Ухвала

від 25.11.2022 по справі 826/1444/15

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

25 листопада 2022 року

м. Київ

справа №826/1444/15

адміністративне провадження №К/990/31822/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Єресько Л.О.,

суддів: Соколова В.М., Калашнікової О.В.,

перевіривши касаційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 червня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2022 року у справі № 826/1444/15 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) про відшкодування середнього заробітку, стягнення моральної шкоди,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовом до Міністерства юстиції України (далі - відповідач 1), Головного територіального управління юстиції у Львівській області (далі - відповідач 2), в останній редакції якого з урахуванням заяв від 27 січня 2017 року та 06 грудня 2017 року просила:

- стягнути з Міністерства юстиції України на користь позивачки середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 28 жовтня 2014 року по 29 березня 2016 року;

- допустити негайне виконання рішення в частині виплати ОСОБА_1 заробітної плати в межах суми стягнення за один місяць;

- зобов`язати Головне територіальне управління юстиції у Львівській області нарахувати та виплатити позивачці заробітну плату з 10 вересня 2014 року по 27 жовтня 2014 року або стягнути середньоденну заробітну плату з 10 вересня 2014 року по 27 жовтня 2014 року;

- стягнути з Головного територіального управління юстиції у Львівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток з 28 жовтня 2014 року по дату постановлення рішення у даній справі за затримку розрахунку при звільненні;

- стягнути з Міністерства юстиції України на користь позивачки середню заробітну плату за час затримки виконання постанови Львівського окружного адміністративного суду від 29 березня 2016 року у справі №813/7679/14 за період з 30 березня 2016 року по дату постановлення відповідного рішення судом у даній справі;

- визнати протиправним і скасувати пункт 2 наказу Головного управління юстиції у Львівській області від 27 жовтня 2014 року №1672/к «Про оголошення наказу Міністерства юстиції України від 27 жовтня 2014 року №2331/к «Про звільнення ОСОБА_1 »;

- відшкодувати їй витрати, понесені на апеляційний розгляд у даній справі, повернути надлишково сплачений судовий збір у зв`язку із зменшенням позовних вимог.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 червня 2021 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2022 року, позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто із Західного міжрегіонального управління юстиції (м. Львів) на користь ОСОБА_1 и середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 28 жовтня 2014 року по 29 березня 2016 року в розмірі 2 704,60 (дві тисячі сімсот чотири) грн 60 коп. Стягнуто з Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період невиконання постанови Львівського окружного адміністративного суду від 29 березня 2016 року у справі №813/7679/14 з 30 березня 2016 року по 27 жовтня 2020 року в розмірі 217 183,60 грн 60 коп. Визнано протиправним і скасовано наказ Головного управління юстиції у Львівській області від 27 жовтня 2014 року №1672/к «Про оголошення наказу Міністерства юстиції України від 27 жовтня 2014 року №2331/к «Про звільнення ОСОБА_1 ». У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із такими судовими рішеннями, Міністерство юстиції України звернулося із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції.

За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Відповідно до частини другої статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.

Перевіривши відповідність вказаної касаційної скарги та доданих до неї документів вимогам статті 330 КАС України, суд дійшов висновку, що вказана скарга підлягає залишенню без руху, з огляду на наступне.

З 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.

Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У касаційній скарзі скаржник посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, як на підставу касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій та зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статті 235 КЗпП України з урахуванням наявної ухвали про прийняття звіту Міністерства юстиції України про виконання судового рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді.

Так, пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 цієї норми КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а й визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми), а також зазначення, у чому, на думку скаржника полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду та який вплив такий висновок буде мати для вирішення спору по суті.

