Постанова

від 14.11.2022 по справі 910/9737/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" листопада 2022 р. Справа№ 910/9737/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Євсікова О.О.

суддів: Владимиренко С.В.

Корсака В.А.

за участю:

секретаря судового засідання Звершховської І.А.,

від позивача: Овчаренко В.Ю.,

від Печерської РДА в м. Києві: Мітін І.І.,

від КНП «ЦПМСД» Печерського району м. Києва: Сажин С.О.,

від Київської міської ради: Онищенко Т.О.,

від третьої особи: не з`явились,

розглянувши апеляційну скаргу

Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Інженерний-4»

на рішення Господарського суду міста Києва від 07.06.2022 (повний текст складено 14.06.2022)

у справі № 910/9737/20 (суддя Карабань Я.А.)

за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Інженерний-4»

до 1) Київської міської ради,

2) Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Печерського району м. Києва,

3) Печерської районної в місті Києві державної адміністрації,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача:

Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації),

про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні допоміжними приміщеннями багатоквартирного будинку, -

в с т а н о в и в :

Короткий зміст і підстави позовних вимог.

У липні 2020 року Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Інженерний-4» (далі - ОСББ «Інженерний-4») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Київської міської ради, Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Печерського району м. Києва (далі - КНП «ЦПМСД»), Печерської районної в місті Києві державної адміністрації (далі - Печерська РДА), в якій просить усунути перешкоди у вільному користуванні та розпорядженні допоміжними приміщеннями, розташованими в цоколі (напівпідвальному поверсі) будинку власниками квартир у багатоквартирному будинку №4 по пров. Інженерному у м. Києві:

1. скасувати запис про державну реєстрацію права комунальної власності територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради та право оперативного управління КНП «ЦПМСД» на нежитлове приміщення №11 загальною площею 251, 1 кв. м, яке складається з групи нежитлових приміщень з №1 по №23, цокольного поверху будинку №4 по пров. Інженерному у місті Києві;

2. зобов`язати КНП «ЦПМСД» звільнити нежитлове приміщення №11 загальною площею 251, 1 кв. м, яке складається з групи нежитлових приміщень з №1 по №23, цокольного поверху будинку №4 по пров. Інженерному у місті Києві.

В обґрунтування заявлених вимог ОСББ «Інженерний-4» посилається на ст. 41 Конституції України, ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», ст. ст. 316-319, 382 ЦК України та вказує, що зареєстровані за Київською міською радою на праві комунальної власності приміщення розташовані на цокольному поверсі житлового будинку та призначені для забезпечення побутових потреб мешканців будинку, а отже мають статус допоміжних, тому не можуть бути самостійними об`єктами права комунальної власності.

Позивач вважає, що згідно зі ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та ст. 382 ЦК України спірні приміщення набуті на праві спільної сумісної власності всіма співвласникам багатоквартирного будинку одночасно з набуттям ними права власності на житлові квартири без необхідності додаткового оформлення речового права на допоміжні приміщення. Реєстрація права комунальної власності на спірні приміщення та розміщення там КНП «ЦПМСД» порушує право спільної сумісної власності співвласників багатоквартирного будинку.

ОСББ «Інженерний-4» вказує, що спірні приміщення належать до категорії допоміжних приміщень багатоквартирних будинків, які призначені для забезпечення експлуатації будинків і побутового обслуговування їх мешканців та належать на праві спільної сумісної власності співвласникам квартир та нежитлових приміщень у зазначених будинках.

13.12.2021 від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог, у якій ОСББ «Інженерний-4» просить усунути перешкоди у вільному користуванні та розпорядженні допоміжними приміщеннями, розташованими у цоколі (напівпідвальному поверсі) будинку власникам квартир у багатоквартирного будинку №4 по пров. Інженерний у м. Києві:

- скасувати рішення, індексний номер 39750491 від 19.02.2018, державного реєстратора Бандури Ю.В. Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), про державну реєстрацію прав та їх обтяжень комунальної власності територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради та право оперативного управління КНП «ЦПМСД» на нежитлове приміщення №11 загальною площею 251, 1 кв. м, яке складається з групи нежитлових приміщень з №1 по №23, цокольного поверху будинку №4 по пров. Інженерному у місті Києві;

- зобов`язати КНП «ЦПМСД» звільнити нежитлове приміщення №11 загальною площею 251, 1 кв. м, яке складається з групи нежитлових приміщень з №1 по №23, цокольного поверху будинку №4 по пров. Інженерному у місті Києві.

У судовому засіданні 14.12.2021 протокольною ухвалою місцевий суд, з урахуванням думки представників учасників справи, залишив без розгляду заяву про уточнення позовних вимог від 13.12.2021.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.06.2022 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Господарський суд першої інстанції дійшов висновку, що позов в частині скасування запису про державну реєстрацію права комунальної власності територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради та права оперативного управління КНП «ЦПМСД» на нежитлове приміщення №11 загальною площею 251, 1 кв. м, яке складається з групи нежитлових приміщень з №1 по №23, цокольного поверху будинку №4 по пров. Інженерному у місті Києві не підлягає задоволенню, оскільки обраний позивачем спосіб захисту не є ефективним. Оскільки вимога про зобов`язання КНП «ЦПМСД» звільнити вказані нежитлові приміщення є похідною, така вимога також залишена судом без задоволення.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

Не погодившись з рішенням Господарського суду міста Києва від 07.06.2022, ОСББ «Інженерний-4» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов ОСББ «Інженерний-4» до Київської міської ради, КНП «ЦПМСД», Печерської РДА, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні допоміжними приміщеннями будинку під номером 4 по пров. Інженерному у місті Києві.

ОСББ «Інженерний-4» у апеляційній скарзі не погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про те, що вимоги позивача про скасування запису про державну реєстрацію права власності та права оперативного управління не є ефективним способом захисту порушеного права, адже задоволення такої позовної вимоги не відновить права власності позивача на спірне майно, за захистом якого позивач звернувся до суду. Скаржник вважає висновок суду, що ефективним способом захисту за обставинами цієї справи є вимога про витребування спірних приміщень відповідно до ст. 388 ЦК України, таким, що суперечить однозначним та послідовним правовим позиціям, викладеним Верховним Судом у постановах від 18.07.2018 у справі №916/2069/17, від 22.11.2018 у справі №904/1040/18, від 15.05.2019 у справі №906/1169/17, від 27.08.2019 у справі №910/6817/19, від 06.08.2019 у справі №914/843/17, від 16.03.2021 у справі №909/128/18.

Апелянт також вважає, що суд безпідставно залишив без розгляду заяву ОСББ «Інженерний-4» від 13.12.2021 про уточнення позовних вимог. Позивач вказує, що первісно припустився помилки, виклавши одну з позовних вимог відповідно до положень ч. 2 ст. 26 Закону №1952-ІV в редакції, яка була чинною до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» від 05.12.2019 №340-ІХ. Зазначає, що після приведення однієї з позовних вимог ОСББ «Інженерний-4» у відповідність до актуальної редакції ч. 3 ст. 26 Закону №1952- ІV предмет спору залишився незмінним.

На думку апелянта, прямим наслідком неправильного визначення змісту спірних правовідносин стало те, що суд першої інстанції не дослідив зібрані у справі докази, що, як наслідок, унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.07.2022 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Євсіков О.О., судді Демидова А.М., Корсак В.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.07.2022 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/9737/20. Відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, за апеляційною скаргою ОСББ «Інженерний-4» на рішення Господарського суду міста Києва від 07.06.2022 до надходження матеріалів справи №910/9737/20.

25.07.2022 матеріали справи №910/9737/20 надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.08.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСББ «Інженерний-4» на рішення Господарського суду міста Києва від 07.06.2022 у справі №910/9737/20, розгляд справи призначено на 05.09.2022.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.09.2022 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Євсіков О.О. судді Попікова О.В., Корсак В.А. (у зв`язку з відпусткою судді Демидової А.М.).

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.09.2022 прийнято апеляційну скаргу ОСББ «Інженерний-4» на рішення Господарського суду міста Києва від 07.06.2022 у справі №910/9737/20 до провадження у визначеному складі суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.09.2022 задоволено клопотання представника позивача - адвоката Овчаренка В.Ю. про відкладення розгляду апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 07.06.2022 у справі №910/9737/20 та відкладено судове засідання на 26.09.2022.

Згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.09.2022 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Євсіков О.О. судді Владимиренко С.В., Корсак В.А. (у зв`язку з відпусткою судді Попікової О.В.).

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.09.2022 прийнято апеляційну скаргу ОСББ «Інженерний-4» на рішення Господарського суду міста Києва від 07.06.2022 у справі №910/9737/20 до провадження у визначеному складі суду.

Колегією суддів 26.09.2022 у судовому засіданні оголошено перерву до 17.10.2022 на підставі ст. 216 ГПК України.

Розпорядженням голови Північного апеляційного господарського суду від 17.10.2022 №6 відповідно до ч. 2 ст. 29 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» з метою збереження життя і здоров`я та забезпечення безпеки відвідувачів і працівників апарату суду рекомендовано суддям Північного апеляційного господарського суду тимчасово 17.10.2022 утриматись від розгляду справ у відкритих судових засіданнях за участю учасників судового процесу (через ракетні обстріли м. Києва), у зв`язку з чим судове засідання, призначене на 17.10.2022, не відбулось.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.10.2022 призначено судове засідання на 31.10.2022.

У судовому засіданні 31.10.2022 суд протокольно оголосив перерву у розгляді справи до 14.11.2022.

Позиції учасників справи.

Від відповідачів та третьої особи відзивів або інших заяв щодо апеляційної скарги ОСББ «Інженерний-4» не надійшло.

Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Згідно зі ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції, перевірені та додатково встановлені апеляційним господарським судом.

Відповідно до рішення Київської міської ради від 27.12.2001 №208/1642 «Про формування комунального майна міста та районів» (із змінами та доповненнями) було проведено розмежування комунального майна між 10-ма новоутвореними районами міста Києва.

Рішенням Київської міської ради від 27.12.2001 №208/1642 із змінами та доповненнями, внесеними рішенням Київської міської ради від 26.12.2002 №220/380, нежитлові приміщення на пров. Інженерний, 4, віднесено до об`єктів комунальної власності територіальної громади Печерського району міста Києва.

Згідно із рішенням Київської міської ради від 02.12.2010 №284/5096 «Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва» затверджено перелік об`єктів комунальної власності територіальної громади міста Києва, до якого, зокрема, включено житловий будинок за адресою: місто Київ, пров. Інженерний, 4 (п. 605 таблиці 6 «Житлове господарство» до рішення від 02.12.2010 №284/5096).

Також вказаним рішенням Київської міської ради від 02.12.2010 №284/5096 та розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 10.12.2010 «Про питання організації управління районами в місті Києві» житловий будинок по пров. Інженерний, 4, в місті Києві передано до сфери управління Печерської РДА (п. 608 таблиці 5 «Житлове господарство» додатку до розпорядження 10.12.2010 №1112).

В подальшому розпорядженням Печерської РДА від 02.04.2014 №148 «Про перезакріплення нерухомого майна територіальної громади міста Києва, переданого до сфери управління Печерської РДА» перезакріплено на правах оперативного управління на баланс КНП «ЦПМСД» нежитлові приміщення по пров. Інженерний, 4, в місті Києві. Підстава виникнення іншого речового права: розпорядження Печерської РДА від 02.04.2014 за №148.

13.02.2018 державним реєстратором Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради Бандурою Ю.В., нежитлове приміщення №11 загальною площею 251, 1 кв. м, яке складається з групи нежитлових приміщень з №1 по №23, цокольного поверху будинку №4 по пров. Інженерному у місті Києві було зареєстровано на праві комунальної власності за територіальною громадою м. Києва в особі Київської міської ради з наданням права оперативного управління КНП «ЦПМСД».

Звертаючись з позовом у цій справі, ОСББ «Інжерний-4» вказує, що спірні приміщення належать до категорії допоміжних приміщень багатоквартирних будинків, які призначені для забезпечення експлуатації будинків і побутового обслуговування їх мешканців та належать на праві спільної сумісної власності співвласникам квартир та нежитлових приміщень у зазначених будинках, а тому просить:

- скасувати запис про державну реєстрацію права комунальної власності територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради та право оперативного управління КНП «ЦПМСД» на нежитлове приміщення №11 загальною площею 251, 1 кв. м, яке складається з групи нежитлових приміщень з №1 по №23, цокольного поверху будинку №4 по провулку Інженерному у місті Києві;

- зобов`язати КНП «ЦПМСД» звільнити нежитлове приміщення №11 загальною площею 251, 1 кв. м, яке складається з групи нежитлових приміщень з №1 по №23, цокольного поверху будинку №4 по провулку Інженерному у місті Києві.

