Постанова

від 16.02.2023 по справі 629/3017/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/2223/23 Справа № 629/3017/21 Суддя у 1-й інстанції - РУДЕНКО В. В. Суддя у 2-й інстанції - Зайцева С. А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2023 року місто Дніпро Дніпропетровської області

Єдиний унікальний номер 629/3017/21

Номер провадження 22-ц/803/2223/23

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого: Зайцевої С.А.

суддів: Биліни Т.І., Максюти Ж.І.

за участю секретаря: Паромової О.О.

учасники справи :

позивач ОСОБА_1

відповідач ТОВ «Лозівський агропромтехсервіс»

розглянувши увідкритому судовомузасіданні взалі судув містіДніпрі Дніпропетровськоїобласті з повідомленням учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 ,від іменіта вінтересах якоїдіє адвокатОстапуля НаталіяПетрівна,на рішенняАмур-Нижньодніпровськогорайонного судуміста Дніпропетровськавід 15листопада 2022року головуючого судді Руденко В.В. по цивільній справі про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом її повернення, скасування державної реєстрації речового права,-

В С Т А Н О В И В :

У червні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лозівський агропромтехсервіс» (далі - ТОВ «Лозівський агропромтехсервіс»),мотивуючи позовні вимоги тим,що їй на праві приватної власності на підставі Державного акту на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯД № 054377, виданого 26 вересня 2007 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010767700026, належить земельна ділянка, площею 9,0454 га, кадастровий номер 6323983000:01:000:0222 розташована на території Миколаївської сільської ради, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

За усною домовленістю з представниками відповідача зазначене товариство користувалося вказаною земельною ділянкою та сплачувало позивачу за це грошові кошти.

Восени 2016 року позивач вирішила обробляти свою земельну ділянку самостійно. Проте, в кінці жовтня 2016 року вона дізналась, що існує договір оренди, укладений від її імені з відповідачем. Але вона не укладала з відповідачем договір оренди вищевказаної земельної ділянки. Позивач звернулась в Управління Держгеокадастру у Лозівському районі Харківської області Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, де 16 листопада 2016 року їй видали копію договору оренди, з якої вбачається, що дійсно від її імені з відповідачем був укладений договір оренди № 265 від 01 березня 2008 року. Підпис від імені позивача в рядку «Орендодавець» виконаний не нею. Відповідно до п.п. 2.3.1. Договір укладено на 23 роки та діє з дати його державної реєстрації до 31 грудня 2031 року.

Оскільки даний договір оренди позивач не підписувала, що підтверджується висновком почеркознавчої експертизи № 9443/18660 від 21 серпня 2018 року, проведеної в рамках розгляду іншої цивільної справи № 629/5222/16-ц, просила усунути їй перешкоди в користуванні належною їй на підставі Державного акту на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯД № 054377, виданого 26 вересня 2007 року, земельною ділянкою площею 9,0454 га, кадастровий номер 6323983000:01:000:0222, розташованою на території Миколаївської сільської ради, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, шляхом зобов`язання ТОВ «Лозівський агропромтехсервіс» повернути позивачу земельну ділянку; скасувати державну реєстрацію іншого речового права (права оренди) за ТОВ «Лозівський агропромтехсервіс» на спірну земельну ділянку площею 9,0454 га в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про інше речове право 35242001 від 24 січня 2020 року, внесений на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 50871732 від 29 січня 2020 року, та стягнути з відповідача судові витрати.

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 15 листопада 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «Лозівський агропромтехсервіс» про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом її повернення, скасування державної реєстрації речового права відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Остапуля Н. П., просила скасувати рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального та матеріального права.

В обґрунтування доводів скарги, зокрема зазначено, що відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції послався на правові висновки викладені в постановах Верховного Суду по справам, які не є подібними до справи , що розглядається, оскільки в них різні предмети, підстави спору, зміст позовних вимог та обставини справи. При цьому судом не враховано правові висновки Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме в постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, в постанові від 20 квітня 2022 року у справі № 454/148/20.

Зазначено, що оскільки позивач договір оренди земельної ділянки від 01 березня 2008 року № 265 не підписувала, умови його не погоджувала, то договір є неукладеним. Отримання позивачем плати за користування відповідачем земельною ділянкою не свідчить про укладення правочину через його ухвалення,оскільки конклюдентними діями може підтверджуватись лише укладання договору в усній формі. Норма статті 18 Закону України «Про оренду землі» виключає можливість укладення спірного договору шляхом вчинення конклюдентних дій, бо такий договір не може бути зареєстрований. Тому, підстав для застосування доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) до правовідносин, що склалися між сторонами у даній справі не має.

