Рішення

від 22.11.2022 по справі 201/747/22

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

№ 201/747/22

провадження 2/201/1536/2022

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2022 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

у складі: головуючого

судді Антонюка О.А.

з секретарем Храмцевич Т.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вента ЛТД» про визнання дій неправомірними, визнання майна безхазяйним та усунення перешкод в користуванні майном, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 24 січня 2022 року звернувся до суду з позовом до відповідача ТОВ «Вента ЛТД» про визнання дій неправомірними, визнання майна безхазяйним та усунення перешкод в користуванні майном, зобов`язання вчинити певні дії, позовні вимоги змінювалися, доповнювалися і уточнювалися. Позивач в своїх позовних вимогах посилається на те, що йому на праві власності належать гаражі № НОМЕР_1 і № НОМЕР_2 в гаражному кооперативі «Кипарисний» за адресою АДРЕСА_1 . Земельна ділянка цьому гаражному кооперативу під будівництво гаражів виділена рішення міськради від 10 серпня 1977 року. Поруч знаходиться ТОВ «Вента ЛТД» з виділеною йому земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_2 . Відповідач фактично на межі цих земельних ділянок поставив паркан і цим позбавив його можливості мати вільний доступ до його гаражів.

Таким чином, стверджує позивач, з вищевказаного вбачається, що неправомірними діями відповідача він позбавлений права користуватися своїм майном. Однак відповідач, як стверджує позивач, не визнає вказаного та безпідставно ухиляється від поновлення первинного стану та надання йому доступу до вказаних гаражів. З боку відповідача будь-яких дій, направлених на поновлення права позивача здійснено не було до теперішнього часу.

Позивач вважає вказане безпідставним, необгрунтованим та таким, що суперечить діючому законодавству. Такі незаконні дії відповідача, порушують гарантоване ст. 41 Конституції України право позивача володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ст. 321, 319 Цивільного кодексу України).

В добровільному порядку питання не вирішене. Позивач просив суд захистити його права шляхом визнання вказаних дій відповідача незаконними, визнання майна, паркану, безхазяйним та зобов`язання усунення йому перешкод в користуванні майном його гаражами, а зайняту відповідачем земельну ділянку під паркан самовільно зайнятою, задовольнивши позов в повному обсязі.

Представник відповідача ТОВ «Вента ЛТД», в письмовому зверненні до суду та відзиві на позов з заявленими позовними вимогами не згоден, дії самого позивача не відповідають вимогам закону, зобов`язання вчинити вказані позивачем дії заперечують. На звернення позивача, в тому числі і письмові, вони відповідали по суті в передбаченому законом порядку і терміни. Позовні вимоги не доведені і не обгрунтовані, вважав за можливе винести рішення за наявними матеріалами справи по закону і в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

З`ясувавши думку сторін, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими і не підлягаючими задоволенню.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією України та законами України.

В судовому засіданні з наданих позивачем документів та його позиції по позову встановлено, що ОСОБА_1 на праві власності належать гаражі № НОМЕР_1 і № НОМЕР_2 в Кооперативі по будівництву і експлуатації гаражів « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою АДРЕСА_1 . Земельна ділянка цьому гаражному кооперативу під будівництво гаражів виділена рішення міськради від 10 серпня 1977 року. Поруч знаходиться ТОВ «Вента ЛТД» з виділеною йому земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_2 . Відповідач фактично на межі цих земельних ділянок поставив паркан і цим позбавив його можливості мати вільний доступ до його гаражів.

Таким чином, стверджує позивач, з вищевказаного вбачається, що неправомірними діями відповідача він позбавлений права користуватися своїм майном. Однак відповідач, як стверджує позивач, не визнає вказаного та безпідставно ухиляється від поновлення первинного стану та надання йому доступу до вказаних гаражів. З боку відповідача будь-яких дій, направлених на поновлення права позивача здійснено не було до теперішнього часу.

Позивач вважає вказане безпідставним, необгрунтованим та таким, що суперечить діючому законодавству. Такі незаконні дії відповідача, порушують гарантоване ст. 41 Конституції України право позивача володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ст. 321, 319 Цивільного кодексу України).

Відповідальність за вказане (неправомірні дії по встановленню та експлуатації паркану), на думку позивача, повинен нести відповідач. Але він відмовляється це робити, чим порушується закон. В добровільному порядку питання не вирішене і позивач вимушений був звертатися з позовом до суду.

Суд вважає позовну заяву не підлягаючою задоволенню з наступних підстав.

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…». Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно із ст. 77-81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 16 ЦК України на законодавчому рівні закріплені способи захисту цивільних прав та інтересів.

Захист цивільних прав це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміються закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений ст. 16 ЦК України.

Особа, право якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Згідно із ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Положеннями ст. 15 ЦК України визначено, що судовому захисту підлягає лише порушене, оспорюване або невизнане право.

