Постанова

від 14.02.2023 по справі 922/29/22

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2023 року м. Харків Справа № 922/29/22

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Фоміна В.О., суддя Білоусова Я.О. , суддя Крестьянінов О.О.

за участю секретаря судового засідання Дзюби А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду в режимі відеоконференції за допомогою системи відеоконференцзв`язку апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ГУД МАРК» вх. №1481 Х/2 на рішення Господарського суду Харківської області від 27.10.2022 у справі №922/29/22, ухвалене суддею Жигалкіним І.П. у приміщенні Господарського суду Харківської області, повний текст складено 16.11.2022

за позовом Керівника Новобаварської окружної прокуратури м. Харкова Харківської області в інтересах держави в особі Харківської міської ради, м. Харків

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ГУД МАРК», м. Харків

про стягнення 126 307,29 грн

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Харківської області від 27.10.2022 позов задоволено повністю; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ГУД МАРК» на користь Харківської міської ради кошти у розмірі 126307,29 грн; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ГУД МАРК» судовий збір у розмірі 2270 грн. на реквізити Харківської обласної прокуратури.

Не погодившись з вказаним рішенням місцевого господарського суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «ГУД МАРК» звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 27.10.2022 у справі № 922/29/22 та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, стягнути на користь апелянта судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 3405,00 грн.

Водночас, заявник апеляційної скарги просив поновити пропущений строк на апеляційне оскарження рішення місцевого господарського суду на підставі статті 256 Господарського процесуального кодексу України, посилаючись на те, що повний текст оскаржуваного рішення отримано скаржником 30.11.2022.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 16.01.2023 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю «ГУД МАРК» строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Харківської області від 27.10.2022 у справі № 922/29/22; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ГУД МАРК» та повідомлено учасників справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться "14" лютого 2023 р. о 13:00 годині у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань № 104.

30.01.2023 до суду апеляційної інстанції від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "ГУД МАРК" адвоката Яковенка Дмитра Анатолійовича надійшла заява про участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою системи відеоконференцзв`язку (вх.№ 1196).

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 01.02.2023 вирішено судове засідання у справі №922/29/22, призначене на "14" лютого 2023 р. о 13:00 годині, провести за участю представника Товариства з обмеженою відповідальністю "ГУД МАРК" адвоката Яковенка Дмитра Анатолійовича в режимі відеоконференції за допомогою системи відеоконференцзв`язку.

09.02.2023 до суду апеляційної інстанції засобами поштового зв`язку від Харківської обласної прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх. № 1672), в якому прокурор заперечує проти доводів апелянта, просить апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ГУД МАРК» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 27.10.2022 у справі №922/29/22 без змін.

Судове засідання Східного апеляційного господарського суду 14.02.2023 розпочалось в режимі відеоконференції за участю прокурора Харківської обласної прокуратури та представника апелянта, адвоката Яковенка Д.А.

Представник апелянта надав пояснення щодо обставин справи з урахуванням доводів та вимог апеляційної скарги. Присутній у судовому засіданні прокурор заперечував проти доводів апелянта, зазначив про законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду, підтримавши доводи поданого до суду відзиву на апеляційну скаргу.

Харківська міська рада в судове засідання не з`явилась, про дату, час та місце розгляду справи належним чином повідомлена, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення №6102271834127 (а.с.43).

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника апелянта та прокурора, з`ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах встановлених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду у відповідності до вимог статті 282 Господарського процесуального кодексу України зазначає про такі обставини.

Керівник Новобаварської окружної прокуратури м. Харкова Харківської області в інтересах держави в особі Харківської міської ради звернувся 31.12.2021 із позовною заявою до Господарського суду Харківської області з вимогами про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ГУД МАРК» безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати за використання земельної ділянки за період з 01.07.2019 по 30.11.2019 у розмірі 126307,90 грн. (з урахуванням сплаченого в цей період земельного податку в сумі 9 210,36 грн.).

Обґрунтовуючи позовні вимоги зазначив, що під час перевірки дотримання вимог земельного законодавства прокурором було встановлено, що у власності Харківської міської ради перебуває земельна ділянка з кадастровим номером 6310137900:07:047:0003, загальною площею 0,0890 га, за адресою: м. Харків, просп. Любові Малої, 2-Г (т.1, а.с.44).

