Постанова

від 16.11.2022 по справі 144/1346/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

16 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 144/1346/21

провадження № 61-7155св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Теплик-Агро»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Теплик-Агро» на рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 15 квітня 2022 року у складі судді Бондарук О. П. та постанову Вінницького апеляційного суду від 27 червня 2022 року у складі колегії суддів: Копаничук С. Г., Медвецького С. К., Оніщука В. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Теплик-Агро» (далі - ТОВ «Теплик-Агро») про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом її повернення власнику, скасування рішення про державну реєстрацію договору оренди землі, скасування рішення про державну реєстрацію угоди про внесення змін до договору оренди.

Позовна заява мотивована тим, що після смерті батька - ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , він успадкував земельну ділянку загальною площею 3,3828 га, кадастровий номер 0523783000:01:000:0044. За життя батько звертався до суду з позовом про повернення земельної ділянки, але справу було закрито у зв`язку зі смертю останнього.

Зазначав, що набувши спадкових прав після смерті батька, він звертався до суду з позовом до ТОВ «Теплик-Агро» про визнання змін до договору оренди землі недійсними. Рішенням Гайсинського районного суду Вінницької області від 15 липня 2020 року у справі № 144/550/18 його позов задоволено та визнано недійсною угоду про внесення змін до договору оренди землі від 05 липня 2011 року, укладену 26 вересня 2014 року. Постановою Вінницького апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року вказане рішення скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволені позову відмовлено з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд:

- зобов`язати ТОВ «Теплик-Агро» усунути перешкоди в користуванні вказаною земельною ділянкою, повернувши її йому;

- скасувати рішення про державну реєстрацію договору оренди землі б/н від 05 липня 2011 року, укладеного між ТОВ «Теплик-Агро» та ОСОБА_2 ,

- скасувати рішення про державну реєстрацію угоди про внесення змін до договору оренди б/н від 26 вересня 2014 року між ТОВ «Теплик-Агро» та ОСОБА_2 , індексний номер 16536513 від 16 жовтня 2014 року.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Теплицького районного суду Вінницької області від 15 квітня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Усунено ОСОБА_1 перешкоди у користуванні земельною ділянкою з кадастровим номером 0523783000:01:000:0044, площею 3,3828 га, розташованою на території Комарівської територіальної громади Гайсинського району Вінницької області, які чиняться ТОВ «Теплик-Агро», шляхом зобов`язання повернути її власнику ОСОБА_1 .

Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (права оренди земельної ділянки), індексний номер 16536513 від 16 жовтня 2014 року, прийняте державним реєстратором реєстраційної служби Теплицького районного управління юстиції Вінницької області Березою А. В.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги в частині усунення перешкод в користуванні спірною земельною ділянкою шляхом її повернення власнику, районний суд, посилаючись на статті 16, 202, 317, 391, 638 ЦК України та на постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, виходив з того, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено) не підлягає визнанню недійсним. Такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. У такому випадку, спростування факту укладення договору оренди земельної ділянки відбувається не шляхом визнання договору недійсним, а в рамках вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним.

Встановивши, що батько позивача ОСОБА_2 не підписував спірну угоду про внесення змін до договору оренди, не погоджував її умов, вказана угода є неукладеною, а тому не породжує жодних прав, суд вважав, що права позивача - спадкоємця підлягають захисту зобов`язанням усунення перешкод в користуванні спірною земельною ділянкою, шляхом її повернення позивачу, як власнику.

Задовольняючи позовні вимоги в частині скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію договору оренди та угоди до нього, суд, посилаючись на положення статей 18, 26 Закону України «Про державну реєстрацію прав та їх обтяжень», постанову Верховного Суду від 09 червня 2021 року у справі № 569/15704/18 вважав, що рішення державного реєстратора від 16 жовтня 2014 року про державну реєстрацію права оренди вказаної ділянки за відповідачем до 30 листопада 2024 року, підставою якого стала неукладена спадкодавцем угода від 26 вересня 2014 року, порушує права і законні інтереси позивача, як власника ділянки, які підлягають захисту у ефективний спосіб - шляхом скасування саме рішення про державну реєстрацію права оренди разом із припиненням такого права.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Вінницького апеляційного суду від 27 червня 2022 року апеляційну скаргу ТОВ «Теплик-Агро» залишено без задоволення.

Рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 15 квітня 2022 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що районний суд правильно встановив обставини справи, які перевірив наданими доказами, оціненими в порядку статті 89 ЦПК України, правильно визначив спірні правовідносини та застосував до них норми права і дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Апеляційний суд зазначив, що оскільки у позивача право володіння земельними ділянками, як їх власника, реєстраційно підтверджено, застосований позивачем і задоволений судом спосіб захисту його прав у вигляді пред`явлення негаторного позову про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою шляхом зобов`язання її повернення, є правильним.

Суд апеляційної інстанції відхилив доводи апеляційної скарги про самостійну зміну судом предмету позову - скасування рішення про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки від 16 жовтня 2014 року замість заявлених у позовній заяві вимог про скасування рішень про державну реєстрацію договору оренди землі б/н та угоди про внесення змін до договору оренди землі б/н від 26 вересня 2014 року, індексний номер 16536513 від 16 жовтня 2014 року.

При цьому зазначив, що у зв`язку з тим, що оспорюваним рішенням державного реєстратора за індексним номером 16536513 від 16 жовтня 2014 року були зареєстровані не договір оренди чи угода про внесення змін до договору оренди б/н від 26 вересня 2014 року, як вважав позивач, а речове право оренди за неукладеною угодою до 30 листопада 2024 року, суд першої інстанції дійшов правильного висновку і визначив, що ефективним способом захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу позивача буде саме скасування рішення про державну реєстрацію речового права оренди земельної ділянки від 16 жовтня 2014 року за індексним номером 16536513.

Крім того, апеляційний суд вказав, що ОСОБА_2 , звернувшись до суду 08 вересня 2021 року з вимогами про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав від 16 жовтня 2014 року, строк позовної давності не пропустив, оскільки він переривався пред`явленням 10 травня 2018 року до Гайсинського районного суду Вінницької області позову про визнання угоди від 26 вересня 2014 року до договору оренди недійсною.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ТОВ «Теплик-Агро», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 15 квітня 2022 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 27 червня 2022 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ТОВ «Теплик-Агро» мотивована тим, що суд першої інстанції тричі залишав позовну заяву ОСОБА_1 без руху у зв`язку з несплатою ним судового збору, що не передбачено процесуальним законом.

Зазначає, що Вінницький апеляційний суд при розгляді апеляційної скарги не звернув уваги та не дослідив заяви про відвід судді першої інстанції, про що просило товариство.

Вважає, що доказів, які підтверджують факт фактичного користування земельною ділянкою ТОВ «Теплик-Агро» та реальне чинення перешкод у користуванні, матеріали справи не містять.

При цьому суд першої інстанції самостійно змінив предмет позовних вимог із вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію угоди на вимогу про скасування права оренди.

Посилається на те, що позивачем було пропущено строки позовної давності щодо вимоги про скасування рішення державного реєстратора від 16 жовтня 2014 року, оскільки така вимога в період з 18 березня 2018 року (моменту прийняття спадщини позивачем) до вересня 2021 року ним не заявлялася.

Підставами касаційного оскарження зазначених судових рішень ТОВ «Теплик-Агро» вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 523/10225/15-ц (провадження № 14-159цс19), від 23 червня 2020 року у справі № 696/1693/15-ц, від 13 січня 2022 року у справі № 921/591/20 та постановах Верховного Суду від 08 липня 2020 року у справі № 686/16196/15-ц, від 18 серпня 2021 року у справі № 201/15310/16, від 02 червня 2022 року у справі № 602/1455/20, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Крім того, ТОВ «Теплик-Агро» зазначає про порушення судами норм процесуального права, а саме судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених пунктом 2 частини першої статті 411 ЦПК України, оскільки в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід

(пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У жовтні 2022 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, у якому зазначив, що доводи касаційної скарги є необґрунтованими, відтак відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень.

Вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що ефективним способом захисту його прав є саме скасування рішення про державну реєстрацію речового права оренди земельної ділянки від 16 жовтня 2014 року.

Зазначає, що доводи касаційної скарги щодо пропуску ним строку позовної давності за вимогами про скасування рішення про державну реєстрацію від 16 жовтня 2014 року, є безпідставними.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У липні 2022 року касаційна скарга надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У вересні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 жовтня 2022 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини, встановлені судами

05 липня 2011 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Теплик-Агро» було укладено договір оренди земельної ділянки площею 3,3828 га, кадастровий номер 0523783000:01:000:0044, для сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Комарівської сільської ради Теплицького району, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 05 березня 2012 року № 052370004004601.

26 вересня 2014 року від імені ОСОБА_2 з ТОВ «Теплик-Агро» укладено угоду про внесення змін до договору оренди землі від 05 липня 2011 року.

Відповідно до довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна земельної ділянки кадастровий номер 0523783000:01:000:0044, площа 3,3154 га, від 09 квітня 2021 року, номер 252030423, 16 жовтня 2014 року державним реєстратором Реєстраційної служби Теплицького районного управління юстиції Вінницької області Березою А. В. на підставі договору оренди від 05 липня 2011 року, угоди про внесення змін до договору оренди землі від 26 вересня 2014 року та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 16536513 від 16 жовтня 2014 року було зареєстровано право оренди земельної ділянки зі строком дії до 30 листопада 2024 року із номером запису - 7361061 (том 1, а. с. 16-17).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, земельну ділянку після його смерті на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 13 березня 2018 року успадкував його син - ОСОБА_1 .

Згідно з Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 13 березня 2018 року земельна ділянка площею 3,3154 га, кадастровий номер 0523783000:01:000:0044 належить на праві приватної власності ОСОБА_1 (том 1, а. с. 18).

Відповідно до висновку судово-технічної та почеркознавчої експертизи Київського науково-дослідного інституту судових експертиз № 154/155/20-21 від 27 лютого 2020 року підпис на угоді про внесення змін до договору оренди землі, укладеній 26 вересня 2014 року між ТОВ «Теплик-Агро» та ОСОБА_2 щодо земельної ділянки, кадастровий номер 0523783000:01:000:0044 - виконаний не самим ОСОБА_2 , а іншою особою із наслідуванням якогось підпису (том 1, а. с. 12-15).

Рішенням Гайсинського районного суду Вінницької області від 15 липня 2020 року у справі № 144/550/18 визнано недійсною угоду про внесення змін до договору оренди землі від 05 липня 2011 року, укладену 26 вересня 2014 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Теплик-Агро» (том 1, а. с. 24-26).

На підставі зазначеного рішення суду, 27 серпня 2020 року було зареєстровано припинення права оренди вказаної земельної ділянки (том 1, а. с. 19).

Постановою Вінницького апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року рішення Гайсинського районного суду було скасовано в зв`язку з обранням позивачем неефективного способу захисту, а у справі ухвалено нове рішення, яким в задоволенні його позову про визнання змін до договору оренди землі недійсними, відмовлено (том 1, а. с. 27-30).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пунктах 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ТОВ «Теплик-Агро» підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій в частині позовних вимог про усунення перешкод у користуванні спірною земельною ділянкою шляхом її повернення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду у цій частині не спростовують.

Проте, оскаржувані судові рішення в частині позовних вимог про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (права оренди земельної ділянки), індексний номер 16536513 від 16 жовтня 2014 року, зазначеним вимогам не відповідають.

