Вирок

від 21.11.2022 по справі 756/10102/22

ОБОЛОНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

21.11.2022 Справа № 756/10102/22

ОБОЛОНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 756/10102/22

1-кп/756/1416/22

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21.11.2022 місто Київ

Оболонський районний суд міста Києва у складі:

головуючий суддя ОСОБА_1 ,

секретар судового засідання ОСОБА_2 ,

провівши відкрите судове засідання в залі суду в м. Києві на підставі обвинувального акта у кримінальному провадженні №12022100050001983 від 11.09.2022 за обвинуваченням

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця міста Києва, зареєстрованого та жителя цього АДРЕСА_1 , такого, що має вищу освіту, офіційно непрацевлаштованого, розлученого, раніше неодноразово судимого:

вироком Оболонського районного суду міста Києві від 22.06.2015 за ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185, ст. 70 КК України до остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки. На підставі ст. 75 КК України звільненого від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки з покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 цього Кодексу;

вироком Оболонського районного суду міста Києва від 12.07.2018 за ч. 2 ст. 185, ч. 1 ст. 309, ч. 1 ст. 317, ст. 70, ст.71 КК України до остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 3 місяці. 27.10.2020 звільненого умовно-достроково на невідбутий строк призначеного покарання 1 рік 3 місяці 24 днів;

вироком Оболонського районного суду міста Києва від 22.06.2022 за ч. 1 ст. 309 КК України до покарання у виді арешту на строк 2 місяці, яке з 10.10.2022 відбуває в умовах ДУ «Київський слідчий ізолятор»,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 186 КК України,

за участю учасників судового провадження:

прокурор ОСОБА_4 ,

обвинувачений ОСОБА_3 ,

в с т а н о в и в:

Так, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, із 05:30 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан строком на 30 діб. Указом Президента України від 14.03.2022 №133/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» з 05:30 26.03.2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні строком на 30 діб. Указом Президента України від 18.04.2022 року №259/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05:30 25.04.2022 строком на 30 діб. Указом Президента України від 17.05.2022 №341/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05:30 25.05.2022 строком на 90 діб. Указом Президента України від 12.08.2022 №573/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05:30 23.08.2022 строком на 90 діб.

Водночас, судом установлено, що 11.09.2022 приблизно о 09:47 ОСОБА_3 перебував у приміщенні супермаркету «СІЛЬПО» у місті Києві (вул. Маршала Малиновського, 5), де в нього виник злочинний умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна, належного ТОВ «СІЛЬПО-ФУД» (ЄДРПОУ 40720198), вчиненого повторно в умовах воєнного стану.

Надалі, реалізуючи свій вищевказаний умисел, того ж дня в той же час ОСОБА_3 у приміщенні вказаного супермаркету умисно з корисливих мотивів шляхом вільного доступу, впевнившись, що за його діями ніхто не спостерігає, взяв зі стелажів товар, належний ТОВ «СІЛЬПО-ФУД», та сховав його в пазуху куртки, яка була одягнена на ньому, а саме:

сирок «Яготинський з курагою 10% флоу-пак, 200 гр» (арт. 799788), у кількості 2 шт, вартістю за 1одиницю 36,99 грн (без урахування ПДВ), на суму 73,98 грн (без урахування ПДВ);

сирок «Яготинський з родзинками 9% флоу-пак, 200 гр» (арт. 799789), у кількості 2 шт, вартістю за 1одиницю 37,24 грн (без урахування ПДВ), на суму 74,48 грн (без урахування ПДВ).

Пройшовши повз торгівельні каси та антикрадіжні рамки, не оплативши за вказаний товар, ОСОБА_3 швидко направився до виходу з супермаркету, утримуючи викрадений товар при собі, однак такі дії останнього були помічені охоронцем, котрий з метою з`ясування обставин щодо можливого заволодіння майном, належного ТОВ «СІЛЬПО-ФУД», намагався зупинити ОСОБА_3 .

У свою чергу ОСОБА_3 , розуміючи, що його злочинні дії, спрямовані на таємне викрадення чужого майна, вчиненого повторно в умовах воєнного стану, викриті охоронцем супермаркету та не носять таємний характер, не припинив вчинення злочину та, тримаючи при собі викрадений товар, що належить ТОВ «СІЛЬПО-ФУД», ігноруючи прохання охоронця зупинитися, переслідуючи мету наживи та особистого збагачення, почав втікати від охоронця супермаркету та за його межами був затриманий охоронцем. Виконавши всі дії, які ОСОБА_3 вважав необхідними для доведення злочину до кінця, однак свій злочинний умисел до кінця не довів з причин, які не залежали від його волі, так як його злочинні дії були припинені охоронцем магазину.

Внаслідок вчинення злочину, у разі доведення його до кінця, ОСОБА_3 міг спричинити майнову шкоду ТО«ѲЛЬПО-ФУД» (ЄДРПОУ 40720198) на загальну суму 148,46 грн (без урахування ПДВ).

Представник потерпілого ТОВ «СІЛЬПО-ФУД» ОСОБА_5 , будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце розгляду кримінального провадження в порядку, передбаченому ст. 135 КПК України, у судове засідання не з`явився. Водночас, відповідно до заяви, наданої прокурором, представник потерпілого просить проводити судове провадження за його відсутності, брати участь у розгляді кримінального провадження не бажає, а тому, заслухавши позиції сторін кримінального провадження, суд прийняв рішення про проведення судового розгляду за відсутності представника потерпілого, враховуючи при цьому відсутність цивільного позову та те, що обвинувачений вчинив закінчений замах на злочин, викрадений товар повернуто представнику потерпілого на відповідальне зберігання.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 свою вину у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст.15 ч. 4 ст. 186 КК України, визнав повністю, беззаперечно підтвердив обставини кримінального провадження, зокрема те, що 11.09.2022 приблизно о 9 годині ранку він прийшов до супермаркету «СІЛЬПО» по вул. Маршала Малиновського, 5 у м. Києві, де таємно взяв з полиць магазину 4 сирочки, поклав їх за пазуху своєї куртки, однак, намагаючись покинути приміщення супермаркету, знаходячись за лініями кас магазину, зрозумів, що його дії були помічені охоронцем магазину, почав тікати від останнього, та був затриманий охоронцем поза межами супермаркету, тому не зміг довести злочин до кінця.

Висловивши самозасудження своїх дій та зазначивши про готовність нести кримінальну відповідальність за вчинений злочин, просив суд зважити на його складне матеріальне становище, та те, що він намагався вкрасти не алкогольні напої та/або дороговартісні продукти харчування, а звичайні продукти харчування сирки, оскільки востаннє їв два дні потому до події, хотів їсти, грошей взагалі не мав через те, що роботодавець не виплатив йому заробітну плату за виконану роботу. При цьому, зазначив, що за наявності хоча б незначної суми грошей він краще б купив буханку хліба і наївся, однак не мав навіть 20 грн, того дня вкрасти хліб він не міг, оскільки хліб великий за розміром у порівнянні з сирками, які він легко заховав за пазуху куртки.

Показання обвинуваченого ОСОБА_3 є послідовними, логічними і не викликають у суду сумніву щодо правильності розуміння останнім змісту обставин вчинення злочину.

Враховуючи те, що учасники судового провадження не оспорювали обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, судом було встановлено, що вони правильно розуміють зміст цих обставин, за відсутністю будь-яких сумнівів у добровільності та істинності позиції останніх, за згодою учасників судового провадження, суд провів судовий розгляд кримінального провадження щодо всіх його обставин із застосуванням правил ч. 3 ст. 349 КПК України, обмежившись допитом обвинуваченого, дослідженням процесуальних рішень, що стосуються долі речових доказів та таких, що стосуються затримання та застосування запобіжного заходу щодо обвинуваченого, а також матеріалів, що характеризують особу, визнавши недоцільним дослідження інших доказів у кримінальному провадженні. При цьому, судом роз`яснено сторонам кримінального провадження, що у цьому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Це повністю узгоджується з вимогами п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, розділу ІІІ Рекомендації №6 R (87) 18 Комітету міністрів Ради Європи «Відносно спрощеного кримінального правосуддя» та практики Європейського Суду з прав людини щодо їх застосування, згідно яким суд повинен забезпечити належну реалізацію права на справедливий суд під час розгляду кримінальних проваджень шляхом спрощеного і скороченого розгляду.

Таким чином, розглянувши кримінальне провадження стосовно обвинуваченого ОСОБА_3 в межах пред`явленого обвинувачення, допитавши останнього, дослідивши долучені стороною обвинувачення письмові матеріали кримінального провадження, суд приходить до висновку, що вина ОСОБА_3 у вчиненні закінченого замаху на відкрите викрадення чужого майна (грабіж), вчиненого повторно в умовах воєнного стану, за обставин, установлених у судовому засіданні, коли обвинувачений виконав усі дії, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від його волі, доведена повністю та кваліфікує дії обвинуваченого ОСОБА_3 за ч. 2 ст.15 ч. 4 ст. 186 КК України.

Вирішуючи питання про призначення виду та розміру покарання обвинуваченому ОСОБА_3 , суд приходить до наступного висновку.

Згідно зі ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Згідно зі ч. 1 ст. 68 КК України при призначенні покарання за незакінчене кримінальне правопорушення суд, керуючись положеннями статей 65-67 цього Кодексу, враховує ступінь тяжкості вчиненого особою діяння, ступінь здійснення кримінально протиправного наміру та причини, внаслідок яких кримінальне правопорушення не було доведено до кінця.

Відповідно до вимог положень ст. 65 зазначеного Кодексу суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, а також обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Згідно з пунктом 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 №7 зі змінами та доповненнями «Про практику призначення судами кримінального покарання» слід звернути увагу судів на те, що при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, суди мають суворо додержувати вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Із системного аналізу положень ст. 23 КПК України та ст. 65 КК України слідує, що питання про наявність чи відсутність обставин, що пом`якшують чи обтяжують покарання, вирішується судом у нарадчій кімнаті на підставі безпосередньо досліджених доказів.

Так, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_3 злочину, що відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів.

Оцінюючи особу обвинуваченого, суд зважує на роз`яснення, що містяться в абзаці 3 пункту 3 вищевказаної постанови Пленуму Верховного Суду України, відповідно до якого, досліджуючи дані про особу підсудного, суд повинен з`ясувати його вік, стан здоров`я, поведінку до вчинення злочину як у побуті, так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім`ї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), його матеріальний стан тощо.

Так, обвинувачений ОСОБА_3 має вищу освіту, розлучений, відповідно до попередніх вироків має на утриманні двох неповнолітніх дітей, що підтверджено самим обвинуваченим в судовому засіданні, має офіційне місце реєстрації та місце проживання у АДРЕСА_1 ), за місцем проживання характеризується формально посередньо, на момент вчинення злочину хоча й неофіційно, однак працював вантажником на ринку Мінському в Оболонському районі міста Києва, раніше судимий, судимості незняті та непогашені у встановленому законом порядку, адміністративних стягнень немає, на спеціальному обліку у лікаря-психіатра не перебуває, водночас з 11.07.2005 перебуває під наркологічним диспансерно-динамічним наглядом.

Вирішуючи питання про наявність у кримінальному провадженні обставин, що пом`якшують покарання відповідно до ст. 66 КК України, суд зважує на роз`яснення, що містяться у пункті 4 вищевказаної постанови Пленуму Верховного Суду, відповідно до якого, виходячи з того, що встановлення пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин має значення для правильного його призначення, судам необхідно всебічно досліджувати матеріали справи щодо наявності таких обставин і наводити у вироку мотиви прийнятого рішення. При цьому таке рішення має бути повністю самостійним і не ставитись у залежність від наведених в обвинувальному висновку обставин, які пом`якшують чи обтяжують покарання. Суди, зокрема, можуть не визнати окремі з них такими, що пом`якшують чи обтяжують покарання, а також визнати такими обставинами ті, які не зазначено в обвинувальному висновку.

Обставинами, які пом`якшують покарання обвинуваченого, згідно ст. 66 КК України суд визнає: щире каяття та повне визнання своєї винуватості у вчиненні злочину; вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних чи інших обставин.

Можливість врахування обставиною, що пом`якшує покарання винної особи, «щире каяття та повне визнання своєї винуватості у вчиненні злочину» обґрунтовується наступним.

Основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим. Повне визнання особою своєї вини у вчиненні злочину обґрунтовується тим, що така особа заслуговує поблажливого ставлення до себе, оскільки вона щиро каючись у вчиненні злочину, викладає всі обставини вчиненого, що сприяє встановленню істини по справі, тобто розкриттю злочину.

Судом було встановлено, що обвинувачений ОСОБА_3 , висловивши самозасудження своєї кримінально караної поведінки та зазначивши про готовність нести кримінальну відповідальність, вину у вчиненні злочину визнав повністю та під час допиту в суді зазначив, що шкодує про свій вчинок і розкаюється, добровільно сприяв органу досудового розслідування в установленні обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, що свідчить про наявність у кримінальному провадженні обставини, що пом`якшує покарання, «щире каяття та повне визнання своєї винуватості у вчиненні злочину».

Можливість визнання обставиною, що пом`якшує покарання винної особи, «вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних чи інших обставин» обґрунтовується тим, що особа знаходиться під виливом відповідних негативних зовнішніх чинників (тяжких особистих, сімейних чи інших обставин), які здійснюють тиск на свідомість та волю особи, обмежуючи свободу вибору варіанту поведінки, та схиляють до вчинення суспільно небезпечного діяння. Крім того, наявність цієї обставини свідчить, як правило, про випадковість злочину, про відсутність у винного антисоціальних установок. У такому разі поєднання несприятливих для особи обставин фізичного, матеріального або морального характеру, що негативно впливають на основні умови її життя, заподіюють особі страждання, негативно впливають на її психіку, можуть викликати у неї стан розпачу, надмірну дратівливість, що не сприяє належному здійсненню самоконтролю поведінки, послаблюють волю особи, знижують її опірність негативним умовам, підсилюють роль ситуативних моментів.

Судом було встановлено, що обвинувачений ОСОБА_3 після звільнення з місць позбавлення волі тривалий час не міг працевлаштуватися, оскільки мав судимість за вчинення корисливих злочинів. На момент вчинення злочину за цим вироком він хоча й неофіційно, однак працював вантажником на ринку Мінському в Оболонському районі. Того дня він зайшов до магазину, при цьому грошей взагалі не мав, оскільки роботодавець не виплатив йому заробітну плату за виконану роботу, востаннє він їв за два дні до події, хотів їсти, а тому він вирішив таємно вкрасти сирки.

З огляду на викладене, суд вважає, що поєднання несприятливих для обвинуваченого обставин матеріального характеру (відсутність заробітку, негативні життєві умови, складне матеріальне становище, безробіття) негативно вплинули на психіку ОСОБА_3 , викликавши стан розпачу та послабивши волю останнього, знизили його опірність негативним умовам і підсилили роль ситуативного моменту, що свідчить про наявність у кримінальному провадженні обставини, що пом`якшує покарання, «вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних чи інших обставин».

Обставиною, що обтяжує покарання обвинуваченого ОСОБА_3 , згідно ст. 67 КК України, суд визнаєрецидив злочинів.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу.

Відповідно до роз`яснень, що містяться у вищевказаній постанові Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 №7 зі змінами та доповненнями «Про практику призначення судами кримінального покарання» призначення основного покарання, нижчого від найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин, або перехід до іншого, більш м`якого виду основного покарання, може мати місце лише за наявності декількох (не менше двох) обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного.

Підсумовуючи вищевикладене, враховуючи принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, зваживши на дані про особу обвинуваченого, на наявність обставини, що обтяжує покарання, рецидив злочинів та наявність обставин, що пом`якшують покарання, щире каяття та повне визнання своєї винуватості у вчиненні злочину й вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних чи інших обставин, суд приходить до висновку про призначення ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі відповідно до санкції ч. 4 ст.186КК України.

При цьому, обставини, що пом`якшують покарання, «щире каяття та повне визнання своєї винуватості у вчиненні злочину» й «вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних чи інших обставин», а також те, що ОСОБА_3 вчинив закінчений замах на злочин у сукупності з розміром матеріальної шкоди, яку останній міг спричинити в разі доведення злочину до кінця, та те, що предметом злочину стали не алкогольні напої та/або дороговартісні продукти харчування, а звичайні продукти харчування, вартість яких відповідає дрібній крадіжці, суд визнає такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 186 КК України, які в сукупності зі ставленням обвинуваченого до вчиненого, свідчать про можливість призначення основного покарання у виді позбавлення волі нижче від найнижчої межі за санкцією вказаної норми КК України, оскільки, на переконання суду, покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з його реальним відбуванням буде необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження скоєння ним нових кримінальних правопорушень відповідно до мети покарання, визначеної ч. 2 ст. 50 КК України.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Стівен Вілкокс та Скотт Херфорд проти Сполученого Королівства, заяви № 43759/10 та 43771/12» зазначає, що хоча, в принципі, питання належної практики з призначення покарань в значній мірі виходить за рамки Конвенції, Суд допускає, що грубо непропорційний вирок (діяння та покарання) може кваліфікуватися як жорстоке поводження, що суперечить статті 3 Конвенції, в момент його винесення.

У цій справі, на переконання суду, вид та розмір покарання відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи) (рішення у справах «Бакланов проти Росії» від 09.06.2005, «Фрізен проти Росії» від 24.03.2005, «Ісмайлова проти Росії» від 29.11.2007).

Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні з тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню.

Водночас, відповідно до ч. 1 ст. 71 КК України в разі, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.

Тобто, застосовуючи правила ст. 71 КК України, за сукупністю вироків суд має визначити остаточне покарання, яке має бути більшим як від покарання, призначеного за нове кримінальне правопорушення, так і від невідбутої частини покарання за попереднім вироком.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_3 востаннє засуджений вироком Оболонського районного суду міста Києва від 22.06.2022 за ч. 1 ст. 309 КК України до покарання у виді арешту на строк 2 місяці, яке з 10.10.2022 відбуває в умовах ДУ «Київський слідчий ізолятор».

З огляду на викладене, зважаючи на те, що обвинувачений ОСОБА_3 вчинив злочин за цим вироком після постановлення попереднього вироку Оболонського районного суду міста Києва від 22.06.2022, але до повного відбуття покарання, суд вважає за доцільне при визначенні остаточного покарання застосувати правила ст. 71 КК України і до покарання за цим вироком частково приєднати невідбуту частину покарання за попереднім вироком від 22.06.2022 у виді арешту з урахуванням правил ст. 72 КК України щодо складання покарань та їх співвідношення.

Долю речових доказів у кримінальному провадженні слід вирішити відповідно до положень ст. 100 КПК України.

Цивільний позов не заявлявся.

Процесуальні витрати відсутні.

Приймаючи рішення щодо запобіжного заходу стосовно обвинуваченого, суд враховує, що на стадії досудового розслідування стосовно ОСОБА_3 було застосовано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.

Водночас, враховуючи те, що суд дійшов висновку про призначення обвинуваченому ОСОБА_3 основного покарання у виді позбавлення волі з реальним його відбуванням, зважаючи на наявність клопотання сторони обвинувачення з цього приводу, враховуючи положення статей 177, 178, 331 КПК України, суд вважає правильним до набрання вироком законної сили обрати обвинуваченому ОСОБА_3 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в ДУ «Київський слідчий ізолятор».

Інші заходи забезпечення у кримінальному провадженні не застосовувались.

Залік досудового тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_3 слід вирішити відповідно до положень ч. 5 ст.72 КК України.

Керуючись статтями 100, 369-371, 373, 374, 376, 395, 532 КПК України, суд,

у х в а л и в:

ОСОБА_3 визнати винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 186 КК України, та призначити покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки.

На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків до покарання, призначеного за цим вироком, частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Оболонського районного суду міста Києва від 22.06.2022, та остаточно призначити ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки 1(один)день.

Строк відбування ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі обчислювати з дня набрання вироком законної сили.

До набрання вироком законної сили стосовно обвинуваченого ОСОБА_3 обрати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України в строк відбутого ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі зарахувати строк його попереднього ув`язнення в період з 11.09.2022 (момент фактичного затримання) по 13.09.2022 (момент звільнення з-під варти), а також в період з 21.11.2022 по день набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Речові докази:

сирок «Яготинськийз курагою10%флоу-пак,200гр» (арт.799788),у кількості2шт; сирок«Яготинський зродзинками 9%флоу-пак,200гр» (арт.799789),у кількості2шт, які передано на відповідальне зберігання представнику потерпілого ТОВ «СІЛЬПО-ФУД» ОСОБА_5 , після набрання вироком законної сили залишити потерпілому за належністю.

2 СD-R диски із записами з камер відеоспостереження з супермаркету «Сільпо» у м. Києві (вул. Маршала Малиновського, 5) від 11.09.2022, залишити при матеріалах кримінального провадження.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через Оболонський районний суд міста Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

Суддя ОСОБА_1