Постанова

від 21.11.2022 по справі 464/7447/21

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 464/7447/21 Головуючий у 1 інстанції: Горбань О.Ю.

Провадження № 22-ц/811/837/22 Доповідач в 2-й інстанції: Цяцяк Р. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2022 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Цяцяка Р.П.,

суддів Ванівського О.М. та Шеремети Н.О.,

за участю: секретаря Цьони С.Ю.,

адвоката Галайського О.В. представника позивачки ОСОБА_1 ;

адвоката Гусака В.О. представника ТзОВ «Джоін АП!»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , представника ОСОБА_1 , на рішення Сихівського районногосуду міста Львова 18 березня 2022 року,

В С Т А Н О В И В:

У жовтні2021року ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Джоін Ап!», третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Туристична компанія «Колізей», у якому просив стягнути з відповідача на користь позивачки сплачених останньою 41069 грн. за туристичні послуги, які їй надано не було, 23739 грн. 31 коп. збитків, 81316 грн. 62 коп. пені та 150000 грн. моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що позивачка через турагенство ТзОВ «Туристична Компанія «Колізей» придбала у туроператора JoinUp (ТОВ «Джоін Ап!») туристичний продукт на двох осіб, за що сплатила 41 069 грн. Прибувши 14.08.2021 року в країну Чорногорію позивачка разом з донькою ОСОБА_3 були доставлені гідом до готелю «Wind Rose Resort», однак гід, не дочекавшись підтвердження поселення туристів, залишив позивачку разом з донькою біля готелю. Незважаючи на те, що позивачка прибула до готелю вчасно, в поселенні їй було відмовлено з невідомих причин. Звернення до турагента, а також приймаючої сторони жодного результату не дало. Альтернативного варіанту поселення та проживання узгоджено не було, а тому позивачка змушена була власними силами здійснювати пошук іншого житла для проживання, нею додатково понесено витрати на харчування. Вартість понесених збитків, пов`язаних з харчуванням та проживанням у вільних апартаментах ОСОБА_4 , становить 776,81 Євро, що еквівалентно 23739 грн. 31 коп. Пеню за несвоєчасне виконання зобов`язань становить 81316 грн. 62 коп.

Крім того, у зв`язку з тим, що позивачку не було поселено в обумовлений готель Wind Rose Resort, остання змушена була докладати додаткових зусиль в організації свого відпочинку за кордоном, що призвело до розчарування та душевних хвилювань, які були пов`язані з пошуком місця проживання, пов`язаного з цим страхом та побоюваннями за свою безпеку, а тому позивачка просила стягнути з відповідача завдану їй моральну шкоду, яку оцінює в розмірі 150 000 грн. (а.с. 1-5).

Оскаржуваним рішенням у позові відмовлено (а.с. 114-116).

Дане рішення оскаржив представник позивачки.

Апелянт просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, покликаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та на порушення норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права.

Вважає, що турист, як споживач, не повинен доводити наявність/відсутність вини туроператора, а туроператор повинен доводити наявність підстав за яких він не несе відповідальності перед туристом.

Також вважає, що жодних обов`язків туриста, визначених статтею 25 Закону України «Про туризм», позивачкою порушено не було (а.с. 155-160).

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта на підтримання доводів апеляційної скарги та заперечення цих доводів зі сторони представника відповідача, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі суд мотивував тим, що «непоселення позивача з дочкою до попередньо обумовленого готелю Wind Rose Resort (Dobra Voda) сталось внаслідок порушення позивачем внутрішніх правил перебування у готелі, законодавства Чорногорії, тобто з вини позивача», що стверджується «наявністю листування з цього приводу (а.с. 96, 97), яке знаходиться у матеріалах справи», яке «кореспондується з інформацією з переписки з агентського кабінету системи онлайн бронювання ТОВ «Джоін АП!», наданої представником відповідача (а.с. 86)».

Колегія суддів вважає, що вищенаведені висновки зроблено за недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, а відтак такі не відповідають обставинам справи та суперечать нормам процесуального та матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, виходячи з наступного.

ЦПК України встановлено, що:

- цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом, і що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (статті 12 і 81);

- суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом передбачених цим Кодексом випадках (частина 1 статті 13);

- обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання (частина 1 статті 82);

- доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76);

- належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 77).