Під час перевірки також було встановлено, що Головним спеціалістом відділу самоврядного контролю за використанням земель Департаменту територіального контролю Харківської міської ради Гусаром Ігорем Миколайовичем, в порядку ст.189 Земельного кодексу України, здійснено обстеження зазначеної вище земельної ділянки та складено акт від 02.04.2020 з відповідними додатками у вигляді план-схеми обстеженої земельної ділянки та фото (т.1, а.с. 49-52).

За результатами проведеного обстеження встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 6310137900:07:047:0003 площею 0,0890 га використовується для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. «А-1» (АЗС) за адресою: м. Харків, пр. Любові Малої, 2-Г.

Як вбачається із матеріалів справи, зазначена земельна ділянка перебувала у користуванні ФОП Коротича В.С. (власника нежитлової будівлі літ. «А-1») відповідно до договору оренди землі б/н від 13.07.2004, укладеного з Харківською міською радою, що зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 03.08.2016, номер запису про інше речове майно 15797650 (т.1, а.с. 39).

28.02.2017 між Коротичем В.С. та ТОВ «ГУД МАРК» було укладено договір купівлі продажу нерухомого майна № 1468, відповідно до п. 1.1 якого, до ТОВ «ГУД МАРК» перейшло право власності на нежитлову будівлю літ. А-1, загальною площею 14.7 кв.м., по проспекту Любові Малої, 2-Г у м. Харкові, що зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 28.02.2017, номер запису про право власності 19247181(т.1, а.с. 42,58-62).

06.06.2019 року між ФОП Коротич В.С. та Харківською міською радою укладено угоду про розірвання договору оренди землі б/н від 13.07.2004, про що 20.06.2019 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено відповідний запис (т. 1, а.с. 40).

Згідно зазначеної угоди про розірвання договору оренди землі від 06.06.2019 земельна ділянка (кадастровий № 6310137900:07:047:0003) площею 0,0890 га передана до земель запасу міста (т.1, а.с. 64).

Рішенням 26 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 17.04.2019 №1546/19 (п.44 Додаток 1) ТОВ «ГУД МАРК» надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки комунальної власності (кадастровий номер 6310137900:07:047:0003) площею 0,0890 га, для зміни цільового призначення з «для розміщення та експлуатації будівель і споруд додаткових транспортних послуг та допоміжних операцій» на «lля розміщення та експлуатації об`єктів дорожнього сервісу» для обслуговування стаціонарної АЗС по просп. Любові Малої, 2-Г (Новобаварський район) (т.1, а.с. 65-66).

Рішенням 30 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 16.10.2019 №1760/19 (п.19 Додаток 4) ТОВ «ГУД МАРК» надано в оренду земельну ділянку (кадастровий номер 6310137900:07:047:0003) площею 0,0890 га по просп. Любові Малої, 2-Г у м. Харкові для обслуговування АЗС строком до 01.11.2024 (т.1, а.с. 67-75).

На підставі вказаного рішення від 16.10.2019 №1760/19 між Харківською міською радою та ТОВ «ГУД МАРК» укладено договір оренди землі від 18.12.2019 (т.1, а.с.76-82). Речове право ТОВ «ГУД МАРК» щодо оренди земельної ділянки з кадастровим номер 6310137900:07:047:0003 площею 0,0890 га зареєстровано 23.12.2019 (номер запису про інше речове право 34877471) (т.1, а.с. 38).

В якості підстав для представництва інтересів держави та звернення до суду із даним позовом прокурор зазначає про обставини того, що ТОВ «ГУД МАРК» з 24.06.2019 по 18.12.2019 використовувало земельну ділянку з кадастровим номером 6310137900:07:047:0003 без виникнення права власності/користування та без державної реєстрації цих прав у відповідності до ст.ст.125, 126 Земельного кодексу України, а також без сплати плати за землю в передбаченому законодавством розмірі. Внаслідок використання відповідачем вищевказаної земельної ділянки без укладення договору оренди землі, територіальна громада міста Харкова в особі Харківської міської ради позбавлена можливості отримати дохід у розмірі орендної сплати за землю. ТОВ «ГУД МАРК» правомірно володіло лише нежитловою будівлею, яка знаходиться на спірній земельній ділянці, а з моменту виникнення права власності на вказане нерухоме майно у відповідача виник обов`язок оформити та зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку, яка знаходиться під об`єктом нерухомості. До моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

Обґрунтовуючи порушення інтересів держави прокурор вказує на те, що недоотриманням безпідставно збережених коштів місцевим бюджетом порушує визначальні матеріальні потреби суспільства, територіальної громади м. Харкова як носія єдиного джерела влади в Україні, тобто порушуються інтереси держави в цілому, оскільки ослаблюються економічні основи місцевого самоврядування, що призводить до неможливості забезпечення виконання відповідних програм розвитку.

