Ухвала

від 15.12.2022 по справі 826/1444/15

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

15 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 826/1444/15

адміністративне провадження № К/990/31550/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Єресько Л.О.,

суддів: Калашнікової О.В., Соколова В.М.,

перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 червня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2022 року у справі № 826/1444/15 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) про відшкодування середнього заробітку, стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ :

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовом до Міністерства юстиції України (далі - відповідач 1), Головного територіального управління юстиції у Львівській області (далі - відповідач 2), в останній редакції якого з урахуванням заяв від 27 січня 2017 року та 06 грудня 2017 року просила:

- стягнути з Міністерства юстиції України на користь позивачки середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 28 жовтня 2014 року по 29 березня 2016 року;

- допустити негайне виконання рішення в частині виплати ОСОБА_1 заробітної плати в межах суми стягнення за один місяць;

- зобов`язати Головне територіальне управління юстиції у Львівській області нарахувати та виплатити позивачці заробітну плату з 10 вересня 2014 року по 27 жовтня 2014 року або стягнути середньоденну заробітну плату з 10 вересня 2014 року по 27 жовтня 2014 року;

- стягнути з Головного територіального управління юстиції у Львівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток з 28 жовтня 2014 року по дату постановлення рішення у даній справі за затримку розрахунку при звільненні;

- стягнути з Міністерства юстиції України на користь позивачки середню заробітну плату за час затримки виконання постанови Львівського окружного адміністративного суду від 29 березня 2016 року у справі №813/7679/14 за період з 30 березня 2016 року по дату постановлення відповідного рішення судом у даній справі;

- визнати протиправним і скасувати пункт 2 наказу Головного управління юстиції у Львівській області від 27 жовтня 2014 року №1672/к «Про оголошення наказу Міністерства юстиції України від 27 жовтня 2014 року №2331/к «Про звільнення ОСОБА_1 »;

- відшкодувати їй витрати, понесені на апеляційний розгляд у даній справі, повернути надлишково сплачений судовий збір у зв`язку із зменшенням позовних вимог.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 червня 2021 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2022 року, позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто із Західного міжрегіонального управління юстиції (м. Львів) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 28 жовтня 2014 року по 29 березня 2016 року в розмірі 2 704,60 грн 60 коп. Стягнуто з Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період невиконання постанови Львівського окружного адміністративного суду від 29 березня 2016 року у справі №813/7679/14 з 30 березня 2016 року по 27 жовтня 2020 року в розмірі 217 183,60 грн 60 коп. Визнано протиправним і скасовано наказ Головного управління юстиції у Львівській області від 27 жовтня 2014 року №1672/к «Про оголошення наказу Міністерства юстиції України від 27 жовтня 2014 року №2331/к «Про звільнення ОСОБА_1 ». У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із такими судовими рішеннями, ОСОБА_1 звернулася із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі суддів Касаційного адміністративного суду від 25 листопада 2022 року касаційну скаргу залишено без руху відповідно до правил статті 332 КАС України, з установленням скаржнику строку для подання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України; клопотання із зазначенням підстав для поновлення строку на касаційне оскарження та надання відповідних доказів, а також копій касаційної скарги відповідно до кількості учасників справи.

29 листопада 2022 року від скаржника на виконання ухвали про залишення без руху надійшла заява про усунення недоліків шляхом, визначеним зазначеною ухвалою Верховного Суду.

В обґрунтування клопотання про поновлення строку скаржник вказує, що вперше касаційну скаргу було подано до суду касаційної інстанції з дотриманням встановленого законом строку на касаційне оскарження. Проте ухвалою Верховного Суду від 19 квітня 2022 року касаційну скаргу було повернуто скаржнику на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України, роз`яснивши, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду. Вдруге, втретє, вчетверте, вп`яте, вшосте, всьоме та восьме подані касаційні скарги ухвалами Верховного Суду від 06 червня 2022 року, від 07 липня 2022 року, від 11 липня 2022 року, від 21 липня 2022 року, від 05 вересня 2022 року, від 06 жовтня 2022 року та від 31 жовтня 2022 року повернуто скаржнику також на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України. Зауважує, що у зв`язку із введенням воєнного стану скаржник скористався своїм правом на повторне подання касаційної скарги. Враховуючи зазначене просить поновити строк на касаційне оскарження.

