Постанова

від 22.11.2022 по справі 597/552/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

22 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 597/552/21

провадження № 61-2601св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Заліщицька державна нотаріальна контора, Товстенська селищна рада Чортківського району Тернопільської області, ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Заліщицького районного суду Тернопільської області від 04 жовтня 2021 року у складі судді Дудяка С. В. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 12 січня 2022 року у складі колегії суддів: Парандюк Т. С., Дикун С. І., Костів О. З.

у справі за позовом ОСОБА_1 до Заліщицької державної нотаріальної контори, Товстенської селищної ради Чортківського району Тернопільської області, ОСОБА_2 про скасування свідоцтва про право на спадщину та визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 у квітні 2021 року звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив скасувати свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане на ім`я ОСОБА_2 від 06 серпня 1996 року, зареєстроване в реєстрі за № 64, і визначити йому додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_3 .

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_3 , спадщину після смерті якого на підставі заповіту, складеного спадкодавцем 06 серпня 1996 року, прийняв його син ОСОБА_2 який є його рідним братом.

Про існування вказаного заповіту йому не було відомо, брат свідомо при оформленні спадкового майна не вказав про наявність інших спадкоємців після смерті батька, нотаріус також не виконала свого обов`язку щодо встановлення кола спадкоємців та їх повідомлення про факт відкриття спадщини, чим допустив недобросовісну поведінку.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Заліщицький районний суд Тернопільської області рішенням від 04 жовтня 2021 року в задоволенні позову відмовив за безпідставністю позовних вимог.

Стягнув з ОСОБА_1 в дохід держави 1 816 грн судового збору.

Рішення місцевого суду мотивовано тим, що ОСОБА_3 , визначивши заповітом від 06 серпня 1996 року спадкоємцем належного йому майна на випадок своєї смерті ОСОБА_2 та позбавивши таким чином права на спадкування ОСОБА_1 , діяв у спосіб визначений законодавством та в межах наданих йому даним законодавством прав та свобод щодо вільного розпорядження належним на праві власності майном, тому позовні вимоги є безпідставними. Доказів, які б дали підставу дійти протилежного висновку, позивачем суду не надано.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, місцевий суд виходив з того, що позивач не надав суду жодних доказів, які б свідчили про те, що за умови позбавлення його батьком права на спадщину після його смерті заповітом від 06 серпня 1996 року в нього є поважні причини для визначення додаткового строку, достатнього для подання заяви про прийняття спадщини.

Тернопільський апеляційний суд постановою від 12 січня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Заліщицького районного суду Тернопільської області від 04 жовтня 2021 року залишив без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування, за наведеними у скарзі доводами, апеляційний суд не вбачає, оскільки її доводи суттєвими не є, носять суб`єктивний характер, не відповідають обставинам справи і правильності висновків суду не спростовують.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 у липні 2022 року подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Заліщицького районного суду Тернопільської області від 04 жовтня 2021 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 12 січня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і направити справу на новий розгляд.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення заявник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що апеляційний суд не повідомив його належним чином про розгляд справи.

Апеляційним судом з порушенням норм процесуального права було здійснено заміну складу суду.

Необізнаність його про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строків для подання заяви про прийняття спадщини.

Суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 642/2539/18-ц, від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17, від 28 жовтня 2019 року у справі № 761/42165/17, від 06 червня 2018 року у справі № 315/765/14-ц.

Недобросовісна поведінка нотаріуса є підставою для поновлення строку для прийняття спадщини (постанова Верховного Суду від 21 вересня 2020 року у справі № 130/2517/18).

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 21 липня 2022 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Заліщицького районного суду Тернопільської області.

Справа № 597/552/21 надійшла до Верховного Суду 01 серпня 2022 року.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_3 належав на праві власності житловий будинок АДРЕСА_1 ), що підтверджується рішенням № 4 Виконавчого комітету Товстенської селищної ради народних депутатів Заліщицького району Тернопільської області від 22 лютого 1980 року та свідоцтвом про право власності на будинковолодіння від 27 липня 1999 року, реєстраційний напис № 7 від 30 серпня 1999 року.

За життя, а саме 06 серпня 1996 року ОСОБА_3 склав заповіт, яким все належне йому майно заповів на випадок своєї смерті ОСОБА_2 , який згідно з свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від ІНФОРМАЦІЯ_2 є його сином.

ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 від 16 травня 2012 року.

ОСОБА_2 27 липня 2001 року звернувся до Заліщицької державної нотаріальної контори із письмовою заявою про прийняття спадщини після смерті батька.

18 липня 2001 року дружина ОСОБА_3 - ОСОБА_4 подала до Заліщицької державної нотаріальної контори заяву, згідно з якою відмовилася від обов`язкової частки у спадковому майні після смерті чоловіка на користь сина ОСОБА_2 .

Про прийняття ОСОБА_2 спадщини свідчить довідка № 870 від 18 липня 2001 року, видана виконкомом Товстенської селищної ради, згідно з якою ОСОБА_2 добудував літню кухню, добудував та ремонтував стайню, заливав відмостку, сплачував податкові та страхові платежі.

ОСОБА_2 10 серпня 2001 року Заліщицькою державною нотаріальною конторою видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_3

ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 від 01 вересня 2020 року.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 просив визнати свідоцтво на спадщину за заповітом за братом ОСОБА_2 недійсним, оскільки йому не було відомо про наявність заповіту, а останній оформляючи спадщину не вказав про наявність іншого спадкоємця, тобто нотаріус не включив його до кола спадкоємців і не повідомив про факт відкриття спадщини. Також даний заповіт складений ОСОБА_3 на користь брата ОСОБА_2 таємний, односторонній, корисливий та позбавив його права на спадкування.

Згідно з відповіддю державного нотаріуса Чаплій А. за № 12 від 18 березня 2021 року ОСОБА_1 втретє роз`яснюється, що він на час відкриття спадщини не відносився до категорії осіб, яким належить обов`язкова частка у спадщині, вчасно не подав заяву про прийняття спадщини, їх мати відмовилась від обов`язкової частки на користь сина ОСОБА_2 та від частки у спільному майні подружжя.

Із аналогічними заявами до Заліщицької державної нотаріальної контори ОСОБА_1 також звертався 19 серпня та 21 жовтня 2013 року, на які отримував відповіді.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

Спадкоємцями можуть бути особи, що були живими на момент смерті спадкодавця, а також діти померлого, зачаті при його житті і народжені після його смерті (стаття 527 ЦК УРСР).

Згідно з положеннями статті 1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка).

Статтями 1233, 1234 ЦК України передбачено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин. Заповідач може без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. У цьому разі ця особа не може одержати право на спадкування.

Кожен громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його одній або кільком особам, як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям (частина перша статті 534 ЦК УРСР).

Встановивши, що ОСОБА_3 діяв у спосіб, визначений законодавством, та в межах наданих йому чинним законодавством прав та свобод щодо вільного розпорядження належним йому на праві власності майном, а заповіт не визнаний недійсним, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині скасування свідоцтва про право на спадщину.

Щодо позовних вимог про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини

Статтею 549 ЦК УРСР передбачено, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Особи, для яких право спадкоємства виникає лише у випадку неприйняття спадщини іншими спадкоємцями, можуть заявити про свою згоду прийняти спадщину протягом строку, що залишився для прийняття спадщини. Якщо строк, що залишився, менше трьох місяців, він продовжується до трьох місяців.

Відповідно до статті 550 ЦК УРСР строк для прийняття спадщини, встановлений статтею 549 цього Кодексу, може бути продовжений судом, якщо він визнає причини пропуску строку поважними. Спадщина може бути прийнята після закінчення зазначеного строку і без звернення до суду при наявності згоди на це всіх інших спадкоємців, які прийняли спадщину.

У цих випадках, якщо спадкове майно було прийняте іншими спадкоємцями або перейшло до держави, спадкоємцеві, що пропустив зазначений строк, передається лише те з належного йому майна, яке збереглося в натурі, а також кошти, виручені від реалізації решти належного йому майна.

Положеннями частини першої статті 1270 ЦК України передбачено, що для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Згідно з частиною третьою статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; ці обставини визнані судом поважними.

Поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: тривала хвороба спадкоємців; велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; складні умови праці, які, зокрема пов`язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Силах України; необізнаність спадкоємців про наявність заповіту, тощо.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» та частини четвертої статті 10 ЦПК України суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), як джерело права.

Згідно з рішенням ЄСПЛ у справі «Ілхан проти Туреччини» (Ilhan v. Turkey) від 27 червня 2000 року при вирішення питання пропуску строку на вчинення дій має застосовуватись правило встановлення всіх обставин з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з положеннями статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Позивач, не надавши доказів, а також не навівши поважних причин для визначення йому додаткового строку, достатнього для подання заяви про прийняття спадщини після смерті батька, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Також суди правильно зазначили, на підставі наявних у матеріалах справи доказів, що позивач не вчиняв будь-яких дій, визначених статтею 549 ЦК УРСР щодо прийняття спадщини. На час відкриття спадщини не відносився до категорії осіб, які мають право на обов`язкову частку від спадщини та не заперечував, що в будинку батьків не проживав із 1976 року, натомість з батьками проживав брат ОСОБА_2 .

Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 642/2539/18-ц, від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17, від 28 жовтня 2019 року у справі № 761/42165/17, від 06 червня 2018 року у справі № 315/765/14-ц, від 21 вересня 2020 року у справі № 130/2517/18, суд касаційної інстанції відхиляє, з огляду на таке.

У постанові від 25 березня 2020 року у справі № 642/2539/18-ц Верховний Суд зробив висновок про те, що … [обґрунтовуючи поважність причин пропущення строку для подання заяви про прийняття спадщини, позивач посилався на те, що за життя спадкодавець склав на його користь заповіт, однак про його існування він дізнався лише в травні 2018 року, оскільки останні роки життя спадкодавець проживав в інтернаті, позивач з ним не спілкувався, у зв`язку з чим не міг знати про існування заповіту. Отже, наведена позивачем причина пропущення строку для подання заяви про прийняття спадщини є поважною для надання судом додаткового строку для прийняття спадщини, оскільки необізнаність позивача про наявність заповіту призвела до неможливості подати ним заяву про прийняття спадщини у строк, передбачений статтею 1270 ЦК України].

Верховний Суд у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17 виклав висновок про те, що … [встановивши, що позивач був необізнаний про наявність заповіту, складеного на його користь, оскільки спадкова справа після смерті спадкодавця не заводилася, й відповідно не були здійснені повідомлення та виклик спадкоємця за заповітом, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про поважність причин пропуску позивачем строку прийняття спадщини, що відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України є підставою для визначення йому додаткового строку, достатнього для подання заяви про прийняття спадщини].

У постанові від 28 жовтня 2019 року у справі № 761/42165/17 Верховний Суд зробив висновок про те, що … [нотаріус не вчиняла дії для повідомлення позивача про відкриття спадщини, не здійснила його виклик як спадкоємця за заповітом, у тому числі шляхом публічного оголошення або повідомлення про це у пресі, що свідчить про неналежне сприяння для здійснення особистого розпорядження спадкодавця. Судом апеляційної інстанції при ухваленні рішення враховано також і те, що пропуск строку на прийняття позивачем спадщини складає три дні, що у сукупності з іншими обставинами справи, вказує наявність підстав для визначення позивачу додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом, оскільки визначений частиною першою статті 1270 ЦК України строк для прийняття спадщини, пропущено позивачем із поважних, незалежних від позивача причин].

Верховний Суд у постанові від 06 червня 2018 року у справі № 315/765/14-ц виклав висновок про те, що … [уматеріалах справи відсутні відомості про перевірку нотаріусом при заведенні спадкової справи наявності заповіту та повідомлення про нього позивача, чи виклик її до нотаріуса або повідомлення її, як спадкоємця за заповітом про відкриття спадщини, що свідчило б про сприяння в здійсненні особистого розпорядження спадкодавця. Позивач стверджувала, що вона не проживала разом із спадкодавцем, не знала про складений на неї заповіт, і нотаріус не повідомляв її про його наявність. Про існування заповіту їй стало відомо після спливу шестимісячного строку на прийняття спадщини. Доказів на спростування наведених обставин відповідач не надав, і матеріали справи таких не містять, а тому апеляційний суд, аналізуючи наведені позивачем доводи та наявні у матеріалах справи докази у їх сукупності, дійшов правильного висновку про те, що необізнаність спадкоємця про наявність заповіту, є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини].

Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, висловленим у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) … [на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими].

У постанові від 21 вересня 2020 року у справі № 130/2517/18 Верховний Суд виклав висновок про те, що … [враховуючи обставини справи, наявність заповіту на користь позивача як спадкоємця, недобросовісну поведінку відповідачів та нотаріуса, а також наведені позивачем причини, які є об`єктивними та істотними труднощами, суди відповідно до положень частини третьої статті 1272 ЦК України, суди дійшли правильного та обґрунтованого висновку, що наявні правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини].

Враховуючи викладене, висновки судів попередніх інстанцій не суперечать практиці Верховного Суду, на яку посилається заявник у касаційній скарзі, оскільки зазначені правові висновки стосуються безпосередньо спадкоємців, на користь яких було складено заповіти.

Посилання у касаційній скарзі на те, що апеляційний суд не повідомив його належним чином про розгляд справи суд касаційної інстанції також відхиляє, з огляду на таке.

Тернопільський апеляційний суд ухвалою від 19 листопада 2021 року відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення суду першої інстанції у цій справі.

Тернопільський апеляційний суд ухвалою від 09 грудня 2021 року справу призначив до судового розгляду на 21 грудня 2021 року об 12 год 00 хв, про що, зокрема позивач був повідомлений належним чином (аркуш справи 122).

21 грудня 2021 року розгляд справи апеляційним судом було відкладено на 12 січня 2022 року об 10 год 30 хв, про що ОСОБА_1 також був належним чином повідомлений (аркуш справи 128).

Тобто, ОСОБА_1 був належним чином повідомлений про розгляд справи апеляційним судом.

Аргументи касаційної скарги про те, що апеляційним судом з порушенням норм процесуального права було здійснено заміну складу суду не заслуговують на увагу, з огляду на таке.

Відповідно до частин першої-третьої статті 33 ЦПК України визначення судді, а в разі колегіального розгляду - судді-доповідача для розгляду конкретної справи здійснюється Єдиною судовою інформаційно-телекомунікаційною системою під час реєстрації документів, зазначених у частині другій статті 14 цього Кодексу, а також в інших випадках визначення складу суду на будь-якій стадії судового процесу, з урахуванням спеціалізації та рівномірного навантаження для кожного судді, за принципом випадковості та в хронологічному порядку надходження справ. Справа, розгляд якої відповідно до цього Кодексу здійснюється колегією суддів в обов`язковому порядку, розглядається постійною колегією суддів відповідного суду, до складу якої входить визначений Єдиною судовою інформаційно-телекомунікаційною системою суддя-доповідач. Персональний склад постійних колегій суддів визначається зборами суддів відповідного суду.

Відповідно до частини одинадцятої статті 33 ЦПК України справа, розгляд якої розпочато одним суддею чи колегією суддів, повинна бути розглянута цим же суддею чи колегією суддів, за винятком випадків, що унеможливлюють участь судді у розгляді справи, та інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Пунктом 4 розділу VIII Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого Рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30 (далі - Положення про автоматизовану систему документообігу суду), передбачено, що не розподіляються щодо конкретного судді судові справи та матеріали кримінального провадження, що надійшли: за шістдесят календарних днів включно до закінчення повноважень судді; у день припинення (відсутності) повноважень судді; за три календарні дні включно до початку відпустки або відрядження судді, якщо її тривалість становить чотирнадцять календарних днів або менше, а у табелі обліку робочого часу щодо такого судді наявні відповідні відомості, підтверджені первинними документами; за чотирнадцять календарних днів включно до початку відпустки або відрядження судді, якщо її тривалість становить більше чотирнадцяти календарних днів, а у табелі обліку робочого часу щодо такого судді наявні відповідні відомості, підтверджені первинними документами; у день відсутності судді на робочому місці - за наявності у табелі обліку робочого часу щодо нього відомостей про підстави відсутності на роботі (із нез`ясованих причин; через виклик повісткою до суду, правоохоронних органів, військових комісаріатів, за листком тимчасової непрацездатності, за наказом про відрядження, про надання відпустки, про притягнення до дисциплінарної відповідальності, про звільнення тощо), підтверджених первинними документами.

Згідно з пунктом 1 розділу Х Положення про автоматизовану систему документообігу суду результатом роботи модулю автоматизованого розподілу є протокол заміни судді в колегії або основного судді запасним. Всі протоколи автоматично створюються модулем автоматизованого розподілу та невідкладно публікуються на веб-порталі.

Протокол підписується електронним цифровим підписом модуля автоматизованого розподілу з міткою часу та не підлягає редагуванню. Доступ до перегляду протоколів на веб-порталі не може бути обмежений. Копія протоколу в електронній чи паперовій формі підписується уповноваженими особами апарату суду та видається (надсилається) заінтересованій особі не пізніше наступного дня після подання до суду відповідної заяви. З протоколу роздруковується, підписується та додається до матеріалів судової справи витяг.

Підпунктом 2.3.50 пункту 2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду передбачено, що винятково у разі, коли суддя (судді) у передбачених законом випадках не може (не можуть) продовжувати розгляд справи, невирішені судові справи передаються для повторного автоматизованого розподілу за вмотивованим розпорядженням керівника апарату суду (особи, яка виконує його обов`язки), що додається до матеріалів справи. Електронний примірник такого розпорядження вноситься до автоматизованої системи не пізніше наступного робочого дня, що настає після його підписання.

З матеріалів справи вбачається, що згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15 листопада 2021 року визначено колегію суддів: Парандюк Т. С., Дикун С. І., Храпак Н. М.

Як зазначено вище, Тернопільський апеляційний суд ухвалою від 19 листопада 2021 року відкрив апеляційне провадження у цій справі, а ухвалою від 09 грудня 2021 року справу призначив до судового розгляду.

12 січня 2022 року на підставі розпорядження керівника апарату Тернопільського апеляційного суду у справі здійснено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями, згідно з яким вилучено (замінено) суддю Храпак Н. М. на суддю Костіва О. З.

Отже, апеляційний суд розглянув справу повноважним складом суду.

Крім того, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити про те, що діючим процесуальним законодавством не передбачено обов`язкове письмове повідомлення учасників справи про заміну судді, оскільки сторони мають вільний доступ на ознайомлення з відповідним протоколом на веб-порталі «Судова влада» або у матеріалах справи.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Заліщицького районного суду Тернопільської області від 04 жовтня 2021 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 12 січня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. В. Литвиненко

А. І. Грушицький

Є. В. Петров