Постанова

від 21.11.2022 по справі 515/805/22

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/8443/22 Головуючий у 1-й інстанції: Квєтка І.А.

Єдиний унікальний номер судової справи:515/805/22 Доповідач Базіль Л. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.11.2022 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складіколегії суддівсудової палатиз розглядуцивільних справ:

головуючого судді (судді-доповідача) - Базіль Л.В.,

суддів: Воронцової Л.П.,

Полікарпової О.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Білгород-Дністровської окружної прокуратури на ухвалу Татарбунарського районного суду Одеської області від 22 вересня 2022 року, постановлену у складі судді Квєтки І.А. у справі №515/805/22 за позовом Білгород-Дністровської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Національний природний парк Тузловські лимани про визнання недійсним договору дарування, скасування рішень державного реєстратора, припинення права власності, знесення самочинного будівництва

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст оскаржуваного судового рішення.

Ухвалою Татарбунарського районного суду Одеської області від 22 вересня 2022 року зупинено провадження у даній цивільній справі №515/805/22 до ухвалення Одеським апеляційним судом рішення у справі №2-110/1529/12 (провадження №22-ц/813/6994/21) за апеляційною скаргою адвоката

Попова М.М. в інтересах Національного природного парку Тузловські лимани на рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 06 січня 2012 року по справі за позовом ОСОБА_3 до Татарбунарської районної державної адміністрації Одеської області про визнання права власності на нежитлову будівлю.

Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду, керівник Білгород-Дністровської окружної прокуратури Уманець О. подав апеляційну скаргу в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду. Стягнути з відповідачів судові витрати за подання апеляційної скарги.

Указує, що при зверненні до суду з позовною заявою у межах даної справи, окружною прокуратурою було надано відповідні пояснення про обставини розгляду Татарбунарським районним судом Одеської області справи №2-110/1529/12 та державної реєстрації за ОСОБА_3 на підставі рішення суду.

Зазначає, що указаним рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 06.01.2012 року у справі №2-110/1529/12, судом з достовірністю встановлено, що нежитлова будівля, розташована за адресою:

1-й км. Піщаної коси Чорного моря Татарбунарського району Одеської області є самочинною споруду. Також цим судовим рішенням було роз`яснено

ОСОБА_3 , що у відповідності до ч.2 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва. Тоді як право використання вищезазначеного нерухомого майна у позивача виникає з моменту прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єктом державною приймальною місією, створеною органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування.

Твердить, що ОСОБА_3 не вжив заходів до прийняття в експлуатацію спірної житлової будівлі відповідно до вимог Закону України Про регулювання містобудівної діяльності та висновків викладених у зазначеному рішенні суду.

Відтак, на думку апелянта, ОСОБА_3 не набув права власності на нежитлову будівлю, а у розумінні ч.3 ст. 331 ЦК України, залишився лише власником будівельних матеріалів.

Посилаючись на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2022 року у справі №916/2791/13 зазначає, що реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка здійснила самочинне будівництво у силу приписів ч.2 ст. 376 ЦК України не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного, з метою застосування, зокрема, положень ч.4 цієї статті.

Таким чином, з огляду на ту обставину, що спірна нежитлова будівля, яка є предметом розгляду є самочинним будівництвом, остання не могла бути передана за договором дарування у власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а також не підлягала державній реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

За вказаних обставин, перегляд у апеляційному порядку рішення суду першої інстанції у справі №2-110/1529/12 ніяким чином не вплине на статус нежитлової будівлі як самочинного будівництва.

На думку апелянта, суд першої інстанції висновки щодо наявності встановлених процесуальним законом підстав для зупинення провадження у даній справі належним чином не мотивував, не зазначив, яких саме доказів не вистачає суду для прийняття судового рішення та не зазначив встановлення, яких саме обставин у даній справі неможливе до розгляду іншої справи по суті, та в порушення п.6 ч.1 ст. 251 ЦПК України дійшов передчасного висновку про зупинення провадження у справі.

