Рішення

від 14.11.2022 по справі 160/11104/22

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2022 року Справа № 160/11104/22

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Захарчук-Борисенко Н. В.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою Приватного підприємства «АГРО-ШИРАК» до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання рішення протиправним та зобов`язати вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

26.07.2022 року приватне підприємство «Агро-Ширак» звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, в якій просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Комісії регіонального рівня з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних ГУ ДПС у Дніпропетровській області № 46 від 02.02.2022 року про відповідність платника податку на додану вартість критеріям ризиковості платника податку;

- зобов`язати Відповідача (Комісію регіонального рівня ГУ ДПС у Дніпропетровській області) виключити Приватне підприємство «АГРО-ШИРАК» з переліку платників податків, які відповідають критеріям ризиковості платника податку, шляхом прийняття рішення про невідповідність Приватного підприємства «АГРО-ШИРАК» критеріям ризиковості платника;

- за фактом задоволення адміністративного позову про скасування рішення Комісії регіонального рівня (ГУ ДПС у Дніпропетровській області) № 46 від 02.02.2022 року та зобов`язання ГУ ДПС у Дніпропетровській області виключити ПП «АГРО-ШИРАК» з переліку платників податків, які відповідають критеріям ризиковості платника податку, шляхом прийняття рішення про невідповідність ПП «АГРО-ШИРАК» критеріям ризиковості платника, встановити судовий контроль за виконанням відповідного судового рішення;

- зобов`язати ГУ ДПС у Дніпропетровській області подати суду звіт про виконання відповідного рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду у даній справі;

- Стягнути на користь Приватного підприємства «АГРО-ШИРАК» за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 25 000 грн. (двадцять п`ять тисяч гривень).

Позовні вимоги обґрунтовані наступними обставинами.

21.09.2021 року позивачем отримано Рішення про відповідність/невідповідність платника податку на додану вартість критеріям ризиковості платника податку від 02.02.2022 року №46, відповідно до якого ПП «АГРО-ШИРАК» визнано таким, що відповідає п. 8 Порядку зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних. Позивач з таким рішенням не погоджується, тому звернувся до суду.

Ухвалою суду від 29.07.2022 позовну заяву Приватного підприємства «Агро-Ширак» до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії залишено без руху та надано десятиденний строк з дня отримання ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою від 12.09.2022 року відкрито провадження в адміністративній справі №160/11104/22 за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи у письмовому провадженні в порядкустатті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

27.09.2022 року представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в якому заперечується проти задоволення позовних вимог. Відповідач, посилаючись на те, що постачальники товару позивача, а саме ТОВ «Найс» та ТОВ «Індустрія-19» включені до реєстру ризикових контрагентів, а отже на думку відповідача, включення позивача до реєстрів ризикових платників є обґрунтованим. Також відповідач зазначає, що ним встановлено, що позивач здійснює мінімізацію податкових зобов`язань, шляхом включення до ПК податкових накладних, складених на придбання у значних обсягах ТМЦ, подальша реалізація яких відсутня, відсутність очевидної потреби для використання у господарській діяльності, чи в обсягах, які значно перевищують їх можливі реальні потреби у такому використанні. Також, у процесі провадження поточної діяльності під час виконання покладених на контролюючі органи завдань і функцій, платник відповідає п. 8 Критеріїв ризиковості. А отже, з посиланням на практику Верховного суду, відповідач просить відмовити ПП «Агро-Ширак» у задоволенні позовної заяви.

01.11.2022 року від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив. Представником позивача наголошується, що в протоколі засідання комісії Головного управління ДПС у Дніпропетровській області №72, на його думку, було зазначено іншу підставу включення позивача до ризикових платників податку ніж в рішенні комісії №46. Також позивач зазначає, що господарські операції з постачальниками товару позивача, а саме ТОВ «Найс» та ТОВ «Індустрія-19», що були включені до реєстру ризикових контрагентів відбулись раніше, ніж останніх було включено до відповідних реєстрів. Також позивач заперечує доводи позивача про відсутність підстав вирішення даного спору в судовому порядку, а також наголошує, що на його думку практика Верховного суду, на яку посилається відповідач в своєму відзиві, не може бути застосована при вирішенні даної справи. На підстави викладеного позивач просить задовольнити позовні вимоги в поному обсязі

Дослідивши матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини справи.

Приватне підприємство «АГРО-ШИРАК» зареєстроване Юр?ївською районною державною адміністрацією (дата запису в Єдиному державному реєстрі про проведення державно реєстрації юридичної особи 18.06.2010 р. за №12211020000000238), взято на податковий облік в органах держав матеріал податкової служби 21.06.2010 р. за №8597/290 перебуває на обліку в Головному управління ДПС у Дніпропетровській області.

