Рішення

від 01.11.2022 по справі 911/3133/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" листопада 2022 р.

м. Київ

Справа № 911/3133/21

Суддя Черногуз А.Ф., за участю секретаря Смоляк М.Д., розглянувши в порядку загального позовного провадження

позов Селянського фермерського господарства "Лідія" (08822, Київська обл., Миронівський р-н, с. Тулинці, вул. 12 липня, буд. 37, код ЄДРПОУ 30830823)

до Головного управління Держгеокадастру у Київській області (03115, м. Київ, вул. Серпова, буд. 3/14, код ЄДРПОУ 39817550)

за участю третіх осіб без самостійних вимог щодо предмета спору:

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ),

ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_2 ),

ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 , ІПН НОМЕР_3 ),

ОСОБА_4 ( АДРЕСА_4 , ІПН НОМЕР_4 ),

ОСОБА_5 ( АДРЕСА_5 , ІПН НОМЕР_5 ),

ОСОБА_6 ( АДРЕСА_6 , ІПН НОМЕР_6 ),

ОСОБА_7 АДРЕСА_7 ), ІПН НОМЕР_7 ),

ОСОБА_8 ( АДРЕСА_8 , ІПН НОМЕР_8 )

про скасування наказів та визнання права постійного користування,

за участю представників:

позивача: Мильнікова Оксана Миколаївна;

відповідача: не з`явились;

третіх осіб: не з`явились,

ВСТАНОВИВ:

Процесуальні обставини справи

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява селянського фермерського господарства «Лідія» до Головного управління Держгеокадастру у Київській області.

Заявник просить суд скасувати накази Головного управління Держгеокадастру у Київській області № 354-УБД, № 355-УБД, № 356-УБД, № 357-УБД, № 358-УБД, № 359-УБД, № 360-УБД, № 361-УБД, № 362-УБД від 09.03.2021 "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок у власність" та визнати за позивачем право постійного користування земельною ділянкою 3222988000:02:001:0015.

Ухвалою від 04.11.2022 суд залишив позовну заяву без руху. На виконання ухвали Господарського суду Київської області про залишення позовної заяви без руху позивачем подано заяву про усунення недоліків. Суд, перевіривши подані документи, встановив, що позивачем усунуто недоліки позовної заяви.

Тож, ухвалою від 08.12.2021 суд відкрив провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження. Проведення підготовчого судового засідання призначено на 10.01.2022 на 14:00. Встановлено строк для подання відзиву на позов.

У судове засідання 10.01.2022 з`явилась представник позивача - Мильнікова О.М . Враховуючи неявку відповідача суд у порядку статті 183 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) відклав розгляд справи на 17.01.2022.

У судовому засіданні 17.01.2022 суд у порядку статті 81 Господарського процесуального кодексу України задовольнив клопотання позивача про витребування доказів та витребував у Головного управління Держгеокадастру у Київській області докази.

Також, з огляду на те, що заявлені позивачем позовні вимоги безпосередньо стосуються наказів про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок із цільовим призначенням "для ведення особистого селянського господарства" стосовно громадян ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_10 , ОСОБА_8 , суд у порядку статті 50 ГПК України з власної ініціативи залучив їх до участі у справі в якості третіх осіб без самостійних вимог щодо предмету спору, оскільки рішення у справі може напряму вплинути на права та обов`язки вказаних осіб.

Також з метою додержання процесуальних строків суд відповідно до ч. 3 ст. 177 ГПК України продовжив строк підготовчого провадження на 30 днів.

Розгляд справи відкладено на 07.02.2022.

У зв`язку з тим, що суд станом на 07.02.2022 не мав відомостей про отримання відповідачем ухвали суду від 17.01.2022 про витребування доказів - засідання відкладено на 21.02.2022 на 15:30.

У судовому засіданні 21.02.2022 була присутня представник позивача Мильнікова О. М . До суду на виконання ухвали від 17.01.2022 про витребування доказів надійшла відповідь Головного управління Держгеокадастру у Київській області з відповідними доказами.

Оскільки судом під час складення ухвали про витребування доказів за клопотанням позивача було допущено помилку у кадастровому номері земельної ділянки щодо якої витребовувалися докази, про що йшлось у відповіді Головного управлінням Держгеокадастру у Київській області суд повторно витребував частину доказів. Розгляд справи відкладено на 14.03.2022.

Водночас, указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 24.02.2022 року строком на 30 діб, а також запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Поряд з тим, у зв`язку із загрозою життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників суду, керуючись ст. 3 Конституції України, рішенням Ради суддів України № 9 від 24.02.2022, враховуючи положення указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», розпоряджень Київської обласної військової адміністрації, прийнятих відповідно до ст. 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», наказом Господарського суду Київської області «Про встановлення особливого режиму роботи господарського суду Київської області в умовах воєнного стану» від 03.03.2022, зокрема, зупинено розгляд справ у відкритих судових засіданнях за участю учасників судового процесу до усунення обставин, які зумовлюють загрозу життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду в умовах воєнної агресії проти України та запроваджено з 04.03.2022 роботу у господарському суді Київської області в віддаленому режимі.

З огляду на наведені вище обставини судове засідання з розгляду справи 14.03.2022 не відбулося.

