Ухвала

від 22.11.2022 по справі 140/5905/21

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

22 листопада 2022 року

м. Київ

справа №140/5905/21

адміністративне провадження №К/990/30248/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Жука А.В.,

суддів: Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.

перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2021 року

та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2022 року

у справі №140/5905/21

за позовом ОСОБА_1

до Волинської обласної державної адміністрації, Державного архіву Волинської області

про визнання протиправним та скасування наказу, -

ВСТАНОВИВ:

02 листопада 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2022 року у справі №140/5905/21.

За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

За наслідками перевірки касаційної скарги суддею-доповідачем встановлено, що вона не відповідає вимогам статті 330 КАС України.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким внесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.

Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої, у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.

У разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо не дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.

При цьому, пункт 1 частини другої статті 353 КАС України регламентує прийнятність доводів про недослідження судом зібраних у справі доказів виключно за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень, наведений в частині 4 статті 328 КАС України, є вичерпним. Тому касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими підставами, викладеними у формі, визначеній пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України.

Наслідком відсутності зазначення у касаційній скарзі підстав, визначених частиною четвертою статті 328 КАС України є залишення такої скарги без руху.

Підставою перегляду оскаржуваного судового рішення скаржник зазначає пункт 1 частини четвертої статі 328 КАС України, а саме, що судом апеляційної інстанції не враховано правові позиції Верховного Суду, викладені в постановах Верховного Суду від 13 лютого 2018 року у справі №361/7567/15-а, від 07 березня 2018 року у справі №569/15527/16-а, 20 березня 2018 року у справі №461/2579/17, від 20 березня 2018 року у справі №820/4554/17, від 03 квітня 2018 року у справі №569/16681/16-а, від 12 квітня 2018 року у справі №826/8803/15, від 10 травня 2019 року у справі №803/1205/17, від 24 липня 2020 року у справі №816/654/17, від 26 серпня 2020 року у справі №501/2316/15-ц, від 29 вересня 2020 року у справі №160/9578/18.

Верховний Суд звертає увагу на тому, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

При цьому, обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи.

Однак, скаржник, посилаючись на постанови Верховного Суду, не обґрунтував, що ці постанови ухвалені у справі з подібними правовідносинами із цією справою.

Крім цього, позивачем чітко не зазначено конкретну норму права, яку, на його думку, застосовано судом апеляційної інстанції всупереч висновків Верховного Суду щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах.

Також, у касаційній скарзі заявник зазначає як підставу касаційного оскарження пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України (якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах), а саме, зокрема, щодо вимог КЗпП України, Законів України «Про місцеві адміністрації», «Про державну службу», «Про Національний архівний фонд та архівні установи», положення постанови Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2012 року №887 «Про затвердження Типового положення про структурний підрозділ місцевої державної адміністрації».

Водночас, Суд зауважує, що вказані правові норми є загальними, а доводи касаційної скарги не свідчать про необхідність у формуванні правового висновку з цього питання саме в цій судовій справі, що, у свою чергу, не є належним обґрунтуванням пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

Крім цього Суд звертає увагу скаржника, що у разі посилання на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник повинен чітко обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права, яка, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися та який висновок ще не сформовано судом касаційної інстанції станом на час подання касаційної скарги, проте дана касаційна скарга викладеним критеріям в цій частині не відповідає.

Тобто, зазначені скаржником посилання не узгоджуються зі змістом пунктів 1 та 3 частини 4 статті 328 КАС України.

Щодо викладення змісту пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України та частини другої статті 353 КАС України, то Суд звертає увагу на те, що доводи касаційної скарги, що пов`язані із порушенням судами попередніх інстанцій норм процесуального права, які відповідно до частини другої статті 353 КАС України є підставою для скасування судових рішень і направлення справи на новий розгляд, можуть бути прийнятними виключно за умови висновку про обґрунтованість підстав для касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 КАС України, яких у касаційній скарзі не викладено.

Водночас, у касаційній скарзі скаржник вказує на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, проте посилання на конкретні норми та правові аргументи та обґрунтування, як цього вимагає положення пункту 4 частини 4 статті 328 КАС України, касаційна скарга не містить.

Крім того, вимогами касаційної скарги (її прохальної частини) є не направлення справи на новий розгляд (як це передбачено статтею 353 КАС України), а скасування рішень судів попередніх інстанцій та ухвалення нового рішення про задоволення позову.

Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.

Таким чином, скаржнику необхідно подати уточнену касаційну скаргу, зміст якої щодо визначених підстав для касаційного оскарження судового рішення відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України має бути викладено з урахуванням мотивів, наведених у цій ухвалі.

Наслідком відсутності зазначення у касаційній скарзі підстав, визначених частиною четвертою статті 328 КАС України, є залишення такої скарги без руху.

Відповідно до частини другої статті 332 КАС України, до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.

Згідно положень частини першої та другої статті 169 КАС України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

На підставі вищенаведеного та керуючись статями 169, 328, 330, 332 КАС України,-

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2022 року у справі №140/5905/21 - залишити без руху.

2. Надати скаржнику десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали, для усунення недоліків касаційної скарги, які зазначені в мотивувальній частині ухвали.

3. У разі невиконання вимог ухвали в іншій частині в установлений судом строк касаційна скарга разом із доданими до неї матеріалами буде повернута скаржнику.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена.

...........................

...........................

...........................

А.В. Жук

Н.М. Мартинюк

Ж.М. Мельник-Томенко,

Судді Верховного Суду