Перевіривши доводи вищевказаного клопотання, суд касаційної інстанції виходить з такого.

Так, Судом установлено, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена 02 лютого 2022 року, а касаційну скаргу подано на пошту 10 листопада 2022 року, тобто з пропуском передбаченого статтею 329 КАС України тридцятиденного строку на касаційне оскарження.

Скаржнику в ухвалі від 25 листопада 2022 року було роз`яснено, що Суд перевіряє обставини пропуску строку на касаційне оскарження на підставі клопотання скаржника, в якому наведено поважність причин такого строку та наданих скаржником доказів, яким може бути надано відповідну правову оцінку Судом.

Судом також було установлено, що вперше подану касаційну скаргу у цій справі Верховний Суд ухвалою від 19 квітня 2022 року повернув скаржнику на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України, оскільки у касаційній скарзі не зазначені передбачені частиною четвертою статті 328 КАС України підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. При цьому, Верховний Суд роз`яснив скаржнику вимоги щодо форми і змісту касаційної скарги, яким така має відповідати при викладенні підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України.

Відповідно до відомостей, що містяться в КП «Діловодство спеціалізованого суду» вказану ухвалу отримано скаржником 12 травня 2022 року, що підтверджується рекомендованим повідомлення про вручення поштового відправлення (штрихкодовий ідентифікатор 0102935987560).

Вдруге подану касаційну скаргу у цій справі Верховний Суд ухвалою від 06 червня 2022 року повернув скаржнику також на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України, як таку, що не містила підстав для касаційного оскарження судових рішень. Суд зазначив про недоведеність наявність підстав касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки скаржник хоча і наводить по тексту касаційної скарги різні висновки Верховного Суду, однак чітко не вказує щодо застосування якої норми права судами першої та апеляційної інстанцій така практика не була врахована. Також, у касаційній скарзі відсутнє будь-яке посилання скаржника на передбачені пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України випадки.

Відповідно до відомостей, що містяться в КП «Діловодство спеціалізованого суду» вказану ухвалу отримано скаржником 20 червня 2022 року, що підтверджується рекомендованим повідомлення про вручення поштового відправлення (штрихкодовий ідентифікатор 0102936440131).

Втретє подану касаційну скаргу у цій справі Верховний Суд ухвалою від 07 липня 2022 року повернув скаржнику на підставі пункту 5 частини четвертої статті 169 КАС України, оскільки у провадженні Суду є касаційна скарга у справі про спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, по якій не постановлена ухвала про відкриття або відмову у відкритті касаційного провадження.

Відповідно до відомостей, що містяться в КП «Діловодство спеціалізованого суду» вказану ухвалу отримано скаржником 25 липня 2022 року, що підтверджується рекомендованим повідомлення про вручення поштового відправлення (штрихкодовий ідентифікатор 0102936433275).

Вчетверте подану касаційну скаргу у цій справі Верховний Суд ухвалою від 11 липня 2022 року повернув скаржнику також на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України. Суд зазначив про недоведеність наявність підстав касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки скаржник хоча і наводить по тексту касаційної скарги різні висновки Верховного Суду, однак чітко не вказує щодо застосування якої норми права судами першої та апеляційної інстанцій така практика не була врахована. Також, у касаційній скарзі відсутнє будь-яке посилання скаржника на передбачені пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України випадки.

Відповідно до відомостей, що містяться в КП «Діловодство спеціалізованого суду» вказану ухвалу отримано скаржником 25 липня 2022 року, що підтверджується рекомендованим повідомлення про вручення поштового відправлення (штрихкодовий ідентифікатор 0102936411786).

