Постанова

від 16.11.2022 по справі 914/1085/21

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" листопада 2022 р. Справа №914/1085/21

м. Львів

Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого (судді-доповідача)Бойко С.М.,

суддівБонк Т.Б.,

Якімець Г.Г.,

секретар судового засідання Яремко О.А.,

явка учасників справи:

прокурор (позивач): Репіта О.В. (посвідчення № 057574 від 21.10.2020)

від третьої особи на стороні позивача:

Цибак О.М. (представник, довіреність за № 14/12-22-Вих від 12.01.2022, виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань)

Скиба Б.М. (представник, Виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань)

від відповідача-1: Кудрявцев О.О. (представник, виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань)

від третьої особи-1 на стороні відповідача-1: не з`явилися

від третьої особи-2 на стороні відповідача-1: не з`явилися

від третьої особи-3 на стороні відповідача-1: не з`явилися

від відповідача 2: Алексеєнко А.А. (адвокат, ордер серія ВС № 1111317 від 29.11.2021)

розглянув апеляційну скаргу заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону за № 15-345ВИХ-22 від 25.07.2022

на рішення Господарського суду Львівської області від 16.06.2022, суддя: Коссак С.М., м. Львів, повний текст рішення складено 23.06.2022

за позовом заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону, м. Львів

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача санаторій "Прикордонник-Немирів" (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України, АДРЕСА_1

до відповідача-1 Яворівської міської ради Львівської області, м. Яворів, Львівська область

за участю третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-1 ОСОБА_1 , м. Львів

за участю третьої особи -2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-1 ОСОБА_2 , смт. Немирів, Яворівський район, Львівська область

за участю третьої особи -3, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-1 ОСОБА_3 , смт. Немирів, Яворівський район, Львівська область

за участю третьої особи -4, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-1 фізичної особи-підприємця Березовської Ірини Михайлівни, смт. Немирів, Яворівський район, Львівська область

до відповідача-2 Державного підприємства "Рава-Руське лісове господарство", м. Рава-Руська, Львівська область

про визнання недійсними рішень органів місцевого самоврядування та державного акту на право постійного користування землею

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог.

26.03.2021 року заступник керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом до відповідача-1 Яворівської міської ради Львівської області та до відповідача-2 Державного підприємства "Рава-Руське лісове господарство" про визнання недійсним та скасування рішення виконавчого комітету Немирівської селищної ради Яворівського району Львівської області від 30.09.1996 року №35 Про затвердження інвентаризації земель санаторію «Немирів» і видачу державного акта;

- визнання недійсним та скасування рішення виконавчого комітету Завадівської сільської ради Яворівського району Львівської області від 30.09.1996 року №47 про затвердження земель за санаторієм «Немирів»;

- визнання недійсним та скасування державного акту на право постійного користування землею серії ЛВ №57 від 08.12.1997 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що у даному спорі відсутній орган, який мав би здійснювати захист порушених інтересів держави, а спір належить до передбачених законом, ст.131-1 Конституції України, ст.23 Закону України «Про Прокуратуру» випадків коли прокурор може звертатися до суду як позивач.

Підставою подання позову є незаконність рішення виконавчого комітету Немирівської селищної ради за № 35 від 30.11.1996 та рішення виконавчого комітету Завадівської сільської ради за № 47 від 30.09.1996 в результаті яких та подальшої видачі державного акту на право постійного користування землею серії ЛВ № 57 від 08.12.1997 виникло цивільне речове право в юридичної особи на земельну ділянку, яке прокурором оспорюється одночасно з порушенням питання про визнання недійсними рішень виконавчих комітетів селищних рад.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 06.06.2022 у задоволені позову відмовлено, оскільки прокурор помилково зазначив про відсутність органу, який самостійно міг би здійснювати в суді захист законних інтересів держави.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

В апеляційній скарзі заступник керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону просить рішення Господарського суду Львівської області від 06.06.2022 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задоволити, в зв`язку з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник зазначає, що

- місцевий господарський суд не дослідив того, що у даному спорі відсутній орган, який мав би здійснювати захист порушених інтересів держави, а спір належить до передбачених законом , ст.131-1 Конституції України, ст.23 Закону України «Про Прокуратуру» випадків коли прокурор може звертатися до суду як позивач;

-судом помилково не взято до уваги правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №910/7813/18 та постанові Верховного Суду України у справі №6-157цс16 від 29.06.2016, відповідно до яких правовідносини вибуття земель із державної чи комунальної власності, становлять суспільний, публічний інтерес;

-судом першої інстанції зроблено помилковий висновок про те, що в адміністрації державної прикордонної служби України наявні повноваження для пред`явлення позову;

-суд не встановив обставин та не надав жодного правового аналізу спірних правовідносин, не дослідив зібрані в справі докази та вимоги позивача;

-суд не вирішив питання щодо поданого клопотання прокурора про виключення з числа доказів планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування ДП «Рава-Руське лісове господарство».

Узагальнені доводи третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, санаторій "Прикордонник-Немирів" (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України, подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу задоволити, а рішення місцевого господарського суду скасувати. Вважає, що місцевий господарський суд неповно з`ясував обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Узагальнені заперечення відповідача-1.

Відповідач-1, Яворівська міська рада Львівської області, подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого господарського суду без змін. В обгрунтування доводів відзиву на апеляційну скаргу посилається на те, що в цій справі прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду та замінювати належного суб`єкта владних повноважень.

Узагальнені заперечення відповідача-2.

Відповідач-2, Державне підприємство "Рава-Руське лісове господарство", подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого господарського суду без змін.

В обгрунтування доводів відзиву посилається на те, що поданий в цій справі позов спрямований на захист права постійного користування земельною ділянкою санаторієм "Прикордонник-Немирів" (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України та вважає, що санаторій може самостійно здійснити представництво в суді своїх інтересів.

В судове засідання 16.11.2022 з`явилися прокурор, представники третьої особи на стороні позивача, відповідача-1 та відповідача-2.

Представники третіх осіб на стороні відповідача-1, в судове засідання повторно не з`явилися, причин неявки не повідомили, хоча належним чином повідомлені про час, дату та місце слухання справи, а тому в порядку п. 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України суд розглядає справу за їх відсутності.

Враховуючи положення ч. 12 ст. 270 ГПК України, відповідно до якого неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, зважаючи на те, що явка учасників справи в судове засідання обов`язковою не визнавалась, судова колегія вважає за можливе розглянути справу за їх відсутності за наявними в справі доказами.

У судовому засіданні прокурор та представники третьої особи на стороні позивача підтримали доводи апеляційної скарги, просили апеляційну скаргу задоволити, а рішення місцевого господарського суду скасувати. Представники відповідачів 1, 2 підтримали відзиви на апеляційну скаргу, просили відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

Згідно з ст. 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши пояснення прокурора, представників третьої особи на стороні позивача, відповідача-1 та відповідача-2 що з`явився, дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі та заперечення у відзивах на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом першої інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню.

Згідно встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин вбачається.

Предметом спору в цій справі є оскарження прокурором визнання недійсним та скасування рішення виконавчого комітету Немирівської селищної ради Яворівського району Львівської області від 30.09.1996 №36 "Про затвердження інвентаризації земель санаторію "Немирів" і видачу державного акта"; - визнання недійсним та скасування рішення виконавчого комітету Завадівської сільської ради Яворівського району Львівської області від 30.09.1996 року №47 "про затвердження земель за санаторієм "Немирів"; - визнання недійсним та скасування державного акту на право постійного користування землею серії ЛВ №57 від 08.12.1997 з підстав порушення інтересів держави на розпорядженням землями державної форми власності.

Звертаючись до суду з цим позовом, прокурор відповідно до вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та ст. 53 ГПК України зазначив про наявність у нього підстав для представництва інтересів держави в суді, оскільки відсутній орган уповноважений державою здійснювати самостійно захист законних інтересів держави.

Законодавством, органи Держгеокадастру не наділені правом на звернення до суду з позовами про скасування рішень органів місцевого самоврядування щодо розпорядженнями ними, а лише землями державної форми власності.

Звертаючись до суду з позовом у цій справі, прокурор обґрунтував прийняття органами місцевого самоврядування незаконних, рішень щодо розпорядження землею, яка є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, що регламентовано ст. 14 Конституції України, ст. 1 ЗК України, ст. 2 Закону України "Про охорону земель".

Таким чином, позов у цій справі подано прокурором в інтересах держави, як він стверджує за відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду.

Вирішуючи питання, що повноважень прокурора, коли відсутній орган уповноважений державою здійснювати самостійно захист законних інтересів держави, судом встановлено наступне.

Згідно із частинами другою та третьою статті 4 ГПК України державні органи та органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду. До господарського суду в справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і набуває статусу позивача.

Судами встановлено, що спірні земельні ділянки є державною власністю та за цільовим призначенням відносяться до земель оздоровчого призначення (Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна (т. 1 а.с. 245-246, 247-248), наказ Державного комітету України із земельних ресурсів за № 548 від 23.07.2010, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01 листопада 2010 року за № 1011/18306 «Про затвердження Класифікації видів цільового призначення земель», ст.ст. 19, 47 ЗК України.

Згідно з абзацом п`ятим статті 15-2 ЗК України (чинної на час звернення прокурора з позовом 26.03.2021) до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику в сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, у сфері земельних відносин, належить організація та здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю.

До повноважень Держгеокадастру віднесено функції розпорядника земельних ділянок оздоровчого призначення державної власності, а також державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності (абзац п`ятий статті 15-2 ЗК України).

Відповідно до Положення Держгеокадастр є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства України і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань організовує та здійснює державний нагляд (контроль): за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за: дотриманням вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових договорів, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок; дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю; дотриманням органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування вимог земельного законодавства з питань передачі земель у власність та надання у користування, зокрема в оренду, зміни цільового призначення, вилучення, викупу, продажу земельних ділянок або прав на них на конкурентних засадах (підпункт 25-1 пункту 4 Положення).

Наведене свідчить, що органи Держгеокадастру можуть виконувати: 1) функції розпорядника земельних ділянок оздоровчого призначення державної власності від імені власника, яким є держава Україна, з усіма повноваженнями власника на захист права власності; 2) функції органу державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності.

Порядок здійснення державного контролю за використанням та охороною земель встановлюється законом (частина друга статті 188 ЗК України).

За преамбулою до Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» цей Закон визначає правові, економічні та соціальні основи організації здійснення державного контролю за використанням та охороною земель і спрямований на забезпечення раціонального використання і відтворення природних ресурсів та охорону довкілля.

За визначенням, наведеним у статті 1 цього Закону, охорона земель - система правових, організаційних, економічних, технологічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігання необґрунтованому вилученню земель сільськогосподарського призначення для несільськогосподарських потреб, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, підвищення продуктивності земель лісового фонду, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

За змістом статті 2 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» серед основних завдань державного контролю за використанням та охороною земель є забезпечення додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами земельного законодавства України.

Органи, які здійснюють державний контроль за використанням та охороною земель, дотриманням вимог законодавства України про охорону земель, проведення моніторингу родючості ґрунтів, визначені статтею 5 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель».

Так, за частиною першою цієї статті державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі. Державний контроль за дотриманням вимог законодавства України про охорону земель здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів (частина друга статті 5 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель»). Моніторинг родючості ґрунтів земель сільськогосподарського призначення та агрохімічну паспортизацію земель сільськогосподарського призначення проводить центральний орган виконавчої влади з питань аграрної політики (частина третя статті 5 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель»).

За змістом статті 6 цього ж Закону до повноважень центрального органу виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, зокрема, віднесено:

- здійснення державного контролю за використанням та охороною земель у частині: додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства України та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю; виконання вимог щодо використання земельних ділянок за цільовим призначенням; додержання вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових угод, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок тощо;

- внесення до органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування клопотань щодо: приведення у відповідність із законодавством прийнятих ними рішень з питань регулювання земельних відносин, використання та охорони земель; обмеження або зупинення освоєння земельних ділянок у разі розробки корисних копалин, у тому числі торфу, проведення геологорозвідувальних, пошукових та інших робіт з порушенням вимог земельного законодавства України; припинення будівництва та експлуатації об`єктів у разі порушення вимог земельного законодавства України до повного усунення виявлених порушень і ліквідації їх наслідків; припинення права користування земельною ділянкою відповідно до закону;

- одержання в установленому законодавством порядку від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, власників і користувачів, у тому числі орендарів, земельних ділянок документів, матеріалів та іншої інформації, необхідної для виконання покладених на нього завдань;

- видачі спеціальних дозволів на зняття та перенесення ґрунтового покриву земельних ділянок відповідно до затверджених в установленому законом порядку проектів;

- участь у розробці нормативно-правових актів з питань державного контролю за використанням та охороною земель;

- вжиття відповідно до закону заходів щодо повернення самовільно зайнятих земельних ділянок їх власникам або користувачам;

- вирішення інших питань відповідно до закону.

