Постанова

від 01.11.2022 по справі 523/1739/18

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/2188/22

Справа № 523/1739/18

Головуючий у першій інстанції Аліна С. С.

Доповідач Погорєлова С. О.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.11.2022 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі:

головуючого судді: Погорєлової С.О.

суддів: Князюка О.В., Таварткіладзе О.М.

за участю секретаря: Дубрянської Н.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника Українсько-білоруського спільного підприємства «Одесмазсервіс» Товариства з обмеженою відповідальністю у справі за позовом ОСОБА_1 до Українсько-білоруського спільного підприємства «Одесмазсервіс» Товариства з обмеженою відповідальністю, третя особа: регіональне відділення Фонд державного майна України по Одеській області про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку та несвоєчасно виплачену заробітну плату з урахуванням індексу інфляції та компенсації за весь час затримки розрахунку, про стягнення моральної шкоди, на заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси, постановлене під головуванням судді Аліної С.С. 02 жовтня 2020 року у м. Одеса, -

встановила:

У лютому 2018 року до суду першої інстанції надійшов позов ОСОБА_1 , який було уточнено, до Українсько-білоруського спільного підприємства «Одесмазсервіс» Товариства з обмеженою відповідальністю, третя особа: регіональне відділення Фонд державного майна України по Одеській області, в якому позивач просив:

- стягнути з УБСП «Одесмазсервіс» ТОВ на користь ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену заробітну плату в сумі 390 000 грн., а також компенсацію за невикористану щорічну відпустку сумі 32 218,48 грн. та компенсацію за несвоєчасно виплачену заробітну плати з урахуванням індексу інфляції та компенсацію за весь час затримки розрахунку;

- стягнути з УБСП «Одесмазсервіс» ТОВ на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 100 000 грн.

Свої вимоги ОСОБА_1 обґрунтовував тим, що 10 червня 2009 року позивача, на підставі Протоколу № 1/09 засідання Правління УБСП «Одесмазсервіс» ТОВ, було назначено Виконуючим обов`язки Директора УБСП «Одесмазсервіс» ТОВ строком на один рік. Відповідно до штатного розпису від 22 червня 2009 року, його посадовий оклад становив 5 000,00 грн. Цей же посадовий оклад позивач мав отримувати у період з 2010 по 2011 рік, що підтверджується штатним розкладом на 2010-2011 рік від 25 лютого 2010 року.

01 лютого 2011 року, згідно з Протоколом № 2/11 загальних зборів учасників УБСП «Одесмазсервіс» ТОВ, ОСОБА_1 було призначено на посаду директора УБСП «Одесмазсервіс» ТОВ та доручено Голові товариства ОСОБА_2 підписати відповідний контракт.

08 лютого 2011 року між ОСОБА_1 та УБСП «Одесмазсервіс» ТОВ було укладено вищезазначений контракт. Згідно зі штатним розписом на 2011-2014 рік, посадовий оклад позивача становив 5 000,00 грн.

25 грудня 2015 року, згідно з Протоколом № 2/15 загальних зборів учасників УБСП «Одесмазсервіс» ТОВ ОСОБА_1 було звільнено за власним бажанням з займаної посади Директора.?

Однак, за весь час трудової діяльності на посаді Виконуючого обов`язки Директора та Директора УБСП «Одесмазсервіс» ТОВ, Товариством жодного разу так і не було виплачено ОСОБА_1 заробітної плати, відповідно до штатного розпису.

Таким чином, за період з 10 червня 2009 року по 25 грудня 2015 року за відповідачем утворилася перед позивачем заборгованість у розмірі 390 000 грн.

На день звільнення Товариством не було проведено з позивачем ОСОБА_1 усіх необхідних розрахунків згідно з ч. 1 ст. 116 КЗпП.

Крім того, станом на день звільнення у ОСОБА_1 було наявно 196 днів невикористаної щорічної відпустки за весь період роботи на посаді Виконуючого обов`язки директора та Директора УБСП «Одесмазсервіс» ТОВ.

ОСОБА_1 також зазначив про те, що відповідно до ч. 2 п. 3.3. Контракту, при виході у відпустку Керівнику надається матеріальна допомога на оздоровлення у розмірі середньомісячного заробітку одночасно з наданням щорічної відпустки. Оскільки своїм правом на щорічну відпустку позивач не скористався, то він вважав, що Товариством має бути також виплачена йому матеріальна допомога на оздоровлення у розмірі 20 000 грн.

Крім того, позивач вважав, що своїми неправомірними діями відповідач спричинив йому моральну шкоду, яку ОСОБА_1 оцінив у 100 000 грн.

Заочним рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 02 жовтня 2020 року позов ОСОБА_1 було задоволено частково.

Стягнуто з Українсько-білоруського спільного підприємства «Одесмазсервіс» Товариства з обмеженою відповідальністю на користь ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену заробітну плату у розмірі 390 000 грн., компенсацію за невикористану щорічну відпустку у розмірі 32 218,48 грн., матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі 20 000 грн. та компенсацію за несвоєчасно виплачену заробітну плату з урахуванням індексу інфляції та компенсацію за весь час затримки розрахунку.

Стягнуто з Українсько-білоруського спільного підприємства «Одесмазсервіс» Товариства з обмеженою відповідальністю на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 500 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

В апеляційній скарзі представник Українсько-білоруського спільного підприємства «Одесмазсервіс» Товариства з обмеженою відповідальністю, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга обґрунтована наступним: твердження ОСОБА_1 про те, що йому нараховувалась заробітна плата в розмірі 5 000 грн. не відповідає дійсності; під час зайняття відповідної посади директора Товариства позивач не виконував жодних покладених на нього обов`язків, чим по суті систематично порушував умови контракту; за період перебування позивача на посаді Товариство не здійснювало будь-якої фінансово-господарської діяльності, також не відбувалось нарахування оплати праці та сплати податків та зборів.

Сторони про розгляд справи на 01 листопада 2022 року були сповіщені належним чином.

Заяв, клопотань від сторін по справі на адресу Одеського апеляційного суду не надходило.

Частиною 2 статті 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Апеляційний суд, з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу за відсутності сторін, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга представника Українсько-білоруського спільного підприємства «Одесмазсервіс» Товариства з обмеженою відповідальністю підлягає залишенню без задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З матеріалів справи вбачається, що 10 червня 2009 року ОСОБА_1 , на підставі Протоколу № 1/09 засідання Правління УБСП «Одесмазсервіс» ТОВ, було назначено Виконуючим обов`язки Директора УБСП «Одесмазсервіс» ТОВ строком на один рік (а.с.7-11).

Згідно штатного розпису УБСП «Одесмазсервіс» ТОВ від 22 червня 2009 року, посадовий оклад ОСОБА_1 становив 5 000 грн. (т.1 а.с.5).

Згідно штатного розпису УБСП «Одесмазсервіс» ТОВ, в період з 2010 по 2011 рік посадовий оклад ОСОБА_1 становив 5 000 грн. (т.1 а.с.6).

01 лютого 2011 року, згідно з Протоколом № 2/11 загальних зборів учасників УБСП «Одесмазсервіс» ТОВ, ОСОБА_1 було призначено на посаду директора УБСП «Одесмазсервіс» ТОВ та доручено Голові товариства ОСОБА_2 підписати відповідний контракт (т.1 а.с.12-13).

08 лютого 2011 року між ОСОБА_1 та УБСП «Одесмазсервіс» ТОВ в особі Голови товариства ОСОБА_2 було укладено контракт з керівником виконавчого органу товариства-директором ОСОБА_1 (т.1 а.с.23-28).

Згідно п. 3.1. зазначеного Контракту за виконання обов`язків, передбачених контрактом, Керівнику щомісяця виплачується заробітна плата за рахунок коштів Товариства: розмір посадового окладу встановлюється відповідно до штатного розкладу, затвердженого Товариством; надбавка за інтенсивність праці та особливий характер роботи в розмірі тридцяти п`яти відсотків посадового окладу. Також, відповідно до п. 3.3. Контракту, Керівнику надається щорічна відпустка тривалістю 30-ть календарних днів із збереженням щомісячної заробітної плати, обчисленої відповідно до чинного законодавства. При виході у відпустку Керівнику надається матеріальна допомога на оздоровлення у розмірі середньомісячного заробітку одночасно з наданням щорічної відпустки.

Згідно зі штатним розписом УБСП «Одесмазсервіс» ТОВ за 2011-2014 рік, посадовий оклад директора становив 5 000 грн. (т. 1 а.с.6).

