Рішення

від 01.11.2022 по справі 757/48997/21-ц

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/48997/21-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 листопада 2022 року Печерський районний суд м. Києва

суддя Батрин О.В.

секретар судового засідання Габрись О.М.

справа № 757/48997/21-ц

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1

відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю Ресторан «Ділові зустрічі»

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Ресторан «Ділові зустрічі» про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії,

представник відповідача Іванов О.В.

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до відповідача ТОВ Ресторан «Ділові зустрічі» про зобов`язання відповідача надати позивачу як інвестору банківський рахунок для внесення інвестиційних коштів, передбачених п. 3.2.1. Договору № 41-КА про пайову участь у будівництві житлового будинку по АДРЕСА_1 від 20.12.2003 року (далі за текстом Договір № 41-КА від 20.12.2003 року) та зобов`язання відповідача укласти із позивачем як інвестором графік внесення інвестиційних коштів.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач вказує, що відповідач не виконує свої зобов`язання Договором № 41-КА від 20.12.2003 року, не надає позивачу банківський рахунок для внесення інвестиційних коштів, передбачених п. 3.2.1. Договору та не надає графік внесення інвестиційних коштів за Договором.

Ухвалою суду від 16.09.2021 року відкрито провадження у справі в порядку позовного (спрощеного) провадження (а.с. 61).

29 вересня 2021 року на адресу суду від представника відповідача Заліської І.В. надійшла заява про розгляд справи в порядку загального позовного провадження (а.с. 68-71).

Ухвалою суду від 07.10.2021 призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження та заміну засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням (а.с. 86).

25 жовтня 2022 року від представника відповідача ТОВ Ресторан «Ділові зустрічі» - Волокітіна А.В. надійшов відзив на позовну заяву (а.с. 83-95), відповідно до якого заперечив щодо задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що позивач, не виконав умови п. 3.2.1. Договору та у строк до 31.03.2007 року не сплатив відповідачу 100% інвестиційних коштів, що зумовило настання правових наслідків, передбачених пунктом 5.2. Договору, у вигляді виникнення права у відповідача в односторонньому порядку на розірвання Договору. Тому листом вих. № 11/08/21-2 від 11.08.2021 року відповідач повідомив позивача, що Договір № 41-КА від 20.12.2003 року розірвано в односторонньому порядку. Відповідач зазначає, що з 17.08.2021 - з дати отримання позивачем листа № 11/08/21-2 від 11.08.2021 року про одностороннє розірвання Договору, останній вважається розірваним. У зв`язку із наведеним відповідач зазначає про безпідставність позовних вимог.

30 листопада 2021 року до суду позивачем подано заяву про збільшення позовних вимог у справі, відповідно до якої позивач просить:

- визнати дії відповідача по односторонньому розірванні договору № 41-КА про пайову участь у будівництві житлового будинку по АДРЕСА_1 від 20 грудня 2003 року з позивачем неправомірними;

- зобов`язати відповідача надати позивачу як інвестору за договором № 41-КА про пайову участь у будівництві житлового будинку по АДРЕСА_1 від 20 грудня 2003 року банківський рахунок для внесення інвестиційних коштів, передбачених п.3.2.1 Договору;

- зобов`язати відповідача укласти позивачем як інвестором графік внесення інвестиційних коштів, так як будівництво розпочате лише в четвертому кварталі 2019 року.

27 липня 2022 року у справі проведено підготовче засідання та справу призначено до судового розгляду на 27 вересня 2022 року (а.с. 146).

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримав позовні вимоги з урахуванням заяви про збільшення у повному обсязі.

Представник відповідача Іванов О.В. заперечив щодо задоволення позовних вимог.

Заслухавши пояснення сторін та дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд, встановив такі обставини та дійшов до таких висновків.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 цього Кодексу кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частина 1 статті 6 ЦК України передбачає, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст. 626 ЦК України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Судом встановлено, що 20.12.2003 року Дочірнє підприємство «Караман, С.Л.-Київ» (Пайовик за Договором) та ТОВ «Житло-Буд» (Підприємство за Договором) уклали Договір № 41-КА про пайову участь у будівництві житлового будинку АДРЕСА_1 (далі по тексту Договір про пайову участь) (а.с. 10-14).

Згідно з п. 1.2 Договору № 41-КА від 20.12.2003 року загальна вартість інвестицій за ним становить 3 259 080 грн.

Згідно з п. 1.3 Договору № 41-КА від 20.12.2003 року після завершення будівництва вказаного житлового будинку, Підприємство, при умові передачі інвестицій Пайовиком у повному обсязі (відповідно до п. 1.2 цього Договору), в порядку передачі об`єкта інвестування, передає у власність Пайовику нежиле приміщення площею 500 кв. м. на 2-му поверсі вартістю 3 199 080 грн. разом з ПДВ та три машиномісця вартістю 60 000 грн. разом з ПДВ, після введення будинку в експлуатацію.

Пунктом 3.2.1. Договору № 41-КА від 20.12.2003 року передбачено, що Пайовик зобов`язується перерахувати інвестиційні кошти на розрахунковий рахунок Підприємства у такому порядку:

-2,7 % суми інвестицій у строк до 31.12.2003;

-4,19 % суми інвестицій у строк до 30.09.2004;

-15,52% суми інвестицій у строк до 30.12.2005;

-15,52% суми інвестицій у строк до 31.04.2006;

-15,52% суми інвестицій у строк до 31.12.2006;

-46,55% суми інвестицій у строк до 31.03.2007.

Додатком № 2 «Порядок внесення інвестицій» до Договору № 41-КА від 20.12.2003 року передбачено, що загальна вартість інвестицій за нежиле приміщення еквівалентно 600 000,00 дол. США з ПДВ. Вартість одного квадратного метра нежилого приміщення еквівалентно 1 200 дол. США. Загальна вартість інвестицій за три машиномісця еквівалентна 11 250 дол. США з ПДВ (а.с. 14).

Відповідно до п. 2 вказаного Додатку № 2 вартість інвестицій визначена п. 1.2 цього Договору підлягає коригуванню пропорційно зміні курсу гривні до долара США НБУ. Перерахування інвестиційних коштів проводиться на розрахунковий рахунок Підприємства у національній валюті по курсу НБУ на момент проведення платежу.

30.05.2005 року між Дочірнім підприємством «Караман, С.Л.-Київ» (Первісний кредитор за Договором) і позивачем ОСОБА_1 (Новий кредитор за Договором) укладено Договір купівлі-продажу майнових прав (уступки права вимоги) (далі за текстом Договір уступки) (а.с. 8-9).

Пунктом 1.1 Договору уступки передбачено, що Первісний кредитор передає, а Новий кредитор приймає право вимоги (майнові права) Первісного кредитора до ТОВ «Житло-Буд» (надалі - Боржник), що належать Первісному кредитору за Договором № 41-КА від 20.12.2003 року про пайову участь у будівництві житлового будинку АДРЕСА_1 (Основний договір) та зобов`язується сплатити за отримане право вимоги грошову суму. Майнові права, що передаються за Договором уступки це зобов`язання за Основним договором із будівництва нежилого приміщення площею 500 м.кв. на 2-му поверсі будинку АДРЕСА_1 та 3-х машиномісць, введення даних приміщень в експлуатацію та передачу у власність Новому кредитору.

Відповідно до п. 1.1. Договору уступки Майнові права за Основним договором позивач набуває після повного розрахунку із Боржником (ТОВ «Житло-Буд») за Основним договором та розрахунку із Первісним кредитором (Дочірнім підприємством «Караман, С.Л.-Київ»).

Згідно з п. 1.1. Договору уступки вбачається, що Первісний кредитор уже частково виконав зобов`язання за Основним договором у розмірі 255 000 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 25 від 30.12.2003 року і № 111 від 09.09.2004 року.

Пунктом 4.1. Договору уступки передбачено, що за невиконання зобов`язань, передбачених абзацом 2 пункту 3.1 цього Договору, позивач несе відповідальність передбачену Основним договором.

Згідно з абз. 2 пункту 3.1 Договору уступки позивач зобов`язується на виконання пункту 3.2.1. Основного договору сплатити на користь Боржника до 31.03.2007 року 100% вартості будівництва.

У свою чергу, 20 грудня 2006 року між ТОВ «Житло-Буд» (Первісний боржник за Договором), ТОВ Ресторан «Ділові зустрічі» (Новий боржник за Договором) і Дочірнім підприємством «Караман, С.Л.-Київ» (Кредитор) укладено договір про переведення боргу (далі за текстом Договір переведення боргу) (а.с. 18-19), відповідно до п. 1.1 якого Сторони домовились про заміну зобов`язаної особи ТОВ «Житло-Буд» за Договором № 41-КА від 20.12.2003 року про пайову участь у будівництві житлового будинку по АДРЕСА_1 на суму 3 076 528 грн. Виконання обов`язків Первісного боржника (ТОВ «Житло-Буд») перед Кредитором (Дочірнім підприємством «Караман, С.Л.-Київ») у Договорі покладається на Нового боржника (відповідача).

Відповідач виконує обов`язки у Договорі про пайову участь у порядку і на умовах, включаючи підстави та розмір відповідальності передбачених цим договором.

Згідно з п. 2.1. Договору переведення боргу у зв`язку із переведенням боргу у Договорі у Нового боржника виникає право вимоги до Первісного боржника на сплату 255 000 грн., внесених Кредитором Первісному боржнику в якості інвестицій за Договором на момент укладення цього договору.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 20.12.2010 року у справі № 2-7860/10, яке ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 06.04.2011 року залишене без змін, визнано ОСОБА_1 стороною замість Дочірнього підприємства «Караман, С.Л.-Київ» у трьохсторонньому договорі про переведення боргу від 20.12.2006 року; визнано ОСОБА_1 замість Дочірнього підприємства «Караман, С.Л.-Київ» інвестором у п. 40 додатку № 1 Угоди про врегулювання окремих зобов`язань від 20.12.2006 року (а.с. 30-39).

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, рішенням Печерського районного суду міста Києва від 20.12.2010 року у справі № 2-7860/10 визнано ОСОБА_1 стороною Договору переведення боргу, а саме Кредитором, замість Дочірнього підприємства «Караман, С.Л.-Київ» за Договором № 41-КА про пайову участь у будівництві житлового будинку по АДРЕСА_1 від 20.12.2003.

З матеріалів справи вбачається, що 02.10.2020 (Лист від 25.09.2020) та повторно 04.08.2021 позивач ОСОБА_4 звертався до відповідача із листами щодо виконання рішення Печерського районного суду м. Києва від 20.12.2010 року у справі № 2-7860/10 та вимогами надати розрахунковий рахунок щодо подальшого перерахування інвестиційних коштів за Договором № 41-КА від 20.12.2003 (а.с. 40-49).

Листом від 11.08.2021 вих. № 11/08/21-2, що отриманий позивачем 17.08.2021 року, відповідач повідомив позивача про одностороннє розірвання Договору про пайову участь на підставі п. 2.5 цього Договору у зв`язку із невиконанням у строки до 31.03.2007 року зобов`язань в частині виплати інвестиційного внеску (а.с. 49а-52).

Листом вих. № 18-08/2021-2 від 18.08.2021 відповідач повідомив позивача, що з 17.08.2021 - дати отримання позивачем листа № 11/08/21-2 від 11.08.2021 року про одностороннє розірвання, Договір № 41-КА про пайову участь у будівництві житлового будинку по АДРЕСА_1 від 20.12.2003 - вважається розірваним. Також повідомлено про можливість повернення коштів у розмірі 255 000 грн. (а.с. 53-54).

Листом від 18.08.2021 позивач повідомив відповідача, що не погоджується із розірванням Договору № 41-КА про пайову участь у будівництві житлового будинку по АДРЕСА_1 від 20.12.2003 та повторно просив надати реквізити на погашення інвестиційного внеску (а.с. 56).

Судом встановлено, що відповідно до п. 3.2.1 Договору № 41-КА про пайову участь у будівництві житлового будинку по АДРЕСА_1 від 20.12.2003, позивач зобов`язується перерахувати інвестиційні кошти на розрахунковий рахунок відповідача в строк до 31 березня 2007 року.