Позиція сторін та учасників справи на стадії апеляційного перегляду справи.

Адвокат Карташов А.Г., який діє від імені Національного природного парку Тузловські лимани надіслав заяву про підтримку апеляційної скарги, в якій просить суд апеляційну скаргу задовольнити, ухвалу суду першої інстанції скасувати, а справу направити до суду для продовження розгляду.

Від імені відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на електронну адресу суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, який колегією суддів, з огляду на положення ч.4 ст. 183 ЦПК України залишено без розгляду, оскільки цей документ всупереч вимогам ст. 6 Закону України Про електронний документ та електронний документообіг не скріплено електронним підписом заявників.

Позиція апеляційного суду.

Згідно із ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

У відповідності до приписів ч.2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1,5,6,9,10,14,19,37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Одеськогоапеляційного судувід 08листопада 2022року,з оглядуна положенняч.2ст.369ЦПК України,розгляд даноїсправи призначеногов порядкуписьмового провадженняза матеріалами,наявними усправі, зважаючи на те, що предметом апеляційного оскарження є ухвала суду про зупинення провадження у справі, право на апеляційне оскарження якої регламентовано п.14 ч.1 ст. 353 ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Фактичні обставини справи.

25.07.2022 року керівник Білгород-Дністровської окружної прокуратури Уманець О. інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації звернувся до Татарбунарського районного суду Одеської області з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Національний природний парк Тузловські лимани, в якому просить:

- скасувати рішення державного реєстратора Центру надання адміністративних послуг при Татарбунарській районні адміністрації Одеської області Чебана Г.А. (з відкриття розділу) індексний номер 45901263 від 12.03.2019 року про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на нежитлову будівлю загальною площею 12,9 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 (РНОНМ 1783373051250, номер запису про право власності 30642707);

- визнати недійсним договір дарування, серія та номер 136 від 19.03.2019 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу

Терлецькою О.В., щодо нежитлової будівлі загальною площею 12,9 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 ;

- скасувати рішення приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Терлецької О.В. індексний номер 46025804 від 19.03.2019 року про державну реєстрацію права спільної часткової власності у розмірі 3/5 частки за ОСОБА_2 та 2/5 частки за ОСОБА_1 щодо нежитлової будівлі загальною площею 12,9 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 (РНОНМ 1783373051250);

- припинити право власності ОСОБА_2 на 3/5 частки нежитлової будівлі загальною площею 12,9 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 (РНОНМ 1783373051250, номер запису про право власності 30759553);

- припинити право власності ОСОБА_1 на 2/5 частки нежитлової будівлі загальною площею 12,9 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 (РНОНМ 1783373051250, номер запису про право власності 30759853);

- зобов`язати ОСОБА_3 знести самочинне будівництво, а саме нежитлову будівлю, загальною площею 12,9 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 5125000000:01:003:0012;

- вирішити питання щодо розподілу судових витрат.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 06.01.2012 року у справі №2-110/1529/12, за ОСОБА_3 18.09.2012 року зареєстровано прав власності на нежитлову будівлю, розташовану на території 1-го км Піщаної коси Чорного моря Татарбунарського району Одеської області. Відомості про право власності ОСОБА_3 на нежитлову будівлю також 12.03.2019 року за №45901263 були внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Позивач наголошував, що указаним рішенням суду першої інстанції від 06.01.2012 року встановлено, що нежитлова будівля, розташована за вищевказаною адресою є самочинною спорудою, однак ОСОБА_3 не вжито передбачених законодавством заходів для оформлення права власності в установленому законом порядку.

В подальшому, на підставі нотаріально посвідченого договору дарування №136 від 19.03.2019 року, ОСОБА_3 подарував ОСОБА_1 2/5, а ОСОБА_2 3/5 нежитлової будівлі, на підставі чого проведено державну реєстрацію їх права власності на зазначені частки нежитлової будівлі.

На момент звернення до суду із позовом, заявник указав, що ухвалою Одеського апеляційного суду від 25.03.2021 року у справі №2-110/1529/12 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою адвоката

Попова М.М. в інтересах Національного природного парку Тузловські лимани на рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 06.01.2012 року. Цією ж ухвалою зупинено дію рішення суду першої інстанції до закінчення його перегляду в апеляційному порядку.

На думку позивача, указане будівництво здійснено на земельній ділянці (кадастровий номер 5125000000:01:003:0012) загальною площею 0,1495 га із земель рекреаційного призначення для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення (вид використання для розміщення рекреаційного комплексу для відпочиваючих) за адресою: Одеська область, Татарбунарський район, 1-ий км Піщаної коси Чорного моря, яка була надана в довгострокову оренду ОСОБА_3 розпорядженням Татарбунарської райдержадміністрації Одеської області №378/А-2010 від 14.10.2010 року.

На даний момент вказана земельна ділянка знаходиться у користуванні ОСОБА_2 та ОСОБА_1 відповідно до договору оренди, укладеного 30.08.2019 з Татарбунарською районною державною адміністрацією, що діяла від імені Одеської обласної державної адміністрації.

Указаний об`єкт нерухомого майна збудований з порушенням вимог містобудівного законодавства, а також знаходиться на території прибережної захисної смуги вздовж Чорного моря та Тузлівських лиманів, яка одночасно є територією національного природного парку Тузловські лимани, щодо яких встановлений особливий правовий режим.

Сукупність указаних обставин, на думку позивача, свідчить про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

З долучених до позовної заяви документів вбачається, що рішенням Татарбунарського районного суду Одеської області від 06 січня 2012 року у справі №2-110/1529/22 визнано за ОСОБА_3 право власності на нежитлову будівлю, розташовану на території 1-го км. Піщаної коси Чорного моря Татарбунарського району Одеської області. У мотивувальній частині рішення, суд роз`яснив позивачу, що відповідно до ч.2 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва. Право на використання нерухомого майна у позивача виникає з моменту прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта державною приймальною комісією, створеною органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування (т.1 а.с. 57-59).

На підставі указаного рішення суду першої інстанції за ОСОБА_3 18.09.2012 року, за №37650748 зареєстровано право власності на нежитлову будівлю, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 (Т.1 а.с. 71).

На підставі зазначеного судового рішення, а також витягу про державну реєстрацію прав, 05.03.2019 року за №30642707 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено відомості про ОСОБА_3 , як власника нежитлової будівлі, загальною площею 12,9 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки:5125000000:01:003:0012, реєстраційний номер:1133116951250, площа 0,1495 га. (т.1 а.с. 54-55).

За умовами нотаріально посвідченого договору дарування від 25.03.2019 року, ОСОБА_3 передав у власність (спільну часткову)

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 безоплатно у таких частинах: ОСОБА_2 3/5 частки, ОСОБА_1 2/5 частки нежитлову будівлю, загальною площею 12,9 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (т.1 а.с.62-65).

За наслідками укладення указаного правочину, приватним нотаріусом внесені відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про право власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на указану нежитлову будівлю (т.1 а.с. 54-55).

30.08.2019 року між Татарбунарською районною державною адміністрацією від імені Одеської обласної державної адміністрації та

ОСОБА_2 і ОСОБА_1 було укладено договір оренди земельної ділянки №273, за умовами якого відповідачам було надано в строкове платне користування земельну ділянку із земель рекреаційного призначення для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення (вид використання для розміщення рекреаційного комплексу для відпочиваючих), розташовану за адресою: АДРЕСА_1 . Правочином передбачено, що договір укладено строком на 9 років, право оренди земельної ділянки виникає у орендарів з моменту державної реєстарції (т.1 а.с. 72).

З пояснювальної записки до проекту створення національного природного парку Тузловські лимани на території Татарбунарського району Одеської області слідує, що Національний природний парк Тузловські лимани розташовано на півдні Татарбунарського району, в який входить зокрема Причорноморська піщана коса від с. Лебедівка до с. Приморське (т.1 а.с. 85).

Зупиняючи провадження у цій справі із застосування правового механізму, передбаченого пунктом 6 частини першої статті 251 ЦПК України, суд першої інстанції виходив із об`єктивної неможливості розгляду справи, яка на думку суду, полягає у взаємозв`язку підстав позову, що розглядається, з юридичними фактами, які будуть встановлені судовим рішенням в іншій справі, на підставі чого суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність зупинення провадження у справі, до набрання законної сили судовим рішенням у іншій справі, від якого залежить вирішення даної справи.

З такими висновками суду першої інстанції, колегія суддів не погоджується, з огляду на таке.

Мотиви апеляційного суду та застосовані норми права, що регулюють спірні правовідносини.

Пунктом 6 частини першої статті 251ЦПК України передбачено, що суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі.

Відповідно до цієї ж норми суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

З огляду на зазначене, для вирішення питання про зупинення провадження у справі суд у кожному конкретному випадку зобов`язаний з`ясовувати: як пов`язана справа, яка розглядається, зі справою, що розглядається іншим судом; чим обумовлюється об`єктивна неможливість розгляду справи за наявності доказової бази та встановлених на підставі цих доказів фактичних обставин.

Неможливість розгляду справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені судом самостійно у цій справі.

Пов`язаність справ полягає в тому, що рішенням суду в іншій справі встановлюються обставини, які впливають на збирання та оцінку доказів у цій справі.

Обставини повинні бути такими, що мають значення для цієї справи, тобто зупинення провадження у цивільній справі, виходячи з мотивів наявності іншої справи, може мати місце тільки у випадку, коли у цій справі можуть бути вирішені питання, що стосуються підстав заявлених позовних вимог або умов, від яких залежить їх розгляд.

Визнаючи наявність підстав, передбачених статтею 251 ЦПК України, за яких провадження у справі підлягає обов`язковому зупиненню, суд повинен, зокрема, враховувати, що така підстава для зупинення провадження у справі, визначена у пункті 6 частини першої статті 251 цього Кодексу, застосовується у тому разі, коли в іншій справі можуть бути вирішені питання, що стосуються підстав заявлених у справі вимог чи умов, від яких залежить можливість її розгляду.

Подібний правовий висновок, викладено у постановах Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі № 207/413/18, від 20 лютого 2020 року у справі № 824/215/19, від 10 квітня 2018 року у справі № 761/40264/17, від 27 лютого 2019 року у справі № 308/5006/16-ц, від 07 квітня 2021 року у справі

№ 570/4030/18.

Із викладеного слідує, що необхідність у зупиненні провадження у справі виникає у випадку, якщо неможливо ухвалити рішення у цій справі до ухвалення рішення в іншій справі. Тобто між справами, що розглядаються, повинен існувати тісний матеріально-правовий зв`язок, який виражається в тому, що факти, встановлені в одній зі справ, будуть мати преюдиційне значення для іншої справи.

У справі, що переглядається, предметом спору є скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності за

ОСОБА_3 на нежитлову будівлю загальною площею 12,9 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , визнання недійсними договору дарування указаної нежитлової будівлі, укладених між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ,

ОСОБА_1 , скасування рішень приватного нотаріуса про державну реєстрацію права власності на нежитлову будівлю у відповідних частках за відповідачками, припинення права власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зобов`язання ОСОБА_3 знести самочинне будівництво, а саме нежитлову будівлю, загальною площею 12,9 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 5125000000:01:003:0012.

Тоді як в справі №2-110/1529/12 предметом спору є визнання за ОСОБА_3 права власності на нежитлову будівлю, розташовану за адресою на території 1-го км. Піщаної коси Чорного моря Татарбунарського району Одеської області.

