Ухвала

від 21.11.2022 по справі 463/6275/22

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 463/6275/22 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_3.

Провадження № 11-сс/811/913/22 Доповідач: ОСОБА_4.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2022 року м. Львів

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Львівського апеляційного суду в складі

головуючої судді ОСОБА_4.,

суддів ОСОБА_6., ОСОБА_7.,

з участю секретаря судового засідання ОСОБА_5.,

прокурора ОСОБА_8.,

представника власника майна - адвоката ОСОБА_9.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_9, в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова від 30 серпня 2022 року про накладення арешту на майно,

ВСТАНОВИЛА:

прокурор другого відділу процесуального керівництва першого управління організації і процесуального керівництва у кримінальних провадженнях органів ДБР Департаменту нагляду за додержанням законів органами ДБР Офісу Генерального прокурора ОСОБА_10. звернувся до слідчого судді з клопотанням про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні за №62019100000001170 від 20 серпня 2019 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 15, ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 367, ч. 5 ст. 191 КК України.

Клопотання мотивував тим, що головним слідчим управлінням ДБР за процесуального керівництва Офісу Генерального прокурора, здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62019100000001170 від 20 серпня 2019 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 15, ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 367, ч. 5 ст. 191 КК України.

Досудовим розслідуванням встановлено, що неналежне виконання головою Фонду державного майна України своїх службових обов`язків та системне ігнорування вимог ст. ст. 2, п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про Фонд державного майна України» в частині відсутності належного контролю у сфері організації та проведення приватизації державного майна, відчуження державного майна, передачі державного майна в оренду та користування, повернення у державну власність державного майна, що було приватизоване, відчужене або вибуло з державної власності з порушенням законодавства, призвело до відчуження об`єктів нерухомості, які перебували в управлінні Федерації професійних спілок України (ЄДРПОУ: 00014479), ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» (ЄДРПОУ: 02583780), ПрАТ «Укрпрофтур» (ЄДРПОУ 02605473) та є державною власністю.

Так у період з 1992 року по теперішній час, службові особи ПрАТ «Укрпрофоздоровниця», ПрАТ «Укрпрофтур», Федерації професійних спілок України, діючи за попередньою змовою групою осіб із невстановленими під час досудового розслідування особами, умисно, бажаючи збагатитись за рахунок чужого майна, здійснюють відчуження курортно-оздоровчих, спортивних та інших державних комплексів, які перебувають у їхньому відданні, без погодження із Фондом державного майна України, що призводить до нанесення матеріальної шкоди (збитків) державі в особливо великих розмірах.

Під час проведення досудового розслідування встановлено, що першим етапом злочинного механізму є підготовка членами правління ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» та ПрАТ «Укрпрофтур» звернення до Федерації професійних спілок України (далі ФПСУ) про надання дозволу на реалізацію земельних ділянок, будівель чи споруд, попередньо визначених об`єктів нерухомого майна, що перебувають в управлінні зазначених юридичних осіб.

Після цього працівниками Департаменту корпоративних прав та майна ФПСУ готується проєкт постанови президії ФПСУ про відчуження окремих об`єктів нерухомого майна із пропозиціями щодо об`єктів нерухомості, які планується продати нібито через офіційні торги.

Разом з тим до вказаного проєкту постанови на адресу членів постійної комісії ради ФПСУ з майнових питань готується пояснювальна записка, в якій міститься інформація про об`єкт нерухомості, що готується до відчуження, а також його характеристика (фінансово-господарський стан), інформація про наявні борги та інші фінансові зобов`язання.

Надалі з метою затвердження постанови про відчуження об`єктів нерухомості скликається президія ФПСУ, до якої входить керівництво ФПСУ, а також як члени (з правом голосу) керівники членських організацій та регіональних осередків ФПСУ.

Після винесення постанови президії ФПСУ, наглядовою радою ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» або ПрАТ «Укрпрофтур» скликається зібрання (засідання правління), на якому остаточно затверджується рішення щодо реалізації визначеного майна.