Щодо позовної вимоги про усунення перешкод у користуванні спірною земельною ділянкою шляхом її повернення

У частині першій статті 627 ЦК зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Разом з тим визначення, процедура укладення, вимоги та припинення договору оренди землі урегульовано у спеціальному законі, яким є Закон України «Про оренду землі».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

У статті 6 Закону України «Про оренду землі» визначено, що орендарі набувають право оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених ЗК України, ЦК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Статтею 13 Закону України «Про оренду землі» визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 407 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Отже, користуватися земельною ділянкою приватної власності можливо на праві оренди, підставою для якої є договір, відповідно до якого сплачується орендна плата.

Частиною першою статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) (частина друга статті 207 ЦК України)

Предметом позовних вимог ОСОБА_1 є скасування державної реєстрації права оренди за ТОВ «Теплик-Агро» на підставі угоди про внесення змін до договору оренди б/н від 26 вересня 2014 року, укладеного між ТОВ «Теплик-Агро» та ОСОБА_2 , та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом повернення її з незаконного володіння ТОВ «Теплик-Агро».

Встановлено, що ОСОБА_2 - спадкодавець ОСОБА_1 , не підписував спірну угоду про внесення змін до договору оренди, не погоджував її умов, відтак, зазначена угода є такою, що не вчинена.

Верховний Суд вважає, що, розглядаючи справу, суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про наявність підстав для задоволення позову, оскільки факт укладення оспорюваної угоди про внесення змін до договору оренди б/н від 26 вересня 2014 року між сторонами не підтверджено належними доказами.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судами попередніх інстанцій було дотримано норми процесуального права щодо забезпечення змагальності процесу та надано можливість сторонам довести обставини, на які вони посилаються.

Оскільки позивачем доведено факт непідписання ОСОБА_2 оспорюваного договору оренди землі, суди дійшли правильного висновку про незаконність реєстрації права оренди на підставі неукладеного договору.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/1 б-ц (провадження № 14-499цс19) звернула увагу на те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. Разом із цим суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від ЗО січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) зазначено: «Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими. Разом із тим Велика Палата Верховного Суду констатує, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення».

У пункті 7.27. постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила: «Враховуючи підстави позову, наведені позивачем у позовній заяві та в додаткових поясненнях, а також заперечення відповідача, позивач у цій справі наполягає на поверненні йому земельних ділянок, вважаючи, що ці ділянки знаходяться у фактичному користуванні відповідача без установлених законом підстав. Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майно, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок (див. також постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 71), від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 96), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 81), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 97)).

Крім того, у пункті 7.35. постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) зазначено, що у такому випадку власник земельної ділянки вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою, спростовуючи факт укладення ним договору оренди земельної ділянки у мотивах негаторного позову та виходячи з дійсного змісту правовідносин, які склалися у зв`язку із фактичним використанням земельної ділянки.

Звертаючись до суду з позовними вимогами про повернення земельної ділянки, позивач у цій справі наполягав на поверненні йому земельної ділянки, вважаючи, що ця ділянка знаходяться у фактичному користуванні відповідача без установлених законом підстав. Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок.

Відмова у задоволенні позову через обрання неефективного (неналежного) способу захисту не позбавляє позивача права заявити позов про повернення земельних ділянок.

Подібний висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах вказаний у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19).

Отже, Верховний Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що позовна вимога про усунення перешкод у користуванні спірною земельною ділянкою шляхом її повернення підлягає задоволенню.

З огляду на зазначене, підстави для скасування оскаржуваних судових рішень в частині позовних вимог про усунення перешкод у користуванні спірною земельною ділянкою шляхом її повернення відсутні.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Щодо позовної вимоги про скасування державної реєстрації прав та їх обтяжень (права оренди земельної ділянки), індексний номер 16536513 від 16 жовтня 2014 року

Звертаючись до суду з позовом, позивачем заявлено вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію договору оренди землі б/н від 05 липня 2011 року, скасування рішення про державну реєстрацію угоди про внесення змін до договору оренди б/н від 26 вересня 2014 року між ТОВ «Теплик-Агро» та ОСОБА_2 , індексний номер 16536513 від 16 жовтня 2014 року та повернення земельної ділянки.