Водночас, оскаржуючи судові рішення судів попередніх інстанцій на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник вказує що судами не було надано оцінку тій обставині, що 23 червня 2016 року ухвалою Львівського окружного адміністративного суду прийнято звіт Міністерства юстиції України щодо поновлення ОСОБА_1 та встановлено, що після постановлення рішення суду про поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Самбірського міськрайонного управління юстиції Львівської області така юридична особа публічного права була припинена в установленому порядку шляхом ліквідації, тобто без правонаступників. Отже, на переконання скаржника, звіт про виконання рішення та прийняття такого звіту свідчить про виконання рішення суду в певній його частині.

Однак, Суд не погоджується з таким твердженням скаржника, оскільки як слідує зі змісту постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2018 року встановлено, що Самбірське міськрайонне управління юстиції Львівської області ліквідовано відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2016 року N 99 «Про реформування територіальних органів Міністерства юстиції та розвиток системи надання безоплатної правової допомоги» та включено до структури відповідних головних територіальних управлінь юстиції, а отже посилання відповідача - Міністерства юстиції на ліквідацію Самбірського міськрайонного управління юстиції Львівської області як наслідок, відсутність об`єктивної можливості поновлення позивача на раніше займаній посаді, суд апеляційної інстанції визнав необґрунтованими, оскільки цією ж постановою включено відділи державної виконавчої служби та відділи державної реєстрації актів цивільного стану районних, районних у містах, міських (міст обласного значення), міськрайонних, міжрайонних управлінь юстиції до структури відповідних головних територіальних управлінь юстиції.

Крім того, як слідує зі змісту оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції, з рішенням якого погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги, суд виходив з того, що Наказом Міністерства юстиції України від 28 жовтня 2020 року №3276/к відповідно до ухвали Вищого адміністративного суду України від 21 листопада 2017 року у справі №813/7679/14, ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2016 року у справі №876/6577/16, постанови Львівського окружного адміністративного суду від 29 березня 2016 року у справі №813/7679/14, наказу Міністерства юстиції України від 28 жовтня 2020 року №3275/к «Про скасування наказу» ОСОБА_1 з 28 жовтня 2014 року поновлено на посаді начальника Самбірського міськрайонного управління юстиції Львівської області.

Верховний Суд звертає увагу скаржника, що лише посилання у касаційній скарзі на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування відповідної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.

Зазначені скаржником норми права, щодо правильного застосування яких відсутній висновок Верховного Суду, повинні врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо їх застосування ставитись перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову.

Відтак, з огляду на зазначене, посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, як на підставу касаційного оскарження, є безпідставним.

Виходячи з визначених процесуальним законом меж, предметом касаційного перегляду можуть бути виключно питання права, а не факту.

Посилання скаржника у касаційній скарзі на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права зводяться до незгоди із висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо обставин справи та наполяганні на переоцінці наявних у справі доказів, що не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України.

При цьому, суд касаційної інстанції звертає увагу, що в попередніх ухвалах Верховного Суду від 16 червня 2022 року 03 жовтня 2022 року про повернення касаційних скарг скаржнику надавалися вичерпні роз`яснення щодо зазначення підстав касаційного оскарження та умов за яких подається касаційна скарга на підставі визначених частиною четвертою статті 328 КАС України пунктів.

Однак при поданні цієї касаційної скарги скаржником не взято до уваги роз`яснення щодо вимог, яким має відповідати касаційна скарга в частині визначення підстав касаційного оскарження, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України.

Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).

Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.

Також, відповідно до частини третьої статті 332 КАС України касаційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 329 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху особа має право звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку.

Згідно з частинами першою-третьою статті 329 КАС України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

З матеріалів касаційної скарги слідує, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена 02 лютого 2022 року, а касаційну скаргу подано 15 листопада 2022 року, тобто з пропуском передбаченого статтею 329 КАС України тридцятиденного строку на касаційне оскарження.

