Рішення

від 22.11.2022 по справі 904/563/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.11.2022м. ДніпроСправа № 904/563/22

Суддя господарського суду Дніпропетровської області Панна С.П. при секретарі судового засідання Арнаутовій А.О., розглянувши матеріали справи

за позовом Акціонерного товариства "КРИВОРІЗЬКА ТЕПЛОЦЕНТРАЛЬ", 50014, м.Кривий Ріг, вул.Електрична, будинок 1, код ЄДРПОУ 00130850

до Приватного підприємства "ТЮЛЬПАН", 52001, Дніпропетровська область, місто Підгородне, вулиця Шосейна, буд.82, код ЄДРПОУ 30316696

про стягнення коштів за безпідставно набуту теплову енергію

Представники сторін:

від позивача: Корж Юлія Сергіївна

від відповідача: Кравець Ірина Миколаївна

СУТЬ СПОРУ:

Акціонерне товариство "Криворізька теплоцентраль" звернулося з позовом до Приватного підприємства "ТЮЛЬПАН" про стягнення коштів у сумі 86 522,33грн. за безпідставно набуту теплову енергію за період з 09.10.2013 по 14.04.2021.

Позовні вимоги позивача обґрунтовані тим, що опалення нежитлового приміщення відповідача у житловому будинку за адресою: вулиця Армавірська, будинок 9, приміщення 38 у місті Кривому Розі здійснюється через внутрішньобудинкову систему опалення, а відповідач фактично весь час отримував теплову енергію без укладення відповідного договору.

Правовими підставами позову позивач зазначає, серед іншого, ч.1 статті 1212, 1213 Цивільного кодексу України.

Ухвалою суду від 15.02.2022р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників за наявними в матеріалах справи документами.

Ухвалою суду від 05.05.2022р. здійснено перехід від спрощеного позовного провадження до розгляду справи №904/563/22 за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

01.06.2022р. до суду від відповідача надійшов відзив в якому зазначив, що він не має у належному йому нежитловому приміщенні централізованого опалення, оскільки дане нежитлове приміщення в 2006р. було відключено від внутрішньобудинкових мереж централізованого опалення і гарячого водопостачання. Відповідач просить суд застосувати строк позовної давності до вимог по стягненню вартості безпідставно набутої теплової енергії за період з 09.04.2013р. по квітень 2018р. в сумі 53 831,92грн.

20.06.2022р. до суду від позивача надійшла відповідь на відзив в якій зазначив, що відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг, укладеного між сторонами у письмовій формі, не є підставою для звільнення відповідача від оплати комунальних послуг з централізованого опалення.

29.06.2022р. до суду від позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи листа Виконавчого комітету Криворізької міської ради.

14.07.2022р. до суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив в яких звертає увагу суду на те, що відсутність заперечень з боку відповідача відносно того, що акт про відключення від 10.11.2006р. складений за участю попереднього власника приміщення Крюковського М.А., а не відповідача, є визнанням такої обставини справи як обізнаність позивача про правомірність відключення даного приміщення від централізованого опалення з 2006р. Відповідач до відзиву надав копію акту підсумкової перевірки виконання умов догвоору купівлі-продажу приміщення, яке орендував фізична особа - підприємець Крюковський М.А., за адресою: АДРЕСА_1 , власником якого є ПП "Тюльпан".

18.10.2022р. до суду від відповідача надійшли доповнення до заперечення на відповідь на відзив в яких зазначає, що акт обстеження інженерних систем нежитлового приміщення з індивідуальним опаленням у житловому будинку від 13.09.2021р. складений працівниками відповідача, який не містить жодних посилань на таку обставину, як самовільність відключення систем відповідача від інженерних систем будинку, але при цьому містить відомості, що приміщення від`єднало від внутрішньо будинкової системи опалення, а транзитний трубопровід приміщення є ізольованим (закритий).

