Рішення

від 16.11.2022 по справі 495/1211/15-ц

БІЛГОРОД-ДНІСТРОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 495/1211/15-ц

рішення

ІМЕНЕМ УКрАЇНи

16 листопада 2022 року м. Білгород-Дністровський

Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області

у складі головуючого - судді Шевчук Ю.В.,

при секретарі - Бучка В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Білгород-Дністровський справу за уточненою позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Білгород-Дністровської районної державної адміністрації в Одеській області про усунення перешкод у користуванні майном,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся 19 лютого 2015 року до суду з позовною заявою до Виконавчого комітету Шабівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, реєстраційної служби Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції в Одеській області, КП «Білгород-Дністровське БТІ», ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення, Свідоцтва про право власності, рішення про реєстрацію права власності, зобов`язання усунути у користуванні майном.

26 квітня 2016 року до суду надійшла уточнена позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Білгород-Дністровської районної державної адміністрації в Одеській області про усунення перешкод у користуванні майном.

Короткий зміст та обґрунтування позову

Свої уточнені позовні вимоги позивач ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що на підставі рішення Виконавчого комітету Шабівської сільської ради Білгород-Дністровського району від 28.11.2008 року за №274/2008 було оформлено право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 .. Крім того, цим рішенням було доручено начальнику Білгород-Дністровського МБТІ видати ОСОБА_2 свідоцтво про право власності на житловий будинок, що і було зроблено 29.12.2009 року.

Зазначене вище рішення було прийнято на підставі акту здачі житлового будинку по АДРЕСА_1 в експлуатацію від 25.10.2008 року за №2520/А-2008 та інших документів.

Однак, Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 13.11.2014 року по справі №815/5193/14 було визнано протиправним та скасовано розпорядження Білгород-Дністровської районної державної адміністрації від 14.11.2008 року за №2520/А-2008 в частині затвердження акту державної приймальної комісії про здачу в експлуатацію житлового будинку з господарськими будівлями ОСОБА_2 на території Шабівської сільської ради в АДРЕСА_1 . Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.01.2015 року зазначену вище постанову залишено без змін. Окрім того, позивач зазначає, що він був власником земельної ділянки площею 0,1097 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташованої по АДРЕСА_1 , однак на частині раніше належній йому земельній ділянці, відповідач ОСОБА_2 влаштував огорожу на бетонному цоколі з заповненням із плит, що виступає на 0,10 м на раніше належну земельну ділянку позивача на площі 1,45 кв.м. Сарай під літ. «Л», вбиральня-душ під літ. «Н» із негерметичною частиною вигрібної ями під вбиральнею, навіс під літ. «М», виступають на земельну ділянку, яка раніше належала позивачу.

Згідно Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 28.12.2021 року та Договору купівлі-продажу житлового будинку від 28.12.2021 року, позивач ОСОБА_1 продав відповідачу ОСОБА_2 житловий будинок АДРЕСА_2 та земельну ділянку, розташовану на цією ж адресою, кадастровий номер: 5120887700:03:001:0002, площею 0,0976 га, у тому числі з них за земельними угіддями в межах згідно з планом: рілля: 0,0763, га, забудовані землі: 0,0213 га. Те, що станом на теперішній час відповідач ОСОБА_2 власником зазначеної вище земельної ділянки та житлового будинку підтверджується також Витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №292944833 від 28.12.2021 року, №292941943 від 28.12.2021 року.

Згідно уточненої позовної заяви, позивач ОСОБА_1 просить суд:

1) Скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на житловий будинок АДРЕСА_2 , яке виникло на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 29.12.2008 року серії НОМЕР_1 видане на ім`я ОСОБА_2 виконавчим комітетом Шабівської сільської ради;

2) Зобов`язати ОСОБА_2 за власний рахунок: знести житловий будинок під літ. «А», мансарду під літ. «Р1», сарай під літ. «Л», навіс під літ. «М», огорожу на бетонному цоколі із заповненням плит площею 1,45 кв.м, яка розташована між літньою кухнею під літ. «П» та сараєм під літ. «Л», вбиральню-душ під літ. «Н», кільце під вбиральнею-душем під літ. «Н» та засипати вигрібну яму під вбиральнею - душем під літ. «Н», сарай під літ. «О», розташованих за адресою: АДРЕСА_2 ; облаштувати водовідведення з присадибної ділянки АДРЕСА_2 ; відновити паркан між земельними ділянками АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , який був зруйнований під час будівництва сараю літ. «Л» та вбиральні-душа під літ. «Н»; влаштувати систему водовідведення на покрівлі літньої кухні підліт. «П» та привести її відповідно до санітарно-епідеміологічних та будівельних норм, з причин потрапляння атмосферних опадів на будівлі та земельну ділянку АДРЕСА_2 ;

3) Стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 понесені ним судові витрати.