Службові особи «Укрпрофтур», є учасниками схеми із незаконного відчуження державного майна. Відповідно до схеми спершу описується ганебний стан об`єкта, проводиться його занижена оцінка підконтрольними експертами, для того щоб покупець офіційно здійснив мінімальну оплату, так як іншу частину попередньо обумовленої суми коштів покупець передає службовим особам «Укрпрофтур», після чого здійснюється реалізації майна з яким досягнуто попередньої згоди.

Окрім цього, службові особи «Укрпрофтур» отримують неправомірну вигоду від: процедур відмови ПрАТ «Укрпрофтур» від використовуваних ними земельних ділянок з подальшою їх передачею до органів місцевого самоврядування; неправомірна вигода за передачу майна товариства в оренду іншим особам; керівники всіх дочірніх підприємств здійснюють перерахування «данини» у вигляді грошових коштів на особисті банківські рахунки.

18 серпня 2022 року органом досудового розслідування прийнято рішення про визнання вищевказаного нерухомого майна речовими доказами у кримінальному провадженні № 62019100000001170 від 20 серпня 2019 року та виникла необхідність в накладені арешту на нерухоме майно, власником якого є ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , а саме: об`єкт нерухомого майна за реєстраційним номером 2530018556060, який розташований за адресою: АДРЕСА_1

Ухвалою слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова від 30 серпня 2022 року задоволено клопотання прокурора другого відділу процесуального керівництва першого управління організації і процесуального керівництва у кримінальних провадженнях органів Державного бюро розслідувань Департаменту нагляду за додержанням законів органами Державного бюро розслідувань Офісу Генерального прокурора ОСОБА_10. про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні за № 62019100000001170 від 20 серпня 2019 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 15, ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 367, ч. 5 ст. 191 КК України.

Накладено арешт, із забороною відчуження, розпорядження та користування на нерухоме майно власником якого є ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , а саме: об`єкт нерухомого майна за реєстраційним номером 2530018556060, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Заборонено державним реєстраторам та органам державної реєстрації прав (в тому числі, але не виключно Міністерству юстиції України та його територіальним органам, виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Київській міській, районним у місті Києві державним адміністраціям, акредитованим суб`єктам, нотаріусам, іншим особам та органам, які виконують функції державного реєстратора, окрім, як за відповідним зверненням Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (ідентифікаційний код 41037901) та уповноважених ним осіб, вчиняти реєстраційні дії стосовно вищевказаного нерухомого майна ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Адвокати ОСОБА_9, в інтересах ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова від 30 серпня 2022 року та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні №62019100000001170 від 20 серпня 2019 року.

Вважає, що ухвала слідчого судді є незаконною, необґрунтованою, такою, що не відповідає вимогам КПК України.

Повідомляє, що постанова слідчого про визнання майна речовим доказом у кримінальному провадженні є формальною, оскільки органом досудового розслідування не надано доказів, що об`єкти нерухомого майна є предметом злочинної діяльності.

Судом першої інстанції не вказано закону, на підставі якого здійснюється втручання у право особи на мирне володіння своїм майном, не зазначає який суспільний інтерес має бути задоволений, не розглядає дотримання принципів пропорційності та справедливої рівноваги, фактично позбавляючи апелянта права власності на спірне майно. Невірно прийшов до висновку, що вказане майно є державною власністю, не досліджуючи його правовий статус. Суд також не дослідив та не вказав підставу набуття права власності на спірне майно державою.

Зазначає, що апелянт володіє вищевказаним майном законно, маючи чинні, ніким не скасовані правовстановлюючі документи та зареєстроване у визначеному законом порядку право власності, захист якого гарантується державою.

