Постанова

від 01.03.2023 по справі 202/2398/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/2440/23 Справа № 202/2398/22 Суддя у 1-й інстанції - Кухтін Г. О. Суддя у 2-й інстанції - Канурна О. Д.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2023 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої судді Канурної О.Д.,

суддів: Космачевської Т.В., Халаджи О.В.,

за участю секретаря судового засідання: Керімової Бандюкової Л.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 25 листопада 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Дніпропетровський обласний медичний центр соціально значущих хвороб» Дніпропетровської обласної ради про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, оплату за час вимушеного прогулу та оплату лікарняного листа (суддя першої інстанції Кухтін Г.О.) , -

В С Т А Н О В И В:

6 червня 2022 рокупозивач ОСОБА_1 звернувся до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська з позовною заявою до Комунального підприємства «Дніпропетровський обласний медичний центр соціально значущих хвороб» Дніпропетровської обласної ради про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, оплату за час вимушеного прогулу та оплату лікарняного листа.

В обгрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що з листопада 1983 року він працював на посаді лікаря - дерматовенеролога поліклініки «Міського шкіро-венерологічного диспансеру», який в подальшому було перейменовано в Міську лікарню № 17, далі в КП «Обласний шкіро-венерологичний диспансер» ДОР; з 24.11.2021 року і по наступний час лікарня має назву: Комунальне підприємство «Дніпропетровський обласний медичний центр соціально значущих хвороб» Дніпропетровської обласної ради.

У подальшому, в зв`язку із реорганізацією відповідача комунального підприємства (приєднання), де працював позивач, адміністрація КП «ДОМЦСЗХ» ДОР, користуючись довірою з боку позивача, посилаючись на скрутне становище в кадровому питанні, ввели позивача в оману щодо відсутності вільних ставок, та запропонували написати заяву про переведення позивача з посади лікаря - дерматовенеролога поліклініки на 0,25 ставки на час відпустки без збереження заробітної плати лікаря ОСОБА_2 до досягнення її дитиною шести років, гарантуючи при цьому, що вона вже на роботу не вийде. При цьому мова не йшла про те, що договір строковий. Як пізніше стало відомо, вільні ставки були і позивач мав переважне право на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва праці як працівник з найбільш тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві; автор винаходів корисних моделей; з 1985 року був позаштатним фахівцем з питань дитячої дерматовенерології міського відділу охорони здоров`я, з 2016 року є експертом з питань дитячої дерматовенерології Департаменту охорони здоров`я ДМР; виконує обов`язок Голови Дніпропетровського обласного осередку Української асоціації лікарів дерматовенерологів та косметологів, який займається безперервним навчанням фахівців.

Таким чином, позивач наказом по КП від 23 листопада 2021 року був прийнятий на посаду на 0,25 ставки лікаря - дерматовенеролога на час відпустки без збереження з/плати ОСОБА_2 до досягнення її дитиною 6- ти років. З указаним наказом позивача було ознайомлено лише у квітні 2022 року, тобто після його звільнення. Наказом директора Комунального підприємства «Дніпропетровський обласний медичний центр соціально значущих хвороб» Дніпропетровської обласної ради №112-о від 16 березня 2022 року позивач був звільнений з займаної посади згідно п.2 ст. 36 КЗпП України у зв`язку із закінченням терміну строкового трудового договору.

Так, ОСОБА_1 вважав, що його звільнення незаконнез наступних підстав: 1) позивач не був ознайомлений з наказом про звільнення у день свого звільнення; 2) позивача не було попереджено за два місяці про звільнення, відповідно до ч.1 ст.49-2 КЗпП України; 3) на дату звільнення позивач знаходився на лікарняному. Про своє звільнення позивач дізнався коли вийшов після хвороби 2 квітня 2022 року. Для позивача було несподіванкою те, що лікар ОСОБА_2 , яка знаходилась у відпустці по догляду за дитиною написала заяву про вихід на роботу з 17 березня 2022 року, оскільки адміністрація КП «ДОМЦСЗХ» ДОР гарантувала, що це не можливо. Копію наказу про звільнення позивач отримав лише 13 травня 2022 року після наполегливих вимог. Крім того, позивач посилався на те, що йому не була здійснена оплата лікарняного з 16 березня 2022 року по 1 квітня 2022 року.