З 01.11.2012 р. приватне підприємство «АГРО-ШИРАК» зареєстровано платником податку на додану вартість (індивідуальний податковий номер 357982704109. Статутний капітал Товариства відповідно до установчих документів складає 300,00 гривень.

Відповідно до Статуту, ПП «АГРО-ШИРАК» має право здійснювати наступні види діяльності, згідно кодів КВЕД: 01.11 - вирощування зернових культур (крім рису), бобів культур і насіння олійних культур (основний); 10.41 - виробництво олії та тваринних жирів; 10.42 - виробництво маргарину і подібних харчових жирів; 46.21 - оптова торгівля зерну необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин; 46.33 - оптова торгівля молочними продуктами, яйцями, харчовими оліями та жирами; 46.90 - неспеціалізована оптова торгівля; 01.61 - допоміжна діяльність у рослинництві; 68.20 - надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна; 77.31 - надання в оренду сільськогосподарських машин та устаткування.

Позивач в позовній заяві зазначає, що для провадження своєї господарської діяльності товар на купувався зокрема:

-??ТОВ «АГРО-АЛЬЯНС» (код ЄДРПОУ 32572494) на підставі договору поставки нафтопродуктів №030321/1 від 03.03.2021 р.;

-??ТОВ «НАФТАТОРГ» (код ЕДРПОУ 30815686) на підставі договору поставки пально-мастильних матеріалів № 0201/1 від 02.01.2020 р.;

-??ТОВ «НТ АГРО НТ» (код ЄДРПОУ 42736524) на підставі договору купівлі-продажу з постачання добрив №90/2021 від 02.04.2021 р.;

-??ТОВ «СПЕКТР-АГРО» (код ЕРДПОУ 36348550) на підставі договору поставки добрив № 258/21-ДН від 20.05.2021 р.;

-ТОВ «ПОЛЕТЕХНІКА» (код ЄДРПОУ 34217047) на підставі договору №3/Ч 4920 від 02.04.2021 р. про сервісне обслуговування сільськогосподарської техніки та поставку запчастин та матеріалів;

-ТОВ «ТОРГОВА КОМПАНІЯ «АСТЕРРА» (код ЄДРПО 41096312) на підставі договору поставки запчастин та комплексного обслуговування №б/н від 21.07.2021 р.;

-ТОВ «КОРТЕВА АГРІСАЄНС УКРАЇНА» (код ЄДРПОУ 31352075) на підставі договору купівлі-продажу насіння №18661 від 10.03.2021 р.

02.02.2022 року, через електронний кабінет платника податку, позивач отримав рішення Комісії Головного управлінняДПС у Дніпропетровській області №46 від 02.02.2022 року про відповідність/невідповідність платника податку на додану вартість критеріям ризиковості платника, яким ПП «Агро-Ширак» віднесено до ризикових платників податку.

Підставою для визнання позивача таким, що відповідає критеріям ризиковості платника податку в рішенні №46 від 02.02.2022 року зазначено: встановлено операції придбання товарів (послуг) у платників податків з ознаками ризиковості, а саме: ТОВ «НАЙСТ», ТОВ «ІНДУСТРІЯ-19».

В протоколі Головного управління ДПС у Дніпропетровській області №72 від 02.02.2022 р. зазначено: "02.02.2022 року, за результатами розгляду фінансово-господарської діяльності суб`єктів господарювання, Комісією враховано інформацію відповідного структурного підрозділу, отриману в межах Алгоритму дій, щодо віднесення (внесення): ПІП "АГРО-ШИРАК" (код ЄДРПОУ 35798278), як такого, що відповідає пункту 8 критеріїв ризиковості платника податку."

Не погоджуючись із вказаним рішенням про відповідність/невідповідність платника податку на додану вартість критеріям ризиковості платника податку №46 від 02.02.2022 року позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов`язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов`язкових платежів), нарахування і сплату пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків і визначає заходи, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу єПодатковий Кодекс України.

За правилами п.185.1 ст.185 ПКУоперації платників податку з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, є об`єктом оподаткування податком на додану вартість.

Датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг, в силу вимог п.187.1 ст.187 ПКУвважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку.

Відповідно до п.201.7 ст.201 ПКУподаткова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Пунктом201.1 ст.201 ПКУвстановлений обов`язок платника податків на дату виникнення податкових зобов`язань скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в ЄРПН у встановлений цим Кодексом термін.