Рух справи у суді

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 23.02.2015 року було відкрито провадження по даній справі.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 09.07.2015 року було зупинене провадження по справі до закінчення розгляду справи №495/3858/15-а за позовною заявою ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Шабівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, за участю третьої особи - ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення виконавчого комітету Шабівської сільської ради про оформлення права власності на житловий будинок.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 27.04.2016 року було відновлено провадження по справі.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 03.08.2016 року було зупинене провадження по справі до закінчення розгляду справи №815/5193/14 за позовною заявою ОСОБА_1 до Білгород-Дністровської районної державної адміністрації, третя особа ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування розпорядження.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 18.06.2018 року було прийнято до провадження судді Шевчук Ю.В. дану справу.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 23.05.2019 року було призначено судово земельно-технічну експертизу по даній справі.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 23.09.2019 року було відновлено провадження по даній справі.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 11.11.2019 року було задоволено клопотання судового експерта Скибінської Т.М. про витребування доказів.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 11.11.2019 року було задоволено клопотання представника Головного територіального управляння юстиції в Одеській області та замінено Головне територіальне управління юстиції в Одеській області на належного відповідача - Білгород-Дністровську районну державну адміністрацію в Одеській області.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 18.12.2019 року було задоволено клопотання судового експерта Скибінської Т.М. про залучення до проведення експертизи по даній справі інженера-геодезиста ОСОБА_3 .

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 18.12.2019 року було задоволено клопотання судового експерта Скибінської Т.М. про витребування доказів.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 14.05.2020 року було відновлено провадження по даній справі.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 10.06.2021 року було задоволено клопотання судового експерта Скибінської Т.М. про залучення до проведення експертизи по даній справі інженера-геодезиста ОСОБА_4 .

Короткий виклад позицій сторін по справі

В судовому засідання позивач ОСОБА_1 наполягав на задоволенні уточнених позовних вимог у повному обсязі та повідомив суд, що не дивлячись на те, що станом на теперішній час він не є власником житлового будинку АДРЕСА_2 , а власником є відповідач ОСОБА_2 , він вважає, що його права порушені, адже відповідач ОСОБА_2 не розрахувався з ним у повному обсязі за зазначений вище будинок та земельну ділянку, на якій він розташований. Окрім того, позивач ОСОБА_1 зазначає, що він витратив багато коштів на проведення судової експертизи по даній справі та послуги адвоката, у зв`язку з чим наполягає на відшкодуванні йому цих коштів відповідачем.

В судове засідання відповідач ОСОБА_2 не з`явився, проте адвокат Гамар В.І., який діє в його інтересах, проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі.

В судове засідання представник відповідача Білгород-Дністровської районної державної адміністрації в Одеській області не з`явився, про дату та час судового засідання був повідомлений належним чином, причини неявки суду не відомі.

Фактичні обставини встановлені судом, позиція суду та нормативно-правове обґрунтування

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що на підставі рішення Виконавчого комітету Шабівської сільської ради Білгород-Дністровського району від 28.11.2008 року за №274/2008 було оформлено право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 .. Крім того, цим рішенням було доручено начальнику Білгород-Дністровського МБТІ видати ОСОБА_2 свідоцтво про право власності на житловий будинок, що і було зроблено 29.12.2009 року.

Згідно Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №21615649 від 21.01.2009 року, відповідач ОСОБА_2 є власником житлового будинку АДРЕСА_2 .

Відповідно до Свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_2 від 16.01.2008 року та Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №17435921 від 21.01.2008 року, відповідач ОСОБА_2 є власником будівлі магазину з кафетерієм, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 .

