Рішення

від 15.11.2022 по справі 753/7997/22

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/7997/22

провадження № 2/753/5587/22

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" листопада 2022 р. Дарницький районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді Шаповалової К.В.,

за участю секретаря судового засідання Лісовської О.В.

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача Сторожук В.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду за адресою: м. Київ, вул. О. Кошиця, 5а у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «СК «Концепт-Сервіс» про визнання незаконним та скасування наказу про призупинення дії трудового договору, стягнення заробітної плати та моральної шкоди, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

01 серпня 2022 року до Дарницького районного суду м. Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ТОВ "СК Концепт-Сервіс" про визнання незаконним та скасування наказу про призупинення дії трудового договору, стягнення невиплаченої заробітної плати та моральної шкоди, зобов`язання вчинити дії.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01 серпня 2022 року цивільну справу передано судді Шаповаловій К.В. Фактично матеріали справи передано судді 04 серпня 2022 року.

Ухвалою суду від 10 серпня 2022 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, з повідомленням сторін на 11 жовтня 2022 року.

23 вересня 2022 року на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. 43439).

27 вересня 2022 року на адресу суду надійшла відповідь на відзив (вх. № 44003).

07 жовтня 2022 року на адресу суду від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.

11 жовтня 2022 року судове засідання у справі не відбулось через оголошену довготривалу повітряну тривогу та масовані ракетні ударами російської федерації, зокрема по місту Києву. Наступне судове засідання було призначено на 15 листопада 2022 року.

У судовому засіданні 15 листопада 2022 року позивач та його представник підтримали доводи позовної заяви, вказали, що наказ про призупинення трудового договору є незаконним, оскільки товариство працює, обслуговує будинки та посада електрика є дуже затребуваною. Вказали, що наразі всю роботу електрика виконує інша людина, а в мережі інтернет є об`ява стосовно того, що відповідач шукає електрика на посаду. Позивач вказав, що дійсно після відкриття провадження у справі відповідач сплатив йому заборгованість по заробітній платі, проте на його думку та за його підрахунками, відповідач має йому ще сплатити 2094,71 грн. Також позивач зауважив, що між ним та керівництвом товариства на початку війни була домовленість, що він буде приходити на роботу за потребою. Він завжди з`являвся на роботі, було іноді, що запізнювався, але не постійно, виконував всю свою роботу, здійснював огляд електромережі, ремонтував, регулював, а також на прохання керівництва й інші роботу, яка не є його прямим обов`язком (зняття показників лічильників). Зазначив, що не погоджується з актами, складеними відповідачем щодо його відсутності на роботі, оскільки вони не відповідають дійсності. Також зазначив про те, що відповідачем неправомірно було відмовлено йому у наданні відпустки. Просив суд скасувати наказ про призупинення дії трудового договору, стягнути заробітну плату в розмірі 2094,71 грн, зобов`язати відповідача надати йому відпустку тривалістю 18 календарних днів та стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 100000 грн. Стосовно обґрунтування моральної шкоди вказав, що на його думку це не такі великі кошти, які компанія не може йому сплатити. Він був пригнічений тим, що призупинили дію його трудового договору, у нього через це виникли сварки в сім`ї, на нього неправомірно склали акти про відсутність на робочому місці, що в сукупності завдало йому душевних страждань.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечувала проти заявлених вимог, просила відмовити у їх задоволенні повністю, вказала, що наказ товариством було видано з дотримання вимог чинного законодавства України. Так ТПП України у своєму листі від 28 лютого 2022 року визнала, що обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними для суб`єктів господарської діяльності. Вказаний лист є офіційним засвідченням форс-мажорних обставин. Вказала, що оскільки більшість мешканців будинку виїхали з нього з початку війни, у товариства виникла заборгованість щодо сплати витрат на утримання будинку та прибудинкової території, що змусило їх навіть зменшити тариф на таку оплату послуг. Все це призвело до того, що товариство не могло вчасно та в повному обсязі виплачувати працівникам заробітну плату. Тому 6 травня 2022 року було прийнято рішення про призупинення дії трудового договору з позивачем. Вказала, що наразі його обов`язки виконує інженер- енергетик, який був його безпосереднім керівником та який має більше досвіду роботи. Крім того зауважила, що заборгованість по заробітній платі була позивачу виплачена у повному обсязі 19 вересня 2022 року, ту суму, що вказує позивач - 2094,71 грн він не обґрунтував та не підтвердив жодними належними доказами. Зазначила, що скоріш за все, позивач при визначені заробітної плати не враховував податки та збори, які відраховуються з його заробітної плати. Зазначила також, що відповідач не надав жодного належного та достатнього обґрунтування того, що йому завдано моральну шкоду. Стосовно ненадання відпустки за заявою позивача, пояснила, що товариство надало йому відповідь про те, що оскільки трудовий договір призупинено, можливість надання відпустки виключена, з урахуванням приписів ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Також просила суд звернути увагу на те, що відповідно до статті 13 вказаного закону у разі незгоди працівника (працівників) із наказом (розпорядженням) роботодавця про призупинення дії трудового договору працівником або профспілкою за дорученням працівника (працівників) відповідний наказ (розпорядження) може бути оскаржений до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, або його територіального органу, а отже позивач передчасно звернувся до суду із позовом, не звертаючись із скаргою до центрального органу виконавчої влади.