Ухвалою від 27.04.2022 суд визначив нову дату та час проведення судового засідання, як 16.05.2022 о 14:30.

У судовому засіданні 16.05.2022 була присутня представник позивача. У зв`язку з відсутністю відомостей про отримання відповідачем ухвали суду про витребування доказів суд повторно витребував докази, які було витребувано ухвалою за наслідками проведення попереднього судового засідання. Встановлено строк для подання доказів - до наступного судового засідання, яке вирішено провести 07.06.2022.

У судовому засіданні 07.06.2022 суд відмовив у задоволенні клопотання позивача про застосування заходів процесуального примусу. У зв`язку з надходженням від Головного управління Держгеокадастру у Київській області заяви про надання додаткового часу для виконання вимог ухвали суду суд відклав судове засідання на 04.07.2022 на 14:30 та надав відповідачу додатковий строк для надання витребуваних доказів до 04.07.2022.

У судовому засіданні 04.07.2022 суд повторно встановив відповідачу строк для подання витребуваних ухвалою від 16.05.2022 доказів - до наступного судового засідання. Суд повідомив учасників справи, що у разі ненадання доказів судом може бути застосовано заходи процесуального примусу. Розгляд справи відкладено на 18.07.2022 на 15:00.

До Господарського суду Київської області 04.07.2022 надійшла заява позивача про забезпечення позову. Ухвалою від 06.07.2022 суд відмовив у задоволенні заяви про забезпечення позову з огляду на те, що у прохальній частині наведено кадастрові номери земельних ділянок, які не співвідносяться з предметом позову та є помилковими в контексті Порядку ведення Державного земельного кадастру затвердженого постановою Кабінету міністрів № 1051 від 17.10.2012, відповідно до якого кадастровий номер земельної ділянки складається з певних структурних елементів та має містити в порядку черговості десятизначний номер та двозначний номер (кадастрова зона), тризначний номер (кадастровий квартал), та чотиризначний номер (номер земельної ділянки в межах визначеною кадастрової зони і кадастрового кварталу) - 0000000000:00:000:0000.

18.07.2022 у судовому засіданні суд задовольнив клопотання позивача про витребування інформації щодо зміни цільового призначення земельної ділянки з кадастровим номером 3222988000:02:001:0015 у відповідача та відклав розгляд справи у підготовчому провадженні на 15.08.2022 на 16:45.

До Господарського суду Київської області 18.07.2022 повторно надійшла заява позивача про забезпечення позову. Ухвалою від 22.07.2022 суд задовольнив вказану заяву та вжив заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельні ділянки з кадастровими номерами 3222988000:02:001:0044, 3222988000:02:001:0045, 3222988000:02:001:0046, 3222988000:02:001:0047, 3222988000:02:001:0048, 3222988000:02:001:0049, 3222988000:02:001:0050, 3222988000:02:001:0051 та заборони органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, проводити будь які реєстраційні дії щодо вказаних земельних ділянок, які є власністю ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 .

У судове засідання 15.08.2022 учасники справи не з`явились. Від представника позивача надійшло клопотання про перенесення підготовчого засідання. Враховуючи неявку сторін суд відклав розгляд справи у підготовчому провадженні на 29.08.2022 на 15:15.

У судовому засіданні 29.08.2022 представником позивача заявлено клопотання про повторне витребування доказів, у якому вказано, що сторона вважає - ухвалу суду не виконано, оскільки подано лист з повідомленням, що така інформація наявна в листі відповідача від 30.06.2022, що знаходиться в матеріалах справи. Зважаючи на це, позивач просив суд повторно витребувати вказану інформацію.

Враховуючи позицію сторони позивача викладену у клопотанні про повторне витребування доказів, суд у порядку частини 4 статті 81 ГПК задовольнив його.

Також судом доведено до відома учасників справи, що на виконання запиту суду Миронівською міською радою подано лист з зазначенням інформації щодо місця реєстрації ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 .

Підготовче судове засідання у справі відкладено на 26.09.2022 на 15:00.

У судове засідання 26.09.2022 учасники справи не з`явились. Жодних заяв чи клопотань до суду не було подано. Враховуючи закінчення процесуальних строків відведених на проведення підготовчого провадження, суд в порядку п. 3 ч. 2 ст. 185 ГПК України закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 25.10.2022 на 14:00.

У судовому засіданні 25.10.2022 була присутня представник позивача, яка просила перенести розгляд справи. Суд відклав розгляд справи на 01.11.2022.

До суду 25.10.2022 також надійшло клопотання про залучення співвідповідачем Миронівську міську раду. В задоволенні вказаного клопотання суд відмовив з огляду на положення частини 1 статті 48 ГПК України стосовно строку в який може бути залучений співвідповідач.

У судовому засіданні 01.11.2022 суд заслухавши виступ представника позивача відмовив у задоволенні позову.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Реалізація норми ст. 81 ГПК України щодо витребування господарським судом документів і матеріалів, необхідних для вирішення спору, безпосередньо залежить від суб`єктивної реалізації сторонами їх диспозитивного права витребовувати через суд докази.

Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне та обгрунтоване рішення у справі неможливо.