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 13.11.2014 року по справі №815/5193/14 було визнано протиправним та скасовано розпорядження Білгород-Дністровської районної державної адміністрації від 14.11.2008 року за №2520/А-2008 в частині затвердження акту державної приймальної комісії про здачу в експлуатацію житлового будинку з господарськими будівлями ОСОБА_2 на території Шабівської сільської ради в АДРЕСА_2 . Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.01.2015 року зазначену вище постанову залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 25.04.2018 року зазначена вище постанова Одеського окружного адміністративного суду від 13.11.2014 року по справі №815/5193/14 та ухвала Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.01.2015 року були скасовані, провадження по справі за позовом ОСОБА_1 до Білгород-Дністровської районної державної адміністрації Одеської області, третя особа ОСОБА_2 , про визнання протиправним та скасування розпорядження - закрито.

Постановою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 23.09.2015 року по справі №495/3858/15-а визнано протиправним та скасовано рішення виконавчого комітету Шабівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області №274/2008 від 28.11.2008 року «Про оформлення права власності на житловий будинок по АДРЕСА_2 за ОСОБА_2 та визнано недійсним свідоцтво про право власності ОСОБА_2 на нерухоме майно по АДРЕСА_2 , видане 29 грудня 2008 року виконавчим комітетом Шабівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області на підставі рішення виконкому ради від 28 листопада 2008 року №274/2008.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.07.2016 року зазначена вище постанова Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 23.09.2015 року по справі №495/3858/15-а була скасована, провадження по справі за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Шабівської сільської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_2 , про визнання протиправним та скасування рішення та визнання недійсним свідоцтва про право власності - закрито.

Згідно Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №8035916 від 11.08.2005 року позивач ОСОБА_1 під час звернення з позовною заявою до суду був власником житлового будинку АДРЕСА_2 .

Згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯГ №935423, виданого 20.01.2007 року, позивач ОСОБА_1 під час звернення з позовною заявою до суду був власником земельної ділянки площею 0,0976 га, кадастровий номер 5120887700:03:001:0002, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до Висновку №34/10 судової будівельно-технічної експертизи по цивільній справі №2-2222/11 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зобов`язання знести самочинно зведені будівлі та звільнити земельну ділянку від 20.08.2013 року встановлено, що будівлі житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 не відповідають будівельним і санітарним нормам. На земельній ділянці, що належить ОСОБА_1 відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯГ №935423, знаходиться частина огорожі на бетонному цоколі з заповненням із плит, яка розділяє суміжні ділянки сторін та виступає на 0,10 м на земельну ділянку ОСОБА_1 (по АДРЕСА_2 ) на площі 0,0792 кв.м (розмірами 0,11 м х 0,72 м). Частина вигрібної ями, яка знаходиться під будівлею вбиральні-душевої літ. «Н», виступає на земельну ділянку ОСОБА_1 на площі 0,0792 кв.м (розмірами 0,11 м х 0,72 м).

Згідно Свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 від 29.12.2008 року та Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №21615649 від 21.01.2009 року, відповідач ОСОБА_2 є власником житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №213773, відповідач ОСОБА_2 є власником земельної ділянки кадастровий номер: 5120887700:03:001:0021, площею 0,1097 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 .

Також з матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 неодноразово звертався до правоохоронних органів з заявами про вчинення відповідачем ОСОБА_2 кримінальних правопорушень, зокрема за ч.1 ст. 129, ч.1 ст. 358 КК України.

Відповідно до повідомлення Інспекції державного архітектурно- будівельного контролю в Одеській області №05/1-2877 від 22.07.2011 року, ОСОБА_2 не видавався дозвіл на виконання будівельних робіт за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно Висновка експерта №02/2021 року судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи по цивільній справі №495/1211/15-ц від 08.11.2021 року, межу між земельними ділянками, розташованих по АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 порушують наступні об`єкти: огорожа, яка наявна по всій довжині між земельними ділянками, частина літньої кухні літ. «Р» (з мансардою літ. «Р1», тамбуром літ. «р» та терасою літ. «р1» житлового будинку АДРЕСА_1 , частина сараю літ. «Г» житлового будинку АДРЕСА_2 . По відношенню до межі між земельними ділянками АДРЕСА_2 та АДРЕСА_2 , фактична межа між зазначеними земельними ділянками зміщена в сторону земельної ділянки АДРЕСА_1 .

