Постанова

від 25.11.2022 по справі 320/243/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

23 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 320/243/19

провадження № 61-4256св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Мелітопольська міська рада Запорізької області, державний реєстратор виконавчого комітету Мелітопольської міської ради Запорізької області Воробйова Катерина Олександрівна, Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області, комунальне підприємство «Житломасив» Мелітопольської міської ради Запорізької області,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 19 квітня 2021 року в складі судді Ковальової Ю. В. та постанову Запорізького апеляційного суду від 23 лютого 2022 року в складі колегії суддів: Подліянової Г. С., Кримської О. М., Маловічко С. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Мелітопольської міської ради Запорізької області, державного реєстратора виконавчого комітету Мелітопольської міської ради Запорізької області Воробйової К. О., Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області, комунального підприємства «Житломасив» Мелітопольської міської ради Запорізької області (далі - КП «Житломасив»), третя особа - ОСОБА_2 , про визнання недійсними рішень Мелітопольської міської ради Запорізької області, зобов`язання скасування державної реєстрації земельної ділянки, скасування рішення реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обмежень, визнання права користування земельною ділянкою,

В обґрунтування позову вказала, що їй на підставі договору купівлі-продажу від 16 вересня 2005 року, укладеного із товариством з обмеженою відповідальністю «Маттіол» (далі - ТОВ «Маттіол»), на праві власності належить комплекс автостоянки, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який складається з будівлі літ. А-1, капітальної огорожі та металевих воріт та розташований на земельній ділянці площею 0,2199 га, кадастровий № 2310700000.02.006.0157, яка перебувала у оренді ТОВ «Маттіол» на підставі договору оренди земельної ділянки № 1291 від 06 квітня 2004 року, укладеного з Мелітопольською міською радою (далі - спірна земельна ділянка).

З 2005 року вона добросовісно користується спірною земельною ділянкою і намагається укласти з Мелітопольською міською радою Запорізької області договір оренди, але відповідач ухиляється від укладення такого договору.

Постановою Мелітопольського міськрайонного суду від 18 квітня 2007 року скасовано рішення Мелітопольської міської ради № 2/20 від 25 грудня 2006 року у частині відмови ОСОБА_1 у наданні згоди на розробку проекту землевпорядження спірної земельної ділянки.

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 19 жовтня 2009 року зобов`язано Мелітопольську міську раду здійснити розгляд заяви ОСОБА_1 від 29 квітня 2009 року про надання вказаної земельної ділянки у оренду.

Проте, Мелітопольська міська рада Запорізької області не виносила дане питання на розгляд сесії ради.

12 листопада 2018 року та 18 грудня 2018 року вона повторно зверталася до Мелітопольської міської ради Запорізької області з проханням укласти договір оренди земельної ділянки.

У грудні 2018 року на сайті Мелітопольської міської ради було розміщено рішення 45 сесії VII скликання Мелітопольської міської ради від 07 грудня 2018 року №1/20, яким надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою КП «Житломасив» земельної ділянки, розташованої на перехресті вул. Інтеркультурної та вул. Петра Дорошенка , орієнтованою площею 0,25 га, для розміщення та експлуатації об`єктів дорожнього сервісу - розміщення та обслуговування автостоянки з подальшою передачею у постійне користування.

У травні 2019 року вона отримала лист управління комунальною власністю від 15 березня 2019 року № 979/20 про відмову у наданні в оренду спірної земельної ділянки, до якого було додано витяг з рішення Мелітопольської міської ради Запорізької області від 22 лютого 2019 року № 2/10.

У зв`язку з набуттям права власності на комплекс автостоянки, вона набула право користування спірною земельною ділянкою на умовах, встановлених для ТОВ «Маттіол», але на початку серпня 2019 року усупереч ухвалі Мелітопольського міськрайонного суду від 11 січня 2019 року про забезпечення позову у даній справі відповідач прийняв рішення № 2/16 від 19 квітня 2019 року, яким вніс зміни до спірного рішення міської ради від 07 грудня 2018 року № 1/20.