Виникнення спірних правовідносин обумовлено наявністю між ОСОБА_1 , який є правонаступником ОСОБА_2 , та ТОВ «Теплик-Агро» спору про право оренди на земельну ділянку, оскільки, на думку позивача, ця ділянка фактично не була передана в оренду, угоди про внесення змін до договору оренди землі, укладеної 26 вересня 2014 року між ТОВ «Теплик-Агро» та ОСОБА_2 , та угоди про внесення змін до договору оренди б/н від 26 вересня 2014 року між ТОВ «Теплик-Агро» та ОСОБА_2 , індексний номер 16536513 від 16 жовтня 2014 року, ОСОБА_2 не підписував, тому вона є неукладеною, а державна реєстрація зазначеного правочину та договору оренди землі б/н від 05 липня 2011 року порушує його право на користування та розпорядження власністю.

Як встановлено судами, 16 жовтня 2014 року державним реєстратором Реєстраційної служби Теплицького районного управління юстиції Вінницької області Березою А. В. на підставі договору оренди від 05 липня 2011 року, угоди про внесення змін до договору оренди землі від 26 вересня 2014 року та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 16536513 від 16 жовтня 2014 року було зареєстровано право оренди земельної ділянки зі строком дії до 30 листопада 2024 року із номером запису - 7361061.

Статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом супроводжується внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Власником спірної земельної ділянки, кадастровий номер 0523783000:01:000:0044 є ОСОБА_1 , що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 13 березня 2018 року № 116877335.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина перша статті 317 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (провадження № 14-8цс21) звертала увагу на те, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності немає. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права (див. постанови від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16 (пункт 55) та від 7 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13 (пункт 6.31)).

Разом з тим, реєстрація права, яке закріплене у неукладеній угоді про внесення змін до договору оренди землі від 26 вересня 2014 року, порушує права та законні інтереси позивача на розпорядження власністю: земельною ділянкою площею 3,3828 га, яка розташована на території Комарівської територіальної громади Гайсинського району Вінницької області і призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

За змістом статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Загальними засадами державної реєстрації прав є, зокрема, гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження.

Обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

Обраний позивачем спосіб захисту свого права шляхом скасування державної реєстрації є ефективним, а задоволення позову в цій частині забезпечить реальне відновлення порушеного права.

На підставі викладеного обґрунтованими є доводи позовної заяви про наявність правових підстав для скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 16536513 від 16 жовтня 2014 року (запису про проведену державну реєстрацію права оренди земельної ділянки), зареєстрованих державним реєстратором реєстраційної служби Теплицького районного управління юстиції Вінницької області Березою А. В., щодо земельної ділянки площею 3,3828 га, яка розташована на території Комарівської територіальної громади Гайсинського району Вінницької області, і призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Проте, судом касаційної інстанції під час перегляду доводів касаційної скарги встановлено, що позивачем пропущено строк позовної давності щодо вимоги про скасування державної реєстрації, враховуючи таке.

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252-255 ЦК України.

Статтею 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.

Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог.

Подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18).

Встановлено, що позивач набув право власності на спірну земельну ділянку 13 березня 2018 року, до Гайсинського районного суду з позовом про визнання недійсною угоди від 26 вересня 2014 року до договору оренди звернувся 10 травня 2018 року, із цим позовом звернувся 08 вересня 2021 року, тобто, з моменту початку перебігу строку позовної давності (13 березня 2018 року) до моменту звернення до суду (08 вересня 2021 року) з вимогою про скасування державної реєстрації прав та їх обтяжень пройшов більший, ніж передбачено законом, трирічний строк звернення до суду. Отже, позивач пропустив строк позовної давності щодо вимог про скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію прав.

