Постанова

від 22.11.2022 по справі 369/15520/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 369/15520/20 Головуючий 1 інстанція- Усатов Д.Д.

Провадження № 22-ц/824/4489/2022 Доповідач апеляційна інстанція- Савченко С.І.

П О С Т А Н О В А

іменем України

22 листопада 2022 року м.Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Савченка С.І., суддів Ігнатченко Н.В., Мережко М.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинськогорайонного суду Київської області від 21 травня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дітей,

в с т а н о в и в:

У грудні 2020 року ОСОБА_2 звернулася до суду із вказаним позовом, який мотивувала тим, що із 19 листопада 2010 року перебувала з відповідачем в зареєстрованому шлюбі, від якого мають дітей- доньку ОСОБА_3 у ОСОБА_4 у ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина ОСОБА_5 а ІНФОРМАЦІЯ_2 . Подружнє життя з відповідачем не склалося і рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 листопада 2015 року шлюб між ними розірвано. Вказувала, що після розлучення сторони мешкають окремо, діти проживають разом з нею і знаходяться на її утриманні. Відповідач практично не надає жодної матеріальної допомоги на утримання спільних дітей, ухиляється від виконання своїх обов`язків. Витрати на утримання кожного з дітей на місяць складають 20000 грн.

Вважає, що відповідач може сплачувати аліменти на утримання неповнолітніх дітей у визначеному нею розмірі - в твердій грошовій сумі в розмірі по 10 000,00 грн. на кожну дитину, оскільки відповідач має свідоцтво на здійснення адвокатської діяльності, видане 24 квітня 2008 рокуКиївською міською КДКА, та здійснює адвокатську діяльність за адресою: АДРЕСА_1 . Також, відповідач є учасником та керівником ряду господарських товариств, зокрема: ТОВ «Юридична компанія Наша Справа» (код ЄДРПОУ 31606265); ТОВ «Будівельна компанія Атланта» (код ЄДРПОУ 32210558); ТОВ «ДМК Київ Компані» (код ЄДРПОУ 39972519).Відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відповідач є власником наступного майна: однокімнатної квартири АДРЕСА_2 ; однокімнатної квартири АДРЕСА_3 ; земельної ділянки площею 0.0919 га, кадастровий номер 3224987200:02:005:0053, і розташованої в садовому товаристві «Вишняки» Червономотовилівська с/рада,Фастівського району Київської області; садового будинку АДРЕСА_4 (загальна площа 63,7 кв.м., житлова площа 26,9 кв.м.), розташованого в садовому товаристві «Вишняки» Червономотовилівська с/рада,Фастівського району Київської області.

У зв`язку з наведеним просила стягнути з відповідача на її користь на утримання доньки ОСОБА_6 та сина ОСОБА_7 аліменти у твердій грошовій сумі в розмірі 10000 грн.

- 2 -

щомісяця до повноліття дітей, починаючи з 02 грудня 2020 року, вирішити питання про судові витрати.

РішеннямКиєво-Святошинського районного суду Київської області від 21 травня 2021 року позов задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітніх дітей - дочки ОСОБА_6 та сина ОСОБА_7 в твердій грошовій сумі в розмірі 4000 грн. щомісяця на кожну дитину, починаючи з 02 грудня 2020 року до досягнення найстаршою дитиною повноліття. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в сумі 840,80 грн.

Не погоджуючись із рішенням, відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить змінити рішення суду першої інстанції шляхом його скасування і ухвалення нового, яким стягнути з нього аліменти на утримання кожної дитини у твердій грошовій сумі у розмірі 2800 грн. щомісяця та змінити судовий збір, посилаючись на його необгрунтованість.

Скарга мотивована тим, що викладені у позові твердження позивачки щодо ненадання ним матеріальної допомоги на утримання спільних дітей та ухилення від цих обов`язків не відповідають дійсності, оскільки своїх дітей він любить і поважає, з моменту народження повністю їх забезпечував і утримував, в тому числі надає матеріальне утримання після розлучення, зокрема купує речі, одяг, продукти харчування, несе витрати на лікавання та навчання дітей, які часто перебувають у нього, що може продовжуватися тижнями і навіть місяцями У грудні 2019 року позивачка надала йому дозвіл на виїзд на відпочинок з дітьми до Єгипту. Посилання у позові на те, що він приховує доходи бездоказові, бо позивачка цього не довела. Він пояснив суду, що його доходи мінливі та невеликі і складають в середньому 15-16 тисяч гривень на місяць і такі його твердження позивачкою не спростовані, а тому визначений судом розмір аліментів на 2-х дітей 8000 грн. є неспівмірним із його доходом. Він є засновником лише ТОВ «Юридична компанія Наша Справа», діяльність якої припинена із 2011 року, а до інших товариств відношення не має, ці особи його однофамільці з іншою реєстрацією. Вказує, що батьки мають нести витрати порівну на дітей. Окрім того, зазначені позивачкою у позові витрати на дітей явно завищені та не відповідають встановленому законом прожитковому мінімуму на дитину відповідного віку та розміру його доходів.