20.08.2020 від КП Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» на виконання п. 11 ухвали Господарського суду міста Києва від 03.08.2020 надійшли належним чином завірені копії поповерхового плану та експлікації по приміщенню №11 з матеріалів інвентаризаційної справи будинку за адресою: пров. Інженерний, 4.

20.08.2020 Київська міська рада надала відзив на позовну заяву, в якому проти заявлених вимог заперечує та просить відмовити у їх задоволенні. Відповідач-1 вказує, що рішенням Київської міської ради від 02.12.2010 та розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради від 10.12.2010 житловий будинок на пров. Інженерний, 4, в місті Києві переданий до сфери управління Печерської РДА. У свою чергу Печерська РДА розпорядженням №148 від 02.04.2014 передала на баланс зазначені вище нежитлові приміщення КНП «ЦПМСД». Відповідач-1 відзначає, що на час проведення реєстраційної дії право власності на спірне нерухоме майно не було зареєстровано за жодною особою і лише 13.02.2018 було проведено реєстрацію цього майна за відповідачем на підставі розпорядження Печерської РДА №148 від 02.04.2014 «Про перезакріплення нерухомого майна територіальної громади міста Києва, переданого до сфери управління Печерської РДА». За таких обставин відповідач-1 вважає, що підстави для скасування запису про державну реєстрацію відсутні.

25.08.2020 від Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) (далі - Департамент) надійшли пояснення, в яких Департамент проти задоволення позову заперечує у повному обсязі.

26.08.2020 від відповідача-1 надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

27.08.2020 від Печерської РДА надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач-3 вважає заявлені ОСББ «Інженерний-4» позовні вимоги необґрунтованими та заперечує проти їх задоволення.

18.09.2020 від Державного архіву міста Києва надійшов лист з повідомленням про те, що «у поаркушно переглянутих: «Покажчику документів за 1946-1985 рр.» фонду №Р-6 «Головне архітектурно-планувальне управління виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів» та «Алфавітному покажчику актів введення в експлуатацію будівель та споруд за 1970, 1976-1996 рр.» фонду №Р-1316 «Управління капітального будівництва Київської міської державної адміністрації» відомостей про «будинок №4 по пров. Інженерному у місті Києві, в т.ч. нежитлове приміщення №11 загальною площею 251,1 кв. м, нежитлові приміщення з №1 по №23 та цокольний поверх» (так в Ухвалі) не виявлено.».

22.09.2020 від Міністерства розвитку громад територій України надійшла відповідь на виконання ухвали суду з повідомленням про те, що Мінрегіон відповідно до положення №197 не володіє та не зобов`язаний володіти інформацією щодо проведення технічної інвентаризації будинку, розташованого за адресою: м. Київ, пров. Інженерний, буд. 4 та щодо місцезнаходження інвентаризаційної справи, оскільки не є виконавцем та/або зберігачем інвентаризаційних справ.

05.10.2020 від КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району міста Києва» надійшли документи (в копіях) на виконання ухвали суду: поповерхові плани на будинок з експлікацією, характеристика земельної ділянки, технічний паспорт житлового будинку, технічний паспорт абонентського введення.

06.10.2020 від Київської міської ради надійшли пояснення на виконання ухвали суду, у якому відповідач-1 крім наведених у відзиві обставин повідомляє, що не має можливості надати копії запитуваних підтверджуючих документів, розпорядником яких він не є.

07.10.2020 від позивача надійшли документи для долучення до матеріалів справи на виконання вимог ухвали суду, у яких позивач надає пояснення та документальне підтвердження відносно нинішнього балансоутримувача будинку №4 по пров. Інженерному в м. Києві. ОСББ «Інженерний-4» зазначає, що не має в своєму розпорядженні технічного паспорту на нежитлове приміщення №11 загальною площею 251,1 кв. м, яке складається з групи нежитлових приміщень з №1 по №23, цокольного поверху будинку №4 по пров. Інженерному у м. Києві.

06.11.2020 від КНП «ЦПМСД» надійшли письмові пояснення на виконання ухвали суду, у яких відповідач-2 повідомляє, що в нежитловому приміщенні №11 загальною площею 251,1 кв. м, яке складається з групи нежитлових приміщень з №1 по №23 цокольного поверху будинку №4 по пров. Інженерному в м. Києві знаходяться подавальний та зворотній трубопроводи мережі теплопостачання, які входять в будинок, та внутрішньо будинкова мережа, яка складається з одного стояка; загально будинковий лічильник тепла знаходиться в тепловузлі сусідньої будівлі. В приміщення заходить загально будинкова мережа водогону і встановлений загальнобудинковий лічильник води; загально будинкових електромереж і електролічильників в приміщеннях КНП «ЦПМСД» немає.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.11.2020 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, підготовче засідання відкладено на 25.11.2020, в порядку ст. 74 ГПК України витребувано з КП Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» належним чином засвідчену копію інвентаризаційної справи на будинковолодіння в цілому за адресою: пров. Інженерний, 4, у місті Києві.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.11.2020 призначено судову експертизу у справі №910/9737/20, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз.

На вирішення експерту поставити наступні питання:

1) Чи відносяться нежитлове приміщення №11 загальною площею 251, 1 кв.м, яке складається з групи нежитлових приміщень з №1 по №23, цокольного поверху будинку №4 по пров. Інженерному у місті Києві до допоміжних приміщень даного житлового будинку?

2) Яке функціональне призначення відповідно до Державних будівельних норм та проектної документації на будинок має приміщення №11 загальною площею 251, 1 кв. м, яке складається з групи нежитлових приміщень з №1 по №23, цокольного поверху будинку №4 по пров. Інженерному у місті Києві?

3) Чи розташоване в нежитловому приміщенні №11 загальною площею 251, 1 кв. м, яке складається з групи нежитлових приміщень з №1 по №23, цокольного поверху будинку №4 по пров. Інженерному у місті Києві інженерні комунікації та технічні пристрої, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання, необхідне для забезпечення безпечної експлуатації, побутового обслуговування мешканців будинку та забезпечення санітарно-гігієнічних умов квартир житлового будинку №4 по пров. Інженерному у місті Києві?

4) Чи погіршується життєвий комфорт та чи зменшується кількість способів задоволення побутових потреб, пов`язаних із життєзабезпеченням, мешканців квартир у під`їзді будинку № 4 по пров. Інженерному у місті Києві влаштуванням стіни, якою перегороджено сходову клітину, яка раніше (до влаштування такої стіни) вела до приміщень цоколю (напівпідвального поверху) та до одного з виходів з цього під`їзду. Зокрема, визначити чи погіршуються умови евакуації мешканців квартир в цьому під`їзді на випадок пожежі;

5) Чи буде приміщення цокольного (напівпідвального) поверху будинку № 4 по пров. Інженерному у місті Києві мати характер окремо ізольованого приміщення у випадку демонтажу стіни, якою на даний час перегороджено сходову клітину, що раніше (до влаштування цієї стіни) вела до приміщень цоколю (напівпідвального поверху) та до одного з виходів з під`їзду будинку № 4 по пров. Інженерному у місті Києві.

6) Чи покращить експлуатаційні характеристики проведення утеплення стін цоколю та фундаменту будинку № 4 по пров. Інженерному у місті Києві?

7) Чи вбачається можливим проведення робіт по утепленню стін цоколю та фундаменту будинку з одночасним використанням цих приміщень для розміщення працівників та обладнання КНП «ЦПМСД»?

8) Якими цифрами позначені спірні приміщення на поверхових планах різних років?

9) Чи перебувають в приміщеннях № 9, 10, 11, 12 11 загальною площею 251, 1 кв. м за адресою: місто Київ, пров. Інженерний, 4, в яких перебуває КНП «ЦПМСД» будь-яке устаткування, яке забезпечує життєдіяльність будинку №4 по пров. Інженерному у місті Києві?

08.07.2021 від Київського науково-дослідного інституту судових експертиз надійшов висновок експерта від 02.07.2021 №37414/20-43.

На питання 1, 2, 3, 9: Визначення категорії приміщень, що досліджуються залежить від рішення, передбаченого проектною (виконавчою) документацією. Отже в зв`язку з відсутністю в наданих матеріалах справи проектної документації з капітального ремонту (реконструкції) приміщень відповідно вимог ДБН, зокрема щодо їх функціонального призначення, а також проектних (виконавчих) рішень щодо улаштування інженерних мереж житлового будинку №4, наявність на момент обстеження оздоблення стін та стель (оздоблення стін гіпсокартоном, підшивна стеля), що не дозволяє провести повне дослідження наявних інженерних мереж, їх кількість та структуру улаштування, встановити на момент проведення досліджень запроектоване функціональне призначення всіх приміщень, що досліджуються та, чи розташовані в усіх нежитлових приміщеннях з №1 по №23 (номера приміщень за технічним паспортом від цокольного поверху будинку№4 по пров. Інженерному у місті Києві інженерні комунікації - не вбачається за можливе.

За наданими матеріалами справи, результатами натурного обстеження, станом на момент проведення дослідження, в приміщеннях №№ 1-6, 8, 9, 11, 12, 14-23 (номера приміщень за технічним паспортом від 27.04.2017) експертом не встановлено будь-яке устаткування, яке забезпечує життєдіяльність житлового будинку №4 по пров. Інженерному у місті Києві.

Станом на момент проведення дослідження можливо надати висновок, що в приміщеннях №7, 10, 13 наявне устаткування, яке забезпечує експлуатацію житлового будинку, а отже приміщення №№7, 10, 13, а також приміщення, які забезпечують до них доступ № 1, 2, 3, 9 (за технічним паспортом від 27.04.2017) відповідно п. 4.3.1, 4.3.8, 4.3.8.2 «Методичних рекомендацій щодо проведення судових будівельно-технічних експертиз з визначення категорії приміщень в залежності від функціонального призначення», п. 3.7 ДБН В.2.2-15:2019 «Житлові будинки. Основні положення», є допоміжними приміщеннями

житлового будинку №4 по пров. Інженерний у м. Києві.

На питання 4: Встановлення, чи погіршується життєвий комфорт та чи зменшується кількість способів задоволення побутових потреб, пов`язаних із життєзабезпеченням, мешканців квартир у під`їзді будинку №4 по пров. Інженерному у місті Києві влаштуванням стіни, якою перегороджено сходову клітину, яка раніше (до влаштування такої стіни) вела до приміщень цоколю (напівпідвального) поверху та до одного з виходів з цього під`їзду, не є компетенцією судових експертів з проведення будівельно-технічних видів досліджень, не вбачається за можливе.

Встановити чи погіршуються умови евакуації мешканців будинку №4 по пров. Інженерному у місті Києві на випадок пожежі не вбачається за можливе з причин, які наведені у дослідницькій частині висновку.

На питання 5: В разі демонтажу перегородки, за об`ємно-планувальним рішенням станом на момент обстеження, можливо забезпечити окремий додатковий вхід до приміщень цокольного поверху будинку №4 по пров. Інженерний у місті Києві. Отже, приміщення цокольного (напівпідвального) поверху за об`ємно-планувальним рішенням можливо улаштувати як окремі приміщення від житлової частини з двома окремими входами.

Разом з тим необхідно відмітити, що даний вхід буде суміжним зі сходовою клітиною до житлової частини будинку (див. схему 4, фото №53-56 дослідницької частини висновку).

На питання 6: Встановити, чи покращить експлуатаційні характеристики проведення утеплення стін цоколю та фундаменту будинку №4 по пров. Інженерному у м. Києві не вбачається за можливе з причин, які наведені у дослідницькій частині висновку.

На питання 7: Встановити, чи можливе проведення робіт по утепленню стін цоколю та фундаменту з одночасним використанням цих приміщень для розміщення працівників та обладнання КНП «ЦПМСД», не вбачається за можливе з причин, які наведені у дослідницькій частині висновку.

На питання 8: Якими цифрами позначені спірні приміщення на поверхових планах інвентаризаційних паспортів різних років, наведено у дослідницькій частині в таблиці №5.

07.09.2021 від ОСББ «Інженерний-4» надійшли пояснення, у яких позивач зазначає, що висновок експерта є неповним та не містить чітких відповідей на поставлені питання, а тому просить суд не враховувати його як доказ у даній справі.

13.12.2021 від ОСББ «Інженерний-4» надійшли додаткові пояснення та заява про уточнення позовних вимог, зміст якої наведено вище за текстом цієї постанови.

У судовому засіданні 14.12.2021 протокольною ухвалою місцевий суд, з урахуванням думки представників учасників справи, залишив без розгляду заяву про уточнення позовних вимог від 13.12.2021.

14.12.2021 та 15.12.2021 від Київської міської ради надійшли заяви про застосування строку позовної давності.

18.01.2022 від ОСББ «Інженерний-4» надійшло пояснення на заяву про застосування строку позовної давності.

02.06.2022 від КНП «ЦПМСД» надійшла заява про застосування строку позовної давності.