Вп`яте подану касаційну скаргу у цій справі Верховний Суд ухвалою від 21 липня 2022 року повернув скаржнику також на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України, оскільки у скарзі не зазначено передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України підстав для оскарження судових рішень у касаційному порядку.

Відповідно до відомостей, що містяться в КП «Діловодство спеціалізованого суду» вказану ухвалу отримано скаржником 15 серпня 2022 року, що підтверджується рекомендованим повідомлення про вручення поштового відправлення (штрихкодовий ідентифікатор 0102936881073).

Вшосте подану касаційну скаргу у цій справі Верховний Суд ухвалою від 05 вересня 2022 року повернув скаржнику також на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України. Суд зазначив, що перевіркою змісту касаційної скарги встановлено, що він зводиться до незгоди скаржника з рішенням судів попередніх інстанцій з підстав неправильного застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, викладу фактичних обставин справи з посиланням на нормативно-правові акти, а також постанови Верховного Суду, однак без належного обґрунтування підпунктів частини четвертої статті 328 КАС України, що суперечить вимогам статті 330 КАС України та унеможливлює вирішення Судом питання про відкриття касаційного провадження.

Всьоме подану касаційну скаргу у цій справі Верховний Суд ухвалою від 06 жовтня 2022 року повернув скаржнику також на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України. Суд зазначив, що перевіркою змісту касаційної скарги встановлено, що він зводиться до незгоди скаржника з рішенням судів попередніх інстанцій з підстав неправильного застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, викладу фактичних обставин справи з посиланням на нормативно-правові акти, а також постанови Верховного Суду, проте без належного обґрунтування підпунктів частини четвертої статті 328 КАС України, що суперечить вимогам статті 330 КАС України та унеможливлює вирішення Судом питання про відкриття касаційного провадження. Суд зазначив також, що посилання на підпункти пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України не звільняє особу від обов`язку обґрунтування підстав касаційного оскарження у взаємозв`язку із посиланням на частину четверту статті 328 КАС України та не є достатнім для відкриття касаційного провадження у справі.

Відповідно до відомостей, що містяться в КП «Діловодство спеціалізованого суду» вказану ухвалу отримано скаржником 22 листопада 2022 року, що підтверджується рекомендованим повідомлення про вручення поштового відправлення (штрихкодовий ідентифікатор 0102937156690).

Восьме подану касаційну скаргу у цій справі Верховний Суд ухвалою від 31 жовтня 2022 року повернув скаржнику також на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України. Суд зазначив про недоведеність наявність підстав касаційного оскарження, визначеної пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки вказана норма є відсилочною нормою, тому обґрунтування необхідності касаційного оскарження таким пунктом можливе лише у взаємозв`язку із посиланням на відповідний підпункт та частину статті 353 КАС України. Водночас, зміст касаційної скарги зводиться до незгоди скаржником із оскаржуваним судовим рішенням та обґрунтування такої незгоди відповідними посиланнями на нормативно-правові акти України, а також посиланням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Відповідно до відомостей, що містяться в КП «Діловодство спеціалізованого суду» вказану ухвалу отримано скаржником 22 листопада 2022 року, що підтверджується рекомендованим повідомлення про вручення поштового відправлення (штрихкодовий ідентифікатор 0102937239456).

Із цією касаційною скаргою скаржник звернулася 10 листопада 2022 року, тобто зі сплином майже восьми місяців із дня ухвалення оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі суддів Касаційного адміністративного суду від 25 листопада 2022 року касаційну скаргу залишено без руху відповідно до правил статті 332 КАС України, з установленням скаржнику строку для подання до суду касаційної інстанції, зокрема, уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України.

В уточненій касаційній скарзі скаржниця в обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень повторно посилається на підпункт «г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України та зазначає, що суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково, оскільки посада, яку обіймає позивачка, віднесена Законом України "Про запобігання корупції " до посад державної служби категорії "Б". Скаржниця стверджує, що внаслідок помилкового застосування спрощеного позовного провадження, судом не забезпечено встановлення дійсних обставин справи, а саме неправильно визначено період затримки виконання рішення про поновлення на роботі та зроблено помилкові висновки щодо повного розрахунку при звільненні.

У вимірі доводів касаційної скарги необхідно зауважити про те, що у редакції до 08 лютого 2020 року пунктом 8 частини третьої статті 353 КАС України було передбачено, що порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд якщо суд розглянув за правилами спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.

Водночас Законом України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», який набрав чинності 08 лютого 2020 року, зазначений пункт був виключений із частини третьої статті 353 КАС України, яка визначає обов`язкові підстави для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд у разі порушення норм процесуального права.

Отже, з 08 лютого 2022 року розгляд справи судами попередніх інстанцій за правилами спрощеного позовного провадження не є обов`язковою підставою для скасування судом касаційної інстанції судових рішень з направленням справи на новий розгляд.

Разом з тим, така підстава залишилася у пункті 2 частини другої статті 353 КАС України, норма якої визначає, що оскаржувані судові рішення можуть бути скасовані з направленням справи на новий розгляд у разі порушення судами норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення справи.

Так, підстави касаційного оскарження за пунктом 2 частини другої статті 353 КАС України мають бути обґрунтовані скаржником у касаційній скарзі із посиланням на порушення судами норм процесуального права та розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, який унеможливив встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного її вирішення.

З огляду на зазначене, саме лише посилання скаржника на віднесення посади позивача до переліку службових осіб, які містяться у статті 51-3 Закону України «Про запобігання корупції», не є належним обґрунтуванням підстав скасування судових рішень, визначених пунктом 2 частини другої статті 353 КАС України.

Інші обґрунтування цієї підстави зводяться до незгоди скаржника із визначеним судом періодом затримки виконання рішення та зводяться до переоцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів.

Також, у тексті касаційної скарги, серед іншого, містяться посилання на постанови Верховного Суду, однак оскільки такі посилання наведені без взаємозв`язку із конкретним підпунктом частини четвертої статті 328 КАС України Суд не бере такі до уваги.

Разом з тим, в ухвалі Верховного суду від 25 листопада 2022 року скаржнику вже вказувалося про не доведення наявності підстав касаційного оскарження, визначеної пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки таку підставу як скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, якщо, зокрема, суд розглянув за правилами спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження, в редакції частини третьої статті 353 КАС України чинній після 15 січня 2020 року, виключено із переліку обов`язкових підстав для скасування судових рішень.

Також в уточненій касаційній скарзі скаржник посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що судом апеляційної інстанції під час ухвалення судового рішення не були враховані висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 08 квітня 2020 року у справі № 808/2741/16, від 18 лютого 2021 року у справі № 721/910/19, від 26 лютого 2020 року у справі № 702/725/17, від 17 червня 2020 року у справі № 521/1892/18, від 11 березня 2021 року у справі № 760/4080/19, від 21 квітня 2021 року у справі № 461/1303/19, від 27 травня 2020 року у справі № 813/1715/16, від 19 березня 2020 року у справі № 813/1731/16.

Однак скаржник не зазначає яку саме норму права судом апеляційної інстанції застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у вищевказаних постановах Верховного Суду та не указує щодо застосування якої саме норми права в ній викладено висновок.

Водночас, суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).

При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.

Так, при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду на яку посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.

У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.