В оскаржуваній ухвалі не зазначено, яке відношення має ОСОБА_1 до кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за 62019100000001170 від 20 серпня 2019 року, не зазначено підстав для накладення арешту на майно апелянта, не наведено зв`язку майна, на яке накладено арешт з обставинами, що розслідуються, в ухвалі відсутнє належне мотивування застосованого заходу забезпечення кримінального провадження.

У даному кримінальному провадженні не повідомлено про підозру жодній особі, орган досудового розслідування на даному етапі кримінального провадження не зібрав достатньої сукупності доказів, які б в тій чи іншій мірі доводили існування обґрунтованої підозри у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 15, ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 367, ч. 5 ст. 191 КК України.

Органом досудового розслідування не надано оцінки, щодо правової підстави арешту майна, наслідків арешту майна для інших осіб. Об`єктивних підстав вважати, що нерухоме майно апелянта виступало знаряддям вчинення кримінального правопорушення, тобто є доказом злочину, і відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 КПК України та віднесені саме до знаряддя вчинення кримінального правопорушення або ж відповідні сліди кримінального правопорушення не має.

Оскаржуваною ухвалою суд заборонив апелянту користуватися вказаним майном, що грубо порушує його право як власника майна. Апелянт сплачує комунальні послуги, підтримує приміщення в належному стані, здійснює поточні ремонти, забезпечує трудові місця, виплачує заробітну плату, сплачує податки та інше. Без можливості користування вказаним майном буде значно погіршено його стан та відбудеться значна втрата ринкової вартості.

Наголошує, що його не було повідомлено про час та місце розгляду справи, копію ухвали на його адресу не скеровано, про результат розгляду справи дізнався 26 вересня 2022 року з ЄДРСР.

Окрім того, 31 жовтня 2022 року на адресу Львівського апеляційного суду, від прокурора О. Литвинюка, поступили заперечення на апеляційну скаргу представника адвоката ОСОБА_1., в якому прокурор просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді без змін.

Повідомляє, що апеляційна скарга представника власника майна є невмотивованою та безпідставною, а ухвала слідчого судді є законною та обґрунтованою.

ПрАТ «Укрпрофтурис» є засновником ПрАТ «Рівнетурист» код ЄДРПОУ 02651374 та є власником його акцій на загальну суму 99.9877% від їх загальної кількості.

Під час проведення слідчих (розшукових) дій органом досудового розслідування органом досудового розслідування отримано інформацію про об`єкт нерухомого майна , який належав ПрАТ «Рівнетурист» та був незаконно відчужений на користь, яка є дружиною директора ПрАТ « Укрпрофтурис», ОСОБА_2 .

Зібрані докази вказують на те, що зазначені в клопотанні про арешт майна об`єкти є об`єктами протиправного посягання службових осіб правоохоронних органів, службових осіб Федерації профспілок Укарїни, ПрАТ «Укрпрофтурис» та ПрАТ «Рівнетурист».

Наголошує, що після розпаду СРСР на зазначені в клопотанні об`єкти право власності отримала держава Україна, а розпорядником майна Фонд державного майна України. Майно не мало законних підстав для переходу у власність Федерації незалежних профспілок України, яке згодом передала до статутного фонду ПрАТ «Укрпрофтур» та ПрАТ «Укрпрофоздоровниці», оскільки майно перейшло у державну власність.

Зазначене свідчить про те, що усе майно, передане до статутного фонду ПрАТ «Укрпрофтур» та ПрАТ «Укрпрофоздоровниці» та яке в подальшому ними передано/продано іншим суб`єктам господарювання є державною власністю.

21 листопада 2022 року на електронну адресу суду поступили додаткові пояснення від представника власника майна - адвоката ОСОБА_9., в яких він зазначає, що клопотання про накладення арешту на майно було подано прокурором до Личаківського районного суду м. Львова із порушенням правил територіальної підсудності та підслідності.