Позивачка ОСОБА_2 подала відзив на апеляційну скаргу, де вказала, що суд першої інстанції прийняв законне і обгрунтоване рішення і правомірно задоволив її позов та стягнув аліменти у розмірі 4000 грн. на кожну дитину, а доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 є безпідставними і надуманими, не грунтуються на вимогах закону, не спростовують висновків суду.

Згідно ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Оскільки в даній справі ціна позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму (за п.3 ч.1 ст.176 ЦПК Україниціна позову у справах про стягнення аліментів визначається сукупністю всіх виплат, але не більше ніж за шість місяців), і дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження,апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без проведення судового засідання, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

- 3 -

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ст.264 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення відповідає не в повній мірі.

Судом першої інстанції встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі із 19 листопада 2010 року, від якого мають дітей - доньку ОСОБА_3 у ОСОБА_4 у ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина ОСОБА_5 а ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Шлюб між сторонами розірвано рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 листопада 2015 року.

Після розлучення сторони проживають окремо, діти проживають з матір`ю і знаходяться на її утриманні.

Також, судом першої інстанції встановлено, що відповідач надає матеріальну допомогу на дітей, є особою працездатного віку, здійснює адвокатську діяльність, отримує дохід, інших утриманців немає, має кілька об`єктів нерухомого майна на праві власності, також має транспортний засіб.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що є передбачені законом підстави для стягнення з відповідача аліментів на утримання малолітніх дітей до їх повноліття. При цьому, визначаючи аліменти у твердій грошовій сумі у розмірі 4000 грн. на кожну дитину, суд виходив з того, що спосіб стягнення коштів на утримання дитини визначається за вибором того з батьків, разом з яким проживає дитина, та врахував як розмір законодавчо встановленого прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, так і те, що відповідач працює та отримує дохід.

При визначенні розміру аліментів судом враховано вимоги розумності та є співмірності витратам, які мають нести батьки на утримання дітей.

Такі висновки суду є правильними і такими, що відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (ст.180 СК України).

За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина (ч.3 ст.181 СК України).

Відповідно до ч.1ст.182 СК України при визначенні розміру аліментів на дитину суд враховує наступні обставини: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 31) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав;32) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких

- 4 -

перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно ч.2 ст.182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Відповідно до положень ч.3 ст.181 та ч.1 ст.184 СК Україниправо вибору способу сплати аліментів - у частці від доходу, чи у твердій грошовій сумі належить тому з батьків з ким проживє дитина.

З огляду на встановлені обставини справи, суд першої інстанції вірно задоволив позов частково та стягнув аліменти на утримання малолітніх дітей у розмірі 4000 грн. на кожну дитину щомісяця до досягнення повноліття.

При цьому суд вірно керувався тим, що розмір призначених аліментів має бути виправданий дійсними потребами та з урахуванням матеріального становища сторін, має виходити з фактичних обставин справи та мети зобов`язання щодо утримання, а відтак заявлений позивачкою розмір аліментів в сумі 10000 грн. на кожну дитинує завищеним.

Доводи апеляційної скарги про те, що:

- викладені у позові твердження позивачки щодо ненадання ним матеріальної допомоги на утримання спільних дітей та ухилення від цих обов`язків не відповідають дійсності;

- відповідач своїх дітей любить і поважає, з моменту народження повністю їх забезпечував і утримував, в тому числі надає матеріальне утримання після розлучення, зокрема купує речі, одяг, продукти харчування, несе витрати на лікавання та навчання дітей;

- дітичасто перебувають у нього, що може продовжуватися тижнями і навіть місяцями;

- у грудні 2019 року позивачка надала йому дозвіл на виїзд на відпочинок з дітьми до Єгипту, -

колегія суддів відхиляє як такі, що не спростовують висновків суду про наявність підстав для стягнення аліментів та визначеного судом розміру аліментів на кожну дитину.

Апеляційний суд звертає увагу, що наведені доводи апеляційної скарги про систематичну участь відповідача в утриманні дітей не мають правового значення для стягнення аліментів, що відповідає правовій позиції Верховного Суду у постанові від 27 травня 2020 року у справі № 712/4702/19, де Верховний Суд звернув увагу на те, що надання малолітній дитині матеріальної допомоги у добровільному порядку є правом і обов`язком батька та не звільняє його від обов`язку утримувати дитину при стягненні аліментів за рішенням суду.