У пункті 122 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (провадження //№ 14-8цс21) зазначено: «Як Велика Палата Верховного Суду нагадувала неодноразово, за загальним правилом якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 115, 116), від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункт 98), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19, пункт 80) та багатьох інших».

З огляду на зазначене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність підстав для скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав від 16 жовтня 2014 року.

Разом з тим, посилання ТОВ «Теплик-Агро» про пропуск позивачем строку позовної давності щодо позовної вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав від 16 жовтня 2014 року є обґрунтованими, підтвердилися під час касаційного перегляду справи та є підставою для відмови позивачу у задоволенні зазначених позовних вимог у зв`язку зі спливом позовної давності.

При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що судове рішення про усунення перешкод у користуванні спірною земельною ділянкою шляхом її повернення є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу в частині позовної вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав від 16 жовтня 2014 року слід задовольнити, судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 у зазначеній частині

Відповідно до частин першої - третьої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Посилання касаційної скарги на те, що Вінницький апеляційний суд при розгляді апеляційної скарги не звернув уваги та не дослідив заяви про відвід судді першої інстанції, про що просило товариство, колегія суддів відхиляє, оскільки у касаційній скарзі не зазначено фактів, які б свідчили про наявність передбачених у статті 36 ЦПК України підстав для відводу судді. Заявлені ТОВ «Теплик-Агро» відводи мотивовані задоволенням судом заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову, внаслідок чого товариству заборонено проводити будь-які сільськогосподарські роботи, в тому числі роботи, пов`язані з обробітком землі, що належить на праві власності ОСОБА_1 . Крім того, в оскаржуваній постанові апеляційний суд зазначив, що допущені судом першої інстанції процесуальні порушення не призвели до неправильного вирішення судом справи, вони не можуть бути підставою для скасування законного рішення суду, що свідчить про дослідження судом апеляційної інстанції доводів про заявлені судді першої інстанції відводи.

Доводи заявника про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень у зв`язку з тим, що суд першої інстанції тричі залишав позовну заяву ОСОБА_1 без руху, що не передбачено процесуальним законом, колегія суддів відхиляє, оскільки незважаючи на наявність зазначеного процесуального порушення, не можуть бути скасовані правильні по суті судові рішення. При цьому правильним по суті рішення є в тому разі, коли воно відповідає вимогам законності й обґрунтованості, оскаржене судове рішення належить залишати без змін за наявності незначних порушень закону, які вже були усунені при розгляді справи, або ж таких, які можуть бути виправлені судом апеляційної інстанції. Правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства.

Розподіл судових витрат

Відповідно до підпункту «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, ? у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

ОСОБА_1 заявлено три позовні вимоги, за кожну з яких при поданні позовної заяви сплаті підлягав судовий збір у розмірі 908 грн, тобто позивачем сплачено 2 724 грн.

При поданні апеляційної скарги ТОВ «Теплик-Агро» сплатило судовий збір у розмірі 4 086 грн.

При поданні касаційної скарги ТОВ «Теплик-Агро» сплатило судовий збір у розмірі 5 448 грн.

Оскільки за результатами перегляду касаційної скарги ТОВ «Теплик-Агро» позов ОСОБА_1 задоволено в частині однієї позовної вимоги, відтак, з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Теплик-Агро» підлягають стягненню судові витрати за розгляд справи у суді апеляційної та касаційної інстанцій у розмірі 2 724 грн та 3 632 грн, відповідно, що разом становить 6 356 грн.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Теплик-Агро» задовольнити частково.

Рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 15 квітня 2022 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 27 червня 2022 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Теплик-Агро» про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав від 16 жовтня 2014 року скасувати та ухвали нове судове рішення про відмову у задоволенні позову у цій частині.

В іншій частині рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 15 квітня 2022 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 27 червня 2022 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Теплик-Агро» (код ЄДРПОУ 35737530) судові витрати у зв`язку з розглядом справи у судах апеляційної та касаційної інстанцій у розмірі 6 356 (шість тисяч триста п`ятдесят шість) грн 00 коп.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк