Постанова

від 16.11.2022 по справі 380/9672/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2022 рокуЛьвівСправа № 380/9672/21 пров. № А/857/11346/22

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючої судді Хобор Р.Б.,

суддів Бруновської Н.В., Шавеля Р.М.

з участю секретаря судового засідання Омеляновської Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 червня 2022 року, ухвалене суддею Кузаном Р.І. у м.Львові о 12 год. 09 хв. у справі № 380/9672/21 за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Барком» до Головного управління ДПС у Львівській області про скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом у якому просить суд визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення № 13470/13-01-07-04 від 08.06.2021 року.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 27 червня 2022 року адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправними та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Львівській області № 13470/13-01-07-04 від 08.06.2021 року.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Львівській області на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Барком» судовий збір в сумі 22700 грн.

Приймаючи рішення по суті спору, суд першої інстанції виходив з того, що господарські операції між позивачем з його контрагентами є такими, що фактично відбулися та підтверджені первинним документами.

Не погодившись із рішенням суду, його оскаржив відповідач, подавши апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити в задоволенні позову.

У обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що: контрагенти позивача не були виробниками продукції, яка реалізована позивачу і не мали матеріальних ресурсів для зберігання продукції; перевізні документи мають дефекти і не дають можливості встановити точну адресу пункту навантаження і розвантаження, відсутні довіреності на прийняття матеріально-товарних цінностей, та сертифікати якості продукції.

На основі цих обставин, відповідач зробив висновок, що господарські операції між позивачем та його контрагентами не відбулись.

Заслухавши суддю доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд при розгляді цієї справи виходить з наступних міркувань.

Суд першої інстанції встановив те, що, у період з 20.04.2021 року по 28.04.2021 року, відповідач провів документальну позапланову виїзну перевірку ТзОВ «Барком» з питань проведення взаємовідносин із ТзОВ «Агрофірма «ЗОРЯ-1986» за січень 2019 року, ТзОВ «Протеїнпостач» за березень 2019 року, ТзОВ «ТДР» за травень, липень, серпень 2019 року, ТзОВ «Вог Трейд Ресурс»за жовтень, листопад 2019 року, лютий 2020 року, ТзОВ «Мердокс Інвест» за листопад 2020 року, ТзОВ «Щуровичі Агро» за вересень 2020 року, ТзОВ «Констант Агро»за листопад 2020 року, ТзОВ «Агроті»за листопад 2020 року, ТзОВ «Корм-Захід»за грудень 2020 року, та правомірності їх відображення у податкових деклараціях з податку на додану вартість за період січень, березень, травень, липень, серпень, жовтень, листопад 2019 року, лютий, вересень, листопад, грудень 2020 року та податкових деклараціях з податку на прибуток підприємства за 2019 - 2020 роки.

З результатами перевірки 07.05.2021 року відповідач склав акт № 10307/13-01-07-04/25556075.

У акті перевірки відповідач зафіксував факт нереального вчинення операцій з придбання позивачем сільськогосподарської продукції в ТзОВ «Агрофірма «ЗОРЯ-1986» за січень 2019 року, ТзОВ «Протеїнпостач» за березень 2019 року, ТзОВ «ТДР» за травень, липень, серпень 2019 року, ТзОВ «Мердокс Інвест»за листопад 2019 року, ТзОВ «Констант Агро» за листопад 2020 року, ТзОВ «Корм-Завод» за грудень 2020 року, що призвело до завищення позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість на загальну суму 3 335 069,62 грн.

На підставі акта перевірки відповідач 08.06.2021 року прийняв податкове повідомлення-рішення № 13470/13-01-07-04, яким ТзОВ «Барком» збільшив суму грошового зобов`язання по податку на додану вартість на загальну суму 3 335 069,62 грн. та застосував штрафну санкцію у розмірі 883767,40 грн.

Це рішення оскаржив позивач, подавши позов.

Надаючи правову оцінку правильності вирішення судом першої інстанції даного публічно правового спору, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Відповідно до пункту 44.1. статті 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

За змістом частини першої статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV), підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які у розумінні абзацу одинадцятого статті 1 цього Закону є документами, які містять відомості про господарську операцію та відповідно до частини другої статті 9 цього ж Закону повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської діяльності і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

У підпункті «а» пункту 185.1 статті 185 ПК України зазначено, що об`єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу у володіння та користування лізингоодержувачу/орендарю.

Відповідно до пункту 187.1 статті 187 ПК України, датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку. Для документів, складених в електронній формі, датою оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку, вважається дата, зазначена у самому документі як дата його складення відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", незалежно від дати накладення електронного підпису.

Підпунктом «а» пункту 198.1 статті 198 ПК України визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За приписами абзацу 1 пункту 198.6 статті 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно із підпунктом 14.1.18 пункту 14.1 статті 14 ПК України, бюджетне відшкодування це відшкодування від`ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника.

Отже, сплачений у складі ціни за товари (послуги) податок на додану вартість включається до податкового кредиту платника податку і пізніше підлягає відшкодуванню з бюджету, якщо придбання такого товару підтверджено документами, які опосередковують відповідну господарську операцію.

Вирішуючи справи із застосуванням наведених правових норм, Верховний Суд у постановах від 28 жовтня 2020 року (справа № 500/305/19), від 27 лютого 2020 року (справи № 813/7081/14, № 814/120/15), від 3 жовтня 2019 року (справа № 813/4079/15), від 10 вересня 2019 року (справа № 814/2412/17) визнав, що наслідки для податкового обліку створює фактичний рух активів за результатами здійснення господарських операцій, що є обов`язковою умовою для формування податкового кредиту, і вказана обставина є визначальною для дослідження судами.

При цьому, норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Апеляційний суд встановив те, що позивач у спірний період мав господарські правовідносини із ТзОВ «Агрофірма «ЗОРЯ-1986», ТзОВ «Протеїнпостач», ТзОВ «ТДР», ТзОВ «Мердокс Інвест», ТзОВ «Констант Агро», ТзОВ «Корм-Завод».

Досліджуючи господарські операції позивача із ТзОВ «Агрофірма «ЗОРЯ-1986», апеляційний суд встановив наступне.

Між «Агрофірма «ЗОРЯ-1986» та позивачем укладено договір № 2002/1 від 20.02.2018 року поставки сільськогосподарської продукції. Предметом договору поставки є шрот соняшниковий.

На підтвердження цієї господарської операції позивач надав:

- видаткові накладні;

- товарно-транспортні накладні;

- посвідчення якості;

- платіжні доручення;

- акти звірки взаємних розрахунків;

- оборотно-сальдові відомості.

Досліджуючи господарські операції позивача із ТзОВ ««Протеїнпостач», апеляційний суд встановив наступне.

Між ТзОВ «Протеїнпостач» та позивачем укладено договір № 04/03 від 04.03.2019 року поставки сільськогосподарської продукції. Предметом договору поставки є шрот соняшниковий.

На підтвердження цієї господарської операції позивач надав:

- видаткові накладні;

- специфікації до договору;

- товарно-транспортні накладні;

- платіжні доручення;

- акти звірки взаємних розрахунків;

- оборотно-сальдові відомості.

Досліджуючи господарські операції позивача із ТзОВ «ТДР», апеляційний суд встановив наступне.

Між ТзОВ «ТДР» та позивачем укладено договір № 15/04 від 15.04.2019 року поставки сільськогосподарської продукції. Предметом договору поставки є шрот соняшниковий.

На підтвердження цієї господарської операції позивач надав:

- видаткові накладні;

- посвідчення якості товару;

- товарно-транспортні накладні;

- платіжні доручення;

- акти звірки взаємних розрахунків;

- оборотно-сальдові відомості.

Досліджуючи господарські операції позивача із ТзОВ «Мердокс Інвест», апеляційний суд встановив наступне.

Між ТзОВ «Мердокс Інвест» та позивачем укладено договір № 05/11/19 від 05.11.2019 року поставки сільськогосподарської продукції. Предметом договору поставки є шрот соєвий.

На підтвердження цієї господарської операції позивач надав:

- видаткові накладні;

- посвідчення якості товару;

- товарно-транспортні накладні;

- платіжні доручення;

- виписку за рахунками;

- акти звірки взаємних розрахунків;

- оборотно-сальдові відомості.

Досліджуючи господарські операції позивача із ТзОВ «Констант Агро», апеляційний суд встановив наступне.

Між ТзОВ «Констант Агро» та позивачем укладено договір № 1510-2020 від 15.10.2020 року поставки сільськогосподарської продукції. Предметом договору поставки є макуха соєва.

На підтвердження цієї господарської операції позивач надав:

- видаткові накладні;

- посвідчення якості товару;

- товарно-транспортні накладні;

- виписку за рахунками;

- акти звірки взаємних розрахунків;

- оборотно-сальдові відомості.

Досліджуючи господарські операції позивача із ТзОВ «Корм-Завод», апеляційний суд встановив наступне.

Між ТзОВ «Корм-Завод» та позивачем укладено договір № 016/08-19 від 16.08.2019 року поставки сільськогосподарської продукції. Предметом договору поставки є барда післяспиртова суха.

На підтвердження цієї господарської операції позивач надав:

- видаткові накладні;

- посвідчення якості товару;

- товарно-транспортні накладні;

- виписку за рахунками;

- платіжні доручення;

- акти звірки взаємних розрахунків;

- оборотно-сальдові відомості.

За результатами проведених господарських операцій контрагентами позивача складено та передано ТзОВ «Барком» податкові накладні.

На підтвердження використання придбаної сільськогосподарської продукції в господарській діяльності, зокрема при виробництві кормів для відгодівлі свиней, позивач долучив до матеріалів справи копії відомостей по товарах на складах, накладних на переміщення, актів про списання товарів у виробництво, а також рецепти кормів, які затверджені наказами керівника підприємства.

Заперечуючи реальність вказаних вище господарських операцій, відповідач посилається на відсутність довіреностей на одержання товарно-матеріальних цінностей на осіб, підписи яких вказано у накладних на приймання товару, відсутність в окремих видаткових накладних інформації про адресу покупця ТзОВ «Барком»,місця їх складання, в товарно-транспортних накладних відсутні точна адреса навантаження та розвантаження товару.

Апеляційний суд погоджується із судом першої інстанції в тому, що законодавством не встановлено обов`язку суб`єкта господарювання вказувати у первинних документах номер та дату довіреності на осіб, що отримували товарно-матеріальні цінності.

Наказом Міністерства фінансів України від 30.09.2014 року № 987скасовано Інструкцію про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей (Наказ Мінфіну від 16.05.96 № 99). Відповідно, втратили чинність й бланк довіреності на одержання цінностей (типова форма № М-2) та Журнал реєстрації довіреностей.

Відповідно до п. 2.5 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 24.05.1995року, повноваження на здійснення господарської операції особи, яка в інтересах юрособи або фізособи - підприємця одержує основні засоби, запаси, нематеріальні активи, грошові документи, цінні папери та інші товарно-матеріальні цінності згідно з договором, підтверджуються відповідно до законодавства. Такі повноваження можуть бути підтверджені, зокрема, письмовим договором, довіреністю, актом органу юридичної особи тощо.

Позивач надав документи, які підтверджують повноваження та конкретизують посади осіб, які зі сторони ТзОВ «Барком» здійснювали приймання товару. Такі особи перебували у трудових відносинах з позивачем та, згідно із посадовими інструкціями, були наділені повноваженнями здійснювати приймання товарних цінностей.

Таким чином, відсутність у видаткових накладних інформації про посаду особи, що приймала товар, не дає підстав для висновку про неможливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Щодо недоліків у документах про транспортування товару, то апеляційний суд звертає увагу, що Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, які визначають правила заповнення ТТН, не встановлюють правил податкового обліку, а лише встановлюють права, обов`язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, на переконання суду, документи обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Апеляційний суд вважає, що сама по собі наявність або відсутність окремих документів, так само, як помилки у їх оформленні, не є підставою для висновку про відсутність господарської операції, якщо інші дані засвідчують зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі платника у зв`язку з його господарською діяльністю, тобто є фактичний рух активів.

Водночас, апеляційний суд зазначає, що податкова інформація, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів суб`єкта господарювання по "ланцюгах" постачання, а також податкова інформація надана іншими контролюючими органами, в тому числі і складена з причин неможливості проведення документальних перевірок, носить виключно інформативний характер, не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону.

На думку апеляційного суду, позивач не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема, у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента чи контрагентів його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Доказів про існування таких фактів відповідач не надав.

З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що первинні документи, надані позивачем на підтвердження дійсності господарських операцій із зазначеними вище контрагентами, враховуючи співвідношення вчинених господарських операцій з основним видом діяльності позивача та у сукупності зі встановленими обставинами господарських операцій, підтверджують формування показників податкової звітності та вказують на реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку.

Таким чином, висновки суду першої інстанції щодо підтвердження права позивача на формування показників податкового обліку за господарськими операціями із вказаними вище контрагентами, апеляційний суд вважає такими, що ґрунтуються на фактичних обставинах справи, встановлених відповідно до вимог процесуального закону.

Тому, апеляційний суд вважає, що оскаржене податкове повідомлення-рішення є протиправними і його необхідно скасувати.

Цей висновок є підставою для задоволення позову.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, апеляційний суд вважає доводи апеляційної скарги безпідставними та такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржене рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 червня 2022 року у справі № 380/9672/21 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуюча суддя Р. Б. Хобор судді Н. В. Бруновська Р. М. Шавель Повний текст постанови складений 21.11.2022 року