Рішення

від 21.11.2022 по справі 541/2172/22

МИРГОРОДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 541/2172/22

Номер провадження 2/541/764/2022

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

21 листопада 2022 року м. Миргород

Миргородський міськрайонний суд Полтавської області в складі:

головуючого - судді Городівського О.А.

за участю секретаря Ніколаєнко М.В.

позивача ОСОБА_1 , його представника, адвоката Пугача С.В.,

представників відповідача адвоката Сахно Є.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Медичного реабілітаційного центру МВС України " Миргород" про стягнення допомоги по тимчасовій непрацездатності та середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

установив:

12 вересня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Миргородського міськрайонного суду з вищевказаною позовною заявою. На підтвердження свої позовних вимог, вказав, що з 17.11.2015 року перебував на посаді інженера з організації експлуатації та ремонту Медичного реабілітаційного центру МВС України «Миргород». Між сторонами виник спір щодо дати звільнення позивача. Постановою Полтавського апеляційного суду від 24.05.2022 року змінено дату звільнення ОСОБА_1 з 17 червня 2021 року на 13 жовтня 2021 року. Враховуючи дату припинення трудових правовідносин, позивач прохає стягнути на його користь допомогу по тимчасовій непрацездатності за період 22 червня 2021 року по 25 червня 2021 року та з 29 червня 2021 року по 21 липня 2021 року в розмірі 14423,85 грн. а також середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 22 липня 2021 року по 13 жовтня 2021 року у розмірі 40524,15 грн. Також прохав стягнути на свою користь судові витрати.

Ухвалою Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 19 вересня 2022 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

У встановлений судом строк, представником відповідача було подано відзив на позовну заяву, в якому зауважено на безпідставності вимог позивача. Зокрема сторона відповідача вважає, що сторона позивача заявила свої вимоги з порушенням трьохмісячного строку звернення до суду за захистом свого права встановленого ч.1 ст. 233 КЗпП України. Окрім того вважає, що належним відповідачем за вимогами про сплату допомоги по тимчасовій непрацездатності, починаючи з 6-го дня є Фонд соціального страхування України. Також представник відповідача зауважує на тому, що зміна дати звільнення не є наслідком вимушеного прогулу, а тому для стягнення середнього заробітку відсутні правові підстави. Окрім того, працівник самостійно не з`являвся на робоче місце, що власне і стало підставою для ініціювання припинення трудових відносин. Враховуючи наведене прохав у задоволенні позову відмовити.

Сторона позивача правом на подання відповіді на відзив не скористалася.

В судовому засіданні позивач та його представник прохали суд задовольнити позовні вимоги з підстав викладених у позовній заяві.

Представники відповідача, в судовому засіданні прохали у задоволенні позову відмовити з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Заслухавши пояснення, позивача та його представника, представників відповідача, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 17 листопада 2015 року був прийнятий на посаду інженера з організації експлуатації та ремонту Медичного реабілітаційного центру МВС України «Миргород». 17 червня 2021 року, ОСОБА_1 із вказаної посади звільнений, наказом № 92/к/тр від 13.10.2021 року у зв`язку з прогулом без поважних причин згідно п. 4 ст. 40 КЗпП України, що підтверджується записами трудової книжки (запис № 36).

Згідно наказу начальника Медичного реабілітаційного центру МВС України «Миргород» № 92/к/тр від 13 жовтня 2021 року «Про звільнення за прогул Дмитра Матвієнка», позивача було звільнено через відсутність на робочому місці 18 червня 2021 року.

В подальшому між сторонами виник спір в тому числі і щодо підстав звільнення та моменту припинення трудових відносин (справа № 541/3023/21).

Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 03.03.2022 року, визнати незаконним наказ № 92/к/тр від 13.10.2021 року начальника Медичного центру МВС України " Миргород" в частині підстави припинення трудового договору та формулювання причин звільнення ОСОБА_1 , змінено формулювання та підставу звільнення, в наказі № 92/к/тр від 13.10.2021 року, викладено їх наступним чином, «звільнити ОСОБА_1 , інженера з організації експлуатації та ремонту МРЦ 17 червня 2021 року за власним бажанням відповідно до частини 1 статті 38 КЗпП». В задоволенні вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та зміни дати звільнення відмовлено.

Постановою Полтавського апеляційногосуду від 24.05.2022 року, рішення Миргородського міськрайонного суду від 03 березня 2022 року у частині зміни дати звільнення з роботи- скасовано. Змінено дату звільнення ОСОБА_1 з посади інженера з організації експлуатації та ремонту Медичного реабілітаційного центру МВС України "Миргород", зазначену у наказі від 13 жовтня 2021 року № 92/к/тр, із 17 червня 2021 року на 13 жовтня 2021 року. Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 03березня 2022 року у частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні змінено, викладено мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 03 березня 2022 року залишено без змін.

До моменту припинення трудових правовідносин, який визначено Полтавським апеляційним судом 13.10.2021 року позивач неодноразово перебував на лікуванні.

Зокрема, згідно листка непрацездатності серія АЛА № 213526 позивач перебував на лікуванні в період з 22.06.2022 по 25.06.2022 (включно).

Згідно листка непрацездатності серія АЛА № 650484 позивач перебував на лікуванні в період з 29.06.2022 по 21.07.2022 (включно).

Копії вказаних листків непрацездатності долучені до матеріалів взаємопов`язаної справи № 541/3023/21, яка оглядалася в судовому засіданні.

Позивач звернувся до відповідача з вимогою виплатити йому допомогу по втраті тимчасовій непрацездатності за вказані вище періоди а також середній заробіток за час вимушеного прогулу.

У відповідь, відповідач листом від 31 серпня 2022 року вих № 555 відмовив у задоволенні вказаних вимог з посиланням на відсутність правових підстав для вказаних виплат.

Оцінюючи доводи сторін та долучені до справи докази, суд зауважує наступне.

Щодо вимоги про стягнення допомоги по тимчасовій непрацездатності.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Згідно з статтею 1 Закону України "Про оплату праці" заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Статтею 2 Закону України "Про оплату праці" визначено, що структура заробітної плати складається з основної, додаткової та інших заохочувальних та компенсаційних виплат, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.

Відповідних висновків дійшов Верховний суд у постанові від 30 січня 2018 року, справа № 760/18557/15-ц.

З огляду на те, що допомога по тимчасовій непрацездатності включається в структуру заробітної плати, суд вважає, що вона підлягала виплаті при проведенні розрахунку з працівників після припинення трудових правовідносин.

За змістомч.ч.1-2ст.22«Про загальнообов`язковедержавне соціальнестрахування»,допомога потимчасовій непрацездатностінадається застрахованійособі уформі матеріальногозабезпечення,яке повністюабо частковокомпенсує втратузаробітної плати(доходу),у разінастанні тимчасовоїнепрацездатності внаслідокзахворювання аботравми,не пов`язаноїз нещаснимвипадком навиробництві,а такожтимчасової непрацездатностіна періодреабілітації внаслідокзахворювання аботравми,не пов`язаноїз нещаснимвипадком навиробництві (п.1). Допомогапо тимчасовійнепрацездатності внаслідокзахворювання аботравми,не пов`язаноїз нещаснимвипадком навиробництві тапрофесійним захворюванням,перебування узакладах охорониздоров`я,а такожна самоізоляціїпід медичнимнаглядом узв`язку зпроведенням заходів,спрямованих назапобігання виникненнюта поширеннюкоронавірусної хвороби(COVID-19),а такожлокалізацію таліквідацію їїспалахів таепідемій,виплачується Фондомзастрахованим особампочинаючи зшостого днянепрацездатності завесь періоддо відновленняпрацездатності абодо встановленнямедико-соціальноюекспертною комісією(далі-МСЕК)інвалідності (встановленняіншої групи,підтвердження ранішевстановленої групиінвалідності)незалежно відзвільнення,припинення підприємницькоїабо іншоїдіяльності застрахованоїособи вперіод втратипрацездатності,у порядкута розмірах,встановлених законодавством. Оплата перших п`яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві, здійснюється за рахунок коштів роботодавця у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Стосовно доводів сторони відповідача про те, що за вказаними вимогами має відповідати інший відповідач - Фонд соціального страхування України, суд не вважає їх переконливими. Адже виключно на роботодавця ст.ст. 47, 116 КЗпП України покладають обов`язок провести з працівником остаточний розрахунок та виплату належних йому сум.

ЗУ «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» визначає лише джерела покриття витрат, пов`язаних з компенсуванням роботодавцем працівникові втрати заробітної плати у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю останнього.

У відповідності до п. 1 ч. 2.ст. 15 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», роботодавець зобов`язаний надавати та оплачувати застрахованим особам у разі настання страхового випадку відповідний вид матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг згідно із цим Законом.

Таким чином, відповідач, будучи достеменно обізнаним з фактом тимчасової непрацездатності працівника не здійснює виплат а ні в межах п`ятиденного а ні ініціює звернення до Фонду соціального страхування України в період непрацездатності (з шостого дня), що свідчить про недобросовісність роботодавця.

Враховуючи викладене суд вважає вимогу позивача про стягнення допомоги по тимчасовій непрацездатності такою що ґрунтується на законі, а тому такою, що підлягає до задоволення.

Перевіряючи обґрунтованість розрахунок заявлених сум до стягнення, суд зауважує на правовій природі допомоги по тимчасовій непрацездатності, яка являється страховою виплатою, обрахунок якої являється відмінним від інших компенсаційних виплат.

Позивач в основу розрахунку поклав положення постанови КМУ №100 від 08 лютого 1995 року.

В своючергу,для обрахуваннярозміру страховоївиплати повтраті працездатностімає використовуватисяпостанова КМУ№1266від 26.09.2001 «Про обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням», якою затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, що визначає механізм обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням на випадок безробіття, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності (далі - страхові виплати), у разі настання страхового випадку, а також оплати перших п`яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів підприємства, установи, організації або фізичної особи, яка використовує працю найманих працівників (далі - роботодавці).

Згідно п. 3 Порядку, середньоденна заробітна плата (дохід, грошове забезпечення) обчислюється шляхом ділення нарахованої за розрахунковий період (12 календарних місяців) заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на яку нарахований єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або страхові внески на відповідні види загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - єдиний внесок та/або страхові внески), на кількість календарних днів зайнятості (відповідно до видів страхування - період перебування у трудових відносинах, виконання робіт (послуг) за цивільно-правовими договорами, проходження служби, провадження підприємницької або іншої діяльності, пов`язаної з отриманням доходу безпосередньо від такої діяльності) у розрахунковому періоді без урахування календарних днів, не відпрацьованих з поважних причин, - тимчасова непрацездатність, відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами, відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та шестирічного віку за медичним висновком, відпустка без збереження заробітної плати (далі - поважні причини). Місяці розрахункового періоду (з першого до першого числа), в яких застрахована особа не працювала з поважних причин, виключаються з розрахункового періоду.

Згідно до п.25 Порядку, розрахунковим періодом, за який обчислюється середня заробітна плата, є 12 календарних місяців перебування у трудових відносинах (з першого до першого числа) за останнім основним місцем роботи застрахованої особи, що передують місяцю, в якому настав страховий випадок; для осіб, у яких через деякий час погіршився стан здоров`я у зв`язку з раніше отриманим ушкодженням здоров`я внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, - перед настанням тимчасової непрацездатності.

Відомості про розмір заробітної плати при обрахуванні розміру нелажних йому сум при звільненні, позивач обраховував виходячи з довідки № 166 від 15.11.2021 року, яка міститься в матеріалах справи № 541/3023/21. У відповідній довідці відображено помісячний розмір доходу позивача починаючи з травня 2022 року по 17 червень 2021 року.

Таким чином, враховуючи, що тимчасова непрацездатність випала на червень 2021 року, тому для обрахунку середнього заробітку мають братися відомості про заробітну плату за період з червня 2020 по травень 2021 року, який складає 168 378,05 грн.

Відомостей про кількість відпрацьованих за цей період днів сторони суду не надали, клопотань про їх витребування не заявляли.

Тому суд здійснює розрахунки виходячи з кількості робочих днів які припадають на період з 01 червня по 31 травня 2021, а саме 251 день.

Таким чином, середньоденна зарплата вираховується шляхом ділення загальної сукупності доходу за 12 місяців, що передуються настанню страхового випадку на кількість робочих днів. Отже середньоденний заробіток склав 670,83 грн.

Згідно записів трудової книжки позивач страховий стаж перевищує 8 років, а тому компенсація заробітку в період тимчасової непрацездатності має відбуватися з розрахунку 100 % (в розумінні п.4 ч.1 ст. 24 «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування»).

Таким чином, сума компенсації за період тимчасової непрацездатності в період з 22.06.2021 по 25.06.2021 (4 дні * 670,83 грн) складає 2683,32 грн, а з 29.06.2021 по 21.07.2021 (23 дні * 670,83 грн) - 15429,09 грн. Загалом розмір компенсації має складати 18112,41 грн.

В той же час, відповідна сума перевищує заявлений позивачем розмір, тому враховуючи принцип диспозитивності, страхові виплати стягуються в розмірі заявленому позивачем, тобто 14423,85 грн.

Щодо вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогул.

Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Виходячи зі змісту частини першої статті 235 КЗпП України, оплата вимушеного прогулу має місце у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою.

Системний аналіз та тлумачення положень статті 235 КЗпП України дає підстави для висновку про те, що вимушений прогул - це час, упродовж якого працівник з вини роботодавця не мав змоги виконувати трудові функції. При цьому причиною виникнення вимушеного прогулу може стати звільнення без законної підстави, що перешкоджає виконанню працівником трудової функції, обумовленої трудовим договором, неправильне формулювання причини звільнення у трудовій книжці чи затримка видачі з вини роботодавця трудової книжки, що перешкоджає працівникові реалізувати своє право на працю в іншого роботодавця.

Водночас пряма заборона на звільнення у період тимчасової непрацездатності, закріплена у частині третій статті 40 КЗпП України, що є самостійною гарантією, яку не варто ототожнювати з підставами звільнення. Іншими словами, звільнення працівника у період тимчасової непрацездатності, за наявності на те законних підстав для звільнення (як то порушення умов трудового договору тощо), свідчить про порушення гарантії, передбаченої частиною третьою статті 40 КЗпП України, а не про відсутність законних підстав для звільнення.

Законодавство про працю не містить визначення ані вимушеного прогулу, ані оплати за весь час вимушеного прогулу, проте ці терміни неодноразово вживаються у КЗпП України.

Аналіз положень КЗпП України дозволяє окреслити випадки, в яких може мати місце вимушений прогул, а саме у разі: незаконного звільнення працівника; незаконного переведення працівника на іншу роботу; затримки видачі трудової книжки з вини власника чи уповноваженого ним органу; затримки виконання рішення про поновлення на роботі; необґрунтованої відмови в прийнятті на роботу; несвоєчасного укладення трудового договору; унаслідок неправильного формулювання причин звільнення у трудовій книжці, що перешкоджало подальшому працевлаштуванню працівника.

Вказані висновки свідчать про те, що вимушеності прогулу надають протиправні дії чи бездіяльність роботодавця, унаслідок яких працівник позбавляється права виконувати трудові обов`язки й отримувати за це заробітну плату. Тобто працівник не може вийти на роботу та реалізовувати належне йому право на працю й оплату праці через винні дії (бездіяльність) роботодавця.

Отже, у трудовому праві превалює підхід, за яким вимушений прогул визначають як час, протягом якого працівник з вини роботодавця був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудові функції, обумовлені трудовим договором.

Таким чином, виплата середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу законодавцем пов`язується з певним діянням роботодавця, наслідком яких стала неможливість працівника належним чином реалізовувати своє право на працю.

За змістом статей 94, 116, 117 КЗпП України та статей 1, 2 Закону України "Про оплату праці" середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за своєю правовою природою є різновидом матеріальної відповідальності роботодавця перед працівником і не входить до структури заробітної плати.

