Постанова

від 17.11.2022 по справі 405/5335/21

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

17 листопада 2022 року м. Кропивницький

справа № 405/5335/21

провадження № 22-ц/4809/597/22

Кропивницький апеляційний суд у складі:

головуючого судді - Письменного О.А.,

суддів - Дуковського О.Л., Дьомич Л.М.,

при секретарі Федоренко Т.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда у складі судді Драного В.В. від 27 січня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Кропивницької міської ради, третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «УКРСФЕРА» про визнання недійсним договору оренди землі, -

встановив:

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Кропивницької міської ради, в якому просить визнати недійсним договір оренди землі від 16.05.2006 №199, що був укладений між Кіровоградською міською радою та ТОВ «Укрсфера» на виконання рішення Кіровоградської міської ради від 28.09.2004 №1230, яким надано в оренду земельну ділянку площею 6377,37 кв.м. за рахунок земель загального користування під розміщення комплексу «Сквер Центральний».

В обґрунтування позову ОСОБА_1 вказала, що рішенням Кіровоградської міської ради від 28.09.2004 було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано ТОВ «Укрсфера» в оренду на 49 років земельну ділянку площею 6377,37 кв. м. за рахунок земель загального користування (зелених насаджень загального користування) під розміщення комплексу «Сквер Центральний» по АДРЕСА_1 . 16.05.2006 на підставі цього рішення було укладено спірний договір оренди. Зазначила, що згідно генерального плану міста дана земельна ділянка відноситься до земель рекреаційного призначення, проте за договором вона була передана як земля житлової та громадської забудови, тобто змінено цільове призначення земельної ділянки без дотримання передбаченої законодавством процедури. Також вказала, що орендар ТОВ «Укрсфера» не дотримується режиму використання земель рекреаційного призначення, допустило погіршення природоохоронних вимог та неналежний санітарний стан скверу. Крім того, оприлюднено наміри орендаря щодо будівництва на території скверу будівлі площею 1000 кв. м., що призведе до зменшення зеленої зони загального користування більш ніж на 2000 кв. м., а також створює загрозу переходу належної територіальній громаді земельної ділянки рекреаційного призначення. Вважає, що спірний договір суперечить вимогам ЗК України, Законів України «Про землеустрій», «Про благоустрій населених пунктів» та іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам суспільства, його моральним засадам, а також не відповідає вимогам ч.ч. 1, 5 ст. 203 ЦК України. Також зазначила, що передача в оренду земельної ділянки Центрального скверу несе загрозу зменшення кількості зелених насаджень в місті, погіршення екологічної ситуації та порушує права мешканців міста на безпечне для життя і здоров`я довкілля.

Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 27 січня 2022 року в задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Кропивницької міської ради про визнання недійсним договору оренди землі, відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно положень частини 6 статті 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Як установлено судом, підставою звернення позивачки з позовом у даній справі стали обставини необхідності захисту свого права на безпечне навколишнє природне середовище, яке вона вважає порушеним оспорюваним договором.

Відповідно до статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Таким чином, у розумінні Закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Отже, до суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено, не визнається чи оспорюється.

Звертаючись до суду з відповідним позовом, позивач самостійно визначає предмет, підстави позову, обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, зазначає суб`єктний склад у судовому процесі. Позовом є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмета і підстави позову. Предметом позову як вимоги про захист порушеного або оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу є спосіб захисту цього права чи інтересу. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Предмет і підстава позову сприяють з`ясуванню наявності та характеру спірних правовідносин між сторонами, суб`єктний склад цих конкретних спірних правовідносин, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов`язку.

З огляду на вказані міркування, вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Адже, рішенням суду має вирішуватись питання про захист визначених, конкретних прав та охоронюваних законом інтересів учасників цивільних правовідносин, а не ілюзорних та абстрактних. Тобто, рішенням суду мають усуватись перешкоди, які виникли на шляху здійснення особою, яка звернулася з позовом, свого права.

Під час розгляду справи суд має перевірити вищевказане у розрізі доводів та доказів як позивачів так і відповідачів, з огляду на тягар доказування, ураховуючи принцип змагальності та диспозитивності, завдань цивільного судочинства в цілому.

Апеляційний суд окремо відзначає, що поняття "сторона у спорі" може не бути тотожним за змістом поняттю "сторона у судовому процесі". Сторонами в цивільному судовому процесі є такі її учасники: позивач і відповідач, особи, які вказані у статті 48 ЦПК України, тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17).