Відповідно до п.201.10 ст.201 ПКУпри здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в ЄРПН та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в ЄРПН платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Податкова накладна та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 01.07.2017 в ЄРПН платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження.

На виконання вказаних вище норм законодавства позивачем сформовані податкові накладні та надіслані до ЄРПН, проте реєстрація податкових накладних була зупинена.

Пунктом 3 встановлені випадки, коли ПН/РК відповідає ознакам безумовної реєстрації.

Пунктом 5 Порядку встановлено, що платник податку, яким складено та/або подано для реєстрації в Реєстрі ПН/РК, що не відповідають жодній з ознак безумовної реєстрації, перевіряється щодо відповідності критеріям ризиковості платника податку (додаток1), показникам, за якими визначається позитивна податкова історія платника податку (додаток 2). Податкова накладна/розрахунок коригування, що не відповідають жодній з ознак безумовної реєстрації, перевіряються щодо відповідності відображених у них операцій критеріям ризиковості здійснення операцій (додаток №3).

Таким чином, згідно з нормами Порядку №1165 при автоматизованому моніторингу відповідності ПН/РК критеріям оцінки ступеня ризиків спочатку встановлюється підлягає чи ні ПН/РК безумовної реєстрації. Якщо ПН/РК підпадає відповідно до п.3 Порядку безумовної реєстрації вона не зупиняється, а реєструється.

Згідно з п.5 лише всі інші (які не підлягають безумовній реєстрації) перевіряються щодо відповідності критеріям ризиковості платника податку (додаток1), щодо відповідності відображених у них операцій критеріям ризиковості здійснення операцій (додаток №3), тобто відсутність перевірки ПН/РК вказаним критеріям виключає можливість віднесення суб`єкта господарювання або проведену ним господарську операцію до ризикових.

З оскаржуваного рішення неможливо встановити під час моніторингу та перевірки якої саме ПН Комісія прийшла до висновку відповідності позивача як платника ПДВ критеріям ризиковості.

Додатком 1 до Порядку №1165 визначені критерії ризиковості платника податку на додану вартість, зокрема згідно з п.8 таким критерієм є у контролюючих органах наявна податкова інформація, яка стала відома у процесі провадження поточної діяльності під час виконання покладених на контролюючі органи завдань і функцій, що визначає ризиковість здійснення господарської операції, зазначеної в поданих для реєстрації податковій/розрахунку коригування.

Згідно з встановленою Порядком №1165 формою рішення про відповідність/невідповідність платника податку критеріям ризиковості платника податку (додаток 4) якщо воно приймається з підстави визначеною у п.8 Критеріїв, то податкова інформація розшифровується, що є логічно-послідовним з огляду на те, що інші критерії є зрозумілими та не потребують розшифровки. У встановленій Порядком №1165 формі рішення вказується «Підстава (зазначається відповідний пункт критеріїв ризиковості платника податку та, у разі відповідності п.8 критеріїв ризиковості платника податку розшифровується, яка саме податкова інформація)».

Оскільки збір податкової інформації відповідно дост.72 ПКУє різноманітним та сама інформація є великою, зазначення в рішенні Комісії як підстави його прийняття така інформація повинна бути чітко зазначена, що надає платнику податків визначитись з переліком документів для надання Комісії в спростування вказаного рішення, а у разі не прийняття позитивного для платника податків рішення оскаржити його з наведенням відповідних мотивів.

Між тим, в оскаржуваному рішенні така податкова інформація наведена наступним чином: «підприємством надано повідомлення про надання інформації та копії документів щодо невідповідності платника податку критеріям ризиковості платника податку у неповному обсязі».

Частиною 5ст.242 КАС Українивизначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у постанові від 02.04.2019 року (справа №822/1878/18, адміністративне провадження №К/9901/4668/19) зазначив, що загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення податковим органом конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття. Виходячи із системного тлумачення норм права, наведених вище, суд доходить висновку, що наявність повноважень - це одна з обставин, які входять до предмета доказування у справах цієї категорії, але не єдина. Надання податковому органу відповідних повноважень - це лише передумова подальшої реалізації його управлінських функцій, результатом реалізації чого є прийняття рішення, законність якого підлягає перевірці судом при розгляді справи.

В свою чергу, невиконання податковим органом законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості акта індивідуальної дії призводить до його протиправності.

Зазначення податкової інформації в оскаржуваному рішенні по даній справі ставить платника податків у правову невизначеність, оскільки він не обізнаний за який час та за якими операціями він повинен надати Комісії документи для прийняття протилежного рішення.

