Постанова

від 17.11.2022 по справі 640/1636/19

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 640/1636/19

адміністративне провадження № К/9901/30574/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Чиркіна С.М.,

суддів: Кравчука В.М., Шарапи В.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.06.2019 (головуючий суддя: Вєкуа Н.Г.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.10.2019 (головуючий суддя: Епель О.В., судді: Пилипенко О.Є., Степанюк А.Г.) у справі №640/1636/19 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання дій протиправними, скасування наказу та зобов`язання вчинити дії,

У С Т А Н О В И В:

І. РУХ СПРАВИ

У січні 2019 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 або позивач) звернувся до суду з позовом до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - відповідач), в якому просив:

визнати протиправними дії відповідача щодо відмови в наданні містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва житлового будинку на АДРЕСА_1 ;

скасувати наказ Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу КМР (КМДА) щодо відмови у наданні містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва житлового будинку на АДРЕСА_1 № 961 від 25.09.2018;

зобов`язати відповідача видати позивачу містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва житлового будинку на АДРЕСА_1 ;

зобов`язати відповідача затвердити містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва житлового будинку на АДРЕСА_1 відповідним наказом.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.06.2019, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.10.2019, позов задоволено частково:

визнано протиправними дії Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) щодо відмови позивачу у наданні містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва житлового будинку на АДРЕСА_1 ;

скасовано наказ Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) щодо відмови у наданні містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва житлового будинку на АДРЕСА_1 № 961 від 25.09.2018;

зобов`язано відповідача розглянути заяву ОСОБА_1 про надання містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва житлового будинку на АДРЕСА_1 відповідно до вимог законодавства, із врахуванням висновків, викладених у мотивувальній частині цього рішення.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні позову.

IІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

Ухвалою Верховного Суду від 13.12.2019 відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 08.11.2022 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачу та ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності в розмірі Ѕ (кожному) належить земельна ділянка по АДРЕСА_1 (кадастровий номер 8000000000:72:210:0001), загальною площею 0,0598 га.

У вересні 2018 року позивач звернувся до Департаменту надання адміністративних послуг виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) із заявою, яка зареєстрована за №72005-003214323-013-16, про видачу містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки (кадастровий номер 8000000000:72:210:0001) для проектування об`єкта будівництва на АДРЕСА_1 .

До вказаної заяви було додано наступні документи: договір купівлі-продажу від 20.12.2017; витяг з державного реєстру №108378102 від 20.12.2017; витяг з державного реєстру №108378445 від 20.12.2017; ситуаційний план (схема) щодо місцезнаходження земельної ділянки; викопіювання з топографо-геодезичного плану М 1:2000; черговий кадастровий план; витяг з Державного земельного кадастру МВ-8000767872018 від 20.06.2018; фотофіксацію земельної ділянки; містобудівний розрахунок з техніко-економічними показниками запланованого об`єкту будівництва; копії паспортів та ідентифікаційних кодів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

За результатами розгляду цієї заяви, відповідач листом від 25.09.2018 №961 відмовив у наданні містобудівних умов і обмежень для проектування об`єкта будівництва житлового будинку на АДРЕСА_1 . В якості підстав для відмови відповідач зазначив наявність таких обставин:

невідповідність намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, оскільки відповідно до Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 №370/1804, земельна ділянка за функціональним призначенням знаходиться в межах території вулиць і доріг;

подано неповний пакет документів, зокрема, відсутні документи, що посвідчують право власності чи користування на земельну ділянку (із відповідним цільовим призначенням - будівництво), або копії договору суперфіцію із здійсненням державної реєстрації;

відсутня доступна інформація про основні параметри об`єкта будівництва у містобудівному розрахунку для прийняття рішення про надання містобудівних умов та обмежень.

Рішення щодо відмови у наданні містобудівних умов та обмежень, про яке позивача було повідомлено вищезазначеним листом, затверджене Наказом Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 25.09.2018 №961.

Вважаючи свої права та інтереси порушеними, позивач звернувся до суду.

ІV. АРГУМЕНТИ СТОРІН

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ним було подано повний пакет документів для отримання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки по АДРЕСА_1 , проте, відповідачем протиправно, без достатнього обґрунтування та конкретизації, які саме документи необхідні для надання містобудівних умов та обмежень, було відмовлено у наданні містобудівних умов з посиланням лише на те, що надано не повний пакет документів. На думку позивача, відмова з таких підстав є протиправною та обмежує право позивача щодо використання земельної ділянки, яка належить йому на праві приватної власності.

Відповідач позов не визнав. Стверджує, позивачем при зверненні за отриманням містобудівних умов та обмежень не було надано в повному обсязі документи, які посвідчують право користування земельною ділянкою із кадастровим номером 8000000000:72:210:0001. Крім того, відповідно до Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, земельна ділянка по АДРЕСА_1 за функціональним призначенням знаходиться в межах території вулиць та доріг, а наміри позивача щодо забудови - будівництво житлового будинку суперечать указаному функціональному призначенню.

У відповідь на зазначений відзив, позивач надав до суду додаткові пояснення у справі, в яких стверджує, що ним було подано повний пакет документів для отримання містобудівних умов та обмежень, а що стосується відносин між позивачем та ОСОБА_2 стосовно будівництва будинку на їх спільній земельній ділянці, то між ними було підписано договір простого товариства від 10.01.2018, відповідно до умов якого обов`язок по отриманню всіх проектно-дозвільних документів для будівництва покладено на ОСОБА_1 .

Від відповідача також надійшла відповідь на відзив позивача, у якому відповідач вказав на те, що договір простого товариства від 10.01.2018 не подавався позивачем під час звернення до Департаменту 13.09.2018, а усні домовленості між співвласниками земельної ділянки не дають права позивачу одноособово, без належним чином оформленого договору, здійснювати будь-які дії щодо володіння, користування чи розпорядження земельною ділянкою.

V. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивачем подано повний пакет необхідних документів.

Проаналізувавши положення статей 5, 16, 17, 19, 26 та 29 Закону України від 17.02.2011 № 3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності» (далі - Закон №3038-VI), пункту 4.8 Порядку розроблення містобудівної документації, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 16.11.2011 №290 (далі - Порядок №290), а також пункти 4.1, 4.2 ДБН Б.1.1-14:2012 «Склад та зміст детального плану території» суди дійшли висновку, що генеральним планом передбачається довгострокова стратегія планування та забудови території, проте не встановлюється її стале використання. Інакшими словами - генеральний план міста не є точним та абсолютним, а уточняється та деталізується детальним планом території.

Суди встановили, що цільове призначення зазначеної земельної ділянки по АДРЕСА_1 , яка належить позивачеві в розмірі Ѕ частки - для індивідуального житлового, гаражного і дачного будівництва.

В контексті наведеного правового регулювання та встановлених у справі обставин, суди попередніх інстанцій констатували, що «цільове призначення земельної ділянки (категорія земель та певний вид використання земельної ділянки в межах відповідної категорії земель)» в розумінні Земельного кодексу України та «функціональне призначення території» в розумінні Генерального плану м. Києва, як містобудівної документації, розробленої відповідно до містобудівного законодавства та державних будівельних норм, не є тотожними і однорідними поняттями в регулюванні земельних правовідносин, оскільки в межах певної функціональної території міста Києва, визначеної містобудівною документацією, зокрема Генеральним планом м. Києва, можуть бути різні цільові призначення земельних ділянок. Водночас, схема планування земельних обмежень носить рекомендаційний характер та не впливає на право власності позивача на земельну ділянку по АДРЕСА_1 .

За таких обставин суди обох інстанцій дійшли висновку про необґрунтованість доводів відповідача щодо невідповідності намірів забудови земельної ділянки вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.