Оскільки господарський суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог, заяви про застосування строку позовної давності не розглядались.

Джерела права та мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Згідно ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч. 1 ст. 5 ГПК України).

Відповідно до ст. ст. 15, 16 ГПК України та ст. 20 ГПК України кожна особа чи суб`єкт господарювання має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного та господарського законодавства.

Статтею 4 ГПК України визначено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки від порушення його прав.

Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам необхідно виходити із його ефективності, а це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11.02.2020 у справі №923/364/19 та від 16.06.2020 у справі №904/1221/19.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Такі правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17 (провадження №14-144цс18), від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 (провадження №12-187гс18), від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц (провадження №14-338цс18), від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц (провадження №14-364цс19), від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц (провадження №14-499цс19), від 15.09.2020 у справі №469/1044/17 (провадження №14-317цс19).

Відтак застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2021 у справі №910/10011/19 (провадження №12-84гс20).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), вказував, що для того, аби бути ефективним, національний засіб юридичного захисту має бути спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваного порушення чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (рішення від 26.10.2000 у справі «Кудла проти Польщі» («Kudla v. Poland», заява №30210/96, §158), 16.08.2013 у справі «Гарнага проти України» («Garnaga v. Ukraine», заява №20390/07, §29).

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції. ЄСПЛ у рішенні від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» («Chahal v. the United Kingdom», заява №22414/93, §145) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Отже, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Засіб захисту, що вимагається законом або договором, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (рішення ЄСПЛ від 05.04.2005 у справі «Афанасьєв проти України» (заява №38722/02, §75)).

У кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

У рішенні ЄСПЛ від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» зазначено, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

Засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом (рішення ЄСПЛ від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України»).

При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) ЄСПЛ вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби ст. 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування.

Обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

На це вказується, зокрема, і в п. 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 №15-рп/2004 у справі №1-33/2004, у якому зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.

Конституційний Суд України в п. 9 мотивувальної частини Рішення від 30.01.2003 №3-рп/2003 у справі №1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Таким чином, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права та забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що господарський суд першої інстанції безпідставно залишив без розгляду заяву ОСББ «Інженерний-4» від 13.12.2021 про уточнення позовних вимог апеляційний господарський суд зазначає таке.

Позивач вказує, що первісно припустився помилки, виклавши одну з позовних вимог у відповідності до положень ч. 2 ст. 26 Закону №1952-ІV в редакції, яка була чинною до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» від 05.12.2019 №340-ІХ. Зазначає, що після приведення однієї з позовних вимог ОСББ «Інженерний-4» у відповідність до актуальної редакції ч. 3 ст. 26 Закону №1952- ІV предмет спору залишився незмінним.

Права та обов`язки учасників справи визначені ст. 42 ГПК України.

Згідно з п. п. 1, 2 ч. 2, ч. 3 ст. 46 ГПК України крім прав та обов`язків, визначених у ст. 42 цього Кодексу: позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу; позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Предмет позову кореспондується із способами захисту права, які визначені, зокрема у ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України, а відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, що може полягати в обранні позивачем іншого/інших, на відміну від первісно обраного/них способу/способів захисту порушеного права, в межах спірних правовідносин.

Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права чи охоронюваного законом інтересу. Правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Водночас не вважаються зміною підстав позову: доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин; зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.

Отже, зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до суду, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується відповідна позовна вимога.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що процесуальним законом не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про «доповнення» або «уточнення» позовних вимог. Тому в разі надходження до суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: - подання іншого (ще одного) позову, чи - збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи - об`єднання позовних вимог, чи - зміну предмета або підстав позову.

При цьому при поданні вказаних заяв (клопотань) позивач має дотримуватися правил вчинення відповідної процесуальної дії, недодержання яких тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК України.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 3 ст. 14 ГПК України).

Право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (ст. 118 ГПК України).

Апеляційний господарський суд відзначає, що за ч. 3 ст. 46 ГПК України позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання.

Матеріали справи свідчать, що 09.11.2021, враховуючи відсутність клопотань та повідомлень учасників судового процесу про намір вчинити дії, строк вчинення яких обмежений підготовчим провадженням, Господарський суд міста Києва закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 14.12.2021.

ОСББ «Інженерний-4» звернулось до Господарського суду міста Києва із заявою про уточнення позовних вимог 13.12.2021, тобто після закриття підготовчого провадження.

Враховуючи приписи ч. 3 ст. 46 ГПК України, якими визначено право позивача змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого провадження, апеляційний господарський суд не вбачає порушень господарським судом першої інстанції норм процесуального права, про які вказує ОСББ «Інженерний-4» у апеляційній скарзі.

Водночас апеляційний господарський суд відзначає, що згідно з п. 15 ч. 1 ст. 255 ГПК України окремо від рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про залишення позову (заяви) без розгляду. Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду (ч. 3 ст. 255 ГПК України).

Зважаючи на те, що процесуальним наслідком розгляду поданої ОСББ «Інженерний-4» заяви про уточнення позовних вимог було залишення цієї заяви без розгляду, ухвала про що, у свою чергу, може бути оскаржена в апеляційному порядку відповідно до вимог п. 15 ч. 1 ст. 255 ГПК України, на таку ухвалу місцевого господарського суду могла бути подана апеляційна скарга окремо від рішення суду.

При цьому чинним процесуальним законодавством право на апеляційне оскарження не ставиться у залежність від поділу ухвал на протокольні та такі, що оформлені окремим документом, як і не міститься заборони на оскарження протокольних ухвал.

З урахуванням наведеного, розгляду у цій справі підлягає саме вимога ОСББ «Інженерний-4» скасувати запис про державну реєстрацію права комунальної власності територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради та право оперативного управління КНП «ЦПМСД» на нежитлове приміщення №11 загальною площею 251, 1 кв. м, яке складається з групи нежитлових приміщень з №1 по №23, цокольного поверху будинку №4 по пров. Інженерному у місті Києві.

Згідно з п. п. (абзацами) 1-3 ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній з 16.01.2020) (далі - Закон про державну реєстрацію прав) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пп. «а» п. 2 ч. 6 ст. 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому пп. «а» п. 2 ч. 6 ст. 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Тож у розумінні положень наведеної норми, на відміну від положень ч. 2 ст. 26 Закону про державну реєстрацію прав у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Таким чином, з 16.01.2020, тобто на момент звернення до суду з даним позовом (07.07.2020), законодавець виключив такий спосіб захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права, а відтак позивачем обрано спосіб захисту, який у практичному аспекті не зможе забезпечити і гарантувати позивачу відновлення порушеного права, а значить не спроможний надати особі ефективний захист її прав.