Вичерпний перелік підстав виплати працівникові середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу визначено статтями 235, 236 КЗпП України і вони не підлягають розширеному тлумаченню.

Оплата вимушеного прогулу у встановлених вказаними статтями КЗпП України випадках є мірою матеріальної відповідальності роботодавця за порушення права працівника на працю. Підставою матеріальної відповідальності роботодавця є трудове майнове правопорушення, тобто винне протиправне порушення роботодавцем своїх трудових обов`язків, унаслідок чого заподіюється майнова шкода працівникові.

Склад трудового майнового правопорушення утворюють його елементи, що одночасно є умовами матеріальної відповідальності роботодавця, а саме: неналежне виконання роботодавцем своїх трудових обов`язків (протиправні дії або бездіяльність); наявність майнової шкоди у вигляді втраченої працівником заробітної плати; причинний зв`язок між неналежним виконанням роботодавцем трудових обов`язків і заподіяною шкодою; вина роботодавця.

Для притягнення роботодавця до матеріальної відповідальності необхідні усі чотири вищезазначені умови.

Відповідних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 16.12.2020 року за наслідками касаційного перегляду судових рішень у цивільній справі № 541/1700/17.

Окрім того, Верховний Суд у вказаній справі звернув увагу на те, що у випадках зміни дати звільнення відсутній склад трудового майнового правопорушення, тобто підстава і умови матеріальної відповідальності роботодавця. Причинами того, що працівник не виконував свої трудові обов`язки і не отримував заробітну плату, є тимчасова непрацездатність, а не винні дії (бездіяльність) роботодавця.

Ураховуючи викладене, зміна дати звільнення не є вимушеним прогулом, за який працівникові виплачується середній заробіток, розмір якого обчислюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року N 100.

У випадку зміни дати звільнення середній заробіток за весь час вимушеного прогулу не виплачується, а працівникові за його заявою чи за позовом до суду за період тимчасової непрацездатності виплачується допомога по тимчасовій непрацездатності відповідно до положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування".

Суд зауважує, що в контексті даної справи, неможливість виконання трудової функції працівником була зумовлена виключно діями позивача, котрий вважав, що здійснив всі необхідні дії по припиненню трудових правовідносин (подав письмову заяву про звільнення за власним бажанням).

Тобто після подання заяви про звільнення 17 червня 2021 року позивач не приступив до роботи з власного бажання.

Відсутність працівника в період з 17 червня 2021 року по 13жовтня 2021рокуна робочому місці була зафіксована відповідними актами, що свідчить про відсутність підстав стверджувати про виникнення між сторонами вимушеного прогулу.

Зважаючи на вищенаведене у задоволенні відповідної вимоги слід відмовити.

Розподіляючи судові витрати між сторонами суд виходить з наступного.

Судові витрати у даній справі складаються із витрат по сплаті судового збору у розмірі 992,40 грн. від сплати якого позивач в силу закону звільнений.

Зважаючи, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено часткового, тому у відповідності до ч.1 ст. 141 ЦПК України, судові витрати у розмірі пропорційному до задоволених позовних вимог, що складають 260,50 грн підлягають стягненню з відповідача на користь держави.

Керуючись ст.ст. 12, 13; 61; 81; 141; 258; 264; 265 ЦПК України; -

ухвалив:

Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з Медичного центру МВС України " Миргород" (код ЄДРПОУ 08733819) на користь ОСОБА_1 , (РНОКПП НОМЕР_1 ) 14423 грн 85 коп. страхових виплати за період тимчасової непрацездатності з 22 червня 2021 року по 25 червня 2021 року та з 29 червня 2021 року по 21 липня 2021 року.

В задоволенні вимог про стягнення середнього заробітку за вимушеного прогулу за період з 22 липня 2021 року по 13 жовтня 2021 року відмовити.

Стягнути з Медичного центру МВС України " Миргород" (код ЄДРПОУ 08733819) на користь держави судові витрати в розмірі 260 грн. 50 коп.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного тесту до Полтавського апеляційного суду .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повний текст рішення складено 28.11.2022 року.

Суддя О. А. Городівський