Про зазначені вище порушення та намір представництва інтересів держави органами прокуратури у суді Новобаварською окружною прокуратурою міста Харкова Харківської області в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» повідомлено Харківську міську раду листами від 17.06.2021 за №52-102-1881вих21 та від 21.12.2021 за №52-102-6426вих-21 (т.1, а.с. 24,26-28).

Харківська міська рада не скористалася своїм правом на звернення до суду з відповідним позовом, що свідчить про наявність у керівника Новобаварської окружної прокуратури міста Харкова Харківської області передбачених ч.3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» підстав для звернення до суду з даним позовом.

27.10.2022 місцевим господарським судом ухвалено оскаржуване рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Місцевий господарський суд ухвалюючи оскаржуване рішення дійшов висновків про те, що при наявності порушень інтересів держави та бездіяльності органу, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження, наявні підстав для представництва прокурором інтересів держави шляхом звернення до суду з даною позовною заявою відповідно ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»; стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів сприятиме захисту порушених прав та інтересів держави. Так, суд першої інстанції дійшов висновків, що відповідач як власник об`єкта нерухомого майна на нежитлову будівлю літ. «А-1», загальною площею 14,7 кв.м., яка розташована за адресою: м. Харків, пр. Любові Малої, 2-Г, користувався у спірний період земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований, за відсутності оформленого згідно з вимогами чинного законодавства права користування земельною ділянкою, не сплачуючи коштів за користування нею, а отже був фактичним користувачем спірної земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок позивача власника земельної ділянки, зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, тому зобов`язаний повернути ці кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини 1 статті 1212 ЦК України.

В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги апелянт посилався на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваного рішення. Апелянт, зокрема, зазначив, що у спірний період відповідач не набув статусу орендаря з відповідними правами і обов`язками, а тому право оренди земельної ділянки у нього не виникало у зв`язку з не проведенням державної реєстрації такого права, тому відсутні правові підстави як для нарахування, так і для сплати орендної плати за спірний період з 01.07.2019 по 30.11.2019. Оскільки у спірний період між сторонами був відсутній договір оренди земельної ділянки, то відповідач сплачував земельний податок за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 6310137900:07::047:0003, що у загальній сумі склав 9 210, 36 грн. При цьому позивачем не доведено розміру розрахованої суми та не надано суду належних та допустимих доказів, які б надавали змогу перевірити вказані розрахунки. Також не надано доказів про розмір нормативно грошової оцінки землі за спірний період, в той час, як витяг зроблений станом на 06.09.2019 року та не містить даних про те, за який період визначена нормативна грошова оцінка землі. Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу, а точніше її мінімальна та максимальна, розрахована та встановлюється у п. 288.5 ПК України. Таким чином, на думку апелянта, застосовувати розмір орендної плати без укладення договору є неможливим, а рішення міської ради не може замінити його. Позивачем при цьому не надано доказів, що він, як власник спірної земельної ділянки, у спірний період пропонував відповідачу укласти договір та сплачувати орендну плату. Оскільки у спірний період договір був відсутній, то контролюючий орган розраховував відповідачу земельний податок, який ним добровільно сплачено. Крім того, апелянт вказав, що судом першої інстанції не було розглянуто заяву представника відповідача про залишення позовної заяви без руху, подану 20.01.2022 року до Господарського суду Харківської області, яка була обґрунтована порушенням керівником Новобаварської окружної прокуратури м. Харкова Харківської області вимог Господарського процесуального кодексу України та ЗУ «Про прокуратуру». Апелянт зазначив, що прокурор до позову не надав Положення та копію рішення органу місцевого самоврядування, на які посилається як на доказ, якими обґрунтовував свої вимоги, з посиланням на загальнодоступність цих доказів. Отже, на думку апелянта при поданні позову не було дотримано положень ч. 1 статті 164 ГПК України, на що суд не звернув увагу. Також апелянт вказав, що заявляючи вимогу про стягнення грошових коштів за період з 01.07.2019 по 30.11.2019, в позові відсутній обґрунтований розрахунок спірної суми, яка стягується, що є порушенням ч. 3 п. 3 статті 162 ГПК України. У позовній заяві також не дотримано вимог ГПК України, в частині обґрунтування позовних вимог у відповідності до вимог пунктів 4, 5 частини 3 статті 162 ГПК України, а саме: - способу (способи) захисту прав або інтересів, передбачених законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову; зокрема щодо дотримання процедури, встановленої частинами 3 та 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру". На думку скаржника, суд першої інстанції без сплати судового збору відкрив провадження у справі, не розглянувши заяву про залишення позову без руху від 19.01.22, у якій було наведено недоліки позовної заяви, чим прямо порушив ч. 11 ст. 176 ГПК України. Позовну заяву у справі подано та підписано керівником Новобаварської окружної прокуратури м. Харкова Харківської області, натомість платіжне доручення про сплату судового збору надійшло від Харківської обласної прокуратура, яка не зверталась із позовом. Зазначене є прямим порушенням ч. 1 п. 2 ст. 164 ГПК України, положень ЗУ «Про судовий збір», при цьому позиція суду в оскаржуваному рішенні про присудження судового збору на користь Харківської обласної прокуратури не узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду у справі №923/199/21.