Колегія суддів апеляційної інстанції відзначає, що у разі задоволення такої вимоги та скасування запису про державну реєстрацію права власності, таке рішення суперечило би положенням ч. 2 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» і в цій частині у майбутньому його не можна буде виконати.

У зв`язку із викладенням ст. 26 Закону про державну реєстрацію прав у новій редакції відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16.01.2020, наразі чинне законодавство взагалі не передбачає скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а навпаки визначає, що такі відомості не підлягають скасуванню або вилученню.

Аналогічні за змістом висновки щодо застосування ст. 26 Закону про державну реєстрацію прав у новій редакції при вирішенні спорів у подібних правовідносинах наведено у постановах Верховного Суду від 23.06.2020 у справах №906/516/19, №905/633/19, №922/2589/19, від 30.06.2020 у справі №922/3130/19, від 14.07.2020 у справі №910/8387/19, від 20.08.2020 у справі №916/2464/19, від 03.09.2020 у справі №914/1201/19, від 18.11.2020 у справі №154/883/19-ц, від 13.10.2021 у справі №161/15629/19.

Тому, оскільки з 16.01.2020 і станом на дату ухвалення оскаржуваного рішення матеріально-правове регулювання спірних реєстраційних відносин істотно змінилося, наявні достатні підстави вважати, що за таких обставин позивач буде позбавлений можливості ефективного захисту стверджуваних ним порушених прав у спосіб, визначений ним, а саме шляхом скасування запису про проведену державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно.

Господарський суд першої інстанції доцільно зазначив, що передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно.

Позивачем у такому позові може бути суб`єкт, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку із наявністю щодо цього права сумнівів з боку третіх осіб чи необхідністю одержати правовстановлюючі документи.

Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно (п. 9 ч. 1 ст. 27 Закону про державну реєстрацію прав). Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19.05.2020 у справі №916/1608/18 (провадження №12-135гс19).

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що власник з дотриманням вимог ст. 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

У спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів.

Такі правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16 (провадження №14-208цс18), від 22.01.2020 у справі №910/1809/18 (провадження №12-148гс19).

За таких обставин скасування запису про державну реєстрацію права власності та права оперативного управління на спірне нерухоме майно не є ефективним способом захисту порушеного права, адже задоволення такої позовної вимоги не відновить права власності позивача на спірне майно, за захистом якого позивач звернувся до суду.

Ефективним способом захисту в спірних правовідносинах є вимога позивача про витребування такого майна.

Виходячи зі змісту ч. 2 ст. 16 ЦК України, обрання особою неналежного способу захисту порушеного права в судовому порядку, який не відповідає як змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і характеру його порушення, а також не призводить до поновлення порушеного права цієї особи, є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог (такий правовий висновок викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 14.08.2018 у справі №910/1972/17, від 23.05.2019 у справі №920/301/18, від 25.06.2019 у справі №922/1500/18, від 24.12.2019 у справі №902/377/19).

Враховуючи встановлені у справі обставини та норми чинного законодавства, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду, що вимоги позову про скасування запису про державну реєстрацію права комунальної власності територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради та права оперативного управління КНП «ЦПМСД» на нежитлове приміщення №11 загальною площею 251, 1 кв. м, яке складається з групи нежитлових приміщень з №1 по №23, цокольного поверху будинку №4 по пров. Інженерному у місті Києві задоволенню не підлягає, оскільки обраний позивачем спосіб захисту не є ефективним.

Щодо вимоги ОСББ «Інженерний-4» зобов`язати КНП «ЦПМСД» звільнити нежитлове приміщення №11 загальною площею 251, 1 кв. м, яке складається з групи нежитлових приміщень з №1 по №23, цокольного поверху будинку №4 по пров. Інженерному у місті Києві апеляційний суд відзначає таке.

Місцевий суд обмежився тим, що зазначив, що така позовна вимога є похідною від першої, а тому задоволенню не підлягає.

Апеляційний суд не погоджується з такою позицією, оскільки вимога про звільнення приміщення цілком може бути розглянута як окрема і самостійна з урахуванням її фактичних і нормативних обґрунтувань.

А тому, переглядаючи справу в повному обсязі, апеляційний суд зважає на таке.

ОСББ «Інженерний-4» вважає себе власником допоміжних приміщень, розташованих в цоколі (напівпідвальному поверсі) багатоквартирного будинку №4 по пров. Інженерному у м. Києві та просить зобов`язати КНП «ЦПМСД» звільнити нежитлове приміщення №11 загальною площею 251, 1 кв. м, яке складається з групи нежитлових приміщень з №1 по №23, цокольного поверху будинку №4 по пров. Інженерному у місті Києві.

Аналіз ст. 387 ЦК свідчить, що віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника.

Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього переоформлено на іншого суб`єкта.

З урахуванням специфіки правового режиму рухомих та нерухомих речей фізичне вибуття речі із володіння стосується саме рухомих речей, натомість юридичне вибуття майна з володіння, з урахуванням існування реєстраційного підтвердження володіння, - нерухомих. При цьому відносно нерухомих речей може мати місце фізичне та юридичне вибуття речі з володіння.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ст. 391 ЦК України).

Тлумачення ст. 391 ЦК України свідчить, що негаторний позов - це вимога власника про усунення перешкод. Тобто негаторний позов подається з метою усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном, тобто припинення неправомірних дій, не пов`язаних з порушенням володіння.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18) зроблено такий висновок.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду.

Враховуючи специфіку речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) відсутня вказівка про відступ від висновків зроблених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18).

З формулювання позовної вимоги випливає, що позивач заявив негаторний позов.

Апеляційний господарський суд зазначає, що ОСББ «Інженерний-4» хоч і вважає себе власником спірних приміщень в силу того, що ці приміщення є допоміжними та є спільною власністю власників квартир у багатоквартирному будинку в силу прямої норми закону, однак не надає належних доказів на підтвердження таких тверджень, зокрема таких, які свідчили би про те, що спірні приміщення є допоміжними.

Колегія суддів відзначає, що зміст поданих ОСББ «Інженерний-4» заяв (в т.ч. позовної) свідчить, що позивач вважає (називає) спірні приміщення допоміжними та нежитловими одночасно.