На підставі наведеного позивач ОСОБА_1 з урахуванням уточненої позовної заяви від 11 липня 2022 року просив суд: визнати незаконним та скасувати наказ директора Комунального підприємства «Дніпропетровський обласний медичний центр соціально значущих хвороб» Дніпропетровської обласної ради № 112-о від 16 березня 2022 року; поновити позивача на посаді лікаря - дерматовенеролога поліклініки Комунального підприємства «Дніпропетровський обласний медичний центр соціально значущих хвороб» Дніпропетровської обласної ради на 0,25 ставки; стягнути з Комунального підприємства «Дніпропетровський обласний медичний центр соціально значущих хвороб» Дніпропетровської обласної ради середній заробіток за час вимушеного прогулу з моменту звільнення з 16.03. 2022 року до дня поновлення на роботі; здійснити оплату за час тимчасової непрацездатності відповідно до лікарняного листа за період з 16 березня 2022 року по 1 квітня 2022 року.

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 25 листопада 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Дніпропетровський обласний медичний центр соціально значущих хвороб» Дніпропетровської обласної ради про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, оплату за час вимушеного прогулу та оплата лікарняного листа, задоволені частково.

Змінено дату звільнення ОСОБА_1 , лікаря-дерматовенеролога амбулаторно-поліклінічного відділення 2, з займаної посади, у зв`язку із закінченням терміну строкового договору, згідно п.2 ст. 36 КЗпП України, з «16 березня 2022 року» на «2 квітня 2022 року».

Стягнуто з Комунального підприємства «Дніпропетровський обласний медичний центр соціально значущих хвороб» Дніпропетровської обласної ради на користь ОСОБА_1 кошти за 4 дні тимчасової непрацездатності у сумі 620,40 грн.

В іншій частині позову відмовлено.

Стягнуто з Комунального підприємства «Дніпропетровський обласний медичний центр соціально значущих хвороб» Дніпропетровської обласної ради на користь держави судовий збір у розмірі 992,40 грн.

Із указаним рішенням суду першої інстанції не погодився позивач ОСОБА_1 та подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у скасуванні наказу про звільнення та поновлення його на роботі. Постановити нове рішення, яким змінити рішення суду першої інстанції.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач посилається на те, що судом першої інстанції помилково розглянуто дану справу у порядку спрощеного провадження без виклику сторін та відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи за правилами загального провадження.

Також позивач посилається на те, що суд першої інстанції помилково послався на те, що 04 квітня 2022 року позивач у відділі кадрів відмовився від ознайомлення з наказом про його звільнення та отримання трудової книжки, оскільки у відповіді на відзив на позовну заяву ОСОБА_1 зазначив про те, що жодні акти у його присутності не складалися, копія наказу і трудової книжки йому не видавалися. Наведені доводи позивач підтверджує тим, що він повторно неодноразово звертався до відповідача з питання отримання наказу про звільнення та трудової книжки. На зазначені протиріччя суд першої інстанції уваги не звернув.

Суд не взяв до уваги, що копію наказу від 16 березня 2022 року позивач отримав тільки 13 травня 2022 року, а лікар ОСОБА_2 , на час відпустки по догляду за дитиною якої ОСОБА_1 був прийнятий на посаду лікаря дерматолога на 0,25 ставки, до виконання своїх обов`язків так і не приступила на час розгляду даної справи.

26 грудня 2022 року матеріали цивільної справи надійшли до Дніпровського апеляційного суду.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 29 грудня 2022 року відкрито провадження у даній справі та надано сторонам строк для надання відзиву на апеляційну скаргу.

Копію ухвали про відкриття провадження сторони отримали 30 грудня 2022 року (а.с.138-139).

До апеляційного суду 16 січня 2023 року надійшов відзив від Комунального підприємства «Дніпропетровський обласний медичний центр соціально значущих хвороб» Дніпропетровської обласної ради, в якому відповідач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.(а.с.140-142).

Позивач, в свою чергу подав відповідь на відзив відповідача на апеляційну скаргу. (а.с.143-144).

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 26 січня 2023 року справу призначено до розгляду (а.с.146).

Судові повістки сторони отримали електронною поштою 27 січня 2023 року (а.с.147).

Заслухавши головуючого суддю, вислухавши пояснення позивача ОСОБА_1 , пояснення представника Комунального підприємства «Дніпропетровський обласний медичний центр соціально значущих хвороб» Дніпропетровської обласної ради Фурку К.М., дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга позивача ОСОБА_1 задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно частини 2 вказаної вище статті, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Частиною 1 статті 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що у відповідності до копії наказу (розпорядження) № 151/1-о про надання відпустки ОСОБА_2 було надано відпустку без збереження з/плати для догляду за дитиною до досягнення нею 6-ти років. Період відпустки з 24 листопада 2021 року по 17 березня 2022 року.