Одночасно з касаційною скаргою скаржник порушує питання про поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, яке обґрунтовано тим, що вперше касаційну скаргу було подано до суду касаційної інстанції з дотриманням встановленого законом строку на касаційне оскарження. Проте ухвалою Верховного Суду від 18 квітня 2022 року касаційну скаргу було повернуто скаржнику на підставі пункту 1 частини п`ятої статті 332 КАС України. Вдруге подану касаційну скаргу ухвалою Верховного Суду від 16 червня 2022 року повернуто скаржнику на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України, роз`яснивши, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду. Втретє подану касаційну скаргу ухвалою Верховного Суду від 05 вересня 2022 року повернуто скаржнику на підставі пункту 1 частини п`ятої статті 332 КАС України. Вчетверте подану ухвалою Верховного Суду від касаційну скаргу було повернуто скаржнику на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України. Звертає увагу, що право на судовий захист входить до переліку тих прав, що захищаються Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Зауважує, що у зв`язку із введенням воєнного стану скаржник скористався своїм правом на повторне подання касаційної скарги. Враховуючи зазначене просить поновити строк на касаційне оскарження.

Вирішуючи клопотання скаржника в частині поновлення строків на касаційне оскарження, колегія суддів виходить з наступного.

Частина друга статті 44 КАС України покладає на учасників справи обов`язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Тобто особа, яка зацікавлена у поданні касаційної скарги, мусить вчиняти усі можливі та залежні від неї дії, цілком використовувати наявні засоби та можливості, передбачені законодавством. Отже, учасники процесу мають діяти вчасно та в належний спосіб, вони не мають допускати затримки та невиправданого зволікання під час виконання своїх процесуальних обов`язків.

Також згідно з частиною першою статті 45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.

Наведеними положеннями КАС України чітко окреслений характер процесуальної поведінки учасників справи, відповідно до якого особа, яка зацікавлена у поданні касаційної скарги, мусить діяти сумлінно, тобто виявляти добросовісне ставлення до наявних у неї прав і здійснювати їхню реалізацію в такий спосіб, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без невиправданих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, передусім щодо дотримання строку на касаційне оскарження. Для цього учасник справи повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати цілком наявні засоби та можливості, передбачені законодавством

Суд зауважує, що строк звернення до суду, як одна із складових гарантії "права на суд", може і має бути поновленим, лише у разі наявності достатніх на те поважних причин.

Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді, суду.

Наведене дає підстави для висновку, що поновлення встановленого процесуальним законом строку для подання касаційної скарги здійснюється судом касаційної інстанції у виняткових, особливих випадках й лише за наявності обставин об`єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права на касаційне оскарження судового рішення.

Колегія суддів зауважує, що норми КАС України не містять виключень або підстав для звільнення учасників процесу від обов`язку надавати докази до суду та доводи ті обставини, які є підставами для поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження.

Особа, яка заявляє відповідне клопотання, згідно з частиною першою статті 77 КАС України повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що пропуск такого строку дійсно пов`язаний з об`єктивно непереборними обставинами чи істотними перешкодами.

Водночас Суд звертає увагу, що та обставина, що повернення касаційної скарги не позбавляє повторного звернення до суду не означає наявність у особи безумовного права оскаржувати судові рішення у будь-який момент після повернення вперше поданої касаційної скарги без урахування процесуальних строків, встановлених для цього, а у Суду - обов`язку поновлювати такий строк, у разі його пропуску, тим більш за відсутності поважних причин.

Невиконання скаржником вимог процесуального закону щодо належного оформлення касаційної скарги, та як наслідок, повернення заявнику касаційної скарги не належать до об`єктивних обставин особливого і непереборного характеру, які можуть зумовити перегляд остаточного і обов`язкового судового рішення після закінчення строку його касаційного оскарження, а відтак не свідчить про наявність поважних підстав для поновлення цього строку.

Ураховуючи обставини справи, зазначену скаржником причину пропуску строку на касаційне оскарження не можна вважати поважною, тобто такою, що не залежала від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, і пов`язана з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що належними доказами.

