Постанова

від 22.02.2023 по справі 918/534/22

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2023 року Справа № 918/534/22

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Мельник О.В. , суддя Гудак А.В.

секретар судового засідання Єфімчук А.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства "Калина-парадіз" на рішення Господарського суду Рівненської області від 16.11.2022 у справі № 918/534/22 (суддя Церковна Н.Ф., повний текст рішення складено 22.11.2022)

за позовом Приватного підприємства "Чарівна калина"

до Приватного підприємства "Калина-парадіз"

про визнання недійсним договору купівлі - продажу та відновити становище, яке існувало до порушення, шляхом повернення права власності на частку нежитлового приміщення

за участю представників сторін:

позивача - Мосійчук А.П.;

відповідача - Найдич М.А.;

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Чарівна калина" (далі - позивач, ПП "Чарівна калина") звернулося до Господарського суду Рівненської області із позовом до Приватного підприємства "Калина-парадіз" (далі - відповідач, ПП "Калина-парадіз"), в якому просить суд:

- визнати недійсним договір купівлі - продажу від 14.02.2022, укладений між ПП "Чарівна калина" та ПП "Калина-парадіз";

- відновити становище, яке існувало до порушення, шляхом повернення права власності на частку (51/100 частки загальною площею 99,7 кв. м.) нежитлового приміщення адміністративного центру, загальною площею 196,1 кв. м., за адресою: Рівненська обл., Рівненський р-н, АДРЕСА_1, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 52130256101 за позивачем.

Мотивуючи позов, ПП "Чарівна калина" навело доводи щодо укладення спірного договору із порушенням приписів статей 92, 232 ЦК України, принципів розумності, добросовісності та економічної доцільності укладення спірного договору, із порушенням визначених повноважень, волі позивача на укладення спірного правочину та внаслідок зловмисної домовленості. Вказані обставини позивач назвав підставою для визнання такого правочину недійсним відповідно до вимог статей 203, 215 ЦК України та застосування, як способу захисту процедуру реституції шляхом повернення набутого в силу неправомірного правочину майна його законному власнику.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 16.11.2022 у справі № 918/534/22 позов задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу, укладений 14.02.2022 між ПП "Чарівна калина" та ПП "Калина-парадіз" нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Олинець А.М. 14.02.2022 та зареєстрований в реєстрі за № 94. Відновлено становище, яке існувало до порушення, шляхом повернення права власності на частку нежитлового приміщення, адміністративного центру, загальною площею 196,1 кв.м., за адресою: Рівненська обл., Рівненський р-н, АДРЕСА_1, а саме: приміщення 1-го поверху: 1/3"2" - сходова клітка площею 4,7 кв.м.; приміщення 2-го поверху: 1/3"3" - сходова клітка площею 4,8 кв.м.; "4"- коридор площею 11,3 кв.м.; "5" - офісне приміщення площею 11.7 кв.м.; "6" - офісне приміщення площею 13,1 кв.м.; "7" - приміщення площею 12.2 кв.м.; "8" - санвузол площею 4,7 кв.м.; "9" - офісне приміщення площею 17.2 кв. м.; "10" - офісне приміщення площею 20,0 кв.м.. загальною площею 99,7 кв.м., що згідно проведеного технічного розрахунку складає 51/100 частки нежитлового приміщення, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 52130256101 за ПП "Чарівна калина". Здійснено розподіл судових витрат.

Місцевий господарський суд дійшов висновку про відсутність у представника ПП "Чарівна калина" - директора ОСОБА_1 необхідного обсягу повноважень на укладення спірного правочину, відсутність будь-якої ділової чи підприємницької мети та економічної доцільності (ефекту) його укладення, а тому спірний договір укладено з порушенням приписів статей 203, 215, 228 ЦК України, що свідчить про наявність правових підстав для визнання його недійсним.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду першої інстанції, ПП "Калина-парадіз" звернулося до суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати дане рішення, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги зводяться до наступних аргументів:

- позивач ввів в оману суд першої інстанції щодо відсутності у нього оригіналу статуту в редакції від 04.09.2012, судом саме до позивача мали б бути застосовані наслідки, передбачені ч. 10 ст. 81 ГПК України, а також суд помилково застосував ч. 6 ст. 91 ГПК України та безпідставно не взяв до уваги як доказ статут в редакції від 04.09.2012 (зареєстрований 15.10.2012). При апеляційному розгляді підлягає дослідженню та оцінці статут позивача в редакції від 04.09.2012. Вказаний доказ не є новим доказом по справі, оскільки копія статуту позивача в редакції від 04.09.2012 уже подавалась відповідачем одночасно із відзивом на позовну заяву;

- приймаючи рішення, місцевий господарський суд виходив із того, що відчуження ПП "Чарівна Калина" приміщення відбулося за заниженою вартістю, взявши до уваги звіт про оцінку 49/100 частки нежитлового приміщення від 17.10.2022 та звіт про оцінку 49/100 частки нежитлового приміщення від 12.07.2022. В той же час, вказані звіти не можуть бути взяті до уваги судом, оскільки вони не стосуються визначення вартості спірного нежитлового приміщення (51/100 частки). Такі висновки визначають вартість іншого майна (49/100 частки), що не стосується предмета спору. Отже, ці висновки не є належними та допустимими доказами у справі;

- за спірним договором ціна продажу майна становила 170 000 грн, при цьому балансова вартість цього майна, яка обліковувалась позивачем на дату продажу, складає 161 036, 69 грн Тобто, від продажу приміщення позивачем отримано дохід, а не збитки;

- у рішенні суд першої інстанції помилково вважає, що вартість продажу спірного майна не може бути меншою оціночної вартості, оскільки жодним законодавчим актом не передбачено обов`язкового проведення оцінки майна при його продажу юридичною особою;

- у висновку про вартість майна від 11.02.2022 величина вартості майна становить 170 000 грн, при цьому показник вартості не враховує податок на додану вартість. У спірному договорі сторони правильно визначили ціну (договірну) вартість. Також ПК України не правомірно був застосований судом першої інстанції до спірних правовідносин;

