Рішення

від 25.11.2022 по справі 202/2398/22

ІНДУСТРІАЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 202/2398/22

Провадження № 2/202/1470/2022

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2022 року Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська в складі головуючого судді Кухтіна Г.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, в м. Дніпрі, цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Дніпропетровський обласний медичний центр соціально значущих хвороб» Дніпропетровської обласної ради про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, оплату за час вимушеного прогулу та оплату лікарняного листа, -

І. Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

6червня 2022року досуду надійшлапозовна заява ОСОБА_1 за результатом розгляду якої останній просив суд: визнати незаконним та скасувати наказ директора КП «ДОЦСЗХ» ДОР №112-о від 16 березня 2022 року; поновити позивача на посаді лікаря дерматовенеролога поліклініки КП «ДОЦСЗХ» ДОР на 0,25 ставки; зобов`язати КП «ДОЦСЗХ» ДОР здійснити оплату за час тимчасової непрацездатності відповідно до лікарняного листа за період з 16 березня 2022 року по 1 квітня 2022 року; стягнути з КП «ДОЦСЗХ» ДОР середній заробіток за час вимушеного прогулу з моменту звільнення до дня поновлення на роботі.

Заявлені вимоги обґрунтовані тим, що з листопада 1983 року позивач працював на посаді лікаря дерматовенеролога поліклініки спочатку «Міського шкіро-венерологічного диспансеру», який в подальшому було перейменовано в Міську лікарню №17, далі в КП «ДОЦСЗХ» ДОР. У подальшому, в зв`язку із реорганізацією відповідача комунального підприємства (приєднання) де працював позивач, адміністрація КП «ДОМЦСЗХ» ДОР, користуючись довірою з боку позивача, посилаючись на скрутне становище в кадровому питанні, ввели позивача в оману щодо відсутності вільних ставок, та запропонували написати заяву про переведення позивача з посади лікаря дерматовенеролога поліклініки на 0,25 ставки на час відпустки без збереження заробітної плати лікаря ОСОБА_2 до досягнення її дитиною 6 ти років, гарантуючи при цьому, що вона вже на роботу не вийде. При цьому мова не йшла про те, що договір строковий. Як пізніше стало відомо вільні ставки були, і позивач мав згідно ст.42 КЗпП України переважне право на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва праці як: працівник з найбільш тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві; автор винаходів корисних моделей; з 1985 року був позаштатним фахівцем з питань дитячої дерматовенерології міського відділу охорони здоров`я, з 2016 року є експертом з питань дитячої дерматовенерології Департаменту охорони здоров`я ДМР; виконує обов`язок Голови Дніпропетровського обласного осередку Української асоціації лікарів дерматовенерологів та косметологів який займається безперервним навчання фахівців. Таким чином, позивач наказом від 23 листопада 2021 року був прийнятий на посаду на 0,25 ставки лікаря дерматовенеролога на час відпустки без збереження з/плати ОСОБА_2 до досягнення її дитиною 6- ти років, з вказаним наказом позивача було ознайомлено лише у квітні 2022 року. Наказом директора КП «ДОМЦСЗХ» ДОР №112-о від 16 березня 2022 року позивач був звільнений з займаної посади згідно п.2 ст.36 КЗпП України у зв`язку із закінченням терміну строкового трудового договору. Так, позивач вважав, що його звільнення незаконне з наступних підстав: 1) позивач не був ознайомлений з наказом про звільнення у день свого звільнення; 2) позивача не було попереджено за два місяці про звільнення, відповідно до ч.1 ст.49-2 КЗпП України; 3) на дату звільнення позивач знаходився на лікарняному. Про своє звільнення позивач дізнався коли вийшов після хвороби 2 квітня 2022 року. Для позивача було несподіванкою те, що лікар ОСОБА_2 , яка знаходилась у відпустці по догляду за дитиною написала заяву про вихід на роботу з 17 березня 2022 року, оскільки адміністрація КП «ДОМЦСЗХ» ДОР гарантувала, що це не можливо. Копію наказу про звільнення позивач отримав лише 13 травня 2022 року після наполегливих вимог. Крім того, позивач посилався на те, що йому не була здійснена оплата лікарняного з 16 березня 2022 року по 1 квітня 2022 року.

