Постанова

від 17.11.2022 по справі 815/6379/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 815/6379/16

адміністративне провадження № К/9901/6337/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Юрченко В.П.,

суддів: Васильєвої І.А., Чумаченко Т.А.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства «Бі-Пласт» на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16.07.2018 (суддя Єфіменко К.С.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 31.01.2019 (головуючий суддя Шеметенко Л.П., судді: Стас Л.В., Турецька І.О.) у справі №815/6379/16 за позовом Приватного підприємства «Бі-Пласт» до Подільської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Бі-Пласт» (далі - позивач, підприємство) звернулося до суду із позовом до Подільської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Одеській області (далі - відповідач, податковий орган, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 31.08.2016 №0000141400, №0000151400 та №0000171400.

В обґрунтування позовних вимог підприємство посилалось на те, що вказані податкові повідомлення-рішення прийняті з порушенням вимог чинного законодавства, є протиправними, а тому підлягають скасуванню. Зазначає про грубі порушення процедури, порядку та строків проведення перевірки, що є самостійною підставою для скасування спірних податкових повідомлень-рішень. Позивач акцентував увагу, що ухвалою слідчого судді «надано дозвіл на проведення перевірки», що не є тотожним поняттю «призначити перевірку» в розумінні підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 ПК України. В даному випадку перевірка може бути проведена лише за наявності судового рішення суду (слідчого судді) саме про призначення такої перевірки винесеного ним відповідно до закону, а не на підставі наказу начальника Котовської ОДПІГУ ДФС в Одеській області.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 16.07.2018, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 31.01.2019, позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 31.08.2016 №0000171400, в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суди дійшли висновку про реальність господарських взаємовідносин між позивачем і його контрагентом КП «Міськзелентрест». Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суди дійшли висновку про те, що посадові особи Товариства з обмеженою відповідальністю «Катерина», Приватного підприємства «Воленс», Товариства з обмеженою відповідальністю «Гарант Україна», Приватного підприємства «Ніка» не вчиняли та могли вчиняти відповідні юридичні дії щодо укладання господарських договорів та поставки товарів, оскільки були створені як фіктивні суб`єкти, що підтверджено вироками судів у кримінальних справах.

Суди зазначили про недоведеність факту постачання товарів на адресу позивача та належного юридичного оформлення цього постачання.

Судами не прийнято до уваги твердження позивача на те, що акт перевірки, який складений відповідачем в межах кримінального процесуального законодавства, яка проведена відповідно до положень підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 ПК України, може бути підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення лише після винесення обвинувального вироку, що набрав законної сили, в якому встановлена несплата податкових зобов`язань або винесена ухвала про закриття кримінального провадження за нереабілітуючими підставами з цього питання в силу приписів пункту 36 Підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України.

Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, позивач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволені позовних вимог і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

В обґрунтування вимог касаційної скарги позивач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права і неправильне застосування норм матеріального права. Вказує на невідповідність висновків судів попередніх інстанцій фактичним обставинам справи, які, на думку скаржника, полягають у реальності здійснення господарських операцій, що підтверджується відповідними первинними документами, які не досліджувались судами. Позивач вважає, що факт порушення кримінального провадження та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб`єктів, в рамках такого кримінального провадження не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій, проведених позивачем та його контрагентами. Зазначає, що встановлення факту фіктивного підприємництва не може бути самостійною підставою для позбавлення права на формування податкового кредиту та витрат. У вироках суду, що містяться у матеріалах справи, не відображено жодних відомостей про відсутність господарських операцій між позивачем і контрагентами. Вважає, що судами не надано оцінку випискам з банківського рахунку, якими підтверджується сплата грошових коштів за отриманий товар, не враховано факту подальшої реалізації придбаного товару. Вказує, що судами не надано оцінки ухвали слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 21.06.2016 у кримінальному провадженні №32016160000000017, якою надано дозвіл на проведення документальної позапланової виїзної перевірки позивача та не враховано, що чинним Кримінальним процесуальним кодексом України не передбачено такої процесуальної дії як надання дозволу слідчого судді на проведення перевірки.

Відповідач у відзиві на касаційну скаргу, посилаючись на законність та обґрунтованість судових рішень першої та апеляційної інстанції, просить відмовити у задоволенні касаційної скарги.

Верховний Суд, переглянувши рішення судів попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з таких мотивів.

Судами попередніх інстанцій установлено, що податковим органом в період з 27.07.2016 по 02.08.2016 проведено документальну позапланову виїзну перевірку підприємства з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин із ТОВ «Катерина», ПП «Воленс», ТОВ «Гарант Україна», ПП «Ніка» за період з 01.06.2013 по 01.05.2016, за результатами якої складено акт від 09.08.2016 №000046/15-04-14/32935748 (далі - акт перевірки).

На підставі акту перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 31.08.2016 №0000141400, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 60362,91 грн (за податковим зобов`язанням у сумі 48290,33 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 12072,58 грн); №0000151400, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток на загальну суму 63871,52 грн (за податковим зобов`язанням у сумі 55729,20 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 8142,32 грн); №0000171400, яким зменшено суму податкового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 266507,76 грн та зменшено суму податкового кредиту з податку на додану вартість на загальну суму 260173,67 грн.

Перевіркою встановлено порушення підприємством вимог підпункту 14.1.36, пункту 14.1 статті 14, пунктів 44.1, 44.5 статті 44, пункту 85.2 статті 85, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 55 792,20 грн; підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, пунктів 44.5, 44.1 статті 44, пункту 85.2 статті 85, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 60874,33 грн.

Касаційний перегляд справи здійснюється в межах доводів на вимог касаційної скарги щодо судових рішень, якими відмовлено у задоволені позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень від 31.08.2016 №0000141400, №0000151400.

Судовими інстанціями установлено, що між позивачем та ТОВ «Катерина», ПП «Воленс», ТОВ «Гарант Україна», ПП «Ніка» укладено договори постачання товарів, матеріалу для саджання.

Суди попередніх інстанцій досліджуючи процедуру та порядок проведення перевірки, висновки акту перевірки і надані позивачем первинні документи, а також судові рішення у кримінальних справах, дійшли висновку про відсутність належних та достатніх доказів фактичного виконання господарських договорів позивача з зазначеними контрагентами, що стало підставою для висновку про законність та обґрунтованість спірних податкових повідомлень-рішень.

Суди встановили, що засновник, директор та головний бухгалтер TOB «Катерина» ОСОБА_1 під час досудового розслідування в кримінальному провадженні надала показання про непричетність до фінансово-господарської діяльності цього Товариства, зазначивши, що на податковий облік підприємство не ставила, рахунки в банках не відкривала, печатку не заказувала, угоди від імені TOB «Катерина» не укладала, кошти з банківських рахунків не знімала. Яким чином вона стала засновником та директором TOB «Катерина» їй не відомо.

Крім того, вироком Приморського районного суду м. Одеси від 15.09.2016 року по справі № 522/16836/16-к, затверджено угоду про визнання винуватості від 30.08.2016 року, та ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27 ч. 1 ст. 205 КК України та ч. 5 ст. 27 ч. 2 ст. 205 КК України. Зокрема, встановлено, що він не маючи наміру займатись підприємницькою діяльністю, переслідуючи корисливу мету на отримання грошової винагороди, в розмірі 200 (двісті) доларів США, діючи повторно, надав згоду ОСОБА_3 зареєструвати на його ім`я підприємство TOB «Гарант Україна», код ЄДРПОУ 38477674, тобто стати засновником та директором вказаного підприємства без мети фактичного здійснення фінансово-господарської діяльності, при цьому, фінансово - господарську діяльність TOB «Гарант Україна» не здійснював, документів по взаємовідносинам з підприємствами-контрагентами не підписував, товарів не поставляв, розрахунковими рахунками не керував, податкову звітність не складав та не підписував і нікому цього не доручав.

Судами також встановлено, що вироком Малиновського районного суду м. Одеси від 29.06.2016 року по справі №521/8518/16-к затверджено угоду про визнання винуватості від 28.04.2016 року, та визнано ОСОБА_4 винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27 ч. 1 ст. 205 КК України. Вироком було встановлено, що вона, не маючи наміру займатися підприємницькою діяльністю, переслідуючи корисливу мету на отримання грошової винагороди в розмірі 300 доларів США, надала згоду невстановленій особі зареєструвати на своє ім`я підприємство ПП «Ніка» з метою прикриття незаконної діяльності і стала одноособовим директором даного підприємства, при цьому, фінансово-господарську діяльність ПП «Ніка» не здійснювала, документів по взаємовідносинам з підприємствами-контрагентами не підписувала, товарів не поставляла, розрахунковими рахунками не керувала, податкову звітність не складала та не підписувала і не доручала.

Згідно зазначеного рішення, незаконна діяльність ПП «Ніка» полягала у тому, що невстановлені слідством особи, використовуючи реквізити ПП «Ніка», розрахункові рахунки та печатки здійснювали документальне оформлення неіснуючих операцій з продажу товарів на адресу підприємств-контрагентів, після чого такі документи передавались замовників «послуг», з метою ухилення від оподаткування, шляхом незаконного завищення валових витрат з податку на прибуток, переведення у готівку грошових коштів.

Також, вироком Малиновського районного суду м. Одеси від 23.09.2016 року по справі №521/11925/16-к, затверджено угоду про визнання винуватості від 30.06.2016 року, укладену між прокурором відділу прокуратури Одеської області Чорним Д.М. та підозрюваним ОСОБА_5 та визнано його винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27 ч. 1 ст. 205 КК України. Судом встановлено, що ОСОБА_5 не маючи наміру займатись підприємницькою діяльністю, переслідуючи корисливу мету на отримання грошової винагороди, в розмірі 300 гривен, надав згоду невстановленій слідством особі зареєструвати на своє ім`я Приватне підприємство «ВОЛЕНС», тобто стати засновником та директором вказаного підприємства без мети фактичного здійснення фінансово-господарської діяльності. У вересні - жовтні 2015 року, ОСОБА_5 став фактичним засновником та директором ПП «ВОЛЕНС», при цьому, фінансово - господарську діяльність ПП «ВОЛЕНС» не здійснював, документів по взаємовідносинам з підприємствами - контрагентами не підписував, товарів не поставляв, розрахунковими рахунками не керував, податкову звітність не складав та не підписував і нікому цього не доручав.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 92 Конституції України визначено, що виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до абзаців першого та другого пункту 44.1 статті 44 ПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Пунктом 44.3 цієї статті встановлено, що платники податків зобов`язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов`язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

За приписами пункту 44.5 статті 44 ПК України у разі втрати, пошкодження або дострокового знищення документів, зазначених в пунктах 44.1 і 44.3 цієї статті, платник податків зобов`язаний у п`ятиденний строк з дня такої події письмово повідомити контролюючий орган за місцем обліку в порядку, встановленому цим Кодексом для подання податкової звітності, та контролюючий орган, яким було здійснено митне оформлення відповідної митної декларації.

Платник податків зобов`язаний відновити втрачені документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження повідомлення до контролюючого органу.

У разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності (пункт 44.6 статті 44 ПК України).

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування (податок на прибуток підприємств) є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Підпунктом «а» пункту 185.1 статті 185 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування (ПДВ) є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/ орендарю.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Згідно з абзацами першим та другим пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-ХІV (далі - Закон №996-ХІV).

Відповідно до статті 1 цього Закону (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно із частиною першою статті 9 Закону №996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною другою зазначеної статті передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Відтак підтвердженням господарської операції виходячи з визначення Закону №996-ХІV є саме рух матеріальних активів та коштів між контрагентами, натомість первинна документація є відображенням такої операції.

Будь-який документ, виданий від імені суб`єкта господарювання (платника податків), що не був позбавлений відповідного статусу на час складення цього документа, має силу первинного документа та згідно зі статтею 44 ПК України та статтею 9 Закону №996-ХІV підтверджує дані податкового обліку суб`єкта господарювання та/або його контрагентів у тому разі, якщо цей документ містить, зокрема: достовірні дані про фактично здійснену господарську операцію та відображає її економічну суть; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Водночас інший платник податків під час використання такого документа у своєму податковому обліку повинен діяти розумно, добросовісно та з належною обачністю, а також сумніву в достовірності даних, внесених до відповідного документа своїм контрагентом, у тому числі стосовно даних щодо можливих дефектів правового статусу такого контрагента, а також щодо підпису та інших засобів ідентифікації представників контрагента, які брали участь у господарській операції.

Відповідно до частини шостої, сьомої статті 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Судами попередніх інстанцій надано відповідну оцінку діям осіб, яких визнано винуватими у скоєнні злочинів, а також досліджувались обставинами щодо можливості господарської діяльності і виконання спірних господарських операцій.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Ураховуючи, що судами встановлено фіктивність контрагентів позивача, відсутність належних та достатніх документів первинної звітності та бухгалтерського обліку, а також недоведеність належного сповіщення податкового органу про їх викрадення та не відновлення втрачених документів, Верховний Суд не може погодитись з доводами заявника касаційної скарги про реальність здійснення господарських операцій.

Доводам позивача про здійснення перевірки з порушенням вимог підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 ПК України судами попередніх інстанцій надано правильну оцінку.

Відповідно до п.п.78.1.11 ст. 78 ПК України, документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких підстав: отримано судове рішення суду (слідчого судді) про призначення перевірки, винесену ними відповідно до закону.

Згідно з пунктом 36 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення", - У разі якщо судом за результатами розгляду кримінального провадження про кримінальне правопорушення, яке було розпочато до дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо зменшення податкового тиску на платників податків" і предметом якого є податки, збори, винесено обвинувальний вирок, що набрав законної сили, в якому встановлена несплата податкових зобов`язань або винесена ухвала про закриття кримінального провадження за нереабілітуючими підставами з цього питання, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки приймається контролюючим органом протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання цим контролюючим органом відповідного судового рішення (обвинувальний вирок, ухвала про закриття кримінального провадження за нереабілітуючими підставами), що набрало законної сили".

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що акт перевірки, проведеної відповідно до п.п.78.1.11 ст. 78 ПК України є підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень. Крім того, контролюючий орган зобов`язаний протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання цим контролюючим органом відповідного судового рішення (обвинувальний вирок, ухвала про закриття кримінального провадження за нереабілітуючими підставами), що набрало законної сили прийняти податкове повідомлення-рішення.

Позивач доводами касаційної скарги не спростовує висновків судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для відображення у складі витрат та податкового кредиту сум податку на додану вартість та податку на прибуток за господарськими операціями з наведеними вище контрагентами. Позивачем в касаційній скарзі не обґрунтовано, із зазначенням того, у чому полягає неправильне застосування судами норм матеріального права.

Натомість, позивач у касаційній скарзі просить про переоцінку, додаткову оцінку доказів стосовно реальності здійснення господарських операцій позивача з його контрагентами, що знаходиться поза межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), якою передбачено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень суду не встановлено.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємства «Бі-Пласт» залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16.07.2018 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 31.01.2019 у справі №815/6379/16 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіВ.П. Юрченко І.А. Васильєва Т.А. Чумаченко