Постанова

від 16.11.2022 по справі 683/1532/22

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2022 року

м. Хмельницький

Справа № 683/1532/22

Провадження № 22-ц/4820/1597/22

Хмельницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: П`єнти І.В. (суддя-доповідач), Корніюк А.П., Талалай О.І.

секретар судового засідання Цугель А.О.

за участю представника відповідача ОСОБА_1

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 683/1532/22 за позовом ОСОБА_2 до Комунального підприємства «Старокостянтинівське міське бюро технічної інвентаризації» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 нарішення Старокостянтинівськогорайонного судуХмельницької областівід 02серпня 2022року (суддя Луговий О.М.)

Заслухавши доповідача, пояснення представника учасника справи, перевіривши матеріали справи, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, суд

в с т а н о в и в:

У червні 2022 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до КП «Старокостянтинівське міське бюро технічної інвентаризації» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

В обґрунтування позову зазначала, що вона з 28 травня 1992 року по 12 серпня 2021 року працювала начальником комунального підприємства «Старокостянтинівське бюро технічної інвентаризації» Старокостянтинівської міської ради Хмельницької області.

Наказом № 26 від 12.08.2021 її звільнено з займаної посади, проте відповідачем не було здійснено повний розрахунок при звільненні, зокрема не виплачено грошову компенсацію за невикористану відпустку за період роботи з 02.02.2020 року по 12.08.2021 рік, що становить 30 657 грн.

Рішенням Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 18.02.2022 у справі №683/2597/21 стягнуто з Комунального підприємства «Старокостянтинівське міське бюро технічної інвентаризації» на користь ОСОБА_2 компенсацію за невикористану відпустку тривалістю 51 день за період з 03.02.2020 по 12.08.2021 в сумі 30657 грн.

Оскільки, остаточний розрахунок з позивачем проведений не був, рішення суду не виконане, позивач вважає, що вона має право на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Звертаючись до суду з позовом, просила стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 195788 грн за період з 13.08.2021 по 14.06.2022.

В ході розгляду справи позивач збільшила позовні вимоги і просила суд стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 221465 грн за період з 13.08.2021 по 25.07.2022.

Рішенням Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 02 серпня 2022 року у справі №683/2597/21 стягнуто з Комунального підприємства «Старокостянтинівське міське бюро технічної інвентаризації» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 30 657 грн. 37 коп. за період з 13 серпня 2021 року по 25 липня 2022 року. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу в якій просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову повністю. Посилається на те, що суд, зменшуючи розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, врахував тільки інтереси відповідача і не виходив з принципів розумності, справедливості та пропорційності. Заробітна плата позивача була основним доходом її сім`ї та потрібна для її лікування, яку вона не може отримати більше року.

У відзиві на апеляційну скаргу КП Старокостянтинівське міське бюро технічної інвентаризації просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Вважає апеляційну скаргу безпідставною, необґрунтованою, не підтвердженою належними та допустимими доказами. Зазначає, що КП «Старокостянтинівське міське бюро технічної інвентаризації» є госпрозрахунковою установою й отримує дохід виключно від наданих послуг, не є дотаційним, не має вільних коштів на розрахунковому рахунку й лише окремими рішеннями Старокостянтинівської міської ради отримало відповідні кошти для проведення розрахунку з позивачкою.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_1 просив апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Позивач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилась, про день, місце і час слухання справи повідомлена належним чином, подала до апеляційного суду заяву про слухання справи у її відсутність.

Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що наказом комунального підприємства №26 від 12.08.2021 позивача звільнено з займаної посади. При звільненні з позивачем не було здійснено повний розрахунок, зокрема не виплачено грошову компенсацію за невикористану відпустку за період роботи з 02.02.2020 року по 12.08.2021 рік, що становить 30 657 грн.

Рішенням Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 18.02.2022 у справі №683/2597/21 стягнуто з Комунального підприємства «Старокостянтинівське міське бюро технічної інвентаризації» на користь ОСОБА_2 компенсацію за невикористану відпустку тривалістю 51 день за період з 03.02.2020 по 12.08.2021 в сумі 30657 грн.

Оскільки датою звільнення ОСОБА_2 є 12.08.2021, суд першої інстанції правильно виходив з того, що розрахунок відшкодування відповідно до ст. 117 КЗпП України проводиться за період з 13.08.2021 по 25.07.2022.

Таким чином, виходячи з 345 днів прострочення роботодавцем, розмір відшкодування, виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить 221465 грн 85 коп (при середньоденному заробітку в розмірі 641,93 грн, який визначений відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ №100 від 08.02.1995).

Відповідно до статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

При вирішенні питання щодо можливості зменшення розміру відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, судом першої інстанції враховано, що відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Зокрема, такими правилами є правила про неустойку (статті 549-552 ЦК України). Аби неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина 1 статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а носить саме компенсаційний характер. По-перше, вона стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. По-друге, для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Аналогічно, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

А тому, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, суд першої інстанції обґрунтовано врахував: - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника (позивача), пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, судом обґрунтовано враховано правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц.

З огляду на очевидну неспівмірність заявленої до стягнення суми середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, суд першої інстанції обґрунтовано вважав справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивачки виплат у сумі 30657,37 коп. При цьому, суд першої інстанції правильно виходив з того, що зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивачки, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.

Такий висновок суду першої інстанції відповідає обставинам справи, нормам матеріального права та правовому висновку Великої Палати Верховного Суду.

Доводи апеляційної скарги не містять посилання на докази, які б спростовували висновки суду і впливали на їх законність, а зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом.

Рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, N 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 02 серпня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 23 листопада 2022 року.

Суддя-доповідач І.В. П`єнта

Судді: А.П. Корніюк

О.І. Талалай