Звертає увагу, що відповідно до Постанови Верховного Суду колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду від 13 серпня 2022 року по справі № 761/13764/22 встановлено, що центральний апарат Державного бюро розслідувань, в структуру якого входить і Головне слідче управління Державного бюро розслідувань, яким здійснюється досудове розслідування розташований за адресою: вул. Симона Петлюри, 15, м. Київ, а отже знаходиться в межах територіальної юрисдикції Шевченківського районного суду м. Києва.

З огляду на вищезазначене, прокурор повинен був направити клопотання саме до Шевченківського районного суду міста Києва, а не до Личаківського районного суду міста Львова. Як наслідок, судом першої інстанції було розглянуто вказане клопотання із порушенням правил територіальної підсудності, що є грубим порушенням норм процесуального права.

Заслухавши доповідача, пояснення представників власника майна на підтримку доводів апеляційної скарги, виступ прокурора на заперечення апеляційної скарги, вивчивши матеріали судової справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення частково, виходячи з наступного.

Частиною 1 ст. 404 КПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Незважаючи на те, що п. 1 ст. 6 Європейської конвенції з прав людини зобов`язує суди мотивувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент (п. 30 рішення Європейського суду з прав людини /далі - ЄСПЛ/ від 27 вересня 2001року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» / Hirvisaari v. Finland, заява №49684/99).

Поруч із наведеним, у ході апеляційного перегляду рішення слідчого судді ретельній перевірці підлягають усі доводи апеляційної скарги, які можуть вплинути на результат апеляційного розгляду (постанова Верховного Суду від 05 січня 2022 року у справі №484/789/19, абз. 9 п. 12 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 грудня 2021 року у справі №11-164сап21).

Із урахуванням вищенаведеного, апеляційному суду належить з`ясувати чи: наявна обґрунтована підозра вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходу забезпечення у вигляді арешту майна; відповідало майно, на яке накладено арешт, критеріям речових доказів; існування необхідності в накладенні арешту на майно, ураховуючи принцип розумності та співмірності обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, віднесено і засади недоторканості права власності. Згідно з вимогами ст.16 КПК України позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому КПК України.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Відповідно до ч. 2 ст. 131 КПК України арешт майна є одним з видів заходів забезпечення кримінального провадження, а отже за правилами ст. 132 КПК України його застосування не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що: потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи, про який йдеться у клопотанні слідчого або прокурора; може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається з клопотанням.

Відповідно до частини першої статті 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 170, ч. 3 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів та накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 КПК України.

Відповідно до ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюється під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Арешт накладається на майно третьої особи, якщо вона набула його безоплатно або за ціною, вищою чи нижчою за ринкову вартість, і знала або повинна була знати, що таке майно відповідає будь-якій з ознак, передбачених пунктами 1-4 частини першої статті 96-2 Кримінального кодексу України.

Відповідно статті 64-2 КПК України, третьою особою, щодо майна якої вирішується питання про арешт, може бути будь-яка фізична або юридична особи.

Згідно з матеріалами клопотання встановлено, що Головним слідчим управлінням Державного бюро розслідувань за процесуального керівництва Офісу Генерального прокурора, здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62019100000001170 від 20 серпня 2019 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 15, ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 367, ч. 5 ст. 191 КК України.

Для оцінки потреб досудового розслідування слідчий суддя або суд зобов`язаний врахувати можливість без застосованого заходу забезпечення кримінального провадження отримати речі і документи, які можуть бути використані під час судового розгляду для встановлення обставин у кримінальному провадженні.

Під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження сторони кримінального провадження повинні подати слідчому судді або суду докази обставин, на які вони посилаються.

До клопотання слідчого, прокурора про застосування, зміну або скасування заходу забезпечення кримінального провадження додається витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального провадження, в рамках якого подається клопотання.

Вказані вимоги прокурором при поданні клопотання про арешт майна виконані.