Зі сторонивідповідача надійшоввідзив за змістом якого були вказані заперечення проти позовних вимог. Вказані заперечення обґрунтовані тим, що в наказі (№148-0 від 23 листопада 2021 року) чітко вказано, що позивач приймається на посаду на час відпустки без збереження з/плати до 6-ти років ОСОБА_2 до 17 березня 2022 року. Таким чином, позивач був прийнятий на посаду до настання певної події. З вказаним наказом позивача було ознайомлено 24 листопада 2021 року під підпис. Крім того, відповідач посилався на те, що положення про попередження за два місяці не поширюється у випадку звільнення на підставі ч.2 ст.36 КЗпП України.

В день виходу позивача з лікарняного відповідач ознайомив позивача з наказом про звільнення та вчинив всі можливі заходи для отримання трудової книжки позивачем. Однак від ознайомлення з наказом та отримання трудової книжки позивач відмовився про що складений відповідний акт №2 від 4 квітня 2022 року.

Також відповідач зазначив, що звільнення позивача мало місце у період його непрацездатності, однак такі дії не є порушенням КЗпП України, оскільки між сторонами було укладено саме строковий договір, а вимогами ст. 40 КЗпП України встановлено заборону щодо звільнення працівників у період тимчасової непрацездатності лише з ініціативи роботодавця.

Щодо вимог позивача про сплату виплат за період лікарняного, відповідач пояснив, що ним було здійснено оплату за один день 16 березня 2022 року, у розмірі 155,10 грн., залишок суми у розмірі 1498,26 грн. було сплачено за рахунок коштів Фонду соціального страхування. Таким чином, позивачу було нараховано та сплачено всі нарахування відповідно до законодавства.

Окрім того, відповідач зазначив, що фактично позивач отримав копію оспорюваного наказу 4 квітня 2022 року, а тому відповідно до ч.2 ст.233 КЗпП України, відповідач вважав, що звернувшись до суду із даним позовом 6 червня 2022 року, позивач порушив строк для звернення до суду.

У відповідіна відзив позивач зазначив, що наказ про своє звільнення позивач отримав лише 13 травня 2022 року, а від так позивач не порушив строк передбачений законодавством для звернення до суду з відповідним позовом. Від отримання наказу позивач не відмовлявся. Позивач, також, вказав, що не зважаючи на те, що в наказі про прийом на роботи був вказаний термін до 17 березня 2022 року, однак в ньому також було вказано: на період відпустки по догляду за дитиною ОСОБА_2 до 6 років». Крім того лікар Луговська наразі знаходиться у відпустці. Позивач наполягав, що на лікарняному він був 17 календарних днів. Позивачу було нараховано 1861, 71 грн. без вирахування податків на доходи, отже позивачу було здійснено оплату лікарняного не у повному обсязі.

У своїх запереченнях навідповідь навідзив відповідач зазначив, що лікар ОСОБА_2 з 17 березня 2022 року по 31 серпня 2022 року знаходилась у відпустці без збереження заробітної плати, а не у відпустці по догляду за дитиною, як зазначає позивач. З 1 вересня 2022 року лікар ОСОБА_2 вийшла з відпустки без збереження заробітної плати та по сьогоднішній день працевлаштована у відповідача. Також зазначено, що позивач знаходився на лікарняному 13 днів, з яких один день за рахунок відповідача, оскільки роботодавець за свій рахунок оплачує дні тимчасової непрацездатності, які припадають на період перебування у трудових відносинах, та 12 днів за рахунок коштів Фонду соціального страхування.

ІІ. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Судом встановлено, що у відповідності до копії наказу (розпорядження) №151/1-о про надання відпустки ОСОБА_2 було надано відпустку без збереження з/плати для догляду за дитиною до досягнення нею 6-ти років. Період відпустки з 24 листопада 2021 року по 17 березня 2022 року.

Згідно копії заяви позивача від 22 листопада 2021 року, останній просив прийняти його з 24 листопада 2021 року на посаду лікаря-дерматовенеролога, 0,25 ставки до амбулаторно-поліклінічного відділення №2, на час відпустки без збереження з/плати ОСОБА_2 .

У відповідності до копії наказу (розпорядження) №148-о від 26 листопада 2021 року ОСОБА_1 прийнято на роботу у зв`язку з реорганізацією, в порядку переведення, з 24 листопада 2021 року до амбулаторно-поліклінічного відділення №2, лікаря-дерматовенеролога 0,25 ставки, на час відпустки без збереження з/плати до 6ти років ОСОБА_2 до 17 березня 2022 року. Умови прийняття на роботу: на період відсутності основного працівника.