Щодо наявності додаткової угоди до договору оренди землі зазначено, що підписання позивачем додаткової угоди не впливає та не змінює природу договору оренди земельної ділянки № 265 від 01 березня 2008 року, який є неукладеним. В даному випадку не має значення коли позивач дізналася або могла дізнатись про порушення свого права, про наявність неукладеного договору оренди, оскільки позовна давність до негаторного позову не застосовується.

Суд першої інстанції , не ознайомившись із звукозаписом судового засідання від 13 березня 2018 року, та невірно оцінивши зміст протоколу судового засідання, зробив хибні висновки про отримання судом, який призначав експертизу , лише 4 аркушів експериментальних зразків підпису, що не відповідає дійсності. Так, в судовому засіданні було відібрано експериментальні зразки підпису та почерку ОСОБА_1 на 26 аркушах, які були направлені експертам. Надходження до експертів із суду експериментальних зразків на 26 аркушах , вільних зразків підпису на 24 документах та умовно-вільних зразків на 2 документах, підтверджується висновком експерта ( арк. 1-2 висновку). Таким чином, вимоги Методичних рекомендацій щодо кількості зразків, рекомендованих для такого дослідження при проведенні повторної судово-почеркознавчої експертизи від 21 серпня 2018 року дотримано, а висновки суду першої інстанції про те, що дана експертиза є неналежним доказом та не доводить факту підроблення підпису позивача є безпідставними.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ТОВ «Лозівський агропромтехсервіс» адвокат Яковлєва Л.І. просила відмовити у задоволенні скарги, рішення суду залишити без змін, як законне та обґрунтоване, зокрема зазначаючи, що наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи.

У судовому засіданні апеляційного суду представник ОСОБА_1 адвокат Остапуля Н.П. підтримала доводи апеляційної скарги.

Представник ТОВ «Лозівськийагропромтехсервіс» адвокатЯковлєва Л.І. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду підтримала доводи відзиву,надала додаткові письмові пояснення та просила апеляційну скаргу відхилити ,рішення суду першої інстанції залишити без змін .

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали цивільної справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до вимог ч. 1, 2, 5ст. 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам закону судове рішення відповідає.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 на праві власності на підставі Державного акту на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯД № 054377, виданого 26 вересня 2007 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010767700026, належить земельна ділянка, площею 9,0454 га, кадастровий номер 6323983000:01:000:0222 розташована на території Миколаївської сільської ради, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

У матеріалах справи міститься договір оренди вказаної земельної ділянки № 265 від 01 березня 2008 року, укладений між ОСОБА_1 , як орендодавцем, та ТОВ «Лозівський агропромтехсервіс», як орендарем, згідно до п.2.3.1 якого, договір укладено на 23 роки, до 31 грудня 2031 року. Відповідно до п. 2.4.2 даного договору орендна плата становить 1 140 грн , на 01 січня 2009 року 1 344,68 грн або у натуральній формі 1 600 кг зерно продукції, 100 кг цукру, 100 кг насіння соняшника.

03 січня 2015 року сторонами по справі укладено додаткову угоду №1 до договору земельної ділянки № 265 від 01 березня 2008 року.

Згідно висновку судово-почеркознавчої експертизи Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса від 21 серпня 2018 року № 9443/18660, яка була проведена в рамках цивільної справи № 629/5222/16-ц, але відносно вказаного договору оренди земельної ділянки № 265 від 01 березня 2008 року, підписи від імені ОСОБА_1 : - в примірнику договору № 265 оренди земельної ділянки від 01 березня 2008 року, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Лозівський агропромтехсервіс», на третьому аркуші документа, в графі «Орендодавець»; - в примірнику акта приймання-передачі земельної ділянки б/д до договору № 265 оренди земельної ділянки від 01 березня 2008 року, в графі «Орендодавець»;- в примірнику акта визначення меж земельної ділянки в натурі б/д, в графі «Орендодавець»;- в іншому примірнику договору оренди земельної ділянки від 01 березня 2008 року, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Лозівський агропромтехсервіс» в реєстраційній справі щодо державної реєстрації договору оренди земельної ділянки (паю) гр. ОСОБА_1 наданої в оренду ТОВ «Лозівський агропромтехсервіс», на третьому аркуші документа, в графі «Орендодавець»;- в іншому примірнику акта приймання-передачі земельної ділянки до договору оренди земельної ділянки від 01 березня 2008 року б/д в графі «Орендодавець»;- в іншому примірнику акта визначення меж земельної ділянки в натурі б/д в графі «Орендодавець»;

- виконані рукописним способом без попередньої технічної підготовки та використання технічних засобів не ОСОБА_1 , а іншою особою.

Суд також зазначив,що позивач наполягає на тому, що вона не підписувала договір оренди земельної ділянки площею 9,0454 га, кадастровий номер 6323983000:01:000:0222 ,що розташована на території Миколаївської сільської ради, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва від 01 березня 2008 року, підтверджуючи дані посилання висновком почеркознавчої експертизи від 21 серпня 2018 року № 9443/18660.

Однак, в судовому засіданні представник позивача не заперечувала факт отримання ОСОБА_1 орендної плати за здачу в оренду спірної земельної ділянки, а також підписання позивачем додаткової угоди № 1 від 03 січня 2015 року до договору оренди земельної ділянки № 265 від 01 березня 2008 року щодо внесення змін до пунктів договору.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ,суд першої інстанції виходив з того,що умови договору оренди від 01 березня 2008 року були фактично виконані обома сторонами, позивачем передачею земельної ділянки, а відповідачем ТОВ «Лозівський агропромтехсервіс» платою за оренду даної земельної ділянки, тому вказаний договір оренди не може вважатися неукладеним, оскільки фактично виконувався сторонами правочину.

Дії позивача, яка не оспорює факт підписання нею додаткової угоди № 1 від 03 січня 2015 року до договору оренди земельної ділянки та факт отримання орендної плати за умовами договору, при цьому стверджує, що договір між сторонами є неукладеним та просить усунути їй перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом її повернення та скасування державної реєстрації речового права (права оренди) за ТОВ «Лозівський агропромтехсервіс» на спірну земельну ділянку є недобросовісними.

Відхиляючи висновок судово-почеркознавчої експертизи Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса від 21 серпня 2018 року № 9443/18660, проведеної в рамках цивільної справи № 629/5222/16-ц, та визнаючи його недопустимим та неналежним доказом у справі, суд першої інстанції мотивував відхилення тим, що експертиза проведена з порушенням вимог Науково-методичних рекомендації з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень та вимог Інструкції про призначення та проведення експертиз та експертних досліджень.

Суд зазначив, що у провадженні Лозівського міськрайонного суду Харківської області перебувала цивільна справа № 629/5222/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Лозівський агропромтехсервіс» про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, в рамках якої було проведено вищевказану судову почеркознавчу експертизу, та висновок якої позивачем долучено як доказ у даній справі.

Відповідно до пункту 1.1 Методичних рекомендацій об`єктом почеркознавчої експертизи є почерковий матеріал, в якому відображені ознаки почерку певної особи у тому обсязі, в якому їх можна виявити для вирішення поставлених завдань. Для проведення почеркознавчих досліджень рукописних записів та підписів надаються оригінали документів.

Відповідно до пункту 1.3 Методичних рекомендацій для проведення досліджень орган (особа), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта), повинен(на) надати експерту вільні, умовно-вільні та експериментальні зразки почерку (цифрових записів, підпису) особи, яка підлягає ідентифікації.

Вільними зразками є рукописні тексти, рукописні записи (літерні та цифрові), підписи, достовірно виконані певною особою до відкриття кримінального провадження, провадження у справах про адміністративні правопорушення, цивільних, адміністративних чи господарських справах і не пов`язані з їх обставинами; умовно-вільними є зразки почерку та (або) підпису, виконані певною особою до відкриття провадження у справі, але пов`язані з обставинами цієї справи або виконані після відкриття провадження у справі та є як пов`язаними зі справою, так і не пов`язаними з її обставинами; експериментальні зразки почерку та (або) підпису, що виконані за завданням органу (особи), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта), у зв`язку з призначенням такої експертизи. Відповідно до пункту 1.8 розділу 1 Методичних рекомендацій як вільні, так і експериментальні зразки буквеного або цифрового письма бажано надавати не менше ніж на 15 аркушах. Чим коротший досліджуваний текст (запис), тим більша потреба у вільних зразках. Вільні зразки підпису надаються по змозі не менше ніж на 15 документах, експериментальні - у кількості не менше 5-8 аркушів.

З протоколу судового засідання Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 13 березня 2018 року,встановлено, що судом відібрано експериментальні зразки почерку та підпису позивача, представник ОСОБА_1 надала зразки почерку ОСОБА_1 на 4-ох аркушах. Однак, відповідно до змісту висновку судово-почеркознавчої експертизи № 9443/18660 від 21 серпня 2018 року, для порівняльного дослідження надані експериментальні зразки підпису та почерку ОСОБА_1 на 26 арк., відібрання та направлення яких у матеріалах справи та в ухвалі суду про призначення експертизи не відображено.

Крім того, повторна судова почеркознавча експертиза по справі № 629/5222/16-ц була призначена ухвалою Лозівського міськрайонного суду Харківської області 13 березня 2018 року.

14 травня 2018 року Лозівським міськрайсудом Харківської області отримано клопотання судового експерта від 04 травня 2018 року про надання додаткових матеріалів, необхідних для проведення експертизи, де експерт просив : 1. надати вільні зразки (оригінали) підпису (15-20 підп.) та почерку (10-15 арк.) ОСОБА_1 , що виконані до березня 2008 року: 2. експериментальні зразки підпису з урахуванням всіх варіантів (5 арк) ОСОБА_1 та її почерку (5 арк) у вигляді зазначених експертом рукописних записів.

Ухвалою суду від 31 серпня 2018 року судом повторно направлена судовому експерту цивільна справа з витребуваними доказами за клопотанням експерта.

У той час, висновок судово-почеркознавчої експертизи № 9443/18660 складено 21 серпня 2022 року та в ньому зазначено, що експертом направлялось клопотання суду 04 травня 2018 року, клопотання не виконано, тому питання вирішувались у межах наданого матеріалу.

Тобто, висновок експерта грунтувався на порівняльному дослідженні експериментальних зразків підпису та почерку ОСОБА_1 на 26 арк., у той час як представником останньої було надано лише 4 арк. А також двох вільних зразків підпису в копії паспорту за 2000 рік та акті опломбування лічильника від 27 березня 2006 року, а також в розрахунково- платіжних відомостях за 1986-1987 рік.

В п.1.5 Методичних рекомендацій зазначено, що вільні зразкипо змозіповинні відповідатиоб`єкту,який досліджується,за часомвиконання,за видомматеріалів письма(папір,олівець,кулькова ручкатощо),за формоюдокумента (накладні,відомості тощо),за йогозмістом тацільовим призначенням.

Таківисновки судупершої інстанціївідповідають вимогамзакону тафактичним обставинамсправи .

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із частинами першою та другою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно правочин за своєю природою та законодавчим визначенням є вольовою дією суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки.

Здійснення правочину законодавчо може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів).

У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети.

Отже, будь-який правочин є вольовою дією, а тому перед тим, як здійснювати оцінку на предмет дійсності чи недійсності, необхідно встановити наявність та вираження волі особи (осіб), які його вчинили.

Те, яким чином та у який спосіб здійснюється (оформлюється) вияв учасників правочину на набуття, зміну, припинення цивільних прав та обов`язків, передбачено статтею 205 ЦК України.

Так, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Тобто слід відрізняти правочин як вольову дію суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів, від письмового тексту правочину як форми вчинення правочину та способу зовнішнього прояву та фіксації волевиявлення особи.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами), або уповноваженими на те особами (частини друга та четверта статті 207 ЦК України.

Підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми правочину, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Відсутність на письмовому тексті правочину (паперовому носії) підпису його учасника чи належно уповноваженої ним особи означає, що правочин у письмовій формі не вчинений.

Наявність же сама по собі на письмовому тексті правочину підпису, вчиненого замість учасника правочину іншою особою (фактично невстановленою особою, не уповноваженою учасником), не може підміняти належну фіксацію волевиявлення самого учасника правочину та створювати для нього права та обов`язки поза таким волевиявленням.

Відсутність вольової дії учасника правочину щодо вчинення правочину (відсутність доказів такого волевиявлення за умови заперечення учасника правочину) не можна ототожнювати з випадком, коли волевиявлення учасника правочину існувало, але не відповідало ознакам, наведеним у частині третій статті 203 ЦК України: волевиявлення не було вільним чи не відповідало його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання правочину недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил статей 229-233 ЦК України про правочини, вчинені з дефектом волі - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Тобто як у частині першій статті 215 ЦК України, так і в статтях 229-233 ЦК України йдеться про недійсність вчинених правочинів у випадках, коли існує волевиявлення учасника правочину, зафіксоване в належній формі (що підтверджується, зокрема, шляхом вчинення ним підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає волі цього учасника правочину. Тож внаслідок правочину учасники набувають права і обов`язки, що натомість не спричиняють для них правових наслідків.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, то правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли.

Законодавець за загальним правилом, викладеним у статті 218 ЦК України, не передбачає наслідків у вигляді недійсності правочину у разі недотримання вимог щодо письмової форми правочину, встановлюючи водночас коло доказів, якими одна із сторін може заперечувати факт вчинення правочину або окремих його частин (письмові докази, засоби аудіо-, відеозапису, інші докази, крім свідчень свідків).

За змістом статей 76, 102 ЦПК України висновок експерта є доказом обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань, тож на його підставі особа може заперечувати факт вчинення правочину.

Натомість виконання правочину його учасниками може бути способом волевиявлення до вчинення правочину, відповідно до його суттєвих умов, передбачених законодавством.

Відповідне регулювання міститься і в положеннях ЦК України про договір. У статті 626 ЦК України закріплено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору (частина третя статті 626 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

Статтею 759 ЦК України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди). Дана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.10.2022 року по справі № 227/3760/19-ц, провадження № 14-79цс21.

За змістом частини другої статті 792 ЦК України майнові відносини, що виникають з договору найму (оренди) земельної ділянки, є цивільно-правовими, ґрунтуються на засадах рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності сторін договору та, крім загальних норм цивільного законодавства, щодо договору, договору найму регулюються актами земельного законодавства Земельним Кодексом України, Законом України «Про оренду землі».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18) зроблено правовий висновок про те, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 зазначив, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) базується на давньоримській максимі «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі цієї доктрини є принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно на них покладається.

Судом першої інстанції,правильно та обґрунтовано застосована доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки),що базується на давньоримській максимі «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці) та договір оренди землі між сторонами визнав правомірним,оскільки позов про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом її повернення ,скасування державної реєстрації речового права суперечив попередній поведінці позивача,яка передала земельну ділянку в користування,уклала додаткову угоду та отримувала плату за користування земельною ділянкою.

Доводи апеляційної скарги, апеляційний суд не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо відмови у задоволенні позову , та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, особистим тлумаченням норм матеріального права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.

Посилання апелянта на висновки Великої Палати Верховного Суду при розгляді справи № 145/2047/16ц не є слушними,оскільки при застосуванні доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) йдеться до правовідносин,що склалися між сторонами у справі,а не взагалі в справах,що стосуються земельних спорів.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Відповідно до статті 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу.

За загальним правилом, висновок експерта є одним із видів доказів, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Разом з тим, висновок судового експерта для суду не є обов`язковим і оцінюється в сукупності з іншими доказами, зібраними у справі, відповідно до внутрішніх переконань, що ґрунтуються на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ч.1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Отже, належність доказів це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами у процесі встановлення об`єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом.

Згідно зі ст. 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Розуміння допустимості доказів досягається крізь призму прав, що охороняються законом: допустимим є доказ, отриманий без порушення закону. Недопустимими, відповідно, є докази, отримані з порушенням закону. Недопустимими також є докази, одержані з неправдивих показань свідка, завідомо неправдивого висновку експерта, фальшивих документів або речових доказів, тобто з порушенням процесуального порядку формування засобів доказування.

Відхилення судом першої інстанції висновку експерта вмотивоване тим,що експертиза проведена з порушенням вимог Науково-методичних рекомендації з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень та вимог Інструкції про призначення та проведення експертиз та експертних досліджень,а тому суд визнав неналежним та недопустимим доказом висновок судової почеркознавчої експертизи Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса від 21 серпня 2018 року № 9443/18660, проведеної в рамках цивільної справи № 629/5222/16-ц.

Аргументи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, зводяться до переоцінки доказів у справі та незгоди позивача з ухваленим у справі судовим рішенням.

Дослідивши матеріали справи та докази надані сторонами ,суд апеляційної інстанції зазначає, що суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку , що позов задоволенню не підлягає з підстав того, що договір оренди не можна вважати неукладеним та з підстав застосування доктрини заборони суперечливої, недобросовісної поведінки позивача по справі у спірних правовідносинах.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не впливають на їх правильність.

Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин, застосовані правильно.

Порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, апеляційним судом не встановлено.

Відповідно дост.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності ,апеляційний суд приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі. Аргументи відзиву на апеляційну скаргу є прийнятними та заслуговують на увагу.

Щодо розподілу судових витрат.

Беручи до уваги положення частини тринадцятої статті 141, підпункту в пункту 4 частини першоїстатті 382 ЦПК України, а також те, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, відтак витрати, понесені ОСОБА_1 по сплаті судового збору не стягуються.

Керуючись ст.ст. 374,375,381,382 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Остапуля Наталія Петрівна, залишити без задоволення.

Рішення Амур-Нижньодніпровськогорайонного судуміста Дніпропетровськавід 15листопада 2022року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складений 24 лютого 2023 року .

Судді: