Постанова

від 17.11.2022 по справі 754/4533/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 листопада 2022 року м. Київ

Унікальний номер справи № 754/4533/22

Апеляційне провадження № 22-ц/824/9474/2022

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б.,

суддів - Борисової О.В., Ратнікової В.М.,

за участю секретаря судового засідання - Гаврюшенко К.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 15 вересня 2022 року, постановлену під головуванням судді Лісовської О.В., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Шишторгбуд», ОСОБА_1 про визнання правочинів недійсними, -

в с т а н о в и в :

У червні 2022 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому просив визнати недійсним акт прийому-передачі нерухомого майна від 15 березня 2019 року, видавник ТОВ «Шишторгбуд», ОСОБА_3 ; скасувати державну реєстрацію права власності ТОВ «Шишторгбуд» та припинити право приватної власності та закрити розділ Державного реєстру прав та реєстраційної справи на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 ; скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 та припинити право приватної власності та закрити розділ Державного реєстру прав та реєстраційної справи на нерухоме майно (а.с. 1-8).

У серпні 2022 року позивач подав до суду заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_2 , площею 92,9 кв.м (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1790233180000), що належить на праві власності ОСОБА_1 .

Заява мотивована тим, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено ряд договорів позики. ОСОБА_3 своїх зобов`язань з повернення коштів не виконувала, у зв`язку з чим виникла заборгованість. Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 24 вересня 2020 року у справі № 754/1174/19 з ОСОБА_3 було стягнуто суму заборгованості за договорами позики у розмірі 991 171,84 грн., на підставі якого було видано виконавчий лист та звернуто рішення до примусового виконання. Встановлено, що 21 серпня 2004 року відповідач ОСОБА_3 набула у власність квартиру АДРЕСА_2 . Проте вказана квартира неодноразово була відчужена відповідачем ОСОБА_3 , а тому є реальні підстави вважати вчинення наступних передач майна з метою ухилення від відповідальності щодо сплати заборгованості.

Звертав увагу на те, що згідно даних сайтів OLX та DOM.RIA виставлено на продаж 3-кімнатну квартиру АДРЕСА_2 вартістю 60000 доларів США, яка є предметом спору у цій справі. Таким чином, вважає, що наявні обґрунтовані припущення, що невиконання конкретних дій, а саме заборони відчуження квартири, як наслідок, істотно ускладнить чи унеможливить виконання рішення суду, а разом з ним належний захист прав і законних інтересів позивача (а.с. 156-159).

Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 15 вересня 2022 року заяву представника позивача про забезпечення позову - задоволено та накладено арешт на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка зареєстрована на праві власності за ОСОБА_1 (а.с. 171-172).

Не погодившись з ухвалою суду, 19 жовтня 2022 року ОСОБА_1 подав до суду апеляційну скаргу, у якій просив оскаржувану ухвалу скасувати та постановити нову, якою у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити (а.с. 217-230).

На обґрунтування скарги зазначав, що суд накладаючи арешт на його квартиру виходив з того, що спірна квартира неодноразово була відчужена, на даний час квартира виставлена на сайтах з продажу нерухомості, що підтверджується належними письмовими доказами, долученими до заяви. Проте такі обставини не відповідають дійсності. Зазначав, що немає жодного судового рішення, яке набрало законної сили, що стверджувало б про незаконність вчинених дій щодо попередніх продажів квартири АДРЕСА_2 . Вважає, що надані позивачем роздруківки скрін-шотів з сайтів продажу нерухомості OLX та DOM.RIA, на яких зображено повідомлення про продаж належної йому квартири, є недостовірними доказами, оскільки суд не перевіряв чи в дійсності такі оголошення були на сайті, а не є скомпільованими зображеннями, викладеними на аркушах. Звертав увагу на те, що вказані оголошення щодо продажу квартири, яка є предметом оспорюваних правочинів, він як власник квартири, не розміщував, тому ці оголошення є явною підробкою. Вказував, що на даний час такі оголошення на сайтах відсутні.

У судовому засіданні відповідач ОСОБА_1 , представник відповідачки ОСОБА_3 - адвокат Наумов А.Є. підтримали апеляційну скаргу і просили її задовольнити.

Інші особи, які беруть участь у справі до суду не прибули, про розгляд справи апеляційним судом були сповіщені повідомленнями на зазначені ними адреси, у т.ч. адреси електронної пошти та телефонограмами із забезпеченням технічної фіксації таких повідомлень, тобто належним чином, про що у справі є докази. Факт належного сповіщення відповідачки ОСОБА_3 підтвердив її представник - адвокат Наумов А.Є. про що свідчить протокол та звукозапис судового засідання (а.с. 239-245).

Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в тому чи іншому судовому засіданні.

Поряд з цим, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі "Шульга проти України", № 16652/04). При цьому запобігати неналежній і такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі - завдання саме державних органів (див. рішення ЄСПЛ від 20.01.2011 у справі "Мусієнко проти України", № 26976/06).

Зважаючи на вищезазначене та положення ч.ч. 9, 11 ст. 128, ч. 5 ст. 130, ст. 131, ч. 2 ст. 372 ЦПК України, суд визнав повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає розглядові справи.

Судом встановлено, що предметом заявлених вимог є визнання недійсним акта прийому-передачі нерухомого майна від 15 березня 2019 року, виданого ТОВ «Шишторгбуд», ОСОБА_3 , скасування державної реєстрації права власності за ТОВ «Шишторгбуд» та припинення права приватної власності; визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 та припинення права приватної власності на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 .

Встановлено, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 92,9 кв.м, належить на праві приватної власності ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер: 497, виданий 02 жовтня 2020 року, видавник приватний нотаріус КМНО Потапчук З.А., що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с. 12-13).

На обґрунтування заяви про забезпечення позову зазначено, що між сторонами виник спір щодо спірної квартири, яку відповідач ОСОБА_1 може незаконно відчужити, а тому невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду у разі задоволення позову.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 3 ст. 150 ЦПК України).

За роз`ясненнями, що містяться в п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з`ясувати обсяг позовних вимог, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свободвід 04 листопада 1950 року № ETS № 005 та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).

За приписами ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

За змістом ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визначені в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини нагадує, що стаття 13 Конвенції гарантує наявність на національному рівні засобу правового захисту для реалізації прав і свобод, визначених у Конвенції, у якій би формі вони не забезпечувались у національному правовому полі.

Сфера зобов`язань Договірних держав за статтею 13 коливається в залежності від природи скарги заявника; проте засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як на практиці, так і за законом (порівняйте: «Кудла проти Польщі» [GC], № 30210/96, п. 157, ECHR 2000-XI). Існування такого засобу повинно бути достатнім не тільки в теорії, але й на практиці, без чого йому бракуватиме необхідної доступності та ефективності (див., крім іншого, «Міфсуд проти Франції» [GC], № 57220/00, ECHR 2002-VIII) (Рішення від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України», заява № 11901/02 Страсбург).

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При цьому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року), Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Задовольняючи заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_2 , яка належить на праві приватної власності відповідачу ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що вид забезпечення є співмірним з заявленими позовними вимогами та наявні підстави вважати, що невжиття заходів щодо забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист та поновлення порушених прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

З таким висновком колегія суддів погодилась та вважає його правильним, з огляду на предмет позову у даній справі, яким є визнання недійсними документів, які були підставою для реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_2 , скасування державної реєстрації права власності та припинення права власності на цю квартиру. Такий захід забезпечення позову, як арешт нерухомого майна, є співмірним із заявленими позивачем вимогами позовної заяви, оскільки обмежує відповідача лише у розпорядженні спірним нерухомим майном до вирішення спору по суті та ухвалення рішення у справі.

Крім того, спірна квартира належить відповідачу ОСОБА_1 на праві приватної власності, що відповідає вимогам п. 1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України, відповідно до якої позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

При цьому, негативним наслідком незабезпечення позову є можливість реалізації належного відповідачу нерухомого майна, яке є предметом спору у цій справі.

Тому у випадку набрання законної сили можливим рішенням суду про задоволення заявлених у цій справі позовних вимог, примусове виконання такого набравшого законної сили рішення суду може бути утруднено або визнано неможливим у зв`язку з відчуженням нерухомого майна третім особам.

Таким чином, суд першої інстанції встановивши, що між сторонами у справі виник спір щодо вказаного нерухомого майна, обґрунтовано вважав, що існує необхідність тимчасового обмеження відповідача у реалізації права на розпорядження майном, а тому дійшов правильного висновку про те, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Слід зазначити, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

Згідно вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувана ухвала постановлена з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому не підлягає скасуванню.

Інші доводи цих висновків не спростовують, не містять підстав для скасування оскаржуваної ухвали, тому колегія суддів їх відхилила.

Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст.ст. 381-384 ЦПК України,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 15 вересня 2022 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили негайно з моменту прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата складання повного судового рішення - 17листопада 2022 року.

Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець

О.В. Борисова

В.М. Ратнікова