Крім того, рішенням Мелітопольської міської ради Запорізької області від 18 листопада 2019 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки на перехресті вул. Інтеркультурної та вул. Петра Дорошенка площею 0,2010 га, кадастровий номер 2310700000:02:006:0565 для будівництва і обслуговування паркінгів та автостоянок на землях житлової та громадської забудови; передано КП «Житломасив» у постійне користування вказану земельну ділянку, площею 0,2010 га, для будівництва і обслуговування паркінгів та автостоянок.

Вказані рішення органу місцевого самоврядування від 07 грудня 2018 року та від 22 лютого 2019 року вона вважає такими, що підлягають визнанню недійсними, оскільки вони не мотивовані і суперечать статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України.

Також реєстратор виконавчого комітету Мелітопольської міської ради Запорізької області Воробйова К. О. 16 грудня 2019 року прийняла рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та провела реєстрацію права власності на вказану земельну ділянку за територіальною громадою міста Мелітополя в особі Мелітопольської міської ради Запорізької області та права постійного користування зазначеною земельною ділянкою за КП «Житломасив».

Оскільки підставою державної реєстрації було незаконне рішення міської ради від 18 листопада 2019 року, винесене всупереч ухвалі Мелітопольського міськрайонного суду від 11 січня 2019 року по даній справі, то така реєстрація є незаконною та такою, що порушує її права щодо користування її майном, і має бути скасована.

Крім того, з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що 31 жовтня 2019 року була проведена державна реєстрація земельної ділянки площею 0,201 га, кадастровий номер 2310700000:02:006:1. Ця ділянка накладається на земельну ділянку, де розташовано комплекс автостоянки (кадастровий номер 2310700000.02.006.0157), що також порушує її права як власника зазначеного нерухомого майна.

За таких обставин та з урахуванням уточнених позовних вимог, позивач просила суд:

- визнати недійсним рішення 45 сесії VII скликання Мелітопольської міської ради від 07 грудня 2018 року № 1/20 в частині надання дозволу на розроблення проекту землеустрою КП «Житломасив» земельної ділянки, розташованої на перехресті вул. Інтеркультурної та вул. Петра Дорошенка , орієнтованою площею 0,25 га, для розміщення та експлуатації об`єктів дорожнього сервісу - розміщення та обслуговування автостоянки з подальшої передачі в постійне користування;

- визнати недійсним рішення Мелітопольської міської ради Запорізької області VII скликання 46 сесії від 22 лютого 2019 року № 2/10 в частині відмови ОСОБА_1 у наданні в оренду земельної ділянки площею 0,2199 га за адресою: АДРЕСА_1 ;

- визнати недійсним рішення Мелітопольської міської ради Запорізької області VII скликання 48 сесії № 2/16 від 19 квітня 2019 року в частині внесення змін до рішення 45 сесії VII скликання Мелітопольської міської ради від 07 грудня 2018 року № 1/20, а саме в підпункті 1 пункту 1 слова та цифри «для розміщення та експлуатації об`єктів дорожнього сервісу (код КВЦПЗ 12.11)» змінити на слова та цифри «для будівництва і обслуговування паркінгів та автостоянок на землях житлової та громадської забудови (код КВЦПЗ 02.09)»;

- визнати недійсним рішення Мелітопольської міської ради Запорізької області VII скликання 52 сесії № 2/1 від 18 листопада 2019 року в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на перехресті вул. Інтеркультурної та вул. Петра Дорошенка , площею 0,2010 га, кадастровий номер 2310700000:02:006:0565, для будівництва і обслуговування паркінгів та автостоянок на землях житлової та громадської забудови, та передачі КП «Житломасив» у постійне користування сформовану земельну ділянку на перехресті вул. Інтеркультурної та вул. Петра Дорошенка площею 0,2010 га, кадастровий номер 2310700000:02:006:0565, для будівництва і обслуговування паркінгів та автостоянок на землях житлової та громадської забудови;

- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області скасувати державну реєстрацію земельної ділянки на перехресті вул. Інтеркультурної та вул. Петра Дорошенка площею 0,2010 га, кадастровий номер 2310700000:02:006:0565 (реєстраційний номер 1990268023107);

- скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обмежень (з відкриттям розділу), індексний номер 50285240 від 18 грудня 2019 року, а також скасувати державну реєстрацію права власності земельної ділянки на перехресті вул. Інтеркультурної та вул. Петра Дорошенка площею 0,2010 га, кадастровий номер 2310700000:02:006:0565, за територіальною громадою м. Мелітополь в особі Мелітопольської міської ради та права постійного користування за КП «Житломасив» земельну ділянку на перехресті вул. Інтеркультурної та вул. Петра Дорошенка площею 0,2010 га, кадастровий номер 2310700000:02:006:0565;

- визнати за ОСОБА_1 право користування земельною ділянкою площею 2198,74 кв. м, кадастровий №2310700000.02.06.0157, розташованої на перехресті вул. Інтеркультурної та вул. Петра Дорошенка за адресою: АДРЕСА_1 , на умовах, встановлених для попереднього землекористувача - ТОВ «Маттіол».

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 19 квітня 2021 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 23 лютого 2022 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що у ОСОБА_1 не виникло право користування спірною земельною ділянкою у зв`язку з набуттям права власності на нежитлову будівлю, оскільки договір оренди попереднього землекористувача був укладений не для обслуговування нежитлової будівлі, а для розміщення автостоянки, тобто для здійснення підприємницької діяльності. Більш того, у договорі оренди від 06 квітня 2004 року зазначено про заборону будівництва без згоди орендодавця. Позивач не надала доказів ані наявності згоди орендодавця на будівництво будь-яких об`єктів нерухомості на спірній земельній ділянці, ані того, що після припинення такого договору з ТОВ «Маттіол» до неї перейшло право користування цією ж земельною ділянкою для розміщення автостоянки. З урахуванням недоведення позивачем права користування спірною земельною ділянкою суди вказали про відсутність підстав для скасування оскаржуваних рішень органу місцевого самоврядування, а також підстав для задоволення інших, похідних від цих, позовних вимог.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

12 травня 2022 року на електронну адресу Верховного Суду ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на вказані судові рішення, у якій просила їх скасувати та ухвалити нове, яким її позов задовольнити у повному обсязі.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року справа № 689/26/17 (14-47цс20), постановах Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року справа № 6-253цс16, від 12 жовтня 2016 року справа № 6-2225цс16.

Касаційна скарга мотивована тим, що при вирішенні цієї справи суди не врахували принцип цілісності об`єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою. Так, у зв`язку з набуттям права власності на комплекс автостоянки позивач набула право користування спірною земельною ділянкою на умовах, встановлених для попереднього землекористувача - ТОВ «Маттіол». Разом із тим судами попередніх інстанцій не було враховано, що належна позивачу нерухомість - комплекс автостоянки, до якого також входить будівля для охорони та огорожа, належним чином зареєстрована у державному реєстрі і ця реєстрація є чинною. Таким чином, оскаржувані рішення органу місцевого самоврядування порушують права позивача на вільне володіння і користування своїм майном, а також право на підприємницьку діяльність.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 27 травня 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

06 квітня 2004 року між ТОВ «Маттіол» та Мелітопольською міською радою укладено договір оренди земельної ділянки площею 2 198,74 кв. м, кадастровий номер 2310700000.02.006.0157, для розміщення автостоянки, строком на п`ять років, договір зареєстрований 22 вересня 2004 року за № 1291.

Рішенням Мелітопольської міської ради № 1/10 від 30 листопада 2005 року вирішено припинити право користування земельною ділянкою, зокрема ТОВ «Маттіол», договір оренди № 1291 від 22 вересня 2004 року вважати таким, що втратив чинність.

На підставі договору купівлі-продажу від 16 вересня 2005 року, укладеного з ТОВ «Маттіол», ОСОБА_1 на праві власності належить нежитлова будівля, позначена в плані літерою А-1, загальною площею 7,2 кв. м та огорожа № 1 за адресою: АДРЕСА_1 . Будь-яких відомостей про право користування земельною ділянкою договір купівлі-продажу не містить (а.с. 26, т. 1).

ТОВ «Маттіол» набув право власності на це майно на підставі рішення Господарського суду Запорізької області від 23 травня 2005 року у справі № 17/160 про визнання за ТОВ «Маттіол» права власності на самочинно збудовану споруду.

Право власності на вказану будівлю зареєстровано за позивачем у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності у грудні 2017 року.

При цьому підставою виникнення права власності на вказану нежитлову будівлю під час реєстрації права власності на неї за позивачем вказано акт приймання-передачі нерухомого майна від 19 грудня 2017 року, виданий приватним нотаріусом, технічний паспорт та протокол ТОВ «Форрент-Плюс» від 29 листопада 2017 року (а.с. 22, т. 1).

Рішенням Мелітопольської міської ради № 2/20 від 25 грудня 2006 року вирішено відмовити ОСОБА_1 у наданні згоди на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для розміщення та експлуатації автостоянки.

Постановою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 18 квітня 2007 року скасовано рішення Мелітопольської міської ради № 2/20 від 25 грудня 2006 року в частині відмови ОСОБА_1 у наданні згоди на розроблення проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки.

Постановою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 19 жовтня 2009 року зобов`язано Мелітопольську міську раду здійснити розгляд заяви приватного підприємця ОСОБА_1 від 29 квітня 2009 року про надання земельної ділянки в оренду.

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20 жовтня 2009 року встановлено факт, що має юридичне значення, а саме, що нежитлова будівля площею 7,2 кв. м, огорожа № 1, покриття загальною площею 2 142 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 ,- є майновим комплексом автостоянки; встановлено факт користування ОСОБА_1 комплексом автостоянки.

Рішенням Мелітопольської міської ради № 1/20 від 07 грудня 2018 року вирішено надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки КП «Житломасив» - земельної ділянки, розташованої на перехресті вул. Інтеркультурної та вул. Петра Дорошенка , орієнтовною площею 0,25 га, для розміщення та експлуатації об`єктів дорожнього сервісу - розміщення та обслуговування автостоянки з подальшою передачею у постійне користування.

Рішенням Мелітопольської міської ради № 2/10 від 22 лютого 2019 року вирішено відмовити ОСОБА_1 у наданні в оренду або у власність земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , під комплексом автостоянки, без зміни цільового призначення.

Рішенням Мелітопольської міської ради № 2/16 від 19 квітня 2019 року вирішено внести зміни до рішення Мелітопольської міської ради № 1/20 від 07 грудня 2018 року, а саме в підпункті 1 пункту 1 слова та цифри «для розміщення та експлуатації об`єктів дорожнього сервісу (код КВЦПЗ 12.11)» змінити на слова та цифри «для будівництва і обслуговування паркінгів та автостоянок на землях житлової та громадської забудови (код КВЦПЗ 02.09)».

Рішенням Мелітопольської міської ради № 2/1 від 18 листопада 2019 року вирішено затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки на перехресті вул. Інтеркультурної та вул. Петра Дорошенка , площею 0,2010 га, кадастровий номер 2310700000:02:006:0565 для будівництва і обслуговування паркінгів та автостоянок на землях житлової та громадської забудови, а також вирішено передати вказану земельну ділянку КП «Житломасив» у постійне користування.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 14 квітня 2020 року, земельна ділянка з кадастровим номером 2310700000:02:006:0565, площею 0,201 га зареєстрована за територіальною громадою міста Мелітополя в особі Мелітопольської міської ради і відноситься до комунальної форми власності.

У матеріалах справи міститься копія землевпорядної документації щодо відведення зазначеної земельної ділянки КП «Житломасив».

Згідно з даними Публічної кадастрової карти, земельна ділянка з кадастровим номером 2310700000.02.006.0157 та земельна ділянка з кадастровим номером 2310700000:02:006:0565 територіально розташовані в одному місці, проте зазначено, що кадастровий номер 2310700000.02.006.0157 знаходиться в архівному шарі, кадастровий номер 2310700000:02:006:0565 має актуальний стан.

Земельні ділянки з кадастровим номерами 2310700000.02.006.0157 та 2310700000602:006:0565 мають різні площу, а також відрізняються по конфігурації.

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Щодо вимог про визнання недійсним рішень Мелітопольської міської ради Запорізької області: від 07 грудня 2018 року, від 19 квітня 2019 року, від 18 листопада 2019 року; зобов`язання скасувати державну реєстрацію спірної земельної ділянки

Відповідно до статті 120 ЗК України (в редакції, чинній на момент відчуження нерухомого майна - укладення договору купівлі-продажу від 16 вересня 2005 року) при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.

Разом з тим при відсутності окремої цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об`єкт нерухомості, як і у справі, що переглядається, слід враховувати, що зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди). Згідно із цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебувало у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачався роздільний механізм правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникали при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, споруджену на земельній ділянці, та правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку в разі набуття права власності на вказану нерухомість. Ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, можна зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства.

При застосуванні статті 120 ЗК України у поєднанні з положеннями статті 125 ЗК України у редакції, що була чинною починаючи з 01 січня 2002 року, слід виходити з того, що в разі переходу у встановленому законом порядку права власності на об`єкт нерухомості, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у власності, користуванні особи, яка відчужила зазначений об`єкт нерухомості, у набувача такого об`єкта право власності, користування на відповідну земельну ділянку виникає одночасно з виникненням права власності на такий об`єкт, розміщений на цій ділянці. Це правило стосується і випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на розміщену на ній нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.

Тобто за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особи, які набули право власності на будівлю чи споруду, стають власниками земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику.

Наведений підхід підтверджується також і ретроспективним аналізом норм законодавства щодо переходу прав на земельну ділянку в разі відчуження права власності на нерухоме майно.

Стаття 30 ЗК УРСР 1991 року в імперативній формі передбачала автоматичний перехід права власності на земельну ділянку в разі переходу права власності на будівлю і споруду. Стаття 120 ЗК України (у чинній редакції), стаття 377 ЦК України (у чинній редакції) також передбачають припинення права власності чи користування земельною ділянкою та перехід такого права до особи, що набуває право власності на нерухоме майно. Особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття.

Зазначені висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах: від 11 лютого 2015 року у справі № 6-2цс15, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-253цс16, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16, з якою погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17 (провадження № 14-47 цс 20).

Висновки, викладені вказаних постановах, на переконання заявника не були враховані судами попередніх інстанцій під час розгляду цієї справи, що і стало підставою касаційного оскарження ухвалених у справі судових рішень.

У справі, що переглядається, встановлено, що позивач вважає порушеним своє право щодо користування земельною ділянкою площею 2 198,74 кв. м, кадастровий № 2310700000.02.06.0157, розташованою на перехресті вул. Інтеркультурної та вул. Петра Дорошенка за адресою: АДРЕСА_1 .

При цьому ОСОБА_1 вважає, що її право у тому числі порушується передачею КП «Житломасив» на підставі оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування у постійне користування сформованої земельної ділянки на перехресті вул. Інтеркультурної та вул. Петра Дорошенка , площею 0,2010 га, кадастровий № 2310700000:02:006:0565, вказуючи про накладення вказаних земельних ділянок та порушення її прав як власника нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці з кадастровим № 2310700000.02.06.0157.

У матеріалах справи міститься копія землевпорядної документації щодо відведення зазначеної земельної ділянки КП «Житломасив», згідно із якими та даними Публічної кадастрової карти земельна ділянка з кадастровим номером 2310700000.02.006.0157 та земельна ділянка з кадастровим номером 2310700000:02:006:0565 територіально розташовані в одному місці, проте зазначено, що кадастровий номер 2310700000.02.006.0157 знаходиться в архівному шарі, а кадастровий номер 2310700000:02:006:0565 має актуальний стан.

При цьому шар « ІНФОРМАЦІЯ_1 » - це шар, який відображає контури земельних ділянок, які набули статусу архівних.

Таким чином, можна дійти висновку, що після припинення права ТОВ «Маттіол» на користування спірною земельною ділянкою на підставі рішення Мелітопольської міської ради № 1/10 від 30 листопада 2005 року вказана земельна ділянка з кадастровим номером 2310700000.02.006.0157 набула статусу архівної.

Крім того, з матеріалів справи видно, що під час виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 2310700000:02:006:0565 КП «Житломасив» землевпорядною організацією було враховано, що земельна ділянка не надана у власність або у користування, а також вказано, що ця земельна ділянка вільна від забудови.

Разом із тим, із вказаної землевпорядної документація вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 2310700000.02.006.0157 та земельна ділянка з кадастровим номером 2310700000:02:006:0565 територіально розташовані в одному місці, проте ці ділянки не мають накладення у місці розташування нежитлового приміщення, набутого позивачем за договором від 16 вересня 2005 року.

Крім того, згідно із договором купівлі-продажу нежитлової будівлі від 16 вересня 2005 року ОСОБА_1 придбала у ТОВ «Маттіол» не комплекс автостоянки, а нежитлову цегляну будівлю та огорожу і саме це право зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

Отже, як власник нерухомості ОСОБА_1 має інтерес на оформлення у власність земельної ділянки під цим нерухомим майном, а не претендувати на усю спірну земельну ділянку.

Таким чином, оспорюючи рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою та виділення КП «Житломасив» спірної земельної ділянки, ОСОБА_1 не довела, що Мелітопольська міська рада виділила відповідачу саме те земельну ділянку, на якій розміщено належне позивачу нерухоме майно.

За таких обставин колегія суддів вважає, що позивач у цій справі не надала належних і допустимих доказів порушення своїх прав, не довівши, що виділена відповідачу земельна ділянка із кадастровим номером 2310700000:02:006:0565 накладається на земельну ділянку, на якій розташоване належне їй нерухоме майно, а отже і висновок судів попередніх інстанцій про відсутність порушеного права ОСОБА_1 є обґрунтованим та таким, що відповідає обставинам і матеріалам справи.

Щодо визнання недійсним рішення Мелітопольської міської ради Запорізької області від 22 лютого 2019 року та визнання за позивачем права користування спірною земельною ділянкою

Особа, яка набула право власності на об`єкт нерухомості, розташований у межах земельної ділянки, якою користувався попередній власник нерухомого майна, набуває право вимагати оформлення на своє ім`я документів на право користування земельною ділянкою на умовах і в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача - власника об`єкта нерухомості, або частиною земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування об`єкта нерухомості, розташованого на ній.

Зазначеного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16 (провадження № 12-143гс18).

У справі, що переглядається, встановлено, що рішенням Мелітопольської міської ради № 1/10 від 30 листопада 2005 року вирішено припинити право користування спірною земельною ділянкою, зокрема ТОВ «Маттіол», договір оренди № 1291 від 22 вересня 2004 року вважати таким, що втратив чинність.

Установивши, що після припинення договору оренди вказаної землі з ТОВ «Маттіол» до позивача перейшло право користування спірною земельною ділянкою для розміщення автостоянки, й при цьому остання не надала доказів наявності згоди орендодавця на будівництво будь-яких об`єктів нерухомості на спірній земельній ділянці, суди обґрунтовано констатували відсутність порушеного права у ОСОБА_1 вимагати оформлення на своє ім`я документів на право користування земельною ділянкою на умовах і в обсязі, які були встановлені ТОВ «Маттіол» як для попереднього землекористувача.

При відчуженні об`єктів нерухомості, розташованих на спірній земельній ділянці (договір купівлі-продажу від 16 вересня 2005 року), редакція статті 120 ЗК України передбачала, що при переході права власності на будівлю і споруду право користування на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі договору оренди.

З огляду на наведене позивач як власник нежитлової будівлі та споруд, розташованих на спірній земельній ділянці, з урахуванням передбаченого статтею 120 ЗК України та статтею 377 ЦК України принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній споруд має право на оформлення права користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Відповідно до статей 125, 126 ЗК України (у чинній редакції) право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав та оформлюються відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Виходячи із зазначених положень ЗК України новий власник земельної ділянки не звільняється від необхідності оформлення права власності чи права користування на земельну ділянку відповідно до вимог законодавства. Тобто з моменту виникнення права власності на нерухоме майно у власника виникає обов`язок оформити та зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку.

Статтею 152 ЗК України визначено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено статтею 16 ЦК України.

Верховний Суд України у постанові від 03 вересня 2014 року у справі № 6-84цс14 виклав правову позицію, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відповідно до частини першої статті 123 ЗК України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Частиною другою цієї статті ЗК України передбачено, що особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проєктом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

Повноваження органів державної влади щодо надання земельної ділянки державної чи комунальної власності у користування є дискреційними, а тому суд не може втручатися до таких повноважень і не може підміняти відповідний орган, уповноважений на виконання вказаних функцій.

Установивши, що позивач має право на користування лише тією частиною спірної земельної ділянки, на якій розміщена набута нею за договором від 16 вересня 2005 року споруда, та частиною ділянки, яка необхідна для її обслуговування, суди попередніх інстанцій з урахуванням недоведення позивачем права користування усією спірною земельною ділянкою обґрунтовано вказали про відсутність правових підстав для визнання за ОСОБА_1 права користування земельною ділянкою площею 2198,74 кв. м, кадастровий № 2310700000.02.06.0157, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , на умовах, встановлених для попереднього землекористувача - ТОВ «Маттіол», а також підставно відмовили у задоволенні іншої, похідної від цієї, позовної вимоги - щодо скасування рішення органу місцевого самоврядування про відмову у наданні їй вказаної земельної ділянки у оренду.

Відповідно до частини п`ятої статті 116 ЗК України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Претендуючи на оформлення права користування на спірну земельну ділянку, ОСОБА_1 не надала належних та допустимих доказів того, що вказана земельна ділянка є вільною, а право на частину цієї ділянки, оформлене за КП «Житломасив», припинене у порядку, визначеному законом.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що суди попередніх інстанцій правильно визначились із змістом позовних вимог, наявністю порушених, невизнаних чи оспорюваних прав позивача, які підлягають захисту в судовому порядку, та ухвалили судові рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги щодо застосування судами попередніх інстанцій норм права, а саме статті 120 ЗК України, без урахування висновків у подібних правовідносинах, викладених у зазначених у касаційній скарзі постановах Верховного Суду України та Великої Палати Верховного Суду є безпідставними, оскільки зазначені у касаційній скарзі судові рішення і судові рішення у цій справі ухвалені за інших фактичних обставин та різного законодавчого регулювання спірних правовідносин.

При цьому суди попередніх інстанцій урахували сталу практику правозастосування статті 120 ЗК України, а саме принцип цілісності земельної ділянки та розташованих на ній споруд, встановили наявність у позивача як власника нежитлових будівель та споруд, розміщених на спірній земельній ділянці, підстав для оформлення права користування земельною ділянкою, на якій вони розташовані та яка необхідна для їх обслуговування, однак за відсутності встановлених порушених, невизнаних або оспорюваних прав позивача щодо його оформлення, дійшли правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судів та додаткового правового аналізу не потребують, на законність судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.

Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою.

Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 19 квітня 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 23 лютого 2022 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара