Рішення

від 27.10.2022 по справі 922/29/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.10.2022м. ХарківСправа № 922/29/22

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Жигалкіна І.П.

при секретарі судового засідання Кісельовій С.М.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Керівника Новобаварської окружної прокуратури м. Харкова Харківської області в інтересах держави, в особі Харківської міської ради, м. Харків до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гуд Марк", м. Харків про стягнення 126 307,29 грн за участю представників:

прокурора - Клейн Л.В. (посв. №057300 від 09.10.2020)

інші представники не з`явились

ВСТАНОВИВ:

Керівник Новобаварської окружної прокуратури м. Харкова Харківської області в інтересах держави в особі Харківської міської ради звернувся із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гуд Марк" про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за використання земельної ділянки площею 0,0890 га по пр. Любові Малої, 2-Г у м. Харкові з кадастровим номером 6310137900:07:047:0003 за період з 01.07.2019 по 30.11.2019 у розмірі 126307,90 грн. Також до стягнення заявлено витрати зі сплати судового збору за подання даного позову до суду у розмірі 2270,00 грн.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 06.01.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на "25" січня 2022 р. о 12:30.

Ухвалою суду від 08.02.2022 (суддя Смірнова О.В.) закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 01 березня 2022 року о 11:40.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан з 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, тобто до 26 березня 2022 року. Указом Президента України від 14 березня 2022 року № 133/2022, затвердженим Законом України № 2119-ІХ від 15.03.2022, у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, строк дії воєнного стану в Україні продовжено ще на 30 діб. Законом України № 2212-ІХ від 21.04.2022 затверджено Указ Президента України від 18 квітня 2022 року № 259/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", відповідно до якого продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб.

У зв`язку з відпусткою судді Смірнової О.В., яка триває більше чотирнадцяти днів, що перешкоджає розгляду справи у строки, встановлені Господарським процесуальним Кодексом України (ч.9 ст. 32 ГПК України), та службова записка судді Смірнової О.В. від 10.08.2022, виникла необхідність у призначенні повторного автоматизованого розподілу справи.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12 серпня 2022 року, для розгляду справи призначено головуючого суддю Жигалкіна І.П.

Суд своїми ухвалами неодноразово звертав увагу учасників провадження та зазначав, що проведення судових засідань в режимі відеоконференцзв`язку можливе за умов наявності технічної можливості у всіх учасників судового процесу.

27.09.2022 ухвалою суду повідомлено учасників процесу, що засідання відбудеться "06" жовтня 2022 р. о(б) 11:30 год.

Судом було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 27 жовтня 2022 року о 11:00 про що постановив ухвалу від 06.10.22.

Прокурор у судовому засіданні позовні вимоги підтримує у повному обсязі, вважає їх обґрунтованими та такими, які підлягають задоволенню, на підставі чого просить суд задовольнити позовні вимоги повністю.

Інші представники до суду не з`явились, про день та час розгляду справи повідомлялись належним чином.

Представником Відповідача було подано клопотання (вх. № 12391/22 від 24.10.2022) у якому зазначає про неможливість прибути у судове засідання призначене на 27.10.2022, при цьому зазначив, що у відеоконференції було відмовлено. У зв`язку з неможливістю прибути, просить суд розглядати справу без участі представника.

Суд зазнає, що ухвали, які направлялись на адресу Відповідача поверталися до суду з довідками поштового відділення. Проте, враховуючи подані клопотання представником, суд дійшов до висновку, що Відповідач обізнаний про день та час розгляду справи.

Так, частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Враховуючи вищевказане суд вважає, що Відповідач був належним чином повідомлений судом про розгляд спору за його участю. В той же час, Відповідач не був позбавлений можливості скористатися вільним доступом до електронного реєстру судових рішень в Україні, в силу статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" та ознайомитися з ухвалами Господарського суду Харківської області та визначеними у ній датами та часом розгляду даної справи та забезпечити представництво його інтересів в судових засіданнях.

Суд приймає до уваги, що сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів, надано достатньо часу для підготовки до судового розгляду справи.

В ході розгляду даної справи господарським судом Харківської області, у відповідності до п. 4 ч. 5 ст. 13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Суд зазначає, що ним були здійснені заходи щодо належного повідомлення всіх учасників процесу стосовно розгляду справи та надання до суду відповідних доказів, заперечень (за наявності), щодо вказівки на незгоду з будь-якою із обставин викладених у вимогах сторони процесу.

Суд також звертає увагу, що Відповідача було повідомлено стовно неподання відзиву у встановлений судом строк без поважних причин та те що суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи (ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України).

Судом установлено, що від Відповідача надійшов відзив (вх. № 2053 від 28.01.2022), де проти позовних вимог заперечую, зазначивши, що нарахування орендної плати не може відбуватися раніше реєстрації права оренди земельної ділянки, а статус орендаря Відповідач набув тільки після державної реєстрації договору оренди, а плата за земельну ділянку по такому договору - статусу орендної плати відповідно статті 21 ЗУ "Про оренду землі".

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Так, процесуальні документи у цій справі направлялись всім учасникам судового процесу, що підтверджуються штампом канцелярії на зворотній стороні відповідного документу.

Крім того, господарський суд зазначає, що а ні Позивач, а ні Відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами суду по справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Таким чином, всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.