Визначення відповідачів як одного із видів суб`єктів цивільного процесу є правом позивача. Проте саме суд на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені ЦПК України, ураховуючи завдання цивільного судочинства має визначити характер спірних правовідносин та суб`єктів, які є учасниками цих правовідносин (сторони спору), і за результатами цього вирішити відповідний спір.

За змістом наведених норм, сторони - це суб`єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів і на яких поширюється законна сила судового рішення. Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов`язання (боржник). При цьому відповідач має бути такою юридичною чи фізичною особою, за рахунок якої, в принципі, можливо було б задовольнити позовні вимоги.

З огляду на зміст наведених норм, захисту в судовому порядку підлягають порушене право й охоронювані законом інтереси позивача саме від відповідача (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 910/17792/17).

Отже належним відповідачем є така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, тоді як неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Звідси належним суб`єктним складом відповідачів є склад відповідачів, який дійсно є суб`єктом порушеного, оспорюваного чи не визнаного матеріального правовідношення.

Згідно положень статті 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачено статтею 215 цього ж Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 202 ЦК України правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина 4 цієї ж статті Цивільного кодексу України).

Згідно частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (що і має місце у даній справі), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в поверненні (сторін) правочину у певне правове становище, що передувало укладенню спірного договору, оскільки від цього залежить подальша можливість заінтересованої особи законно реалізувати свої права.

Як неодноразово вказував Верховний Суд (див. наприклад постанови від 30.07.2020 у справі № 670/23/18, від 18.11.2020 у справі № 318/1345/17, від 14.04.2021 у справі № 552/3469/18) у справі за позовом заінтересованої особи про визнання недійсним договору, як відповідачі мають залучатись всі сторони правочину, а тому належними відповідачами є сторони оспорюваного договору, а не одна із них.

Водночас у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц вказано, що за результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо відповідача належного.

Так, предметом позову у даній справі є, зокрема, вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсним договору оренди землі, що укладений відповідачем (Кропивницькою міською радою) та ТОВ «Укрсфера», а тому з урахуванням наведеного вище, належними співвідповідачами за такими вимогами мали бути усі зазначені особи.

Проте позивачем при оспорюванні згаданого договору в якості відповідача було визначено лише одну із сторін оспорюваного правочину, а залучення ТОВ «Укрсфера» в якості співвідповідача у місцевому суді не відбулося.

Разом з тим, повноважень самостійно залучити така особу в якості співвідповідача апеляційний суд не має, позаяк такі процесуальні дії належить вчиняти у підготовчому провадженні суду першої інстанції і лише за клопотанням позивача (див. постанову Верховного Суду від 13.04.2021 у справі № 925/440/18).

Щодо ж доводів апеляційної скарги про те, що ТОВ «Укрсфера» було залучено до участі у даній справі в якості третьої особи, що на думку позивачки достатньо, слід вказати, що ці доводи наведених висновків жодним чином не спростовують, оскільки сама по собі участь ТОВ «Укрсфера» в справі в якості третьої особи не нівелює обставин розгляду спору про права та обов`язки вказаної особи за відсутності у неї необхідного процесуального статусу відповідача у справі.

Зокрема колегія суддів відмічає, що у розумінні статті 53 ЦПК України підставою участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору є їх заінтересованість у результатах вирішення спору, а саме коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї зі сторін. Водночас предмет спору повинен перебувати поза межами цих правовідносин, в іншому разі такі особи можуть мати самостійні вимоги на предмет спору. Для таких третіх осіб у принципі неможливий спір про право з протилежною стороною у відповідному судовому процесі. Якщо зазначений спір допускається, то ця особа обов`язково повинна мати процесуальний статус (становище) співвідповідача у справі, а не третьої особи (див. правовий висновок Верховного Суду у постановах від 20.08.2019 у справі № 910/13209/18, від 26.05.2020 у справі № 922/2743/18).

З огляду на вказане, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що через неналежний склад відповідачів у цьому спорі, в позові слід відмовити саме з цих підстав.

На думку колегії суддів, вирішувати спір та досліджувати доводи сторін по суті заявлених позовних вимог без належного визначення складу учасників є недоцільним, оскільки це не призведе до належного захисту порушеного права. Тому, зважаючи на неналежний склад відповідачів, а також допускаючи можливість повторного розгляду спору за новим позовом з належним складом учасників, рішення суду першої інстанції в частині його мотивування щодо відмови у задоволенні позову через його недоведеність, слід змінити, виклавши його у редакції даної постанови.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 27 січня 2022 року змінити, шляхом зміни його мотивувальної частини з урахуванням висновків, викладених в цій постанові.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 21.11.2022.

Судді:

О.А.Письменний О.Л. Дуковський Л.М. Дьомич