В спростування висновків Департаменту щодо відсутності у поданому містобудівному розрахунку доступної інформації про основні параметри об`єкта будівництва, суди попередніх інстанцій зазначили про те, що у пункті 8 цього розрахунку детально наведено техніко-економічні показники, якими визначено параметри об`єкта будівництва.

Також суди обох інстанцій констатували факт подання разом із заявою документів, що посвідчують право власності позивача на вказану земельну ділянку.

Водночас, зважаючи на те, що земельна ділянка належить на праві спільної часткової власності позивачу та ОСОБА_2 , суд першої інстанції, з метою спростування вірогідності введення в оману ОСОБА_2 , як співвласника земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:72:210:0001, а також для з`ясування наявності чи відсутності підстав для звернення до правоохоронних органів; задля захисту інтересів прав власників земельної ділянки, у судовому засіданні допитав ОСОБА_2 у якості свідка.

Допитана у судовому засіданні ОСОБА_2 підтвердила, що вона є власницею Ѕ земельної ділянки по АДРЕСА_1 . Зазначила, що між нею та позивачем було укладено договір простого товариства від 10.01.2018, за умовами якого обов`язок по отриманню всіх проектно-дозвільних документів для будівництва покладено на ОСОБА_1 .

За встановлених у справі обставин, суди обох інстанцій дійшли висновку, що належним способом захисту порушених прав позивача є визнання протиправними дій і рішення відповідача, та зобов`язати Департамент повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання містобудівних умов та обмежень, із врахуванням висновків суду.

VІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Скаржник вважає, що судами попередніх інстанцій неповно з`ясовані обставини справи, що призвело до неправильного вирішення спору по суті. Скаржник стверджує, що право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної діяльності. Зазначає, що на законодавчому рівні унормовано, що наміри забудови земельної ділянки насамперед мають відповідати положенням відповідної містобудівної документації на місцевому рівні. Проте судами обох інстанцій не враховано, що відповідно до Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 №370/1804, земельна ділянка на АДРЕСА_1 (кадастровий номер 8000000000:72:210:0001) за функціональним призначенням знаходиться в межах територій вулиць і доріг, що не відповідає намірам забудови цієї земельної ділянки, зазначеним позивачем (будівництво житлового будинку). Жодних рішень про внесення змін до діючого Генерального плану міста у частині зміни функціонального статусу ділянки (із переведення її з території вулиць та доріг до території житлової забудови) органами місцевого самоврядування не приймалося.

Також скаржник стверджує, що до заяви про видачу містобудівних умов та обмежень не було додано документи, що посвідчують право власності чи користування усією земельною ділянкою. Так, за документами, поданими до заяви, вбачається, що земельна ділянка, яку позивач має намір забудувати, перебуває у спільній частковій власності у рівних частках. Згідно із вимогами статті 88 ЗК України, володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку. Проте позивач разом із заявою надав документи, що посвідчують право власності тільки належної йому частки із складу земельної ділянки. Жодних документів на підтвердження надання позивачу права розпоряджатися частиною земельної ділянки, яка на праві власності належить ОСОБА_2 , до заяви про видачу містобудівних умов та обмежень не подавалося. Договір простого товариства від 10.01.2018, укладений між позивачем та ОСОБА_2 , за умовами якого оформленням усієї проектно-довільної документації займається позивач, було надано лише під час розгляду справи по суті. Відтак, за твердженнями скаржника, зазначений договір не мав враховуватися судами першої та апеляційної інстанцій при прийнятті судового рішення, оскільки не подавався у складі документів про видачу містобудівних умов та обмежень.

Окрім зазначених аргументів, скаржник також вважає помилковими висновки судів обох інстанцій про те, що містобудівний розрахунок містить повну інформацію про основні параметри об`єкта будівництва, оскільки на витяг з топографо-геодезичного вишукування не нанесені межі земельної ділянки, що, в свою чергу, не дає можливості з`ясувати де саме планується розмістити об`єкт будівництва.

Скаржник стверджує, що ці аргументи були наведені під час розгляду справи у судах попередніх інстанцій, проте до них застосована невірна правова оцінка.

Крім того, скаржник також посилається на процесуальні порушення суду першої інстанції при допиті свідка ОСОБА_2 . Зокрема, ОСОБА_2 було попереджено про кримінальну відповідальність за подання завідомо неправдивих показань до вирішення питання про виклик її у судове засідання в якості свідка.

Позивач подав відзив на касаційну скаргу, у якому, з посиланням на законність та обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій, просить Верховний Суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

VІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги, правильність застосування судами норм матеріального права та дійшов таких висновків.

Закон №3038-VI встановлює правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

Відповідно до положень статті 26 Закону №3038-VI, забудова територій здійснюється шляхом розміщення об`єктів будівництва.

Проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку:

1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних;

2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи;

3) затвердження проектної документації;

4) виконання підготовчих та будівельних робіт;

5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів;

6) реєстрація права власності на об`єкт містобудування.

Відповідно до пункту 8 частини першої статті 1 Закону №3038-VI, містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки (далі - містобудівні умови та обмеження) - документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об`єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією.

Положеннями статті 29 Закону №3038-VI визначено, що основними складовими вихідних даних є: 1) містобудівні умови та обмеження; 2) технічні умови; 3) завдання на проектування.

Фізична або юридична особа, яка подала виконавчому органові сільської, селищної, міської ради або у разі розміщення земельної ділянки за межами населених пунктів - районній державній адміністрації заяву про намір щодо забудови земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні такої особи, повинна одержати містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва.

Містобудівні умови та обмеження надаються відповідними уповноваженими органами містобудування та архітектури на підставі містобудівної документації на місцевому рівні на безоплатній основі за заявою замовника, до якої додаються:

1) копія документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або копія договору суперфіцію;

2) копія документа, що посвідчує право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці, або згода його власника, засвідчена в установленому законодавством порядку (у разі здійснення реконструкції або реставрації);

3) викопіювання з топографо-геодезичного плану М 1:2000;

4) витяг із Державного земельного кадастру.

Для отримання містобудівних умов та обмежень до заяви замовник також додає містобудівний розрахунок, що визначає інвестиційні наміри замовника, який складається у довільній формі з доступною та стислою інформацією про основні параметри об`єкта будівництва.

Цей перелік документів для надання містобудівних умов та обмежень є вичерпним.

Витяг з містобудівного кадастру для формування містобудівних умов та обмежень до документів замовника додає служба містобудівного кадастру (у разі її утворення).

Перелік об`єктів будівництва, для проектування яких містобудівні умови та обмеження не надаються, визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування.

Підставами для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень є:

1) неподання визначених частиною третьою цієї статті документів, необхідних для прийняття рішення про надання містобудівних умов та обмежень;

2) виявлення недостовірних відомостей у документах, що посвідчують право власності чи користування земельною ділянкою, або у документах, що посвідчують право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці;

3) невідповідність намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.

Відмова у наданні містобудівних умов та обмежень здійснюється шляхом направлення листа з обґрунтуванням підстав такої відмови відповідним уповноваженим органом містобудування та архітектури у строк, що не перевищує встановлений строк їх надання.

Надання містобудівних умов та обмежень або прийняття рішення про відмову в їх наданні здійснюється відповідним уповноваженим органом містобудування та архітектури протягом 10 робочих днів з дня реєстрації заяви, затверджується наказом такого органу.

Зміст наведених правових норм дає підстави дійти висновку, що містобудівні умови та обмеження видаються на підставі містобудівної документації (в даному випадку місцевого рівня) при зверненні зацікавленої особи до уповноваженого органу з поданням визначеної документації. При цьому, однією із підстав для відмови в наданні містобудівних умов та обмежень є невідповідність намірів забудови земельної ділянки положенням відповідної містобудівної документації на місцевому рівні, тобто така невідповідність встановлюється на стадії надання містобудівних умов та обмежень або у подальшому під час здійснення державно-будівельного або судового контролю. Невідповідність намірів забудови означає, що запланований для будівництва об`єкт не відповідає вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, тобто затвердженим текстовим та графічним матеріалам з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій конкретного населеного пункту.

Статтею 8 цього Закону №3038-VI передбачено, що планування територій здійснюється на державному, регіональному та місцевому рівнях відповідними органами виконавчої влади, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування.

Планування та забудова земельних ділянок здійснюється їх власниками чи користувачами в установленому законодавством порядку.

Рішення з питань планування та забудови територій приймаються сільськими, селищними, міськими радами та їх виконавчими органами, районними, обласними радами, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями в межах визначених законом повноважень з урахуванням вимог містобудівної документації.

У статті 1 Закону №3038-VI наведено терміни, які вживаються в наступному значенні:

генеральний план населеного пункту - містобудівна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту;

містобудівна документація - затверджені текстові та графічні матеріали з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій.

Згідно із частиною першою статті 16 Закону №3038-VI планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.

Містобудівна документація на місцевому рівні розробляється з урахуванням даних державного земельного кадастру на актуалізованій картографічній основі в цифровій формі як просторово орієнтована інформація в державній системі координат на паперових і електронних носіях.

Частиною першою статті 17 Закону №3038-VI визначено, що генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.

Згідно із вимогами статті 5 Закону України від 16.11.1992 № 2780-XII «Про основи містобудування» при здійсненні містобудівної діяльності повинні бути забезпечені, зокрема: розміщення і будівництво об`єктів відповідно до затверджених у встановленому порядку містобудівної документації та проектів цих об`єктів.

Рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 № 370/1804 затверджено Генеральний план міста Києва та проект планування його приміської зони на період до 2020 року.

Як стверджує скаржник, відповідно до Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 №370/1804, земельна ділянка на вул. Докучаєвській, 25 у Солом`янському районі м. Києва (кадастровий номер 8000000000:72:210:0001) за функціональним призначенням знаходиться в межах територій вулиць і доріг.

За приписами статті 1 Закону України «Про автомобільні дороги» від 08.09.2005 № 2862-IV (далі - Закон № 2862-IV), автомобільна дорога - лінійний комплекс інженерних споруд, призначений для безперервного, безпечного та зручного руху транспортних засобів; вулиця - автомобільна дорога, призначена для руху транспорту і пішоходів, прокладання наземних і підземних інженерних мереж у

межах населених пунктів.

Відповідно до статті 18 цього Закону, складовими вулиць і доріг міст та інших населених пунктів є: проїзна частина вулиць і доріг, трамвайне полотно, дорожнє покриття, штучні споруди, споруди дорожнього водовідводу, технічні засоби організації дорожнього руху, зупинки міського транспорту, стоянки таксі, тротуари, пішохідні та велосипедні доріжки, зелені насадження, наземні та підземні мережі, майданчики для паркування.

В контексті обставин цієї справи суд першої інстанції правильно констатував, що «цільове призначення земельної ділянки (категорія земель та певний вид використання земельної ділянки в межах відповідної категорії земель)» в розумінні Земельного кодексу України та «функціональне призначення території» в розумінні Генерального плану та детального плану, як містобудівної документації, розробленої відповідно до містобудівного законодавства та державних будівельних норм, не є тотожними і однорідними поняттями в регулюванні спірних правовідносин, оскільки пріоритетним є застосування норм містобудівного законодавства як спеціальних норм.

Забудова земельної ділянки здійснюється в межах її цільового призначення, встановленого відповідно до законодавства (абз. 2 частини другої статті 24 Закону №3038-VI).

Статтею 91 ЗК України визначено, що власники земельних ділянок зобов`язані, зокрема, забезпечувати використання їх за цільовим призначенням.

Згідно із терміном, наведеним у статті 1 Закону України «Про землеустрій», цільове призначення земельної ділянки - допустимі напрями використання земельної ділянки відповідно до встановлених законом вимог щодо використання земель відповідної категорії та визначеного виду цільового призначення.

Відповідно до статті 20 ЗК України при встановленні цільового призначення земельних ділянок здійснюється віднесення їх до певної категорії земель та виду цільового призначення.

Водночас, поняття «цільове призначення земельної ділянки» нерозривно пов`язане із поняттям «категорія земель». Так, у статті 19 ЗК України передбачено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Отже, категорія - це основне цільове призначення кожної земельної ділянки.

Статтею 19 ЗК України визначено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Частиною першою статті 193 ЗК України встановлено, що державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Отже, відомості щодо цільового призначення земельної ділянки відображаються у державному земельному кадастрі.

На підставі інформації, зазначеної у витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку судом першої інстанції встановлено, що земельна ділянка площею 0,0598 га, кадастровий номер 8000000000:72:210:0001, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , належить до категорії земель: землі житлової та громадської забудови; цільове призначення: «для індивідуального житлового, гаражного і дачного будівництва».

На виконання вимог частини 2 статті 77 КАС України, відповідачем не наведено жодних доказів, які б свідчили, що надані позивачем документи порушують принципи планувально-просторової організації забудови, режими чи параметри забудови земельної ділянки чи вказують на недоцільність розташування вказаної забудови в межах території вулиць та доріг.

Водночас судами не встановлено визначених законом обмежень використання земельної ділянки «для індивідуального житлового, гаражного і дачного будівництва».

Зазначене дає підстави для висновку, що наміри забудови земельної ділянки відповідають цільовому призначенню, визначеного в Державному земельному кадастрі.

Подібних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 02.12.2021 у справі №640/23893/19.

За наведеного правового регулювання та встановлених у справі обставин, колегія суддів погоджується із висновками судів обох інстанцій про відсутність підстав вважати, що наміри забудови спірної земельної ділянки не відповідають вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.

Іншою підставою для відмови у видачі містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки (кадастровий номер 8000000000:72:210:0001) слугував висновок відповідача про відсутність документів, що посвідчують право власності чи користування на земельну ділянку (із відповідним цільовим призначенням - будівництво), або копії договору суперфіцію із здійсненням державної реєстрації.

Відповідно до вимог частини третьої статті 26 Закону №3038-VI, для отримання містобудівних умов та обмежень, зацікавлена особа, серед іншого, має подати копію документу, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або копію договору суперфіцію.

Суди попередніх інстанцій встановили, що позивач реалізуючи право на забудову земельної ділянки (кадастровий номер 8000000000:72:210:0001) звернувся до відповідача із заявою, до якої, зокрема, додав договір купівлі-продажу від 20.12.2017; витяг з державного реєстру №108378102 від 20.12.2017; витяг з державного реєстру №108378445 від 20.12.2017, а також копії паспортів та ідентифікаційних кодів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків, що позивач подав усі документи, що підтверджують право власності на спірну земельну ділянку. Водночас відповідачем не конкретизовано, яких саме документів не вистачає.

Також колегія суддів враховує, що в спростування вірогідності введення в оману ОСОБА_2 , яка є співвласником земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:72:210:0001, а також для з`ясування наявності чи відсутності підстав для звернення до правоохоронних органів; задля захисту інтересів прав власників земельної ділянки, у судовому засіданні судом першої інстанції була допитана ОСОБА_2 у якості свідка.

Свідок підтвердила, що вона є власницею Ѕ земельної ділянки по АДРЕСА_1 та за наявною із позивачем угодою обов`язок по отриманню всіх проектно-дозвільних документів для будівництва покладено на ОСОБА_1 .