Разом з тим, Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

Через постійні обстріли міста Харкова ворожими військами будівля, у якій розміщується Господарський суд Харківської області, зазнала пошкоджень, а приміщення суду зазнали часткових руйнувань. З моменту введення воєнного стану та початку ведення активних бойових дій на території Харківської області суд не може забезпечити безпеку учасників судових проваджень, апарату суду, суддів, а тому вимушений обмежити присутність осіб у приміщенні суду до нормалізації обстановки з безпекою у регіоні та усунення руйнувань, у зв`язку з чим, у господарському суді Харківської області встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи.

Проте, Господарський суд Харківської області продовжує здійснювати правосуддя та працює у дистанційному режимі.

Згідно зі ст.26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства в умовах воєнного стану забороняється.

При цьому, відповідно до Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.

З`ясувавши всі фактичні обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд установив такі обставини.

Новобаварською окружною прокуратурою міста Харкова Харківської області встановлено наявність підстав для представництва інтересів держави в суді у сфері земельних правовідносин, у зв`язку з порушенням вимог законодавства під час використання земельних ділянок, розташованих на території м. Харкова.

Так, у власності Харківської міської ради перебуває земельна ділянка з кадастровим номером 6310137900:07:047:0003, загальною площею 0,0890 га, за адресою: м. Харків, просп. Любові Малої, 2-Г.

Згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 20.07.2021 за №НВ-0007211472021 державну реєстрацію зазначеної вище земельної ділянки здійснено 01.06.2004.

Земельна ділянка за адресою: м. Харків, просп. Любові Малої, 2-Г, сформована як об`єкт цивільних прав 01.06.2004 (з моменту присвоєння їй кадастрового номеру та реєстрації в Державному земельному кадастрі), що погоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 29.01.2019 у справах №922/3780/17 та №922/536/18, від 11.02.2019 у справі №922/391/18, від 12.04.2019 у справі №922/981/18, від 29.05.2020 у справі №922/2843/19.

В порядку ст.189 Земельного кодексу України уповноваженою особою Харківської міської ради - головним спеціалістом сектору інспекційної роботи Інспекції з контролю за використанням та охороною земель комунальної власності Департаменту територіального контролю Харківської міської ради Гусаром Ігорем Миколайовичем здійснено обстеження зазначеної вище земельної ділянки, про що складено акт від 02.04.2020 з додатками у вигляді план-схеми обстеженої земельної ділянки та фото.

За результатами комплексного вивчення наявних документальних матеріалів та інформації виконавчих органів міської ради, а також проведеного обстеження земельної ділянки встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 6310137900:07:047:0003 площею 0,0890 га використовується для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. «А-1» (АЗС) за адресою: м. Харків, пр. Любові Малої, 2-Г.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 02.04.2020 за №205979022 право власності на нежитлову будівлю літ. «А-1», загальною площею 14,7 кв.м., яка розташована за адресою: м. Харків, пр. Любові Малої, 2-Г, з 28.02.2017 зареєстроване за ТОВ «ГУД МАРК» (код ЄДРПОУ: 40253879) на підставі договору купівлі-продажу №1468 від 28.02.2017.

Після набуття відповідачем права власності на нежитлову будівлю літ. «А-1» за адресою: м. Харків, пр. Любові Малої, 2-Г, договір оренди щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6310137900:07:047:0003, укладений Харківською міською радою з попереднім її орендарем та власником нежитлової будівлі літ. «А-1» - ФОП Коротич В.С., припинено на підставі угоди про його розірвання від 06.06.2019, про що внесено відповідний запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 24.06.2019 (номер запису про інше речове право 15797650 від 03.08.2016).

З метою недопущення втрат бюджету Департаментом земельних відносин Харківської міської ради поінформовано листом від 15.07.2019 за № 5107/0/225-19 Департамент територіального контролю Харківської міської ради щодо розірвання зазначеного вище договору.

Водночас, рішенням 26 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 17.04.2019 №1546/19 (п.44 Додаток 1) ТОВ «ГУД МАРК» надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки комунальної власності (кадастровий номер 6310137900:07:047:0003) площею 0,0890 га по просп. Любові Малої, 2-Г у м. Харкові, для зміни цільового призначення з «для розміщення та експлуатації будівель і споруд додаткових транспортних послуг та допоміжних операцій» на «Для розміщення та експлуатації об`єктів дорожнього сервісу» для обслуговування стаціонарної АЗС по просп. Любові Малої, 2-Г (Новобаварський район).

Рішенням 30 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 16.10.2019 №1760/19 (п.19 Додаток 4) ТОВ «ГУД МАРК» надано в оренду земельну ділянку (кадастровий номер 6310137900:07:047:0003) площею 0,0890 га по просп. Любові Малої, 2-Г у м. Харкові для обслуговування АЗС строком до 01.11.2024.

На підставі вказаного рішення між Харківською міською радою та ТОВ «ГУД МАРК» укладено договір оренди землі від 18.12.2019 (номер запису про інше речове право 34877471).

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 02.04.2020 за №205979022 речове право ТОВ «ГУД МАРК» щодо оренди земельної ділянки з кадастровим номер 6310137900:07:047:0003 площею 0,0890 га по просп. Любові Малої, 2-Г у м. Харкові зареєстровано 26.12.2019 (номер запису про інше речове право 34877471).

Згідно з інформацією Головного управління ДПС у Харківській області від 19.03.2020 за № 6341/9/20-40-04-03-17 відповідно до наявних інформаційних ресурсів ТОВ «ГУД МАРК» сплачено земельний податок за земельну ділянку площею 0,0890 га, за період з 01.07.2019 по 31.12.2019 в сумі 9 210,36 грн.

ТОВ «ГУД МАРК» з 24.06.2019 по 18.12.2019 використовувало земельну ділянку з кадастровим номером 6310137900:07:047:0003 площею 0,0890 га для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. «А-1» по просп. Любові Малої, 2-Г у м. Харкові без виникнення права власності/користування та без державної реєстрації цих прав у відповідності до ст.ст.125, 126 Земельного кодексу України на неї, а також без сплати плати за землю в передбаченому законодавством розмірі.

Рішенням Харківської міської ради від 17.10.2018 за №1247/18 затверджено Порядок добровільного відшкодування безпідставно збережених коштів за використання земель комунальної власності на території м. Харкова з порушенням вимог законодавства (копія рішення та Положення до позовної заяви не додаються, оскільки є загальнодоступними за посиланням http://kharkiv.rocks/reestr/672825).

Зокрема, вказаним порядком передбачено, що самоврядний контроль за використанням земель комунальної форми власності територіальної громади м. Харкова здійснює Харківська міська рада в особі Департаменту територіального контролю Харківської міської ради (зараз - Департамент територіального контролю та земельних відносин Харківської міської ради).

У межах здійснення заходів самоврядного контролю за використанням земель комунальної форми власності м. Харкова Департамент проводить обстеження будь-яких земельних ділянок комунальної власності м. Харкова, здійснює фото- та відеозйомку земельної ділянки, застосовує технічні засоби фіксування фактів порушення вимог земельного законодавства та інтересів територіальної громади м. Харкова, за результатами чого складається акт обстеження земельної ділянки. В акті обстеження земельної ділянки зазначається її фактична площа (наприклад, відповідно до меж будівель, паркану тощо). Розрахунок безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати здійснюється Департаментом за фактичний період використання землекористувачем земельної ділянки (з моменту набуття права власності на нерухоме майно до моменту оформлення власником цього майна права оренди або власності земельної ділянки, на якій розташоване це майно, з урахуванням строків давності), сума відшкодування має бути зменшена на розмір внесених землекористувачем платежів за використання землі у вигляді земельного податку (за наявності) (п.п. 5.1, 5.3, 5.4, 5.6 Порядку).

Отже, саме Департамент уповноважений, за результатами вжитих заходів самоврядного контролю, скласти акт обстеження земельної ділянки та здійснити розрахунок безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати за користування земельними ділянками без правовстановлюючих документів.

На підставі вищевказаних документів, згідно з Положенням про порядок визначення розмірів орендної плати при укладанні договорів оренди землі в м.Харкові, яке затверджено рішенням Харківської міської ради від 27.02.2008 за №41/08, Департаментом територіального контролю та земельних відносин Харківської міської ради здійснено розрахунок безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за використання ТОВ «ГУД МАРК» земельної ділянки з кадастровим номером 6310137900:07:047:0003 без правовстановлюючих документів на неї.

В період з 01.07.2019 по 30.11.2019 розмір орендної плати в місяць, який підлягав сплаті, становив 27103,53 грн. (який складається з нормативної грошової оцінки 2710 353 грн., ставки річної орендної плати 12%, коефіцієнту складних інженерно-геологічних умов 1, коефіцієнту розміру земельної ділянки 1). Беручи до уваги лист Головного управління ДПС у Харківській області від 19.03.2020 №6341/9/20-40-04-03-17 ТОВ «ГУД МАРК» (код ЄДРПОУ: 40253879) у 2019 сплачено 9 210,36 грн. земельного податку за земельну ділянку з кадастровим номером 6310137900:07:047:0003. Отже, за період з 01.07.2019 по 30.11.2019 ТОВ «ГУД МАРК» мало би сплатити до бюджету 126 307,29 грн.

Розрахунок зазначених сум здійснено згідно з даними, наявними у витязі з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 06.09.2019 № 2052/176-19.

ТОВ «ГУД МАРК» не сплачено за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 6310137900:07:047:0003, загальною площею 0,0890 га., плату за землю в встановленому законодавчими актами розмірі у сумі 126307,29 грн. за період з 01.07.2019 по 30.11.2019 (з урахуванням сплаченого в цей період земельного податку в сумі 9210,36 грн.), внаслідок чого відповідач зберіг у себе майно-грошові кошти.

Прокурор зазначає, що ТОВ «ГУД МАРК» правомірно володіло лише нежитловою будівлею, яка знаходиться на спірній земельній ділянці, а з моменту виникнення права власності на вказане нерухоме майно у відповідача виник обов`язок оформити та зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку, яка знаходиться під об`єктом нерухомості.

До моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України (близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Верховного Суду України від 12.04. 2017 року у справі №922/207/15, постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №922/3412/17, постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц, постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05 2018 року у справі №629/4628/16-ц, від 13.02.2019 року у справі №320/5877/17, постанов Верховного Суду від 30.11.2016 у справі №922/1008/15, від 07.12.2016 у справі №922/1009/15, від 12.04.2017 у справі №922/207/15, від 21.01.2019 у справі №902/794/17).

Так, Прокурор вказує, що ТОВ «ГУД МАРК» безпідставно використовувало спірну земельну ділянку та зберегло кошти, не сплачуючи орендну плату у встановленому законодавчими актами розмірі, за відсутності укладеного договору, тим самим збільшує вартість власного майна, а Харківська міська рада втратила належне їй майно (кошти від орендної плати). А отже відбувся факт безпідставного збереження саме коштів у розмірі орендної плати ТОВ «ГУД МАРК» за рахунок Харківської міської ради.

Розмір збережених відповідачем коштів від безпідставно набутого майна, який підлягає відшкодуванню, розрахований міською радою виходячи з розміру орендної плати за землю та складає 126307,29 грн.

Прокурор посилається на п. 1 роз`яснення президії Вищого господарського суду України від 22.05.2002 за №04-5/570 «Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам» - під поняттям «орган уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах» потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому надано повноваження органу виконавчої влади.

Відповідно до постанови Верховного суду від 02.10.2018 у справі № 4/166"Б" інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які відносяться до їх компетенції, а також у захисті прав та свобод органів місцевого самоврядування, яке не носить загальнодержавного характеру, але направлене на виконання функцій держави на конкретній території та реалізуються у визначеному законом порядку та способі, який відноситься до їх відання. Органи місцевого самоврядування у визначених законом випадках є рівними за статусом носіями державної влади як і державні органи.

Харківська міська рада є органом місцевого самоврядування, що представляє спільні інтереси територіальної громади жителів міста Харкова, здійснює відповідно до закону від імені та в інтересах вказаної територіальної громади правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права власності. Оскільки Харківська міська рада є орендодавцем, на її території знаходиться орендована земельна ділянка та кошти за її оренду надходять на рахунок вказаної ради, її визначено Позивачем у справі. Проте, Харківська міська рада не зверталася до суду із позовом до ТОВ «ГУД МАРК» про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за використання земельної ділянки площею 0,0890 га по пр. Любові Малої, 2-Г у м. Харкові з кадастровим номером 6310137900:07:047:0003 за період з 01.07.2019 по 30.11.2019 у розмірі 126307,90 грн.

Про зазначені вище порушення та намір представництва інтересів держави органами прокуратури у суді в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» Новобаварською окружною прокуратурою міста Харкова повідомлено Харківську міську раду листами від 17.06.2021 за №52-102-1881вих21 та від 21.12.2021 за №52-102-6426вих-21.

Однак, Харківська міська рада не скористалася своїм правом на звернення до суду з відповідним позовом, що свідчить про її бездіяльність та наявність у керівника Новобаварської окружної прокуратури міста Харкова передбачених ч.3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» підстав для звернення до суду з даним позовом самостійно.

Вказане є підставою для захисту порушених інтересів держави прокуратурою шляхом представництва в суді.

Таким чином, при наявності порушень інтересів держави та бездіяльності органу, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження, прокурором встановлена наявність визначених ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» підстав для представництва інтересів держави шляхом звернення до суду з даною позовною заявою.

Стягнення з відповідача зазначеної вище суми сприятиме захисту порушених прав та інтересів держави.

У постанові від 15.10.2019 у справі №903/129/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що сам факт не звернення до суду ради з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси територіальної громади, свідчить про те, що вказаний орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави.

Велика Палата Верховного Суду у своєму рішенні від 26.05.2020 по справі №912/2385/18 зазначає, що невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

У зв`язку з чим, керівник Новобаварської окружної прокуратури міста Харкова Харківської області звернувся до Господарського суду Харківської області за захистом інтересів держави з даним позовом.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Згідно з п.3 ст.131-1 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках та порядку, що визначені законом.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановленому законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Стаття 53 Господарського процесуального Кодексу України (далі - ГПК України) передбачає право прокурора звертатися до господарського суду з позовною заявою в інтересах держави. Прокурор, звертаючись до суду, у позовній заяві обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Конституційний суд України у рішенні від 08.04.1999 року у справі №3-рн/99 зазначив, що із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначають з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовують в позовній заяві необхідність їх захисту та зазначають орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У справах за позовами прокурорів, заявлених в інтересах держави в особі уповноважених органів, позивачами є відповідні уповноважені органи, а прокурор у таких справах здійснює представництво їх інтересів в суді. Статус позивача прокурор набуває лише у випадках, коли звертається з позовом в інтересах держави у разі відсутності уповноваженого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду (постанова ВСУ від 21.02.2018 у справі №553/3280/16-а).

Прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захист або здійснює його неналежно.

«Не здійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

«Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захист або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. Місцеве самоврядування є способом реалізації народом належної йому влади, яка діє на принципах (засадах) державної підтримки та гарантування державою місцевого самоврядування (ст.4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Згідно зі ст.ст.7, 140 Конституції України в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування. Територіальна громада має право самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і Законів України.

Відповідно до ч.2 ст.2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Закон) однією з форм місцевого самоврядування є представництво спільних інтересів територіальних громад, сіл селищ, міст через міські,, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Як визначено ст.10 Закону міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до приписів ч.5 ст.16 Закону від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Згідно зі ст. 26, ст. 33 Закону та ст. 12 Земельного кодексу України до компетенції сільських, селищних, міських рад, та їх виконавчих органів належить вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин, зокрема розпорядження землями територіальних громад, здійснення контролю за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охоронною земель, вирішення земельних спорів та інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Частиною 5 статті 60 Закону визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності.

При цьому, враховуючи вимоги ст. 19 Конституції України, територіальна громада м. Харкова як власник спірної земельної ділянки делегує Харківській міській раді повноваження щодо здійснення права власності від її (громади) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом. Тобто воля територіальної громади як власника може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади.

Факт протиправного та безоплатного використання земель комунальної власності порушує інтереси держави в особі Харківської міської ради, як їх власника щодо реалізації передбаченого ч.1 ст.319 Цивільного кодексу України права вільно, у встановленому законом порядку, розпоряджатися ними через уповноважений орган місцевого самоврядування.

Згідно з положеннями ст.142 Конституції України державною гарантією місцевого самоврядування є участь держави у формуванні дохідної частини його бюджетів та компенсація у необхідних випадках витрат місцевого самоврядування.

Держава фінансово підтримує місцеве самоврядування, бере участь у формуванні доходів місцевих бюджетів, здійснює контроль за законним, доцільним, економним, ефективним витрачанням коштів та належним їх обліком. Вона гарантує органам місцевого самоврядування доходну базу, достатню для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб, (ст. 62 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Відповідно до положень ст.16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є, зокрема, доходи місцевих бюджетів. Доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок власних, визначених законом, джерел та закріплених у встановленому законом порядку загальнодержавних податків, зборів та інших обов`язкових платежів. Склад доходів місцевих бюджетів визначається Бюджетним кодексом України та законом про Державний бюджет України (ст. 63 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Згідно зі ст.ст.10, 265 Податкового кодексу України плата за землю є місцевим податком. Відповідно до п.19 ч.1 ст.64 Бюджетного кодексу України плата за землю зараховується до бюджетів місцевого самоврядування, а отже бюджет Харківської міської ради недоотримав значну суму коштів за використання земельної ділянки без укладання договору оренди.

Місцеві бюджети мають бути достатніми для забезпечення виконання органами місцевого самоврядування наданих їм законом повноважень на забезпечення населення послугами не нижче рівня мінімальних соціальних потреб. Повноваження на здійснення витрат місцевого бюджету мають відповідати обсягу надходжень місцевого бюджету.

У разі, коли вичерпано можливості збалансування місцевих бюджетів і при цьому не забезпечується покриття видатків, необхідних для здійснення органами місцевого самоврядування наданих їм законом повноважень на забезпечення населення послугами не нижче рівня мінімальних соціальних потреб, держава забезпечує збалансування місцевих бюджетів шляхом передачі необхідних коштів до відповідних місцевих бюджетів у вигляді дотацій та субвенцій відповідно до закону (ст. 66 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Таким чином, місцеві інтереси знаходяться у тісному зв`язку із загальнодержавними, а місцеве самоврядування і державне буття суспільства характеризуються взаємозалежністю та взаємодоповненням. Як наслідок, у разі порушення економічних (матеріальних) інтересів місцевого самоврядування, порушуються й інтереси держави в цілому.

Принцип розмежування земель державної і комунальної власності відображено у положеннях ЗК України, який, зокрема, полягає у визнанні пріоритету належності земель у межах населеного пункту відповідній територіальній громаді. Тобто всі землі у межах населеного пункту вважаються такими, що із 01.01.2002 перебувають у комунальній власності, крім земель, належність яких державі або приватним власникам зафіксована у ЗК України.

Суб`єктами права комунальної власності відповідно до частини 2 статті 32 цього Закону були визначені адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських рад народних депутатів.

Згідно із частиною 1 статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

За змістом частини 2 статті 60 Закону України від 21.05.1997 № 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" (у редакції, чинній на 21.05.1997) підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб`єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.

У пункті 10 прикінцевих та перехідних положень Закону України від 21.05.1997 № 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що з набранням чинності цим Законом майно, яке до прийняття Конституції України у встановленому законодавством порядку передане державою до комунальної власності адміністративно-територіальних одиниць та набуте ними на інших законних підставах, крім майна, що відчужене у встановленому законом порядку, є комунальною власністю відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст. Майно, передане до комунальної власності областей і районів, а також набуте на інших законних підставах, є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст, управління яким відповідно до Конституції України здійснюють районні і обласні ради або уповноважені ними органи. Відчуження зазначеного майна здійснюється лише за рішенням власника або уповноваженого ним органу. За пропозицією сільських, селищних, міських рад районні, обласні ради повинні приймати рішення про передачу до комунальної власності відповідних територіальних громад окремих об`єктів, спільної власності територіальних громад, які знаходяться на їх території і задовольняють колективні потреби виключно цих територіальних громад.

Із уведенням у дію 01.01.2002 нового ЗК України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об`єкти комунальної власності, про що зазначено у частині 2 статті 83 ЗК України.

Законом України від 05.02.2004 №1457-IV "Про розмежування земель державної та комунальної власності" (втратив чинність 01.01.2013, підстава Закон № 5245-VI) було визначено правові засади розмежування земель державної та комунальної власності і повноваження органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо регулювання земельних відносин з метою створення умов для реалізації ними конституційних прав власності на землю, забезпечення національного суверенітету, розвитку матеріально-фінансової бази місцевого самоврядування.

У статті 5 цього Закону було наголошено, що суб`єктами права власності на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Водночас при розмежуванні земель державної та комунальної власності до земель комунальної власності територіальних громад сіл, селищ, міст передаються: усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної власності та земель, віднесених до державної власності; земельні ділянки за межами населених пунктів, на яких розташовані об`єкти комунальної власності; землі запасу, які раніше були передані територіальним громадам сіл, селищ, міст відповідно до законодавства України; земельні ділянки, на яких розміщені об`єкти нерухомого майна, що є спільною власністю територіальної громади та держави (стаття7 Закону України "Про розмежування земель державної та комунальної власності").

Із 01.01.2013 набув чинності Закон №5245-VI, за змістом пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" якого з дня набрання чинності цим Законом землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються:

а) земельні ділянки:

на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади;

які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій;

б) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах "а" і "б" пункту 4 цього розділу.

Згідно з пунктом 5 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №5245-VI державна реєстрація права держави чи територіальної громади на земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, здійснюється на підставі заяви органів, які згідно зі статтею 122 ЗК України передають земельні ділянки у власність або у користування, до якої додається витяг з Державного земельного кадастру про відповідну земельну ділянку.

Як передбачено у пункті 6 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 5245-VI, "у разі якщо відомості про земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, не внесені до Державного реєстру земель, надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для державної реєстрації таких земельних ділянок, а також її затвердження здійснюються:

у межах населених пунктів сільськими, селищними, міськими радами;

за межами населених пунктів органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють розпорядження такими земельними ділянками".

За змістом пункту 9 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №5245-VI державна реєстрація речових прав на земельні ділянки державної та комунальної власності, зазначених у пунктах 3 і 4 цього розділу, здійснюється в порядку, встановленому законом.

Отже, беручи до уваги наведені положення Конституції України, ЗК України і пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 5245-VI, Міськрада є власником спірної земельної ділянки, оскільки ця ділянка розташована в межах населеного пункту м.Харкова, а відсутність державної реєстрації речового права не впливає на обставини виникнення права комунальної власності на неї.

Цьому висновку відповідає також положення пункту 9 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №5245-VI: "державна реєстрація речових прав на земельні ділянки… здійснюється в порядку, встановленому законом", що з урахуванням змісту пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №5245-VI лише визначає порядок державної реєстрації права, однак незмінює моменту, з якого земля вважається комунальною власністю відповідних територіальних громад в силу закону.

У статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" наведено дефініцію поняття "державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", згідно з якою державна реєстрація це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Державна реєстрація є не підставою набуття права власності, а лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, і ототожнювати факт набуття права власності із фактом його державної реєстрації не можна. Досліджуючи обставини наявності в особи права власності, насамперед необхідно з`ясувати підстави, з яких особа набула такого права, оскільки факт реєстрації права власності є лише елементом юридичного складу, що зумовлює визнання права власності, а не підставою набуття цього права. Сама по собі реєстрація права не є підставою виникнення права власності, оскільки такої підстави закон не передбачає.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 20.02.2018 у справі №917/553/17.

Крім цього, Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду акцентує увагу на тому, що у разі виникнення спору щодо приналежності земельної ділянки в межах населеного пункту до комунальної власності або відповідних доводів особи, яка заперечує це, судам слід виходити з того, що за умов правового регулювання статті 83 ЗК України право власності територіальної громади (комунальної власності) на земельні ділянки в межах населених пунктів є спростовною презумпцією.

Обов`язок щодо спростування цієї презумпції належними, допустимими та достовірними доказами покладається саме на ту особу, яка її заперечує, а оцінка таких доказів здійснюється судами з урахуванням вимог статті 86 ГПК України. При цьому для особи, яка заперечує цю обставину, не достатньо лише послатися на те, що спірна земельна ділянка не є комунальною власністю, переклавши тягар доведення на орган місцевого самоврядування (у цій справі Міськраду), а необхідно саме спростувати зазначену презумпцію.

Зазначене відповідає правовій позиції, викладеній Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, відповідно до якої принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18 ). Більш того, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18).

Згідно матеріалів справи право комунальної власності підтверджено розташуванням спірної земельної ділянки у межах м. Харкова, чого не заперечували та не спростовували сторони справи. При цьому підтверджується доказом того, що спірна земельна ділянка перебуває саме у комунальній власності, є витяг із Державного земельного кадастру від 20.07.2021 №НВ-0007211472021, за змістом якого земельна ділянка, кадастровий номер 6310137900:07:047:0003 площею 0,0890га по пр. Любові Малої, 2-Г у м. Харкові перебуває у комунальній власності.

Ураховуючи те, що у спірних правовідносинах з уведенням у дію ЗК України Міськрада, безспірно, є власником земельної ділянки, кадастровий номер 6310137900:07:047:0003 площею 0,0890 га по пр. Любові Малої, 2-Г у м. Харкові як власник цієї земельної ділянки, позивач має повноваження на захист свого права на землю (спірну земельну ділянку), тобто цивільного права, у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

При цьому за умовами частини 2 статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, відшкодування завданих збитків.

Відповідно до глави 83 ЦК України предметом регулювання є відносини, що виникають у зв`язку із безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права (розглядаючи спори у подібних правовідносинах Верховний Суд неодноразово звертав на це свою увагу у своїх постановах).

Відповідно до частин 1, 2 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цього Кодексу застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Правові підстав користування земельною ділянкою комунальної власності за змістом глави 15 ЗК України реалізується через право постійного користування або право оренди.

Частиною 1 статті 93 і статтею 125 ЗК України передбачено, що право оренди земельної ділянки це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини 1 статті 96 ЗК України).

Принцип платного використання землі також передбачено статтею 206 ЗК України, за змістом якої використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 4 Податкового кодексу України (далі ПК України).

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Отже, законодавець розмежовує поняття "земельний податок" та "орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності" залежно від правових підстав передання прав землекористування такими ділянками.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 02.04.2020 за №205979022 речове право ТОВ «ГУД МАРК» щодо оренди земельної ділянки з кадастровим номер 6310137900:07:047:0003 площею 0,0890 га по просп. Любові Малої, 2-Г у м. Харкові зареєстровано 26.12.2019, на підставі укладеного договору оренди землі від 18.12.2019 (номер запису про інше речове право 34877471).

Тобто, згідно установленим обставинам вбачається, що Відповідач як власник об`єкта нерухомого майна на нежитлову будівлю літ. «А-1», загальною площею 14,7 кв.м., яка розташована за адресою: м. Харків, пр. Любові Малої, 2-Г, з 28.02.2017, на підставі договору купівлі-продажу №1468 від 28.02.2017, отже користувався у спірний період із 24.06.2019 по 18.12.2019 користувався земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований, за відсутності оформленого згідно з вимогами чинного законодавства права користування земельною ділянкою, не сплачуючи коштів за користування нею, а отже був фактичним користувачем спірної земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок позивача власника земельної ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, тому зобов`язаний повернути ці кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини 1 статті 1212 ЦК України.

Як неодноразово було викладено Верховним Судом у своїх правових позиціях, для вирішення спору щодо стягнення з власника об`єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів на підставі положень статей 1212 1214 ЦК України за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою комунальної власності, на якій цей об`єкт розташований, необхідно, насамперед, з`ясувати: 1) фактичного користувача земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цих ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування ділянками у відповідний період, або наявність правової підстави для використання земельної ділянки у такого фактичного користувача; 2) площу земельної ділянки; 3) суму, яку мав би отримати власник земельної ділянки за звичайних умов, яка безпосередньо залежить від вартості цієї ділянки (її нормативно-грошової оцінки); 4) період користування земельною ділянкою комунальної власності без належної правової підстави. Отже, встановлення саме таких обставин входить до предмета доказування у межах вирішення спору у цій справі, що і було зроблено судами попередніх інстанцій.

Відповідно до частини 1 статті 79 ЗК України земельна ділянка це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Згідно із частинами 1 4, 9 статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах 6, 7 цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від16.06.2021 усправі № 922/1646/20 та від04.03.2021 усправі №922/3463/19.

У разі користування сформованою земельною ділянкою комунальної власності, якій присвоєно окремий кадастровий номер, без оформлення договору власник такої земельної ділянки може захистити своє право на компенсацію йому недоотриманої орендної плати у порядку статті 1212 ЦК України (пункт 27 постанови Верховного Суду від 09.02.2022 у справі №910/8770/19, пункт 7.10 постанови Верховного Суду від 09.11.2021 у справі №905/1680/20), а в постанові від 14.02.2022 у справі №646/4738/19, до вирішення якої було зупинено провадження у цій справі, Верховний Суд навів правовий висновок щодо застосування положень статті 1212 ЦК України, згідно з яким необхідність встановлення сформованості земельної ділянки як об`єкта оренди, визначення її меж, кадастрового номера, внесення інформації до Державного земельного кадастру взагалі залежить від конкретних обставин справи.

Одночасно із переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду до покупця (набувача) такого об`єкта нерухомості, розташованого на земельній ділянці комунальної власності, переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (за їх наявності). При цьому нездійснення державної реєстрації речового права на сформовану земельну ділянку за органом місцевого самоврядування у відповідності до положень статті 79-1 ЗК України не впливає ні на її розмір, ні на обов`язок власника будівлі сплачувати за користування цією земельною ділянкою.

Щодо визначення суми безпідставно збережених коштів, що підлягає стягненню з відповідача, суд зазначає таке.

Відповідно до пунктів 289.1, 289.2 статті 289 ПК України для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення за станом на 1січня поточного року, що визначається за певною формулою.

Отже, нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки підставою для перегляду розміру орендної плати, який у будь-якому разі не може бути меншим, ніж установлено положеннями підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України.

При цьому статтею 12 Закону України "Про оцінку земель" у редакції, чинній на час вирішення спору судом, регламентовано, що нормативно-правові акти з проведення оцінки земель затверджуються Кабінетом Міністрів України. Для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності нормативна грошова оцінка земель проводиться обов`язково (стаття 13 цього Закону); нормативно-грошова оцінка земельних ділянок у межах населених пунктів проводиться не рідше ніж один раз на 5 7 років (стаття 18 Закону України "Про оцінку земель").

Відповідно до статті 20 зазначеного Закону за результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Згідно з положеннями частини 3 статті 23 Закону України "Про оцінку земель" витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Так, результатом нормативної грошової оцінки конкретної земельної ділянки є технічна документація на неї, а надання витягу з технічної документації є послугою компетентного органу (Держгеокадастру та його територіальних органів), який веде відповідний облік згідно з Порядком ведення Державного земельного кадастру, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 №1051 (далі Порядок № 1051).

Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки це роздруковані за допомогою програмного забезпечення актуальні дані про земельну ділянку, які є у Державному земельному кадастрі та технічній документації з нормативної грошової оцінки земель станом на певну дату. Витяг з нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути доказом проведення такої оцінки та визначати дані про таку оцінку як на момент його видачі, так за попередній період за умови, що нормативно-грошова оцінка земельної ділянки була сталою та не зазнала змін у цей період.

Отже, технічна документація на конкретну земельну ділянку, яка виготовляється на замовлення землекористувача (власника), відповідно до статті 20 Закону України "Про оцінку земель", є джерелом інформації про нормативну грошову оцінку певної земельної ділянки.

При цьому власник (землекористувач) може використати технічну документацію на обґрунтування нормативної грошової оцінки, надавши суду її оригінал або належно засвідчену копію. Так, технічна документація, виготовлена на конкретну земельну ділянку уповноваженим органом, може бути належним доказом на обґрунтування нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка набула статусу об`єкта цивільних прав.

Водночас у пункті162 Порядку №1051 визначено відомості, які можуть бути надані державними кадастровими реєстраторами у формі: 1)витягу з Державного земельного кадастру про об`єкт Державного земельного кадастру; 2) довідки, що містить узагальнену інформацію про землі (території), за формою згідно з додатком41; 3)викопіювання з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану); 4)копій документів, що створюються під час ведення Державного земельного кадастру. Витяги, довідки, викопіювання та копії документів, що створюються під час ведення Державного земельного кадастру, в паперовій та електронній формі відповідно до Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" мають однакову юридичну силу.

Зважаючи на викладене, як положення ПК України, так і законодавство про оцінку земель визнають належними доказами на обґрунтування оцінки землі довідку, витяг із Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки, яка є об`єктом плати за землю, та технічну документацію на земельну ділянку, виготовлену компетентним органом.

З огляду на те, що земельне законодавство і ПК України не обмежують можливості подання доказів щодо нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної (комунальної) власності для цілей сплати орендної плати виключно витягом із Державного земельного кадастру, належними доказами на обґрунтування нормативної грошової оцінки земельної ділянки можуть бути: технічна документація на спірну земельну ділянку, виготовлена компетентним органом для оформлення договору оренди, довідка із Державного земельного кадастру, витяг із Державного земельного кадастру, а також висновок судової експертизи про встановлення нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки, наданий відповідно до статей 98 103 ГПК України, які містять інформацію щодо предмета спору в цій справі.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20.

Як свідчать матеріали справи, в період з 01.07.2019 по 30.11.2019 розмір орендної плати в місяць, який підлягав сплаті, становив 27103,53 грн. (який складається з нормативної грошової оцінки 2710 353 грн., ставки річної орендної плати 12%, коефіцієнту складних інженерно-геологічних умов 1, коефіцієнту розміру земельної ділянки 1). Беручи до уваги лист Головного управління ДПС у Харківській області від 19.03.2020 №6341/9/20-40-04-03-17 ТОВ «ГУД МАРК» (код ЄДРПОУ: 40253879) у 2019 сплачено 9 210,36 грн. земельного податку за земельну ділянку з кадастровим номером 6310137900:07:047:0003. Отже, за період з 01.07.2019 по 30.11.2019 ТОВ «ГУД МАРК» мало би сплатити до бюджету 126307,29грн.

Розрахунок зазначених сум здійснено згідно з даними, наявними у витязі з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 06.09.2019 № 2052/176-19.

Таким чином, ТОВ «ГУД МАРК» не сплачено за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 6310137900:07:047:0003, загальною площею 0,0890 га., плату за землю в встановленому законодавчими актами розмірі у сумі 126307,29грн. за період з 01.07.2019 по 30.11.2019 (з урахуванням сплаченого в цей період земельного податку в сумі 9210,36 грн.), внаслідок чого відповідач зберіг у себе майно-грошові кошти.

Так, з огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог про припинення права оренди на земельні ділянки.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі Серявін та інші проти України наголосив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент.

Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги невиконання відповідачем умов договору та принципу добросовісності, перевіривши вимоги зазначені у позовній заяві та наявні докази судом встановлено, що позов підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1,2,3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року).

Питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи те, що суд задовольнив позов повністю, у відповідності ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати щодо сплати судового збору підлягають стягненню з відповідача у повному обсязі.

У зв`язку із введенням в Україні воєнного стану, враховуючи поточну обстановку, що склалася в місті Харкові, суд був вимушений вийти за межі строку встановленого ст. 233 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-80, 123, 126, 129, 232-233, 237-238, 240-241 ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ГУД МАРК» (код ЄДРПОУ: 40253879, місце державної реєстрації юридичної особи: 02152, м. Київ, вул. А.Бучми, буд. 5) на користь Харківської міської ради (код ЄДРПОУ: 04059243, отримувач: ГУК Харків обл./МТГ Харків, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), код отримувача (ЄДРПОУ): 37874947, код класифікації доходів бюджету 24062200, номер рахунку (IBAN) UA698999980314090611000020649) кошти у розмірі 126307 грн. 29 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ГУД МАРК» (код ЄДРПОУ: 40253879, місце державної реєстрації юридичної особи: 02152, м. Київ, вул. А.Бучми, буд. 5) судовий збір у розмірі 2270 грн. за такими реквізитами: Харківська обласна прокуратура, код 02910108, банк отримувач: Державна казначейська служба України м. Київ, рахунок №UA178201720343160001000007171, код банку820172, банк отримувача: Держказначейська служба України; код класифікації видатків бюджету (КЕКВ): 2800.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено "16" листопада 2022 р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області з урахуванням п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.

Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.

СуддяІ.П. Жигалкін