Також, згідно з п. 3.1 Договору купівлі-продажу майнових прав (уступки права вимоги) за Договором про пайову участь від 30.05.2005 року позивач зобов`язується на виконання пункту 3.2.1 Основного договору (графік виплати інвестицій) сплатити на користь відповідача до 31.03.2007 року 100% вартості будівництва (суму, що повинна була еквівалентна 611 250 дол. США) .

Таким чином, станом на 31 березня 2007 року позивач ОСОБА_1 повинен був оплатити 100% вартості інвестицій у розмірі, еквівалентному 611 250 дол. США.

Однак, у строк до 31 березня 2007 року і на час розгляду справи в суді позивач не виконав свого обов`язку зі сплати 100% інвестицій.

Відповідно до довідки, виданої ТОВ «Житло-Буд» для Дочірнього підприємства «Караман С.Л.» від 24.05.2005 року № 329, станом на 24.05.2005 року, усього за Договором № 41-КА від 20.12.2003 - сплачено 255 000 грн. (а.с 16).

Доказів щодо повної оплати вартості інвестицій позивачем суду не надано.

Положеннями пункту 5.2. Договору № 41-КА про пайову участь у будівництві житлового будинку по АДРЕСА_1 , сторонами за яким є ДП «Караман, С.Л.-Київ» та ТОВ «Житло-Буд», передбачено, що останній має право в односторонньому порядку розірвати договір у випадку невиконання позивачем зобов`язань згідно з п 3.2.1 договору.

Відповідно до ст. 6 і 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту (ч. 1 ст. 527 ЦК України).

У свою чергу, ст. 598 ЦК України передбачено можливість припинення зобов`язання лише на підставі договору або закону. При цьому припинення зобов`язання на вимогу однієї зі сторін можливе, якщо такі дії вчинені відповідно до вимог закону або передбачені умовами договору.

З аналізу норм статей 651 ЦК України та 188 ГК України вбачається, що за загальним правилом, встановленим чинним як господарським, так і цивільним законодавством, зміна та розірвання господарських та цивільних договорів допускається лише за згодою сторін або в судовому порядку (у разі відсутності згоди іншої сторони, яка отримала вимогу/пропозицію про розірвання договору).

З огляду на наведені норми законодавства суд зазначає, що за загальним правилом зміна та розірвання господарських договорів допускається лише за згодою сторін в порядку, встановленому ст. 188 ГК України. Зміна та розірвання господарських договорів (припинення зобов`язання) саме в односторонньому порядку допускаються виключно з підстав, прямо передбачених відповідним законом або договором.

Положеннями пункту 5.2. Договору № 41-КА від 20.12.2003 передбачено, що відповідач має право в односторонньому порядку розірвати договір у випадку невиконання позивачем зобов`язань згідно з п 3.2.1. договору.

Таким чином, сторони Договору № 41-КА від 20.12.2003 ДП «Караман, С.Л.-Київ» (відповідно до договору купівлі-продажу майнових прав (уступки права вимоги) від 30 травня 2005 року та рішення Печерського районного суду м. Києва від 20 грудня 2010 року - ОСОБА_1 ) та ТОВ «Житло-Буд» (відповідно до договору про переведення боргу від 220 грудня 2006 року відповідач ТОВ «Ділові зустрічі»), врахувавши встановлену законом свободу договору, на власний розсуд погодили підстави та порядок припинення дії цього договору, що не суперечить вимогам статей 6, 525, 598, 627, 651 ЦК України та статей 188 ГК України.

Тому, невиконання позивачем зобов`язань у строк до 31.03.2007 року зумовило настання правових наслідків, передбачених пунктом 5.2 Договору № 41-КА від 20.12.2003, у вигляді виникнення права у відповідача на одностороннє розірвання цього Договору.

Так, з матеріалів справи вбачається, що використовуючи своє право, відповідач листом від 11.08.2021 вих. № 11/08/21-2 повідомив позивача про одностороннє розірвання Договору № 41-КА від 20.12.2003 на підставі п. 2.5 цього Договору у зв`язку із невиконанням у строки до 31.03.2007 року зобов`язань в частині повної оплати інвестиційного внеску (а.с. 49).

Таким чином, суд дійшов висновку, що з 17.08.2021 р. Договір № 41-КА від 20.12.2003 року розірвано в односторонньому порядку відповідачем.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами (частина перша, друга та третя статті 202 ЦК України).

Правочин є найбільш розповсюдженим юридичним фактом, за допомогою якого набуваються, змінюються, або припиняються права та обов`язки в учасників цивільних правовідносин. До односторонніх правочинів, зокрема, відноситься: видача довіреності, відмова від права власності, складання заповіту, публічна обіцянка винагороди, прийняття спадщини, згода іншого співвласника на розпорядження спільним майном. При вчиненні одностороннього правочину воля виражається (виходить) від однієї сторони. Між цим така сторона може бути представлена декількома особами, прикладом чого може виступати видання довіреності двома та більше особами, спільний заповіт подружжя та ін. Аналіз розуміння як правочину, так і одностороннього правочину свідчить, що односторонні правочини: є вольовими діями суб`єкта; вчиняються суб`єктами для здійснення своїх цивільних прав і виконання обов`язків; спрямовані на настання правових наслідків (набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Відповідно до ч. 1 ст. 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до ст. 213 ЦК України. У частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення. Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів. Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні. Третім рівнем тлумачення (при без результативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніш в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення Таким чином, тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, встановленими статтею 213 ЦК України.

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (частина третя статті 651 ЦК України).

У цивільному законодавстві закріплено конструкцію «розірвання договору» (статті 651 - 654 ЦК України). Вона охоплює собою розірвання договору: за згодою (домовленістю) сторін; за рішенням суду; внаслідок односторонньої відмови від договору. У спеціальних нормах ЦК України досить часто використовується формулювання «відмова від договору» (наприклад, у статтях 665, 739, 766, 782). Односторонню відмову від договору в тих випадках, коли вона допускається законом або договором, слід кваліфікувати як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спеціально спрямованим на припинення цивільних прав та обов`язків.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26 лютого 2020 року у справі № 910/4391/19 вказано, що: «відмова від договору найму за своєю суттю є одностороннім правочином і, з огляду на підстави такої відмови, є способом захисту порушених прав наймодавця, а тому не вимагає згоди другої сторони. За змістом статті 782 ЦК України, а також виходячи з положень статей 205, 654 ЦК України, відмова від договору має вчинятися наймодавцем письмово. Відмова від договору вважається такою, що відбулася, якщо наймодавець направив наймачу відповідну заяву (лист, повідомлення), надавши суду докази такого направлення та отримання її наймачем».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 серпня 2021 року по справі № 456/2076/19 (провадження № 61-6357св21) вказано, що «договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

За таких обставин, оскільки відповідач відмовився від Договору № 41-КА від 20.12.2003 року, то у позивача відсутнє суб`єктивне цивільне право, яке б підлягало захисту в судовому порядку. (Вказаної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 08.09.2021 року у справі № 727/898/19).

Щодо позиції позивача, що останній мав право зупинити виконувати своє зобов`язання за Договором № 41-КА від 20.12.2003 року згідно з ч. 3 ст. 538 ЦК України суд зазначає наступне.

Правилами зустрічного виконання зобов`язання, встановленими частиною другою ст. 538 ЦК України, передбачено одночасне виконання кожною із сторін свого обов`язку.

У разі невиконання однією із сторін у зобов`язанні свого обов`язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов`язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов`язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі (частина третя статті 538 ЦК України).

Це правило має загальний характер та розповсюджується на будь-які зустрічні зобов`язання.

Судом установлено, що з 30.05.2005 позивач набув зобов`язання щодо здійснення інвестиційних внесків (згідно з Договором купівлі-продажу майнових прав (уступки права вимоги) від 30.05.2005). Так, відповідно до п. 3.2.1 Договору № 41-КА від 20.12.2003 позивач повинен був сплачувати інвестиційні внески згідно з графіком у такому порядку: 2,7 % суми інвестицій у строк до 31.12.2003; 4,19 % суми інвестицій у строк до 30.09.2004; 15,52% суми інвестицій у строк до 30.12.2005; 15,52% суми інвестицій у строк до 31.04.2006; 15,52% суми інвестицій у строк до 31.12.2006; 46,55% суми інвестицій у строк до 31.03.2007.

Зобов`язання позивача здійснювати платежі згідно з графіком також було закріплено в п. 3.1. Договору купівлі-продажу майнових прав (уступки права вимоги) від 30.05.2005.

Тобто, з травня 2005 року, позивач повинен був здійснити, як мінімум чотири платежі у строк до 31.03.2007.

У свою чергу, обов`язок відповідача побудувати Об`єкт був запланований в строк до квітня 2007 року.

Таким чином, суд дійшов висновку, що першим порушив виконання свого зобов`язання за укладеним Договором № 41-КА від 20.12.2003 позивач, оскільки не здійснив оплату чергового платежу до 30.12.2005, потім до 31.04.2006 р. та згодом до 31.12.2006 р.

З огляду на положення ч. 3 ст. 538 ЦК України саме відповідач мав достатні підстави для зупинення виконання свого зобов`язання, враховуючи відсутність платежів, що мали б вноситися позивачем на фінансування будівництва Об`єкту.

Проте, як вже було зазначено судом, з дати укладення Договору купівлі-продажу майнових прав (уступки права вимоги) від 30.05.2005 позивачем не здійснювалось жодного платежу на рахунок відповідача за Договором № 41-КА від 20.12.2003.

З врахуванням зазначеного, позивачем до матеріалів справи не надано доказів здійснення оплати інвестиційних платежів згідно з визначеним графіком.

За змістом статей 525, 526 ЦК України, статті 193 ГК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного (господарського) законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст. 538 ЦК України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання.

При цьому відповідно до ч. 2 ст. 538 ЦКУкраїни сторона, яка наперед знає, що вона не зможе виконати свого обов`язку, повинна своєчасно повідомити про це другу сторону.

Суд зазначає, що матеріали справи не містять, а позивачем, в свою чергу, не надано суду жодних належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження своєчасного письмового повідомлення відповідача про неможливість виконання зобов`язання з певних обставин та реалізацію свого права на зупинення обов`язку оплати інвестиційних внесків згідно визначеного сторонами графіку, порядку ч. 2 ст. 538 ЦК України.

Крім того, відповідно до п. 3.5 тристороннього договору від 20 грудня 2006 року (а.с. 18-19) сторони домовились, що у випадку порушення кредитором (в даному випадку позивачем) умов оплати або порушення Новим боржником (в даному випадку відповідачем) терміну будівництва, встановлених у Договорі, його дія достроково припиняється на підставі листа Нового боржника (відповідача у справі), направленого Кредитору (позивачу) на вказану по тексту цього договору адресу, а сама сума коштів, фактично сплачена Кредитором в якості інвестицій в період дії Договору, підлягає в строку 45 днів зарахуванню Новим боржником на рахунок Кредитора, а у випадку відсутності у Нового боржника відомостей про відкритий рахунок Кредитора, гроші залишаються на рахунку Нового боржника до пред`явлення Кредитора до каси Нового боржника.

Тому, враховуючи наведене, невиконання як позивачем свого зобов`язання щодо повної оплати об`єкта інвестування та невиконання відповідачем свого зобов`язання щодо будівництва об`єкта нерухомості, договір є достроково припиненим на підставі листа Нового боржника (відповідача у справі), направленого Кредитору (позивачу) на вказану по тексту цього договору адресу. Тобто, у даному випадку договір № 41-КА від 2012.2003 року є припиненим.

Оскільки судом встановлено, що Договір № 41-КА від 20.12.2003 р. вважається розірваним за ініціативою ТОВ Ресторан «Ділові зустрічі», починаючи з 17.08.2021 р., на момент подання позову позивачем правовідносини за вказаним договором є припиненими, що унеможливлює зобов`язання відповідача до виконання його положень.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги не підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України понесені судові витрати позивачу не відшкодовуються.

Керуючись ст. 509,610, 611, 613, 655, 656 ЦК України, ст. 12, 13, 82,141, 263-265, 267, 273, 354, 355 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Ресторан «Ділові зустрічі» про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання до Київського апеляційного суду апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

позивач: ОСОБА_1 : АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .

відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю Ресторан «Ділові зустрічі»: 01024, м. Київ, вул. Велике Васильківська, 13/1, код ЄДРПОУ 20049404.

Суддя О.В. Батрин