Разом із цим статтею 7 зазначеного Закону окремо визначені повноваження центрального органу виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, зокрема:

- здійснення державного контролю за дотриманням вимог законодавства України про охорону земель у частині: додержання органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами вимог законодавства України про охорону земель; консервації деградованих і малопродуктивних земель; збереження водно-болотних угідь; виконання екологічних вимог при наданні у власність і користування, в тому числі в оренду, земельних ділянок; здійснення заходів щодо запобігання забрудненню земель хімічними і радіоактивними речовинами, відходами, стічними водами; додержання встановленого законодавством України режиму використання земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, а також територій, що підлягають особливій охороні; додержання вимог екологічної безпеки під час транспортування, зберігання, використання, знешкодження та захоронення хімічних засобів захисту рослин, мінеральних добрив, токсичних, радіоактивних речовин та відходів; додержання екологічних нормативів з питань використання та охорони земель; додержання вимог екологічної безпеки при розробленні нової техніки і технологій для обробки ґрунтів, а також під час проектування, розміщення, будівництва, реконструкції, введення в дію підприємств, споруд та інших об`єктів;

- проведення лабораторного аналізу стану забруднення земель, у тому числі радіоактивного, в зонах безпосереднього впливу викидів і скидів підприємствами забруднюючих речовин, а також у разі виникнення аварій та надзвичайних ситуацій;

- участь у розробці нормативно-правових актів у сфері охорони земель;

- організація ліквідації екологічних наслідків аварій, залучення до цього підприємств, установ, організацій незалежно від підпорядкування та форм власності, а також громадян;

- вирішення інших питань відповідно до закону.

Згідно зі статтею 28 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи звертаються до суду, якщо це необхідно для здійсненні їхніх повноважень у спосіб, що перебачений Конституцією та законами України. Отже, міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи відповідно до статті 28 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» наділені повноваженням звернення до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень.

Відповідно до статті 10 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» та пункту 5-1 Положення посадові особи Держгеокадастру та його територіальних органів, які є державними інспекторами у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель, в межах своїх повноважень мають право звертатися до суду з позовом щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно зайнятих чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився.

З наведених норм права вбачається, що органи Держгеокадастру можуть звертатись до суду, якщо це необхідно для здійсненні їхніх повноважень з нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності.

Аналогічні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 в справі № 910/5201/19 та постанові Верховного Суду від 01.06.2021 в справі № 925/929/19, які в силу вимог ч. 4 ст. 236 ГПК України враховано апеляційним господарським судом.

Системне тлумачення положень частин 3-5 статті 53 ГПК України і частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Водночас тлумачення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України з урахуванням практики Європейського суду з прав людини свідчить, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом.

При цьому розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Нездійснення захисту" має прояв в пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Апеляційний господарський суд зазначає, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Разом з тим прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі №924/1237/17).

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, тому суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (наведену правову позицію викладено у пункті 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц).Обставини дотримання прокурором процедури, встановленої частинами 3 та 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з`ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до положень статей 53, 174 ГПК України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті. У той же час відповідний уповноважений орган, виконуючи свої функції, не позбавлений можливості самостійно звернутися до суду з позовом з метою захисту інтересів держави.

При цьому саме лише посилання у позовній заяві прокурора на те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, відсутній, без доведення цього відповідними доказами, не є достатнім для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом абзацу 2 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.08.2019 у справі № 910/6144/18, від 06.08.2019 у справі № 912/2529/18).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що органом, уповноваженим здійснювати функції держави у спірних правовідносинах є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру.