Згідно з положеннями статті 236 ГПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Від повноти встановлення відповідних обставин справи та правильної оцінки доказів залежить обґрунтованість висновків суду при ухваленні судом рішення по суті спору. При цьому, суд в кожному випадку повинен навести мотиви через які він приймає одні докази та відхиляє інші.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що положеннями п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України однією з засад судочинства визначено змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом, в межах наданих повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.

Обставини спірних правовідносин, позиції учасників справи

Розпорядженням Миронівської районної державної адміністрації № 283 від 09.06.2009, копія якого міститься в матеріалах справи, на підставі заяви ФГ "Лідія" від 23.04.2009, листа погодження Тулинської сільської ради від 24.04.2009, договору на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди), позитивного висновку засідання комісії з питань раціонального використання та охорони земель у Миронівському районі від 27.05.2009 та протоколу № 5 надано дозвіл ФГ "Лідія" на виготовлення технічної документації щодо складання документів, які посвідчують право оренди на земельну ділянку терміном на 49 років загальною площею 15,0 га ріллі для ведення фермерського господарства на території Тулинської сільської ради.

Відповідно до пункту 2 вказаного розпорядження ФГ "Лідія" доручено:

- розпочати роботи з виготовлення технічної документації після укладання договору на їх виконання;

- погодити технічну документацію з органом земельних ресурсів та органом містобудування та архітектури;

- виготовити нормативно-грошову оцінку земельної ділянки згідно зі статтею 13 Закону України "Про оцінку земель";

- виготовлену та погоджену у відповідності до земельного законодавства технічну документацію подати на розгляд райдержадміністрації.

В матеріалах справи міститься розроблена Структурним відокремленим підрозділом "Київське обласне виробниче відділення" Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру" технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право оренди на земельну ділянку ФГ "Лідія" для ведення фермерського господарства. Вказана технічна документація включає: висновок відділу містобудування та архітектури; висновок Управління земельних ресурсів у Миронівському районі; викопіювання з кадастрового плану земельноп ділянки; каталог координат зовнішньої межі земельноп ділянки; довідка про присвоєння кадастрового номера; довідка про нормативну грошову оцінку земельної ділянки; акт про погодження меж земельноп дiлянки та передачі на зберігання межових знаків; правоустановчі документи ФГ "Лідія". На сторінці 2 копії наданої позивачем технічної документації від 17.09.2009 міститься кадастровий номер земельної ділянки (3222988000:02:001:0015) та зазначена площа (15,4638 га).

Рішенням двадцять другої сесії шостого скликання № 218-22-VI від 26.07.2013, розглянувши подання Миронівської районної державної адміністрації № 6/26-2217, Миронівська районна рада Київської області затвердила технічну документацію з нормативної грошової оцінки земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства, що надається в оренду селянському (фермерському) господарству "Лідія", загальною площею 15,4630 га рiлля, розташованої на території Тулинської сільської ради (за межами населеного пункту) Миронівського району Київської області.

Відповідно до наданого позивачем суду, сформованого Відділом у Миронівському районі Головного управління Держгеокадастру у Київській області витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки станом на 20.02.2019 земельна ділянка розташована на території Тулинської сільської ради, площею 15,4638, мала цільове призначення "01.02 Для ведення фермерського господарства" та кадастровий номер 3222988000:02:001:0015.

Позивач також надає до суду копію витягу НВ-3220835492020 від 03.11.2022 з Державного земельного кадастру, відповідно до якого земельна ділянка з кадастровим номером 3222988000:02:001:0015 станом на момент формування витягу перебувала у державній власності, її площа становить 15.4638 га, дата реєстрації ділянки - 17.09.2009.

Звертаючись з позовом голова ФГ "Лідія" вказує, що в лютому 2021 року йому стало відомо, що в базі Державного земельного кадастру на земельній ділянці 3222988000:02:0001:0015, що надана позивачу в оренду на 49 років Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області видані накази про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність на восьми земельних ділянок, які налягають на земельну ділянку з кадастровим номером 3222988000:02:0001:0015.

На підставі цього позивач у 2021 році звертався до Головного управління Держгеокадастру у Київській області з запитами про надання інформації та документів, зокрема, просив повідомити на підставі якого розпорядження, рішення чи наказу позбавили ФГ "Лідія" земельної ділянки з кадастровим номером 3222988000:02:001:0015, а також підстави надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок з кадастровими номерами 3222988000:02:001:0044, 3222988000:02:001:0045, 3222988000:02:001:0046, 3222988000:02:001:0047, 3222988000:02:001:0048, 3222988000:02:001:0049, 3222988000:02:001:0050, 3222988000:02:001:0051.

У відповідь на листи та запити позивача Головне управління Держгеокадастру у Київській області вказало, у листі № 27-10-0.221-3213/2-21 від 23.03.2021 (копія надана позивачем до матеріалів справи) що за інформацією наданою Відділом у Миронівському районі Головного управління Держгеокадастру у Київській області (лист № 237/413-21 від 24.02.2021), згiдно Книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди відомості щодо укладання договорів оренди на земельну ділянку для ведення фермерського господарства на території Тулинської сільської ради Миронівського району Київської області між СФГ «Лідія» та Миронівською районною державною адміністрацією строком на 49 років відсутні.

Головне управління Держгеокадастру у Київській області повідомило позивача, що у місцевому фонді документації із землеустрою Вiддiлу у Миронівському районі не з обліковується документація із землеустрою на підставі якої сформовано земельну ділянку з кадастровим номером 3222988000:02:0001:0015.

У відповідях на листи позивача також вказано, що до Головного управління надійшли клопотання вх. № 13600/0/94-20, № 13596/0/94-20, № 13590/0/94-20, № 13594/0/94-20, № 13596/0/94-20, № 13597/0/94-20, № 13599/0/94-20, № 13606/0/94-20, № 13605/0/94-20 вiд 23.06.2020 від учасників антитерористичної операції стосовно надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства. За результатами розгляду наведених клопотань Головним Управлінням прийнято накази "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою" від 19.08.2020 за номерами 620-УБД, 618-УБД, 619-УБД, 621-УБД, 625-УБД, 623-УБД, 624-УБД, 622-УБД.

Вбачається, що дозволи на розроблення проектів землеустрою надано громадянам ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_11 , ОСОБА_8 .

На підставі наказів Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 09.03.2021 за номерами 354-УБД, 355-УБД, 356-УБД, 357-УБД, 358-УБД, 359-УБД, 360-УБД, 361-УБД, 362-УБД розроблені проекти землеустрою та сформовані земельні ділянки з кадастровими номерами 3222988000:02:001:0044, 3222988000:02:001:0045, 3222988000:02:001:0046, 3222988000:02:001:0047, 3222988000:02:001:0048, 3222988000:02:001:0049, 3222988000:02:001:0050, 3222988000:02:001:0051. Вказані земельні ділянки передано у приватну власність.

З копій наказів від 09.03.2021 вбачається, що:

ОСОБА_11 надана у власність земельна ділянка з кадастровим номером 3222988000:02:001:0044;

ОСОБА_2 - з номером 3222988000:02:001:0045;

ОСОБА_5 - з номером 3222988000:02:001:0046;

ОСОБА_3 - з номером 3222988000:02:001:0047;

ОСОБА_8 - з номером 3222988000:02:001:0048;

ОСОБА_1 - з номером 3222988000:02:001:0049;

ОСОБА_6 - з номером 3222988000:02:001:0050;

ОСОБА_4 - з номером 3222988000:02:001:0051.

У відповідях на запит голови ФГ "Лідія" Головне управління Держгеокадастру у Київській області також вказувало на те, що зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється з урахуванням статті 20 Земельного кодексу України, а відповідно до пункту 114 Порядку ведення Державного земельного кадастру затвердженого постановою Кабінету міністрів № 1051 від 17.10.2012 державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі поділу чи об`єднання земельних ділянок - на підставі заяви про державну реєстрацію земельних ділянок, які утворилися в результаті такого поділу чи об`єднання; коли протягом одного року з дня здійснення державної реєстрації земельної ділянки речове право на неї не зареєстроване з вини заявника, - на підставі інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, отриманої шляхом безпосереднього доступу до зазначеного Реєстру.

Головне управління повідомило позивача, що відомості про земельну ділянку 3222988000:02:001:0015 перенесено до архівного шару Державного земельного кадастру на підставі заяв про державну реєстрацію земельних ділянок від 12.11.2020.

Тож у позивача виникли перешкоди у користуванні земельною ділянкою з кадастровим номером 3222988000:02:001:0015, а тому він звернувся до суду з позовом про визнання права постійного користування земельною ділянкою та скасування наказів від 09.03.2021 за номерами 354-УБД, 355-УБД, 356-УБД, 357-УБД, 358-УБД, 359-УБД, 360-УБД, 361-УБД, 362-УБД про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність.

Позивач посилаючись на положення статей 81, 116, 118, 125 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) вказує, що наявність не скасованого у встановленому законом порядку розпорядження про надання дозволу на виготовлення технічної документації, які посвідчують право оренди на земельну ділянку терміном на 49 років було прямою перешкодою вирішення Головним управлінням для Держгеокадастру питання про наявність підстав для передачі у власність восьми особам земельних ділянок, яка як юридично, так і фактично не була вільною.

ФГ "Лідія" вважає, що має місце порушення прав та інтересів позивача, оскільки він є законним користувачем спірної земельної ділянки, 20 років нею користується, а Головне управління Держгеокадастру у Київській області в порушення вимог чинного законодавства, не припинивши право користування позивача спірною земельною ділянкою, своїми наказами протиправно передало восьми особам у власність земельні ділянки та затвердило документацію із землеустрою. Тож, за переконанням позивача, такі накази Головного управління Держгеокадастру у Київській області (у межах заявлених вимог) мають бути визнані протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Позивач стверджує, що він жодних заяв про відмову від права користування земельною ділянкою не давав, звертає увагу на те, що ним добросовісно сплачувався земельний податок, вважає, що технічна документація із землеустрою від 09.06.2009 року є дійсною, а право постійного користування земельною ділянкою у позивача не втрачено.