Згідно копії заяви позивача від 22 листопада 2021 року, останній просив прийняти його з 24 листопада 2021 року на посаду лікаря-дерматовенеролога, 0,25 ставки до амбулаторно-поліклінічного відділення № 2, на час відпустки без збереження з/плати ОСОБА_2 .

У відповідності до копії наказу (розпорядження) № 148-о від 26 листопада 2021 року ОСОБА_1 прийнято на роботу у зв`язку з реорганізацією, в порядку переведення з 24 листопада 2021 року до амбулаторно-поліклінічного відділення № 2, лікаря-дерматовенеролога 0,25 ставки, на час відпустки без збереження з/плати до 6 - ти років ОСОБА_2 до 17 березня 2022 року. Умови прийняття на роботу: на період відсутності основного працівника.

23 лютого 2022 року лікар дерматовенеролог ОСОБА_2 написала заяву адресовану відповідачу, згідно якої просила дозволу приступити до своїх обов`язків лікаря-дерматовенеролога з 17 березня 2022 року.

У відповідності до копії наказу № 106-о від 3 березня 2022 року ОСОБА_2 , лікарю-дерматовенерологу амбулаторно-поліклінічного відділення 2,дозволено приступити до своїх обов`язків з 17 березня 2022 року.

Відповідно до наказу від 16 березня 2022 року № 112-о директора Комунального підприємства «Дніпропетровський обласний медичний центр соціально значущих хвороб» Дніпровської міської ради» Департаменту охорони здоров`я Дніпропетровської обласної державної адміністрації Чухалової І.В. позивача ОСОБА_1 , лікаря-дерматовенеролога амбулаторно-поліклінічного відділення 2 звільнено з займаної посади 16 березня 2022 року, у зв`язку із закінченням терміну строкового договору, згідно п.2 ст. 36 КЗпП України, до сплати підлягає компенсація за 8 календарних днів не використаної відпустки.

4 квітня 2022 року інспектором з кадрів ОСОБА_3 у присутності медичного директора Гудової Марії Геннадіївни, головної медичної сестри ОСОБА_4 складено акт про те, що 4 квітня 2022 року ОСОБА_1 було запропоновано отримати у відділі кадрів свою трудову книжку та підписати всі необхідні документи про звільнення. 4 квітня 2022 року о 9.57 год. ОСОБА_1 в кабінеті інспектора з кадрів ОСОБА_3 відмовився від ознайомлення з наказом про звільнення та отримання своєї трудової книжки.

У відповідності до копій наказів ОСОБА_2 надано відпустки без збереження з/плати на час карантину за згодою сторін, з 17 березня 2022 року по 31 березня 2022 рок, з 1 квітня 2022 року по 30 квітня 2022 року, з 1 травня 2022 року по 31 травня 2022 року, з 1 червня 2022 року по 30 червня 2022 року, з 1 липня 2022 року по 31 липня 2022 року та з 1 серпня 2022 року по 31 серпня 2022 року.

Позивач ОСОБА_1 перебував на лікарняному з 16 березня 2022 року по 1 квітня 2022 року.

За рахунок коштів Фонду соціального страхування позивачу було нараховано 1861,20 грн., у відповідності до копії повідомлення про виплату коштів застрахованим особам та 155,10 грн. за рахунок відповідача, згідно розрахунковим листам.

Доводи апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 про те, що рішення суду в частині відмови в скасуванні наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу є таким, що винесеним з порушенням норм процессуального права, без урахування правових позицій Верховного Суду, є безпідставними, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включаєможливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Частиною 1 статті 21 КЗпП України передбачено, що трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.

Відповідно до частини 3 вказаної вище статті, особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Як вбачається із частини 1 статті 23 КЗпП України, трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Частиною 2 вказаної вище статті передбачено, що строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Згідно з частиною 3 вказаної вище статті, роботодавець зобов`язаний інформувати працівників, які працюють за строковим трудовим договором, про вакансії, що відповідають їх кваліфікації та передбачають можливість укладення безстрокового трудового договору, а також забезпечити рівні можливості таких працівників для його укладення.

Із пояснень в судовому засіданні Дніпровського апеляційного суду представника відповідача вбачається, що на час звільнення позивача з роботи, вакантних посад в Комунальному підприємстві «Дніпропетровський обласний медичний центр соціально значущих хвороб» Дніпровської міської ради не було.

Згідно з ч.1ст. 36 КЗпПпідставами припинення трудового договору, в тому числі, є: закінчення строку (пункти2і 3статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення; розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38,39), з ініціативи роботодавця (статті 40,41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у даному конкретному випадку строк дії трудового договору обмежувався чітко визначеною датою, а саме до 17 березня 2022 року, така дія договору була тимчасовою, а трудові правовідносини між сторонами тривали до певної дати.

Припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає заяви або якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору він уже виявив, коли писав заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договором. У цей же час він виразив і волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений.Власник також не зобов`язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за пунктом 2 частиною першоюстатті 36 КЗпП України.

Закінчення строку трудового договору (контракту) припиняє трудові відносини тоді, коли вимогу про звільнення заявила одна зі сторін трудового договору - працівник чи власник або уповноважений ним орган. При такому волевиявленні однієї зі сторін друга сторона не може перешкодити припиненню трудових відносин.

Доводи апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 про те, що суд розглянув його позовну заяву в порядку спрощеного провадження без виклику сторін та клопотання позивача про розгляд справи за правилами загального провадження судом було залишено без задоволення, є безпідставними, виходячи з наступного.

Як вбачається із матеріалів справи, ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 11 липня 2022 року відкрито провадження по справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Дніпропетровський обласний медичний центр соціально значущих хвороб» Дніпропетровської обласної ради про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, оплату за час вимушеного прогулу та оплату лікарняного листа і вказано, що згідно із пунктом 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України вказаний позов відноситься до малозначних справ, її слід розглядати за правилами спрощеного позовного провадження. Також роз`яснено відповідачу, що у відповідності до ч. 7 статті 279 ЦПК України клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін він має право подати в строк для подання відзиву, а позивач разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву (а.с. 33 34).

Із матеріалів справи вбачається, що позивачу відзив був надісланий на його електронну адресу, яка зазначена в позовній заяві 19 серпня 2022 року (а.с. 39 47).

Заява від позивача ОСОБА_1 про перехід до розгляду цивільної справи № 202/2398/22 за правилами загального позовного провадження була надана до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська тільки 21.09.2022 року (а.с. 110), тобто поза межами строку, передбаченого частиною 7 статті 279 ЦПК України.

Апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції не були порушені норми процессуального права.

Доводи апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції послався на неправдиві сфальсифіковані дані відповідача про те, що 04.04.2022 року інспектором з кадрів ОСОБА_3 у присутності медичного директора та головної медичної сестри було складено акт про те, що 04.04.2022 року позивачу було запропоновано отримати в відділі кадрів свою трудову книжку та підписати всі необхідні документи про звільнення та що він в кабінеті інспектора кадрів відмовився від ознайомлення з наказом про звільнення та отримання своєї трудової книжки, а суд не врахував його пояснення, викладені у відповіді на відзив про те, що 04.04.2022 року будь-які акти из цього приводу не складались, є безпідставними, виходячи з наступного.

Відповіднодо частини3статті 12ЦПК України, кожнасторона повиннадовести обставини,які маютьзначення длясправи іна яківона посилаєтьсяяк напідставу своїхвимог абозаперечень,крім випадків,встановлених цимКодексом.

Як вбачається із частини 1 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з частиною 1 статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 2 вказаної статті передбачено, що ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Частиною 1 статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до частини 2 вказаної вище статті, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 3 вказаної вище статті передбачено, що сторони мають право обгрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Як вбачається із частини 1 статті 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з частиною 2 вказаної вище статті, питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 6 статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може грунтуватися на припущеннях.

Доводи апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 про те, що лікар ОСОБА_2 , на час відпустки якої по здійсненню нагляду за дитиною позивач був прийнятий на посаду лікаря дерматолога поліклініки на 0,25 ставки, як на час його звільнення, так і до серпня 2022 року до виконання своїх обов`язків не приступила і судом першої інстанції ця обставина не була врахована, є безпідставними, оскільки з 17 березня 2022 року до 31 серпня 2022 року ОСОБА_2 знаходилась у відпустці без збереження заробітної плати, на що мала право. 01 вересня 2022 року ОСОБА_2 вийшла з відпустки без збереження заробітної плати та працевлаштована у відповідача.

Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, правильно встановив обставини справи та відповідні їм правовідносини, наданим доказам дав правильну правову оцінку, обгрунтовано у відповідності з вимогами матеріального і процесуального права дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог позивача.

На підставі викладеного вище, апеляційний суд вважає, що підстав для скасування рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 25 листопада 2022 і задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 немає.

Керуючись ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 25 листопада 2022 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді: О.Д. Канурна

Т.В. Космачевська

О.В.Халаджи

Повний текст судового рішення складений 02 березня 2023 року

Суддя: О.Д.Канурна