Досудовим розслідуванням встановлено, що з 1992 року по теперішній час лише ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» незаконно оформлено право власності на 102 об`єкти нерухомості. Рішення про видачу свідоцтв про право власності приймали органи місцевого самоврядування (виконавчі комітети, сільські та селищні ради, міські ради та інші) за місцем розташування нерухомого майна, за письмовим зверненням представників вищезазначених юридичних осіб.

Окрім цього ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» без погодження із Фондом Держмайна України було передано до статутних фондів суб`єктів господарювання, комунальної власності, громадських та релігійних організацій за період з 01 січня 1994 року по 01 січня 2021 року - 161 об`єкт нерухомості, а всього відчужено 330 таких об`єктів.

Загалом через суди повернуто у власність держави - 83 об`єкти нерухомості, які в подальшому рішенням Кабінету Міністрів України передано у віддання іншим органам державної влади, а деякі об`єкти реалізовано Фондом держмайна України на аукціонах.

Таким чином дії осіб, причетних до реалізації вищезазначеної схеми осіб, спрямовані на легалізацію (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, а також на приховання і маскування незаконного походження таких доходів, володіння ними, прав на такі доходи, джерел їх походження, а так само пов`язані із набуттям, володінням та використанням доходів, одержаних злочинним шляхом.

Встановлено, що ПрАТ «Укрпрофтур» є засновником ПрАТ "Рівнетурист", код ЄДРПОУ 02651374 та є власником його акцій на загальну суму 99.9877 % від їх загальної кількості.

Під час проведення слідчих (розшукових) дій органом досудового розслідування отримано інформацію про об`єкт нерухомого майна професійних спілок, який належав ПрАТ "Рівнетурист", код ЄДРПОУ 02651374 та був незаконно відчужений на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 яка дружиною директора ПрАТ «Укрпрофтур» ОСОБА_2 .

Окрім цього службові особи «Укрпрофтур» отримують неправомірну вигоду від: - процедур відмови ПрАТ «Укрпрофтур» від використовуваних ними земельних ділянок з подальшою їх передачею до органів місцевого самоврядування; - неправомірна вигода за передачу майна товариства в оренду іншим особам; - керівники всіх дочірніх підприємств здійснюють перерахування «данини» у вигляді грошових коштів на особисті банківські рахунки.

Зібрані під час досудового слідства докази вказують на те, що вищезазначені об`єкти нерухомості є об`єктом протиправного посягання службових осіб правоохоронних органів, службових осіб Федерації професійних спілок України, ПрАТ «Укрпрофтур» та ПрАТ "Рівнетурист".

18 серпня 2022 року постановою старшого слідчого в особливо важких справах Відділу Головного слідчого управління ДБР В. Гапіча, вказане майно визнано речовим доказом в кримінальному провадженні № 62019100000001170 від 20 серпня 2019 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 15, ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 367, ч. 5 ст. 191 КК України.

26 серпня 2022 року прокурор другого відділу процесуального керівництва першого управління організації і процесуального керівництва у кримінальних провадженнях органів Державного бюро розслідувань Департаменту нагляду за додержанням законів органами Державного бюро розслідувань Офісу Генерального прокурора ОСОБА_10. звернувся до слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова з клопотанням про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні за № 62019100000001170 від 20 серпня 2019 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 15, ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 367, ч. 5 ст. 191 КК України.

Ухвалою слідчого судді Личаківського районного суду Львівської області від 30 серпня 2022 року задоволено клопотання прокурор другого відділу процесуального керівництва першого управління організації і процесуального керівництва у кримінальних провадженнях органів ДБР Департаменту нагляду за додержанням законів органами ДБР Офісу Генерального прокурора ОСОБА_10. про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні за №62019100000001170 від 20 серпня 2019 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 15, ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 367, ч. 5 ст. 191 КК України.

Перевіривши матеріали клопотання, колегія суддів апеляційного суду вважає, що слідчий суддя дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання прокурора і накладення арешту на майно. Кримінальне правопорушення внесено до ЄРДР за ознаками ч. 1 ст. 15, ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 367, ч. 5 ст. 191КК України, майно, на яке в клопотанні прокурор просить накласти арешт, відповідно до постанови слідчого визнано речовими доказами у даному кримінальному провадженні, є речовими доказами в розумінні положень КПК України. З метою забезпечення збереження речових доказів, майно повинно арештовуватися незалежно від того, хто є його власником, у кого і де воно знаходиться, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні, тому у слідчого судді було достатньо підстав для накладання арешту на це майно.

Під час розгляду клопотання сторони обвинувачення слідчий суддя вірно встановив, що є достатні підстави вважати, що майно, на яке просять накласти арешт, відповідає вимогам ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, а тому потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи власника майна, про які йдеться в клопотанні.

Окрім того, колегія суддів також звертає увагу, що арешт майна з підстав передбачених ч. 2, 3 ст. 170 КПК України по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов`язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна. Вказані норми не враховані апелянтом в його доводах, що вказує на необґрунтованість апеляційних вимог в цій частині.

При цьому покликання апелянта на те, що накладений арешт є неправомірним втручанням у право власності ОСОБА_1 не знайшло свого підтвердження в суді апеляційної інстанції, оскільки при накладенні такого враховано «справедливий баланс» між інтересом суспільства та вимогами щодо захисту фундаментальних прав власника майна. Окрім того, накладення арешту на майно не припиняє права власності особи та інших майнових прав, а лише тимчасово обмежує їх.

Колегія суддів також враховує, що зазначений захід забезпечення кримінального провадження є тимчасовим, його межі у часі окреслені строками досудового розслідування, які, в свою чергу, чітко регламентуються нормами ст. 219 КПК України. Поряд з цим, власник або інший володілець майна, відповідно до вимог ст. 174 КПК України, має право звернутися із клопотанням про скасування накладеного арешту.

Викладені в апеляційній скарзі доводи про те, що майно не відповідає критеріям речових доказів, та прокурором не доведено необхідність арешту такого майна, є безпідставними, оскільки встановлені фактичні обставини кримінальних правопорушень у даному кримінальному провадженні, містять сукупність підстав та розумних підозр вважати, що на даному етапі досудового розслідування є підстави для обґрунтованого припущення, що майно може бути предметом кримінального правопорушення, а отже відповідає ознакам речового доказу, зазначеним в ст. 98 КПК України, що згідно ч. 3 ст. 173 КПК України дає підстави для його арешту як речового доказу з метою збереження.

Окрім того, колегія суддів погоджується з висновками слідчого судді, що існував ризик того, що дізнавшись про внесення та розгляд клопотання про накладення арешту на майно, власник майн здійснюватиме перешкоди у накладені арешту на нього, і майно може бути відчужене чи перереєстроване на інших осіб, що унеможливило б накладення подальшого арешту, а також унеможливить досягнення мети арешту майна.

Доводи сторони захисту, що прокурором не надано слідчому судді жодних доказів на підтвердження існування обґрунтованої підозри, не беруться до уваги колегії суддів.

Застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, дізнавач, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження (п. 1 ч. 3 ст. 132 КПК).

«Обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (п. 175 рішення ЄСПЛ від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» /Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine, заява №42310/04).

Використане законодавцем у п. 1 ч. 3 ст. 132 КПК формулювання «існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості», якщо його порівняти із формулюванням «наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення», яке наведено у ч. 2 ст. 177 КПК, вказує на те, що для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна достатньо, щоб сторона обвинувачення довела не факт повідомлення певній особі про підозру, а лише наявність відомостей, котрі можуть свідчити про сам факт вчинення кримінального правопорушення. Оскільки, на відміну від ч. 2 ст. 177 КПК, у п. 1 ч. 3 ст. 132 КПК не зазначено про вчинення злочину особою, а лише вказано про його вчинення.

В оскаржуваній ухвалі із посиланням на докази наведено відомості, котрі, на думку колегії суддів, можуть переконати особу, яка не зацікавлена у результатах розгляду цієї справи (об`єктивний спостерігач) у тому, що були вчинені кримінальні правопорушення, передбачені ч. 1 ст. 15, ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 367, ч. 5 ст. 191 КК України.

Що стосується доводів апелянта, що ОСОБА_1 не має жодного відношення до кримінального правопорушення, відомості про яке внесено до ЄРДР, не заслуговують на увагу колегії суддів.

Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Що стосується підсудності клопотання прокурора, апеляційний суд зазначає, що відповідно до листа № 01.11/3/2022 від 17 травня 2022 року Голови Касаційного кримінального суду ОСОБА_11, клопотання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, внесені прокурором першого та другого відділів Управління з досудового розслідування кримінальних правопорушень у сфері службової діяльності Головного слідчого управління ДБР підсудні Личаківському районному суду м. Львова.

Разом із тим, заслуговують на увагу доводи сторони захисту, що без можливості користування вказаним майном буде значно погіршено його стан.

Згідно з частиною 4 статті 173 КПК України, вирішуючи питання про арешт майна, у разі задоволення клопотання слідчий суддя, суд застосовує найменш обтяжливий спосіб арешту майна. Слідчий суддя, суд зобов`язаний застосувати такий спосіб арешту майна, який не призведе до зупинення або надмірного обмеження правомірної підприємницької діяльності особи, або інших наслідків, які суттєво позначаються на інтересах інших осіб.

Враховуючи те, що ОСОБА_1 , як власник майна, не чинить перешкод органу досудового розслідування, вказане нерухоме майно постійно використовується власником у професійній діяльності, вона сплачує комунальні послуги, підтримує приміщення в належному стані, здійснює поточні ремонти, забезпечує трудові місця, виплачує заробітну плату, сплачує податки та інше, колегія суддів вважає, що на таке майно може бути накладено арешт із забороною відчуження та розпоряджання без шкоди для кримінального провадження.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів приходить до переконання, що оскаржувану ухвалу слідчого судді слід скасувати, а апеляційну скаргу представника власника майна - адвоката ОСОБА_9. слід задоволити частково.

Керуючись ст. ст. 404, 405, 409, 422 КПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_9, подану в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова від 30 серпня 2022 року про накладення арешту на майно -скасувати.

Клопотання прокурора другого відділу процесуального керівництва першого управління організації і процесуального керівництва у кримінальних провадженнях органів Державного бюро розслідувань Департаменту нагляду за додержанням законів органами Державного бюро розслідувань Офісу Генерального прокурора ОСОБА_10 про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні за № 62019100000001170 від 20 серпня 2019 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 15, ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 367, ч. 5 ст. 191 КК України - задовольнити частково.

Накласти арешт, із забороною відчуження, розпорядження на нерухоме майно, власником якого є ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , а саме:

-Об`єкт нерухомого майна за реєстраційним номером 2530018556060, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Заборонити державним реєстраторам та органам державної реєстрації прав (в тому числі, але не виключно Міністерству юстиції України та його територіальним органам, виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Київській міській, районним у місті Києві державним адміністраціям, акредитованим суб`єктам, нотаріусам, іншим особам та органам, які виконують функції державного реєстратора, окрім, як за відповідним зверненням Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (ідентифікаційний код 41037901) та уповноважених ним осіб, вчиняти реєстраційні дії стосовно вищевказаного нерухомого майна ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Ухвала про арешт майна виконується негайно слідчим, прокурором.

Виконання ухвали покласти на прокурора другого відділу процесуального керівництва першого управління організації і процесуального керівництва у кримінальних провадженнях органів Державного бюро розслідувань Департаменту нагляду за додержанням законів органами Державного бюро розслідувань Офісу Генерального прокурора ОСОБА_10.

В решті вимог клопотання - відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.

СУДДІ:

ОСОБА_4. ОСОБА_6. ОСОБА_7