Доводи апеляційної скарги про безпідставність посилань позивачки у позові на приховування відповідачем доходів, бо позивачка цього не довела, апеляційний суд не аналізує, оскільки дані обставини судом першої інстанції не встановлювалися і відповідно не слугували підставою для визначення розміру аліментів.

Доводи апеляційної скарги про те, що доходи відповідача мінливі та невеликі і складають в середньому 15-16 тисяч гривень на місяць і такі його твердження позивачкою не спростовані, а тому визначений судом розмір аліментів на 2-х дітей 8000 грн. є неспівмірним із його доходом, апеляційний суд відхиляє як бездоказові та необгрунтовані з огляду на наступне.

Подаючи позов, позивачка не зазначила відомостей про розмір щомісячного доходу, який отримує відповідач, і як наслідок не обгрунтувала співмірність заявленого нею розміру

- 5 -

аліментів на кожну дитину у сумі 10000 грн. із доходом відповідача. Клопотання про витребування цих відомостей позивачка також не заявляла, а відтак відомості про місячний (квартальний, річний) дохід відповідача у справі відсутні.

В той же час, заперечуючи проти позову, відповідач у свою чергу не надав суду доказів про свій щомісячний (квартальний, річний) дохід, зазначивши лише усно про 15-16 тисяч гривень на місяць, хоча на думку апеляційного суду мав таку можливість, будучи поза всяким розумним сумнівом обізнаним про свої власні доходи.

За таких обставин, посилання відповідача на неспівмірність визначеного судом розміру аліментів 8000 грн. на обох дітей безпідставні, оскільки, посилаючись на вказані обставини відповідач всупереч положенням ч.3 ст.12 ЦПК ст.81 ЦПК України, які покладають на сторону обов`язок довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, не надав ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції належних, допустимих та достатніх доказів, у розумінні ст.77-80 ЦПК України, які б підтверджували, що визначений судом розмір аліментів неспівмірний із його заробітком.

Намагання відповідача обгрунтувати необхідність зменшення розміру аліментів у співвідношенні із законодавчо встановленим прожитковим мінімумом для дитини відповідного віку недоречні та суперечать ст.182 СК України, яка вказує на необхідність врахування при визначенні аліментів цілого ряду обставин, в тому числі матеріального стану платника аліментів.

Окрім того, відхиляючи дані доводи апеляційної скарги про неспівмірність, колегія суддів враховує приписи ст.128 КЗпП України та ч.3 ст.70 Закону України «Про виконавче провадження», згідно яких загальний розмір усіх відрахувань під час кожної виплати заробітної плати та інших доходів боржника не може перевищувати 50 % заробітної плати, що має бути виплачена працівнику, у тому числі у разі відрахування за кількома виконавчими документами. Це обмеження не поширюється на відрахування із заробітної плати у разі відбування боржником покарання у виді виправних робіт і стягнення аліментів на неповнолітніх дітей. У таких випадках розмір відрахувань із заробітної плати не може перевищувати 70 %.

В даній справі визначений судом розмір аліментів 8000 грн. на двох дітей не порушує приписів вказаних норм, оскільки не перевищує 70 % зазначеного відповідачем доходу у розмірі 15-16 тисяч гривень на місяць.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідає є засновником лише ТОВ «Юридична компанія «Наша Справа», діяльність якої припинена із 2011 року, а до інших товариств відношення не має, ці особи його однофамільці з іншою реєстрацією, не спростовують висновків суду про наявність підстав для стягнення аліментів та визначеного судом розміру аліментів на кожну дитину.

Відхиляючи дані доводи, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що ключове значення має не та обставина чи є відповідач учасником (засновником) господарського товариства, а те, чи отримував відповідач певний дохід від наявності у нього корпоративних чи інших прав, а якщо отримував, то у якому саме розмірі. Проте такі відомості позивачкою не надані, клопотання про їх витребування вона не заявляла і ці дані у справі відсутні. Сам по собі факт наявності у платника аліментів корпоративних чи інших бенефіціарних прав не дає підстав для визначення розміру аліментів не у співмірності із отримуваним доходом, оскільки аліменти сплачуються із доходу, а наявність вказаних прав не є тотожною поняттю доходу.

Такий висновок кореспондується іх постановою КМ України від 26 лютого 1993 року № 146 «Про перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб», яка регулює спірні правовідносиниі Зміст положень відповідного Переліку не визначає корпоративні чи бенефіцірні права права як дохід.

- 6 -

Доводи апеляційної скарги про те, що батьки мають нести витрати порівну на дітей не спростовують висновків суду про наявність підстав для стягнення аліментів та визначеного судом розміру аліментів на кожну дитину, оскільки стягнення аліментів із відповідача на утримання дітей не свідчить про те, що їх утримання покладається лише на відповідача. Діти сторін мешкають з матір`ю, яка несе витрати на її утримання. Доказів, що позивачка не здійснює матеріального утримання дітей, або, що визначений судом до сплати відповідачем розмір аліментів перевищує щомісячні витрати позивачки на дітей, відповідач не надав.

Доводи апеляційної скарги про те, що зазначені позивачкою у позові витрати на дітей явно завищені та не відповідають встановленому законом прожитковому мінімуму на дитину відповідного віку та розміру його доходів, були предметом перевірки при розгляді справи судом першої інстанції і враховані при визначенні розміру аліментів. Суд першої інстанції вірно керувався тим, що розмір призначених аліментів має бути виправданий дійсними потребами та з урахуванням матеріального становища сторін, має виходити з фактичних обставин справи та мети зобов`язання щодо утримання, а відтак прийшов до висновку, що заявлений позивачкою розмір аліментів в сумі 10000 грн. на кожну дитинує завищеним, з чим апеляційний суд погоджується.

Наведені у апеляційній скарзі доводи не дають підстав для зменшення розміру аліментів нижче, визначеного судом у розмірі 4000 грн. на кожну дитину.

Разом із заявою про усунення недоліків апеляційної скарги, відповідач 07 жовтня 2022 року подав клопотання про приєднання письмових пояснень та доказів, які виникли у 2022 році, тобто після ухвалення рішення судом першої інстанції, зокрема медичних протоколів, виписки та висновку щодо стану здоров`я відповідача. Клопотання та письмові пояснення мотивовані необхідністю врахування погіршення стану здоров`я відповідача під час апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів відхиляє дане клопотання про врахування нових доказів як таке, що суперечить приписам процесуального закону.

Відповідно до положень ч.3 ст.83 ЦПК України відповідач повинен подати суду докази разомз поданням відзиву.

Відповідно до ч.3 ст.367 ЦПК України, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються апеляційним судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Аналіз змісту даних норм дає підстави для висновку, що подання доказів учасником справи та їх прийняття судом можливе лише за умови існування цих доказів до ухвалення рішення у справі і у випадку порушення строків їх подання за наявності об`єктивних причин.

Прийняття апеляційним судом доказів, які не існували на момент ухвалення рішення судом першої інстанції, процесуальний закон не передбачає, оскільки таке очевидно та поза всяким розумним сумнівом буде суперечити меті апеляційного перегляду.

Такий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 16 грудня 200 року усправі № 908/1908/19, де Верховний Суд зазначив, що така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів незалежно від причин неподання позивачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права щодо змагальності сторін, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів (п.п.29-30 постанови).

Відхиляючи клоптання, апеляційни суд звертає увагу відповідача на те, що наведені ним у клопотання і поясненнях обставини можуть бути підставою зля зміни розміру аліментів відповідно до положень ст.192 СК України, проте не можуть бути враховані при

- 7 -

перегляді даної справи.

Решта доводів апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції щодо часткового задоволення позову, обгрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення.

В той же час колегія суддів погоджується із доводами апеляційної скарги щодо невірного покладення на відповідача судового збору у повному розмірі. Суд не врахував, що позов задоволено частково, а відтак згідно ст.141 ЦПК України судовий збір має покладатися на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

З викладених вище підстав колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині покладеного на відповідача судового збору підлягає зміні щодо суми судового збору, яка визначається пропорційно розміру задоволених вимог у сумі 336,32 грн.

З урахуванням того, що судовий збір не відноситься до позовних вимог, зміна апеляційним судом рішення в частині судового збору не є підставою для компенсації понесених відповідачем витрат на сплату судового збору за подання апеляційної скарги, що відповідає правовій позиції Верховного Суду у постанові від 20 грудня 2019 року у справі № 240/6150/18, в якій Верховний Суд вказав, що вимоги про розподіл судових витрат не належать до позовних і не впливають на розмір ставки судового збору, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви чи апеляційної скарги.

Даючи оцінку доводам учасників, викладеним у апеляційній скарзіі відзиві з огляду на низку тверджень сторін, що не стали предметом аналізу в даній постанові, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони грунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справах «Серявін та інші проти України», «Трофимчук проти України», «Проніна проти України»). Отже, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо наведення обґрунтування рішення, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Колегія суддів враховує, що викладені в цій постанові висновки прийнятого рішення та його мотивування єдостатніми і зрозумілими та відповідають вимогам закону.

Згідно ч.3 ст.389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах (ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб) та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятидесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.

Керуючись ст.ст.259, 374, 376, 381 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволити частково.

- 8 -

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 травня 2021 року в частині покладеного на ОСОБА_1 судового збору змінити, стягнувши із ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 366 гривень 32 коп.

В іншій частині рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 травня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.

Головуючий

Судді: