Постанова

від 17.11.2022 по справі 708/114/20

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

17 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 708/114/20

провадження № 51-1724 км 22

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_5.,

суддів ОСОБА_6., ОСОБА_7.

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_8.,

прокурора ОСОБА_9. ,

виправданого ОСОБА_1 ,

захисника ОСОБА_10.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на вирок Черкаського районного суду Черкаської області від 16 серпня 2021 року та ухвалу Черкаського апеляційного суду від 17 березня 2022 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017250290000176, щодо

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт. Поліське Київської області, жителя АДРЕСА_1 ), раніше не судимого,

який обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.366 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Черкаського районного суду Черкаської області від 16 серпня 2021 року ОСОБА_1 визнано невинуватим та виправдано у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого,ч.1 ст.366 КК України.

Вирішено питання процесуальних витрат та речових доказів у провадженні.

Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 17 березня 2022 року вирок місцевого суду залишено без зміни.

Органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався у складанні і видачі завідомо неправдивих документів, за наступних обставин.

ОСОБА_1 ,перебуваючи на посаді виконувача обов`язків начальника відділу Держкомзему у Чигиринському районі Черкаської області, являючись службовою особою з відповідними службовими повноваженнями, діючи всупереч вимог ЗК України, ВК України, ЗУ «Про землеустрій», Інструкції «Про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі», Тимчасового порядку ведення державного реєстру земель, в інтересах громадян ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , використовуючи службове становище всупереч інтересам служби, достовірно знаючи, що надані йому на погодження технічні документації із землеустрою щодо складання Державних актів на право власності на землю для ведення особистого селянського господарства загальною площею 0,5551 га, 0,555 га, та 0,555 га не відповідають вимогам ст. 56 Закону України «Про землеустрій», оскільки пояснювальна записка не підписана, технічне завдання на розробку документації не затверджене, відсутні копії заяв фізичних осіб, матеріали польових геодезичних робіт і план земельної ділянки, складений за результатами кадастрової зйомки, акт прийомки-передачі межових знаків на зберігання, акт перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель за їх наявності, а тому відсутні законні підстави погоджувати технічні документації із землеустрою вказаним особам, чим порушив п. 2.3 Тимчасового порядку ведення державного реєстру земель.

Згідно картографічних матеріалів земельні ділянки з кадастровими номерами 7125485000:01:001:1451, 7125485000:01:001:1452, 7125485000:01:001:1453, які розташовані на адміністративній території Рацівської сільської ради, Чигиринського району, Черкаської області за межами населеного пункту та на які ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 просили виготовити Державні акти на право власності на землю, знаходяться на землях прибережної захисної смуги Кременчуцького водосховища, тому не можуть передаватися у приватну власність.

Знаходячись у службовому приміщенні відділу Держкомзему у Чигиринському районі, розташованому в м. Чигирин, вул. Б. Хмельницького, 19, 23 січня 2009 року склав завідомо неправдиві документи, а саме висновки про погодження технічної документації щодо оформлення Державних актів на право власності на земельні ділянки НОМЕР_3 і посвідчив їх особистим підписом та печаткою відділу Держкомзему у Чигиринському районі.

В подальшому видав завідомо неправдиві документи з метою виділення земельних ділянок у приватну власність, на підставі яких та інших документів розпорядженням голови Чигиринської РДА від 18.02.2009 № 38 передано у приватну власність ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 земельні ділянки з кадастровими номерами 7125485000:01:001:1453, 7125485000:01:001:1451, 7125485000:01:001:1452.

Після чого, ОСОБА_1 03.11.2009 підписав та видав Державні акти на право власності на земельні ділянки серії ЯЕ № 382927 площею 0,5550 га ОСОБА_2 , серії НОМЕР_1 площею 0,5550 га ОСОБА_3 , серії НОМЕР_2 площею 0,5551 га ОСОБА_4 .

Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_1 та призначити новий розгляд в суді першої інстанції.

Зазначає, що суд не дав належної оцінки усім доказам у сукупності, як вимагає ст.94 КПК, в порушення вимог ст.374.370 КПК України в основу рішення поклав суперечливі та не перевірені докази сторони захисту, не навів у вироку чому бере до уваги одні докази та відкидає інші.

Не дотримався вимог щодо аналізу та оцінки нормативно-правових актів, що регулюють земельні правовідносини, та яких не дотримався ОСОБА_1 .

Поза увагою суду залишився факт, що ОСОБА_1 склав та затвердив висновок про погодження технічної документації за відсутності такої.

Неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність при визначенні об`єкту злочинного посягання, не врахував практику Верховного Суду щодо встановлення ознак офіційного документа як предмету злочину, передбаченого ч.1 ст.366 ККУкраїни.

В свою чергу, апеляційний суд всупереч ст.404 КПК України допущені місцевим судом порушення проігнорував. Крім того, порушуючи приписи ст. 419 КПК України, належним чином доводи апеляційної скарги сторони обвинувачення не перевірив, не дав на них відповідей, а також не зазначив в ухвалі підстав, з яких скаргу визнано необґрунтованою.

Позиції інших учасників судового провадження

Від захисника ОСОБА_10. на касаційну скаргу сторони обвинувачення надійшло заперечення у якому він, посилаючись на безпідставність викладених доводів, просив залишити її без задоволення, а оскаржувані рішення - без зміни.

Аналогічну позицію підтримали виправданий ОСОБА_1 та його захисник ОСОБА_10. в суді касаційної інстанції.

Прокурор ОСОБА_9., в судовому засіданні, вважала, що касаційна скарга підлягає до часткового задоволення та просила призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції, з підстав наведених у скарзі.

Межі розгляду матеріалів кримінального провадження у касаційному суді

За змістом ст. 433 цього Кодексу Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст. 438 КПК України підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. При перевірці доводів касаційної скарги суд виходить із фактичних обставин, встановлених судами.

Частиною 1 ст. 412 КПК України передбачено, що істотними є такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Мотиви Суду

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

У разі визнання особи виправданою, у вироку, зокрема, зазначається: формулювання обвинувачення, яке пред`явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення (ст. 374 КПК України).

У свою чергу, відповідно до ст. 404 КПК України, апеляційна процедура передбачає оцінку оскаржуваного вироку щодо його відповідності нормам кримінального та процесуального законів, фактичним обставинам кримінального провадження, а також дослідженим у судовому засіданні доказам.

Суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції (ч. 1 ст. 409 КПК України), і це покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів, але з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 КПК України.

Ухвала апеляційного суду - це рішення вищого суду стосовно законності й обґрунтованості вироку, що перевіряється в апеляційному порядку, та повинна відповідати тим же вимогам, що і вирок суду першої інстанції.

Крім того, в ухвалі суд апеляційної інстанції зобов`язаний проаналізувати й зіставити з наявними у кримінальному провадженні та додатково поданими матеріалами всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, і дати на кожен із них вичерпну відповідь, пославшись на відповідну норму права. При залишенні заявлених вимог без задоволення в ухвалі має бути зазначено підстави, на яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою (стаття 419 КПК України).

Під час перегляду вироку місцевого суду щодо ОСОБА_1 апеляційний суд наведених вимог КПК України не дотримався.

Не погоджуючись із вироком суду першої інстанції, прокурор подавав апеляційну скаргу, в якій стверджував про неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, що виразилося у відсутності належної оцінки доказів відповідно до ст. 94 КПК України. В обґрунтування своїх доводів прокурор посилався на конкретні докази по справі та зазначав, яким із них не було дано відповідної оцінки судом.

Згідно із ст. 94 КПК України суд оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Всупереч наведених вимог, місцевий суд фактично перерахував докази, які були долучені до матеріалів провадження, не зазначив, які саме обставини доводять чи спростовують ці докази, не дав їм оцінки як кожному окремо, так і в сукупності. Крім того, постановляючи виправдувальний вирок, не зазначив мотивів, чому бере до уваги одні докази та відкидає інші.

Суд апеляційної інстанції за результатами перегляду вироку, повинен був усунути цей недолік шляхом безпосереднього дослідження усіх доказів та надання їм повної всебічної оцінки. Проте, у порушення вимог закону, апеляційний суд дослідив лише частину доказів, а про решту доказів взагалі не згадав у своєму рішенні, зосередившись виключно на висновках, викладених у вироку.

Без реагування апеляційного суду залишилися твердження апелянта про недотримання місцевим судом вимог щодо аналізу та оцінки нормативно-правових актів, що регулюють земельні правовідносини, та яких не дотримався ОСОБА_1 .

Місцевий суд, постановляючи виправдувальний вирок, зазначив, що стороною обвинувачення не наведено нормативних актів, згідно яких обвинувачений зобов`язаний був перевірити проект землеустрою. Апеляційний суд продублював висновки суду першої інстанції в цій частині та проігнорував той факт, що органом досудового розслідування ОСОБА_1 інкримінувалось погодження технічної документації із землеустрою, яка не відповідала вимогам ст. 56 Закону України «Про землеустрій» (вона практично була відсутня взагалі).

Крім того, погоджуючись із висновками місцевого суду про відсутність у ОСОБА_1 умислу на вчинення інкримінованого діяння через те, що в кадастрових планах не було інформації про наявність водних об'єктів, тому на час складання висновків він не знав про знаходження земельних ділянок в межах прибережної захисної смуги, апеляційний суд не спростував доводів прокурора про те, що ОСОБА_1 , обіймаючи посаду начальника відділу Держкомзему, є службовою особою та наділений функціями контролю з боку держави за достовірністю даних зазначених у технічній документації.

Приймаючи до уваги, як єдину вірну версію подій, версію сторони захисту, суд визнав доведеним, що обвинувачений на час складання висновків не знав про знаходження земельних ділянок в межах прибережної захисної смуги. Однак, суд не звернув уваги, що висновки, необхідні для передачі земельних ділянок у власність у 2009 році, складались на підставі технічної документації, яка була виготовлена у 2007 році, висновки по ній були затверджені і слугували підставою передачі земель в оренду.

Відповідно до земельного законодавства, перелік обмежень на передачу земель в оренду та у власність відрізняється.

Не надано правової оцінки і висновку комплексної судової земельно-технічної експертизи з питань землеустрою №1308/2388-2395/19-23 від 20.11.2019, яким чітко встановлено, що надана на погодження технічна документація не відповідала вимогам чинного земельного законодавства. До того ж, на момент огляду технічної документації місцевим судом було встановлено, що вона містить ряд недоліків.

Суб`єктивна сторона службового підроблення характеризується тільки прямим умислом, оскільки службова особа завідомо усвідомлює неправдивий характер тих відомостей, які вносяться нею до офіційних документів.

Аналогічно, апеляційний суд усунувся від перевірки доводів прокурора про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність при визначенні об`єкту злочинного посягання та не врахування практики Верховного Суду щодо встановлення ознак офіційного документа як предмета злочину, передбаченого ч.1 ст.366 КК України.

Із оскаржуваної ухвали видно, що апеляційний суд, погоджуючись із позицією місцевого суду про недоведеність винуватості ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 366 КК України, послався на те, що складені ОСОБА_1 висновки про погодження технічної документації щодо оформлення Державних актів на право власності на земельні ділянки від 23.01.2009 є технічними документами та є складовою частиною технічної документації.

У постанові від 15 лютого 2021 року Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду (справа № 727/5768/18, провадження № 51-1328 кмо 19) висловила позицію щодо предмета кримінального правопорушення, передбаченого ст. 366 КК України, яким є офіційний документ. Так, у примітці до ст. 358 КК України визначено, що під офіційним документом у цій статті та статтях 357 і 366 цього Кодексу слід розуміти документи, що містять зафіксовану на будь-яких матеріальних носіях інформацію, яка підтверджує чи посвідчує певні події, явища або факти, які спричинили чи здатні спричинити наслідки правового характеру, чи може бути використана як документи - докази у правозастосовчій діяльності, що складаються, видаються чи посвідчуються повноважними (компетентними) особами органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, юридичних осіб незалежно від форми власності та організаційно-правової форми, а також окремими громадянами, у тому числі самозайнятими особами, яким законом надано право у зв`язку з їх професійною чи службовою діяльністю складати, видавати чи посвідчувати певні види документів, що складені з дотриманням визначених законом форм та містять передбачені законом реквізити. Невідповідність документа хоча б одному з наведених нижче критеріїв перешкоджає визнанню його офіційним.

Офіційний документ, як предмет злочину, має відповідати таким ознакам: документ має бути складено, видано чи посвідчено відповідною особою в межах її компетенції за визначеною законом формою та з належними реквізитами; зафіксована в такому документі інформація повинна мати юридично значущий характер - підтверджені чи засвідчені нею конкретні події, явища або факти мають спричиняти чи бути здатними спричинити наслідки правового характеру у вигляді виникнення (реалізації), зміни або припинення певних прав та/або обов`язків чи може бути використана як документи - докази у правозастосовчій діяльності.

Суд апеляційної інстанції проігнорував викладену позицію Верховного Суду та, констатуючи у своєму рішенні те, що складені ОСОБА_1 висновки про погодження технічної документації є технічними документами, взагалі не зазначив, якому з наведених критеріїв не відповідають ці документи, що перешкоджає визнанню їх офіційними.

Отже, апеляційний суд не дав належної оцінки доводам прокурора щодо неправильного застосування кримінального закону за ч. 1 ст. 366 КК України, внаслідок чого висновок апеляційного суду про залишення виправдувального вироку суду першої інстанції без зміни є передчасним.

Судові рішення мають бути однозначними для розуміння та не містити у собі суперечностей. Проте, із вироку убачається, що у його мотивувальній частині суд дійшов висновку про недоведеність, що кримінальне правопорушення вчинив обвинувачений, у той же час зазначив підставою для виправдання ОСОБА_1 - недоведеність в його діянні складу кримінального правопорушення. Тобто, суд зазначив дві різні самостійні підстави для виправдання особи, що суперечить вимогам ст. 373 КПК України.

У КПК України прямо визначені підстави для призначення нового розгляду в суді першої інстанції (ст.415 ), таких підстав у касаційній скарзі прокурора не наведено і касаційним судом не встановлено. Натомість, ті порушення, які допустив суд апеляційної інстанції є істотними, відповідно до положень ст. 412 КПК України, та призвели до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, тому ухвала апеляційного суду не може вважатися законною й обґрунтованою.

Урахувавши наведене, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга прокурора підлягає до часткового задоволення. У зв`язку із цим та керуючись статтями 434, 436, 438, 441,442 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне скасувати рішення суду апеляційної інстанції.

З цих підстав Суд ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора задовольнити частково.

Ухвалу Черкаського апеляційного суду від 17 березня 2022 року щодо ОСОБА_1 скасувати і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді

ОСОБА_5 ОСОБА_6 ОСОБА_7