- у рішенні суд приходить висновку, що для продажу спірного майна необхідна була згода власника (засновника) ПП "Чарівна калина" та про відсутність у ОСОБА_1 необхідного обсягу повноважень. Однак, згідно розділу VI статуту ПП "Чарівна Калина", що затверджений рішенням засновника від 04.09.2012, передбачено чіткий перелік повноважень засновника по управлінню підприємством, серед яких відсутні повноваження щодо надання згоди на відчуження майна. Згідно положень статуту всі інші рішення щодо діяльності підприємства (у т.ч. щодо розпорядження майном підприємства) приймає директор підприємства. Тобто жодних обмежень директора на укладення спірного правочину статутом ПП "Чарівна Калина" не передбачено. Таким чином, позивачем прийнятим статутом було уповноважено директора на розпорядження майном, у тому числі укладати договори купівлі-продажу, без додаткового прийняття рішення власником підприємства;

- суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що для продажу спірного майна необхідна була згода власника згідно положень ст. 44 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю". Суд із власної ініціативи вирахував розмір чистих активів підприємства у сумі 1160 тис. грн, та вважав, що при продажу майна позивача в 2022 році, вартість якого перевищує 580 150 грн необхідним є рішення власника позивача на укладання спірного договору;

- оскільки вартість майна, що є предметом спірного правочину не перевищує 50 % вартості чистих активів товариства відповідно до останньої затвердженої фінансової звітності, оскільки статутом ПП "Чарівна Калина" по іншому врегульовано питання прийняття рішення про продаж майна, то суд помилково дійшов висновку про необхідність надання згоди зі сторони власника позивача на вчинення спірного правочину відповідно до ст. 44 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю";

- суд визнав недійсним спірний правочин в тому числі на підставі ст. 228 ЦК України, вважаючи, що правочин порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства. Однак, у рішенні суду не зазначено, в чому ж полягає невідповідність спірного правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам;

- у позові позивач вказує на недійсність спірного правочину з підстав, передбачених ст. 232 ЦК України, а в рішенні суд обґрунтовує недійсність спірного договору нормою ст. 228 ЦК України. Отже, безпосередньо судом, всупереч вимог ГПК, змінені підстави позову;

- суд прийняв рішення про повернення до стадії підготовчого провадження після його закриття без наявності вагомих обставин та долучив до матеріалів справи докази, що були поданні з порушенням норм процесуального права (звіт про оцінку 49/100 частки від 17.10.2022);

- враховуючи те, що в статуті ПП "Чарівна Калина" були врегульовані правовідносини щодо порядку використання, відчуження майна тощо, є необґрунтованими висновки суду про те, що ПП "Чарівна Калина" є товариством з обмеженою відповідальністю та на нього поширюється дія Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю". Стаття 44 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" помилково була застосована судом першої інстанції.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.12.2022 відкрито провадження за апеляційною скаргою ПП "Калина парадіз" на рішення Господарського суду Рівненської області від 16.11.2022 у справі № 918/534/22. Розгляд апеляційної скарги призначено на 01.02.2023 об 14:30 год.

ПП "Чарівна Калина" надіслало до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить суд рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Позивач зазначає наступне:

- безпідставними є доводи скаржника про те, що згідно акту від 08.06.2022, яким заступник директора позивача передавав директору позивача документи, не могло бути передано діючу редакцію статуту ПП "Чарівна Калина" від 07.06.2022 так як вказана редакція статуту була передана на реєстрацію 10.06.2022;

- матеріалами справи підтверджується, що суд першої інстанції витребував у відповідача оригінал статуту ПП "Чарівна Калина", що затверджений рішенням засновника від 04.09.2012, копія якого приєднана відповідачем до матеріалів справи, а відповідач зобов`язався надати його для огляду в суді;

- посилання відповідача на те, що порядок витребування оригіналу письмового доказу, копія якого приєднана до матеріалів справи, регулюється статтею 81 ГПК України є хибним;

- безпідставним є твердження відповідача про те, що приєднана до апеляційної скарги копія статуту ПП "Чарівна Калина" від 04.09.2012, яка затверджена державним реєстратором 01.12.2022 не є новим доказом, оскільки копія статуту позивача в редакції від 04.09.2012 уже подавалась відповідачем одночасно із відзивом на позовну заяву. До відзиву на позов, який відповідач подав до суду першої інстанції, було приєднано копію статуту ПП "Чарівна Калина" від 04.09.2012, яка відповідно до ст. 91 ГПК України мала б бути виготовлена з оригіналу такого статуту, однак відповідач у своїй апеляційній скарзі стверджує, що оригіналу статуту ПП "Чарівна Калина" від 04.09.2012 у відповідача не було, а твердження про те, що такий оригінал знаходиться у позивача спростовується матеріалами справи. Відзначає, що ні у відзиві на позов, ні у апеляційній скарзі відповідач не пояснив суду де і за яких умов ним була отримана копія статуту, приєднаного ним до відзиву. Тобто неможливо встановити чи існував оригінал статуту ПП "Чарівна Калина" від 04.09.2012, завірену не належним чином копію якого відповідач приєднав до відзиву. В свою чергу, до апеляційної скарги відповідач приєднав копію, яка зроблена з копії статуту ПП "Чарівна Калина" від 04.09.2012, яка виготовлена 01.12.2022 державним реєстратором. Тобто, такий документу, як копія статуту ПП "Чарівна Калина" від 04.09.2012, яка виготовлена 01.12.2022 державним реєстратором не існувало під час розгляду справи судом першої інстанції. З огляду на вищевикладене, відповідачем приєднано до матеріалів новий доказ;

- матеріали справи не містять доказів неможливості подання відповідачем до суду першої інстанції вказаного доказу з причин, що об`єктивно не залежали від нього, навпаки, з матеріалів справи вбачається, що у судовому засіданні, яке відбулося 20.09.2022 суд першої інстанції витребував у відповідача статут, відповідач повідомив, що він в його наявний та зобов`язався надати його для огляду в суді, однак в подальшому поясненням від 23.09.2022 відмовився надавати такий доказ;

- позивач вважає безпідставними твердження про те, що звіти про оцінку 49/100 частки нежитлового приміщення від 17.10.2022 та від 12.07.2022 не можуть бути взяті до уваги судом, оскільки вони не стосуються визначення вартості спірного нежитлового приміщення (51/100 частки). Окрім того, судом взято до уваги два суперечливих між собою докази, подані позивачем: у звіті про оцінку 49/100 частки нежитлового приміщення від 17.10.2022 вартість 49/100 частки визначена у 1387215 грн, а у звіті від 12.07.2022 у 800 517 грн;

