Рішення

від 14.11.2022 по справі 455/23/20

САМБІРСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 455/23/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"14" листопада 2022 р. м. Самбір

Самбірський міськрайонний суд Львівської області

у складі: головуючого судді Казана І.С.

при секретарі Кафтан О.Ю.,

із участю: позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача адвоката Степаняка І.В.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Самборі Львівської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя мотивуючи свої вимоги тим, що він перебував у шлюбі з відповідачем з 10.11.1979р.; рішенням Старосамбірського районного суду Львівської області від 03.05.2018р. шлюб між ними розірвано; за час перебування у шлюбі сторони побудували житловий будинок, який відповідач зареєструвала на себе та в подальшому приватизувала земельну ділянку для обслуговування житлового будинку; вважає, що має право на половину вказаного майна, а тому просить ухвалити рішення, яким визнати його співвласником житлового будинку та земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку під АДРЕСА_1 як спільного майна подружжя; визнати за ним право власності на вказане майно.

Представник відповідача адвокат Степаняк І.В. подав до суду відзив, у якому в інтересах довірительки заперечив проти позову повністю, - вважав такий необґрунтованим і таким, що не відповідає нормам закону; зазначив, що позивач не просить визнати за ним право власності на половину майна подружжя, а лише визнати його співвласником житлового будинку, на підтвердження чого ним не подано жодних доказів, що такий є неподільним та відсутня згода щодо можливої компенсації; з приводу позовної вимоги про визнання земельної ділянки спільною сумісною власністю подружжя так само не визнає, оскільки земельна ділянка набута громадянином у період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя.

У судовому засіданні позивач та його представник підтримали позовні вимоги, уточнивши такі 28.07.22р. при обговоренні питання залишення позовної заяви без руху, де судом з`ясовано про позицію сторони позивача дослівно, що він у випадку позитивного вирішення спору розраховує отримати у майні подружжя Ѕ частку, що надасть йому можливість право проживати у житловому будинку та використовувати таким чином землю, а при потребі може ставити питання про виділ майна у натурі, що в майбутньому входитиме у спадкову масу; далі під час судового розгляду цивільної справи позивач та його представник просили визнати за ОСОБА_1 право співвласності на житловий будинок та земельну ділянку, оскільки це майно набуто за час перебування у шлюбі та, в такий спосіб сформулювати резолютивну частину судового рішення, як позивачем указано у позовній заяві.

Представник відповідача адвокат Степаняк І.В. підтримав позицію своєї довірительки, викладену у письмовому зверненні до суду, заперечив проти позову з тих підстав, що будівництво ще не завершено, а основна його частина зведена за рахунок коштів відповідача, котра постійно перебувала на заробітках за кордоном; вважають, що позивач не має права на це майно; пояснив, що згідно законодавства земельна ділянка або житло, якщо вони були приватизовані та набуті у власність під час діючого шлюбу з 8 лютого 2011р. до 12 червня 2012р., то таке майно вважається спільною сумісною власністю подружжя, але лише набуте у цей період; якщо до 8 лютого 2011р. чи після 12 червня 2012р., то ні; такий виняток пояснюється іншою редакцієюст. 61 СК Українив цей період, а тому враховуючи обставини справи, дана норма не може бути застосованою у даних правовідносинах.

З`ясувавши обставини справи, заслухавши пояснення учасників судового розгляду, суд уважає, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи із наступного:

Судом установлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 зареєстрували шлюб 10 листопада 1979р.; рішенням Старосамбірського районного суду Львівської області від 03.05.2018р. шлюб між сторонами розірвано.

Згідно свідоцтва про право власності серії НОМЕР_1 від 21.06.2010р., виданого Нижанковицькою селищною радою Старосамбірського району Львівської області, ОСОБА_3 на праві власності належить житловий будинок АДРЕСА_1 .

Згідно Інформації з ДРРП на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна право власності на земельну ділянку № НОМЕР_2 а для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 з кадастровим номером: 4625155400:01:002:0124, - 24 травня 2013 року зареєстровано за ОСОБА_3 .