25 грудня 2015 року, згідно з Протоколом № 2/15 загальних зборів учасників УБСП «Одесмазсервіс» ТОВ, ОСОБА_1 було звільнено за власним бажанням з займаної посади Директора (т.1 а.с.14-16).?

Судом першої інстанції, на підставі наявних у матеріалах справи доказів, обґрунтовано встановлено, що ОСОБА_1 не було виплачено УБСП «Одесмазсервіс» ТОВ заробітної плати згідно штатного розпису за період з 10 червня 2009 року по 25 грудня 2015 року, у зв`язку із чим за відповідачем утворилася заборгованість у сумі 390 000 грн.

При таких обставинах, позовні вимоги позивача ОСОБА_1 про стягнення з Українсько-білоруського спільного підприємства «Одесмазсервіс» Товариства з обмеженою відповідальністю на користь позивача нараховану, але не виплачену заробітну плату у розмірі 390 000 грн., є обґрунтованими та підлягали задоволенню.

Згідно ст. 43 Конституції України, кожен має право на заробітну плату, а право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом

Згідно ст. 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Згідно ч. 1 ст. 47 КЗпП, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок.

Відповідно до ст. 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Матеріалами справи встановлено, що станом на день звільнення позивача у ОСОБА_1 було наявно 196 днів невикористаної щорічної відпустки за весь період роботи на посаді Виконуючого обов`язки директора та Директора УБСП «Одесмазсервіс» ТОВ.

Згідно зі ст. 83 КЗпП України, ст. 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки. Однак, в день звільнення зі позивачем не було проведено розрахунку щодо виплати грошової компенсації за невикористані 196 днів щорічної відпустки у сумі 32 218,48 грн.

Відповідно до умов ч.2 п. 3.3 .Контракту, укладеного між ОСОБА_1 та Товариством, при виході у відпустку Керівнику надається матеріальна допомога на оздоровлення у розмірі середньомісячного заробітку одночасно з наданням щорічної відпустки.

Оскільки у матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_1 скористався своїм правом на щорічну відпустку, то відповідно, останнім не було отримано матеріальної допомоги на оздоровлення за період з 01 лютого 2011 року по 25 грудня 2015 року в сумі 20 000 грн.

Що стосується вимог позову про стягнення моральної шкоди, то судом першої інстанції вірно зазначено, що підставою для відшкодування моральної шкоди, згідно зі ст.237-1 КЗпП, є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, утрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Згідно п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.95 №4 (із відповідними змінами) судам роз`яснено, що відповідно до ст.237-1 КЗпП, за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя та здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, утрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад поновлення на роботі), так і механізмом компенсації за моральну шкоду як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п.9 постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.95 №4, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, ураховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих відносинах, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що розмір заявленої моральної шкоди 100 000 грн. є занадто завищеним і, з урахуванням принципів виваженості, розумності та справедливості, суд вірно задовольнив вимоги позивача щодо моральної шкоди частково, а саме у розмірі 500 грн., що є достатнім для компенсації понесених позивачем страждань та переживань.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги представника Українсько-білоруського спільного підприємства «Одесмазсервіс» Товариства з обмеженою відповідальністю про відсутність доказів того, що ОСОБА_1 нараховувалась заробітна плата в розмірі 5 000 грн.

Колегія суддів зазначає, що обов`язок спростування заявлених позивачем вимог цивільним процесуальним законодавством покладений саме на відповідача.

Однак, всупереч вказаному, УБСП «Одесмазсервіс» ТОВ не надано жодного письмового доказу на спростування доводів позовної заяви.

Колегія суддів приймає до уваги, що Товариством не надано судам першої та апеляційної інстанції доказів того, який саме посадовий оклад був встановлений позивачу, не надано затверджених Товариством наказів про затвердження штатного розкладу у період за 2009-2015 роки, не надано бухгалтерських документів на підтвердження сплати позивачу посадового окладу у розмірі, відмінному заявленому у позові.

Колегія суддів також зазначає, що при призначенні керівника Товариства протоколом загальних зборів він вважається прийнятим на роботу за трудовим договором. А це тягне за собою застосування цілого ряду норм законодавства, в тому числі тих, які встановлюють відповідальність:

- обов`язкове нарахування мінімальної заробітної плати керівнику (ст. 3 ЗУ «Про оплату праці», ст. 115 КЗпП);

- адміністративна відповідальність за ненарахування мінімальної заробітної плати керівнику (порушення вимог законодавства про працю за ст. 41 КпАП);

- кримінальна відповідальність за ненарахування мінімальної заробітної плати керівнику (невиплата заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших установлених законом виплат по ст. 175 КК).

Взагалі, апелянтом не надано жодного доказу на спростування того факту, що заробітна плата ОСОБА_1 , всупереч нормам законодавства, умовам Статуту ТОВ та укладеного із позивачем контракту, взагалі виплачувалась позивачу, оскільки з доводів відзиву на позов та апеляційної скарги вбачається, що Товариство заперечує виключно проти суми посадового окладу, зазначеного ОСОБА_1 у позові.

Вказане, на думку колегії суддів, свідчить про порушення УБСП «Одесмазсервіс» ТОВ прав ОСОБА_1 на гарантовані Конституцією України та законами України права на заробітну плату.

Безпідставними є посилання представника у апеляційній скарзі на те, що під час зайняття відповідної посади директора Товариства позивач не виконував жодних покладених на нього обов`язків, чим по суті систематично порушував умови контракту.

Колегія суддів враховує, що позивач перебував на керівній посаді Товариства протягом тривалого часу - з 2009 по 2015 рік, а тому, у разі неналежного виконання ОСОБА_1 на протязі 6 років своїх посадових обов`язків, Товариство не було позбавлено права притягнути позивача до відповідальності, передбаченої КЗпП.

І у будь-якому випадку, на думку колегії суддів, зазначені обставини не можуть бути правовою підставою для позбавлення ОСОБА_1 сплати гарантованої заробітної плати.

Аналогічно необґрунтованими є доводи апеляційної скарги представника Українсько-білоруського спільного підприємства «Одесмазсервіс» Товариства з обмеженою відповідальністю про те, що за період перебування позивача на посаді Товариство не здійснювало будь-якої фінансово-господарської діяльності, також не відбувалось нарахування оплати праці та сплати податків та зборів, оскільки у матеріалах справи відсутні докази того, що Протоколом загальних зборів учасників ТОВ було прийнято рішення про здійснення управління підприємством безпосередньо його учасником без нарахування заробітної плати, та внесено відповідні зміни до статуту підприємства.

Згідно з роз`ясненням з розділу 301.04.01 модуля «БАЗА ПОДАТКОВИХ ЗНАНЬ», де надано відповідь на питання щодо нарахування ЄСВ, ненарахування заробітної плати та ЄСВ можливо лише на період тимчасового припинення діяльності підприємства, про що також має бути зазначено у статутних документах підприємства. Якщо установчими документами передбачено, що на період тимчасового припинення діяльності підприємства функцію керівника виконує його засновник, однак при цьому не отримує за це винагороди (доходу), то єдиний внесок не нараховується.

Отже для того, щоб тимчасово зупинити фактичну діяльність підприємства з припиненням нарахування заробітної плати та сплати ЄСВ, необхідно:

1. Провести загальні збори учасників підприємства та внести зміни до статуту про те, що на період, коли Товариство тимчасово зупиняє діяльність (не веде господарської діяльності), функції керівника здійснює учасник Товариства без отримання винагороди.

2. Провести державну реєстрацію змін до статуту підприємства у органах державної реєстрації юридичних осіб.

3. Провести державну реєстрацію зміни керівника підприємства (якщо керівником був не учасник підприємства), вказавши у реєстраційній заяві дані учасника у розділі про зміну керівника (з позначкою «зміни»).

Однак, доказів здійснення вказаних дій Українсько-білоруським спільним підприємством «Одесмазсервіс» Товариства з обмеженою відповідальністю суду апеляційної інстанції не надано.

Інші докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановлені судом дотримані норми матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення.

При зазначених обставинах, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно й всебічно дослідив та надав оцінку обставинам по справі, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, що їх регулює. Заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 02 жовтня 2020 року постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування немає.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 375, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів, -

постановила:

Апеляційну скаргу представника Українсько-білоруського спільного підприємства «Одесмазсервіс» Товариства з обмеженою відповідальністю - залишити без задоволення.

Заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 02 жовтня 2020 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку за правилами ст. 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 25 листопада 2022 року.

Судді Одеського

апеляційного суду С.О. Погорєлова

О.В. Князюк

О.М. Таварткіладзе