Рішення

від 07.11.2022 по справі 161/1932/22

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 161/1932/22

Провадження № 2/161/1808/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 листопада 2022 року місто Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючого судді Філюк Т.М.

за участю секретаря судового засідання Октисюк С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності,

в с т а н о в и в :

Адвокат Татарин В. в інтересах ОСОБА_3 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на квартиру.

Позовні вимоги обгрунтовує тим, що 08.06.2002 ОСОБА_3 уклав шлюб з ОСОБА_2 .. У період перебування в шлюбі ними була придбана квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на яку зареєстровано за відповідачем. Зазначає, що 25.04.2019 року між позивачем та відповідачем в Нотаріальній канцелярії ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ( АДРЕСА_2 ) було укладено Шлюбний контракт ( зареєстрований на підставі нотаріального акту № 5199/2019 від 25.04.2019) та Договір про частковий поділ спільної власності ( зареєстрований на підставі нотаріального акту № 5199/2019 від 25.04.2019). Відповідно до розділу 2 Шлюбного контракту, подружжя ОСОБА_6 та ОСОБА_7 одностайно заявляють, що від сьогодні вони виключають для їхнього шлюбу право спільної сумісної власності та встановлюють роздільну власність подружжя. Згідно пункту ІІ розділу 6 Договору про частковий поділ спільної власності, ОСОБА_7 наділений правом отримати у виключну приватну власність вищезазначене житлове приміщення за умови, що ОСОБА_7 може вимагати укладення договору про передачу у власність відповідно приміщення лише після припинення шлюбу між ОСОБА_6 та ОСОБА_8 , які є сторонами цього договору. На підставі вироку Окружного суду у ОСОБА_9 ( Республіка Польща) від 16.10.2019 шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_8 розірваний. А тому, позивач набув прав отримати у приватну власність вищезазначений об`єкт нерухомості.

Представник позивача вказує, що на виконання умов договору 11.10.2021 на адресу місця реєстрації відповідача в Польщі ( АДРЕСА_3 та Україні ( АДРЕСА_4 ) направлено досудовий запит щодо добровільного виконання умов договору. Обидва запити були вручені відповідачу. Крім того? 19.11.2021 засобами зв`язку Viber відповідач сповістила адвоката позивача про небажання виконання умов договору. Відтак, між позивачем та не було досягнуто домовленості про передачу у власність нерухомого майна в досудовому порядку, а тому позивач змушений звертатись до суду за захистом своїх невизнаних прав.

З врахуванням викладеного, просить визнати за ОСОБА_10 право власності на квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою судді від 29 березня 2022 року відкрито загальне позовне провадження у цивільній справі з проведенням підготовчого засідання.

Від представника позивача надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримує та просить задовольнити.

Відповідач в судове засідання не з`явилась. Від її представника адвоката Веремчука В. надійшла заява про відкладення розгляду справи у зв`язку з неможливість прибути в судове засідання, оскільки братиме участь в іншому судовому процесі. Судом визнано неповажною причину неявки представника відповідача в судове засідання, оскільки не надано доказів на підтвердження поважності неявки. Крім того, суд враховує, що аналогічні клопотання представник відповідача направляв до суду про неможливість явки в судові засідання, які були призначені на 10 серпня 2022 року, 13 вересня 2022 року та 12 жовтня 2022 року.

Відповідно до вимог ст. 223 ЦПК України, суд прийшов до висновку про можливість розглянути справу за відсутності відповідача та її представника.

У відповідності до вимог ч.2ст.247 ЦПК Україниу разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши та оцінивши докази по справі в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 58 Закону України «Про міжнароне приватне право» шлюб між громадянами України, шлюб між громадянином України та іноземцем, шлюб між громадянином України та особою без громадянства, що укладений за межами України відповідно до права іноземної держави, є дійсним в Україні за умови додержання щодо громадянина України вимогСімейного кодексу Українищодо підстав недійсності шлюбу.

Відповідно до ст. 15 Договору між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах, який ратифіковано Постановою Верховної ради № 3941-ХІІ (3941-12) від 04.02.1994, документи, які підготував або засвідчив відповідний орган однієї з Договірних Сторін, скріплені гербовою печаткою і підписом уповноваженої особи, мають силу документа на території іншої

Договірної Сторони без потреби будь-якого іншого засвідчення. Це

стосується також копій і перекладів документів, які засвідчені

відповідним органом. Документи, які на території однієї з Договірних Сторін визнаються офіційними, вважаються такими ж на території іншої Договірної Сторони. Відповідно до ч.5 ст. 25 Договору майнові стосунки подружжя щодо нерухомого майна визначаються законодавством тапідлягають компетенціїсудів тієїДоговірної Сторони,на територіїякої знаходитьсяце майно.

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев`ята статті 7 СК України).

Загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти сімейного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах сімейного законодавства.

Сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками (частина друга статті 7 СК України).

Подружжя, батьки дитини, батьки та діти, інші члени сім`ї та родичі, відносини між якими регулює цей Кодекс, можуть врегулювати свої відносини за домовленістю (договором), якщо це не суперечить вимогам цього Кодексу, інших законів та моральним засадам суспільства (частина перша статті 9 СК України).

Договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України).

Статтею 63 СК України визначено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпорядження спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.

Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина перша статті 69 СК України).

Частиною 2 статті 69 СК України визначено, що дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою. Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений.

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).

Окремим видом договірного регулювання сімейних відносин подружжяє шлюбний договір.

Так, відповідно до частини першої статті 93 СК України шлюбний договір регулює майнові відносини між подружжям, визначає їхні майнові права та обов`язки.

Норма статті 97 СК України надає подружжю право визначати у шлюбному договорі правовий режим майна, набутого до чи під час шлюбу, та не містить заборон або будь-яких обмежень цього права.

Частинами другою, третьою та п`ятою статті 97 СК України встановлено, що сторони можуть домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень статті 60 цього Кодексу і вважати його спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них. Сторони можуть домовитися про можливий порядок поділу майна, у тому числі і в разі розірвання шлюбу. Сторони можуть включити до шлюбного договору будь-які інші умови щодо правового режиму майна, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства.

За змістом частин першої та сьомоїстатті 41 Конституції України, частин першої та п`ятої статті 319 ЦК України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, і таке використання не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства.

Згідно з ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Судом встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 08.06.2002, що підтверджується випискою з акту про шлюб № 9/2002 від 08.06.2002. Шлюб було зареєстровано Відділом запису актів цивільного стану в Тупліцах Любуського воєводства Республіки Польща.

У період перебування в шлюбі відповідно до договору купівлі-продажу від 22.11.2013 придбана квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_2 .

Також встановлено, що 25.04.2019 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в Нотаріальній канцелярії ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ( АДРЕСА_2 ) було укладено Шлюбний контракт ( зареєстрований на підставі нотаріального акту № 5199/2019 від 25.04.2019) та Договір про частковий поділ спільної власності ( зареєстрований на підставі нотаріального акту № 5199/2019 від 25.04.2019). Відповідно до розділу 2 Шлюбного контракту, подружжя ОСОБА_6 та ОСОБА_7 одностайно заявляють, що від сьогодні вони виключають для їхнього шлюбу право спільної сумісної власності та встановлюють роздільну власність подружжя. Згідно пункту ІІ розділу 6 Договору про частковий поділ спільної власності, ОСОБА_7 наділений правом отримати у виключну приватну власність вищезазначене житлове приміщення за умови, що ОСОБА_7 може вимагати укладення договору про передачу у власність відповідно приміщення лише після припинення шлюбу між ОСОБА_6 та ОСОБА_8 , які є сторонами цього договору.

На підставі вироку Окружного суду у ОСОБА_9 ( Республіка Польща) від 16.10.2019 шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_8 розірваний.

З врахуванням умов Шлюбного контракту та Договору про частковий поділ спільної власності, ОСОБА_7 набув прав отримати у приватну власність об`єкт нерухомості - квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Як встановлено судом, від імені позивача ОСОБА_3 адвокатом Нівчик А. на виконання умов договору 11.10.2021 на адресу місця реєстрації відповідача в Польщі ( АДРЕСА_3 та Україні ( АДРЕСА_4 ) направлено досудовий запит щодо добровільного виконання умов договору, відповідно до якого відповідачу було запропоновано здійснити нотаріальне посвідчення про відчуження спірної квартири в користь ОСОБА_11 . Обидва запити були вручені відповідачу.

Крім того, 19.11.2021 засобами зв`язку Viber відповідач сповістила адвоката А.Нівчик, який є представником ОСОБА_3 про небажання виконання умов договору.

Наведені обставини свідчать про те, що між позивачем та не було досягнуто домовленості про передачу у власність нерухомого майна в досудовому порядку відповідно до умов укладеного між ними шлюбного контракту та Договору про частковий поділ спільної власності, а тому, суд дійшов висновку про те, що право позивача, яке не визнається, підлягає відновленню, шляхом визнання за ОСОБА_10 права власності на квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку поділу майна подружжя.

Згідно ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

Виходячи з вищезазначеної норми чинного законодавства, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути судовий збір в розмірі 7151,30 гривень, сплачені останнім при зверненні до суду з даним позовом.

Керуючись ст.ст. 2-5,11-13,141,279,352,354,430 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності задовольнити.

Визнати за ОСОБА_10 право власності на квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 понесенні судові витрати по сплаті судового збору в сумі 7151 ( сім тисяч сто п`ятдесят одну) гривню 30 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, в разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Дата складення повного тексту рішення 17 листопада 2022 року.

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області Т.М.Філюк