Позивач дійсно надав на адресу Комісії повідомлення та копії документи, які з його точки зору підтверджують неправомірність прийнятого Комісією рішення. Проте за результатами розгляду вказаних документів Комісією прийнято оскаржуване по даній справі рішення, яке також не містить конкретних мотивів його прийняття.

Лише у відзиві відповідач посилається на те, що такою інформацією є оборотно-сальдові відомості по рахунках 10, 28, 36, 63, ліцензія на будівництво та штатний розпис.

Суд вважає, що зазначення податкової інформації, яка стала підставою для прийняття оскаржуваного рішення, у такий спосіб не визначає оскаржуване рішення як вмотивоване та обґрунтоване.

Крім того, ч.2ст.77 КАС Українивизначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На вказані обставини вказує Верховний Суд у правових висновках щодо аналогічних спірних правовідносин у постанові від 05.01.2021 року по справі №640/11321/20.

Верховний Суд зазначив, що в оскаржуваних рішеннях відповідачем у справі №640/11321/20 в рядку «Податкова інформація» не зазначено суть та характер наявної податкової інформації, що стала підставою для прийняття такого рішення, не ідентифіковано конкретні ризикові операції та/або податкові накладні платника, в яких були зафіксовані такі операції. Натомість контролюючим органом лише процитовано зміст п. 8 Критеріїв ризиковості платника податків.

Отже, оспорюване рішення №46 від 02.02.2022 року не містить обґрунтувань підстав та причин віднесення позивача до ризикових платників податків відповідно до пункту 8 Критеріїв ризиковості платників податку.

У ході розгляду даної справи відповідач не надав документальних доказів, як б надали можливість встановити, яка саме податкова інформація стала підставою для висновків про відповідність позивача критеріям ризиковості платника податку.

Верховний Суд зазначив, що комісія контролюючого органу, приймаючи рішення з посиланням на те, що у контролюючих органах наявна податкова інформація, яка стала відома у процесі провадження поточної діяльності під час виконання покладених на контролюючі органи завдань і функцій, що визначає ризиковість здійснення господарської операції, зазначеної в поданих для реєстрації податковій накладній/розрахунку коригування, має обґрунтувати суду на підставі якої інформації комісія дійшла такого висновку та надати належні, допустимі докази в підтвердження цієї інформації.

При цьому, ПП «Агро-Ширак» подавало до ГУ ДПС у Дніпропетровській області та до суду копії документів щодо невідповідності платника податку критеріям ризиковості платника податку, які містяться в матеріалах справи в додатках до позовної заяви.

Крім того, суд вважає необґрунтованими посилання відповідача на те, що спірні рішення про визначення товариства таким, що відповідає пункту 8 Критеріїв ризиковості платника податку, не створюють для позивача жодних правових наслідків у вигляді зміни або припинення його прав та не породжують для нього юридичних наслідків.

Наслідком прийняття відповідачем спірного рішення та внесення платника податку до переліку платників податків, які відповідають критеріям ризиковості, може бути зупинення в автоматичному порядку реєстрації всіх без виключення поданих позивачем податкових накладних/розрахунків коригування, а також прийняття у подальшому рішень про відмову у такій реєстрації, що фактично позбавляє можливості платника податків належним чином здійснювати свою господарську діяльність.

При цьому, право на оскарження в судовому порядку рішення про відповідність/невідповідність платника податку на додану вартість критеріям ризиковості платника визначене в нормі пункту 6 Порядку №1165, за яким у разі надходження до контролюючого органу відповідного рішення суду, яке набрало законної сили, комісія регіонального рівня виключає платника податку з переліку платників податку, які відповідають критеріям ризиковості платника податку.

Право на звернення до суду також передбачене в затвердженій формі рішення (додаток 4 до Порядку № 1165), а саме "Рішення про відповідність/невідповідність платника податку критеріям ризиковості платника податку може бути оскаржено в адміністративному або судовому порядку".

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 05.01.2021 року по справі №640/11321/20.

За таких обставин, зобов`язання відповідача виключити позивача з переліку платників податку, які відповідають критеріям ризиковості, є належним і ефективним способом захисту порушеного права підприємства. Крім цього, такий спосіб захисту є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

Відповідно до частини 3статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Відповідно до ч. 1ст. 77КАС Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77КАС Українивстановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Оцінюючи докази у справі в їх сукупності, суд дійшов висновку, що відповідач не спростував належними та допустимими доказами наведені позивачем доводи, а тому позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування рішення №46 від 02.02.2022 року є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Також суд звертає увагу, що, у свою чергу, у суду не має повноважень зобов`язувати суб`єкта владних повноважень приймати рішення про невідповідність Приватного підприємства «АГРО-ШИРАК» критеріям ризиковості платника. Суд наголошує, що ефективним захистом прав позивача, в межах повноважень суду є лише зобов`язання відповідача виключити Приватне підприємство «Агро-Ширак» з переліку платників податків, які відповідають критеріям ризиковості. А отже, вимога щодо зобов`язання відповідача прийняти рішення про невідповідність Приватного підприємства «АГРО-ШИРАК» критеріям ризиковості платника