Судом встановлено, стверджується матеріалами справи та визнається всіма її учасниками (а, відтак, не підлягає доказуванню) те, що:

-позивачка ОСОБА_1 через турагенство (ТзОВ «Туристична компанія «Колізей») придбала для себе та своєї доньки, ОСОБА_5 , у відповідача, як туроператора, JoinUp (ТОВ «Джоін Ап») за 41069 грн. туристичний продукт, що підтверджується ваучером №2512629,а саме:проживання у періодз 14.08.2021року по19.08.2021року у готелі WindRoseResort( ОСОБА_6 ) у Чорногорії;

-прибувши 14.08.2021 року у ОСОБА_7 , ОСОБА_1 разом з донькою, будучи доставлені гідом до готелю Wind Rose Resort ( ОСОБА_6 ), поселеними у цьому готелі не були.

Відповідачем визнається та не заперечується те, що на спірні правовідносини поширюється Закон України «Про захист прав споживачів».

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.

Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.

Свобода договору є однією із загальнихзасад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між турагенством (відповідачем) та фізичною особою споживачем туристичних послуг.

Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів»,споживач фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Конституційний СудУкраїни урішенні усправі законституційним зверненням ОСОБА_8 щодо офіційноготлумачення положеньдругого реченняпреамбули ЗаконуУкраїни від22листопада 1996року №543/96-В«Про відповідальністьза несвоєчасневиконання грошовихзобов`язань»від 11липня 2013року усправі №1-12/2013зазначив,що зогляду наприписи частиничетвертої статті42Конституції Україниучасть удоговорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору.

З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача, колегія суддів зауважує, що пересічний споживач туристичних послуг (в даному випадку позивачка) є слабшою стороною у договорі про надання туристичних послуг, оскільки інакший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності.

Позивачкою, як споживачем у спірних правовідносинах, належними та допустимими доказами доведено придбання нею туристичних послуг, їх оплату та факт того, що їй ці послуги надано не було: дані обставини відповідачем і не заперечуються.

Статтею 20 Закону України «Про туризм» встановлено, що саме туроператор несе перед туристом відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору на туристичне обслуговування, крім випадків, якщо……та вказано три випадки.

Характер спірнихправовідносин таположень законодавства,що регулюютьспірні правовідносини,свідчить проте,що обов`язок надання туристичної послуги покладено на туроператора, саме який повинен доводити наявність підстав за яких туроператор не несе відповідальності перед туристом, а не турист повинен доводити наявність/відсутність вини туроператора.

За наведених обставин колегія суддів вважає, що переписку готелю (який не поселив позивачку, як туриста) з туроператором (відповідачем) (а.с. 86, 96, 97), тобто між особами, які безспірно є взаємозаінтересованими у конфлікті з фактично їх спільним клієнтом (позивачкою), аж ніяк не можна визнати належним та допустимим доказом того, що «непоселення позивача з дочкою до попередньо обумовленого готелю Wind Rose Resort (Dobra Voda) сталось внаслідок порушення позивачем внутрішніх правил перебування у готелі, законодавства Чорногорії», оскільки (на переконання колегії суддів) такі «порушення позивачем внутрішніх правил (яких саме ?) перебування у готелі», а тим більше «законодавства (якого саме ?) Чорногорії», готель має можливість фіксувати щонайменше засобами відеоспостереження з подальшим оформленням цих «порушень» правоохоронними органами (зокрема поліцією).

За вищенаведених обставин колегія суддів приходить до висновку про те, що оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового про часткове задоволення позовних вимог.

Судом встановлено та стверджується матеріалами справи те, що позивачкою за надання їй туристичних послуг було сплачено відповідачу 41069 грн. Однак, відповідачем ці послуги їй надано не було, а тому позовна вимога про стягнення з відповідача на користь позивачки 41069 грн. вартості оплачених нею, однак не отриманих послуг, підлягає до задоволення у повному обсязі.

Щодо стягнення з відповідача 23739 грн. 31 коп. «збитків», то цими «збитками» позивачка вважає оплату нею проживання у іншому готелі (у розмірі 500 євро). Позивачка сама визнає отримання нею з донькою послуг з проживання у іншому готелі, а тому колегія суддів вважає, що відсутні правові підстави для стягнення оплати за отримані позивачкою послуги з відповідача, оскільки оплата за отриманні послуги (проживання у іншому готелі) не може вважатися «збитками».

Статтею 23ЦК Українивстановлено,що особамає правона відшкодуванняморальної шкоди,завданої внаслідокпорушення їїправ.Моральна шкодавідшкодовується одноразово,якщо іншене встановленодоговором абозаконом.Моральна шкодаполягає удушевних стражданнях,яких фізичнаособа зазналау зв`язкуіз протиправноюповедінкою щодонеї самоїтау зв`язку із приниженням її честі, гідності, а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності. При цьому судова практика має забезпечувати правову визначеність у питанні щодо компенсацій за вчинення аналогічних правопорушень.

З цього погляду можливість людини реалізувати своє природне право на одержання компенсації за страждання і переживання, спричинені посяганням на належні їй особисті немайнові блага, слід розцінювати як один з виявів верховенства права. Водночас усвідомлення взаємозв`язку відшкодування моральної шкоди з правом на доступ до ефективного засобу юридичного захисту вочевидь має спиратися на загальне переконання у спроможності юрисдикційного органу сформувати обґрунтоване уявлення щодо наявності та специфіки втілення моральної шкоди, що зазвичай виникає за подібних життєвих обставин.

У переважній більшості випадків ЄСПЛ: а) наголошує на розумно очікуваних, передбачуваних або звичайних за подібних обставин негативних наслідках, що мали б виникнути у немайновій сфері потерпілої особи; б) виходить з розумного врахування суті порушеного права, особливостей вчинення конкретного правопорушення та характерного для останнього негативного впливу на стан потерпілого; в) при визначенні розміру моральної шкоди керується власною практикою в аналогічних справах.

Вищенаведена правова позиція знайшла своє відображення у постанові Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 372/4412/15.

За змістом положень, які знайшли своє відображення у частині 4 статті 263 ЦПК України, суди при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин повинні враховувати висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Представником апелянта в обґрунтування заявлених позивачкою позовних вимог подано до суду практику Верховного Суду з аналогічних правовідносин, а саме: про захист прав споживачів туристичних послуг, вивчення якої свідчить про те, що Верховний Суд вважає таким, що відповідає засадам справедливості, добросовісності та розумності, розмір моральної шкоди у сумі від 5000 грн. (постанова від 30 серпня 2021 року у справі №559/1604/18) до 10000 грн. (постанова від 27 січня 2021 року у справі № 569/16256/19).

Вищенаведена практика Верховного Суду свідчить також про те що, виходячи з засад справедливості, добросовісності та розумності, а також положень частини 3 статті 551 ЦК України, пеня, передбачена частиною 5 статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», не мала б перевищувати вартості туристичного продукту та завданих позивачу збитків (а.с. 224-234).

За вищенаведених обставин в їх сукупності колегія суддів вважає за необхідне присудити до стягнення на користь позивачки моральну шкоду у розмірі 10000 грн., що (на переконання колегії суддів) буде відповідати засадам справедливості, добросовісності та розумності (стаття 3 ЦК України), а також зменшити розмір нарахованої позивачкою неустойки до 41069 грн. до розміру вартості туру, а відтак до розміру завданих позивачці збитків у формі оплачених нею, однак не отриманих туристичних послуг.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 п.2, 376 ч.1 п.п. 1-4, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , представника ОСОБА_1 , частково задовольнити.

Рішення Сихівськогорайонногосуду містаЛьвова 18березня 2022року скасуватита ухвалитинову постанову.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Джоін Ап!» (код ЄДРПОУ 38729427; 02121, м. Київ, вулиця Харківське шосе, буд. 201-203, літера 2 А) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ):

-41069 грн. 00 коп. вартості оплачених, однак не наданих послуг;

-41069 грн. 00 коп. пені;

-10000 грн. 00 коп. моральної шкоди,

а всього 92138 (дев`яностодві тисячісто тридцятьвісім) грн. 00 коп.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повну постанову складено 28 листопада 2022 року.

Головуючий: Цяцяк Р.П.

Судді: Ванівський О.М.

Шеремета Н.О.