Велика Палата Верховного Суду, з метою забезпечення єдності судової практики у питанні застосування положень Господарського процесуального кодексу України у справах за позовами прокурорів, у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 зазначила, що якщо суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави вже після відкриття провадження у справі, то позовну заяву прокурора слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати. І в таких справах виникають підстави для застосування положень п. 2 ч.1 ст. 226 ГПК України, згідно з яким суд залишає позов без розгляду, якщо позовну заяву не підписано або підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано.

З огляду на викладене, висновок суду першої інстанції те, що прокурором у даній справі не доведено відсутності органу або відсутності в нього повноважень на здійснення захисту інтересів держави як підстав для представництва інтересів держави у спірних правовідносинах є правильним. Проте, судом першої інстанції не враховано вищенаведених правових висновків Великої Палати Верховного Суду викладених у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, та зроблено передчасний висновок про відмову в позові змість залишення його без розгляду на підставі положень п. 2 ч.1 ст. 226 ГПК України, а тому неправильно застосовано норми процесуального права.

Звідси спростовуються доводи апеляційної скарги про те, що місцевий господарський суд не дослідив того, що у даному спорі відсутній орган, який мав би здійснювати захист порушених інтересів держави, а спір належить до передбачених законом, ст.131-1 Конституції України, ст.23 Закону України «Про Прокуратуру» випадків коли прокурор може звертатися до суду як позивач.

Посилання апелянта на правові висновки Верховного Суду викладені в постанові від 05.02.2019 у справі №910/7813/18 та постанові Верховного Суду України у справі №6-157цс16 від 29.06.2016 судом відхиляються, оскільки спірна земельна ділянка належала до комунальної власності, а її цільове призначення - для будівництва, експлуатації та обслуговування торговельно - офісного центру із підземним паркінгом.

Посилання апелянта на правові висновки Верховного Суду викладені в постанові від 25.05.2016 у справі №6-157цс16 судом відхиляються, оскільки такі не є релевантними до спірних правовідносин, оскільки стосуються наявності судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником та не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання й не позбавляє кредитора права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України, а також сплату боржником процентів, належних кредитору відповідно до статті 1048 цього Кодексу».

З приводу інших аргументів апеляційної скарги про те, що суд не встановив обставин та не надав жодного правового аналізу спірних правовідносин, не дослідив зібрані в справі докази та вимоги позивача, а також не вирішив питання щодо поданого клопотання прокурора про виключення з числа доказів планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування ДП «Рава-Руське лісове господарство», апеляційний господарський суд не розглядає їх, оскільки позов прокурора залишається без розгляду, а спір по суті спірних правовідносин не розглядається.

Висновок апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Статтею 277 ГПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.

Відповідно до ч.1 ст. 278 ГПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку із залишенням позову без розгляду з підстав, передбачених статтею 226 цього Кодексу.

Апеляційний суд дійшов висновку, що при прийнятті оскаржуваного рішення від 16.06.2022 суд першої інстанції неповно з`ясував обставин, що мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права та дійшов висновків, які не відповідають обставинам справи, і, як наслідок, неправомірно розглянув позовну заяву заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону.

Отже, рішення Господарського суду Львівської області від 06.11.2019 у справі № 914/1577/19 належить скасувати, а позов заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону за № 15-345ВИХ-22 від 25.07.2022 залишити без розгляду на підставі пункту 2 частини 1 статті 226 ГПК України.

Судові витрати в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" у разі залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв`язку з повторним неприбуттям або залишенням позивачем судового засідання без поважних причин та неподання заяви про розгляд справи за його відсутності, або неподання позивачем витребуваних судом матеріалів, або за його заявою (клопотанням), сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, ухвалою суду.

Керуючись п. 2 ч.1 ст. 226, ст. ст. 236, 269, 275, 277, 278, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд ,

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону за № 15-345ВИХ-22 від 25.07.2022 задоволити частково.

Рішення Господарського суду Львівської області від 16.06.2022 у справі № 914/1085/21 скасувати.

Позов заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону залишити без розгляду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі ст.ст. 286-289 ГПК України.

Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.

Головуючий-суддя Бойко С.М.

Судді Бонк Т.Б.

Якімець Г.Г.

Повний текст постанови складено 28.11.2022