Однак нормами законодавства визначено, що допоміжне приміщення багатоквартирного будинку і нежитлове приміщення є різними приміщеннями, критерії їх розмежування є досить чіткими, а тому немає підстав стверджувати, що у різних випадках одне і те ж приміщення може одночасно відноситися до допоміжного та бути нежитловим.

У постанові від 18.10.2022 у справі № 569/17077/16 Верховний Суд зазначив таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Отже, ч. 2 ст. 382 ЦК України визначає правовий режим допоміжних приміщень і приміщень загального користування житлового будинку у дво- або багатоквартирному будинку. Зокрема, за власниками квартир у таких будинках на праві спільної сумісної власності закріплюються приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше ніж одну квартиру. Ця норма спрямована на врегулювання порядку користування мешканцями квартир зазначеними приміщеннями та обладнанням.

Усі зазначені об`єкти становлять єдине ціле з квартирами і житловим будинком, призначені вони для постійного обслуговування і забезпечення відповідної експлуатації всього будинку.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» допоміжними приміщеннями багатоквартирного будинку є приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення).

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 09.11.2011 №14-рп/2011 у справі №1-22/2011 власники квартир дво- або багатоквартирних житлових будинків та житлових приміщень у гуртожитку, незалежно від підстав набуття права власності на такі квартири, житлові приміщення, є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.10.2019 у справі №598/175/15-ц вказала, що для розмежування допоміжних приміщень багатоквартирного житлового будинку, які призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку і входять до житлового фонду, та нежилих приміщень, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру, є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин і до житлового фонду не входять, слід виходити як з місця їхнього розташування, так і із загальної характеристики сукупності властивостей таких приміщень, зокрема способу і порядку їх використання.

Отже, нормами законодавства визначено, що допоміжне приміщення багатоквартирного будинку і нежитлове приміщення є різними приміщеннями, критерії їх розмежування є досить чіткими, а тому немає підстав стверджувати, що у різних випадках одне і те ж приміщення може одночасно відноситися до допоміжного та бути нежитловим.

Нежитлове приміщення - це приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин.

Допоміжними приміщеннями є всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку, незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання, комунікацій, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов`язаних із життєзабезпеченням. І лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень.

Такий підхід щодо визначення правового статусу нежитлових і допоміжних приміщень багатоквартирного житлового будинку відповідає сталій судовій практиці (постанови Верховного Суду від 18.07.2018 у справі №916/2069/17, від 22.11.2018 у справі №904/1040/18, від 15.05.2019 у справі № 906/1169/17, від 06.08.2019 у справі № 914/843/17).

Отже, співвласники багатоквартирного будинку мають право користування допоміжними приміщеннями, отримувати доступ до технічної документації, інформації про технічний стан, умови утримання та експлуатації, витрати на утримання, надходження від використання таких приміщень.

Відповідно до ст. 4 Житлового кодексу Української Радянської Соціалістичної Республіки до житлового фонду не входять нежилі приміщення в жилих будинках, призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру.

З огляду на викладене нежилим є приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 552/7636/14-ц.

Особливістю правового статусу допоміжних приміщень є те, що вони є спільною власністю власників квартир у багатоквартирному будинку в силу прямої норми закону і підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення співвласниками (у даному випадку - в особі позивача) будь-яких додаткових дій. Зазначене виключає набуття будь-якою особою права власності на такі приміщення, як на окремий об`єкт цивільних прав (постанова Верховного Суду від 16.12.2020 у справі № 914/554/19).

Колегія суддів не спростовує, що для розмежування допоміжних приміщень багатоквартирного жилого будинку, які призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку, та нежилих приміщень, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру, і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин та до житлового фонду не входять, слід враховувати як місце їхнього розташування, так і загальну характеристику сукупності властивостей таких приміщень, зокрема спосіб і порядок їх використання. Однак вказаним не обмежується «коло обставин», які встановлюються для правильного вирішення відповідного спору.

Визначальним для правильного вирішення даного спору (за вимогою, що розглядається) є з`ясування та визначення правового статусу спірних приміщень у багатоквартирному будинку, а саме встановлення, чи належать усі спірні приміщення до числа допоміжних, чи є нежитловими приміщеннями в структурі житлового будинку, з урахуванням характеристик таких приміщень.

Рішення Київської міської ради від 27.12.2001 №208/1642 «Про формування комунального майна міста та районів», рішення Київської міської ради від 26.12.2002 №220/380, рішення Київської міської ради від 02.12.2010 №284/5096 «Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва», розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 10.12.2010 №1112 «Про питання організації управління районами в місті Києві», розпорядження Печерської РДА від 02.04.2014 №148 «Про перезакріплення нерухомого майна територіальної громади міста Києва, переданого до сфери управління Печерської РДА» є чинними та у встановленому законодавством порядку на скасовані.

У вказаних рішеннях та розпорядженнях спірні приміщення визначені як нежитлові.

13.02.2018 на підставі розпорядження Печерської РДА від 02.04.2014 №148 «Про перезакріплення нерухомого майна територіальної громади міста Києва, переданого до сфери управління Печерської РДА» державним реєстратором Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради Бандурою Ю.В., нежитлове приміщення №11 загальною площею 251, 1 кв. м, яке складається з групи нежитлових приміщень з №1 по №23, цокольного поверху будинку №4 по пров. Інженерному у місті Києві було зареєстровано на праві комунальної власності за територіальною громадою м. Києва в особі Київської міської ради, з наділенням права оперативного управління за КНП «ЦПМСД».

Апеляційний господарський суд відзначає, що ОСББ «Інженерний-4» у встановленому чинним процесуальним законодавством порядку не довело, що всі спірні приміщення, які групою формують нежитлове приміщення №11 загальною площею 251, 1 кв. м, є допоміжними.

Колегія суддів у цьому також враховує висновок експерта за результатами проведеної у справі будівельно-технічної експертизи, згідно з яким визначення категорії приміщень, що досліджуються залежить від рішення передбаченого проектною (виконавчою) документацією. Отже в зв`язку з відсутністю в наданих матеріалах справи проектної документації з капітального ремонту (реконструкції) приміщень відповідно вимог ДБН, зокрема щодо їх функціонального призначення, а також проектних (виконавчих) рішень щодо улаштування інженерних мереж житлового будинку №4, наявність на момент обстеження оздоблення стін та стель (оздоблення стін гіпсокартоном, підшивна стеля), що не дозволяє провести повне дослідження наявних інженерних мереж, їх кількість та структуру улаштування, встановити на момент проведення досліджень запроектоване функціональне призначення всіх приміщень, що досліджуються та, чи розташовані в усіх нежитлових приміщеннях з №1 по №23 (номера приміщень за технічним паспортом від цокольного поверху будинку№4 по пров. Інженерному у місті Києві інженерні комунікації - не вбачається за можливе.

Як зазначено у висновку експерта (т. 2 а. с. 267) та підтверджується матеріалами справи (зокрема, т. 3, а. с. 18, 19, 26-28, 64) за інвентаризаційною справою № 25045 Київського міського бюро технічної інвентаризації на будок по пров. Інженерному, 4, Печерського району м. Києва інвентаризація будівлі починається з 1940 року. На той час в цокольному (напівпідвальному) поверсі будинку літер. «А» розміщувались житлові квартири з пічним опаленням.

Також з цієї інвентаризаційної справи вбачається, що архітектурно-планувальні рішення напівпідвального приміщення (т. 3 а. с. 84, 88-90) співпадали з плануванням 1-го і 2-го житлових поверхів будинку.

Зазначене дає підстави для висновку, що напівпідвальний поверх з самого початку проектувався, будувався і використовувався як житловий.

Далі в експертному висновку зазначено (і підтверджується матеріалами 3-го тому справи), що після проведення капітальних ремонтів (реконструкцій) в період 50-х років, а згодом також і наприкінці 60-х років ХХ сторіччя в приміщеннях цокольного (напівпідвального) поверху літ. «А» розміщувались громадські заклади, заклад громадського харчування (буфет); на першому і другому поверхах - житлові квартири. При цьому після таких ремонтів (реконструкцій) на напівпідвальному поверсі були створені допоміжні приміщення (комори, підсобні тощо), але для тих закладів, які там розмістились. Тобто, житлові приміщення були переведені в категорію нежитлових з визначенням їх нового функціонального призначення і напевно на підставі відповідних рішень органів влади, адже без цього такі перетворення були б неможливі.

З наведеного випливає, що напівпідвальний поверх у будинку № 4 по провулку Інженерному в м. Києві проектувався та будувався як комплекс допоміжних приміщень багатоквартирного жилого будинку, які призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку.

За наданими матеріалами справи, результатами натурного обстеження, станом на момент проведення дослідження, в приміщеннях №№ 1-6, 8, 9, 11, 12, 14-23 (номера приміщень за технічним паспортом від 27.04.2017) експертом не встановлено будь-яке устаткування, яке забезпечує життєдіяльність житлового будинку №4 по пров. Інженерному у місті Києві.

Апеляційний суд враховує висновок експерта, що станом на момент проведення дослідження в приміщеннях №7, 10, 13 наявне устаткування, яке забезпечує експлуатацію житлового будинку, а отже приміщення №№7, 10, 13, а також приміщення, які забезпечують до них доступ № 1, 2, 3, 9 (за технічним паспортом від 27.04.2017) відповідно п. 4.3.1, 4.3.8, 4.3.8.2 «Методичних рекомендацій щодо проведення судових будівельно-технічних експертиз з визначення категорії приміщень в залежності від функціонального призначення», п. 3.7 ДБН В.2.2-15:2019 «Житлові будинки. Основні положення», є допоміжними приміщеннями житлового будинку №4 по пров. Інженерний у м. Києві. Разом з тим, з урахуванням матеріалів справи, описової частини дослідження і наведених експертом обставин (щодо неможливості повного і достовірного встановлення місць проходження інженерних комунікацій, встановлення контрольного і регулюючого обладнання тощо) такий висновок не є остаточним і беззаперечно достовірним.

Апеляційний суд вважає, що частину приміщень, які складають спірне нежитлове напівпідвальне приміщення №11 загальною площею 251, 1 кв. м, можливо визнати допоміжними. Але це повинен довести і визначити відповідний перелік виключно позивач.

З огляду на встановлений статус спірного приміщення як нежитлового (а не допоміжного), що позивачем не спростовано, а також на те, що одне і те ж приміщення не може одночасно відноситися до допоміжного та бути нежитловим, відсутні підстави вважати спірне приміщення допоміжним та таким, що належить ОСББ «Інженерний», як це помилково вважає позивач.

Так, право власності територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради на нежитлове приміщення та право оперативного управління КНП «ЦПМСД» нежитловим приміщенням підтверджено інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та позивачем не спростовано. За наявними у справі матеріалами спірне напівпідвальне приміщення є нежитловим; позивач не надав доказів, які б спростовували такий статус спірного приміщення та свідчили, що це приміщення є виключно допоміжним.

Наведене свідчить, що ОСББ «Інженерний-4» не довело наявність у нього права власності на спірне приміщення та, відповідно, не довело наявності у нього права вимагати усунення перешкод у користуванні та розпорядженні цим приміщенням та зобов`язати КНП «ЦПМСД» його звільнити.

Враховуючи встановлені у справі обставини та норми чинного законодавства, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, апеляційний господарський суд вважає правомірним остаточний висновок місцевого господарського суду про відмову у задоволенні вимог ОСББ «Інженерний-4» про зобов`язання КНП «ЦПМСД» звільнити нежитлове приміщення №11 загальною площею 251, 1 кв. м, яке складається з групи нежитлових приміщень з №1 по №23, цокольного поверху будинку №4 по пров. Інженерному у місті Києві. Водночас через те, що місцевий суд під час розгляду цієї вимоги допустив поверхневість і неповноту дослідження відповідних фактичних обставин справи та їх правової оцінки, його рішення підлягає зміні шляхом викладення мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Частинами 1, 2 ст. 277 ГПК України встановлено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (ч. 4 ст. 277 ГПК України).

Враховуючи встановлені у справі обставини та норми чинного законодавства, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що мотивувальна частина рішення місцевого господарського суду у цій справі має бути змінена та викладена в редакції цієї постанови, в іншій частині оскаржуване рішення має бути залишено без змін; підстави для задоволенні апеляційної скарги відсутні.

Судові витрати.

У зв`язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги витрати за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Інженерний-4" на рішення Господарського суду міста Києва від 07.06.2022 у справі №910/9737/20 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 07.06.2022 у справі №910/9737/20 змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

3. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 07.06.2022 у справі №910/9737/20 залишити без змін.

4. Судові витрати, пов`язані з поданням апеляційної скарги, покласти на апелянта.

5. Справу №910/9737/20 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст.ст. 287 - 289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 25.11.2022.

Головуючий суддя О.О. Євсіков

Судді С.В. Владимиренко

В.А. Корсак