23 лютого 2022 року лікар дерматовенеролог ОСОБА_2 написала заяву адресовану відповідачу згідно якої просила дозволу приступити до своїх обов`язків лікаря-дерматовенеролога з 17 березня 2022 року.

У відповідності до копії наказу №106-о від 3 березня 2022 року ОСОБА_2 , лікарю-дерматовенерологу амбулаторно-поліклінічного відділення 2, дозволено приступити до своїх обов`язків з 17 березня 2022 року.

ОСОБА_1 , лікаря-дерматовенеролога амбулаторно-поліклінічного відділення 2, звільнено з займаної посади 16 березня 2022 року, у зв`язку із закінченням терміну строкового договору, згідно п.2 ст.36 КЗпП України, до сплати підлягає компенсація за 8 календарних днів не використаної відпустки, що підтверджується копією наказу від 16 березня 2022 року №112-о директора Комунального підприємства «Дніпропетровський обласний медичний центр соціально значущих хвороб» Дніпровської міської ради» Департаменту охорони здоров`я Дніпропетровської обласної державної адміністрації Чухалової І.В.

4 квітня 2022 року інспектором з кадрів Байденко Л.М. у присутності медичного директора ОСОБА_3 , головної медичної сестри ОСОБА_4 складено акт про те, що 4 квітня 2022 року ОСОБА_1 було запропоновано отримати у відділі кадрів свою трудову книжку та підписати всі необхідні документи про звільнення. 4 квітня 2022 року о 9.57 год. ОСОБА_1 в кабінеті інспектора з кадрів Байденко Л.М. відмовився від ознайомлення з наказом про звільнення та отримання своєї трудової книжки.

У відповідності до копій наказів ОСОБА_2 надано відпустки без збереження з/плати на час карантину за згодою сторін, з 17 березня 2022 року по 31 березня 2022 рок, з 1 квітня 2022 року по 30 квітня 2022 року, з 1 травня 2022 року по 31 травня 2022 року, з 1 червня 2022 року по 30 червня 2022 року, з 1 липня 2022 року по 31 липня 2022 року та з 1 серпня 2022 року по 31 серпня 2022 року.

Також судом встановлено, що позивач перебував на лікарняному з 16 березня 2022 року по 1 квітня 2022 року.

За рахунок коштів Фонду соціального страхування позивачу було нараховано 1861,20 грн., у відповідності до копії повідомлення про виплату коштів застрахованим особам та 155,10 грн. за рахунок відповідача, згідно розрахунковим листом.

ІІІ. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Частиною другою статті 8 Конституції України передбачено, що звернення до суду для захисту конституційних прав та свобод громадян гарантується Конституцією України.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Частиною 1, 3статті 21 КЗпП Українипередбачено, що трудовий договір є угодаміж працівником і власником підприємства, установи, організаціїабо уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, дотримуючись внутрішнього трудового розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов`язкиі відповідальність сторін (у тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору,в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін.

Пунктами 2 статті 23 КЗпП України передбачено, що трудовий договір може бути , в тому числі, на визначений строк, встановлений за погодженням сторін. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Згідно з ч.1ст.36 КЗпПпідставами припинення трудового договору, в тому числі, є: закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення; розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38,39), з ініціативи роботодавця (статті 40,41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).

Припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає заяви або якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору він уже виявив, коли писав заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договором. У цей же час він виразив і волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений. Власник також не зобов`язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за пунктом 2 частиною першоюстатті 36 КЗпП України.

Закінчення строку трудового договору (контракту) припиняє трудові відносини тоді, коли вимогу про звільнення заявила одна зі сторін трудового договору - працівник чи власник або уповноважений ним орган. При такому волевиявленні однієї зі сторін друга сторона не може перешкодити припиненню трудових відносин.

Тобто, у даному конкретному випадку строк дії трудового договору обмежувався чітко визначеною датою, а саме до17 березня 2022 року, така дія договору була тимчасовою, а трудові правовідносини між сторонами тривали до певної дати.

При цьому посилання позивача на те, що у наказі про прийняття на роботу зазначено також, що позивач заступає на посаду саме до перебування у відпустці основного працівника - лікаря Луговської до досягнення дитиною шестирічного віку, судом відхиляється з огляду на те, що така особа має право приступити до роботи достроково, вона не обтяжена обов`язком перебувати у відпустці саме до дня досягнення дитиною 6-ти років, що кореспондується із ч.ч. 6, 7 ст.179 КЗпП України та п.3 ч.1 ст.25 ЗУ «Про відпустки».

Так, протягом дії трудового договору, а саме наказу (розпорядження) про прийняття на роботу позивача №148-о від 26 листопада 2021 року, позивач не оскаржував його умови з підстав порушення його трудових прав, не просив визнати недійсним трудовий договір або окремі його пункти, та не ініціював внесення змін та доповнень до положень трудового договору (наказу), що свідчить про погодження позивача з умовами цього договору, зокрема щодо його строковості.

Відповідно достатті 39-1 КЗпП Україниякщо після закінчення строку трудового договору (пункти 2 і 3 статті 23) трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк.

Трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 23, вважаються такими, що укладені на невизначений строк.

Однак такі наслідки не настають, якщо хоча б одна із сторін вимагає припинення трудових правовідносин.

Вимога власника оформлюється наказом про звільнення, записом у трудовій книжці і пропозицією отримати трудову книжку та розрахунок по заробітній платі.

Таким чином, у даному випадку строковий трудовий договір не міг бути продовжений у зв`язку із наявністю вимоги роботодавця про припинення трудових відносин.

При укладенні трудового договору на визначений строк цей строк встановлюється погодженням сторін і може визначатись як конкретним терміном, так і часом настання певної події (наприклад, повернення на роботу працівниці з відпустки по вагітності, родах і догляду за дитиною; особи, яка звільнилась з роботи в зв`язку з призовом на дійсну строкову військову чи альтернативну службу, обранням народним депутатом чи на виборну посаду (або виконанням певного обсягу робіт).

Строк, на який працівник наймається на роботу, обов`язково має бути вказаний у наказі про прийняття на роботу, інакше буде вважатися, що працівник прийнятий на роботу за безстроковим трудовим договором. У трудовій книжці робиться запис без посилання на строковий характер трудових відносин.

Отже, у тих випадках, коли трудовий договір укладався до настання певної події, такий договір вважається укладеним на певний строк, тому настання обумовленого факту є підставою для припинення трудового договору у зв`язку із закінченням строку.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від29квітня 2021 року у справі №266/3163/16-ц, провадження № 61-15154св19, від13 листопада 2019року у справі № 522/7888/16-ц, провадження №61-12883св18, та постанові Верховного Суду Українивід 13 вересня 2017 року у справі № 6-254цс17.

Частиною 1 ст.49-2 КЗпП України передбачено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

В той же час, при звільненні працівника, який працював за строковим трудовим договором, на роботодавця не покладений обов`язок попередження про його звільнення та обов`язкове працевлаштування, а тому посилання позивача на те, що керівництво КП «ДОМЦСЗХ» ДОР» йому не повідомило за два місяці про майбутнє звільнення та не запропонувало вільні вакансії, як того вимагає діюче законодавство, у зв`язку з чим він підлягає поновленню на посаді лікаря-дерматовенеролога, є неправильним тлумаченням закону.

Щодо звільнення позивача у період його тимчасової непрацездатності.

Відповідно до частини третьої статті 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу у період перебування працівника у відпустці.

Рішенням Конституційного Суду України від 04 вересня 2019 року № 6-р(ІІ)2019 у справі за конституційною скаргою щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 40 КЗпП України визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), положення частини третьої статті 40 КЗпП України. Конституційний Суд України зазначив, що положеннями частини третьої статті 40 Кодексу закріплені гарантії захисту працівника від незаконного звільнення, що є спеціальними вимогами законодавства, які мають бути реалізовані роботодавцем для дотримання трудового законодавства. Однією з таких гарантій є, зокрема, сформульована у законодавстві заборона роботодавцю звільняти працівника, який працює за трудовим договором і на момент звільнення перебуває у відпустці. Отже, нерозповсюдження такої вимоги на трудові правовідносини за контрактом є порушенням гарантій захисту працівників від незаконного звільнення та ставить їх у нерівні умови порівняно з працівниками інших категорій.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення частини третьої статті 40 КЗпП України є такими, що поширюються на усі трудові правовідносини (не допускається звільнення працівника з ініціативи роботодавця в період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці.).

Суд враховує, що позивача звільнено з роботи 17 березня 2022 року, тобто у період його тимчасової непрацездатності.

Враховуючи, що позивач звільнений у зв`язку із закінченням строку трудового договору, відповідно до вимог законодавства, відсутні підстави для його поновлення.

В той же час, порушення прав позивача, а самезвільнення йогов деньперебування на лікарняному може бути усунено судом шляхом зміни дати звільнення, тобто визначення дати припинення трудових відносин у перший день після закінчення періоду такої відпустки та непрацездатності за наявності підстав для звільнення.

До таких висновків дійшла і Велика Палата Верховного Суду в постанові № 205/4196/18 (провадження № 14-670цс19) від 15 вересня 2020 року.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про необхідність виправлення допущеного відповідачем порушення вимог частини третьої статті 40 КЗпП України, шляхом зміни дати звільнення позивача, а саме: «змінити дату звільнення позивача на 2 квітня 2022 року».

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача виплат за час тимчасової непрацездатності відповідно до лікарняного листа.

Статтею 19 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» встановлено право застрахованих осіб на матеріальне забезпечення за страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності. Це право виникає з настанням страхового випадку в період роботи (включаючи час випробування та день звільнення).

Відповідно до статті 22 Закону допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком па виробництві та професійним захворюванням, виплачується Фондом соціального страхування України (далі Фонд) застрахованим особам починаючи з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності або до встановлення медико-соціальною експертною комісією інвалідності (встановлення іншої групи, підтвердження раніше встановленої групи інвалідності) незалежно від звільнення, припинення підприємницької або іншої діяльності застрахованої особи в період втрати працездатності, у порядку та розмірах, встановлених законодавством.

Перші п`ять днів тимчасової непрацездатності оплачуються за рахунок коштів роботодавця відповідно до Порядку оплати перших п`яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві, за рахунок коштів роботодавця, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.06.2015 р. N 440 (далі Порядок).

Підставою для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності та оплати перших п`яти днів тимчасової непрацездатності є виданий у встановленому порядку листок непрацездатності (стаття 31 Закону та пункт 3 Порядку).

Враховуючи, що судом була змінена дата звільнення позивача з 16 березня 2022 року на 2 квітня 2022 року, вказане є підставою для сплати кошів за перші п`ять днів тимчасової непрацездатності на користь позивача у сумі 620,40 грн. (155,10 грн.х4) за вирахуванням вже сплаченої відповідачем суми у розмірі 155,10 грн.

Отже, дослідивши матеріали справи суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення вимог позивача про поновлення позивача на посаді, визнання незаконним та скасування наказу директора КП «ДОЦСЗХ» ДОР №112-о від 16 березня 2022 року, в той же час вважає за необхідне змінити дату звільнення позивача з 16 березня 2022 року на 2 квітня 2022 року.

У зв`язку із цим відсутні і підстави для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, які в цьому випадку є похідними від вимог про поновлення на роботі.

Посилання відповідача на порушення позивачем строку передбаченого ст.233 КЗпП України суд відхиляє з огляду на таке.

Частинами 1,2 ст.233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Таким чином, відповідний строк може рахуватись саме з дня вручення копії наказу.

З матеріалів справи вбачається, що копію наказу про звільнення позивач отримав саме 13 травня 2022 року про що у матеріалах справи наявний відповідний підпис позивача (про отримання наказу). Звернення позивача до суду мало місце 6 червня 2022 року. Таким чином, суд вважає, що позивачем були дотримані строки передбачені ст.233 КЗпП України.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Згідно із частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Враховуючи встановлені судом у справі обставини, а також наведені вище норми законодавства, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись, ст. ст. 4, 11, 76-78, 141, 263, 265, 268 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Задовольнити частково позовні вимоги ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) до Комунального підприємства «Дніпропетровський обласний медичний центр соціально значущих хвороб» Дніпропетровської обласної ради (ЄДРПОУ 26509095, адреса: м.Дніпро, вул. Бехтерева, 1) про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, оплату за час вимушеного прогулу та оплата лікарняного листа.

Змінити дату звільнення ОСОБА_1 , лікаря-дерматовенеролога амбулаторно-поліклінічного відділення 2, з займаної посади, у зв`язку із закінченням терміну строкового договору, згідно п.2 ст.36 КЗпП України, з «16 березня 2022 року» на «2 квітня 2022 року».

Стягнути з Комунального підприємства «Дніпропетровський обласний медичний центр соціально значущих хвороб» Дніпропетровської обласної ради на користь ОСОБА_1 кошти, за 4 дні тимчасової непрацездатності, у сумі 620,40 грн.

В іншій частині позову відмовити повністю.

Стягнути з Комунального підприємства «Дніпропетровський обласний медичний центр соціально значущих хвороб» Дніпропетровської обласної ради на користь держави судовий збір у розмірі 992.40 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено 25 листопада 2022 року.

Суддя Г.О. Кухтін