножаті і пасовища.

З наведених норм права вбачається, що за цільовим призначенням землі України поділяються на категорії, однією з яких є землі сільськогосподарського призначення. У межах кожної категорії земель виділяються види використання земельної ділянки, які визначаються її власником або користувачем самостійно, крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони. Земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33-37 ЗК. Користувачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення повинні використовувати такі земельні ділянки відповідно до того виду використання, за яким ці земельні ділянки були передані їм власником (правовий висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 925/929/19, на яку здійснено посилання у касаційній скарзі прокурора на обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК).

Системний аналіз положень вищевказаних норм дозволяє дійти висновку, що земельні ділянки, віднесені до однієї і тієї ж категорії, можуть використовуватися за різними видами цільового призначення, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, видом господарської діяльності тощо, та визначені у Класифікації видів цільового призначення земель. За приписами частини 5 статті 20, статті 34 ЗК земельна ділянка для сінокосіння і випасання худоби може використовуватися лише у межах цього виду використання, отже, за умови передачі в оренду земельної ділянки, що за видом використання належить до пасовищ, орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку виключно як пасовище, тобто в межах виду користування, передбаченого умовами договорів оренди землі (аналогічні за змістом висновки наведено у постановах Верховного Суду від 28.01.2019 у справі № 473/4413/17, від 12.12.2019 у справі № 904/1054/19, від 22.01.2020 у справі № 468/1498/17-ц, від 05.08.2020 у справі № 468/1680/17-ц, на які здійснено посилання у касаційній скарзі прокурора на обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК).

У частині 3 статті 2 ГПК однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 ГПК кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Верховний Суд зазначає, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони.

Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (частина 1 статті 74 ГПК).

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має на меті усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

Відповідно до статті 79 ГПК наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування «вірогідності доказів» підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Отже, зміст цієї норми процесуального права свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд під час касаційного перегляду судових рішень неодноразово відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (подібні за змістом висновки викладено у постановах Верховного Суду від 09.08.2022 у справі № 902/1038/21, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Згідно зі статтею 86 ГПК суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Вирішуючи спір, суди першої та апеляційної інстанцій наведених норм законодавства не врахували, обмежившись посиланням на відсутність в умовах договорів будь-яких обмежень у використанні спірних земельних ділянок, належним чином не дослідили договори оренди землі від 15.11.2017 та від 16.11.2017, не надали належної правової оцінки їх умовам, у тому числі, що стосуються обов`язків орендаря, визначених у пункті 31 цих договорів, а відтак не дослідили та належним чином не оцінили докази, надані позивачем на підтвердження обставин, що, за твердженням останнього, є підставою для розірвання договорів оренди землі, передбаченою їх умовами та чинним законодавством; пославшись на те, що договори оренди землі не містять заборон (обмежень) на розорювання земель, суди попередніх інстанцій не надали жодної оцінки тим умовам договорів, що містять обов`язок орендаря не змінювати вид сільськогосподарських угідь, у сукупності з умовами, за якими спірні земельні ділянки за видом цільового призначення класифікуються як пасовища.

Також без будь-якої оцінки судів попередніх інстанцій залишилися суперечливі аргументи відповідача, який у процесі розгляду справи одночасно стверджував про відсутність з його боку порушень зобов`язань за договорами оренди землі, оскільки земельні ділянки використовуються ним як місця для випасання худоби та отримання корму для тварин, а з іншого - наголошував на тому, що спірні земельні ділянки за умовами договорів надано в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а не для сінокосіння та випасання худоби, що також свідчить про відсутність достеменно встановлених обставин, які підтверджено необхідними доказами, щодо використання відповідачем земельних ділянок відповідно до умов договорів оренди та виду цільового призначення.

Разом із тим статтею 13 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

У статті 14 Конституції України наголошено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Статтею 40 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» передбачено, що використання природних ресурсів громадянами, підприємствами, установами та організаціями здійснюється з додержанням обов`язкових екологічних вимог: а) раціонального і економного використання природних ресурсів на основі широкого застосування новітніх технологій; б) здійснення заходів щодо запобігання псуванню, забрудненню, виснаженню природних ресурсів, негативному впливу на стан навколишнього природного середовища; в) здійснення заходів щодо відтворення відновлюваних природних ресурсів; г) застосування біологічних, хімічних та інших методів поліпшення якості природних ресурсів, які забезпечують охорону навколишнього природного середовища і безпеку здоров`я населення; д) збереження територій та об`єктів природно-заповідного фонду, а також інших територій, що підлягають особливій охороні; е) здійснення господарської та іншої діяльності без порушення екологічних прав інших осіб; є) здійснення заходів щодо збереження і невиснажливого використання біологічного різноманіття під час провадження діяльності, пов`язаної з поводженням з генетично модифікованими організмами. При використанні природних ресурсів має забезпечуватися виконання й інших вимог, встановлених цим Законом та іншим законодавством України.

Відповідно до положень статті 189 ЗК самоврядний контроль за використанням та охороною земель здійснюється сільськими, селищними, міськими, районними та обласними радами.

За змістом частини 1 статті 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать делеговані повноваження щодо здійснення контролю за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель, природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, відтворенням лісів.

На підтвердження доводів позовної заяви прокурор посилався на те, що відповідно до наведених норм законодавства Близнюківська селищна рада, у тому числі наділена правом на проведення перевірок додержання вимог земельного законодавства, умов договорів оренди землі та складати відповідні акти за результатами проведення таких перевірок. Разом із тим прокурором зауважено, що положення, яке регулює саме процедуру порядку здійснення самоврядного контролю за використанням та охороною земель, селищною радою не приймалося та не затверджувалося форми акт обстеження земельної ділянки за наслідками здійснення заходів самоврядного контролю.

Дійшовши висновку про те, що громадські інспектори з охорони довкілля у Харківській області: Євгеній Дерюга, Лідія Парахотіна та Олена Шаріпова не є уповноваженими особами Близнюківської селищної ради на здійснення самоврядного контролю, а тому не мали право здійснювати обстеження земельних ділянок шляхом проведення самоврядного контролю, суди попередніх інстанцій належним чином не дослідили та не надали правової оцінки поданим позивачем доказам, наявним у матеріалах справи, зокрема розпорядженням Близнюківського селищного голови та відповідним наказам про призначення цих осіб на відповідні посади в органи місцевого самоврядування; резолюції Близнюківського селищного голови на уповноваження зазначених посадових осіб на проведення огляду, у тому числі спірних земельних ділянок та надання актів їх обстеження у порядку самоврядного контролю за використанням та охороною земель.

При цьому, зазначивши про деякі недоліки у складених цими особами актах обстеження земельних ділянок, судами попередніх інстанцій у судових рішеннях не наведено мотивів, зокрема визнання більш вірогідними будь-яких інших доказів на противагу доказам, поданим позивачем на підтвердження певних обставин, та на спростування обставин щодо використання відповідачем земельних ділянок відповідно до умов договорів оренди та вимог земельного законодавства.

Таким чином, суди попередніх інстанцій з огляду на наведені норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини, належним чином не з`ясували обставини справи, не дослідили та не надали оцінки доказам, наявним у матеріалах справи, а тому висновки судів про те, що за відсутності в договорах оренди обмежень щодо розорювання земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які за своїми характеристиками відносяться до пасовищ, діяльність відповідача є такою, що не порушує встановлені законодавством та договорами вимоги використання спірних земельних ділянок, а відтак свідчить про відсутність підстав для розірвання цих договорів, є передчасними.

Відповідно до статті 236 ГПК судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За змістом частини 1 статті 237 ГПК при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

У зв`язку з наведеним, постановлені у справі судові рішення зазначеним вимогам процесуального закону не відповідають, оскільки суди не дослідили належним чином зібрані у справі докази та не встановили пов`язані з ними обставини, що входили до предмета доказування, отже, рішення судів першої та апеляційної інстанцій не можна визнати законними і обґрунтованими.

З огляду на те, що судами попередніх інстанцій при вирішенні справи було неправильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального права, що підлягають застосуванню, та порушено норми процесуального права щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції дійшли передчасного висновку про відмову в задоволенні позову.

Порушення судами норм процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи, та які не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції (стаття 300 ГПК).

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку, що наведені вище обставини щодо дослідження та оцінки в сукупності доказів, які є в матеріалах справи, згідно з пунктом 1 частини 3 статті 310 ГПК є підставою для скасування оскаржених судових рішень та передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

За результатами нового розгляду справи має бути вирішено й питання розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Першого заступника керівника Харківської обласної прокуратури задовольнити.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 08.08.2022 та рішення Господарського суду Харківської області від 16.12.2021 у справі № 922/3473/21 скасувати.

3. Справу № 922/3473/21 передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

Судді: В.А. Зуєв

В.Г. Суховий