У позові ФГ "Лідія" зазначає, що фермерське господарство особливою формою ведення підприємницької діяльності, яка передбачає обов`язкове отримання земельної ділянки у власність чи користування. Iншого порядку створення такого господарства, у тому числі без земельної ділянки, законодавством передбачено не було. При цьому фермерське господарство може використовувати земельну ділянку на підставі закону з дозволу особи, якій надано право постійного користування, з метою ведення фермерського господарства, а такий дозвіл не обов`язково повинен оформлятися письмово, як окремий документ (договір). З моменту створення фермерського господарства останнє набувало право використовувати вказану земельну ділянку без необхідності вчинення додаткових дій чи видання юридичних документів засновником (членом) господарства, а також було власником врожаю, вирощеного на такій земельній ділянці, несло юридичну відповідальність за її цільове використання.

У відзиві Головного управління Держгеокадастру у Київській області на позовну заяву висловлені заперечення стосовно вимог, які, за переконанням відповідача, не підлягають задоволенню.

Відповідач стверджує, що керуючись статтями 15-1, 116, 118, 121, 122 ЗК України, Положенням про Головне управління Держземагентства у Київській області, затвердженого наказом Держземагентства України від 05.06.2013 року №242 Головним управлінням розглянуто клопотання учасників операції об`єднаних сил про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок. При розгляді клопотань Головне управлiння не мало обґрунтованих підстав для відмови у наданні дозволу на відведення земельних ділянок, вiдомостi про те що запроектовані до відведення земельні ділянки перебувають у користування третіх осіб на момент прийняття наказів були відсутні.

Отже, Головне управлiння діяло вiдповiдно до вимог чинного законодавства та у спосіб що йому не суперечить - стверджує відповідач.

Відповідач звертає увагу на те, що позивачем до позову не надано чинного договору оренди земельної ділянки зареєстрованого відповідно до вимог Закону України "Про реєстрацію речових прав та їх обмежень", не доведено що він користувався саме земельною ділянкою на яку Головним управлінням прийняті накази Головного управління №618-УБД, №619-УБД, №620-УБД, №621-УБД, №622-УБД, №623-УБД, № 624-УБД, №625- УБД, від 19.08.2020.

Відповідач акцентує на тому, що позивач особисто вказує у своєму позові, що згідно даних Відділу у Миронівському районі Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 24.02.2021 № 237/413-21 договір оренди земельної ділянки кадастровим номером 3222988000:02:001:0015 не зареєстрований.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Реалізація норми ст. 81 ГПК України щодо витребування господарським судом документів і матеріалів, необхідних для вирішення спору, безпосередньо залежить від суб`єктивної реалізації сторонами їх диспозитивного права витребовувати через суд докази.

Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне та обгрунтоване рішення у справі неможливо.

Згідно з положеннями статті 236 ГПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Від повноти встановлення відповідних обставин справи та правильної оцінки доказів залежить обґрунтованість висновків суду при ухваленні судом рішення по суті спору. При цьому, суд в кожному випадку повинен навести мотиви через які він приймає одні докази та відхиляє інші.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що положеннями п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України однією з засад судочинства визначено змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом, в межах наданих повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.

Висновки господарського суду, мотиви прийнятого рішення

Право на доступ до правосуддя є одним з основоположних прав людини, воно закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Україною.

Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Названими нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Фермерське господарство звернулось до суду з вимогою про скасування наказів про затвердження документації із землеустрою надання земельних ділянок у власність третім особам, оскільки, за переконанням позивача, виділені земельні ділянки налягають на належну фермерському господарству земельну ділянку з іншим кадастровим номером.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про фермерське господарство" (станом на момент прийняття розпорядження № 283 від 09.06.2009) фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян зі створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.

Згідно з частиною третьою статті 7 цього Закону (станом на момент прийняття розпорядження № 283 від 09.06.2009) земельні ділянки для ведення фермерського господарства передаються громадянам України у власність і надаються в оренду із земель державної або комунальної власності.

Відповідно до частини 1 статті 31 ЗК України (станом на момент прийняття розпорядження № 283 від 09.06.2009) землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Частиною 3 статті 126 ЗК України (станом на момент прийняття розпорядження № 283 від 09.06.2009) закріплено, що право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.

Відповідно до статті 125 ЗК України (станом на момент прийняття розпорядження № 283 від 09.06.2009) право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно частини 1 статті 92 ЗК України (станом на момент прийняття розпорядження № 283 від 09.06.2009) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Позивач наполягає на наявності у нього права постійного користування. Перш за все, суд, дослідивши докази на підставі яких, за твердженням позивача, у фермерського господарства виникло право на земельну ділянку з кадастровим номером 3222988000:02:001:0015, зазначає таке.

Розпорядженням Миронівської районної державної адміністрації № 283 у 2009 в році позивачу надано дозвіл на виготовлення технічної документації щодо складання документів, які посвідчують право оренди на земельну ділянку терміном на 49 років, а рішенням Миронівської районної ради № 218-22-VI у 2013 році затверджена технічна документація (від 2009 року) з нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Судом встановлено, що сама технічна документація, затверджена через 4 роки після надання дозволу на її виготовлення, стосується складання документів, що посвідчують право оренди на земельну ділянку терміном на 49 років.

У наданому позивачем витязі з Державного земельного кадастру № НВ-3220835492020 станом на 03.11.2020 відсутня інформація про власника чи користувача земельної ділянки, зазначена форма власності - "державна власність". Станом на цю ж дату цільове призначення земельної ділянки - "01.01 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва", а не "01.02 для ведення фермерського господарства". В іншому наданому позивачем витязі, датованому 14.07.2016, зазначено цільове призначення земельної ділянки "01.02 для ведення фермерського господарства". Вбачається, що зміна цільового призначення відбулась в період між 2016-2020 роках.

Відповідно до частини 7 статті 20 ЗК України зміна цільового призначення земельних ділянок погоджується у разі, якщо земельна ділянка перебуває у користуванні на правах постійного користування, оренди, емфітевзису, суперфіцію, у заставі - із землекористувачем, заставодержателем (підпис якого на погодженні посвідчується нотаріально).

Відповідно до наказів від 09.03.2021 було затверджено проекти землеустрою нових земельних ділянок, які передані із земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства. Згідно класифікації видів цільового призначення - 01.03.

Витяг від 14.07.2016 містить також інформацію щодо власника (користувача), яким на той час було селянське (фермерське) господарство "Лідія". Також вказаний витяг фіксує документ, який є підставою для виникнення права - "Рішення ради № 283 від 09.06.2009". В той же час в розділі "документ, що посвідчує право" відсутні будь які записи. Також суд звертає особливу увагу на те, що позивач надає саме розпорядження № 283 від 09.06.2009, а не рішення, а також на те, що вказане розпорядження видано не радою, а районною державною адміністрацією.

Таким чином, підстави внесення в Державний земельний кадастр у 2016 році позивача, в якості користувача земельною ділянкою з кадастровим номером 3222988000:02:001:0015, суду не відомі.

Суд підкреслює, що розпорядження № 283 видане у 2009 році є підставою виникнення права на оренду земельної ділянки на 49 років, а не посвідчує право і не породжує орендних відносин. Технічна документація з нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка затверджена рішенням ради у 2013 році, також не є документом, що посвідчує право. Про надання права постійного користування в зазначених документах не йдеться. Також суд акцентує увагу на тому, що право постійного користування є безстроковим, в той час як у зазначених вище рішеннях йде мова про вирішення питання про надання позивачеві права оренди, яке в даному випадку чітко обмежується строком.

За положенням статті 3 Закону України "Про оренду землі" (станом на момент прийняття розпорядження № 283 від 09.06.2009) об`єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про оренду землі" (станом на момент прийняття розпорядження № 283 від 09.06.2009), оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Приписами ч. 1 ст. 124 ЗК України (станом на момент прийняття розпорядження № 283 від 09.06.2009) визначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

В силу частини 5 статті 126 ЗК України (станом на момент прийняття розпорядження № 283 від 09.06.2009) право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.

Відповідно до частини 1 статті 93 ЗК України (станом на момент прийняття розпорядження № 283 від 09.06.2009) право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Згідно статті 407 ЦК України (станом на момент прийняття розпорядження № 283 від 09.06.2009) право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (далі - землекористувач).

Відповідно до статті 5 Закону України "Про оренду землі" (станом на момент прийняття розпорядження № 283 від 09.06.2009) орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою.

В силу статті 6 Закону України "Про оренду землі" (станом на момент прийняття розпорядження № 283 від 09.06.2009) орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

У статті 13 Закону України "Про оренду землі" (станом на момент прийняття розпорядження № 283 від 09.06.2009) надано визначення договору оренди землі. Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до статті 25 Закону України "Про оренду землі" (станом на момент прийняття розпорядження № 283 від 09.06.2009) орендар земельної ділянки зобов`язаний приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, зареєстрованим в установленому законом порядку.

З наведених норм суд робить висновок, що набуття права оренди земельної ділянки має бути реалізоване шляхом укладання договору. В такому договорі між орендарем та орендодавцем повинні узгоджуватись принаймні такі умови:

- хто є сторонами договору, який їх статус, права та обов`язки, ідентифікаційні дані орендаря та орендодавця;

- що є предметом договору (земельні ділянки, їх площа, кадастрові номери, інші ідентифікаційні дані);

- на який строк укладається договір та чим це обумовлено, початок і кінець перебігу такого строку;

- розміри орендної плати та порядок здійснення орендних платежів.

Сам договір вже посвідчує право оренди, тобто повною мірою його реалізовує, в той час як розпорядженням № 283 було надано тільки дозвіл на виготовлення документації, що посвідчують право оренди. Саме по собі розпорядження не встановлює позивачу право оренди, оскільки воно має набуватися шляхом укладання договору оренди. Той факт, що затвердження технічної документації відбулось через 4 роки жодним чином не зафіксований як початок набуття позивачем права на оренду на наступні 49 років або ж продовження встановленого строку з моменту видання розпорядження, з 2009 року. Все це мало б бути закріплене у договорі, укладеному у відповідності до чинного на момент його укладення законодавства.

В силу статті 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Відповідно до пункту "в" частини 1 статті статті 96 ЗК України землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

Згідно частини 2 статті 409 ЦК України власник земельної ділянки має право на одержання плати за користування нею. Розмір плати, її форма, умови, порядок та строки її виплати встановлюються договором. Відповідно до частини 2 статті 410 ЦК України землекористувач зобов`язаний вносити плату за користування земельною ділянкою, а також інші платежі, встановлені законом.

Підпунктом 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено: плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Підпунктами 14.1.72 та 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено що земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою

З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття "земельний податок" і "орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності" (така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17).

Вбачається, що позивач користувався земельною ділянкою з 2009 по 2020 роки, сплачуючи податок на землю. Водночас таке користування відбувалось без оформлення договору оренди, а тому і без проведення жодних орендних платежів, оскільки це не було обумовлено договором. Самого договору до суду не надано, тому суд позбавлений можливості констатувати його існування.

Також судом зроблено витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно щодо земельних ділянок з кадастровими номерами 3222988000:02:001:0044, 3222988000:02:001:0045, 3222988000:02:001:0046, 3222988000:02:001:0047, 3222988000:02:001:0048, 3222988000:02:001:0049, 3222988000:02:001:0050, 3222988000:02:001:0051 та встановлено дійсність їх перебування у приватній власності фізичних осіб.

Таким чином заявлена позивачем вимога стосується права власності фізичних осіб, які залучені до участі у справі в якості третіх осіб. Окрім іншого у реєстрі містяться відомості про передання деяких із зазначених земельних ділянок у 2021-2022 роках в оренду на підставі договорів, укладених з фізичною особою-підприємцем.

Суд звертає увагу позивача на позицію висловлену у постанові Верховного Суду від 22.06.2022, у справі № 545/1575/21, що належними відповідачами у справах про визнання недійсними та скасування актів про право власності на земельну ділянку є особа, якій видано державний акт про право власності на відповідну земельну ділянку та орган місцевого самоврядування чи орган виконавчої влади, що прийняв рішення про його видачу.

В процесі розгляду справи від позивача не надходило клопотань про залучення співвідповідачами фізичних осіб, яким наказами № 354-УБД, № 355-УБД, № 356-УБД, № 357-УБД, № 358-УБД, № 359-УБД, № 360-УБД, № 361-УБД, № 362-УБД від 09.03.2021 було надано земельні ділянки у власність. Водночас, позивач просив залучити до участі у справі в якості відповідача Миронівську міську раду, про що на стадії розгляду справи по суті подавалось клопотання, у задоволенні якого суд відмовив через недотримання строків на його подання.

Тож, звертаючись з вимогою про скасування наказів позивач знехтував тією обставиною, що звернення до суду щодо відновлення прав на землю фермерського господарства зачіпає право власності на землю фізичних осіб.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц зазначила, що пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Слід звернути увагу також на те, що у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10.03.2021 у справі №226/817/19 вказано, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному процесуальним законом України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Згідно частини 1 статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

В даному випадку суд констатує, що задоволення позовної вимоги про скасування наказів з надання земельних ділянок у власність призведе до порушення інтересів третіх осіб, які повинні бути наділені можливістю захистити своє право власності в судовому порядку, в тому числі в статусі відповідача.

Крім того, суд констатує, що оскаржувані накази вже вичерпали свою дію з моментом набуття права власності фізичними особами, яких вони стосуються, а відтак їх скасування не призведе до поновлення прав позивача у зв`язку з чим обраний позивачем спосіб захисту в цій частині є неефективним та неналежним, оскільки не призведе до поновлення порушених на думку позивача прав.

Суд доводить до відома позивача, що відповідно до висновку викладеного Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 22.08.2022 у справі № 597/977/21 ефективним способом захисту прав позивача у подібних правовідносинах є звернення до суду з віндикаційним позовом до останнього набувача земельної ділянки.

Верховний суд неодноразово наголошував, що ефективним способом захисту речового права вважається вимога про витребування земельної ділянки з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України. На цьому, зокрема, наголошено у пункті 56 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц. У пункті 72 цієї постанови, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правомочності власника, включаючи право володіння.

У той же час для витребування нерухомого майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (пункт 38), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (пункт 34), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 74).

Застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

Оскільки позивачем не доведено, що земельна ділянка з кадастровим номером 3222988000:02:001:0015 перебувала у користуванні фермерського господарства на правах постійного користування, оренди, емфітевзису - відповідно і зміна цільового призначення земельної ділянки не повинна погоджуватись з такою особою у порядку частини 7 статті 20 ЗК України. Наявних доводів позивача не достатньо для того, щоб стверджувати, що відповідачем незаконно проведено зміну цільового призначення земельної ділянки з кадастровим номером 3222988000:02:001:0015 чи відповідач прийняв накази щодо надання дозволу на відведення восьми нових земельних ділянок всупереч закону. Станом на 2020 рік, відповідно до того ж наданого позивачем витягу з Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3222988000:02:001:0015 не зазначено про наявність користувачів. У витязі від 03.11.2020 документацією на підставі якої здійснено державну реєстрацією цієї ділянки зазначається технічна документація із землеустрою від 17.09.2009 (яка наявна в матеріалах позовної заяви), а форма власності - державна.

Таким чином за сукупності наведених обставин, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення первісної позовної вимоги про скасування наказів про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок у власність, оскільки позивачем не доведено наявності права, яке порушено вказаними наказами, а власниками нових земельних ділянок, які налягають на земельну ділянку щодо якої позивач має намір визнати право користування, є фізичні особи, які не залучені до участі у справі в якості співвідповідачів, а сам факт скасування судом оскаржуваних наказів не призведе до поновлення прав позивача, що вказує на неефективність та неналежність обраного позивачем способу захисту.

Похідна вимога позивача, щодо визнання за фермерським господарством права постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 3222988000:02:001:0015 є такою, що не підлягає задоволенню в силу тих же висновків, якими суд обґрунтував відсутність підстав для задоволення первісної вимоги про скасування наказів, оскільки позивачем не доведено належними доказами порушення його права постійного користування на вказану земельну ділянку, позаяк доказів існування права постійного користування у позивача до моменту надання ділянок фізичним особам суду не надано. Натомість у справі містяться лише відомості про процедуру оформлення позивачем лише орендних правовідносин.

В силу наведених вище положень статей 1, 5, 13 Закону України "Про оренду землі", частини 1 статті 93 та частини 5 статті 126 ЗК України, статті 407 ЦК України орендні відносини оформляються договором про строкове платне володіння і користування земельною ділянкою. В даному випадку суд не заперечує надане позивачеві у 2009 році право на оренду, яке не було належним чином реалізовано шляхом укладення договору.

Відомостей про право постійного користування позивачем не надано. Датою заснування позивача є 2000 рік, тому земельна ділянка, процедура оформлення якої в оренду, яка мала місце в 2009 році не може позиціонуватися як така, що надана в момент заснування. Як в статуті фермерського господарства, так і в інших наданих до суду документах відсутні посилання на те, що ця земельна ділянка була передана на підставі Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" чи Закону України "Про фермерське господарство" в момент його заснування (створення), як основна для його функціонування.

В свою чергу статут ФГ "Лідія" містить розділ V (Землі господарства), де вказано, що до земель господарства належать землі передані господарству у приватну власність, у користування, що посвідчені відповідними державними актами на право власності та постійного користування землею, виданими на ім`я голови господарства. Пунктом 5.2 статуту закріплено, що оренда земельних ділянок оформляється договором оренди.

Тож у суду немає підстав стверджувати, що земельна ділянка з кадастровим номером 3222988000:02:001:0015 була передана позивачу у постійне користування. З матеріалів справи вбачається лише, що зазначена земельна ділянка формувалася для передачі в оренду.

Окрім того, в статуті позивача від 2009 року пунктом 3.3 закріплено наступне: "На ім`я голови господарства видається відповідний державний акт на право приватної власності на землю. Державний акт на право постійного користування землею. З ним укладається договір на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди. Складаються також інші державні документи відповідно до Законодавства України".

До суду не надано жодних таких договорів, контрактів, угод, не подано актів на право постійного користування землею, інших актів передання у користування саме цієї ділянки, первинних документів, що посвідчували підставність користування позивачем земельною ділянкою кадастровим номером 3222988000:02:001:0015 щодо якої в 2009 році сформовано технічну документацію для передачі в оренду.

Задоволення вимоги позивача про визнання за СФГ "Лідія" права постійного користування на зазначену земельну ділянку не призведе до відновлення прав позивача, а рішення, в свою чергу, стане актом, що безпідставно породжує право, якого у позивача не було до моменту звернення до суду. Також суд акцентує, що така похідна вимога не може бути задоволена внаслідок мотивів відмови у задоволенні первісної вимоги, які наведені вище. Тож, суд відмовляє у задоволенні позову у повному обсязі.

Відповідно до частини 9 статті 145 ГПК України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову, суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.

Таким чином, з огляду на те, що судом відмовлено у задоволенні позову - ухвала про забезпечення позову підлягає скасуванню. Відповідно, суд вважає за необхідне скасувати заходи забезпечення позову, накладені ухвалою Господарського суду Київської області від 22.07.2022 у справі № 911/3133/22 про накладення арешту на земельні ділянки з кадастровими номерами 3222988000:02:001:0044, 3222988000:02:001:0045, 3222988000:02:001:0046, 3222988000:02:001:0047, 3222988000:02:001:0048, 3222988000:02:001:0049, 3222988000:02:001:0050, 3222988000:02:001:0051 та заборону органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, проводити будь які реєстраційні дії щодо вказаних земельних ділянок, які є власністю ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 .

Пунктом 12 частини 3 статті 2 ГПК України закріплено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

В силу частини 4 статті 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки судом відмовлено у задоволенні позову у повному обсязі - витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви та заяви про забезпечення позову залишаються за позивачем.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Відтак, сторони, звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку статті 81 ГПК України сторонами доказів.

Керуючись ст.ст. 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Витрати пов`язані з поданням позову залишити за позивачем.

Скасувати заходи забезпечення позову, накладені ухвалою Господарського суду Київської області від 22.07.2022 у справі № 911/3133/22 про накладення арешту на земельні ділянки з кадастровими номерами 3222988000:02:001:0044, 3222988000:02:001:0045, 3222988000:02:001:0046, 3222988000:02:001:0047, 3222988000:02:001:0048, 3222988000:02:001:0049, 3222988000:02:001:0050, 3222988000:02:001:0051 та заборону органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, проводити будь які реєстраційні дії щодо вказаних земельних ділянок, які є власністю ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 .

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України.

Рішення господарського суду підлягає оскарженню в порядку та строки, визначені статтями 254-256 ГПК України. Повний текст рішення складено та підписано 22.11.2022.

Суддя А.Ф. Черногуз