Предметом позову у даній справі є вимога ОСОБА_1 саме до ТОВ «Вента ЛТД» визнати неправомірними дії відповідача з установки паркан на підземній частині гаражів № НОМЕР_1 і НОМЕР_2 за адресою: АДРЕСА_1 ; усунути перешкоди позивачу в користуванні майном, визнання паркану безхазяйним, зобов`язати цього відповідача знести паркан, прибравши його із земельної ділянки, яку займає підземна частина гаражів № НОМЕР_1 і НОМЕР_2 за адресою: АДРЕСА_1 , визнати самовільність зайняття відповідачем земельної ділянки.

Проте, відповідач не є особою, яка має відповідати за заявленими позивачем матеріально-правовими вимогами. Так, в матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що паркан був збудований відповідачем, або, що паркан та земельна ділянка, на якій він розміщений є власністю відповідача.

Навпаки, згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, які додаються, паркан у складі нежитлових будівель є об`єктом права власності фізичних осіб ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Земельна ж ділянка, на якій розташований спірний паркан, перебувала у користуванні відповідача, однак, 15 серпня 2011 року була повернута останнім Дніпропетровській міській раді згідно з актом приймання-передачі земельної ділянки код ДЗК 69073041.

Той факт, що відповідач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , ще не робить його належним відповідачем у справі. Тим більше, що за цією адресою зареєстровані й інші юридичні особи: ТОВ «І.К.Вел» (ідентифікаційний код 36439904), ТОВ «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «АДСК» (ідентифікаційний код 39937762), ТОВ «ЕЙ.БІ.Просперіті» (ідентифікаційний код 36295462), ТОВ «КОНТОРА МАТЕРІАЛЬНО- ТЕХНІЧНОГО ПОСТАЧАННЯ -1 І К» (ідентифікаційний код 38360852) та ТОВ «ФОРТА» (ідентифікаційний код 24226921). Позивач заперечував проти залучення вказаних осіб до участі в справі в якості сторони чи третьої особи.

Таким чином, позивач вимагає від відповідача зруйнувати нерухоме майно, яке належить іншим особам.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно зі ст. 319 Цивільного кодексу України діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Ст. 321 Цивільного кодексу України встановлює, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з положеннями цивільного процесуального законодавства відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього. При цьому, особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом є неналежним відповідачем.

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (див. висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року справі № 523/9076/16-ц). Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача (частина перша, друга та третя статті 51 ЦПК України).

Позивач у цій справі клопотань про заміну первісного відповідача належним відповідачем чи про залучення до участі у справі іншої особи як співвідповідача не заявляв.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України, разом з тим це є підставою для відмови у позові (постанова Верховного Суду України від 07 жовтня 2020 року у справі № 705/3876/18, пункт 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).

Відповідно до ст. 16 ЦК України особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Серед способів захисту, передбачених ст. 16 ЦК України, не зазначено такого способу захисту, як визнання незаконним самовільне зайняття земельної ділянки.

Вимоги до доказів встановлені ст. 77 ЦПК України, якою встановлено, що письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

У відповідності до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України: рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ст. 129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін.

Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. За приписами ст. 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ч. 3, 6 ст. 13 ЦК України «Межі здійснення цивільних прав»: не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції (995_004) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов`язки сторін. Всі ці складові могли бути з`ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об`єктивні підстави вважати, що позов не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідач заперечує будь-які домовленості і зобов`язання стосовно позивача по незаконним (з точки зору позивача) діям відносно нього, предмета спору, а позивач цього не довів, твердження позивача про наявність будь-яких інших зобов`язань або неправомірності стосовно нього є припущенням.

Не може суд прийняти до уваги наполягання позивача на позові, оскільки вони спростовуються вищенаведеним і нічим об`єктивно не підтверджуються.

При таких обставинах суд вважає можливим ОСОБА_1 в задоволенні позову до ТОВ «Вента ЛТД» про визнання дій неправомірними, визнання майна безхазяйним та усунення перешкод в користуванні майном, зобов`язання вчинити певні дії відмовити, судові витрати слід віднести за рахунок держави.

Таким чином суд вважає, що позовні вимоги про визнання дій неправомірними, визнання майна безхазяйним та усунення перешкод в користуванні майном, зобов`язання вчинити певні дії в такому вигляді не ґрунтуються на вимогах закону і не підлягають задоволенню в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 41, 55, 124, 129 Конституції України, ст. 11, 15, 16, 18, 203, 204 ЦК України, ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

ОСОБА_1 в задоволенні позову до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вента ЛТД» про визнання дій неправомірними, визнання майна безхазяйним та усунення перешкод в користуванні майном, зобов`язання вчинити певні дії відмовити.

Судові витрати віднести за рахунок держави.

Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд протягом 30 днів з дня проголошення рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Повний текст рішення складено 22 листопада 2022 року.

Суддя -