Відтак у судовому засіданні встановлено, що житловий будинок набутий відповідачем у період існування шлюбу, доказів, які б суперечили таким обставинам матеріали справи не містять; земельна ділянка для будівництва та обслуговування житлового будинку набута відповідачем в порядку безоплатної приватизації.

Відповідно до вимог ч. 3ст.368ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 2статті 372 ЦК Українивстановлено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Статтею 60 СК України,на що неодноразово позивач опирається у позовній заяві встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Частиною 1статті 61 цього кодексу визначено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту; за ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Суб`єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.

Частинами 1, 2статті 70 СК Українивстановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.

Стаття 71 СК Українирегламентує, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбаченихЦивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися обставинами, що мають істотне значення, якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості.

У відповідності до ст.ст. 81,116 ЗК України, окрема земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність внаслідок її приватизації: для ведення ОСГ, для будівництва та обслуговування житлового будинку, садівництва, дачного, гаражного будівництва є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки вона не є майном, набутим подружжям у шлюбі, а одержана громадянином, як частка із земельного фонду (ст. 261ЗК України).

Цей висновок підтримує і судова практика, що міститься у п. 18-2постанови Пленуму ВСУ від 16 квітня 2004 року №7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», згідно якого, відповідно до положень статей81,116 ЗКокрема земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду.

Зазначене вище виключає можливість визнати таку земельну ділянку об`єктом права спільної сумісної власності подружжя в порядкуст. 69 Сімейного кодексу України.

Законом №4766-VІ від 17 травня 2012 року, який набрав чинності 13 червня 2012 року, частина 5статті 61 СК Українивиключена, частина 1 статті 57 доповнена пунктом 5, згідно з яким, земельна ділянка, набута будь-ким із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебуває в її, його користуванні, або отримана в результаті приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ, організацій, або отримана із земель державної та комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначенихЗемельним кодексом України, визнається особистою приватною власністю кожного з них.

У відповідності до ч. 1 ст.81, ч. 1 п. 2 ст.89ЗК України у спільній сумісній власності подружжя можуть перебувати земельні ділянки, які набуті подружжям за спільні кошти за договором купівлі-продажу, міни, іншими цивільно-правовими договорами.

Ураховуючи вищевикладене, приймаючи обставини, на які посилається позивач як на підставу своїх позовних вимог і по суті не спростовуються стороною відповідача, установивши, що земельна ділянка отримана відповідачем у порядку приватизації, суд уважає, що позов підлягає частковому задоволенню: а саме визнає за правовим режимом спірний житловий будинок майном подружжя, оскільки ані законом ні договором таке не було врегульоване, учасниками судового розгляду про це суду не подано доказів, відтак це є об`єкт спільної сумісної власності подружжя і в ньому за судовим рішенням визнає право власності позивача на Ѕ ідеальну частку житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 ; одночасно суд визначає право спільного користування спірною земельною ділянкою за відповідним цільовим призначенням, оскільки вона не може бути об`єктом права спільної сумісної власності в минулому подружжя ОСОБА_4 , відтак не підлягає поділу між сторонами за рішенням суду; а оскільки суд прийшов до висновку про поділ будинку в частках відповідно 1/2 і 1/2, тому слід визначити такий же порядок користування спірною земельною ділянкою, власником котрої є ОСОБА_3 , правові наслідки чого урегульовуються окремо.

На підставіст. 141 ЦПК Українисудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а відтак із відповідача слід стягнути половину сплаченого позивачем судового збору.

Керуючись ст. ст. 7, 10, 12, 13, 258, 263-265, 268 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати житловий будинок у АДРЕСА_1 на земельній ділянці, призначеній для будівництва і обслуговування цього житлового будинку та господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), - спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ; поділити вказаний житловий будинок між ними по Ѕ частці та визначити такий порядок користування земельною ділянкою.

Стягнути із ОСОБА_3 у користь ОСОБА_1 992,4(дев`ятсот дев`яносто дві гривні 40коп)грн. сплачених судових витрат.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів із дня складення 23 листопада 2022 року повного судового рішення.

Суддя