Згідно Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 28.12.2021 року та Договору купівлі-продажу житлового будинку від 28.12.2021 року, посвідчених приватним нотаріусом Білгород-Дністровського районного нотаріального округу Одеської області, позивач ОСОБА_1 продав відповідачу ОСОБА_2 житловий будинок АДРЕСА_2 та земельну ділянку, розташовану на цією ж адресою, кадастровий номер: 5120887700:03:001:0002, площею 0,0976 га, у тому числі з них за земельними угіддями в межах згідно з планом: рілля: 0,0763, га, забудовані землі: 0,0213 га. Те, що станом на теперішній час відповідач ОСОБА_2 власником зазначеної вище земельної ділянки та житлового будинку підтверджується також Витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №292944833 від 28.12.2021 року та №292941943 від 28.12.2021 року.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Стаття 41 Конституції України наголошуєкожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному Законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Частиною 1статті 316 Цивільного кодексувстановлено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

При цьому використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Так, у статті 13 Конституції України закріплено, що власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Аналогічні положення містяться й у статті 319 ЦК України.

Власність не тільки надає переваги тим, хто її має, а й покладає на них певні обов`язки. Це конституційне положення пов`язане з принципом поєднання інтересів власника, суспільства та інших власників і користувачів об`єктами власності. Власність зобов`язує власника використовувати свою власність не тільки у своїх інтересах, а й поважати інтереси інших людей, всього суспільства. Держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання та гарантує їм рівність перед законом. Порушення прав власників з боку держави, громадянина чи юридичної особи зумовлює настання відповідних правових наслідків.

Громадяни користуються рівними умовами захисту права власності. Володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом. Власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч ці порушення і не призвели до позбавлення володіння майном, а також вимагати відшкодування завданих цим збитків.

Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Але, здійснюючи свої права, власник зобов`язаний не порушувати права, свободи, гідність та охоронювані законом інтереси громадян, суспільства, не завдавати шкоди навколишньому середовищу, не погіршувати природну якість землі, води, інших об`єктів природи. Під час здійснення своїх прав і виконання обов`язків власник зобов`язаний додержуватись моральних засад суспільства.

Відповідно до ч.1 ст.317, ч.1 ст.319 Цивільного кодексу Українивласникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Більш того, на зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Найбільш значущою для власника є правомочність на власні дії, яка реалізується, передусім, через пряме та безпосереднє панування над річчю. Власник здійснює надані йому правомочності своєю владою не тільки незалежно від інших осіб, а й у такому правовому полі, коли не може бути будь-якої влади над цією ж річчю з боку інших суб`єктів. Дії власника обумовлені його інтересом; виключне панування особи над річчю унеможливлює втручання інших осіб, на яких покладено пасивний обов`язок утримання, від вчинення подібних дій; абсолютність влади полягає в наданні власнику закріпленої правом можливості визначати, яким чином поводитися зі своєю річчю, коли та як реалізовувати свої правомочності стосовно неї.

Згідно з частиною першою та другоюстатті 321 ЦК Україниправо власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Непорушність права власності проявляється у тому, що правомірним буде визнане лише таке позбавлення права власності або обмеження у його здійсненні, яке відбувається у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 386 ЦК України, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

Положеннямистатті 391 ЦК Українипередбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Як роз`яснено у п.33 та п.34 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 07 лютого 2014 року за №5 « Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», застосовуючи положеннястатті 391 ЦК, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов`язані із позбавленням права володіння, суд має виходити із такого.

Відповідно до положень статей 391, 396 ЦК позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння. Такий позов підлягає задоволенню і в тому разі, коли позивач доведе, що є реальна небезпека порушення його права власності чи законного володіння зі сторони відповідача. При цьому суди повинні брати до уваги будь-які фактичні дані (ст. 76-81 Цивільного процесуального кодексу України), на підставі яких за звичайних умов можна зробити висновок про наявність такої небезпеки.

Судом достаменно встановлено, що станом на теперішній час позивач ОСОБА_1 не є власником будинку АДРЕСА_2 , доказів того, що станом на теперішній час його законні права та інтереси порушуються діями відповідача ОСОБА_2 стороною позивача суду не надано, а отже уточнені позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню у зв`язку з їх недоведеністю та безпідставністю.