В судове засідання 17.11.2022р. представник відповідача надала клопотання про поновлення строку для долучення доказів до матеріалів справи. Представник відповідача вважає за необхідне долучити докази до матеріалів справи з метою підтвердження своїх вимог, а саме: договір купівлі-продажу від 13.05.2008р.(30.05.2022р.), копію витягу про реєстрацію в Державному реєстрі правочинів, копію свідоцтва про право власності від 24.10.2011р., копію витягу про державну реєстрацію праві від 02.11.2011р., копію рішення Криворізької міської ради Дніпропетровської області від 24.09.2008р., копію свідоцтва а 0400000115 від 15.05.2009р. В судовому засіданні було поновлено строк для подачі доказів.

Представник відповідача звернула увагу, що аналогічний спір за участі позивача та фізичної особи підприємця про стягнення заборгованості за послуги з централізованого теплопостачання приміщення 37 будинку 9 по вул. Армавірській, м. Кривий Ріг, розглянуто Господарським судом Дніпропетровської області № 904/8263/21 (рішення Господарського суду Дніпропетровської області по справі № 904/8263/21 від 12.07.2022р. залишено в силі постановою Центрального апеляційного господарського суду від 14.11.2022р.).

Ухвалою суду від 17.11.2022р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 22.11.2022р.

21.11.2022р. до суду від позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи доказів направлення на електронну адресу відповідача відповіді на адвокатський запит.

Позивач в судовому засіданні зазначає, що відповідач не виконав вимог Порядку відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання, затвердженого наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 22.11.2005 № 4 та Порядку № 169 від 26.07.2019 до вчинення дій щодо відключення, оскільки споживач, здійснив від`єднання від мереж централізованого опалення самовільно та не дотримався вимог щодо складання та затвердження акту про відключення її нежитлового приміщення від мереж централізованого опалення та гарячого водопостачання, закріплених у пунктах 2.6, 2.7 Порядку відключення окремих приміщень житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання.

В судове засідання, 22.11.2022р., з`явились представники позивача та відповідача.

В судовому засіданні, 22.11.2022р., оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, нежиле приміщення загальною площею 242,3кв.м., вбудоване в перший поверх житлового будинку, за адресою: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Армавірська, буд.9, приміщення 38 належить Приватному підприємству "ТЮЛЬПАН" на праві власності.

Вищезазначений будинок є багатоповерховим та підключений до централізованої системи опалення, теплопостачання до якої здійснює АТ "Криворізька теплоцентраль". Опалення приміщення № 38 здійснюється через внутрішньобудинкову систему опалення, а тому відповідач фактично весь час отримував теплову енергію без укладення договору.

На підтвердження факту постачання теплової енергії в період з 09.10.2013р. по 14.04.2021р. до будинку 9 по вулиці Армавірська у м. Кривому Розі Дніпропетровської області, в якому розміщене нежитлове приміщення № 38, що належить відповідачу, позивач надав суду: рішення виконавчого комітету Криворізької міської ради про початок опалювального сезону у період з 2013 року по 2021 рік, акти про подачу теплоносія в будівлю та припинення подачі теплоносія в будівлю (а.с. 15 38)

Листом за вих. № 1136/30 від 22.02.2021 позивач звернувся до відповідача з пропозицією укласти договір купівлі-продажу теплової енергії, а також надати АТ "Криворізька теплоцентраль" всі необхідні документи для укладення такого договору. (а.с. 9-10).

Листом за вих. № 4060/30 від 15.06.2021 позивач повторно звернувся до відповідача з вимогою укласти договір купівлі-продажу теплової енергії (а.с. 11).

Відповіді на зазначені вище листи позивачем не отримано. Станом на час подання позовної заяви до суду договір на купівлю-продаж теплової енергії з відповідачем не укладено. Доказів направлення та/або вручення вищезазначених листів на адресу відповідача суду не надано.

Предметом доказування у цій справі є обставини, пов`язані з наявністю/відсутністю підстав для сплати відповідачем заявлених позивачем до стягнення коштів за поставку теплової енергії у період з 09.10.2013р. по 14.04.2021р.

Відповідно до положень статей 13, 41 Конституції України, статей 11, 319 Цивільного кодексу України обов`язок власника (житлового чи нежитлового приміщення) у багатоквартирному будинку щодо утримання належного йому майна виникає безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Згідно з частинами першою, другою статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

За статтею 322 Цивільного кодексу України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події.

Так, цивільні права і обов`язки виникають, крім угод, також внаслідок інших дій суб`єктів. Такими діями, зокрема, може бути споживання теплової енергії без відповідного договору.

Закон України "Про теплопостачання" визначає основні правові, економічні та організаційні засади діяльності на об`єктах сфери теплопостачання та регулює відносини, пов`язані з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії з метою забезпечення енергетичної безпеки України, підвищення енергоефективності функціонування систем теплопостачання створення і удосконалення ринку теплової енергії та захисту прав споживачів та працівників сфери теплопостачання.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про теплопостачання" теплова енергія - це товарна продукція, що виробляється на об`єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.

Постачання теплової енергії - господарська діяльність, пов`язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору.

За змістом статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" №2189-VІІІ від 09.06.2018 у цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:

виконавець комунальної послуги - суб`єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору;

внутрішньобудинкові системи багатоквартирного будинку - механічне, електричне, газове, сантехнічне та інше обладнання в будинку, яке обслуговує більше одного житлового та/або нежитлового приміщення, у тому числі комунікації до обладнання споживача, системи автономного теплопостачання, бойлерні та елеваторні вузли, обладнання протипожежної безпеки, вентиляційні канали та канали для димовидалення, обладнання ліфтів, центральних розподільних щитів електропостачання від зовнішньої поверхні стіни будівлі до точки приєднання житлового (нежитлового) приміщення;

житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг;

індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" до повноважень Кабінету Міністрів України належить, зокрема, затвердження порядків формування тарифів на комунальні послуги, що встановлюються органами місцевого самоврядування.

До повноважень органів місцевого самоврядування належать, окрім іншого, встановлення цін/тарифів на комунальні послуги відповідно до закону (пункт 2 частини третьої статті 4 Закону).

Частиною першою статті 5 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено, що до житлово-комунальних послуг належить комунальна послуга - послуга з постачання теплової енергії.

Учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: 1) споживачі (індивідуальні та колективні); 2) управитель; 3) виконавці комунальних послуг. Виконавцем послуг з постачання теплової енергії є теплопостачальна організація (ч. 1 ст. 6 ЗУ "Про житлово-комунальні послуги").

За приписами частини першої статті 9 Закону споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Надання комунальних послуг та надання послуги з управління багатоквартирним будинком здійснюються безперервно, крім часу перерв на міжопалювальний період для систем опалення виходячи з кліматичних умов згідно з нормативно-правовими актами (ч. 1 ст. 16 Закону України "Про житлово-комунальні послуги").

Виконавець послуги з постачання теплової енергії повинен забезпечити постачання теплоносія безперервно, з гарантованим рівнем безпеки, обсягу, температури та величини тиску (ч. 2 ст. 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги").

Відповідно до положень статті 19 Закону України "Про теплопостачання" теплотранспортуюча організація не має права відмовити споживачу теплової енергії у забезпеченні його тепловою енергією за наявності технічних можливостей на приєднання споживача до теплової мережі. При цьому, вказана норма права покладає на споживача обов`язок щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію. Тобто, Закон не передбачає безоплатного споживання теплової енергії та зобов`язує споживачів здійснювати оплату за фактично отриману теплову енергію.

Відповідно до частини першої статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається (ч. 2 ст. 275 Господарського кодексу України).

Згідно Постанови Кабінету Міністрів України №869 від 17.06.2011 року "Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги" тарифи формуються для трьох категорій споживачів населення, бюджетних установ, інших споживачів.

У листі Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 18.03.2015 року №2450/15/61-15 надано роз`яснення, що оплату за теплову енергію та житлово-комунальні послуги за тарифами "для населення" здійснюють власники чи користувачі квартири, інших приміщень, призначених та придатних для постійного проживання в них, Усі інші особи, які не підпадають під зазначені вище категорії, здійснюють оплату за теплову енергію та житлово-комунальні послуги за тарифами для "інших споживачів".

З матеріалів справи вбачається, що договір постачання теплової енергії до зазначеного приміщення між позивачем та відповідачем не укладався.

У той же час, відсутність письмового договору щодо надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від встановленого законом обов`язку оплати послуг у повному обсязі, якщо він фактично користується ними зі згоди постачальника послуг. Разом із цим, визначальним для вибору виду договору для укладення між теплопостачальною організацією та споживачем, і, як наслідок, тарифу, який застосовуватиметься у розрахунках між сторонами, є саме визначення категорії, до якої відноситься споживач: населення, яке є власниками, орендарями житлових приміщень (квартир) і отримує послуги з централізованого опалення, укладає із теплопостачальною організацією договір про надання послуг з централізованого опалення із зазначенням встановленого тарифу на послугу з централізованого опалення; фізичні особи-підприємці, які використовують, зокрема, нежитлові приміщення у структурі багатоквартирних житлових будинків для здійснення у них підприємницької діяльності, укладають з теплопостачальними організаціями договори купівлі-продажу теплової енергії із зазначенням у них встановленого тарифу для "інших споживачів".

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.04.2018 в справі № 904/6293/17.

Відповідно до частини 6 статті 25 Закону України "Про теплопостачання" у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії, заборгованість стягується в судовому порядку.

Відповідно до Розрахунку спожитої теплової енергії по приміщенню № 38 по вул. Армавірська, буд.9, за період з 09.10.2013 по 14.04.2021 до спірного приміщення поставлено теплову енергію у загальній кількості 54,63 Гкал на суму 86 522,33грн.

В свою чергу, під час розгляду справи відповідач факт надання йому послуг теплопостачання заперечував, посилався на те, що за адресою вулиця Армавірська, будинок 9, приміщення 38 у м. Кривому Розі відсутня система централізованого теплопостачання (відключення від системи централізованого опалення з 2006 р., а тому послуги з централізованого теплопостачання відповідачу у цей період не надавались. Під час розгляду справи відповідач зазначав, що у спірному нежитловому приміщення обігрів здійснюється системою електричного обігріву, що встановлена під час реконструкції приміщення в 2009р. Перевірками, проведеними працівниками позивача (акт перевірки від 13.09.2021 р.) та довідкою ОСББ, яке створено у будинку № 38 по вул. Армавірській, м. Кривий Ріг», підтверджено таку обставину як відімкнення відповідача від системи централізованого теплопостачання.

Суд вважає за необхідне зазначити наступне.

В період 2005 - 2019 років процедура відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води регламентувалась Порядком відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачанню (надалі - Порядок), затвердженим Наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 22.11.2005 №4.

Згідно Порядку виконкомом Криворізької міської ради було ухвалено рішення віз 08.02.2006 №90 Про створення комісії для розгляду питань щодо відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води, яким створено комісій для розгляду питань щодо відключення споживачів від мереж централізованого опалення гарячого водопостачання (надалі - Комісія).

До створення Комісії дозволи на відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води надавалися управлінням житлово-комунального господарства виконавчого комітету Криворізької міської ради у вигляді листів.

Відповідно до вимог Переліку типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших установ, підприємств і організацій, із зазначенням строків зберігання документів, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 12.04,2012 №578/5, листування з заявником зберігається і більше 3 років.

Як вбачається з листа Виконавчого комітету Криворізької міської ради від 20.06.2022р. за № 12/20/2774 комісія не надавала дозвіл на відключення нежитлового приміщення від централізованого опалення за адресою: вул. Армавірська, 9/38.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню з огляду на таке.

Суд зазначає, що підставою для виникнення у відповідача зобов`язань з оплати послуг з постачання теплової енергії без укладеного договору є, насамперед, факт надання відповідних послуг, а також доведення обсягу та вартості таких послуг належними та допустимими доказами, адже споживання теплової енергії не може бути безоплатним.

З приводу правової позиції позивача, наданих ним доказів, а також за результатами їх оцінки судом, слід зазначити також наступне.

Відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Суд відзначає, що у розумінні закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи скористатися заходами правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Крім того, за змістом процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 поняття "охоронюваний законом інтерес" слід розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних та колективних потреб, які не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Так, інтерес позивача має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано у резолютивній частині зазначеного Рішення Конституційного Суду України.

Суд виходить із того, що у принципі добросовісності, а саме: при реалізації прав і повноважень, закладений принцип неприпустимості зловживання правом, згідно з якими здійснення прав та свобод однієї особи не повинне порушувати права та свободи інших осіб. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.

При цьому позивач самостійно визначає та обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту.

Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 78 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

При цьому, господарський суд вважає за необхідне наголосити на тому, що відповідно до частини 3 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання має ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Суд виходить із того, що у принципі добросовісності, а саме: при реалізації прав і повноважень, закладений принцип неприпустимості зловживання правом, згідно з якими здійснення прав та свобод однієї особи не повинне порушувати права та свободи інших осіб. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Господарський суд наголошує, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 №132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

За результатами аналізу всіх наявних у справі доказів в їх сукупності суд приходить до висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами правомірність вимог щодо стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію у розмірі 86 522,33 грн. До вказаного висновку суд прийшов з огляду на таке:

- загальна площа нежитлового приміщення № 38 по вулиці Армавірська, будинок 9 на час придбання становила 247,9 кв.м., після реконструкції - складає 242,3 кв.м. Однак позивачем не надано доказів того, що в даному нежитловому приміщенні наявна система центрального опалення;

- Актом від 26.11.2020 зафіксовано факт відсутності системи центрального опалення в нежитловому приміщенні № 38 по вулиці Армавірська, будинок 9 в м. Кривому Розі;

- актом ОСББ «Армавірська 9» від 01.03.2021р. підтверджено факт відсутності системи централізованого опалення в нежитловому приміщенні № 38 по вулиці Армавірська, будинок 9 в м. Кривому Розі;

- належних доказів втручання відповідача в систему центрального опалення позивачем не надано, в той час, як наявними в матеріалах справи доказами підтверджується факт відсутності відповідних комунікацій у 2006 році, а також у 2020 та 2021 роках;

- позивач посилається на те, що в період з 09.10.2013 по 14.04.2021 відповідачу було поставлено теплову енергію у кількості 302,83 Гкал на суму 86 522,33грн., однак жодного Акту наданих послуг, а також жодного рахунку на оплату вартості послуг за заявлений період: з 09.10.2013 р по 14.04.2021 р. позивач до матеріалів справи не долучив; відомостей щодо складання таких Актів та виставлення відповідачу рахунків на оплату суду не повідомив;

- долучені до матеріалів справи Рішення Виконавчого комітету Криворізької міської ради про початок та закінчення опалювальних сезонів в період з 2015 року по 2021 рік, а також Акти включення опалення та припинення подачі теплоносія не є достатніми та належними доказами надання відповідачу послуг теплопостачання в нежитловому приміщенні № 38 будинок 9 по вул. Армавірській м. Кривий Ріг.

Європейський суд з прав людини у справі Мантованеллі проти Франції звернув увагу суду на те, що одним із складників справедливого судового розгляду у розумінні ст.6 Конвенції Про захист прав людини і основоположних свобод є право на змагальне провадження.

Стаття 13 ГПК України передбачає, що судочинство у господарських судах України здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Враховуючи всі вказані вище обставини, суд приходить до висновку, що докази на підтвердження правомірності вимог позивача щодо стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію у розмірі 86 522,33грн. є менш вірогідними, ніж докази надані на їх спростування, у зв`язку з чим суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Стосовно клопотання відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі статтею 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Частиною 5 статті 261 Цивільного кодексу України встановлено, що за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливу строку виконання.

Початок перебігу позовної давності обчислюється за правилами статті 261 Цивільного кодексу України, частина перша якої пов`язує його з днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно зі статтею 267 Цивільного кодексу України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Разом з тим, за змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Висновок про застосування позовної давності відображається у мотивувальній частині рішення господарського суду (постанови Верховного Суду у складі колегії Касаційного господарського суду від 10.04.2019 у справі № 6/8-09, від 04.06.2018 у справі № 920/225/17, від 25.01.2018 у справі № 910/7394/17).

Враховуючи те, що під час розгляду даної справи судом встановлена необґрунтованість вимог позивача, заява відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності щодо частини вимог позивача задоволенню не підлягає.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись статтями 2, 3, 20, 46, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШІВ:

В задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Судові витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 22.11.2022р.

Суддя С.П. Панна