Суд, проаналізувавши обставини справи у їх сукупності, дослідивши додані до матеріалів справи докази, заслухавши пояснення позивача, представника позивача та представника відповідача, приходить до наступного висновку.

Встановлено, що 19 березня 2021 року ОСОБА_1 був прийнятий на посаду електрика ТОВ «СК «Концепт -Сервіс» з 23 березня 2021 року з посадовим окладом 6000 грн згідно штатного розпису (а.с. 45). Вказаний факт не оспорювався та не заперечував представником відповідача.

6 травня 2022 року ОСОБА_1 було надіслано повідомлення при призупинення трудового договору з 6 травня 2022 року, з яким позивач був ознайомлений 6 травня 2022 року, що підтверджується його підписом на такому повідомленні та не заперечувалось позивачем і представником відповідача у судовому засіданні (а.с. 89).

6 травня 2022 року ТОВ «Концепт-Сервіс» видало наказ № 5, у якому зазначено, що: «у зв`язку з веденням воєнного стану на території України відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та Указу Президента України від 14 березня 2022 року № 133/2022, а також тим, що такі обставини визначені Торгово-промисловою палатою України як «форс-мажор», відповідно до листа від 28 лютого 2022 року № 2024/02.07, а також у зв`язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи, відповідно до статті 13 Закону України "Про «організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15 березня 2022 року № 2136-ІХ - призупинено дію трудового договору з електриком ОСОБА_1 до закінчення дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» (а.с. 88).

Судом встановлено, що ТОВ «Концепт-Сервіс» здійснює обслуговування та експлуатацію, зокрема багатоповерхового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , ведення обліку, бухгалтерську, статистичну та іншу звітність, несе витрати з обслуговування та експлуатації будинку та отримує компенсацію таких витрат від споживачів, тощо (а.с. 43).

До матеріалів справи відповідачем було долучено посадову інструкцію електрика, відповідно до якої до функціональних обов`язків останнього віднесено, зокрема: забезпечувати підтримку в справному стані, безаварійну і надійну роботу пристроїв і електрообладнання, що обслуговує, проводити планово-попереджувальний ремонт електричної частини обладнання згідно графіку, забезпечувати правильну експлуатацію, своєчасний та якісний ремонт згідно з інструкціями з технічного обслуговування, діючими умовами і нормами обслуговування електричних пристроїв та електричних мереж, виявляти причини зносу обладнання, вживати заходів щодо їх попередження та усунення, усувати недоліки в роботі пристроїв, та регулювати їх, проводити технічний огляд електромереж, арматур і електрообладнання на сходових клітинах, горищах і підвалах будинків (один раз на місяць), вводів щитової зовнішньої проводки з арматури (один раз на місяць), силових установок (два рази на місяць), тощо.

Основоположні права громадян, пов`язані з реалізацією права на працю передбачені статтями 43-46 Конституції України. Разом з тим відповідно до статті 64 Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Відповідно до підпункту 5 пункту 1 статті 6 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Указі Президента України про введення воєнного стану зазначається вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв`язку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Згідно з пунктом 3 Указу у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39,41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану".

15 березня 2022 року Верховною Радою України прийнято Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" № 2136-ІХ, який набув чинності 24 березня 2022 року.

Згідно з пунктом 2 розділу "Прикінцеві положення" Закону № 2136-ІХ главу XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України доповнено пунктом 2 такого змісту: "2. Під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану", діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану".

Згідно з частинами другою, третьою статті 1 Закону № 2136-ІХ на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України. У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.

З огляду на вищевикладене, положення Закону № 2136-ІХ, які регулюють деякі аспекти трудових відносин інакше, ніж Кодекс законів про працю -мають пріоритетне застосування на період дії воєнного стану. Водночас, інші норми законодавства про працю, які не суперечать положенням Закону № 2136-ІХ також можуть або повинні застосовуватися у відносинах між працівником та роботодавцем.

Статтею 13 Закону № 2136-ІХ визначено, що призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором у зв`язку із збройною агресією проти України, що виключає можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов`язки, передбачені трудовим договором.

Призупинення дії трудового договору може здійснюватися за ініціативи однієї із сторін на строк не більше ніж період дії воєнного стану. У разі прийняття рішення про скасування призупинення дії трудового договору до припинення або скасування воєнного стану роботодавець повинен за 10 календарних днів до відновлення дії трудового договору повідомити працівника про необхідність стати до роботи.

Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин.

Призупинення дії трудового договору не може бути прихованим покаранням і не застосовується до керівників та заступників керівників державних органів, а також посадових осіб місцевого самоврядування, які обіймають виборні посади.

Призупинення дії трудового договору оформлюється наказом (розпорядженням) роботодавця, в якому, зокрема, зазначається інформація про причини призупинення, у тому числі про неможливість обох сторін виконувати свої обов`язки та спосіб обміну інформацією, строк призупинення дії трудового договору, кількість, категорії і прізвища, ім`я, по батькові (за наявності), реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті) відповідних працівників, умови відновлення дії трудового договору.

Таким чином, Закон № 2136-ІХ надав право роботодавцю призупиняти дію трудового договору з працівниками, що не припиняє трудових відносин.

Разом з тим, як вбачається з аналізу частини 1 статті 13 Закону, таке право роботодавця не є абсолютним. Головною умовою призупинення трудового договору з працівником, є абсолютна неможливість роботодавця надати роботу, а працівника - виконувати її.

Міністерство економіки України розмістило на сайті міністерства коментар до Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" № 2136-ІХ, зокрема і коментар до статі 13 вказаного Закону. При цьому вважають, що зв`язку з призупиненням дії трудового договору працівник звільняється від обов`язку виконувати роботу, визначену трудовим договором, а роботодавець звільняється від обов`язку забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи. Головною умовою для призупинення дії трудового договору є абсолютна неможливість надання роботодавцем та виконання працівником відповідної роботи. Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин, а також виконання інших обов`язків, передбачених трудовим договором.

Оцінивши в сукупності надані сторонами докази, оцінивши доводи сторін у справі, позивача на обґрунтування позову, відповідача щодо заперечення проти позову, враховуючи специфіку діяльності відповідача, а також функціональні обов`язки позивача, суд прийшов до висновку, що відповідачем у справі не доведено законність та обґрунтованість наказу ТОВ «Концепт-Сервіс» від 6 травня 2022 року № 5 про призупинення дії трудового договору з 6 травня 2022 року з позивачем. Зокрема не доведено, що на час видання оспорюваного наказу існували обставини, які виключали можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов`язки, передбачені трудовим договором (посадовою інструкцією). Тобто, що існувала абсолютна неможливість роботодавця надати роботу, а працівника - виконувати її.

При цьому суд зауважує, що представник відповідача не заперечувала у судовому засіданні проти того, що товариство працює, не зупиняло та не припиняло свою роботу протягом всього часу дії воєнного стану в Україні, а також той факт, що робота електрика є затребуваною та має виконуватись постійно на належному рівні для забезпечення нормального, повноцінного функціонування багатоквартирного будинку, який обслуговує відповідач. Поряд з цим, представник відповідача вказала, що наразі функції електрика виконує інженер-енергетик. Отже, відповідач, як роботодавець, має змогу та надає роботу, а позивач має можливість та бажання її виконувати.

У судовому засіданні представником відповідача не наведено суду жодних обставин на підтвердження неможливості позивачем виконувати його прямі функціональні обов`язки як електрика у багатоквартирному будинку.

Крім того, суд зазначає, що на території міста Києва, зокрема в травні місяці не проводилось активних бойових дій чи вуличних боїв, які б могли свідчити про об`єктивну неможливість роботодавця забезпечити роботою позивача, а позивачу відповідно не виконувати таку роботу.

Зауваження представника відповідача щодо складених актів про тимчасову відсутність ОСОБА_1 на роботі протягом період березня-квітня 2022 року не можуть бути підставою для призупинення трудового договору, з урахуванням того, що нормою статті 13 Закону чітко визначено, що призупинення трудового договору не може бути прихованим покаранням.

Крім того, суд зазначає, що представник відповідача у судовому засіданні вказала, що трудові договори не призупинялись з усіма працівниками товариства, а деякі працівники брали відпустки за власний рахунок. В той же час представник відповідача не надала відповідних доказів суду на підтвердження вказаного для встановлення кількості таких працівників, їх кваліфікації, посадових обов`язків, а також період, на який вони оформлювати відпустки.

Зауваження представника відповідача про те, що виїзд значної кількості мешканців будинку за адресою: АДРЕСА_1 призвело до заборгованості по внескам за утримання будинку та прибудинкової території, що викликало необхідності зменшити розмір таких внесків, а також наявність труднощів зі своєчасною сплатою працівникам товариства заробітної плати, відповідно до приписів Закону № 2136-ІХ не може бути підставою для призупинення трудового договору із працівником.

Отже, під час розгляду справи не знайшов свого підтвердження той факт, що відповідач позбавленні можливості надати роботу електрику в багатоквартирному будинку - ОСОБА_1 , зокрема і в тому числі хоча б частково, або застосувати інший механізм - встановлення скороченої тривалості робочого часу, дня, тижня чи застосування простою. Зокрема, про абсолютну неможливість надання роботодавцем роботи в контексті призупинення трудового договору можуть свідчити випадки неможливості забезпечувати працівників умовами праці, внаслідок того, що необхідні для виконання роботи працівником виробничі, організаційні, технічні можливості, засоби виробництва знищені в результаті бойових дій або їх функціювання з об`єктивних і незалежних від роботодавця причин є неможливим, а переведення працівника на іншу роботу або залучення його до роботи за дистанційною формою організації праці неможливо.

Лише наявність правової норми яка передбачає право сторін призупинити дію трудового договору не є достатньою. Для сторін мають наступити відповідні наслідки за наявності обставин, що передбачає така норма права. Тому за умови, що працівник бажає та може виконувати роботу, а роботодавець може надати роботу, відсутні підстави для призупинення дії трудового договору.

Особисто позивач не був ініціатором призупинення із ним трудового договору, не звертався до відповідача з питанням про те, що він не може виконувати роботу через збройну агресію і тому слід призупинити із ним дію трудового договору, а у позові настоює на тому, що має можливість працювати. Відповідне рішення про призупинення дії трудового договору ініціював та прийняв роботодавець.

Стосовно твердження відповідача про наявність листа ТПП України щодо форс-мажорних обставин, суд зазначає, що підставою для призупинення трудового договору, з урахуванням норм Закону № 2136-ІХ є не введення в Україні воєнного стану, а абсолютна об`єктивна неможливість надання та виконання роботи.

Згідно з частиною першою статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Європейський суд з прав людини вказує, що приватне життя "включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, включаючи стосунки професійного або ділового характеру". Стаття 8 Конвенції "захищає право на особистий розвиток та право встановлювати та розвивати стосунки з іншими людьми та оточуючим світом" Поняття "приватне життя" в принципі не виключає відносини професійного або ділового характеру. Врешті-решт, саме у рамках трудової діяльності більшість людей мають значну можливість розвивати стосунки з оточуючим світом. Отже, обмеження, накладені на доступ до професії, були визнані такими, що впливають на "приватне життя" (OLEKSANDR VOLKOV v. UKRAINE, № 21722/11, § 165, ЄСПЛ, від 09 січня 2013 року).

Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації. Враховуючи порушення права позивача на працю, обраний ним спосіб захисту направлений на відновлення його трудових прав, гарантованихКонституцією України.

Згідно з частиною першоюстатті 8 Конституції Українив Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина першастатті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першійстатті 10 ЦПК України.

Елементом принципу верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля. На думку Європейського суду з прав людини, поняття "якість закону" означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах "C.G. та інші проти Болгарії" ("C. G. and Others v. Bulgaria", заява № 1365/07, § 39), "Олександр Волков проти України" ("Oleksandr Volkov v. Ukraine", заява № 21722/11, § 170)).

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах "Кантоні проти Франції" ("Cantoni v. France", заява № 17862/91, § 31-32), "Вєренцов проти України" ("Vyerentsov v. Ukraine", заява № 20372/11, § 65)).

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно підкреслює цінність та важливість дотримання формалізованих норм цивільного процесу, за допомогою яких сторони забезпечують вирішення спору цивільного характеру, оскільки завдяки цьому може обмежуватися обсяг дискреції, забезпечуватися рівність сторін, запобігатися свавілля, забезпечуватися ефективне вирішення спору та розгляд справи судом упродовж розумного строку, а також забезпечуватися правова визначеність та повага до суду. В той же час "надмірний формалізм" може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду відповідно до пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду позову заявника по суті із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. mutatis mutandisрішення Європейського суду з прав людини у справах "Белеш та інші проти Чеської Республіки" (Beles and Others v. the Czech Republic, заява № 47273/99, § 50-51, 69); "Волчі проти Франції" (Walchliv.France, заява № 35787/03, § 29).

Доводи представника відповідача про те, що звернення позивача із позовом є передчасним, оскільки він не звертався із скаргою на наказ директора товариства до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, або його територіального органу, суд оцінює критично, оскільки обмеження права позивача щодо звернення до суду за захистом своїх порушених трудових прав є неправомірним. Крім того, норми Закону 2136-ІХ не містять як норму проте, що звернення до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю є обов`язковою передумовою до звернення із відповідним позовом до суду, так і норму про заборону звернення із позовом до суду про оскарження наказу про призупинення трудового договору, з урахуванням того, що стаття 13 вказаного Закону визначає саме право, а не обов`язок працівника оскаржувати наказ про призупинення дії трудового договору до відповідного центрального органу виконавчої влади.

Таким чином, встановлене судом свідчить проте, що наказ директора ТОВ «Концепт-Сервіс» від 6 травня 2022 року № 5 про призупинення дії трудового договору з 6 травня 2022 року з електриком ОСОБА_1 , не відповідає положенням статті 13 Закону України № 2136-ІХ від 15.03.2022 року "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану", є дискримінаційним, незаконним та таким, що підлягає скасуванню.

Стосовно вимоги позивача про виплату заробітної плати в розмірі 2094, 71 грн, суд зазначає таке.

Як вбачається з довідки від 20 вересня 2022 року № 0000-000010, підписаної директором та головним бухгалтером відповідача, ОСОБА_1 отримав дохід згідно з штатним розкладом ТОВ «Концепт-Сервіс» за період з 1 березня 2022 року по 6 травня 2022 року в розмірі 14477,27 грн, зокрема у березні 2022 року нараховано 6500 грн, виплачено- 5 232,50 грн, у квітні 2022 року нараховано 6500 грн, виплачено - 5232,50 грн та у травні 2022 року нараховано 1477,27 грн, виплачено - 1189,20 грн. (а.с. 48).

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечувалось учасниками справи, 19 вересня 2022 року відповідач перерахував на рахунок позивача залишок невиплаченої заробітної плати за вказаний у довідці період, в розмірі 9379, 20 грн, що підтверджується, зокрема випискою з банківського рахунку відповідача (а.с. 49).

Крім того, відповідно до виписки з рахунку відповідача від 14 березня 2022 року та відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела /суми виплачених доходів, позивач у березні 2022 року отримав від відповідача дохід в розмірі 2378,41 грн.

Поряд з цим, позивач у позовній заяві вказав, що за його підрахунком за квітень йому мали сплатити 6500 грн, за частину березня з 15 числа - 3673,91 грн та за частину травня - 1300 грн.

Позивачем не надано разом з позовною заявою, а також під час розгляду справи належного обґрунтування такого розрахунку. Ним лише було зазначено про те, що він так собі рахував свою заробітну плату. При цьому позивач не заперечував той факт, що можливо у своїх розрахунках він не врахував податки та збори, що сплачуються із заробітної плати.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже враховуючи те, що відповідачем підтверджено належними, допустимими та достатніми доказами той факт, що станом на день ухвалення судового рішення у справі відповідач виплатив позивачу всю заборгованість із заробітної плати у строк до 6 травня 2022 року, вимога позивача про стягнення з позивача заробітної плати в розмірі 2094, 71 грн є необґрунтованою, недоведеною та такою, що не підлягає задоволенню.

Стосовно вимоги позивача про зобов`язання відповідача надати йому відпустку тривалістю 18 календарних днів, суд зазначає, що така вимога також не підлягає задоволенню, враховуючи таке.

Статтею 12 Закону 2136-ІХ визначено, що у період дії воєнного стану роботодавець може відмовити працівнику у наданні невикористаних днів щорічної відпустки. Норми частини сьомої статті 79, частини п`ятої статті 80 Кодексу законів про працю України та частини п`ятої статті 11, частини другої статті 12 Закону України "Про відпустки" у період дії воєнного стану не застосовуються.

Як вбачається із матеріалів справи та не заперечувалось учасниками справи, позивач 19 травня 2022 року, тобто після ознайомлення із наказом про призупинення дії його трудового договору, подав відповідачу заяву про надання йому щорічної оплачуваної відпустки тривалістю 18 календарних днів з 29 травня 2022 року (а.с. 18).

Відповідач листом надав відповідь позивачу на його заяву від 19 травня 2022 року про те, що у зв`язку з призупиненням трудового договору з позивачем питання надання відпустки можливо розглянути лише після припинення обставин, що спричинили призупинення трудового договору та після поновлення покладених на позивача трудових обов`язків.

Враховуючи те, що судом задоволено позовна вимога про визнання незаконним та скасування наказу про призупинення трудового договору, позивач не позбавлений права звернутись до відповідача як роботодавця із заявою про надання щорічної відпустки, а отже підстави наразі для задоволення такої вимоги відсутні, з огляду на відсутність порушеного права.

Щодо вимоги про стягнення моральної шкоди в розмірі 100000 грн, суд зазначає таке.

Як вбачається з аналізу частини другої статті 16, частини третьої статті 23, статті 280 ЦК України, одним із основних засобів захисту немайнових прав або благ людини є відшкодування моральної шкоди. Частиною другою статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода може полягати:1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Поняття моральної шкоди також визначено у постанові Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", де зазначено, що "під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб".

Як вбачається з аналізу ЦК України, зокрема статті 1167 Кодексу та пункту 5 постанови Пленуму Верхового Суду України № 4 від 31.03.1995 року, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності, зобов`язання щодо відшкодування моральної шкоди виникають за наявності наступних підстав: моральної шкоди як наслідку порушення особистих немайнових прав або посягання на інші немайнові блага; протиправної поведінки (неправомірних рішень, дій чи бездіяльності) особи, яка заподіяла шкоду; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою правопорушника і її наслідком моральною шкодою; вини особи, яка заподіла шкоду. Суди зобов`язані при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди з`ясовувати наявність цих підстав.

Наявність моральної шкоди доводиться потерпілим, який в позовній заяві має зазначити, які моральні страждання та у зв`язку з чим він поніс і чим обґрунтовується розмір компенсації.

Суд заслухавши доводи сторін, представників, дослідивши надані сторонами докази, прийшов до висновку, що протиправна поведінка відповідача, яка виразилася у неправомірному рішенні керівника товариства щодо видання ним незаконного дискримінаційного наказу про призупинення трудового договору з позивачем, спричинила позивачу моральну шкоду, викликану душевними стражданнями та переживаннями у зв`язку з фактичною втратою роботи, заробітку, втратою нормальних життєвих зв`язків та необхідністю докладання значних зусиль для їх відновлення.

Частиною третьою статті 23 ЦК України передбачено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розміри грошового відшкодування моральної шкоди визначаються судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

У зв`язку із цим суд враховує глибину душевних страждань і переживань позивача, при цьому, дотримуючись принципів розумності, виваженості та справедливості, суд приходить до висновку про необхідність зменшення заявленого до стягнення розміру моральної шкоди у сумі 100000 грн до 3000 грн.

Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає, що позивачем при звернення із позовом до суду було сплачено судовий збір у розмірі 1000 грн за вимогу майнового характеру про стягнення моральної шкоди, відповідно до ухвали суду від 10 серпня 2022 року позивачу було відстрочено сплату судового збору за 2 вимоги немайнового характеру у розмірі 1984,80 грн до ухвалення судового рішення у справі.

Отже, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, суд, відповідно до приписів статті 141 ЦПК України розподіляє судовий збір пропорційно між сторонами

Керуючись статтями 10, 12, 13, 76-81,141, 263-265, 280-284, 289 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «СК «Концепт-Сервіс» про визнання незаконним та скасування наказу про призупинення дії трудового договору, стягнення заробітної плати та моральної шкоди, зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ Товариства з обмеженою відповідальністю «СК «Концепт-Сервіс» від 6 травня 2022 року № 5 про призупинення дії трудового договору з електриком ОСОБА_1 з 6 травня 2022 року.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СК «Концепт-Сервіс» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 3000 грн та судовий збір в розмірі 30 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СК «Концепт-Сервіс» на користь Держави судовий збір в розмірі 992,40 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Держави судовий збір в розмірі 992,40 грн.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У випадку проголошення у судовому засіданні лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_2

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «СК «Концепт-Сервіс», м. Київ, вул. Кам`янська, 6, 02121, ЄДРПОУ 42670155

Повний текст рішення суду складено 17 листопада 2022 року.

Суддя: К.В. Шаповалова