Рішення

від 15.11.2022 по справі 629/3017/21

АМУР-НИЖНЬОДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 629/3017/21

(2/199/1957/22)

РІШЕННЯ

Іменем України

15.11.2022 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська у складі: головуючого судді Руденко В.В., при секретарі Божко А.В., за участі представників сторін Остапулі Н.П., Яковлєвої Л.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лозівський агропромтехсервіс» про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом її повернення, скасування державної реєстрації речового права,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулась з позовом до відповідача про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом її повернення, скасування державної реєстрації речового права, в обґрунтування якого зазначила, що їй на праві приватної власності на підставі Державного акту на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯД № 054377, виданого 26 вересня 2007 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010767700026, належить земельна ділянка, площею 9,0454 га, кадастровий номер 6323983000:01:000:0222 розташована на території Миколаївської сільської ради, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

За усною домовленістю з представниками відповідача зазначене товариство користувалося вказаною земельною ділянкою та сплачувало позивачу за це грошові кошти.

Восени 2016 року позивач вирішила обробляти свою земельну ділянку самостійно. Проте, в кінці жовтня 2016 року вона дізналась, що існує договір оренди, укладений від її імені з відповідачем. Але вона не укладала з відповідачем договір оренди вищевказаної земельної ділянки. Позивач звернулась в Управління Держгеокадастру у Лозівському районі Харківської області Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, де 16.11.2016 року видали копію договору оренди, з якої вбачається, що дійсно від її імені з відповідачем був укладений договір оренди № 265 від 01.03.2008 року належної позивачці земельної ділянки. Підпис від імені позивача в рядку «Орендодавець» виконаний не нею. Відповідно до п.п. 2.3.1. Договір укладено на 23 роки та діє з дати його державної реєстрації до 31.12.2031 року.

Оскільки даний договір оренди позивач не підписувала, що підтверджується висновком почеркознавчої експертизи № 9443/18660 від 21.08.2018 року, проведеної в рамках розгляду іншої цивільної справи № 629/5222/16-ц, вона просила суд усунути їй перешкоди в користуванні належною їй на підставі Державного акту на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯД № 054377, виданого 26 вересня 2007 року, земельною ділянкою площею 9,0454 га, кадастровий номер 6323983000:01:000:0222, розташованою на території Миколаївської сільської ради, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, шляхом зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю Лозівський агропромтехсервіс» повернути позивачу земельну ділянку. А також касувати державну реєстрацію іншого речового права (права оренди) за Товариством з обмеженою відповідальністю «Лозівський агропромтехсервіс» на спірну земельну ділянку площею 9,0454 га в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про інше речове право 35242001 від 24.01.2020, внесений на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 50871732 від 29.01.2020 року, та стягнути з відповідача судові витрати.

Ухвалою Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 24.01.2022 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 06.07.2022 року було прийнято до провадження дану цивільну справу та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного провадження з викликом сторін відповідно до розпорядження Верховного суду «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану (окремі суди Запорізької, Харківської областей)» №16/0/9-22 від 06.04.2022 та відповідно до ч. 7 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

У судовому засіданні представник позивача позов підтримала у повному обсязі, надав суду пояснення, аналогічні викладеним у позові. При цьому підтвердила суду отримання коштів від відповідача за користування земельною ділянкою та підписання додаткової угоди до договору оренди у 2015 році.

Представник відповідача проти позову заперечувала, посилаючись на те, що під час розгляду справи сторона позивача підтвердила, що позивач дійсно передала в користування відповідача земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського товариства, площею 9,0454 га, (кадастровий номер 6323983000:01:000:0222), розташованої на території Миколаївської сільської ради Лозівського району Харківської області, належної їй праві власності, та між сторонами було укладено договір оренди № 265 від 01.03.2008 року. Позивач отримувала кошти за користування належною їй земельною ділянкою. У 2015 році позивачка підписувала додаткову угоду до Договору оренди № 265 від 01.03.2008 року, що підтверджує факт волевиявлення позивачки на передачу земельної ділянки в користування.

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази по справі, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивачу на праві власності на підставі Державного акту на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯД № 054377, виданого 26 вересня 2007 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010767700026, належить земельна ділянка, площею 9,0454 га, кадастровий номер 6323983000:01:000:0222 розташована на території Миколаївської сільської ради, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

У матеріалах справи міститься договір оренди даної земельної ділянки № 265 від 01 березня 2008 року, укладений між ОСОБА_1 , як орендодавцем, та ТОВ «Лозівський агропромтехсервіс», як орендарем. Відповідно до п.2.3.1 договір укладено на 23 роки, до 31 грудня 2031 року. Відповідно до п. 2.4.2 даного договору орендна плата становить 1140,00 грн., на 01.01.2009 р. 1344,68 або у натуральній формі 1600 кг зерно продукції, 100 кг цукру, 100 кг насіння соняшника. 03.01 2015 року сторонами по справі укладено додаткову угоду №1 до договору земельної ділянки №265 від

Відповідно до висновку судово-почеркознавчої експертизи Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім.. Засл. проф.. М.С. Бокаріуса від 21.08.2018 року № 9443/18660, яка була проведена в рамках цивільної справи № 629/5222/16-ц, але відносно даного договору оренди земельної ділянки № 265 від 01 березня 2008 року, підписи від імені ОСОБА_1 :

в примірнику договору № 265 оренди земельної ділянки від 01.03.2008 року, кладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Лозівський агропромтехсервіс», на третьому аркуші документа, в графі «Орендодавець»;

в примірнику акта приймання-передачі земельної ділянки б/д до договору № 265 оренди земельної ділянки від 01.03.2008 року, в графі «Орендодавець»;

в примірнику акта визначення меж земельної ділянки в натурі б/д, в графі «Орендодавець»;

в іншому примірнику договору оренди земельної ділянки від 01.03.2008, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Лозівський агропромтехсервіс» в реєстраційній справі щодо державної реєстрації договору оренди земельної ділянки (паю) гр.. ОСОБА_1 наданої в оренду ТОВ «Лозівський агропромтехсервіс», на третьому аркуші документа, в графі «Орендодавець»,

в іншому примірнику акта приймання-передачі земельної ділянки до договору оренди земельної ділянки від 01.03.2008 року б/д, в графі «Орендодавець»;

в іншому примірнику акта визначення меж земельної ділянки в натурі б/д, в графі «Орендодавець»;

- виконані рукописним способом без попередньої технічної підготовки та використання технічних засобів не ОСОБА_1 , а іншою особою.

Особа не може вважатися такою, що наділена цивільними правами чи є зобов`язаною на користь іншої особи, у випадку, коли відсутня сама підстава виникнення відповідних прав та обов`язків, зокрема правочин.

Так, за змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із частинами першою та другою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно правочин за своєю природою та законодавчим визначенням є вольовою дією суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки.

Здійснення правочину законодавчо може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів).

У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети.

Отже, будь-який правочин є вольовою дією, а тому перед тим, як здійснювати оцінку на предмет дійсності чи недійсності, необхідно встановити наявність та вираження волі особи (осіб), які його вчинили.

Те, яким чином та у який спосіб здійснюється (оформлюється) вияв учасників правочину на набуття, зміну, припинення цивільних прав та обов`язків, передбачено статтею 205 ЦК України.

Так, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Тобто слід відрізняти правочин як вольову дію суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів, від письмового тексту правочину як форми вчинення правочину та способу зовнішнього прояву та фіксації волевиявлення особи.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами), або уповноваженими на те особами (частини друга та четверта статті 207 ЦК України.

Підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми правочину, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Відсутність на письмовому тексті правочину (паперовому носії) підпису його учасника чи належно уповноваженої ним особи означає, що правочин у письмовій формі не вчинений.

Наявність же сама по собі на письмовому тексті правочину підпису, вчиненого замість учасника правочину іншою особою (фактично невстановленою особою, не уповноваженою учасником), не може підміняти належну фіксацію волевиявлення самого учасника правочину та створювати для нього права та обов`язки поза таким волевиявленням.

Відсутність вольової дії учасника правочину щодо вчинення правочину (відсутність доказів такого волевиявлення за умови заперечення учасника правочину) не можна ототожнювати з випадком, коли волевиявлення учасника правочину існувало, але не відповідало ознакам, наведеним у частині третій статті 203 ЦК України: волевиявлення не було вільним чи не відповідало його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання правочину недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил статей 229-233 ЦК України про правочини, вчинені з дефектом волі - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Тобто як у частині першій статті 215 ЦК України, так і в статтях 229-233 ЦК України йдеться про недійсність вчинених правочинів у випадках, коли існує волевиявлення учасника правочину, зафіксоване в належній формі (що підтверджується, зокрема, шляхом вчинення ним підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає волі цього учасника правочину. Тож внаслідок правочину учасники набувають права і обов`язки, що натомість не спричиняють для них правових наслідків.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, то правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли.

Законодавець за загальним правилом, викладеним у статті 218 ЦК України, не передбачає наслідків у вигляді недійсності правочину у разі недотримання вимог щодо письмової форми правочину, встановлюючи водночас коло доказів, якими одна із сторін може заперечувати факт вчинення правочину або окремих його частин (письмові докази, засоби аудіо-, відеозапису, інші докази, крім свідчень свідків).

За змістом статей 76, 102 ЦПК України висновок експерта є доказом обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань, тож на його підставі особа може заперечувати факт вчинення правочину.

Натомість виконання правочину його учасниками може бути способом волевиявлення до вчинення правочину, відповідно до його суттєвих умов, передбачених законодавством.

Відповідне регулювання міститься і в положеннях ЦК України про договір. У статті 626 ЦК України закріплено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору (частина третя статті 626 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

Статтею 759 ЦК України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди). Дана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.10.2022 року по справі № 227/3760/19-ц, провадження № 14-79цс21.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18) зроблено правовий висновок про те, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону.

У дані справі, позивач наполягає на тому, що вона не підписувала договір оренди земельної ділянки площею 9,0454 га, кадастровий номер 6323983000:01:000:0222 розташована на території Миколаївської сільської ради, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва від 01.03.2008 року, підтверджуючи дані посилання висновком почеркознавчої експертизи від 21.08.2018 року № 9443/18660. Однак в судовому засіданні представник позивача не заперечувала факт отримання позивачем ОСОБА_1 орендної плати за здачу в оренду спірної земельної ділянки, а також підписання позивачем Додаткової угоди № 1 від 03.01.2015 року до Договору оренди земельної ділянки № 265 від 01.03.2008 року щодо внесення змін до пунктів договору. Отже, виходячи з вищевикладених правових висновків, суд вважає, що, оскільки умови договору оренди від 01.03.2008 року були фактично виконані обома сторонами, позивачем передачею земельної ділянки, а відповідачем ТОВ «Лозівський агропромтехсервіс» платою за оренду даної земельної ділянки, даний договір оренди не може вважатися неукладеним, оскільки фактично виконувався сторонами правочину.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 зазначив, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) базується на давньоримській максимі «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі цієї доктрини є принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно на них покладається.

Очевидно, що дії позивача, яка не оспорює факт підписання нею Додаткової угоди № 1 від 03.01.2015 року до Договору оренди земельної ділянки № 265 від 01 вересня 2008 року та факт отримання орендної плати за умовами договору, при цьому стверджує, що договір між сторонами є неукладеним та просить усунути їй перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом її повернення та скасування державної реєстрації речового права (права оренди) за ТОВ «Лозівський агропромтехсервіс» на спірну земельну ділянку є недобросовісними.

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України).

Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Суд, вивчивши висновок судово-почеркознавчої експертизи Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім.. Засл. проф.. М.С. Бокаріуса від 21.08.2018 року № 9443/18660, проведеної в рамках цивільної справи № 629/5222/16-ц, вважає його неналежним доказом у справі, оскільки експертиза проведена з порушенням вимог Науково-методичних рекомендації з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень та вимог Інструкції про призначення та проведення експертиз та експертних досліджень.

Відповідно до статті 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

За загальним правилом, висновок експерта є одним із видів доказів, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Разом з тим, висновок судового експерта для суду не є обов`язковим і оцінюється в сукупності з іншими доказами, зібраними у справі, відповідно до внутрішніх переконань, що ґрунтуються на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

ЦПК України, Закон України «Про судову експертизу», Інструкція про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, Науково-методичні рекомендації з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/59 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 26 грудня 2012 № 1950/5) (надалі - Методичні рекомендації) регулюють питання призначення судових експертиз та порядок їх проведення.

У провадженні Лозівського міськрайонного суду Харківської області перебувала цивільна справа № 629/5222/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Лозівський агропромтехсервіс» про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, в рамках якої було проведено вищевказану судову почеркознавчу експертизу, висновок якої позивачем долучено як доказ у даній справі.

Відповідно до пункту 1.1 Методичних рекомендацій об`єктом почеркознавчої експертизи є почерковий матеріал, в якому відображені ознаки почерку певної особи у тому обсязі, в якому їх можна виявити для вирішення поставлених завдань. Для проведення почеркознавчих досліджень рукописних записів та підписів надаються оригінали документів.

Відповідно до пункту 1.3 Методичних рекомендацій для проведення досліджень орган (особа), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта), повинен(на) надати експерту вільні, умовно-вільні та експериментальні зразки почерку (цифрових записів, підпису) особи, яка підлягає ідентифікації.

Вільними зразками є рукописні тексти, рукописні записи (літерні та цифрові), підписи, достовірно виконані певною особою до відкриття кримінального провадження, провадження у справах про адміністративні правопорушення, цивільних, адміністративних чи господарських справах і не пов`язані з їх обставинами; умовно-вільними є зразки почерку та (або) підпису, виконані певною особою до відкриття провадження у справі, але пов`язані з обставинами цієї справи або виконані після відкриття провадження у справі та є як пов`язаними зі справою, так і не пов`язаними з її обставинами; експериментальні зразки почерку та (або) підпису, що виконані за завданням органу (особи), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта), у зв`язку з призначенням такої експертизи.

Відповідно до пункту 1.8 розділу 1 Методичних рекомендацій як вільні, так і експериментальні зразки буквеного або цифрового письма бажано надавати не менше ніж на 15 аркушах. Чим коротший досліджуваний текст (запис), тим більша потреба у вільних зразках. Вільні зразки підпису надаються по змозі не менше ніж на 15 документах, експериментальні - у кількості не менше 5-8 аркушів.

Як вбачається з протоколу судового засідання Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 13.03.2018 року, судом відібрано експериментальні зразки почерку та підпису позивача, представник ОСОБА_1 надала зразки почерку ОСОБА_1 на 4-ох аркушах. Однак відповідно до змісту висновку судово-почеркознавчої експертизи № 9443/18660 від 21.08.2018 року, для порівняльного дослідження надані експериментальні зразки підпису та почерку ОСОБА_1 на 26 арк., відібрання та направлення яких у матеріалах справи та в ухвалі суду про призначення експертизи не відображено.

Крім того, повторна судова почеркознавча експертиза по справі № 629/5222/16-ц була призначена ухвалою Лозівського міськрайонного суду Харківської області 13.03.2018 року.

14.05.2018 року Лозівським міськрайсудом Харківської області отримано клопотання судового експерта від 04.05.2018 року про надання додаткових матеріалів, необхідних для проведення експертизи, де просить: 1. надати вільні зразки (оригінали) підпису (15-20 підп.) та почерку (10-15 арк.) ОСОБА_1 , що виконані до березня 2008 року: 2. Експериментальні зразки підпису з урахуванням всіх варіантів (5 арк) ОСОБА_1 та її почерку (5 арк) у вигляді зазначених експертом рукописних записів.

Ухвалою суду від 31.08.2018 року судом повторно направлена судовому експерту цивільна справа з витребуваними доказами за клопотанням експерта.

У той час, висновок судово-почеркознавчої експертизи № 9443/18660 складено 21.08.2022 та в ньому зазначено, що експертом направлялось клопотання суду 4.05.2018 року, клопотання не виконано, тому питання вирішувались у межах наданого матеріалу.

Тобто, висновок експерта ґрунтується на порівняльному дослідженні експериментальних зразків підпису та почерку ОСОБА_1 на 26 арк., у той час як представником останньої було надано лише 4 арк. А також двох вільних зразків підпису в копії паспорту за 2000 рік та акті опломбування лічильника від 27.03.2006 року, а також в розрахунково- платіжних відомостях за 1986-1987 рік.

У той же час п.1.5 Методичних рекомендацій зазначено, що вільні зразкипо змозіповинні відповідатиоб`єкту,який досліджується,за часомвиконання,за видомматеріалів письма(папір,олівець,кулькова ручкатощо),за формоюдокумента (накладні,відомості тощо),за йогозмістом тацільовим призначенням.

Виходячи із зазначеного, суд дійшов висновку про те, що судовим експертом при проведені експертизи не дотримано Науково-методичних рекомендації з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень та порушено вимоги Інструкції про призначення та проведення експертиз та експертних досліджень, що є підставою для визнання висновку недопустимим та неналежним доказом.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У зв`язку з повною відмовою в задоволенні позову судові витрати позивача покладаються на останню. Доказів понесення судових витрат відповідачем суду не надано.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 263-265,274-279 ЦПК України, ст.ст. 202,203,215 ЦК України, суд-

УХВАЛИВ:

У позові ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лозівський агропромтехсервіс» ( код ЄДРПОУ 30794719, Харківська область, м. Лозова, вул. Суворова,22) про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом її повернення, скасування державної реєстрації речового права,-відмовити.

Судові витрати позивача у вигляді судового збору, витрат на проведення експертизи та на правничу допомогу віднести за її рахунок.

Рішення може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі у тридцятиденний строк з дня складення повного судового рішення апеляційної скарги.

Суддя В.В. Руденко