Ухвала

від 16.04.2024 по справі 708/114/20

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 11-кп/821/33/24 Справа № 708/114/20 Категорія: ч. 1 ст. 366 КК України Головуючий у І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2024 року м. Черкаси

Черкаський апеляційний суд у складі:

головуючого - судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,

за участю секретарки ОСОБА_5 ,

прокурорів ОСОБА_6 та ОСОБА_7 ,

захисників ОСОБА_8 та ОСОБА_9 ,

обвинуваченого ОСОБА_10 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу прокурора Черкаської окружної прокуратури Черкаської обласної прокуратури ОСОБА_7 на вирок Черкаського райсуду Черкаської обл. від 16.08.2021 р. у кримінальному провадженні № 12017250290000176 від 04.04.2017 р., -

В С Т А Н О В И В:

Зазначеним вироком ОСОБА_10 , який народив-

ся 29.04.1982 р. в с.м.т. Поліське Київської обл.,

українець, громадянин України, має вищу освіту,

одружений, має на утриманні малолітню дитину,

працює в ТОВ НВФ «Урожай» на посаді фахівця

з питань оренди майна, раніше не судимий, про-

живає АДРЕСА_1 ,

визнаний невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України та виправданий.

Запобіжний захід обвинуваченому не обирався.

Цивільний позов у даній справі не заявлений.

Процесуальні витрати в сумі 25 120 грн. за проведення судових експертиз віднесені на рахунок держави.

Питання про речові докази судом вирішено відповідно до КПК України.

Органами досудового розслідування ОСОБА_10 , обвинувачувався в тому, що він будучи призначеним на посаду виконувача обов`язків начальника відділу Держкомзему у Чигиринському р-ні Черкаської обл., згідно наказу № 93-к від 19.09.2008 р., згідно ст. 26 ЗУ «Про державну службу», являючись представником влади та службовою особою з відповідними службовими повноваженнями, маючи 13 ранг державного службовця в межах 6 категорії рангу, будучи зобов`язаним у своїй діяльності керуватися Конституцією України, Земельним Кодексом України, законами України, постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента України, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, достовірно знаючи, що відповідно до ст. 15 ЗК України, ст. 14 ЗУ «Про землеустрій» до його повноважень належить здійснення землеустрою, моніторингу земель і державного контролю за використанням та охороною земель, а також те, що відповідно до ст. ст. 13 та 14 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Земельного та ст. 4 Водного кодексів України, до земель водного фонду, серед інших, належать землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж річок та навколо водойм.

Згідно ст. 60 ЗК України вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги, ширина яких, зокрема для великих річок та водосховищ на них становить 100 метрів.

Відповідно до п. «д» ч. 4 ст. 84 ЗК України землі водного фонду належать до земель державної власності, які не можуть передаватися у приватну власність.

Маючи достатній освітній рівень, життєвий та професійний досвід, будучи компетентним фахівцем в галузі земельних відносин та застосування в роботі земельного законодавства України, відповідно до виконання покладених на нього та на очолюваний ним відділ завдань та функцій, будучи в змозі реально впливати на факти порушень земельного законодавства та вживати заходи до їх усунення, в тому числі запобігати незаконному отриманню у приватну власність державних земель, діючи всупереч вимог Інструкції «Про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі», яка затверджена Наказом Державного комітету України по земельних ресурсах № 43 від 4.05.1999 р., Тимчасового порядку ведення державного реєстру земель затвердженого наказом Держкомзему України від 2.07.2003 р. № 174, діючи в інтересах громадян ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , використовуючи службове становище всупереч інтересам служби, достовірно знаючи, що відповідно до ст. 56 ЗУ «Про землеустрій» технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, включає:

а) пояснювальну записку;

б) технічне завдання на складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку;

в) копії заяв фізичних або клопотання юридичних осіб;

г) матеріали польових геодезичних робіт і план земельної ділянки, складений за результатами кадастрової зйомки;

ґ) рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про надання або передачу земельної ділянки у власність або надання в користування, у тому числі на умовах оренди;

д) акт прийомки-передачі межових знаків на зберігання;

е) акт перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель за їх наявності;

є) кадастровий план земельної ділянки;

ж) перелік обмежень прав на земельну ділянку і наявні земельні сервітути,

проте надані йому на погодження технічні документації із землеустрою щодо складання Державного акту на право власності на землю для ведення особистого селянського господарства загальною площею 0,5551 га ОСОБА_13 , площею 0,555 га ОСОБА_12 та площею 0,555 га ОСОБА_11 не відповідають вимогам ст. 56 ЗУ «Про землеустрій», оскільки пояснювальна записка не підписана, технічне завдання на розробку документації не затверджене, відсутні копії заяв фізичних осіб, матеріали польових геодезичних робіт і план земельної ділянки, складений за результатами кадастрової зйомки, акт прийомки-передачі межових знаків на зберігання, акт перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель за їх наявності, а тому відсутні законні підстави погоджувати технічні документації із землеустрою вказаним особам, чим порушив п. 2.3 Тимчасового порядку ведення державного реєстру земель, згідно картографічних матеріалів земельні ділянки з кадастровими номерами 7125485000:01:001:1451, 7125485000:01:001:1452, 7125485000:01:001:1453, які розташовані на адміністративній території Рацівської сільради Чигиринського р-ну Черкаської області за межами населеного пункту та на які ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 просили виготовити Державні акти на право власності на земельні ділянки, знаходяться на землях прибережної захисної смуги Кременчуцького водосховища, а тому не можуть передаватися у приватну власність, знаходячись у службовому приміщенні відділу Держкомзему у Чигиринському р-ні Черкаської обл., розташованому в АДРЕСА_2 , 23.01.2009 р. склав завідомо неправдивий документ, а саме висновки про погодження технічної документації щодо оформлення Державного акту на право власності на земельну ділянку № № 46, 47, 48 і посвідчив їх особистим підписом та круглою печаткою відділу Держкомзему у Чигиринському р-ні, в подальшому видав завідомо неправдивий документ з метою виділення земельних ділянок у приватну власність ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 для ведення особистого селянського господарства, на підставі яких та інших документів розпорядженням голови Чигиринської райдержадміністрації від 18.02.2009 р. № 38 передано у приватну власність ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 земельні ділянки з кадастровими номерами 7125485000:01:001:1453, 7125485000:01:001:1451, 7125485000:01:001:1452. Після чого 3.11.2009 р. підписав та видав Державні акти на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 для ведення особистого селянського господарства площею 0,5550 га ОСОБА_11 , серії НОМЕР_2 для ведення особистого селянського господарства площею 0,5550 га ОСОБА_12 , серії НОМЕР_3 для ведення особистого селянського господарства площею 0,5551 га ОСОБА_13 .

Органом досудового розслідування дії ОСОБА_10 кваліфіковано за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, як складання і видача завідомо неправдивих документів.

Рішенням суду першої інстанції ОСОБА_10 виправдано та визнано його невинуватим у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 366 КК України.

Не погоджуючись з вироком суду, прокурор Черкаської окружної прокуратури ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить вирок суду першої інстанції скасувати через невідповідність висновків суду першої інстанції, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, неповноту судового розгляду, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. Просить ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_10 визнати винуватим та засудити за ч. 1 ст. 366 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк два роки з позбавленням права займати посади в органах державної влади на строк два роки. На підставі ч. 5 ст. 74, ч. 1 ст. 49 КК України звільнити ОСОБА_10 від основного та додаткового покарання у зв`язку із закінченням строків давності. Витрати на проведення експертиз стягнути з обвинуваченого, долю речових доказів вирішити відповідно до ст.100 КПК України.

Апеляційну скаргу мотивує тим, що виправдовуючи обвинуваченого, суд зазначив, що згідно ст. 28 ЗУ «Про землеустрій» розробники документації із землеустрою несуть відповідно до закону відповідальність за достовірність, якість і безпеку заходів, передбачених цією документацією. У разі невиконання або неналежного виконання умов договору при здійсненні землеустрою, розробники документації із землеустрою несуть відповідальність, передбачену договором і законом.

Разом з тим, за результатами судового розгляду встановлено, що договір на виконання робіт по виготовленню технічної документації виконавцем не підписувався, він підписаний лише замовниками документації, а тому посилання суду на ст. 28 ЗУ «Про землеустрій» є помилковим, що лише підтверджує той факт, що суд належним чином не дав оцінку діям ОСОБА_10 (який згідно закону, наділений функціями контролю з боку держави за достовірністю даних зазначених у технічній документації) та достовірно знав, що технічна документація в розумінні ст. 56 ЗУ «Про землеустрій» взагалі не виготовлялася.

У мотивувальній частині вироку суд зазначає, що стороною обвинувачення не наведено нормативних актів згідно яких обвинувачений зобов`язаний перевіряти проект землеустрою.

Разом з тим, суд безпідставно застосував вимоги законодавства щодо проекту землеустрою, оскільки згідно матеріалів кримінального провадження в провину обвинуваченому ставилося погодження технічної документації.

Крім цього, сторона обвинувачення звертала увагу суду на ту обставину, що проект землеустрою на вказані земельні ділянки не виготовлявся, а виготовлялися технічні документації із землеустрою щодо складання Державного акту на право власності на землю.

Вказані документації землеустрою (проект землеустрою та технічна документація) є зовсім різними за наповненням документами, визначають різні етапи погодження, оскільки проект землеустрою підлягає обов`язковій державній експертизі, а технічна документація підлягає обов`язковому погодженню органом земельних ресурсів, у даному випадку саме керівником відділу Держкомзему (п. 2.3 Тимчасового порядку ведення державного реєстру, затвердженого наказом Державного комітету України по земельних ресурсах № 174 від 2.07.2003 р. передбачено, що якщо технічна документація не підлягає державній землевпорядній експертизі, вона разом з реєстраційною карткою передається виконавцем робіт безпосередньо до територіального органу земельних ресурсів для погодження), а тому не можна їх ототожнювати та застосовувати до них одні і ті самі норми закону.

Таким чином, в ході судового розгляду встановлено, що технічні документації із землеустрою щодо складання Державного акту на право власності на землю в розумінні ст. 56 ЗУ «Про землеустрій» не виготовлялися, а тому ОСОБА_10 не мав законних підстав погоджувати їх, проте всупереч закону видав висновки від 23.01.2009 р. №№ 46 - 48 про погодження не існуючих технічних документацій.

Виправдовуючи ОСОБА_10 , суд не дав належну юридичну оцінку висновкам виконувача обов`язків начальника відділу Держкомзему у Чигиринському р-ні Черкаської обл. по технічним документаціям із землеустрою щодо оформлення Державних актів на право власності на земельні ділянки від 23.01.2009 р. №№ 46 - 48 зі змісту яких вбачається: «Розглянувши технічну документацію із землеустрою щодо оформлення права власності на земельну(і) ділянку(и) для ведення особистого селянського господарства загальною площею 0,5551 га гр. ОСОБА_13 , площею 0,5550 га гр. ОСОБА_12 , площею 0,5550 га ОСОБА_11 за адресою: с. Рацеве, керуючись ст. 56 ЗУ «Про землеустрій», ст. ст. 61, 99, 111, 118 ЗК України, відділ Держкомзему у Чигиринському р-ні Черкаської обл. погоджує технічну документацію із землеустрою...».

Крім того, у вилучених технічних документаціях наявні заява - договір № 23-37 від 23.01.2009 р. подана ОСОБА_11 , заява - договір № 23-38 від 23.01.2009 р. подана ОСОБА_13 , заява - договір № 23-39 від 23.01.2009 р. подана ОСОБА_12 , тобто виконавець (юридична особа яка повинна виготовити технічну документацію) навіть не підписав договір та не розпочав виготовляти технічну документацію із землеустрою щодо складання Державного акту на право власності на землю, а обвинувачений ОСОБА_10 в той самий день уже погодив неіснуючі технічні документації та видав висновки від 23.01.2009 р. про погодження технічної документації щодо оформлення Державного акту на право власності на земельну ділянку № № 46, 47, 48.

Допитані в ході судового розгляду свідки підтвердили, що підставою передачі земельних ділянок у приватну власність є обов`язково розроблена документація землеустрою, проте їм не відомо чи розроблялася вона за заявами ОСОБА_13 , ОСОБА_12 та ОСОБА_11 .

Не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження висновки суду про те, що за результатами дослідження технічних документацій виявлено їх недоліки, проте доказів того, що саме ця документація надавалися обвинуваченому ОСОБА_10 станом на 23.01.2009 р. для погодження суду не надано.

Так, відповідно до «Положення про Державний фонд документації із землеустрою» затвердженого постановою КМУ від 17.11.2004 р. № 1553, Державний фонд складається з місцевих фондів документації із землеустрою - адміністративних районів та міст обласного значення. Місцевий фонд створюється, формується і ведеться районним (міським) відділом (управлінням) земельних ресурсів Держкомзему. Місцевий фонд призначений для обліку та зберігання документації із землеустрою, проведеного на місцевому рівні.

Таким чином, саме на відділ Держкомзему у Чигиринському р-ні Черкаської обл. покладалася вимога щодо зберігання технічних документацій із землеустрою, а тому вилучені 3 технічні документації із землеустрою щодо складання Державного акту на право власності на землю ОСОБА_13 , ОСОБА_12 та ОСОБА_11 , які не відповідають вимогам земельного законодавства і є тими документаціями, які погодив обвинувачений ОСОБА_10 .

З огляду на викладене, прокурор вважає, що суд першої інстанції, дослідивши докази у справі, не надав їм належної оцінки у своєму рішенні, не спростував їх у відповідному об`ємі, наданому стороною обвинувачення, не провів аналіз таких доказів у повному обсязі на предмет належності та допустимості. Мотиви виправдання обвинуваченого, викладені у мотивувальній частині вироку, не являються безсумнівними та однозначними, оскільки є недостатніми, поверхневими та непереконливими, а тому не можуть слугувати беззаперечними підставами для висновку про законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції про виправдання ОСОБА_10 .

Разом з тим, в мотивувальній частині вироку суд вказав підставу для виправдання ОСОБА_10 за ч. 1 ст. 366 КК України - п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України, тобто не доведено, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим.

У подальшому у вироку суд зазначає, що в діях ОСОБА_10 відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України.

При тому, що в резолютивній частині вироку, суд першої інстанції взагалі не вказує підстави прийняття такого рішення. Таким чином, аналіз обставин кримінального провадження свідчить про необґрунтованість висновків суду щодо недоведеності вини ОСОБА_10 та відсутності в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України. Суд мав достатньо доказів застосувати кримінальний закон та визнати ОСОБА_10 винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України.

Крім того, суд в порушення вимог п. 6 ч. 2 ст. 374 КПК України у вступній частині вироку не вказав усіх сторін кримінального провадження, зазначено лише прокурора ОСОБА_7 , тоді як в судовому розгляді брали участь прокурор ОСОБА_14 , що підтверджується технічним записом судового засідання та протоколом судового засідання.

Водночас, враховуючи позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 12.12.2019 р. у справі № 683/1507/16-к (провадження № 51-8872км18) в якій констатовано порушення судом апеляційної інстанції вимог п. 16 ч. 1 ст. 7, ч. 6 ст. 22, ст. 23, ст. ст. 91, 94, 95 КПК України та вказано на необхідність надання власної оцінки усім обставинам кримінального провадження шляхом безпосереднього дослідження доказів у суді апеляційної інстанції з наведенням мотивів прийнятого рішення та усуненням усіх невідповідностей та протиріч, на які вказано в апеляційній скарзі прокурора, просить суд апеляційної інстанції безпосередньо дослідити докази сторони обвинувачення, а саме допитати свідків, дослідити письмові докази та дослідити речові докази.

У запереченні ОСОБА_10 на апеляційну скаргу прокурора Черкаської окружної прокуратури ОСОБА_7 висловлена його позиція щодо необхідності залишити вирок без змін, а апеляційну скаргу прокурора без задоволення, оскільки судом першої інстанції було прийнято законне та обґрунтоване рішення на підставі досліджених в судовому засіданні доказів. Висновки суду, викладені у вироку, відповідають фактичним обставинам справи. Судом першої інстанції не було допущено порушення норм процесуального права.

Заслухавши доповідь судді, прокурорів ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , які просили задовольнити апеляційну скаргу прокурора із вказаних у ній мотивів, думки обвинуваченого ОСОБА_10 та його захисників ОСОБА_9 та ОСОБА_8 , які заперечували проти задоволення апеляційної скарги прокурора, вивчивши матеріали кримінального провадження, перевіривши доводи апеляційної скарги, провівши часткове судове слідство, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Статтею 62 Конституції України гарантовано, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться на її користь.

Зазначені права і свободи мають своє відображення у загальних засадах кримінального провадження, а саме у презумпції невинуватості та забезпеченні доведеності вини, яка відповідно до ч. 1 ст. 17 КПК України полягає у тому, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому КПК України, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться на користь такої особи.

Конституційний Суд України у рішенні від 26.02.2019 р. № 1-р/2019 у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) ст. 3682 КК України зауважив, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип «in dubio pro reo», згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачяться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов`язок доведення вини особи покладається на державу.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що суди при оцінці доказів керуються критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (рішення у справах «Ірландія проти Сполученого Королівства», «Яременко проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Кобець проти України»).

Розумний сумнів - це такий непереборний сумнів, який залишається у слідчого, прокурора, слідчого судді, суду щодо винуватості обвинуваченого чи підсудного після всебічного, повного і об`єктивного дослідження обставин справи. Наявність розумного сумніву щодо обґрунтованості обвинувачення не дозволяє будь-якій неупередженій людині, яка міркує з належним розумом і сумлінням, визнати обвинуваченого винним.

Виконуючи, свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК України, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме - винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.

Згідно вимог ч. 1 ст. 373 КПК України, виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що:

1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа;

2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим;

3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених п. п. 1 та 2 ч. 1 ст. 284 КПК України.

Дослідивши матеріали кримінального провадження, апеляційний суд погоджується з висновком суду, що вина ОСОБА_10 не доведена, але апеляційний суд не погоджується з підставою виправдання ОСОБА_10 , вважаючи, що ОСОБА_10 слід виправдати на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України, у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_10 складу кримінального правопорушення з наступних підстав.

Суд, згідно вимог ст. 94 КПК України, під час розгляду справи перевірив зібрані під час досудового розслідування та судового провадження докази, на які посилалася сторона обвинувачення, оцінив їх з точки зору допустимості, належності, достовірності та достатності, надав належну оцінку як окремим доказам, так і їх сукупності, навів у оскаржуваному вироку детальний аналіз низки досліджених доказів.

Відповідно до ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, яке має бути ухвалено компетентним судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, підтверджених доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими згідно ст. 94 КПК України. Суд у своєму рішенні повинен навести належні, достатні мотиви й підстави для його ухвалення.

Згідно ч. 1 ст. 23 КПК України, суд досліджує докази безпосередньо, здійснюючи оцінку кожного доказу за правилами ч. 1 ст. 94 КПК України - за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку.

Так, зі змісту безпосередньо досліджених судом апеляційної інстанції доказів випливає, що у судовому засіданні місцевого суду обвинувачений ОСОБА_10 вину не визнав повністю та надав показання, що він дійсно в час зазначений в обвинуваченні займав посаду начальника відділу Держкомзему у Чигиринському р-ні Черкаської обл. і 23.01.2009 р. йому надійшли графічні матеріали для надання висновку на три земельні ділянки. В наданих матеріалах була відсутня інформація про наявність р. Дніпро та наявність прибережної захисної смуги, вона не була вказана як розробником технічної документації так і у висновку державної експертизи, а тому він не виявив обмежень і надав позитивний висновок. Дана інформація мала б міститися в наданих документах, а тому іншої об`єктивної можливості це з`ясувати він не міг і навіть на даний час, якщо б були надані матеріали, які не містили таких відомостей, його рішенням було б надання позитивного висновку. До його обов`язків не входило вихід на місце розташування земельних ділянок та перевірка обмежень на місці, така відповідальність покладається на розробника документації і вона в ній має бути обов`язково вказана. Оскільки дані ділянки не були тільки створені, а були вже раніше сформовані та перебували в оренді він перевірив також технічну документацію і щодо оренди, в якій також не було зазначено інформацію про наявність прибережної захисної смуги. Тому просив визнати його не винуватим у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.

Так, у судовому засіданні місцевого суду свідок ОСОБА_15 надав показання про те, що на час подій був головою Чигиринської РДА, справу яку розглядає суд не пам`ятає бо минуло багато часу, але по суті пояснив, що в той час при РДА була створена земельна комісія, яка вирішувала земельні питання і якщо б надана на затвердження документація була б не повна, то комісія відмовила б у її затвердженні.

Свідок ОСОБА_16 надав показання, що він працює головним спеціалістом Держгеокадастру. В 2013 р. запрацювала публічна кадастрова карта, на якій прибережна захисна смуга якимись позначками не позначена, під час перевірки прокуратури в 2018 р. земельні ділянки ОСОБА_17 на карті відображені у воді, як рівень води спадає можуть бути і на суші, але точно в прибережній захисній смузі. Як було станом на 2009 р. він не знає бо тоді не працював і ці ділянки не оформлював.

Свідок ОСОБА_18 надав показання, що він працює в сфері земельних відносин з 1996 р., а в 2009 р. працював в Держгеокадастрі інженером. Щодо ділянок ОСОБА_17 , то цієї справи він не пам`ятає, йому відомо, що вони були спочатку сформовані в оренду, а потім передані у власність. Щодо процедури надання висновку зауважив, що працівник ОСОБА_19 не повинен виїжджати на місце розташування ділянок, а працює з наданою документацією, після погоджень видається державний акт.

Свідок ОСОБА_20 надав показання, що він в 2009 р. працював на посаді реєстратора в Державному земельному кадастрі, потім був в.о. керівника та керівником. Техдокументація мала містити кадастровий план та висновок і в разі погодження передається на затвердження органу місцевого самоврядування. ОСОБА_10 мав перевірити обмеження щодо земельної ділянки і якщо вони відсутні, то мав надати позитивний висновок.

Крім того, суд першої інстанції дослідив письмові докази у даному кримінальному провадженні, а саме:

- дані рапорту про вчинене кримінальне правопорушення від о/у УЗЕ в Черкаській області ДЗЕ Національної поліції України майора поліції ОСОБА_21 (т. 1, а. пр. 71);

- дані протоколу огляду місця події від 04.05.2017 р., під час якого було проведено огляд земельної ділянки 7125485000:01:001:1451 (т. 1, а. пр. 95-99);

- дані протоколу огляду місця події від 04.05.2017 р., під час якого було проведено огляд земельної ділянки 7125485000:01:001:1452 (т. 1, а. пр. 100-104);

- дані протоколу огляду місця події від 04.05.2017 р., під час якого було проведено огляд земельної ділянки 7125485000:01:001:1453 (т. 1, а. пр. 105-110);

- дані протоколу огляду місця події від 15.03.2019 р. та фототаблиці до нього (т. 1, а. пр. 185 -194);

- дані копії розпорядження Чигиринської райдержадміністрації від 10.06.2008 р. № 137 «Про надання в оренду земельних ділянок ОСОБА_11 , ОСОБА_13 та ОСОБА_12 » (т. 1, а. пр. 123-124);

- дані листа з Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області про дотримання вимог земельного законодавства при наданні земельних ділянок гр. гр. ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_11 в адміністративних межах Рацівської сільської ради Чигиринського району Черкаської області, за межами населеного пункту (т. 1, а. пр. 117-119);

- дані технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок, площею 1,665 га для ведення особистого селянського господарства гр. ОСОБА_11 , ОСОБА_13 , ОСОБА_12 в адмінмежах Рацівської сільської ради Чигиринського району, Черкаської області (т. 1, а. пр. 126-133);

- дані копії розпоряджень Чигиринської райдержадміністрації від 04.11.2008 р. № 214, 215, 216 «Про надання дозволу гр. ОСОБА_11 , гр. ОСОБА_13 та гр. ОСОБА_12 на виготовлення технічної документації» (т. 1, а. пр. 135-137);

- дані копії розпоряджень Чигиринської райдержадміністрації від 18.02.2009 р. № 36, 37, 38 «Про видачу державного акту на право власності на земельні ділянки гр. ОСОБА_11 , гр. ОСОБА_13 та гр. ОСОБА_12 » (т. 1, а. пр. 138-143);

- дані копії державних актів на право власності на земельні ділянки, що видані гр. ОСОБА_11 , гр. ОСОБА_13 та гр. ОСОБА_12 (т. 1, а. пр. 146-148);

- дані довідки з Черкаського регіонального управління водних ресурсів (т. 1, а. пр. 150);

- дані технічного звіту по виконанню GNSS зйомки з метою визначення плоских прямокутних координат лінії по горизонталі 81,0 на березі Кременчуцького водосховища поблизу земельних ділянок з кадастровими номерами 7125485000:01:001:1451, 7125485000:01:001:1452, 7125485000:01:001:1453 (т. 1, а. пр. 164-177);

- дані копії наказу № 93 від 16.09.2008 р. про призначення виконуючим обов`язки начальника відділу Держкомзему у Чигиринському районі, Черкаської області ОСОБА_10 (т. 1, а. пр. 180);

- дані копії наказу № 107-кт від 13.03.2009 р. про призначення начальником відділу Держкомзему у Чигиринському районі, Черкаської області ОСОБА_10 (т. 1, а. пр. 181);

- дані копії документів, а саме водогосподарського паспорту (т. 1, а. пр. 152-159);

- дані висновку комплексної судової земельно-технічної експертизи з питань землеустрою № 1308/2388-2392/19-23 від 20.11.2019 р. (т. 1, а. пр. 201- 209);

- дані протоколу огляду речових доказів, а саме технічної документації із землеустрою та технічної документації із землеустрою щодо передачі в довгострокову оренду (т. 2, а. пр. 14-15).

Факт перебування даних земельних ділянок в межах прибережної захисної смуги доводиться наданими суду доказами та не оспорюється учасниками кримінального провадження.

Суд безпосередньо дослідив надану стороною обвинувачення технічну документацію із землеустрою на земельні ділянки з кадастровими номерами 7125485000:01:001:1453, 7125485000:01:001:1451, 7125485000:01:001:1452, з якої вбачається, що вказана технічна документація скріплена проте не прошита та не пронумерована в ній наявний зміст, який ніким не підписаний та відсутнє посилання на сторінки. Оглянувши документацію суд дійшов висновку, що з неї не можливо встановити, які саме документи надавалися обвинуваченому для надання висновку, а в тій документації, що була надана суду в жодному документі немає посилання про розташування земельних ділянок поблизу річки Дніпро чи в межах прибережної захисної смуги.

Разом з цим в матеріалах технічної документації щодо земельної ділянки 7125485000:01:001:1452 наявне розпорядження № 36 від 18.02.2009 р. Чигиринської РДА про видачу державного акту на право власності на земельну ділянку, висновок за підписом обвинуваченого ОСОБА_10 виготовлений 23.01.2009 р., висновок відділу містобудування та архітектури Чигиринської РДА виготовлений 11.08.2009 р., тобто після прийняття рішення РДА, яке було прийнято за його відсутності.

Аналогічні недоліки наявні і в технічній документації з землеустрою щодо земельних ділянок 7125485000:01:001:1453, 7125485000:01:001:1451.

Суд також дослідив технічну документацію із землеустрою про попередню передачу даних земельних ділянок в оренду цим же громадянам, з якої вбачається що розробником даної документації в планах меж даних земельних ділянок 7125485000:01:001:1453, 7125485000:01:001:1451, 7125485000:01:001:1452 та в кадастрових планах не зазначено наявність річки Дніпро (Каховського водосховища) та прибережної захисної смуги, що на думку суду, також свідчить про відсутність у обвинуваченого можливості встановити наявність обмежень для передачі даних земельних ділянок у приватну власність.

Апеляційний суд, після перевірки вказаних обставин безпосередньо в судовому засіданні, вважає такі висновки обґрунтованими та належними, оскільки вони засновані на письмових матеріалах даного кримінального провадження, а тому погоджується з такими висновками.

З матеріалів провадження встановлено, що суд першої інстанції, розглядаючи кримінальне провадження щодо ОСОБА_10 , провів судовий розгляд згідно з вимогами ч. 1 ст. 337 КПК України, дотримуючись принципів диспозитивності, змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Ретельно перевіривши зібрані під час досудового розслідування та надані прокурором докази, на підставі яких ОСОБА_10 обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, суд навів детальний аналіз усіх досліджених доказів, дав належну оцінку кожному з них і їх сукупності у взаємозв`язку, та зазначив, з яких підстав взяв до уваги одні докази і відкинув інші, й обґрунтовано дійшов висновку про ухвалення виправдувального вироку.

З тексту вироку вбачається, що суд належним чином перевірив у встановленому процесуальним законом порядку всі докази надані сторонами, проаналізував та надав оцінку всім доказам, які входять до обов`язкового обсягу доказування в суді та які визначені ст. 91 КПК України.

При цьому, суд дійшов висновку, що матеріали кримінального провадження не містять належних та достатніх доказів на підтвердження винуватості ОСОБА_10 .

Апеляційний суд погоджується з висновками місцевого суду про те, що сторона обвинувачення в сформульованому обвинуваченні ОСОБА_10 зазначає, що останній всупереч вимогам п. 1.16 Інструкції «Про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю, право колективної власності на землю, право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі» розглянув неповну технічну документацію та надав висновок про відсутність обтяжень, проте інформація про наявність водних об`єктів та прибережної захисної смуги зазначається розробником технічної документації в планах меж даних земельних ділянок, та в кадастрових планах, які наявні та досліджені судом і в них відповідна інформація не зазначена, разом з цим сторона обвинувачення не надала суду доказів яка саме технічна документація і в якому об`ємі надавалася обвинуваченому ОСОБА_10 станом на 23.01.2009 р., що могла б свідчити про незаконність його дій.

При цьому сторона обвинувачення не зазначає у який саме спосіб обвинувачений повинен був перевірити проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок та не вказують на підставі якого нормативного акту він був зобов`язаний перевірити документи на їх достовірність.

З суб`єктивної сторони даний злочин характеризується виною у формі умислу, який є прямий особа усвідомлює, що вносить до офіційних документів завідомо неправдиві відомості, або складає та видає завідомо неправдиві документи і бажає так чинити.

Згідно п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, в тому числі:

1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення);

2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення;

Відповідно до ч. 1 ст. 92 КПК України обов`язок доказування обставин, передбачених ст. 91 КПК України, за винятком випадків, передбачених ч. 2 цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, у встановлених КПК України випадках, - на потерпілого.

Відповідно до ч. 2 ст. 93 КПК України сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених КПК України.

При цьому обвинувальний вирок може бути постановлений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.

Апеляційний суд вважає обґрунтованим та переконливим висновок місцевого суду про те, що стороною обвинувачення не встановлено та не доведено поза розумним сумнівом, що обвинувачений на час складання ним висновку достеменно знав про знаходження даних земельних ділянок в межах прибережної захисної смуги та належності даних земель до земель водного фонду, мав у розпорядженні такі відомості, проте склав та видав висновок про відсутність таких обмежень.

Відповідно до ч. 3 ст. 373 КПК України обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Отже, з огляду на наведені обставини, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що досліджені судом докази та допитані свідки жодним чином не доводять наявності в діях обвинуваченого ОСОБА_10 складу кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України і апеляційний суд погоджується з таким висновком, оскільки він заснований на письмових матеріалах кримінального провадження та даних показань свідків, а тому є переконливим.

Провівши часткове дослідження доказів по вказаному кримінальному провадженню, на виконання вимог ч. 3 ст. 404 КПК України за клопотанням учасників кримінального провадження, апеляційний суд дійшов висновку, що рішення місцевого суду є законним та обґрунтованим, оскільки органом досудового розслідування не наведено беззаперечних доказів, які б у сукупності та взаємозв`язку підтвердили б винуватість ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України.

Так, апеляційний суд встановив, що обвинувачений ОСОБА_10 надав показання про те, що йому, як начальнику відділу Держкомзему у Чигиринському р-ні Черкаської обл. 23.01.2009 р. надійшли графічні матеріали для надання висновку на три земельні ділянки. В наданих матеріалах була відсутня інформація про наявність річки Дніпро та наявність прибережної захисної смуги, вона не була вказана як розробником технічної документації, так і у висновку державної експертизи, а тому, не виявивши обмежень, він надав позитивний висновок. Інформація про наявність річки Дніпро та наявність прибережної захисної смуги повинна була внесена попередніми розробниками документації, мала б міститися в наданих документах, він не мав об`єктивної можливості це з`ясувати. До його обов`язків не входило вихід на місце розташування земельних ділянок та перевірка обмежень на місці, така відповідальність покладається на розробника документації і він зобов`язаний вказати на такі обмеження. Оскільки дані ділянки не були тільки створені, а були вже раніше сформовані та перебували в оренді, він перевірив також технічну документацію і щодо оренди де також не було зазначено інформацію про наявність прибережної захисної смуги.

Свідок ОСОБА_16 надав показання, що в 2013 р. запрацювала публічна кадастрова карта, на якій прибережна захисна смуга якимись позначками не позначена, під час перевірки прокуратури в 2018 р. земельні ділянки ОСОБА_17 на карті відображені у воді, як рівень води спадає можуть бути і на суші, але точно в прибережній захисній смузі. Як було станом на 2009 р. він не знає, бо тоді не працював і ці ділянки не оформлював.

Апеляційний суд вважає, що оскільки станом на 2013 р., коли запрацювала публічна кадастрова карта, прибережна захисна смуга якимись знаками не була позначена, то станом на 2009 р., коли ОСОБА_10 інкримінується вчинення кримінального правопорушення, тим більше немає доказів, що він мав об`єктивну можливість встановити перебування цих земельних ділянок в прибережній захисній смузі та наявність обмежень у їх користуванні.

Свідок ОСОБА_18 підтвердив показання обвинуваченого ОСОБА_10 про те, що земельні ділянки ОСОБА_17 були спочатку сформовані в оренду, а потім передані у власність. Щодо процедури надання висновку зауважив, що працівник ОСОБА_19 не повинен виїжджати на місце розташування ділянок, а працює з наданою документацією, після погоджень видається державний акт.

Свідок ОСОБА_15 в суді першої інстанції надав показання про те, що на час інкримінованого ОСОБА_10 кримінального діяння, при Чигиринській РДА була створена земельна комісія, яка вирішувала земельні питання і якщо б надана на затвердження документація була б не повна, то комісія відмовила б у її затвердженні.

Так, апеляційним судом встановлено, що 25.10.2008 р., громадяни ОСОБА_17 отримали дозвіл ОСОБА_22 на виготовлення технічної документації.

4.11.2008 р., громадяни ОСОБА_17 отримали розпорядження Чигиринської РДА з дозволом на виготовлення технічної документації.

23.01.2009 р. вказані громадяни звернулись до Чигиринського райвідділу Черкаської регіональної філії ДЗК та уклали заяву договір на виготовлення технічної документації.

Технічні документи (план меж земельної ділянки, Каталог координат зовнішніх меж землекористування, Кадастровий план земельної ділянки) - були передані до Відділу ОСОБА_19 для отримання висновку про наявність обмежень та обтяжень.

У випадку наявності обмежень, обтяжень, охоронних зон - вони повинні були відображатись у Кадастровому плані земельної ділянки, відповідно п. «є» ст. 56 ЗУ «Про землеустрій».

23.01.2009 р. було отримано Висновок відділу Держкомзему з відомостями про відсутність обмежень та обтяжень, згідно п. 2 «ж» ст. 56 ЗУ «Про землеустрій». Оскільки відомості про охоронювану зону не були відображені у Кадастровому плані - Висновок не містив відомості про наявні обмеження та обтяження.

Після формування повного складу «Технічної документації» було виготовлено Пояснювальну записку, згідно п. «а» ст. 56 ЗУ «Про землеустрій».

18.02.2009 р. на підставі зібраних документів було видано Розпорядження Чигиринської РДА про видачу державного акту - п. «ґ» ст. 56 ЗУ «Про землеустрій».

Після виготовлення останнього документа - Розпорядження Чигиринської РДА від 18.02.2009 р. - формування «Технічної документації», відповідно до вимог ст. 56 ЗУ «Про землеустрій», є завершеним. Всі складові частини передаються до ДЗК, об`єднуються, прошиваються, нумеруються. «Технічна документація» починає існувати як окремий, передбачений правовими нормами документ.

Висновок ОСОБА_23 від 23.01.2009 року, підписаний ОСОБА_10 , є технічним документом - складовою частиною «Технічної документації», передбачений п. «ж» ст. 56 ЗУ «Про землеустрій».

Відмітка про прийняття Обмінного файлу міститься на «Технічних документаціях» - 1.09.2009 р. Державний реєстратор, після прийняття Обмінного файлу заповнює реєстраційну картку. Державний реєстратор, після оформлення Реєстраційної картки передає її разом з «Технічною документацією» до ДЗК, а ДЗК передає Реєстраційну картку та «Технічну документацію» до Відділу Держкомзему, для проведення державної землевпорядної експертизи або для погодження, якщо експертиза не повинна проводитись.

При цьому, апеляційний суд враховує, що земельні ділянки, які передані громадянам ОСОБА_17 , за своїм цільовим призначенням не могли бути виділені в межах прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм, ані в оренду, ані у приватну власність.

З «Технічної документації» від 2007 р. та Висновку державної експертизи землевпорядної документації № 1119 від 23.11.2007 р. ( т. 1, а. пр. 126-133), які, в тому числі, ОСОБА_10 приймав до уваги та керувався, вбачається, що у графі 10 вказано без зауважень до землевпорядної документації; у графі 11 - позитивна підсумкова оцінка результатів державної експертизи; у графі 9 зазначено - дослідження, перевірка, аналіз та оцінка технічної документації землеустрою щодо передачі в довгострокову оренду на 49 років гр. ОСОБА_11 , ОСОБА_13 , ОСОБА_12 земельні ділянки загальною площею 1,67 га для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності в адмінмежах Рацівської сільради Чигиринського р-ну Черкаської обл. зазначено «технічна документація погоджена Рацівською сільрадою від 27.04.2007 р. № 12-3/V, відділом земельних ресурсів у Чигиринському р-ні Черкаської обл. від 30.10.2007 р. № 451».

На переконання апеляційного суду, що орган місцевого самоврядування, а саме Рацівська сільрада Чигиринського р-ну Черкаської обл. в адмінмежах якої виділялись вказані земельні ділянки, хоча й за межами населеного пункту, але в межах прибережних захисних смуг, знала, що не може передаватися право оренди та власності на земельні ділянки, які знаходяться на землях прибережної захисної смуги Кременчуцького водосховища. Проте в матеріалах провадження, є дані про погодження технічної документації Рацівською сільрадою від 27.04.2007 р. № 12-3/V.

Разом з тим, на кадастрових планах вказаних 3 земельних ділянок немає позначок про наявність р. Дніпро та належність вказаних земельних ділянок до прибережної захисної смуги Кременчуцького водосховища.

Крім того, дані про те, що станом на 2007 р. та 2009 р. досліджувалась відстань від земельних ділянок до урізу води р. Дніпро у матеріалах даного кримінального провадження немає.

За таких обставин, апеляційний суд, на підставі наданих стороною обвинувачення доказів позбавлений можливості об`єктивно встановити на якому етапі почались порушення збору документів для надання позитивних висновків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 для виготовлення Державних актів на право власності на земельні ділянки, які знаходяться на землях прибережної захисної смуги Кременчуцького водосховища та хто конкретно допустив порушення.

Крім того, на думку апеляційного суду висновок комплексної земельно-технічної експертизи та експертизи із землеустрою № 1308/2388-2392/19-23 від 20.11.2019 р. (т. 1, а. пр. 201-209) не дає відповіді про стан цих документів на момент видачі ОСОБА_10 , тобто станом на 23.01.2009 р. Експерт аналізує надані йому в 2019 р. «технічні документації» - не прошиті, не пронумеровані, не засвідчені підписом відповідальної за їх формування особи.

Проаналізовані в процесі вказаної експертизи «технічні документації» дійсно містять недоліки та ознаки їх підробки, переробки, але вже після надання ОСОБА_10 висновків про відсутність обмежень та обтяжень 23.01.2009 р.

Апеляційний суд встановив, що інформація про наявність водних об`єктів та прибережної захисної смуги зазначається розробником технічної документації в планах меж даних земельних ділянок та в кадастрових планах. Відповідна інформація в планах меж та кадастрових планах не зазначена та не надано доказів яка саме технічна документація і в якому об`ємі надавалася обвинуваченому ОСОБА_10 станом на 23.01.2009 р., що могла б свідчити про незаконність його дій.

Крім того, в апеляційній скарзі прокурора не зазначено у який саме спосіб обвинувачений повинен був перевірити проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок та на підставі якого нормативного акту він був зобов`язаний перевірити документи на їх достовірність. Для виконання будь-яких дій стосовно земельних ділянок на місцевості чинне законодавство встановлює наявність ліцензії, а як встановлено під час судового розгляду ні обвинувачений, ні відділ Держкомзему таких ліцензій не мав, а тому не мали права вчиняти будь-які дії з перевірки розташування земельної ділянки.

Орган досудового розслідування вказав, що ОСОБА_10 вчинив службове підроблення 23.01.2009 р.

Відповідно до технічної документації щодо оформлення державного акту на право власності на земельну ділянку № 46, 47, 48, а саме Висновок державної експертизи землевпорядної документації від 23.11.2007 р. № 1119 (т. 1, а. пр. 133) підтверджує, що первинна «Технічна документація на підставі якої земельні ділянки були внесені до державного кадастру - на день її розроблення, пройшла державну експертизу та не містила недоліків чи порушень.

Таким чином, Державним інститутом землеустрою, межі земельних ділянок та їх розміщення були сформовані ще в 2007 р.

Саме з цим висновком експерта, ОСОБА_10 ознайомився та на його підставі видав висновок про відсутність обмежень та обтяжень.

З матеріалів кримінального провадження вбачається те, що жодна посадова особа в 2009 р. не міняла місця розташування земельних ділянок і не могла його змінити. Всі подальші дії щодо земельних ділянок - виготовлення планів, інших документів, проводилось на основі відомостей внесених до державного кадастру в 2007 р., що і підтвердив свідок ОСОБА_18 , який був допитаний судом першої інстанції, та це ж він підтвердив і при допиті його в апеляційному суді.

Суд апеляційної інстанції вважає, що стороною обвинувачення не надано жодного об`єктивного доказу, що ОСОБА_10 достовірно знав про розміщення земельних ділянок в межах захисної смуги і умисно вчинив певні злочинні дії.

Як на доказ винуватості ОСОБА_10 , сторона обвинувачення вказує на свідків: ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_18 та ОСОБА_20 і на дані «Технічної документації», однак жоден свідок не надав покази, які свідчили б про винуватість ОСОБА_10 в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні.

Під час допиту в апеляційному суді ці свідки також не підтвердили обставини, на які посилається прокурор в своїй апеляції. Покази свідків, які були допитані в суді першої інстанції лише підтверджують, що на момент видачі ОСОБА_10 висновку про відсутність обмежень та обтяжень 23.01.2009 р. - документи були оформлені відповідно до вимог закону.

Разом з тим, 11.02.2019 р. була проведена експертиза, відповідно до якої, земельні ділянки з кадастровими номерами 7125485000:01:001:1453, 7125485000:01:001:1451, 7125485000:01:001:1452 знаходяться в межах захисної смуги р. Дніпро. При проведенні експертизи використовувались проміри станом на 13.09.2019 р. та відомості з державного земельного кадастру.

Однак, експерту взагалі не ставилося питання та він не досліджував, чи знаходились ці ділянки в межах захисної смуги в 2009 р., чи відбувались зміни розміщення такої захисної смуги після 2009 р.

Апеляційний суд встановив, що Технічна документація із землеустрою на земельні ділянки з кадастровими номерами 7125485000:01:001:1453, 7125485000:01:001:1451, 7125485000:01:001:1452 скріплена, проте не прошита та не пронумерована, в ній наявний зміст, який ніким не підписаний та відсутнє посилання на сторінки. Таким чином, дослідивши документацію можливо зробити висновок про те, що з наданих стороною обвинувачення матеріалів не можливо встановити які саме документи надавалися обвинуваченому для надання висновку, а в тій документації, що міститься в матеріалах справи, в жодному документі немає посилання про розташування земельних ділянок поблизу річки Дніпро чи в межах прибережної захисної смуги.

Таким чином, висновки цієї експертизи, якою встановлено, що земельні ділянки знаходяться в межах прибережної захисної смуги станом на час проведення експертизи, а саме 2019 р., взагалі не мають істотного значення для встановлення наявності винних дій обвинуваченого, тому що орган досудового слідства повинен був в межах висунутого обвинувачення дослідити і перевірити дії ОСОБА_10 в межах 2009 р. та стан технічної документації на той час.

Ця технічна документація була досліджена під час апеляційного розгляду та встановлено, що вона виготовлялася в 2009 р. Орган досудового розслідування почав її перевіряти тільки в 2019 р., проте жодним чином не перевірив її стан, місце її зберігання, чи вносилися до неї зміни іншими особами. Суду не було надано доказів, що ця документація долучена до справи в первісному стані. Посилання прокурора в апеляції тільки на вимоги «Положення про Державний фонд документації із землеустрою», яким на відділ Держкомзему у Чигиринському р-ні Черкаської обл. покладено обов`язок щодо зберігання технічної документації ніяким чином не спростовує, тому що такий обов`язок покладено на юридичну особу, але якісь протиправні дії вчиняють фізичні особи, а орган досудового розслідування не проводив будь-якої перевірки щодо цих дій.

Відповідно до вимог ст. 84 КПК України доказами у кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані в передбаченому КПК України порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Частиною 2 ст. 94 КПК України визначено, що жоден доказ не має наперед встановленої сили. При постановленні вироку суд за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин кримінального провадження в їх сукупності, керуючись законом, повинен оцінити кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного рішення та для вирішення питань, зазначених у ст. 374 КПК України.

Апеляційний суд дійшов висновку про те, що сторона обвинувачення не довела та не надала суду достатніх доказів, які б у своїй сукупності поза розумним сумнівом підтвердили винуватість ОСОБА_10 у складанні та видачі завідомо неправдивих документів. Матеріали кримінального провадження не містять достатньо доказів які б вказували на те, що ОСОБА_10 на час складання висновку достеменно знав про знаходження даних земельних ділянок в межах прибережної захисної смуги та належності даних земель до земель водного фонду, проте вніс в ці документи неправдиві відомості, склав висновок та направив його до відповідного органу.

Суд першої інстанції, розглянувши матеріали справи, обґрунтовано постановив виправдувальний вирок, зробив ґрунтовний аналіз доказів, що були надані стороною обвинувачення, допитав обвинуваченого, свідків, дослідив письмові матеріали, зазначив підстави для прийняття такого рішення. При цьому порушень процесуального порядку дослідження та оцінки доказів, наведених місцевим судом у вироку, судом апеляційної інстанції не встановлено.

Інші докази, надані стороною обвинувачення та досліджені судом, не містять достатніх відомостей про вчинення обвинуваченим ОСОБА_10 інкримінованого йому кримінального правопорушення, а показання свідків фактично надані на користь сторони захисту.

Крім того, суд першої інстанції належним чином проаналізував та співставив встановлені під час судового розгляду дії ОСОБА_10 з вимогами діючих на той час нормативно-правових актів.

Апеляційний суд погоджується з таким висновком та вважає його обґрунтованим, що в ході досудового розслідування даного кримінального провадження, а також в ході судового розгляду стороною обвинувачення не надано суду належних та допустимих доказів, що ОСОБА_10 , як службова особа, склав завідомо неправдивий документ, а саме висновки про погодження технічної документації щодо оформлення Державного акту на право власності на земельну ділянку № № 46, 47, 48 і посвідчив їх особистим підписом та круглою печаткою відділу Держкомзему у Чигиринському р-ні, в подальшому видав завідомо неправдивий документ з метою виділення земельних ділянок у приватну власність ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 для ведення особистого селянського господарства, на підставі яких та інших документів розпорядженням голови Чигиринської райдержадміністрації від 18.02.2009 р. № 38 передано у приватну власність ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 земельні ділянки з кадастровими номерами 7125485000:01:001:1453, 7125485000:01:001:1451, 7125485000:01:001:1452. Після чого 3.11.2009 р. підписав та видав Державні акти на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 для ведення особистого селянського господарства площею 0,5550 га ОСОБА_11 , серії НОМЕР_2 для ведення особистого селянського господарства площею 0,5550 га ОСОБА_12 , серії НОМЕР_3 для ведення особистого селянського господарства площею 0,5551 га ОСОБА_13 . Що безсумнівно вказує на не доведеність стороною обвинувачення у діях ОСОБА_10 складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України.

Рішенням Європейського Суду з прав людини у справі «Барбера, Мессеге і Хабардо проти Іспанії» від 6.12.1998 р. встановлено, що тягар доведення вини обвинуваченого покладається на сторону обвинувачення, а всі сумніви повинні тлумачитися на користь особи. Обвинувач повинен повідомити обвинуваченому про докази, що маються проти нього, для того, щоб він міг підготувати та надати доводи в свій захист, і, врешті-решт, обвинувачення повинно надати суду докази, достатні для визнання його винуватим.

Таким чином, суд першої інстанції безпосередньо допитавши обвинуваченого, свідків та вивчивши письмові докази, надані стороною обвинувачення та які наявні в матеріалах кримінального провадження, дослідивши докази сторони захисту, виклавши аналіз цих доказів у вироку, заслухавши думки та доводи прокурора, захисника, обвинуваченого дійшов до переконання, що докази, які були зібрані під час досудового розслідування, не підтверджують висунутого проти ОСОБА_10 обвинувачення. В ході судового розгляду у справі стороною обвинувачення не доведено наявність в діях ОСОБА_10 як об`єктивної сторони складу вказаного кримінального правопорушення, у вчиненні якого він обвинувачувався, так і суб`єктивної сторони складу вказаного кримінального правопорушення.

На переконання апеляційного суду, в даному кримінальному провадженні немає тієї сукупності зібраних доказів для того, що б з точки зору достатності та взаємозв`язку можна було б стверджувати про достатність законних підстав для прийняття судом відповідного процесуального рішення про те, що вина обвинуваченого ОСОБА_10 у вчиненні ним інкримінованого йому діяння повністю доведена.

За встановлених судом фактичних обставин кримінального провадження, а також виходячи з досліджених в судовому засіданні доказів, місцевий суд прийняв рішення про виправдання ОСОБА_10 у зв`язку з недоведеністю наявності у його діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України і з таким рішенням повністю погоджується апеляційний суд.

Посилання прокурора в апеляційній скарзі на те, що обвинувачений мав можливість отримати інформацію про наявність обмежень з Державного земельного кадастру та враховуючи посаду, яку він займав і має вищу освіту, не заслуговують на увагу, тому що станом на 2009 р. обвинувачений не мав доступу до кадастру навіть з урахуванням його посади, обов`язок вчиняти такі дії не покладався на нього жодним нормативним документом. А ставити йому в провину або обґрунтовувати винність особи наявністю вищою освіти взагалі виходить за межі здорового глузду.

Апеляційний суд не погоджується з доводами апеляції прокурора про те, що перелік обмежень для передачі землі в оренду і у власність відрізняється. З аналізу діючих на момент інкримінованих дій нормативно-правових актів та на порушення яких посилалася сторона обвинувачення в обвинувальному акті вбачається, що вони є однаковими, а тому апеляція прокурора в цій частині є безпідставною.

Виконуючи завдання кримінального провадження, суд з`ясував передбачені ст. 91 КПК України обставини й ретельно перевірив версію сторони обвинувачення щодо наявності в діях ОСОБА_10 ознак інкримінованого йому кримінального правопорушення, зіставивши й проаналізувавши наявні у провадженні та отримані в ході його розгляду дані, суд вмотивовано вирішив, що стороною обвинувачення не доведено поза розумним сумнівом винуватість ОСОБА_10 у вчиненні злочину, й всупереч посиланням прокурора в апеляційній скарзі, при оцінці доказів, дотримався вимог ст. ст. 84, 86 та 94 КПК України.

Враховуючи викладене, імперативність приписів ст. 17 КПК України та неспроможність зазначених у апеляційній скарзі доводів прокурора, суд, керуючись ст. 373 КПК України, правомірно ухвалив виправдувальний вирок.

Апеляційний суд зауважує, що обвинувальний вирок може бути постановлений судом лише в тому випадку, коли вина особи доведена поза розумним сумнівом. Тобто, дотримуючись засади змагальності, та виконуючи, свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК України, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме - винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення, чого в цьому кримінальному провадженні стороною обвинувачення зроблено не було.

Вимоги апеляційної скарги прокурора про те, що виправдувальний вирок необхідно скасувати через неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неповноту судового розгляду, а також невідповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам кримінального провадження і ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_10 винуватим за ч. 1 ст. 366 КК України, призначити відповідне покарання та звільнити від основного та додаткового покарань на підставі ст. 49 КК України - не підлягають задоволенню, оскільки вони не знайшли свого об`єктивного підтвердження в суді апеляційної інстанції та спростовуються доказами, які належним чином оцінені місцевим судом із зазначенням причин, чому одні докази взяті до уваги, а інші докази відхилені. Суд першої інстанції цим доказам дав належну юридичну оцінку, і які в своїй сукупності та своєму взаємозв`язку не доводять вини обвинуваченого.

На переконання апеляційного суду, судом першої інстанції не було допущено істотних порушень норм кримінального або кримінально-процесуального законів, які б давали підстави для скасування виправдувального вироку та ухвалення обвинувального вироку суду.

Разом з тим, суд у вироку некоректно виклав підстави для виправдання обвинуваче-ного. В мотивувальній частині вироку суд вказав про недоведеність, що кримінальне правопорушення вчинив обвинувачений, але підставою для виправдання суд зазначив недоведеність в його діянні складу кримінального правопорушення. І про ці порушення слушно зазначено в апеляції прокурора.

Згідно вимог ст. 373 КПК України, це дві самостійні підстави для виправдання особи, вони не можуть бути одночасно застосовані у виправдувальному вироку. В той же час, підстави для призначення нового судового розгляду в суді першої інстанції, передбачені ст. 415 КПК України, під час апеляційного розгляду не встановлені, а в апеляції прокурора ставилося питання про ухвалення нового вироку з призначенням покарання та застосуванням вимог ст. 49 КК України.

З урахуванням встановлених під час апеляційного розгляду обставин, а саме те, що в діянні обвинуваченого відсутній склад кримінального правопорушення, апеляційний суд вважає за необхідне на підставі ч. 2 ст. 404 КПК України вийти за межі апеляційних вимог та згідно п. 4) ч. 1 ст. 408 КПК України внести зміни у вирок, виключити з мотивувальної частини вироку певні твердження і доповнити резолютивну частину посиланням на п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України та усунути таким чином суперечності у тексті вироку, які не змінюють його зміст, тому що на переконання суду апеляційної інстанції, суд першої інстанції ухвалив законне за змістом судове рішення, а саме виправдувальний вирок. Внесення таких змін ніяким чином не погіршить правове становище обвинуваченого.

Стосовно доводів апеляції прокурора про те, що суд не вказав у вироку про участь прокурора в судовому засіданні, то на переконання апеляційного суду це не є істотним порушенням вимог КПК України, яке могло вплинути на права та обов`язки сторін. Проте, суд першої інстанції має право перевірити ці обставини та в разі їх підтвердження прийняти рішення в порядку ст. 379 КПК України.

Керуючись, ст. ст. 405, 407, 408, 409 та 419 КПК України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Вирок Черкаського райсуду Черкаської обл. від 16.08.2021 р. стосовно ОСОБА_10 змінити в порядку ч. 2 ст. 404 КПК України.

Виключити з мотивувальної частини вироку твердження суду, що сукупність зібраних стороною обвинувачення доказів не дають підстав зробити висновок, що обвинувачений ОСОБА_24 вчинив інкримінований йому злочин і його вина стороною обвинувачення доведена у встановленому порядку.

Виключити з мотивувальної частини вироку посилання на п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України.

Доповнити перше речення резолютивної частини вироку словами «на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України у зв`язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення».

В решті вирок суду залишити без змін.

Апеляційну скаргу прокурора Черкаської окружної прокуратури Черкаської обласної прокуратури ОСОБА_7 залишити без задоволення.

Ухвала апеляційного суду може бути оскаржена учасниками судового процесу до Верховного Суду, шляхом подачі касаційних скарг безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення ухвали судом апеляційної інстанції.

Головуючий

Судді