Зупиняючи провадження у справі на підставі п.6 ч.1 ст. 251 ЦПК України, суд першої інстанції посилався на факт розгляду апеляційним судом справи №2-110/1529/12 за апеляційною скаргою адвоката Попова М.М. в інтересах Національного природного парку Тузловські лимани на рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 06 січня 2012 року по справі за позовом ОСОБА_3 до Татарбунарської районної державної адміністрації Одеської області про визнання права власності на нежитлову будівлю.

При цьому, суд першої інстанції виходив із того, що у вказаній справі переглядається судове рішення на підставі якого за відповідачем визнано право власності на нежитлову будівлю, що фактично оспорюється прокурором у справі, що перебуває у провадженні суду першої інстанції. Також суд вказав на наявність об`єктивної неможливості розгляду справи, яка полягає у взаємозв`язку підстав позову, що розглядається з юридичними фактами, які будуть встановлені судовим рішенням у іншій справі.

Однак, всупереч приписам п.6 ч.1 ст. 251 ЦПК України, вказуючи конкретну іншу справу до вирішення якої зупиняється провадження у справі, суд першої інстанції не проаналізував предмети та підстави позовів у справах і не вказав дійсно об`єктивні обставини, які б давали обґрунтовані підстави для висновку про те, що наявність спору у справі №2-110/1529/12 виключає можливість на підставі наявних у цій справі доказів, самостійно встановити та оцінити при розгляді цієї справи наявність обставин (фактів), якими позивач обґрунтовував свої вимоги.

Так, суд першої інстанції не звернув уваги, що обставини, якими прокурор обґрунтовує свої вимоги (підстави позову) в цій справі є захист інтересів держави, пов`язаний з використанням земель прибережної захисної смуги, тоді як у справі №2-110/1529/12, обставинами позову є невиконання договору про спільну діяльність щодо будівництва нежитлової будівлі (магазину), розташованої на території 1-го км. Піщаної коси Чорного моря Татарбунарського району Одеської області.

Окрім того, на переконання колегії суддів, судом першої інстанції не наведено достатніх обґрунтувань на підтвердження того в чому саме полягає матеріально-правовий зв`язок між справою, що переглядається, та справою

№2-110/1529/12, відтак не мотивовано, які саме факти, встановлені в іншій справі, будуть мати преюдиційне значення для цієї справи.

Ухвала суду першої інстанції не містить переліку фактичних (конкретних) обставин, які переглядаються апеляційним судом у порядку розгляду іншої справи, та які не можуть бути самостійно встановлені судом першої інстанції у межах даної справи, в ході її розгляду по суті, тобто судом у достатній мірі не надано вичерпних мотивів в обґрунтування неможливості розгляду справи до вирішення іншої справи судом апеляційної інстанції.

Вказані обставини свідчать про порушення судом норм процесуального права, що як наслідок призвели до постановлення помилкової ухвали.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 379ЦПК України однією із підстав для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Висновок про наявність підстав для зупинення провадження у справі, за обставин встановлених судом першої інстанції є передчасним, а тому з огляду на викладне, оскаржувану ухвалу суду не можна визнати законною й обґрунтованою, відтак її належить скасувати, як таку, що постановлена з порушенням норм процесуального права, а справу передати до суду першої інстанції для продовження її розгляду.

У відповідності до приписів ч.13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Зважаючи на ту обставину, що за наслідками перегляду справи судом апеляційної інстанції скасовано ухвалу, якою зупинено провадження у справі з передачею справи на розгляд до суду першої інстанції, то розподіл сум судових витрат, пов`язаного з розглядом апеляційної скарги, здійснюється судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи згідно із загальними правилами ст.141 ЦПК України.

Керуючись ст. 367,374,379,381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Білгород-Дністровської окружної прокуратури задовольнити.

Ухвалу Татарбунарського районного суду Одеської області від 22 вересня 2022 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження її розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий Л.В. Базіль

Судді: Л.П. Воронцова

О.М. Полікарпова