У цій справі ухвалюючи рішення в частині задоволення позовних вимог, суд першої інстанції з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що при обчисленні середнього заробітку за час вимушеного прогулу за розрахунковий період з 28 жовтня 2014 року по 29 березня 2016 року пункт 10 Порядку №100, який передбачає коригування середньої заробітної плати, виходячи з коефіцієнту підвищення посадового окладу відповідної посади, застосовується до моменту ліквідації суб`єкта владних повноважень (внесення запису про припинення відповідної юридичної особи), тобто наступні підвищення посадових окладів у новостворених органах структури Міністерства юстиції України не коригуються на коефіцієнт їх підвищення при обчисленні середнього заробітку за час вимушеного прогулу. У зв`язку з чим, за розрахунком судів, середній заробіток за час вимушеного прогулу позивача за згаданий період становить 57320,20 грн. Однак, оскільки позивач на підставі рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 лютого 2018 року отримав 54615,60 грн, то стягненню підлягає різниця в сумі: 2704,60 грн.

Щодо стягнення середнього заробітку за період невиконання постанови Львівського окружного адміністративного суду від 29 березня 2016 року у справі №813/7679/14 суд першої інстанції з висновок якого погодився суд апеляційної інстанції вказав, що оскільки фактичне виконання Міністерством юстиції України вказаного рішення суду відбулося лише 28 жовтня 2020 року шляхом видання наказу від 28 жовтня 2020 року №3276/к «Про поновлення ОСОБА_1 » на посаді начальника Самбірського міськрайонного управління юстиції Львівської області, то позивач має право на середній заробіток за весь період затримки виконання цього рішення, а саме: з 30 березня 2016 року по 27 жовтня 2020 року в сумі: 217 183,60 грн. Причому, розрахунок такої суми суд здійснив виходячи із суми середньоденного заробітку позивача (189,68 грн), розрахованої з урахуванням положень пункту 10 Порядку №100 від останнього підвищення посадового окладу відповідної посади, який діяв до моменту ліквідації Самбірського міськрайонного управління юстиції Львівської області.

Щодо визнання протиправним і скасування наказу Міністерства юстиції України від 27 жовтня 2014 року №2331/к «Про звільнення ОСОБА_1 » суди дійшли висновку, що оскільки постановою Львівського окружного адміністративного суду від 29 березня 2016 року у справі №813/7679/14, що набрала законної сили, визнано протиправним і скасовано цей наказ, і на виконання цього судового рішення Міністерство юстиції України наказом від 28 жовтня 2020 року №3275/к, з-поміж іншого, скасувало свій наказ від 27 жовтня 2014 року №2331/к «Про звільнення ОСОБА_1 », то наказ від 27 жовтня 2014 року №2331/к є таким, що підлягає скасуванню.

Відмовляючи в частині задоволення позовних вимог про зобов`язання Головного територіального управління юстиції у Львівській області нарахувати та виплатити позивачу заробітну плату з 10 вересня 2014 року по 27 жовтня 2014 року або стягнути на її користь середньоденну заробітну плату за цей період, суди попередніх інстанцій виходили з того, що в матеріалах справи відсутні докази перебування позивачки на робочому місці в період з 10 вересня 2014 року по 27 жовтня 2014 року. Водночас суди звернули увагу, що відсторонення позивача від посади, не виключає її обов`язок бути присутньою на робочому місці. Також суди вказали, що листки непрацездатності ОСОБА_1 за вказаний період до Головного територіального управління юстиції у Львівській області не надходили, що виключає можливість здійснення виплат на її користь у зв`язку з перебуванням на лікарняному. Крім того, враховуючи, що постановою Львівського окружного адміністративного суду від 29 березня 2016 року у справі №813/7679/14, що набрала законної сили, визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України від 27 жовтня 2014 року №2331/к «Про звільнення ОСОБА_1 », а наказом Міністерства юстиції України від 28 жовтня 2020 року №3276/к на виконання цього рішення суду ОСОБА_1 з 28 жовтня 2014 року поновлено на посаді начальника Самбірського міськрайонного управління юстиції Львівської області, у зв`язку з чим позивач не вважається звільненою з вказаної посади, то її позовна вимога про стягнення з Головного територіального управління юстиції у Львівській області на її користь середнього заробітку за весь період несвоєчасного з нею розрахунку при звільненні на думку судів попередніх інстанцій, є необґрунтованою.

Так, у справах №813/1715/16, № 813/1731/16 судом касаційної інстанції встановлено, що фактично мала місце реорганізація а не ліквідація Самбірського міськрайонного управління юстиції Львівської області. У зв`язку з чим, Суд безпідставно не врахував усі підвищення посадових окладів у правонаступників Самбірського міськрайонного управління юстиції Львівської області.

Водночас висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 27 травня 2020 року у справі 813/1715/16, від 19 березня 2020 року у справі № 813/1731/16 щодо застосування норм права сформовані у правовідносинах сторін, які не є подібними правовідносинам у справі, яка розглядається.

Судами попередніх інстанцій у цій справі встановлено, що на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 лютого 2018 року в частині стягнення з Головного територіального управління юстиції у Львівській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку з 28 жовтня 2014 року по 29 березня 2016 року за час вимушеного прогулу в сумі: 54 615,60 грн суд видав виконавчий лист від 31 серпня 2018 року. Листом Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області від 27 вересня 2018 року №6486/13-10/2 указаний виконавчий лист повернуто до суду з відміткою про його виконання, що свідчить про отримання позивачкою коштів вищевказаних коштів розмірі 54 615,60 грн.

З огляду на наведене, обставини справи, та, відповідно, спірні правовідносини у справах №813/1715/16, № 813/1731/16 не є подібними до обставин цієї справи, а висновки Суду у цій справі зроблені виходячи з конкретних, встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, та ґрунтуються на їх аналізі та оцінці у межах конкретних правовідносин сторін, а відтак правові позиції викладені Верховним Судом у постановах не є релевантними до спірних правовідносин у цій справі.

Верховний Суд уважає необхідним указати, що результат вирішення у кожній справі зумовлений конкретними обставинами та оцінкою доказів. Аналіз висновків судів попередніх інстанцій у цій справі та наведеним скаржником судовим рішенням суду касаційної інстанції, свідчить про те, що вони ґрунтуються на різних фактичних обставинах справи, що зумовило різне правозастосування норм, що регулюють спірні правовідносини, а отже й різні висновки, яких дійшли суди.

Разом з тим, посилаючись на правові висновки Верховного Суду у справах № 808/2741/16, № 721/910/19, № 702/725/17, № 521/1892/18, № 760/4080/19 скаржник не наводить належних обґрунтувань з приводу того, що правовідносини у цій справі та у зазначених ним справах є подібними. Скаржником не зазначено висновків, які сформульовані Верховним Судом щодо застосування норми права у подібних правовідносинах та висновки судів попередніх інстанцій, які їм не відповідають.

Натомість касаційна скарга містить опис обставин справи та загальні формулювання незгоди з оскаржуваним судовим рішенням з посиланням на норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини.

Отже, уточнена касаційна скарга не містить належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судових рішень у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Отже, скаржником не виконано вимоги ухвали Верховного Суду від 25 листопада 2022 року про залишення касаційної скарги без руху в частині визначення підстав та обґрунтувань підстав касаційного оскарження судових рішень.

Зазначене свідчить про неврахування скаржником вичерпних роз`яснень, які йому надавалися Верховним Судом щодо вимог до форми і змісту касаційної скарги в частині викладення підстав касаційного оскарження судових рішень.

Оцінивши наведені скаржником обставини та обґрунтування причин пропуску строку, вирішуючи клопотання скаржника про поновлення строку на касаційне оскарження колегія суддів виходить з наступного.

Суд повторно звертає увагу скаржника, що за змістом процесуального закону поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.

Суд зауважує, що строк звернення до суду, як одна із складових гарантії "права на суд", може і має бути поновленим, лише у разі наявності достатніх на те поважних причин.

Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді, суду.

Колегія суддів, не заперечуючи проти права на повторне звернення з касаційною скаргою після її повернення, зазначає, що таке право не є абсолютним. Це обґрунтовується змістом частини восьмої статті 169 КАС України, відповідно до якої скаржник має право на повторне звернення з касаційною скаргою, якщо будуть усунуті недоліки касаційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої касаційної скарги і таке звернення відбувається без зайвих зволікань. Також скаржник повинен довести, що повернення вперше поданої касаційної скарги відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення.

Поряд з цим суд касаційної інстанції зазначає, що неналежна організація процесу із оскарження судового рішення з боку відповідальних осіб є суто суб`єктивною причиною, а негативні наслідки, які настали у зв`язку з такою причиною є певною мірою відповідальністю за неналежне виконання своїх процесуальних обов`язків, які для усіх учасників справи мають бути рівними.

Невиконання скаржником вимог процесуального закону щодо належного оформлення касаційної скарги, та як наслідок, повернення заявнику касаційної скарги не належать до об`єктивних обставин особливого і непереборного характеру, які можуть зумовити перегляд остаточного і обов`язкового судового рішення після закінчення строку його касаційного оскарження, а відтак не свідчить про наявність поважних підстав для поновлення цього строку.

Ураховуючи обставини справи, зазначену скаржником причину пропуску строку на касаційне оскарження не можна вважати поважною, тобто такою, що не залежала від волевиявлення особи, яка оскаржує судове рішення, і пов`язана з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.

Відповідно до приписів статті 44 КАС України сторони, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту, для чого, як особи, зацікавлені у її поданні, повинні вчиняти всі можливі та залежні від них дії, використовувати всі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.

Суд звертає увагу на те, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, якщо ці відносини стали спірними.

Необхідно зауважити на тому, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Також, суд вважає за необхідне зазначити, що обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.

Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.

Однак, скаржник не навів об`єктивних перешкод для приведення касаційної скарги у відповідність з вимогами КАС України у більш стислі строки, враховуючи, що Верховний Суд в ухвалі від 19 квітня 2022 року про повернення вперше поданої касаційної скарги надав вичерпні роз`яснення щодо вимог до форми і змісту касаційної скарги, яким така має відповідати в частині викладення підстав для касаційного оскарження судових рішень.

Крім того, посилання на введення воєнного стану, як на поважну причину пропуску строку звернення з касаційною скаргою не приймається Судом, оскільки позивач до введення воєнного стану реалізувала своє право на касаційне оскарження, однак її скарга була повернута з підстав, передбачених пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України.

При цьому, Суд зауважує, що скаржник вже вісім раз протягом лютого-листопада 2022 року реалізовувала своє право на подання касаціної скарги, що свідчить про відстуність перешкод для звернення із касаційною скаргою, пов`язаних із введенням воєнного стану і про наявність причин, які б перешкоджали своєчасному зверненню із цією касаціною скаргою саме за вказаних обставин скаржник не наводить.

Водночас повторні звернення із касаційними скаргами, в тому числі і від 25 листопада 2022 року, зумовлені відсутністю належних обґрунтувань скаржником підстав касаційного оскарження судових рішень і як наслідок повернення касаційних скарг судом касаційної інстанції на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України.

Таким чином наведені скаржником причини пропуску строку касаційного оскарження судових рішень не дають достатніх і переконливих підстав визнання поважними причин пропуску такого строку та його поновлення.

За змістом пункту 4 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження, визнані судом неповажними.

Враховуючи вищевикладене, відсутність відповідних доказів щодо поважності підстав пропуску строку на касаційне оскарження, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для застосування пункту 4 частини першої статті 333 КАС України за наслідками розгляду заяви скаржника щодо усунення недоліків касаційної скарги.

Керуючись пунктом 4 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Визнати неповажними підстави пропуску ОСОБА_1 строку на касаційне оскарження рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 червня 2021 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2022 року у справі № 826/1444/15.

Відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 червня 2021 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2022 року у справі № 826/1444/15.

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 червня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2022 року у справі № 826/1444/15 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) про відшкодування середнього заробітку, стягнення моральної шкоди.

Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.О. Єресько О.В. Калашнікова В.М. Соколов