Відповідно до приписів статті 44 КАС України відповідач, який діє як суб`єкт владних повноважень, однак має однаковий обсяг процесуальних прав та обов`язків поряд з іншими учасниками справи, маючи намір добросовісної реалізації належного йому права на касаційне оскарження судового рішення, повинен забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту, для чого, як особа, зацікавлена в її поданні, повинен вчиняти всі можливі та залежні від нього дії, використовувати всі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.

При попередньому зверненні із касаційною скаргою скаржником не було дотримано вимог щодо форми і змісту касаційної скарги, а саме: у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

Скаржник не зазначає обставин, які позбавляли його можливості привести свою касаційну скаргу у відповідність із пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України. При цьому, такі дії залежали виключно від скаржника.

Крім того, судом встановлено, що вдруге подану касаційну скаргу скаржником повернуто Верховним Судом ухвалою від 16 червня 2022 року. Вчетверте подану касаційну скаргу ухвалою від 03 жовтня 2022 року повернуто Верховним Судом скаржнику з тих же підстав, що і попередню, а саме у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

Водночас наявність права на повторне звернення до суду з касаційною скаргою не є безумовною підставою для поновлення строку. Окрім реалізації такого права без зайвих зволікань, скаржник повинен довести, що повернення вперше поданої касаційної скарги відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення.

При цьому, колегія суддів вважає недоречними посилання скаржника на практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), як підставу для поновлення строку на касаційне оскарження, оскільки висновки цього суду направленні на встановлення порушень Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і захист прав людини (у виключних випадках - юридичної особи), а не органів державної влади.

Правові висновки ЄСПЛ в порядку аналогії не можуть бути застосовані для захисту прав та інтересів суб`єктів владних повноважень, оскільки законодавство України побудовано, зокрема, на основі конституційного принципу, коли права, свободи людини та їх гарантії визначають спрямованість діяльності держави, а не навпаки. Тобто, визначені законодавством права, свободи людини та їх гарантії не можуть бути притаманними органам державної влади, так як головним обов`язком останніх є утвердження і забезпечення прав і свобод людини.

Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05 березня 2020 року у справі № 9901/511/19.

Враховуючи положення частин першої та другої статті 329 КАС України, не надання скаржником доказів поважності причин пропуску строку на касаційне оскарження, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для визнання поважними причини пропуску скаржником строку на касаційне оскарження.

Посилання на введення воєнного стану, як на поважну причину пропуску строку звернення з касаційною скаргою не приймається Судом, оскільки скаржник до введення воєнного стану реалізовував своє право на касаційне оскарження, однак його скаргу була повернута з підстав, передбачених пунктом 1 частини п`ятої статті 332 КАС України.

Згідно з частиною другою статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.

За таких обставин, відповідно до правил статей 169, 332 КАС України касаційна скарга підлягає залишенню без руху з установленням скаржнику строку для усунення її недоліків шляхом надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України; клопотання із зазначенням підстав для поновлення строку на касаційне оскарження та надання відповідних доказів.

На підставі викладеного, керуючись статтями 169, 329, 330, 332 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Визнати неповажними причини пропуску Міністерством юстиції України строку на касаційне оскарження рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 червня 2021 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2022 року.

Касаційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 червня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) про відшкодування середнього заробітку, стягнення моральної шкоди - залишити без руху.

Надати скаржнику строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, зазначених у мотивувальній частині ухвали.

Недоліки необхідно усунути шляхом подання до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду:

1) клопотання із зазначенням інших підстав для поновлення строку на касаційне оскарження з відповідними обґрунтуваннями та доказами причин пропуску такого строку;

2) уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини 4 статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України.

Роз`яснити скаржнику, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в частині невиконання вимог статті 330 КАС України касаційна скарга буде повернута.

Роз`яснити, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в частині виконання вимог частини третьої статті 332 КАС України у відкритті касаційної скарги буде відмовлено.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

Л.О. Єресько

В.М. Соколов

О.В. Калашнікова

Судді Верховного Суду