Щодо вимоги позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду та зобов`язання відповідача подати суду звіт про виконання відповідного рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду у даній справі, суд зауважує наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Здійснивши системний аналіз положень КАС України, суд вважає, що встановити судовий контроль за виконанням рішення суб`єктом владних повноважень відповідачем у справі суд може, а отже наділений правом, а не закріпленим обов`язком, під час прийняття рішення у справі.

Такий контроль здійснюється судом шляхом зобов`язання надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту на виконання постанови суду першої інстанції, а у разі неподання такого звіту встановленням нового строку для подання звіту та накладанням штрафу.

При цьому, зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об`єктивних обставин, які підтверджуються належними та допустимими доказами.

З огляду на ненаведення заявником аргументів на переконання необхідності вжиття таких процесуальних заходів як встановлення судового контролю і ненадання останнім доказів в підтвердження наміру відповідача на ухилення від виконання судового рішення, суд не вбачає підстав для задоволення вимог заявника у встановленні судового контролю за виконанням судового рішення в даній адміністративній справі.

Зі змісту позову не вбачається, що загальний порядок виконання судового рішення не надасть в подальшому очікуваного результату, або, що відповідач буде створювати перешкоди для виконання такого рішення.

Суд зауважує, що зазначена позиція кореспондується із позицією Верховного Суду, викладеній в постанові від 31.08.2018 року у справі №235/7638/16-а (адміністративне провадження №К/9901/43354/18).

Оскільки заявник не навів жодних обґрунтувань та не надав жодних доказів, які б підтверджували необхідність застосування процесуального інституту судового контролю за виконанням судового рішення, суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні вимоги позивача про встановлення судового контролю.

Щодо позовної вимоги позивача про стягнення на користь Приватного підприємства «АГРО-ШИРАК» за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 25 000 грн. (двадцять п`ять тисяч гривень) суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.143КАС Українисуд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Питання щодо розподілу судових витрат врегульовані ст.139КАС України.

Відповідно до ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема: витрати на професійну правничу допомогу; витрати, що пов`язані із прибуттям до суду.

Так, за змістом приписів ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частинами 1 та 2 ст. 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з ч.3 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини четвертої цієї статті для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень ч. 5 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 6 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 7 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Як зазначалося вище, за правилами ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина дев`ята статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).

Зміст наведених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Суд звертає увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.

Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди мають досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Судом встановлено, що на підтвердження розміру понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу в сумі 25 000,00 грн., останнім не надано жодних доказів на підтвердження понесених судових витрат.

Пунктом 3.2рішення Конституційного Суду від 30.09.2009 року №23-рп/2009передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Згідно з Постановою Верховного суду від 08.02.2022 року по справі №160/6762/21 вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. При цьому принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, що включає такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Крім того, врахування таких критеріїв не ставиться законодавцем у залежність від результату розгляду справи. Зокрема, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

Верховним Судом в постанові від 27.06.2018 року у справі №826/1216/16 зазначено, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Отже, при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Так, у рішенні ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України», оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, суд виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії (Bottazzi v. Italy)», №34884/97).

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення вимоги позивача про стягнення витрат на правничу допомогу.

Зважаючи на означене, наявні підстави для часткового задоволення позовних вимог.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до ст. 139 КАС України.

Керуючись ст. 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Приватного підприємства «Агро-Ширак» (51300, Дніпропетровська область, смт. Юр`ївка, вул. Центральна, буд. 51, код ЄДРПОУ 35798278) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17а, код ЄДРПОУ 44118658) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії- задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати Рішення комісії Головного управління ДПС у Дніпропетровській області з питань зупинення реєстрації ПН/РК в ЄРПН від 02.02.2022 року №46 про відповідність Приватного підприємства «Агро-Ширак» п.8 Критеріїв ризиковості платника податку.

Зобов`язати Головне управління ДПС у Дніпропетровській області виключити Приватне підприємство «Агро-Ширак» з переліку платників податків, які відповідають критеріям ризиковості.

В іншій частині заявлених позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на користь Приватного підприємства "Агро-Ширак" судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 1654,00грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Захарчук-Борисенко