У відзиві на апеляційну скаргу прокурор вказав, що рішення господарського суду Харківської області від 27.10.2022 справі № 922/29/22 є законним та обґрунтованим, а вимоги, викладені в апеляційній скарзі представника ТОВ «ГУД МАРК» безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню. Обґрунтовуючи доводи відзиву зазначив, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними, а фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України. Прокурор вказав, що органами прокуратури вимоги ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» виконано у повному обсязі. Департаментом територіального контролю та земельних відносин Харківської міської ради здійснено розрахунок суми безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки комунальної форми власності з кадастровим номером 6310137900:07:047:0003 відповідно до вимог законодавства, з урахуванням витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 06.09.2019 № 2052/176-19, який долучено до позовної заяви. Крім того, відповідачем не надано контррозрахунку розміру безпідставно збережених грошових коштів, який би надав можливість піддати сумніву правильність розрахунків позивача. У розумінні ст.2 Закону України «Про судовий збір» саме Харківська обласна прокуратура є платником судового збору на користь якої мають бути повернуті судові витрати у разі задоволення позовних вимог. Судовий збір за подання вказаної позовної заяви сплачено Харківською обласною прокуратурою, оскільки в силу ст. 1 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, а Харківська обласна прокуратура є прокуратурою вищого рівня по відношенню до Новобаварської окружної прокуратури м. Харкова Харківської області, яка, в свою чергу, не є юридичною особою. Хибним є твердження представника ТОВ «ГУД МАРК» щодо не розгляду судом першої інстанції його заяви про залишення позову без руху. Так, Господарським судом Харківської області 08.02.2022 винесено ухвалу в якій зокрема зазначено про те, що клопотання відповідача про залишення позовної заяви без руху є безпідставним та таким, що не підлягає задоволенню. Крім того прокурор вказав, що представник ТОВ «ГУД МАРК» - Яковенко Д.А. був присутній у судовому засіданні 08.02.2022.

Апеляційний господарський суд, переглядаючи у апеляційному порядку оскаржуване судове рішення, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, зазначає наступне.

Предметом позову у даній справі є вимога про стягнення з відповідача, як власника об`єкта нерухомого майна, безпідставно збережених коштів на підставі статей 1212-1214 ЦК України за фактичне користування за період з 01.07.2019 по 30.11.2019 без належних правових підстав земельною ділянкою комунальної власності (кадастровий номер 6310137900:07:047:0003), на якій цей об`єкт розміщений.

Статтею 80 Земельного кодексу України передбачено, що суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Згідно положень статей 122, 123, 124 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу.

У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким згідно з частиною першою статті 21 Закону України "Про оренду землі" визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Частина перша статті 93 Земельного кодексу України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до частин 1, 2 статті 120 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Водночас за змістом статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

За змістом указаних приписів виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди (користування) земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди (користування) земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору (тощо) з моменту державної реєстрації цього права.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Відповідно до статті 1214 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.

За змістом положень глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

За змістом глави 15, статей 120, 125 Земельного кодексу України та положень статті 1212 Цивільного кодексу України, до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформленого права на цю ділянку (без укладеного договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, постановах Верховного Суду від 14.01.2019 у справі № 912/1188/17, від 21.01.2019 у справі № 902/794/17, від 04.02.2019 у справі № 922/3409/17, від 12.03.2019 у справі 916/2948/17, від 09.04.2019 у справі № 922/652/18, від 21.05.2019 у справі № 924/552/18, а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі № 922/1008/15, від 07.12.2016 у справі № 922/1009/15, від 12.04.2017 у справах № 922/207/15 і № 922/5468/14, від 17.03.2020 у справі №922/2413/19, у справі № 922/2095/21 від 16 серпня 2022 року.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідач з 28.02.2017 є власником нерухомого майна (нежитлової будівлі літ. «А-1»), розміщеного на земельній ділянці з кадастровим номером 6310137900:07:047:0003, площею 0,0890 га за адресою: просп. Любові Малої, 2-Г у м. Харкові.

Договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 6310137900:07:047:0003, укладений між Харківською міською радою та попереднім орендарем та власником нежитлової будівлі літ. «А-1» - ФОП Коротич В.С., був припинений на підставі угоди про його розірвання від 06.06.2019, про що внесено відповідний запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 20.06.2019 (номер запису про інше речове право 15797650).

Матеріали справи також містять докази належного оформлення відповідачем права користування вказаною земельною ділянкою, зокрема укладення відповідного договору оренди з позивачем від 18.12.2019 та державної реєстрації права оренди відповідної земельної ділянки з 23.12.2019 (номер запису про інше речове право 34877471).

Отже, відповідач, як фактичний користувач земельної ділянки, на якій розміщено зареєстрований за ним об`єкт нерухомості, у період з 01.07.2019 по 30.11.2019 без достатньої правової підстави та за рахунок власника цієї ділянки, зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування земельною ділянкою як орендну плату, тому зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України (аналогічні висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц та від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, у постанові Верховного Суду від 08.09.2021 у справі № 922/3524/19 тощо).

Вказане повністю спростовує доводи апелянта про відсутність правових підстав як для нарахування, так і для сплати орендної плати, з огляду на те, що у спірний період з 01.07.2019 по 30.11.2019 відповідач не набув статусу орендаря з відповідними правами і обов`язками.

Колегія суддів зазначає, що для вирішення спору щодо стягнення з власника об`єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати згідно із статтями 1212- 1214 ЦК України, за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою комунальної власності, на якій цей об`єкт розташований, необхідно, насамперед, з`ясувати: а) чи наявні правові підстави для використання земельної ділянки; б) яка площа земельної ділянки та чи є вона сформованою відповідно до вимог земельного законодавства; в) в якому розмірі підлягають відшкодуванню доходи, пов`язані із безпідставним збереженням майна, розраховані відповідно до вимог земельного законодавства, а саме на підставі нормативної грошової оцінки землі. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 10.02.2020 у справі № 922/981/18, від 09 лютого 2021 року по справі № 922/3617/19.

З урахуванням правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах, зокрема від 11.06.2019 у справі № 922/551/18, від 01.10.2019 у справі № 922/2082/18, від 17.03.2020 у справі № 917/353/19 для вирішення спору про стягнення безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати за земельну ділянку, необхідно з`ясувати, чи є земельна ділянка об`єктом цивільних прав, а також установити обґрунтованість порядку та підстав нарахування орендної плати за користування земельною ділянкою.

Зазначені обставини, з урахуванням вимог статті 77 Господарського процесуального кодексу України, повинні бути підтверджені певними засобами доказування відповідно до земельного законодавства і не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини першої статті 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Згідно з частинами 1-4, 9 статті 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв); за затвердженими комплексними планами просторового розвитку території територіальних громад, генеральними планами населених пунктів, детальними планами території. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі (такий висновок викладений у постановах Верховного Суду 04.03.2021 у справі № 922/3436/19, від 16.06.2021 у справі №922/1646/20).

Про необхідність застосування статті 79-1 Земельного кодексу України та положень Закону України "Про Державний земельний кадастр" при розгляді позову про стягнення безпідставно збережених коштів у вигляді недоотриманої орендної плати неодноразово зазначалося Верховним Судом, зокрема у постановах від 29.01.2019 у справах № 922/3780/17 та № 922/536/18, від 11.02.2019 у справі № 922/391/18, від 12.04.2019 у справі № 922/981/18 та від 12.06.2019 у справі № 922/902/18, в яких міститься висновок про те, що для вирішення спору щодо фактичного користування земельною ділянкою без укладення правовстановлюючих документів та без державної реєстрації прав на неї встановленню підлягають обставини, зокрема, чи є земельна ділянка, за фактичне користування якою позивач просить стягнути безпідставно збережені кошти, сформованим об`єктом цивільних прав протягом усього періоду, зазначеного у позові. У випадку відсутності сформованості спірної земельної ділянки , як об`єкту цивільних прав вказане свідчить про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог.

Так, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.03.2020 у справі № 922/926/19 та від 09.03.2021 у справі № 922/1453/20 зазначено, що застосовуючи положення статті 79-1 Земельного кодексу України до правовідносин, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням земельної ділянки, помилковим буде врахування лише положень щодо сформованості земельної ділянки після реєстрації її у Державному земельному кадастрі. Так, частина 1 цієї статті чітко зауважує, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Згідно з частиною 9 статті 79-1 Земельного кодексу України земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. Тобто під час розгляду спору про стягнення безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати зазначені положення статті 79-1 Земельного кодексу України не можуть застосовуватися окремо, тільки в частині її формування із присвоєнням кадастрового номеру, оскільки лише після державної реєстрації права власності, така земельна ділянка набуває статусу об`єкта, щодо якого можуть виникнути будь-які цивільні права.

Матеріалами справи підтверджено, що земельна ділянка комунальної форми власності з кадастровим номером 6310137900:07:047:0003 за адресою: м. Харків, просп. Любові Малої, 2-Г, сформована як об`єкт цивільних прав 01.06.2004 та перебуває у власності Харківської міської ради (т.1, а.с. 30, 44).

Щодо визначення суми безпідставно збережених коштів, що підлягає стягненню відповідача, колегія суддів зазначає таке.

Згідно зі статтею 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України у вказаній редакції).

З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття "земельний податок" і "орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності".

Вказані висновки також узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду наведеною в постанові від 08 вересня 2021 року по справі № 922/3524/19.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено апеляційним розглядом, у заявлений позивачем період з 01.07.2019 по 30.11.2019 відповідач використовував спірну земельну ділянку без укладення договору оренди землі і не сплачував орендну плату у встановленому законодавчими актами розмірі. За таких обставин, відповідач (набувач) не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою за відсутності укладеного договору, фактично збільшив свої доходи, а позивач втратив належне йому майно (кошти від орендної плати). Дані висновки суду не спростовані апелянтом під час апеляційного розгляду.

Згідно положень частини 5 статті 5, частини 1 статті 13 Закону України "Про оцінку земель" для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності використовується нормативна грошова оцінка.

Відповідно до частин 1- 2 статті 15, частини 2 статті 18 Закону України "Про оцінку землі" підставою для проведення оцінки земель (бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок) є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок може проводитися також на підставі договору, який укладається заінтересованими особами в порядку, встановленому законом. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів незалежно від їх цільового призначення, проводиться не рідше ніж один раз на 5 - 7 років.

Згідно з частинами 1, 2 статті 20, частини 1 статті 23 Закону України "Про оцінку земель" за результатами нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Технічна документація з нормативної грошової оцінки земельних ділянок затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою. Протягом місяця з дня надходження технічної документації з бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель, нормативної грошової оцінки відповідна сільська, селищна, міська рада розглядає та приймає рішення про затвердження або відмову в затвердженні такої технічної документації.

Отже, нормативна грошова оцінка є основою визначення розміру орендної плати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності.

Зазначену правову позицію викладено у пункті 48 постанови Верховного Суду від 28.01.2019 у справі № 922/3782/17, в пункті 7.30 постанови Верховного Суду від 12.03.2019 у справі 916/2948/17 та в пункті 6.11 постанови Верховного Суду від 09.04.2019 у справі № 922/652/18.

Суд апеляційної інстанції також звертає увагу на висновки Великої Палати Верховного Суду, наведені в постанові від 09.11.2021 року по справі № 905/1680/20, в якій вказано, що з огляду на те, що земельним законодавством та ПК України не обмежується можливість подання доказів щодо нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної (комунальної) власності для цілей сплати орендної плати виключно витягом з Державного земельного кадастру, належними доказами на обґрунтування нормативної грошової оцінки земельної ділянки можуть бути: технічна документація на спірну земельну ділянку, виготовлена компетентним органом для оформлення договору оренди, довідка з Державного земельного кадастру, витяг з Державного земельного кадастру, а також висновок судової експертизи про встановлення нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки, наданий відповідно до статей 98 - 103 ГПК України, які містять інформацію щодо предмета спору в цій справі.

Крім того, рішенням Харківської міської ради від 17.10.2018 за №1247/18 затверджено Порядок добровільного відшкодування безпідставно збережених коштів за використання земель комунальної власності на території м. Харкова з порушенням вимог законодавства. Зокрема, вказаним порядком передбачено, що самоврядний контроль за використанням земель комунальної форми власності територіальної громади м. Харкова здійснює Харківська міська рада в особі Департаменту територіального контролю Харківської міської ради (зараз - Департамент територіального контролю та земельних відносин Харківської міської ради).

У межах здійснення заходів самоврядного контролю за використанням земель комунальної форми власності м. Харкова Департамент проводить обстеження будь-яких земельних ділянок комунальної власності м. Харкова, здійснює фото- та відеозйомку земельної ділянки, застосовує технічні засоби фіксування фактів порушення вимог земельного законодавства та інтересів територіальної громади м. Харкова, за результатами чого складається акт обстеження земельної ділянки. В акті обстеження земельної ділянки зазначається її фактична площа (наприклад, відповідно до меж будівель, паркану тощо). Розрахунок безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати здійснюється Департаментом за фактичний період використання землекористувачем земельної ділянки (з моменту набуття права власності на нерухоме майно до моменту оформлення власником цього майна права оренди або власності земельної ділянки, на якій розташоване це майно, з урахуванням строків давності), сума відшкодування має бути зменшена на розмір внесених землекористувачем платежів за використання землі у вигляді земельного податку (за наявності) (п.п. 5.1, 5.3, 5.4, 5.6 Порядку).

Рішенням Харківської міської ради від 27.02.2008 року №41/08 затверджено «Положення про порядок визначення розмірів орендної плати при укладанні договорів оренди землі в м. Харкові», яке набрало чинності з 01.03.2008 року (далі-Положення).

Згідно з п.2.3. додатку до цього Положення базою для обчислення орендної плати є нормативна грошова оцінка земельної ділянки, яка надається в оренду.

Вказані рішенні Харківської міської ради від 17.10.2018 за №1247/18 та від 27.02.2008 року №41/08 перебувають у вільному доступі у мережі Інтернет.

Матеріалами справи підтверджується, що Департаментом територіального контролю та земельних відносин Харківської міської ради складено розрахунок безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати ТОВ «ГУД МАРК».

Вказаний розрахунок здійснено на підставі Витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки № 2025/176-19 від 06.09.2019, виданого Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області, відповідно до якого нормативна грошова оцінка спірної земельної ділянки (кадастровий номер: 6310137900:07:047:0003) площею 890 кв.м складає 2710353 грн. (т. 1, а.с. 54-56).

В доданому до позовної заяви розрахунку безпідставно збережених коштів, зазначено, що в період з 01.07.2019 по 30.11.2019 розмір орендної плати в місяць, який підлягав сплаті, становив 27 103,53 грн. (розрахований виходячи з нормативної грошової оцінки 2710353 грн., ставки річної орендної плати 12%, коефіцієнту складних інженерно-геологічних умов 1, коефіцієнту розміру земельної ділянки 1). Всього розмір безпідставно збережених коштів склав 135517,65 грн. Беручи до уваги лист Головного управління ДПС у Харківській області від 19.03.2020 №6341/9/20-40-04-03-17 ТОВ «ГУД МАРК» у 2019 сплачено 9210,36 грн. земельного податку за земельну ділянку з кадастровим номером 6310137900:07:047:0003. Отже розмір безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за використання земельної ділянки у період з 01.07.2019 по 30.11.2019 склав 126307,90 грн. (з урахуванням сплаченого в цей період земельного податку в сумі 9 210,36 грн.).

Саме зазначений вище Департамент територіального контролю та земельних відносин Харківської міської ради уповноважений за результатами вжитих заходів самоврядного контролю, скласти акт обстеження земельної ділянки та здійснити розрахунок безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати за користування земельними ділянками без правовстановлюючих документів, що й було здійснено в межах спірних правовідносин.

Вказане спростовує доводи апелента про відсутність обґрунтованого розрахунку спірної суми, яка стягується та про недоведеність належними та допустимими доказами розміру розрахованої суми, які б надавали змогу відповідачу перевірити розрахунки.

При цьому апелянтом не надано власний контррозрахунок безпідставно збережених коштів, як і не надано доказів на підтвердження протиправності наданого позивачем розрахунку.

Само лише твердження відповідача про неможливість здійснити перевірку наданого позивачем розрахунку, за відсутності у відповідача рішення міської ради, не може свідчити про невідповідність заявленої до стягнення суми безпідставно збережених коштів.

На підставі вищевикладених обставин, колегія судів дійшла висновків, що суд першої інстанції дійшов вмотивованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог та стягнення з ТОВ «ГУД МАРК» безпідставно збережених коштів за період з 01.07.2019 по 30.11.2019 у сумі 126 307,29грн. (з урахуванням сплаченого в цей період земельного податку в сумі 9 210,36 грн.) за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 6310137900:07:047:0003.

Щодо дотримання прокурором процедури, встановленої частинами 3 та 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", колегія судів зазначає, що прокурор навів підстави для звернення з позовом до суду в інтересах держави та визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Окрім того на підтвердження повідомлення позивача про таке звернення прокурором долучено до позову повідомлення в порядку частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру", про що також було зазначено у оскаржуваному рішенні.

Доводи скаржника щодо не розгляду судом першої інстанції поданої ним заяви про залишення позовної заяви без руху (заявленої з підстав порушення керівником Новобаварської окружної прокуратури м. Харкова вимог Господарського процесуального кодексу України та ЗУ «Про прокуратуру») не заслуговують на увагу, оскільки вказана заява була розглянута місцевим господарським судом та залишена без задоволення, про що зазначено в ухвалі Господарського суду Харківської області від 08.02.2022.

З приводу доводів апелянта щодо сплати судового збору за подання вказаної позовної заяви Харківською обласною прокуратурою, колегія суддів зазначає, що статтею 1 Закону України «Про Прокуратуру» передбачено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Відповідно ч. 4 ст. 7 Закону України «Про Прокуратуру» обласна прокуратура є органом прокуратури вищого рівня щодо окружних прокуратур, розташованих у межах адміністративно-територіальної одиниці, що підпадає під територіальну юрисдикцію відповідної обласної прокуратури.

Абзацом 2 ч. 3 ст. 17 Закону України «Про Прокуратуру» передбачено, що прокурори вищого рівня мають право давати вказівки прокурору нижчого рівня, погоджувати прийняття ним певних рішень та здійснювати інші дії, що безпосередньо стосуються реалізації цим прокурором функцій прокуратури, виключно в межах та порядку, визначених законом.

Частиною 1 ст. 2 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що платники судового збору - громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.

Як зазначено Харківською обласною прокуратурою у відзиві на позовну заяву, Новобаварська окружна прокуратура м. Харкова Харківської області не є юридичною особою.

Вказане свідчить про те, що сплата судового збору прокуратурою вищого рівня, яка має статус юридичної особи, не є порушенням Закону України «Про судовий збір», на чому помилково наполягає апелянт.

Також сплата Харківською обласною прокуратурою судового збору в межах даної справи, не суперечить висновкам наведеним в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №923/199/21 від 05.10.2022, в якій зазначено, що звертаючись із позовом в інтересах держави, прокурор є суб`єктом сплати судового збору та самостійно здійснює права та виконує обов`язки, пов`язані з розподілом судових витрат.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною у залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", рішення від 10.02.2010).

Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Відповідно до частини першої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно з ч. 3, 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч.1 ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 77 ГПК України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Частиною 1 статті 80 ГПК України передбачено, що учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновків, що апелянт не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростували обставини того, що відповідач як фактичний користувач земельної ділянки 6310137900:07:047:0003, на якій розміщено зареєстрований за ним об`єкт нерухомості, у спірний період без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки, зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування земельною ділянкою як орендну плату.

Отже, місцевий господарський суд задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі в повній мірі здійснив належну оцінку всіх встановлених обставин справи, виходячи з усієї сукупності обставин і доказів, з`ясованих і досліджених у справі та в їх взаємозв`язку.

Статтею 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оскаржуване рішення відповідає вимогам статті 236 ГПК України, а тому відсутні підстави для його скасування.

Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ГУД МАРК» вх. №1481 Х/2 без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 27.10.2022 у справі №922/29/22 без змін.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 269, 270, п. 1 ст. 275, ст. 276, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ГУД МАРК» залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Харківської області від 27.10.2022 у справі №922/29/22 залишити без змін.

3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачені ст.ст.286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 24.02.2023.

Головуючий суддя В.О. Фоміна

Суддя Я.О. Білоусова

Суддя О.О. Крестьянінов