Судами встановлено, що зазначені наміри забудовника відповідачем не спростовані.

Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про те, що договір простого товариства від 10.01.2018 не подавався позивачем у складі документів для отримання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, оскільки необхідність подання такого документу не передбачена положеннями частини третьої статті 29 Закону №3038-VI.

Принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень полягає у тому, щоб рішення було прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

В оскаржуваному рішенні відповідача відсутнє будь-яке посилання на те, що відмова у видачі містобудівних умов та обмежень пов`язана саме із неподанням у комплекті документів цього договору. Про зазначені обставини, відповідач зазначив лише під час розгляду справи по суті.

Також в якості підстав для відмови у видачі містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки відповідач послався на відсутність доступної інформації про основні параметри об`єкта будівництва у містобудівному розрахунку для прийняття рішення про надання містобудівних умов та обмежень.

Відповідач у ході розгляду справи конкретизував, що на витяг з топографо-геодезичного вишукування не нанесено межі земельної ділянки, що в свою чергу не дає можливості з`ясувати де саме планується розмістити об`єкт будівництва.

Положеннями статті 29 Закону №3038-VI визначено, що для отримання містобудівних умов та обмежень до заяви замовник також додає містобудівний розрахунок, що визначає інвестиційні наміри замовника, який складається у довільній формі з доступною та стислою інформацією про основні параметри об`єкта будівництва.

Колегія суддів зазначає, що містобудівний розрахунок - розрахунок щодо граничнодопустимих параметрів забудови, умови ув`язки архітектурно-планувального та об`ємно-просторового рішення, системи обслуговування, інженерних комунікацій, транспортного обслуговування та благоустрою з існуючою забудовою із дотриманням чинних нормативних документів.

Містобудівний розрахунок не є стадією проектування і розробляється та надається у довільній формі з доступною та стислою інформацією про основні параметри об`єкта будівництва та його техніко-економічні показники (назва об`єкта, очікувані поверховість, площа забудови, загальна площа об`єкта, відповідність щільності забудови (при житловому будівництві) та інша інформація, яка, на думку інвестора, дає повне уявлення про його наміри).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в пункті 8 Містобудівного розрахунку детально наведено техніко-економічні показники, якими визначено параметри об`єкта будівництва, а саме:

1) основні техніко-економічні показники: площа земельної ділянки - 0, 0598 га; будівельний об`єм - 5 440, 0 м3 (вище відм. - 4 366, 0 м3; нище відм. - 1 030, 0 м3); площа забудови - 415, 0 м3, кількість будівель - 1; кількість поверхів - 3 + мансардний; площа приміщень будинку - 1 578, 60 м3; площа житлова - 917, 82 м3; умовна висота - 15, 8 м3; абсолютна висота - 19, 8 м3, клас наслідків СС1, черговість будівництва перша;

2) таблиця розрахунків містобудівних обмежень: мінімальні відступи будівлі/споруди: від червоних ліній - 3, від меж земельної ділянки - 1; від суміжних будівель/споруд - 6-12; гранична висота будівлі - 15, 8 м3; гранична поверховість - 4 (3+мансардний); черговість будівництва - перша.

За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що ОСОБА_1 надав відповідачу разом із заявою містобудівний розрахунок, який містить основні параметри об`єкта будівництва для прийняття рішення про надання містобудівних умов та обмежень.

Також під час судового розгляду справи із наданих відповідачем пояснень судом першої інстанції було підтверджено факт ідентифікації об`єкта будівництва, чим в сукупності спростовано посилання Департаменту в оскаржуваному рішенні щодо відсутності доступної інформації про основні параметри об`єкта будівництва.

Висновки суду першої та апеляційної інстанції доводами касаційної скарги не спростовані.

VІІІ. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.06.2019 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.10.2019 у справі №640/1636/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: С. М. Чиркін

В. М. Кравчук

В. М. Шарапа