Рішення

від 16.11.2022 по справі 918/534/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,

e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" листопада 2022 р. м. РівнеСправа № 918/534/22

Господарський суд Рівненської області у складі судді Н. Церковної при секретарі судового засідання І. Гусевик, розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження матеріали справи за позовом Приватне підприємство "ЧАРІВНА КАЛИНА" (35310, Рівненська обл., Рівненський район, с. Жобрин,, вул. Лісова,1 , код ЄДРПОУ 35959955) до Приватне підприємство "КАЛИНА ПАРАДІЗ" (33027, м. Рівне, вул. Київська, 133, код ЄДРПОУ 36671025) про визнання недійсним договору купівлі - продажу та відновити становище, яке існувало до порушення, шляхом повернення права власності на частку нежитлового приміщення

за участю представників сторін:

від позивача - Мосійчук А.П.

від відповідача - Найдич М. А.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство "ЧАРІВНА КАЛИНА" (далі - Позивач) звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовною заявою до Приватного підприємства "КАЛИНА ПАРАДІЗ" (далі - Відповідач), в якій просить визнати недійсним договір купівлі - продажу укладений 14 лютого 2022 року між Позивачем та Відповідачем нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Олинець А.М. 14 лютого 2022 року та зареєстрований в реєстрі за № 94 та відновити становище, яке існувало до порушення, шляхом повернення права власності на частку (51/100 частки загальною площею 99,7 кв.м.) нежитлового приміщення адміністративного центру, загальною площею 196,1 кв.м., за адресою Рівненська область Рівненський район, м. Рівне, вул. Гагаріна, будинок 39 реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 52130256101 (далі - Приміщення) за Позивачем.

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 14 лютого 2022 року між Позивачем та Відповідачем було укладено договір купівлі-продажу, нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Олинець А.М. 14 лютого 2022 року та зареєстрований в реєстрі за № 94, за умовами якого Позивач передав у власність Відповідачу належну Позивачу на праві власності частку нежитлового Приміщення, адміністративного центру (51/100 частки загальною площею 99,7 кв.м.), загальною площею 196,1 кв.м., за адресою Рівненська область Рівненський район, м. Рівне, вул. Гагаріна, будинок 39.

Приміщення належало Позивачу на праві власності на підставі Договору купівлі-продажу від 27.03.2015 року посвідченого приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Прокопчуком О.П. та зареєстрований в реєстрі за № 92.

Вважає, що Договір підлягає визнанню недійсним з огляду на те, що відсутня економічна доцільність продажу Приміщення. Вказане Приміщення Позивач придбав згідно договору купівлі-продажу посвідченого 27.03.2015 року приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Прокопчуком О.П. за № 92 за ціною 234 819,50 гривень, що підтверджується у тому числі платіжним дорученням №3015 від 27 березня 2015 року.

Продаж Приміщення було здійснено за ціною 170 000,00 гривень. Згідно висновку про вартість майна від 12 липня 2022 року вартість меншої частини Приміщення, адміністративного центру за адресою Рівненська область Рівненський район, м. Рівне, вул. Гагаріна, будинок 39, (яку Позивач придбав за 224 799,31 гривень п/д 3036 від 06.04.2015 року) що залишилася у власності Позивача (49/100 частки нежитлового приміщення) становить 800 517,00 гривень. Відповідно вартість частини Приміщення (яку Позивач придбав за 234 819,50 гривень п/д 3015 від 27.03.2015 року), що відчужено за спірним договором (51/100 частки нежитлового приміщення) має вартість не меншу ніж 800 517,00 гривень. Отже, відчуживши Приміщення за 170 000,00 гривень (з яких 120 000,00 гривень попередньо було надано самим продавцем як безпроцентна позика), за ціною на 25% нижчою від ціни придбання, та в більш ніж чотири рази меншою ніж ринкова вартість, Позивач не тільки не отримав жодного прибутку, від такого продажу, а навпаки, всупереч власним фінансовим інтересам поніс збитки, що свідчить про відсутність будь-якої ділової чи підприємницької мети та економічної доцільності (ефекту) такого продажу.

Також, в обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що підставою вчинення Договору є рішення засновника Позивача Роксани Хомич №1 від 10 лютого 2022 року яка, відповідно до статі 88 Господарського процесуального кодексу України, надала показання свідка, які викладені у заяві свідка від 20.07.2022 року, підпис в якій посвідчений нотаріально, яка приєднана до матеріалів справи , в яких вказала, що нею як власником ПП "Чарівна калина", ні усно ні письмово, не приймалося рішення про продаж (відчуження будь яким іншим чином) будь якого нерухомого майна Підприємства, у тому числі Приміщення і вказане рішення вона не підписувала. Вказує, що внаслідок продажу спірного майна Позивачем отримано збитки. Посилаючись на вищевикладені обставини вказує на те, що Договір вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї (Захарської Маргарити Миколаївни як представника Позивача) сторони з другою стороною (Відповідача стовідсотковим власником та директором якого являлася Захарська Маргарита Миколаївна).

15.08.2022 року до суду від Відповідача надійшов відзив на позовну заяву де він вказує на недоліки звіту про оцінку нежитлового приміщення від 12 липня 2022 року, який Позивачем приєднано до позову, що вплинули на достовірність оцінки. Посилається на те, що з умов спірного Договору купівлі-продажу вбачається, що його сторони досягли згоди про ціну продажу майна за 170 000,00 грн., при цьому балансова вартість цього майна, яка обліковувалась Позивачем на дату продажу, складає 161036,69грн. Тобто, від продажу приміщення Позивачем отримано дохід, а не збитки.

Також Відповідач зауважив, що в цілому Податковий кодекс України не застосовується до спірних правовідносин, оскільки згідно ст. 1 цього кодексу він регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів.

Крім того, у відзиві посилається на те, що Позивач будь-яких доказів про зловмисну домовленість між ОСОБА_1 та ПП Калина-Парадіз не надав, як і не довів наявність умислу обох сторін спірного правочину на його укладення шляхом зловмисної домовленості. Вказує на те, що згідно Статуту ПП "Чарівна Калина", що затверджений Рішенням Засновника від 04.09.2012 року, директор уповноважена у тому числі на укладання Договорів купівлі-продажу нерухомого майна.

05.09.2022 року до суду від Позивача надійшла відповідь на відзив в якій вказано, що не дивлячись на те, що довідка за вихідним № 1/02 від 10 лютого 2022 року про балансову вартість спірного приміщення видана від імені Позивача, самим Позивачем така довідка не видавалася, а вказана у Довідці балансова вартість не відповідає даним бухгалтерського обліку Позивача, довідка є підробленим доказом, враховуючи це до відповіді приєднана заява про те, що довідка є підробленою.

Стверджує, що до договору з продажу нерухомого майна юридично особою резидентом України застосовуються норми Податкового кодексу України.

Посилається на те, що за приписами статті 44 Законом України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", норми якого, на думку Позивача поширюються на Позивача, рішення про надання згоди на вчинення правочину, якщо вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 50 відсотків вартості чистих активів товариства відповідно до останньої затвердженої фінансової звітності, приймаються виключно загальними зборами учасників, якщо інше не передбачено статутом товариства.

Звертає увагу на те, що Відповідач у своєму відзиві не заперечує ті обставини, що оспорюваний договір укладений на підставі рішення засновника Позивача №1 від 10 лютого 2022 року, однак таке рішення засновник Позивача не приймала, про таке рішення їй невідомо і вказане рішення вона не підписувала.

Зазначає, що в порушення статті 91 ГПК України Відповідач не вказав у відзиві у кого знаходиться оригінал статуту Позивача, копію якої він приєднав до відзиву.

До відповіді на відзив приєднав заяву про те, що довідка про балансову вартість за вихідним № 1/02 від 10 лютого 2022 року є підробкою та клопотання про витребування у Відповідача оригіналу статуту Позивача копію якого Відповідач приєднав до відзиву.

26.09.2022 року від Відповідача на адресу суду надійшло пояснення яким Відповідач повідомив суд, що усі оригінали правовстановлюючих документів, печатки та штампи Приватного підприємства Чарівна Калина, у зв`язку зі зміною керівника цього підприємства, були передані новому керівнику Ковтонюку Юрію Іллічу, в тому числі усі три редакції статуту ПП Чарівна Калина. Документи новому керівнику ПП Чарівна Калина Ковтонюку Юрію Іллічу були передані заступником директора ПП Чарівна Калина Лебідь Людмилою Григорівною згідно актів, що додаються.

27.09.2022 року від Відповідача на адресу суду надійшли заперечення на відповідь на відзив в яких Відповідач наголошує на тому, що довідка про балансову вартість за вихідним № 1/02 від 10 лютого 2022 року видана поважним керівником та наведена в ній інформація відповідає дійсності.

Вказує на те, що твердження Позивача про відсутність будь-якої ділової чи підприємницької мети та економічної доцільності (ефекту) продажу приміщення не відповідає обставинам справи та не знаходить підтвердження у наданих Позивачем доказах до позовної заяви.

Посилається на те, що в статуті ПП Чарівна Калина врегульовані правовідносини щодо порядку використання, відчуження майна тощо, є необґрунтованими твердженнями Позивача про те, що Приватне підприємство Чарівна Калина є товариством з обмеженою відповідальністю.

25.10.2022 року до суду від Позивача надійшла заява в якій вказує на те, що продаж Приміщення було здійснено за ціною 170 000,00 грн. Згідно висновку про вартість майна від 11.02.2022 року, вартість майна становить 170 00,00 грн., при цьому показник вартості не враховує податок на додану вартість. Посилається на те, що ПП "Чарівна калина" є платником ПДВ, відповідно продаж згідно вказаного висновку мав би відбуватися не менш ніж за 204 000,00 грн. (170000,00 гривень показник вартості Майна без ПДВ + 34 000,00 гривень 20% ПДВ). Крім того, посилається на висновок про вартість майна від 12 липня 2022 року (зроблений безпосередньо перед зверненням до суду), який приєднаний Позивачем до позову, згідно якого вартість меншої частини Приміщення, що залишилася у власності Позивача (49/100 частки нежитлового приміщення) становить 960 620,40 грн. з ПДВ та на висновку про вартість майна від 17 жовтня 2022 року (зроблений станом на день продажу Приміщення 14 лютого 2022 року), який приєднаний Позивачем до позову, згідно якого вартість меншої частини Приміщення, що залишилася у власності Позивача (49/100 частки нежитлового приміщення) становить 1 664 658 грн. з ПДВ.

Також вказує, що висновок експерта від 17 жовтня 2022 року про вартість меншої частини Приміщення, яка становить 1 664 658 грн. станом на 14 лютого 2022 року так як і висновок про вартість майна від 12 липня 2022 року про вартість меншої частини Приміщення станом на 06 липня 2022 року, яка становить 960 620,40 грн. свідчать про порушення статті 44 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" згідно якої рішення про надання згоди на вчинення правочину, якщо вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 50 відсотків вартості чистих активів товариства відповідно до останньої затвердженої фінансової звітності, приймаються виключно загальними зборами учасників, якщо інше не передбачено статутом товариства, вказує, що відповідно до пункту 172.3. статті 172 ПК України до уваги береться саме ринкова вартість.

Від Позивача 29.06.2022 року надійшло клопотання про призначення судової експертизи.

Інших заяв і клопотань від сторін не надходило.

Прийняті у справі судові рішення та інші процесуальні дії.

Ухвалою суду від 28.07.2022 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд якої постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 30 серпня 2022 року.

30 серпня 2022 року в судовому засіданні оголошено перерву до 20.09.2022 року.

Ухвалою суду від 20.09.2022 року закрито підготовче провадження у справі. Призначено справу до судового розгляду по суті на 28 вересня 2022 року. Водночас, протокольною ухвалою від 20.09.2022 року відмовлено у задоволенні клопотання позивача про призначення судової експертизи.

Ухвалою суду від 28.09.2022 року розгляд справи відкладено на 25.10.2022 року.

В судовому засіданні 25.10.2022 року при розгляді справи по суті, судом оголошено перерву до 16.11.2022 року.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

14.02.2022 року між Позивачем та Відповідачем було укладено договір купівлі-продажу, нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Олинець А.М. 14 лютого 2022 року та зареєстрований в реєстрі за № 94 (далі по тексту Договір), за умовами якого Позивач передав у власність Відповідачу належну Позивачу на праві власності частку нежитлового Приміщення, адміністративного центру, загальною площею 196,1 кв.м., за адресою Рівненська область Рівненський район, м. Рівне, вул. Гагаріна, будинок 39, а саме: приміщення 1-го поверху: 1/3"2" - сходова клітка площею 4,7 кв.м.; приміщення 2-го поверху: 1/3"3 - сходова клітка площею 4,8 кв.м.; "4"- коридор площею 11,3 кв.м.; "5" - офісне приміщення площею 11.7 кв.м.; "6" - офіснеприміщення площею 13,1 кв.м.; "7"- приміщення площею 12.2 кв.м.; "8"- санвузол площею 4,7 кв.м.; "9" - офісне приміщення площею 17.2 кв.м.; "10"- офісне приміщення площею 20,0 кв.м.. загальною площею 99,7 кв.м., що згідно проведеного технічного розрахунку складає 51/100 частки нежитлового приміщення.

Як вбачається з договору, зі сторони Позивача Договір був підписаний ОСОБА_1 , яка станом на день вчинення договору була директором ПП "Чарівна калина", яка діяла на підставі статуту, протоколу № 1 загальних зборів засновників Товариства від 09.01.2012 року та рішення № 1 засновника Товариства від 10.02.2022 року, а зі сторони Відповідача ОСОБА_2 , який діяв на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу Олинцем В.П. 14.02.2022 року.

З матеріалів справи (витяг з єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 29430478 від 18.07.2022 року) вбачається, що на день укладання Договору засновником (учасником), бенефіціарним власником та директором ПП "Калина-Парадіз" була ОСОБА_1 .

Щодо повноважень представників сторін, які підписували спірний договір. Як вбачається з договору, зі сторони Позивача ОСОБА_1 підписала договір на підставі статуту, протоколу № 1 загальних зборів засновників Товариства від 09.01.2012 року та рішення № 1 засновника Товариства від 10.02.2022 року.

Щодо посилання на статут ПП "Чарівна калина". Відповідач приєднав до відзиву копію статуту який затверджений Рішенням Засновника від 04.09.2012 року. Розділом 6 статуту визначено що директор має право приймати всі рішення щодо діяльності підприємства, окрім тих, які належать до повноважень засновника. Відповідач посилається на цю обставину, як на підставу своїх заперечень щодо позовних вимог, так як згідно вказаного розділу директор позивача ОСОБА_1 мала права підписувати оспорюваний договір від імені Позивача.

Однак, такий доказ не може бути прийнятим судом до уваги з огляду на наступне.

Стаття 13 Господарського процесуального кодексу України закріплює принципи змагальності, згідно з якими судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій тощо.

05.09.2022 року до суду від Позивача надійшла відповідь на відзив разом з якою було подане клопотання про витребування у Відповідача оригіналу статуту ПП "Чарівна калина", що затверджений рішенням засновника від 04.09.2012 року, копію якого він приєднав до відзиву.

В судовому засіданні 30 серпня 2022 року, судом було запропоновано Відповідачу надати для огляду в наступному судовому засіданні оригінал статуту ПП "Чарівна калина", що затверджений рішенням засновника від 04.09.2012 року.

26.09.2022 року від Відповідача на адресу суду надійшло пояснення яким Відповідач повідомив суд, що усі оригінали правовстановлюючих документів, печатки та штампи Приватного підприємства Чарівна Калина, у зв`язку зі зміною керівника цього підприємства, були передані новому керівнику Ковтонюку Юрію Іллічу, в тому числі усі три редакції статуту ПП Чарівна Калина. Документи новому керівнику ПП Чарівна Калина Ковтонюку Юрію Іллічу були передані заступником директора ПП Чарівна Калина Лебідь Людмилою Григорівною згідно актів, що додаються.

Суд критично оцінює твердження Відповідача про те, що всі три редакції статуту Позивача передані директору Позивача його заступником. Як вбачається з акту від 09 червня 2022 року по акту передано редакції статуту від 22.08.2008 року та 05.07.2010 року, які не мають відношення до цього спору, а згідно акту від 08 червня 2022 року передано діючу редакцію статут Позивача від 07 червня 2022 року (копія якого Позивачем приєднана до матеріалів справи).

За приписами частини шостої статті 91 ГПК України якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Щодо посилання на протокол №1 загальних зборів засновників Товариства від 09.01.2012 року. Копію вказаного протоколу до матеріалів справи не приєднано, крім того суд враховує, що вказаний протокол було створено до моменту придбання позивачем Приміщення (27.03.2015 року).

Щодо посилання на рішення № 1 засновника Товариства від 10.02.2022 року.

27.07.2022 року до суду від Позивача надійшов позов, до якого приєднано заяву свідка ОСОБА_3 , яка є одноособовим власником ПП "Чарівна калина" від 20.07.2022 року підпис в якій посвідчений нотаріально. В заяві вказано, що власником ПП "Чарівна калина", ні усно ні письмово, не приймалося рішення про продаж (відчуження будь яким іншим чином) будь якого нерухомого майна Підприємства, у тому числі Приміщення загальною площею 196,1 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний помер об`єкта нерухомого майна 52130256101) для будь-якої юридичної чи фізичної особи з моменту його придбання 27 березня 2015 року до дня написання цієї заяви. Про рішення №1 засновника ПП "Чарівна калина" від 10 лютого 2022 року власнику стало відомо із тексту спірного договору від 14 лютого 2022 року (копії посвідченої нотаріально 28 червня 2022 року), таке рішення власник не підписував з текстом такого рішення я не знайомий.

25.10.2022 року до суду від Позивача надійшла заява до якої він приєднав копію супровідного листа за вихідним № 39/01-16 від 26 вересня 2022 року приватного нотаріуса А.М. Олинець та копію рішення власника ПП "Чарівна калина" №1 від 10.02.2022 року.

Відповідач подав до суду відзив на позов в якому не заперечував обставин викладених у заяві свідка. Відповідно до частини четвертої статті 165 ГПК України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті.

За приписами статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Враховуючи те, що Відповідач також не заперечує вказані у заяві свідка обставини у заперечені на відповідь на відзив, усних та письмових поясненнях, суд вважає доведеною ту обставину, що єдиний власник ПП "Чарівна калина" ОСОБА_4 не приймала та підписувала рішення власника ПП "Чарівна калина" №1 від 10.02.2022 року на підставі якого було укладено спірний договір.

При вирішення питання про те чи є рішення власника Позивача про надання згоди на вчинення спірного договору обов`язковою передумовою у цьому спорі, суд виходив з такого.

Відповідно до частини першої статті 62 ГК України підприємством є самостійний суб`єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб`єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

Приватним підприємством визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці, а також підприємство, що діє на основі приватної власності суб`єкта господарювання - юридичної особи (частина перша статті 113 цього ж Кодексу).

Частиною першою статті 63 ГК України передбачена класифікація підприємств за ознакою форми власності. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11.06.2019 року у справі № 917/1338/18 (провадження № 12-23гс19) погодилась із висновком у постанові Верховного Суду від 03.10.2018 у справі № 917/1887/17, що характеристика юридичної особи як приватного підприємства - це характеристика того, на підставі якої власності його створено.

Отже, приватне підприємство - це не окрема організаційно-правова форма юридичної особи, а класифікуюча ознака юридичних осіб залежно від форми власності.

Разом із цим, за ознакою наявності чи відсутності учасників юридичні особи поділяються на товариства та установи, у зв`язку із чим приватне підприємство є товариством, оскільки воно має хоча б одного учасника.

Відповідно до частини першої статті 84 ЦК України товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (підприємницькі товариства), можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи чи сільськогосподарські кооперативи, сільськогосподарські кооперативні об`єднання, що діють з метою одержання прибутку. Отже, якщо приватне підприємство створене для ведення підприємницької діяльності й розподілу прибутку між учасниками (засновниками), то таке приватне підприємство є підприємницьким товариством.

Встановлення виду підприємницького товариства, до якого належить приватне підприємство, а саме, що приватне підприємство є господарським товариством (зокрема, товариством з обмеженою або додатковою відповідальністю) або кооперативом (зокрема, сільськогосподарським кооперативом, сільськогосподарським кооперативним об`єднанням), у кожному конкретному випадку зумовлюватиме застосування до спірних правовідносин відповідного законодавства, зокрема законів України «Про господарські товариства», «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», «Про кооперацію», «Про сільськогосподарську кооперацію».

Для визначення виду підприємницького товариства, до якого належить ПП у цій справі, слід виходити з такого.

У справі, яка розглядається, судами встановлено, що ПП створено з метою здійснення ринкових взаємовідносин і отримання прибутку шляхом виконання робіт і надання послуг у сферах, визначених предметом його діяльності; ПП має статутний капітал, поділений на частки, та не встановлено наявності в його статуті положень, які передбачають, що один член кооперативу має один голос у вищому органі, зокрема, з можливістю мати додаткову кількість голосів, а також що його учасники несуть відповідальність за зобов`язаннями приватного підприємства.

ПП не випускає акції, а тому воно не може бути акціонерним товариством. Згідно із частиною третьою статті 96 ЦК України учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов`язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов`язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом.

Отже, за загальним правилом учасники (засновники) не несуть відповідальності за зобов`язаннями приватного підприємства (якщо інше не встановлено статутом). У такому випадку ПП не є повним або командитним товариством чи товариством з додатковою відповідальністю, а відповідно до статті 84 ЦК України в чинній редакції, яка встановлює вичерпний перелік підприємницьких товариств, таке підприємство може бути лише товариством з обмеженою відповідальністю або виробничим кооперативом (сільськогосподарським кооперативом, сільськогосподарським кооперативним об`єднанням).

Визначальною ознакою кооперативу є те, що один член кооперативу має лише один голос у вищому органі (абзац четвертий статті 4 Закону України «Про кооперацію», абзац перший частини третьої статті 4 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію»), з можливістю мати у певних випадках додаткову кількість голосів (абзац другий частини третьої статті 4 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію»). Отже, оскільки статутом ПП не встановлено, що один член (засновник, учасник) має один голос у вищому органі, зокрема, з можливістю мати додаткову кількість голосів, то ПП не є кооперативом.

У зв`язку із цим суд дійшов висновку, що ПП "Чарівна калина" у цій справі є товариством з обмеженою відповідальністю.

При цьому суд враховує, що в Державному класифікаторі України ДК 002:2004 «Класифікація організаційно-правових форм господарювання», затвердженому наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 28.05.2004 № 97 (далі - Класифікатор), приватне підприємство поіменовано окремою організаційно-правовою формою господарювання, однак вважає за необхідне звернути увагу, що відповідно до абзацу другого розділу 1 (Вступ) Класифікатора об`єктом класифікації є, зокрема, визначені чинним законодавством організаційно-правові форми юридичних осіб. Тобто Класифікатор самостійно не визначає організаційно-правові форми юридичних осіб, а лише містить їх систематизований виклад, який має бути заснований на формах, визначених законодавством.

Аналогічну правову позицію виклав у своїх постановах Верховний Суд: постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2022 року у справі №916/2813/18, від 11.06.2019 року у справі № 917/1338/18, від 29.06.2021року у справі № 916/2813/18

З огляду на наведене відносини з управління та діяльності приватного підприємства безпосередньо врегульовані Законом України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" № 2275-VIII в редакції, чинній на момент укладення Договору .

За приписами статті 44 закону № 2275-VIII рішення про надання згоди на вчинення правочину, якщо вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 50 відсотків вартості чистих активів товариства відповідно до останньої затвердженої фінансової звітності, приймаються виключно загальними зборами учасників, якщо інше не передбачено статутом товариства.

05.09.2022 року до суду від Позивача надійшла відповідь на відзив до якого приєднана фінансова звітність мікропідприємства Позивача на 31 грудня 2021 року. З вказаної звітності вбачається, що вартість чистих активів позивача товариства відповідно до останньої затвердженої фінансової звітності становить 1160,3 тис. грн. (рядок 1495 звітності).

Відтак, при продажу майна Позивача в 2022 році вартість якого перевищує 580 150,00 грн. необхідним є рішення власника позивача на укладання спірного договору.

До позовної заяви позивач приєднав звіт ПП ЕКФ "Приватна справа" про оцінку нежитлового приміщення адміністративний центр 49/100 частини від 12 липня 2022 року який місить висновок про вартість майна власником якого є позивач згідно якого вартість меншої частини Приміщення, адміністративного центру за адресою Рівненська область Рівненський район, м. Рівне, вул. Гагаріна, будинок 39, що залишилася у власності Позивача (49/100 частки нежитлового приміщення) становить 800 517,00 гривень без ПДВ.

15.08.2022 року до суду від Відповідача надійшов відзив на позовну заяву до якого він приєднав висновок про вартість майна від 11.02.2022 року згідно якого вартість спірного Приміщення становить 170 000,00 гривень без ПДВ.

25.10.2022 року до суду від Позивача надійшла заява до якої він приєднав звіт ТОВ "Нива експерт" про оцінку нежитлового приміщення адміністративний центр 49/100 частини від 17 жовтня 2022 року, який місить висновок про вартість майна власником якого є Позивач згідно якого вартість меншої частини Приміщення, адміністративного центру за адресою Рівненська область Рівненський район, м. Рівне, вул. Гагаріна, будинок 39, що залишилася у власності Позивача (49/100 частки нежитлового приміщення) становить 1 387 215,00 гривень без ПДВ.

Щодо приєднаного Відповідачем до матеріалів справи висновку про вартість майна від 11.02.2022 року то суд не бере до розгляду вказаний доказ з огляду на наступне.

З висновку про вартість майна від 11.02.2022 року неможливо встановити який саме об`єкт нерухомості був оцінений згідно вказаного висновку. У висновку вказана назва об`єкта оцінки: нежитлове приміщення, адміністративного центру, загальною площею 196,1 кв.м., за адресою Рівненська обл. , м. Рівне, вул. Гагаріна, буд. 39. Однак, як вбачається із матеріалів справи, зокрема із звіту ПП ЕКФ "Приватна справа" від 12 липня 2022 року та звіту ТОВ"Нива експерт" від 17 жовтня 2022 року спірне майно є частиною нежитлового приміщення (51/100 частки), загальною площею 196,1 кв.м., за адресою Рівненська обл. , м. Рівне, вул. Гагаріна, буд. 39, яке знаходиться у трьохповерховій будівлі адміністративного центру, тобто спірне майно є частиною багатьох приміщень, які розміщені за адресою Рівненська обл. , м. Рівне, вул. Гагаріна, буд. 39. У висновку не вказано на якому поверсі знаходиться об`єкт оцінки. На відміну від висновку про вартість майна, який міститься у ПП ЕКФ "Приватна справа" від 12 липня 2022 року. В висновку не вказано що власником (балансоутримувачем) об`єкту оцінки є "Чарівна калина", вказано лише, що підприємство є замовником оцінки. В матеріалах справи відсутні докази того, що станом на день укладання оспорюваного договору у ПП "Чарівна калина" були відсутні інші об`єкти нерухомості за адресою Рівненська обл. , м. Рівне, вул. Гагаріна, буд. 39.

Стаття 3 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" визначає, що процедури оцінки майна встановлюються нормативно-правовими актами з оцінки майна. У випадках проведення незалежної оцінки майна складається звіт про оцінку майна.

Відповідно до статті 12 вказаного закону звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб`єкта оціночної діяльності.

Вимоги до змісту звіту про оцінку майна, порядку його оформлення та рецензування встановлюються положеннями (національними стандартами) оцінки майна. Зміст звіту про оцінку майна повинен містити розділи, що розкривають зміст проведених процедур та використаної нормативно-правової бази з оцінки майна.

Тобто висновок ТОВ "Тор альянс-груп" про вартість майна від 11.02.2022 року є складовою відповідного звіту про оцінку майна, однак відповідачем не було приєднано до матеріалів справи такий звіт.

За приписами статті 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Крім того, суд звертає увагу на те, що у висновку про вартість майна від 11.02.2022 року вказано, що метою оцінки є визначення оціночної вартості для цілей оподаткування та нарахування і сплати інших обов`язкових платежів які справляються відповідно до чинного законодавства.

Відповідно до пункту 172.3. статті 172 ПК України дохід від продажу об`єкта нерухомості визначається виходячи з ціни, зазначеної в договорі купівлі-продажу, але не нижче оціночної вартості такого об`єкта, розрахованої модулем електронного визначення оціночної вартості Єдиної бази даних звітів про оцінку, або не нижче ринкової вартості такого об`єкта, визначеної суб`єктом оціночної діяльності (оцінювачем) відповідно до законодавства та зазначеної у звіті про оцінку, зареєстрованому в Єдиній базі даних звітів про оцінку.

Відповідач не приєднав до матеріалів справи доказів про те, що висновок про вартість майна від 11.02.2022 року зареєстрований в Єдиній базі даних звітів про оцінку, або про те, що вартість розрахована модулем електронного визначення оціночної вартості Єдиної бази даних звітів про оцінку .

Згідно частини першої статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З огляду на наведене висновок про вартість майна від 11.02.2022 року не підтверджує ринкову вартість Приміщення, крім того Звіт не є неналежним доказом у розумінні статті 76 ГПК України, так як не підтверджує обставини у порядку встановленим чинним законодавством.

В той же час, звіт ПП ЕКФ "Приватна справа" від 12 липня 2022 року та звіт ТОВ"Нива експерт" від 17 жовтня 2022 року містять відомості, які дають можливість ідентифікувати об`єкт нерухомості який оцінюється. На сторінці 3 звіту ПП ЕКФ "Приватна справа" від 12 липня 2022 року та у висновку про вартість майна вказано, що замовником та балансоутримувачем об`єкту оцінки є ПП "Чарівна калина" код ЄДРПОУ 35959955, на сторінці 17 вказано поверх розташування, в додатках міститься копія договору купівлі-продажу майна яке оцінюється. У висновку про вартість майна ТОВ "Нива експерт" від 17 жовтня 2022 року вказано, що замовником та власником майна, що оцінюється є ПП "Чарівна калина", в додатках міститься копія договору купівлі-продажу майна яке оцінюється, витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

З матеріалів справи вбачається, що нерухоме майно, яке є предметом цього спору, є часткою (51/100) нежитлового приміщення, адміністративного центру, загальною площею 196,1 кв.м., за адресою Рівненська область Рівненський район, м. Рівне, вул. Гагаріна, будинок 39, а звіт ПП ЕКФ "Приватна справа" від 12 липня 2022 року та звіт ТОВ "Нива експерт" від 17 жовтня 2022 року містить оцінку вартості нерухомого майна іншої частини нежитлового приміщення, адміністративного центру, загальною площею 196,1 кв.м., за адресою Рівненська область Рівненський район (49/100).

Тобто вартість (51/100) нежитлового приміщення не може бути суттєво меншою оціночної вартості частки (49/100) цього ж приміщення станом на день продажу (170 000,00 грн. проти 1 664 658,00 грн.). Докази які б спростовували такий висновок відсутні в матеріалах справи. Крім того, суд бере до уваги, що відповідач у своєму заперечені на клопотання про призначення судової експертизи заперечував проти призначення судової експертизи посилаючись у тому числі на наявність такого доказу як звіт ПП ЕКФ "Приватна справа" від 12 липня 2022 року .

Звіт ПП ЕКФ "Приватна справа" від 12 липня 2022 року складений перед зверненням позивача до суду містить висновок про те що вартість майна - частки (49/100) нежитлового приміщення, адміністративного центру, загальною площею 196,1 кв.м., за адресою Рівненська область Рівненський район, м. Рівне, вул. Гагаріна, будинок 39 становить 800 517,00 гривень без ПДВ, звіт ТОВ "Нива експерт" від 17 жовтня 2022 року складений станом на дату продажу спірного майна 14 лютого 2022 року свідчить, що станом на день укладання оспорюваного договору вартість вказаної частки (49/100) становить 1 664 658,00 гривень з ПДВ.

З огляду на наведене суд прийшов до висновку, що рішення власника Позивача про надання згоди на вчинення спірного договору є обов`язковою передумовою відповідно до статті 44 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю".

Норми права, що підлягають до застосування, та мотиви їх застосування, оцінка аргументів, наведених сторонами.

Згідно з частиною 1 та пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини 1 статті 174 ГК України, господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 статті 179 ГК України визначено, що майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

За змістом частини 1 статті 509 ЦК України та частини 1 статті 173 ГК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підстави недійсності правочинів визначаються положенням статті 215 ЦК України.

Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ст. 203 ЦК України).

Згідно з частиною 3 статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною 1 статті 216 ЦК України встановлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Статтею 228 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Верховний Суд у постанові від 20.10.2021 року у справі № 910/4089/20 вказав, що необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що суперечить інтересам держави і суспільства (за ч. 3 ст. 228 ЦК України), є наявність наміру хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків. Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов`язання, а також наявність наміру у кожної із сторін. Наявність такого наміру у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність договору, що укладається, і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Такі ж висновки Верховний Суд зазначив у постанові від 23.11.2021 року у справі № 904/2741/19.

Намір юридичної особи визначається як намір тієї посадової або іншої фізичної особи, яка підписала договір, маючи на це належні повноваження. За відсутності останніх наявність наміру у юридичної особи не може вважатися встановленою.

У частині 3 статті 5 ГК України врегульовано, що суб`єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.

Таким чином, здійснивши правовий аналіз частини 3 статі 228 ЦК України, можна зробити висновок, що ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства. Подібні висновки Верховного Суду наведені у постановах від 16.06.2020 року у справі № 910/6271/17, від 20.10.2021 року у справі № 910/4089/20.

Наявність такого наміру (умислу) у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Аналогічні висновки наведені у постановах Верховного Суду від 20.03.2019 року у справі № 922/1391/18, від 15.12.2021 року у справі № 910/6271/17.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно з частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Стаття 92 Цивільного кодексу України визначає, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Верховний суд неодноразово зазначав, що добросовісність (п.6 ч.1 ст.3 ЦК України) це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Особи, які виступають від імені юридичної особи, в тому числі ті, що ухвалюють рішення про вчинення правочинів, зобов`язані діяти добросовісно і розумно, в найкращих інтересах товариства (подібна позиція викладена в постановах ВП ВС від 22.10.2019 року у справі № 911/2129/17, від 10.04.2019 року у справі № 390/34/17, від 28.04.2021 у справі № 908/522/20)

Як вбачається з матеріалів справи Позивач придбав Приміщення згідно договору купівлі-продажу посвідченого 27.03.2015 року приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Прокопчуком О.П. за № 92 за ціною 234 819,50 гривень, що підтверджується у тому числі платіжним дорученням №3015 від 27 березня 2015 року.

Продаж Приміщення було здійснено за ціною 170000,00 гривень, нижчою ціни придбання.

Крім того, Позивач зареєстрований платником податку на додану вартість з 09 лютого 2009 року, реєстрацію платника ПДВ призупинено на період дії воєнного стану з 13 червня 2022 року, тобто на момент укладання спірного договору Позивач був платником податку на додану вартість.

Підпунктом 14.1.129 статті 14 ПК України визначено, що об`єкти нежитлової нерухомості це будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду.

Правові основи оподаткування ПДВ встановлено розділі V та підрозділу 2 розділу XX ПК України.

Згідно з пунктом 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів/послуг, місце постачання яких відповідно до статті 186 ПК України розташоване на митній території України.

Під постачанням товарів розуміється будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду (підпункт 14.1.191 пункту 14.1 статті 14 ПК України). При цьому продаж (реалізація) товарів це будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів (підпункт. 14.1.202 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Враховуючи вищевикладене, операції з продажу нерухомого майна є об`єктом оподаткування ПДВ.

Відповідно до пункту 193.1. статті 193 ПК України для операцій з продажу нерухомого майна застосовується ставка 20%.

З огляду на наведе, навіть з врахуванням у висновку про вартість майна від 11.02.2022 року, на яку Відповідач посилається у свої запереченнях, продаж Приміщення мав би відбуватися за ціною не менше ніж 204 000,00 гривень (170000,00 гривень показник вартості Майна без ПДВ + 34 000,00 гривень 20% ПДВ).

Згідно ж звіту ТОВ "Нива експерт" від 17 жовтня 2022 року складений станом на дату продажу спірного майна 14 лютого 2022 року вартість іншої частки (49/100) майна, що залишилася у власності Позивача, становить 1 664 658,00 гривень з ПДВ.

Отже, здійснивши продаж Приміщення за 170 000,00 гривень, за ціною нижчою від ціни придбання, та значно меншою ніж ринкова вартість, Позивач не тільки не отримав жодного прибутку, від такого продажу, а навпаки, всупереч власним фінансовим інтересам поніс збитки, що свідчить про відсутність будь-якої ділової чи підприємницької мети та економічної доцільності (ефекту) такого продажу.

Оцінка господарських операцій повинна проводитися на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов вчинення конкретного правочину, з обов`язковим урахуванням його господарської мети, економічної доцільності, а також використання отриманих товарів чи послуг у подальшій діяльності підприємства.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 05.07.2019 року у справі № 910/4994/18 та постанові Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі № 927/986/17.

У своїй постанові від 19.07.2022 року у справі №904/6251/20 (904/316/21) Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вказав наступне:

22.73. …..однією із судових доктрин, виділених на сьогоднішній день національним законодавством та судовою практикою Верховного Суду є доктрина реальності господарської операції. Суть вказаної доктрини полягає в тому, що наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, а не задекларований на папері. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондується з нормами Податкового кодексу України. При цьому будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством. Окремою підставою для висновку про відсутність у платника податків права на отримання податкових переваг є: відсутність необхідних первинних документів, що підтверджують здійснення операцій, недоліки таких документів, складання таких документів при фактичному нездійсненні заявлених операцій, відображення у первинних документах недостовірних даних або даних, які неможливо віднести до операцій, що перевіряються. Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Отже, лише за умови підтвердження первинними документами господарських операцій, які є об`єктом оподаткування, платник податків має право на відображення результатів таких операцій у бухгалтерському обліку, на даних якого ґрунтується податкова звітність. Враховуючи вищевказані норми законодавства, первинні документи, які складені суб`єктами господарської діяльності на операції, що не відповідають сутності і не несуть доказовості відносно змісту здійсненої операції не є документами, які можуть бути підставою для відображення в облікових регістрах бухгалтерського та податкового обліку. Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити, зокрема, наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, Товариство повинно мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами та, які в сукупності з встановленими обставинами справи, зокрема і щодо можливостей здійснення господарюючими суб`єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для виконання умов, обумовлених договорами, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для виникнення прав та обов`язків учасників такої операції. Крім того, обов`язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у сторін договору первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв`язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю. Про неможливість здійснення господарських операцій може свідчити, зокрема, відсутність у контрагента необхідних умов для здійснення певного виду діяльності або трудових ресурсів, транспортних засобів, які є необхідними для здійснення такого виду діяльності, недостатність часу, майна тощо. Крім того, контрагент повинен мати право на зайняття відповідною діяльністю. Відповідний вид діяльності має бути передбачений його статутом та внесений до ЄДР за КВЕД. Оцінка господарських операцій повинна проводитися на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов вчинення конкретного правочину, з обов`язковим урахуванням його господарської мети, економічної доцільності, а також використання отриманих товарів чи послуг у подальшій діяльності підприємства.

Обов`язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у сторін договору первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв`язок між фактом придбання послуги і подальшою господарською діяльністю.

22.74 Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.07.2019 року у справі № 910/4994/18, від 18.03.2020 року у справі № 927/986/17.

22.75 Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності також кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податку (які є формою здійснення господарської діяльності), то розумна економічна причина має бути в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатися вчиненою в межах господарської діяльності платника податків. І лише за таких умов платник податків має право на врахування у податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій.

22.76 Вищенаведена позиція узгоджується із змістом п.п. 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, відповідно до якого розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

22.77 Зазначений правовий висновок сформовано Верховним Судом в постановах від 05.11.2019 року у справі № 818/6203/13-а (адміністративне провадження № К/9901/3574/18), від 15.01.2019 року у справі №826/4717/16 (адміністративне провадження № К/9901/32780/18).

22.78 Зміст поняття розумної економічної причини (ділової мети) передбачає обов`язкову спрямованість будь-якої операції платника податків на отримання позитивного економічного ефекту. Поняття економічного ефекту не розкрито в Податковому кодексі України. Однак, із загального розуміння характеру економічної діяльності можна дійти висновку, що економічний ефект - це приріст (збереження) активів платника податків та/або їх вартості, а так само створення умов для такого приросту (збереження) в майбутньому. Цей правовий висновок сформовано Верховним Судом в постанові від 07.03.2019 року у справі № 818/3838/15 (адміністративне провадження № К/9901/25075/18).

22.79 Реальність вчинення тієї чи іншої господарської операції безпосередньо пов`язана з наявністю розумної економічної причини (ділової мети) на її вчинення.

22.80 Розумна економічна причина (ділова мета) передбачає обов`язкову спрямованість господарської операції суб`єкта господарювання на отримання позитивного економічного ефекту.

22.81 Поняття економічного ефекту в законі не розкрито, однак, виходячи із визначення господарської діяльності, наведеного в п.п.14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, та розуміння економічної доцільності, можна дійти висновку, що економічний ефект передбачає отримання доходу, зокрема у формі приросту (збереження) активів платника податків та/або їх вартості.

22.82 Проте з визначеного Податковим кодексом України поняття ділової мети випливає, що обов`язково повинен бути намір платника податків отримати відповідний економічний ефект, тобто господарська операція (принаймні за умови досягнення поставлених завдань) має передбачати можливість отримання доходу.

Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податку (які є формою здійснення господарської діяльності), то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатися вчиненою в межах господарської діяльності платника податків. Якщо ж та чи інша операція не зумовлена розумними економічними причинами (позбавлена ділової мети), то такі операції не можуть вважатися вчиненими в межах господарської операції.

Висновки суду за результатами вирішення спору.

За результатами з`ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні, і з наданням оцінки всім аргументам учасників справи у їх сукупності та взаємозв`язку, як це передбачено вимогами ст.ст.75-79, 86 ГПК України, судом встановлено відсутність доказів наявності повноважень у представника продавця ПП "Чарівна калина" директора Захарської М.М. на укладання від імені позивача спірного правочину. Тобто зібрані у справі докази свідчать, що позивач не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності на вчинення такого правочину, що згідно ст. 215 ЦК України, є достатньою підставою для визнання такої угоди недісною.

Крім того, зібраними у справі доказами (звіт ПП ЕКФ "Приватна справа" від 12 липня 2022 року та звіт ТОВ "Нива експерт" від 17 жовтня 2022 року), підтверджується, що ціна продажу Приміщення була значно занижена, відтак, доводи Позивача щодо того, що Позивач не тільки не отримав жодного прибутку, від такого продажу, а навпаки, всупереч власним фінансовим інтересам поніс збитки, що свідчить про відсутність будь-якої ділової чи підприємницької мети та економічної доцільності (ефекту) такого продажу суд вважає обґрунтованими.

Частиною 1 ст. 73 ГПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 ГПК України ).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (ст.79 ГПК України).

Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Частиною 1 ст.78 ГПК України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частиною 1 ст.74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Також, надаючи оцінку доводам сторін, судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).

Згідно з п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 року Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 року у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Слід також зазначити, що відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 року у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994 року серія A, №303-A, п.29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 01.07.2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див.рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v.Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

З огляду на вищевикладене, всі інші аргументи, доводи та міркування сторін не прийняті судом до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення статей 203, 215, 228 ЦК України та враховуючи, що позивачем в розумінні статті 74 ГПК України доведено ті обставини, на які він посилається як на підставу заявлених позовних вимог, а також у зв`язку з наявністю фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання оспорюваного правочину недійсним і настання відповідних юридичних наслідків, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу укладеного між сторонами 14 лютого 2022 року та відновлення становище, яке існувало до порушення.

Розподіл судових витрат.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст.129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на зазначене, враховуючи, що позов визнано обґрунтованим судом в повному обсязі, судові витрати у справі по сплаті судового збору у розмірі 14978,88 грн покладаються на відповідача у справі.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-79, 91, 123, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити в повному обсязі.

2.Визнати недійсним договір купівлі-продажу укладений 14 лютого 2022 року між Приватним підприємством "Чарівна калина" (ідентифікаційний код 35959955) та Приватним підприємством "Калина-парадіз" (ідентифікаційний код 36671025) нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Олинець А.М. 14 лютого 2022 року та зареєстрований в реєстрі за № 94.

3. Відновити становище, яке існувало до порушення, шляхом повернення права власності на частку нежитлового Приміщення, адміністративного центру, загальною площею 196,1 кв.м., за адресою Рівненська область Рівненський район, м. Рівне, вул. Гагаріна, будинок 39, а саме: приміщення 1-го поверху: 1/3"2" - сходова клітка площею 4,7 кв.м.; приміщення 2-го поверху: 1/3"3 - сходова клітка площею 4,8 кв.м.; "4"- коридор площею 11,3 кв.м.; "5" - офісне приміщення площею 11.7 кв.м.; "6" - офісне приміщення площею 13,1 кв.м.; "7"- приміщення площею 12.2 кв.м.; "8"- санвузол площею 4,7 кв.м.; "9" - офісне приміщення площею 17.2 кв.м.; "10"- офісне приміщення площею 20,0 кв.м.. загальною площею 99,7 кв.м., що згідно проведеного технічного розрахунку складає 51/100 частки нежитлового приміщення, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 52130256101 за Приватним підприємством "Чарівна калина" (Україна, 35310, Рівненська обл., Рівненський р-н, село Жобрин, вулиця Лісова, будинок 1, ідентифікаційний код 35959955).

4. Стягнути з Приватного підприємства "КАЛИНА ПАРАДІЗ" (33027, м.Рівне, вул. Київська, 133, код ЄДРПОУ 36671025) на користь Приватного підприємства "ЧАРІВНА КАЛИНА" (35310, Рівненська обл., Рівненський район, с.Жобрин,, вул.Лісова,1, код ЄДРПОУ 35959955) 14 978,88 грн судового збору.

5. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.

Повний текст рішення складено та підписано 22.11.2022 року.

Суддя Н.Церковна