- висновок ТОВ "Тор альянс-груп" про вартість майна від 11.02.2022 є складовою відповідного звіту про оцінку майна, однак відповідачем не було приєднано до матеріалів справи такий звіт, внаслідок чого з висновку про вартість майна від 11.02.2022 неможливо встановити який саме об`єкт нерухомості був оцінений згідно вказаного висновку;

- не дивлячись на те, що фактично ОСОБА_1 являючись одночасно директором позивач та відповідача, будучи також власником відповідача передала без відома та згоди власника позивача спірне приміщення собі у власність, формально це відбувалося як господарська операція (купівля-продаж нерухомого майна) між двома юридичними особами - платниками податків. Враховуючи наведене, до договору з продажу нерухомого майна юридично особою - резидентом України застосовуються норми Податкового кодексу України. Відповідно відсутність у договорі розумної економічної причини (ділової мети) суперечить Податковому кодексу України, який відповідно до статті 4 Цивільного кодексу України є актом цивільного законодавства України, що, відповідно до статей 203, 215 ЦК України, є самостійною підставою недійсності правочину, про що, у тому числі, вказано в пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними";

- у заяві від 24.10.2022 позивачем по кожному доказу було надано обґрунтування неможливість його подання разом із позовом на відповіддю на відзив. Щодо копії рішення власника ПП "Чарівна калина" від 07.06.2022 та статуту позивача від 07.06.2022, то вказані докази не були надані суду разом із позовом та відповіддю на відзив у зв`язку із тим, що відповідач у своїх поясненнях від 23.09.2022 (подані після подання позивачем позову та відповіді на відзив) стверджує, що у позивач діяв на підставі трьох редакції статуту. До вказаного пояснення саме відповідач з порушенням ст. 80 ГПК України приєднав нові докази. Рішення власника ПП "Чарівна калина" від 07.06.2022 та статуту позивача від 07.06.2022 підтверджує, що позивач діяв на підставі чотирьох редакцій і лише три з них наявні у позивача;

ПП "Калина-парадіз" надіслало до суду відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якій вказує на наступне:

- у заступника директора відсутня діюча редакція статуту ПП "Чарівна калина" від 07.06.2022; діючу редакцію від 07.06.2022 статуту ПП "Чарівна Калина" було подано на реєстрацію та зареєстровано лише 10.06.2022, а акт датований 08.06.2022. Оскільки редакція статуту від 07.06.2022 стала діючою та могла бути передана лише після 10.06.2022, позивачу за актом від 08.06.2022 було передано статут в редакції від 04.09.2012.

- як вбачається із самого акту від 08.06.2022, позивачу було передано, окрім статуту ПП "Чарівна Калина", в тому числі і рішення засновника ОСОБА_2 про передачу всіх майнових прав на ПП "Чарівна Калина" ОСОБА_3 від 04.09.2012, що є підтвердженням передачі статуту саме в редакції від 04.09.2012;

- статут в редакції від 07.06.2022 було затверджено рішенням № 3 від 07.06.2022, про передачу рішення в акті від 08.06.2022 не згадується. Окрім того, рішенням від 04.09.2012 було передано всі майнові права на ПП "Чарівна Калина" ОСОБА_3 , саме вона є підписантом статуту від 04.09.2012, а тому оригінал статуту від 04.09.2012 знаходиться у позивача, а не у відповідача;

- саме позивач ввів в оману суд щодо відсутності у нього оригіналу статуту в редакції від 04.09.2012, а тому судом першої інстанції помилково було застосовано ч. 6 ст. 91 ГПК України та безпідставно не було взято до уваги як доказ статут в редакції від 04.09.2012 (зареєстрований 15.10.2012);

- твердження позивача про те, що копія статуту, приєднана до апеляційної скарги є новим доказом, спростовується тим, що копія статуту позивача в редакції від 04.09.2012 уже подавалась відповідачем одночасно із відзивом на позовну заяву та є ідентичною копії статуту, приєднаного до апеляційної скарги, оскільки містить аналогічні положення, номери запису реєстрації, підпис засновника ОСОБА_3 ;

- як вбачається зі змісту висновку ТОВ "ТОР Альянс-груп" про вартість майна від 11.02.2022, останній складено згідно з вимогами п. 60 Національного Стандарту № 1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав" (затверджено постановою КМУ від 10.09.2003 № 1440). Даний висновок містить всю необхідну інформацію про об`єкт нерухомості, що підлягає оцінці, та визначає величину вартості 51/100 частки, що складає 99,7 кв. м. загальної площі, отриману в результаті оцінки 170 000 грн. В той же час, звіти про оцінку 49/100 частки нежитлового приміщення від 17.10.2022 та від 12.07.2022 не є належними та допустимими доказами, оскільки вони не стосуються визначення вартості спірного нежитлового приміщення (51/100 частки). Такі висновки визначають вартість іншого майна (49/100 частки), що не стосується предмета спору;

- що стосується твердження позивача про відсутність будь-якої ділової чи підприємницької мети та економічної доцільності (ефекту) від продажу приміщення за 170 000 грн, то відповідач вказує, що за спірним договором купівлі-продажу ціна продажу майна становить 170000 грн, при цьому балансова вартість цього майна, яка обліковувалась позивачем на дату продажу, складає 161 036, 69 грн. Тобто, від продажу приміщення позивачем отримано дохід, а не збитки.

В судовому засіданні 22.02.2023 представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, просить її задоволити, рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити в позові.

Представник позивача в судових засіданнях 01.02.2023 та 22.02.2023 заперечив доводи апеляційної скарги, просить відмовити в її задоволенні, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як встановлено апеляційним судом, на підставі договору купівлі-продажу від 28.05.2015, ПП "Чарівна калина" є власником 49/100 частки будівлі нежитлового приміщення, адміністративного центру, яка знаходиться в АДРЕСА_1 , загальною площею нежитлового приміщення 196,1 кв.м. Сума продажу майна за договором складає 224 799, 31 грн (т. 1, а. с. 45, 46).

До матеріалів справи надано копію рішення засновника (учасника) ПП "Чарівна калина" ОСОБА_3 від 10.02.2022 № 1, яким надано згоду на продаж ПП "Калина-парадіз" належного ПП "Чарівна калина" нерухомого майна, а саме: 51/100 офісного приміщення площею 99,7 кв.м., що розташоване на 2 поверсі нежитлової будівлі офісного центру за адресою: АДРЕСА_1 , по вартості, яка буде визначена суб`єктом оціночної діяльності станом на 10.02.2022 (т. 1. а.с. 189).

14.02.2022 між ПП "Чарівна калина" (продавець) та ПП "Калина-парадіз" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого продавець передав у власність покупцю належну продавцю на праві власності частку нежитлового приміщення, адміністративного центру, загальною площею 196,1 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: приміщення 1-го поверху: 1/3"2" - сходова клітка площею 4,7 кв.м.; приміщення 2-го поверху: 1/3"3" - сходова клітка площею 4,8 кв.м.; "4"- коридор площею 11,3 кв.м.; "5" - офісне приміщення площею 11.7 кв.м.; "6" - офісне приміщення площею 13,1 кв.м.; "7"- приміщення площею 12.2 кв.м.; "8"- санвузол площею 4,7 кв.м.; "9" - офісне приміщення площею 17.2 кв.м.; "10"- офісне приміщення площею 20,0 кв.м. загальною площею 99,7 кв.м., що згідно проведеного технічного розрахунку складає 51/100 частки нежитлового приміщення (т. 1, а.с. 9. 10).

Із сторони позивача договір був підписаний ОСОБА_1 , яка станом на день вчинення договору була директором ПП "Чарівна калина" та діяла на підставі статуту, протоколу № 1 загальних зборів засновників товариства від 09.01.2012 та рішення № 1 засновника товариства від 10.02.2022, а зі сторони відповідача договір був підписаний ОСОБА_5 , який діяв на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу Олинцем В.П. 14.02.2022.

Як вказує позивач, здійснюючи оплату за договором купівлі-продажу від 14.02.2022, відповідач перерахував позивачу 120 000 грн, як кошти самого позивача, які ним були попередньо перераховані відповідачу як безвідсоткову позику згідно договору від 10.02.2022 № 01/02/2, укладеного між ПП "Чарівна калина" (позикодавець) та ПП "Калина-парадіз" (позичальник). Більш того, із 50 000 грн, які залишились, 40 000 грн ОСОБА_1 від імені позивача перерахувала собі особисто як безвідсоткову позику згідно договору від 01.04.2022 № 01-01/22/5, який укладено між ОСОБА_1 (позичальник) та ПП "Чарівна калина" (позикодавець) (платіжне доручення від 08.04.2022 № 1352) (т. 1, а. с. 11-15).

Із витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 29430478 від 18.07.2022 вбачається, що на день укладання договору засновником (учасником), бенефіціарним власником та директором ПП "Калина-парадіз" була ОСОБА_1 (т. 1. а. с. 61-68).

Згідно із нотаріально посвідченої заяви свідка ОСОБА_3 , яка є одноособовим власником ПП "Чарівна калина" від 20.07.2022 р., вбачається, що власником ПП "Чарівна калина", ні усно ні письмово, не приймалося рішення про продаж будь-якого нерухомого майна Підприємства, у тому числі Приміщення загальною площею 196,1 кв. м., за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний помер об`єкта нерухомого майна 52130256101) для будь-якої юридичної чи фізичної особи з моменту його придбання 27.03.2015 до дня написання цієї заяви. Про рішення № 1 засновника ПП "Чарівна калина" від 10.02.2022 власнику стало відомо із тексту спірного договору від 14.02.2022 (копії посвідченої нотаріально 28.06.2022), таке рішення власник не підписував з текстом такого рішення не знайомий (т. 1, а. с. 79).

Згідно долученої до матеріалів справи копії статуту ПП "Чарівна калина", затвердженого рішенням засновника від 04.09.2022, у розділі VI "Управління підприємством" пунктом 6 визначено повноваження засновника по управлінню підприємством та передбачено. що директор має право приймати всі інші рішення щодо діяльності підприємства (т. 1, а. с. 115-123). Оригінал статуту до суду не був наданий.

До матеріалів справи позивачем долучено фінансову звітність ПП "Чарівна калина", станом на 31.12.2021 із якої вбачається, що вартість чистих активів позивача відповідно до останньої затвердженої фінансової звітності становить 1160,3 тис. грн. (рядок 1495 звітності) (т. 1, а. с. 147).

До матеріалів справи позивачем долучено звіт ПП ЕКФ "Приватна справа" про оцінку нежитлового приміщення адміністративний центр 49/100 частини від 12.07.2022, згідно якого вартість меншої частини приміщення, адміністративного центру за адресою: АДРЕСА_1, що залишилася у власності позивача (49/100 частки нежитлового приміщення) становить 800 517 грн без ПДВ (т. 1, а. с. 16-43).

До матеріалів справи відповідачем долучено висновок про вартість майна від 11.02.2022, згідно якого вартість нежитлового приміщення, адміністративного центру за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 196,1 кв.м., становить 170 000 грн без ПДВ (т. 1, а. с. 114).

До матеріалів справи позивачем долучено звіт ТОВ "Нива експерт" про оцінку нежитлового приміщення адміністративний центр 49/100 частини від 17.10.2022, згідно якого вартість меншої частини приміщення, адміністративного центру за адресою: АДРЕСА_1, що залишилася у власності позивача (49/100 частки нежитлового приміщення) становить 1 387 215 грн без ПДВ (т. 1, а. с. 198-251).

Причиною спору у даній справі стало питання про наявність або відсутність підстав для визнання недійсним договору купівлі - продажу від 14.02.2022, укладеного між ПП "Чарівна калина" та ПП "Калина-парадіз" та застосування, як способу захисту процедуру реституції шляхом повернення набутого в силу неправомірного правочину майна його законному власнику.

Позивач вважає, що спірний договір укладений із порушенням вимог чинного законодавства, принципів розумності, добросовісності та економічної доцільності укладення спірного договору, із порушенням визначених повноважень, за відсутності волі позивача на укладення спірного правочину та внаслідок злочинної домовленості.

Надаючи в процесі апеляційного розгляду оцінку обставинам у справі в їх сукупності, колегія суддів зазначає, що за змістом ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво - чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (ч. 4 цієї ж статті).

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203 ЦК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст. 626 ЦК України).

Відповідно до ст. 203 ЦК України загальними вимогами, додержання яких є необхідними для чинності правочину, є, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Стаття 215 ЦК України підставою недійсності правочину визначає недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом на підставі законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, 14.02.2022 між ПП "Чарівна калина" (продавець) та ПП "Калина-парадіз" (покупець) укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого продавець передав у власність покупцю належну продавцю на праві власності частку нежитлового приміщення, адміністративного центру, загальною площею 196,1 кв. м., за адресою: АДРЕСА_1 , вартість якої становить 170 000 грн.

В преамбулі вказаного договору зазначено, що від імені ПП "Чарівна калина" (продавець) діє директор ОСОБА_1 на підставі статуту, протоколу № 1 загальних зборів засновників товариства від 09.01.2012 та рішення № 1 засновника товариства від 10.02.2022, зі сторони ПП "Калина-парадіз" (покупець) - повірений ОСОБА_5 на підставі довіреності від 14.02.2022.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Представництво характеризується такими ознаками: цивільні права та обов`язки належать одній особі, а здійснюються безпосередньо іншою; представник вчиняє певні юридичні дії (вчинення виключно фактичних (не юридичних) дій представництвом не охоплюється); представник діє не від свого імені, а від імені іншої особи; представник діє виключно в межах наданих йому повноважень; правові наслідки настають не для представника, а для особи, яку він представляє (висновок Верховного Суду у постанові від 17.03.2021 у справі № 360/1742/18).

Тобто, правочин завжди має вчинятися в інтересах сторони, яку представляють, незалежно від того, вчиняється такий правочин з перевищенням наданих представнику повноважень, чи без такого перевищення.

З метою забезпечення інтересів цієї особи представнику заборонено вчиняти представницький правочин у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є. Вказане знайшло своє відображення у нормі ЦК України, а саме в частині 3 статті 238 цього Кодексу, якою чітко і однозначно визначено, що представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

У постанові від 01.12.2021 у справі № 908/3467/19 Верховний Суд вказав, що для цілей застосування частини третьої статті 238 ЦК України словосполучення "у своїх інтересах" потрібно розуміти таким чином, що представник не може вчиняти від імені особи, яку він представляє, правочин щодо себе особисто (тобто бути стороною цього правочину) або іншим шляхом на шкоду інтересам довірителя, в тому числі на користь інших осіб, включаючи і тих, представником яких він одночасно є.

Верховний Суд у вказаній постанові відмітив, що у випадку укладення представником правочину з самим собою довіритель не повинен доводити, що цей правочин укладено не в його інтересах, збитковість правочину, недобросовісність чи нерозумність дій довірителя. По суті, положення частини третьої статті 238 ЦК України надають довірителю право визнати недійсним відповідний правочин, незалежно від того на яких умовах він укладений. На довірителя не покладається тягар доведення невигідності умов такого договору, його збитковості. Його укладення не в інтересах довірителя презюмується.

В свою чергу у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.10.2019 у справі №923/876/16 вказано, що представник має завжди діяти у найкращих інтересах довірителя і, відповідно до частини третьої статті 238 ЦК України, представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом (п. 49).

Вчинення правочину щодо самого себе, тобто не в інтересах довірителя, а у своїх власних, є підставою для визнання такого правочину недійсним. Правило, передбачене частиною третьою статті 238 ЦК України, покликане гарантувати інтереси особи, яку представляють, від можливих зловживань з боку представника.

Зазначене узгоджується також із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 16.05.2019 у справі № 401/2995/16-ц, від 10.11.2021 у справі № 757/50762/18-ц.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , на момент укладення договору купівлі-продажу від 14.02.2022, була директором ПП "Чарівна калина" та засновником (учасником), бенефіціарним власником та директором ПП "Калина-парадіз", що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 29430478 від 18.07.2022 (т. 1, а. с. 61-68).

Вказане свідчить про укладення оспорюваного договору між пов`язаними юридичними особами, оскільки директор ПП "Чарівна калина" ОСОБА_1 на момент укладення спірного договору була одночасно і засновником та бенефіціарним власником та директором ПП "Калина-парадіз", відповідно про його направлення на реалізацію інтересів однієї особи, що суперечить вимогам ст. 238 ЦК України.

Апеляційний господарський суд звертає увагу, що правочини із заінтересованістю (укладені за наявності конфлікту інтересів) не заборонені чинним законодавством. Чинне на момент укладення оспорюваного договору законодавство взагалі не містило визначення конфлікту інтересів щодо товариств з обмеженою відповідальністю.

Відповідно до ч. 3 ст. 92 ЦК України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Принципи корпоративного управління Організації економічного співробітництва та розвитку закріплюють такі основні фідуціарні обов`язки директорів підприємства: 1) обов`язок дбайливого ставлення (duty of care), що передбачає обов`язок діяти добросовісно на користь розвитку підприємства, приділяючи достатньо часу, зусиль і професійних навичок управлінню ним; 2) обов`язок лояльності (duty of loyalty), що націлений на уникнення конфлікту інтересів і дії директора під час ухвалення рішень щодо діяльності підприємства лише в інтересах останнього.

З наведеного вбачається, що недопущення директором підприємства конфлікту інтересів включає в себе, зокрема, уникнення ним таких ситуацій, де має місце потенційна або реальна суперечність між приватним інтересом такої особи та виконанням повноважень керівника підприємства, в інтересах якого має діяти особа.

Загальною вимогою при вчиненні таких правочинів з конфліктом інтересів виконавчим чи іншим органом є розкриття інформації про наявність конфлікту інтересів.

Якщо така інформація не була розкрита, то презюмується вчинення правочину не в інтересах позивача, а тому відповідач, засновником і бенефіціарним власником якого була ОСОБА_1 , має довести, що правочин вчинений не на шкоду підприємству. Тобто тягар доведення має покладатися на ПП "Калина-парадіз".

Закон не містить прямої заборони у разі вчинення представником правочину в інтересах довірителя з афілійованою з представником юридичною особою (у якій представник є учасником чи бенефіціаром). Втім, у такому випадку тягар доведення того, що правочин не порушує прав та інтересів довірителя, покладається на контрагента. Тобто, будучи одночасно засновником і бенефіціарним власником ПП "Калина-парадіз", ОСОБА_1 повинна була повідомити власника ПП "Чарівна калина" - ОСОБА_6 про наявність конфлікту інтересів та отримати згоду на укладення такого правочину.

В матеріалах справи міститься копія рішення засновника (учасника) ПП "Чарівна калина" ОСОБА_3 від 10.02.2022 № 1, яким надано згоду на продаж ПП "Калина-парадіз" належного ПП "Чарівна калина" нерухомого майна, а саме: 51/100 офісного приміщення площею 99,7 кв.м., що розташоване на 2 поверсі нежитлової будівлі офісного центру за адресою: АДРЕСА_1 , по вартості, яка буде визначена суб`єктом оціночної діяльності станом на 10.02.2022 (т. 1, а. с. 189).

Однак, власник ПП "Чарівна калина" ОСОБА_3 заперечує факт прийняття (підписання) рішення від 10.02.2022 № 1 про надання згоди щодо продажу ПП "Калина-парадіз" нерухомого майна, що стверджується нотаріально посвідченою заявою свідка ОСОБА_3 від 20.07.2022 (т. 1, а. с. 79).

Суд вказує, що згідно ч. 1 ст. 87 ГПК України показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини, або які ґрунтуються на повідомленнях інших осіб.

На підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах. Законом можуть бути визначені інші обставини, які не можуть встановлюватися на підставі показань свідків (ч. 2 ст. 87 ГПК України).

ГПК України прямо встановлює, що сторони, треті особи та їх представники за їхньою згодою, в тому числі за власною ініціативою, якщо інше не встановлено цим Кодексом, можуть бути допитані як свідки про відомі їм обставини, що мають значення для справи (ч. 3 ст.87 ГПК). Таким чином, особиста зацікавленість в результатах розгляду справи, як позивача, так і відповідача, яка є беззаперечною і презюмується, не робить показання таких свідків недопустимим доказом.

У п. 4 ч. 2 ст. 2 ГПК закріплено принцип змагальності сторін, а у ст. 79 ГПК - визначення вірогідності доказів.

Суд зобов`язаний надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв`язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (постанова Верховного Суду від 01.07.2021 у справі № 917/549/20).

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Верховний Суд неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує (в тому числі і як свідок). Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Таким чином, учасники справи, інші особи, зацікавлені у певному результаті розгляду справи, можуть надавати показання свідка і можуть бути допитані судом в якості свідків, який оцінює ці докази у сукупності з іншими відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно зі ст. 88 ГПК показання свідка викладаються ним письмово у заяві свідка. У заяві свідка зазначаються ім`я (прізвище, ім`я та по батькові), місце проживання (перебування) та місце роботи свідка, поштовий індекс, реєстраційний номер облікової картки платника податків свідка за його наявності або номер і серія паспорта, номери засобів зв`язку та адреси електронної пошти (за наявності), обставини, про які відомо свідку, джерела обізнаності свідка щодо цих обставин, а також підтвердження свідка про обізнаність із змістом закону щодо кримінальної відповідальності за надання неправдивих показань та про готовність з`явитися до суду за його викликом для підтвердження своїх свідчень. Підпис свідка на заяві посвідчується нотаріусом. Не вимагається нотаріальне посвідчення підпису сторін, третіх осіб, їх представників, які дали згоду на допит їх як свідків. Заява свідка має бути подана до суду у строк, встановлений для подання доказів.

Суд апеляційної інстанції, дослідивши подану заяву свідка ОСОБА_3 від 20.07.2022, як власника ПП "Чарівна калина", в якій вона заперечує факт прийняття (підписання) рішення від 10.02.2022 № 1 про надання згоди на продаж відповідачу майна, вважає, що для встановлення обставин надання такої згоди є правильним врахування показання вказаного свідка, та зазначає, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Відповідач, як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції, не заперечує обставин, викладених у заяві свідка ОСОБА_3 від 20.07.2022, а тому суд вважає доведеною ту обставину, що власник ПП "Чарівна калина" ОСОБА_3 не приймала та не підписувала рішення № 1 від 10.02.2022, на підставі якого було укладено спірний договір.

Отже, з огляду на викладене, будучи одночасно засновником і бенефіціарним власником ПП "Калина-парадіз", ОСОБА_1 не повідомила власника ПП "Чарівна калина" ОСОБА_3 про наявність конфлікту інтересів та не отримала її згоду на укладення такого правочину.

Суд вказує, що представник, який вчиняє правочин у своїх інтересах, завжди знаходиться в ситуації конфлікту інтересів, адже інтерес різних сторін правочину не співпадає. Зокрема, у випадку укладення договору купівлі-продажу, інтерес продавця полягає у реалізації товару за найбільшу ціну, а інтерес покупця - за найменшу, інтерес продавця полягає у скороченні строків розрахунку, а покупця - у їх збільшенні, тощо.

У разі вчинення представником правочину щодо себе особисто або іншим шляхом на шкоду інтересам довірителя, в тому числі на користь інших осіб, включаючи і тих, представником яких він одночасно є, довіритель не повинен доводити, що цей правочин укладено не в його інтересах, збитковість правочину, недобросовісність чи нерозумність дій довірителя. По суті, положення ч. 3 ст. 238 ЦКУ надають довірителю право визнати недійсним відповідний правочин, незалежно від того на яких умовах він укладений. На довірителя не покладається тягар доведення невигідності умов такого договору, його збитковості. Його укладення не в інтересах довірителя презюмується. Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №910/12791/19.

Суд апеляційної інстанції приймає до уваги звіт ТОВ "Нива експерт" від 17.10.2022, яким встановлено, що вартість майна - меншої частини приміщення, адміністративного центру, за адресою: АДРЕСА_1, що залишилася у власності позивача (49/100 частки нежитлового приміщення) складає 1 387 215 грн без ПДВ (т. 1, а. с. 198-251), станом на дату укладення спірного договору - 14.02.2022. Даний звіт містить відомості, які дають можливість ідентифікувати об`єкт нерухомості, який оцінюється, дані про замовника (власника) - ПП "Чарівна калина", в додатках до звіту міститься копія договору купівлі-продажу майна, яке оцінюється, витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

Тобто, звітом ТОВ "Нива експерт" від 17.10.2022, який на час розгляду справи є чинним, підтверджується те, що станом на дату укладення спірного договору - 14.02.2022, вартість меншої частини приміщення, адміністративного центру, за адресою: АДРЕСА_1, що залишилася у власності позивача (49/100 частки нежитлового приміщення) становить 1 387 215 грн без ПДВ.

А відтак, із вказаного можна дійти висновку, що вартість більшої частини нежитлового приміщення, за адресою: АДРЕСА_1 , яке було предметом спірного договору купівлі-продажу від 14.02.2022 (51/100 частки нежитлового приміщення) не може бути меншою ніж оціночна вартість меншої частини цього ж приміщення (49/100 частки), станом на дату продажу (1 664 658 грн).

Враховуючи те, що позивач придбав спірне нежитлове приміщення у березні 2015 згідно договору за ціною 234 819, 50 грн та здійснив продаж його у лютому 2022 за ціною 170 000 грн, тобто за ціною нижчою від ціни придбання, тому із вказаного можна дійти висновку про невигідність умов спірного договору купівлі-продажу від 14.02.2022 та його збитковість для позивача.

Отже, наведені обставини підтверджують, що директор ОСОБА_1, під час укладення спірного договору від імені ПП "Чарівна калина", діяла у власних інтересах як засновник і кінцевий бенефіціарний власник ПП "Калина-парадіз" та всупереч інтересам позивача, з огляду на що, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для визнання недійсним договору купівлі - продажу від 14.02.2022, укладеного між ПП "Чарівна калина" та ПП "Калина-парадіз".

В свою чергу, суд не приймає до уваги долучений відповідачем до матеріалів справи висновок про вартість майна від 11.02.2022, згідно якого вартість нежитлового приміщення, адміністративного центру, за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 196,1 кв.м., становить 170 000 грн без ПДВ (т. 1, а. с. 114), оскільки із даного висновку неможливо встановити, який саме об`єкт нерухомості був оцінений згідно вказаного висновку; даний висновок є складовою відповідного звіту про оцінку майна, однак відповідачем не було приєднано до матеріалів справи такий звіт. Із матеріалів справи вбачається, спірне майно є частиною нежитлового приміщення (51/100 частки), загальною площею 196,1 кв. м., за адресою: АДРЕСА_1, яке знаходиться у трьохповерховій будівлі адміністративного центру, тобто майно є частиною багатьох приміщень, які розміщені за вказаною адресою. У висновку не вказано на якому поверсі знаходиться об`єкт оцінки, не зазначено, що власником (балансоутримувачем) об`єкту оцінки є ПП "Чарівна калина", вказано лише, що підприємство є замовником оцінки. В матеріалах справи відсутні докази того, що, станом на день укладання оспорюваного договору, у ПП "Чарівна калина" були відсутні інші об`єкти нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 .

З огляду на наведене, висновок про вартість майна від 11.02.2022 не підтверджує ринкову вартість спірного майна, оскільки даний звіт не підтверджує вказаних обставин у порядку встановленим чинним законодавством, а тому є неналежним доказом у розумінні ст. 76 ГПК України.

Як вказувалося судом вище, спірний договір від імені ПП "Чарівна калина" підписувався директором ОСОБА_1 на підставі статуту та протоколу № 1 загальних зборів засновників товариства від 09.01.2012.

Однак, із спірного договору купівлі - продажу від 14.02.2022, суд апеляційної інстанції не може достеменно встановити на підставі якої саме редакції статуту позивача діяв директор ОСОБА_1 під час підписання спірного договору.

Відповідач, в свою чергу, зазначає, що під час укладення спірного договору діяла саме редакція статуту ПП "Чарівна калина", який затверджений рішенням засновника від 04.09.2022, пунктом 6 якого визначено, що директор має право приймати всі інші рішення щодо діяльності підприємства (т. 1, а. с. 115-123).

Разом з тим, позивач, під час розгляду справи, ставить під сумнів відповідність поданої відповідачем копії статуту його оригіналу, а тому просив суд першої інстанції витребувати у відповідача його оригінал.

Так, в судовому засіданні 30.08.2022, місцевим господарським судом було запропоновано відповідачу надати для огляду в наступному судовому засіданні оригінал статуту ПП "Чарівна калина", затверджений рішенням засновника від 04.09.2012.

Відповідач повідомив суд, що усі оригінали правовстановлюючих документів, печатки та штампи ПП "Чарівна Калина" у зв`язку зі зміною керівника цього підприємства, були передані новому керівнику ОСОБА_7, в тому числі усі три редакції статуту ПП "Чарівна Калина". Документи новому керівнику ПП "Чарівна калина" ОСОБА_7 були передані заступником директора ПП "Чарівна калина" ОСОБА_8 згідно актів, що додаються.

Однак, суд першої інстанції, з яким погоджується суд апеляційної інстанції, критично оцінює такі посилання відповідача, оскільки по акту від 09.09.2022 було передано редакції статуту від 22.08.2008 та 05.07.2010, які не мають значення для вирішення спору у даній справі, а по акту від 08.06.2022 передано діючу редакцію статут ПП "Чарівна калина" від 07.06.2022 (копія якого позивачем приєднана до матеріалів справи).

За приписами ч. 6 ст. 91 ГПК України передбачено, що якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Враховуючи те, що оригінал статуту ПП "Чарівна калина", який затверджений рішенням засновника від 04.09.2022, не був поданий як до суду першої інстанції так і до суду апеляційної інстанції, а позивач ставить під сумнів відповідність поданої відповідачем його копії оригіналу, тому суд першої інстанції правомірно, із урахуванням положень ч. 6 ст. 91 ГПК України, не прийняв такий доказ до уваги.

Разом з тим, суд вказує, що оскільки директор ОСОБА_1, під час укладення спірного договору від імені ПП "Чарівна калина", діяла у власних інтересах як засновник і кінцевий бенефіціарний власник ПП "Калина-парадіз" та всупереч інтересам позивача, тому посилання відповідача, як підставу наявності у директора повноважень на вчинення спірного договору, на п. 6 статуту ПП "Чарівна калина", в редакції рішення засновника від 04.09.2012., яким надано право директору приймати всі інші рішення щодо діяльності підприємства - безпідставні, оскільки правочин завжди має вчинятися в інтересах сторони, незалежно від того, вчиняється такий правочин з перевищенням наданих повноважень, чи без такого перевищення.

Також судом апеляційної інстанції не встановлено відмінності змісту, поданої до суду першої інстанції копії редакції статуту ПП "Чарівна калина", який затверджений рішенням засновника від 04.09.2022 (т. 1, а. с. 115-123) та поданої до суду апеляційної інстанції (додатком до апеляційної скарги) копії редакції статуту ПП "Чарівна калина", який затверджений рішенням засновника від 04.09.2022 (т. 2. а.с. 18-26), зокрема і пункту 6 яким визначено, що директор має право приймати всі інші рішення щодо діяльності підприємства.

А відтак, вказане, на переконання суду, свідчить, що подана до суду апеляційної інстанції копія редакції статуту ПП "Чарівна калина", який затверджений рішенням засновника від 04.09.2022 не є новим доказом у справі.

Щодо посилання у спірному договорі на протокол № 1 загальних зборів засновників товариства від 09.01.2012, як підставу наявності повноважень у директора ОСОБА_1 для його підписання, то суд вказує, що оригінал або належним чином завірену копію вказаного протоколу до матеріалів справи сторонами не надано. В свою чергу, вказаний протокол було створено до моменту придбання позивачем спірного приміщення - 27.03.2015.

Суд звертає увагу на те, що випадок, передбачений ч. 3 ст. 238 ЦК України, є імперативно забороненою дією, а не виходом представника за межі наданих йому повноважень, що в свою чергу доводить, що у спірних відносинах не мало місце наступне схвалення правочину довірителем, адже ч. 1 ст. 241 ЦК України передбачає наступне схвалення правочину у випадку його укладення з перевищенням повноважень, а не у випадку, коли представник вчинив правочин від імені особи, яку він представляє, у власних інтересах.

Також суд вказує, що в процесуальному законодавстві діє принцип "jura novit curia" ("суд знає закони"), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, при вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки ін.) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець указує саме на "норму права", що є значно конкретизованим, аніж закон. Більше того, з огляду на положення ГПК України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходять своє відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній й резолютивній частинах.

Отже, обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia.

Як вбачається зі змісту позовних вимог, предметом позову є визнання недійсним договору від 14.02.2022, зокрема, на підставі статті 203 ЦК України, яка визначає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Оскільки апеляційним судом встановлено укладення оспорюваного договору з порушення норм ст. 238 ЦК України, її застосування в силу принципу jura novit curia не свідчить про вихід за межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції.

Щодо вимоги позивача про застосування, як способу цивільного захисту процедури реституції, а саме - повернення позивачу права власності на частку (51/100 частки загальною площею 99,7 кв. м.) нежитлового приміщення адміністративного центру, загальною площею 196,1 кв. м., за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 52130256101, то суд зазначає наступне.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України. Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004).

Згідно пункту 6 статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.

У пункті 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №905/2260/17 вказано, що "як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав".

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абз. 12 ч. 2 ст. 16 ЦК України).

Згідно ч. 1, 2 ст. 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (ч. 2 ст. 13 ЦК України).

Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що:

- особа (особи) "використовувала/використовували право на зло";

- наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які "потерпають" від зловживання нею правом, або не перебувають);

- враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, відновлення становища, яке існувало до порушення (п. 4 ч. 2 ст. 16 ЦК України).

У справі, що переглядається очевидно, що учасники цивільних відносин (сторони договору купівлі-продажу від 14.02.2022) "вживали право на зло", оскільки цивільно-правовий інструментарій (договір купівлі-продажу) використовувався учасниками для у власних інтересах відповідача та зумовив для позивача настання негативних наслідків.

Колегія суддів, вважає, що обраний позивачем спосіб захисту (відновлення становища яке існувало до порушення, шляхом повернення права власності на майно позивачу) передбачений п. 4 ч. 2 ст. 16 ЦК України та є ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про застосування, як способу цивільного захисту процедуру реституції, а саме - повернення позивачу права власності на частку (51/100 частки загальною площею 99,7 кв. м.) нежитлового приміщення адміністративного центру, загальною площею 196,1 кв. м., за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 52130256101, з огляду на викладене вказана вимога підлягають задоволенню. Подібна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 10.02.2021 у справі № 754/5841/17.

Суд апеляційної інстанції вважає безпідставним посилання суду першої інстанції як підставу для визнання недійсним спірного правочину на норми ст. 228 ЦК України, якою визначено правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, оскільки публічний порядок - це публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави.

Отже, положеннями ст. 228 ЦК України визначено перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України потрібно враховувати вину, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Разом з тим, правовідносини, які склалися у сторін за спірним правочином не можна вважати такими, які мають імперативний (публічний) характер і визначають основи суспільного ладу держави. Однак, висновки суду першої інстанції про застосування норм ст. 228 ЦК України не призвели до прийняття по суті невірного рішення у даній справі, а тому суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для його скасування із наведених відповідачем доводів.

З огляду на викладене, відповідач, в порушення вимог ст. ст. 76, 77 ГПК України, висновків суду першої інстанції про недійсність спірного правочину не спростував, а його посилання, викладені в апеляційній скарзі є такими, що зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення позову.

В свою чергу, в рішенні ЄСПЛ "Кузнєцов та інші проти Росії" від 11.01.2007, аналізуючи право особи на справедливий розгляд її справи відповідно до статті 6 Конвенції, зазначено, що обов`язок національних судів щодо викладу мотивів своїх рішень полягає не тільки у зазначенні підстав, на яких такі рішення ґрунтуються, але й у демонстрації справедливого та однакового підходу до заслуховування сторін.

ЄСПЛ у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. ЄСПЛ зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення ЄСПЛ у справі "Трофимчук проти України").

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 276 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, Північно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що рішення Господарського суду Рівненської області від 16.11.2022 у справі № 918/534/22 необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу ПП "Калина-парадіз" - без задоволення.

На підставі ст. 129 ГПК України судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на відповідача.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Калина-парадіз" на рішення Господарського суду Рівненської області від 16.11.2022 у справі № 918/534/22 - залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення до Верховного Суду, відповідно до ст. ст. 287-291 ГПК України.

3. Справу повернути до Господарського суду Рівненської області.

Повний текст постанови складено 24 лютого 2023

Головуючий суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Мельник О.В.

Суддя Гудак А.В.