Щодо твердження позивача ОСОБА_1 , що відповідач ОСОБА_2 не розрахувався з ним за купівлю спірного житлового будинку та земельної ділянки, а також не сплатив йому витрати на проведення судової експертизи, яка була призначена по даній справі, суд зазначає, що згідно вимог ст. 13 ЦПК України, суд позбавлений процесуальної можливості виходити за межі позовних вимог, та роз`яснює позивачу ОСОБА_5 його право на звернення до суду з окремим позовом в порядку цивільного судочинства.

Згідно з ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Положеннями статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права, одним із способів якого є визнання права.

Таким чином,порушення,невизнання абооспорювання суб`єктивногоправа єпідставою длязвернення особиза захистомсвого праваіз застосуваннямвідповідного способузахисту. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені у ч.2 статті 16 ЦК Україниі такийперелік неє вичерпним. Способами захистуцивільних правта інтересівможуть бути: 1)визнання права; 2)визнання правочинунедійсним; 3)припинення дії,яка порушуєправо; 4)відновлення становища,яке існувалодо порушення; 5)примусове виконанняобов`язкув натурі; 6)зміна правовідношення; 7)припинення правовідношення; 8)відшкодування збитківта іншіспособи відшкодуваннямайнової шкоди; 9)відшкодування моральної(немайнової)шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб .

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду у своїй постанові від 17.03.2021 року по справі №903/754/19 зазначив: «В деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювана шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.»

Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюванихзакономінтересів.

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі №925/1265/16).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі №905/1926/16 та від 30 січня 2019 року у справі №569/17272/15.

Вирішуючи цивільний спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.

Таким чином, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права та забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

У Рішенні КонституційногоСуду Українивід 01.12.2004№18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) надано офіційне тлумачення поняття "охоронюванийзаконом інтерес" як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовленого загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкованого у суб`єктивному праві простого легітимного дозволу, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечатьКонституціїі законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

Згідно з вимогами ст.ст.124,129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов`язковість рішень суду до виконання.

Відповідно дост. 55 Конституції України,кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.

У відповідності з п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною,Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 року, яка відповідно дост. 9 Конституції Україниє частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов`язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.

Згідно ч. 1ст. 2 ЦПК Українизавданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно дост.12 ЦПК Україницивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

На підставі п. 4 ч. 2 ст. 43 та ч. 2 ст. 49 ЦПК України сторони по справі зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом.

Згідност. 76 ЦПК Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Також слід зазначити, що згідно зістаттею 77 ЦПК Українипредметом доказуванняє обставини,що підтверджуютьзаявлені вимогичи запереченняабо маютьінше значеннядля розглядусправи іпідлягають встановленнюпри ухваленнісудового рішення. Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою устатті 129 Основного Закону України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Частиною четвертоюстатті 10 ЦПК Україниістатті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовуватиКонвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони.Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і докази не збирає.

Згідност. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до положень ч. 1, 3ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до п. 27 Постанови ПленумуВСУ №14від 18.12.2009року «Просудове рішенняу цивільнійсправі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі»під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно достатті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Відповідно дост. 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішеннянеобхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору;виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформованої, зокрема у справах "Салов проти України" (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Висновки за результатами розгляду справи та розподіл судових витрат

На основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених у судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку, що уточнені позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Білгород-Дністровської районної державної адміністрації в Одеській області про усунення перешкод у користуванні майном задоволенню не підлягають.

Відповідно дочастин 1,2 ст.141 ЦПК України,судовий збірпокладається насторони пропорційнорозміру задоволенихпозовних вимог. Іншісудові витрати,пов`язані зрозглядом справи,покладаються: 1)у разізадоволення позову-на відповідача; 2)у разівідмови впозові -на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки у задоволенні позовних вимог позивачки відмовлено у повному обсязі, витрати, пов`язані з розглядом справи, слід віднести на рахунок позивача ОСОБА_1 ..

Враховуючи вищезазначене та керуючись ст.ст. 1,2,10-13,19,43,49,76-81,89,141,209, ч.1,3ст.223,235,241, 247,258-259,263-265,268,354ЦПК України суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні уточнених позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Білгород-Дністровської районної державної адміністрації в Одеській області про усунення перешкод у користуванні майном - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.

Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення рішення.

Повний текст даного рішення складено та проголошено 24 листопада 2022 року об 15 годині 00 хвилин.

Суддя: