Постанова

від 25.11.2022 по справі 280/12310/21

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

25 листопада 2022 року м. Дніпросправа № 280/12310/21

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Юрко І.В., суддів: Чабаненко С.В., Чумака С.Ю.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Газсервіс» на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 21 лютого 2022 року в адміністративній справі №280/12310/21 (головуючий суддя першої інстанції Семененко М.О.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Газсервіс» до Головного управління ДПС у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач 16.11.2021 року (згідно штампу на поштовому конверті) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Запорізькій області, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 08.10.2020 року:

- №0000770901 про застосування штрафних санкцій (штрафів) в розмірі 163000,00 грн.;

- №0000790901 про застосування штрафних санкцій (штрафів) в розмірі 60000,00 грн..

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що за результатами проведеної фактичної перевірки складено акти, в яких зафіксовано порушення пп.230.1.2 п.230.1 ст.230, пп.230.1.3 п.230.1 ст.230 ПК України в частині не обладнання акцизного складу витратомірами-лічильниками та рівнемірами-лічильниками рівня пального у резервуарі та відсутності реєстрації в Єдиному державному реєстрі вказаних лічильників. Позивач вважає, що такі висновки контролюючого органу не ґрунтуються на жодних доказах та документально підтверджених обставинах, встановлених при проведенні перевірки.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 21 лютого 2022 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати та прийняти постанову про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права. Вказує, що судом не враховано та не надано оцінки доводам позивача про те, що відсутні правові підстави для проведення перевірки позивача, оскільки в наказі про проведення перевірки не зазначено жодних конкретних підстав, які стали передумовою для проведення такої перевірки, а сам акт перевірки прийнятий протиправно. Встановлення протиправності дій податкового органу щодо проведення перевірки без законних підстав є достатньою та самостійною підставою для визнання наслідків такої перевірки, без аналізу протиправності висновків контролюючого органу по суті виявлених перевіркою порушень.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Суд апеляційної інстанції розглянув справу відповідно до приписів статті 311 КАС України.

Відповідно до частин першої та другої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на скаргу, встановила таке.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Газсервіс» є юридичною особою (код ЄДРПОУ 31329486), зареєстровано 12.01.2001 року, номер запису 10921200000000032 (а.с. 5-6).

Відповідно до даних реєстру ЄДРПОУ основним видом діяльності позивача за КВЕД-2010 є: 46.71 Оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібний продуктами (а.с. 5).

Відповідач - Головне управління ДПС у Запорізькій області є суб`єктом владних повноважень, який в даних правовідносинах реалізує надані йому Податковим кодексом України повноваження.

Відповідно до наказу ГУ ДПС у Запорізькій області №2110 від 03.09.2020 року та направлень від 03.09.2020 року №№ 2271, 2272 на підставі пп. 20.1.4 п.20.1 ст.20, пп.75.1.3 п.75.1 ст.75, пп.80.2.5 п.80.2 ст.80 ПК України фахівцями ГУ ДПС у Запорізькій області проведена фактична перевірка позивача за місцем провадження діяльності зі зберігання та реалізації пального (АЗС) за адресою: Запорізька область, м.Пологи, вул.Східна, буд.13/А, за результатами якої 14.09.2020 року складено акт №0645/08/01/32/31329486 (а.с. 49-50).

Висновками акту перевірки встановлено порушення позивачем:

- пп.230.1.2 п.230.1 ст.230, пункту 12 підрозділу 5 розділу XX ПК України в частині не обладнання витратомірами-лічильниками та рівнемірами-лічильниками та їх не реєстрації в Єдиному державному реєстрі;

-пп.230.1.3 п.230.1 ст.230 ПК України в частині не надання щоденно довідок про зведені за добу підсумкові облікові дані щодо обсягів обігу (отримання/відпуски) та залишків пального на акцизному складі АГЗП, номер запису в реєстрі 9835, ідентифікатор об`єкта оподаткування 700004, уніфікований номер акцизного складу 1009623 не надавались щоденно довідки про зведені за добу підсумкові облікові данні щодо обсягу (отримання/відпуски) та залишків пального на акцизному складі пального в період з 01.01.2020 року по 10.09.2020 року(включно);

- п.85.2 ст.85 ПК України (а.с. 18-20).

Листом від 15.09.2020 року №52394/10/08-01-32-01-15 вказаний вище акт перевірки направлений на адресу позивача та отриманий останнім 17.09.2020 року (а.с. 57).

На підставі висновків акту фактичної перевірки ГУ ДПС у Запорізькій області 08.10.2020 року прийняті податкові повідомлення-рішення

-№0000770901 про застосування штрафних санкцій на суму 163000,00 грн.,

- №0000790901 про застосування штрафних санкцій на суму 60000,00 грн. (а.с. 21-24, 60).

Не погодившись з податковими повідомленнями-рішеннями, ТОВ «Газсервіс» оскаржило їх до суду.

Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до чинного нормативно-правового регулювання, після 01.04.2020 року розпорядник акцизного складу, де розташовані резервуари, в яких зберігається пальне, і які не обладнані рівнемірами-лічильниками та незареєстровані в Єдиному державному реєстрі витратомірів-лічильників та рівнемірів-лічильників рівня пального у резервуарі, несуть встановлену ПК України відповідальність. Позивачем не спростовано наявність виявлених контролюючим органом порушень, відтак враховуючи відсутність доказів виконання позивачем обов`язку щодо обладнання резервуарів, які використовуються для здійснення операцій з обігу пального та його зберігання, витратомірами-лічильниками та рівнемірами-лічильниками,які зареєстровані в Єдиному державному реєстрі витратомірів-лічильників та рівнемірів-лічильників рівня пального у резервуарі станом на 01.01.2020 року, а також доказів своєчасного подання позивачем інформації, визначеної абзацами 7-10 пп.230.1.3 п.230.1 ст.230 ПК України, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем правомірно застосовано до позивача штрафні санкції за відповідне порушення податкового законодавства.

Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, зазначає про таке.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово у своїх рішеннях, зокрема у справах №265/6582/16-ц, №487/10128/14-ц, №487/10132/14-ц, №924/1473/15 звертала увагу на те, що відповідно до принципу juranovitcuria («суд знає закони») навіть неправильна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.

Згідно із підпунктом 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 ПК України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

За приписами пункту 81.1 статті 81 ПК України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, зокрема, копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта та у разі проведення перевірки в іншому місці адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися.

Порядок проведення фактичної перевірки врегульований статтею 80 ПК України.

Як зазначалось вище, в наказі про проведення фактичної перевірки ТОВ «Газсервіс», підставою для її проведення є п.п.80.2.5 п.80.2 ст.80 ПК України, відповідно до якого фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав:

80.2.5. у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального.

Розглядаючи раніше справи з аналогічним предметом спору, у постановах від 25 січня 2019 року (справа №812/1112/16), від 07 листопада 2019 року (справа №140/391/19), від 10 квітня 2020 року (справа №815/1978/18), від 12 серпня 2021 року (справа №140/14625/20), від 01 червня 2022 року (справа №520/7331/21) тощо, Верховний Суд вказував, що підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України передбачає альтернативні підстави проведення фактичної перевірки, які можуть застосовуватися як у сукупності, так і кожна окремо, а саме:

- наявність та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення платником податків вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками;

- здійснення функцій, визначених законом у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального.

Верховний Суд зазначив, що відтак, здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального є самостійною обставиною, з якою законодавець пов`язує право контролюючого органу проводити фактичні перевірки суб`єктів господарювання та не вимагає наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства. У даному випадку достатньо самого факту покладення на контролюючий орган здійснення контролю за дотриманням норм законодавства у відповідній сфері правовідносин (виробництво і обіг спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального.

Разом з тим, у постановах від 11 червня 2019 року (справа № 1440/2045/18), від 8 вересня 2020 року (справа № 640/21536/19) та від 17 грудня 2020 року (справа № 520/12028/18) Верховний Суд зауважив, що для зазначення підстави для проведення перевірки недостатньо вказати номер підпункту статті ПК України, особливо, якщо вказаний підпункт містить декілька обґрунтувань для проведення перевірки, а тому, окрім звичайного посилання на норму, що регулює питання її призначення, податковий орган повинен зазначити і конкретні фактичні підстави її призначення.

З огляду на вказане Верховний Суд сформував правову позицію, що при призначенні фактичної перевірки за підпунктом 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК контролюючий орган повинен зазначити одну із підстав, визначених цим підпунктом, й у разі, якщо такою підставою є наявність та/або отримання інформації про порушення платником податків вимог законодавства, конкретизувати останню.

Отже, податковий орган має право проводити фактичну перевірку відповідно до пп.80.2.5 п.80.2 статті 80 Податкового кодексу України лише з підстав наявності у нього повноважень на здійснення контролю за дотриманням норм законодавства у відповідній сфері правовідносин (виробництво і обіг спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального), проте повинен зазначити безпосередньо в наказі, що перевірка проводиться саме з цих підстав, а не у зв`язку з наявністю другої підстави відповідної податкової інформації.

Разом з тим, наказ про проведення фактичної перевірки ТОВ «Газсервіс» не містить жодних посилань на те, що саме є підставою для проведення перевірки - податкова інформація чи покладення на контролюючий орган здійснення контролю за дотриманням норм законодавства у відповідній сфері правовідносин. Призначаючи перевірку, податковий орган у спірному наказі обмежився лише посиланням на пп.80.2.5 п.80.2 статті 80 Податкового кодексу України і не конкретизував, у зв`язку з чим саме проводиться фактична перевірка позивача, посилання на будь-яку податкову інформації в наказі відсутні.

За таких обставин апеляційний суд погоджується з доводами апелянта про відсутність в наказі будь-яких посилань на конкретні фактичні підстави призначення перевірки, крім посилання на норми, що їх регулюють, у зв`язку з чим такий наказ не може вважатися правомірним, а з огляду на приписи пункту 81.1 статті 81 ПК України посадові особи контролюючого органу не мали право приступати до проведення фактичної перевірки без наявності підстав для її проведення.

Вказані висновки апеляційним судом здійснені з урахуванням застосування зазначених норм права в постановах Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справах №120/5729/20-а та №120/5229/20-а, від 11 липня 2022 року у справі №120/5728/20-а.

Водночас судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду в постанові від 21 лютого 2020 року у справі №826/17123/18 сформулювала правовий висновок, відповідно до якого незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.

Отже, у разі якщо контролюючим органом проведена перевірка на підставі наказу про її проведення і за наслідками такої перевірки прийнято податкові повідомлення-рішення чи інші рішення, то цей наказ як акт індивідуальної дії реалізовано його застосуванням, а тому належним способом захисту порушеного права платника податків у такому випадку є саме оскарження рішення, прийнятого за результатами перевірки.

Колегія суддів також зазначає, що перевірка є способом реалізації владних управлінських функцій контролюючим органом як суб`єктом владних повноважень, який зобов`язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України.

Порушення вимог Податкового кодексу України щодо неможливості проведення перевірки без наявності підстав для її проведення, які повинні бути зазначені у відповідному наказі, має наслідком визнання перевірки незаконною та не породжує правових наслідків такої перевірки, акт перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, оскільки одержаний з порушенням порядку, встановленого законом.

За таких обставин податкові повідомлення-рішення, прийняті за наслідками перевірки та на підставі акту перевірки, який є недопустимим доказом, не може вважатися правомірним і підлягає скасуванню. Встановлені судом обставини щодо протиправності призначення та проведення відповідачем перевірки, за наслідками якої і прийнято оскаржене податкове повідомлення-рішення, є достатніми для висновку про протиправність такого рішення.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 22 вересня 2020 року у справі №520/8836/18.

При цьому зазначені обставини є самостійною підставою для задоволення позову, визнання протиправним і скасування оскарженого податкового повідомлення-рішення і не потребують перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства по суті цих порушень.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено правомірність винесення податкових повідомлень-рішень від 08.10.2020 року №0000770901 та №0000790901.

Отже, висновки суду про відмову у задоволенні позову є необґрунтованими.

Стосовно розподілу судових витрат.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч.6 ст.139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

З матеріалів справи встановлено, що позивачем сплачено:

- 3345 гривень 00 копійок судового збору за подання позовної заяви (платіжне доручення від 16.11.2021 року №52) (а.с. 25).

- 5017 гривень 50 копійок судового збору за подання апеляційної скарги (платіжне доручення від 28.09.2022 року № 1116) (а.с. 125), а всього 8362 гривні 50 копійок, які підлягають стягненню на користь позивача з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань останнього.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу на користь позивача, апеляційний суд зазначає про таке.

Відповідно до частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини п`ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 05.06.2018 року у справі №904/8308/17 встановлено, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

В обґрунтування заяви про стягнення витрат на правничу допомогу надано наступні документи:

- копія договору про надання правової допомоги від 06.05.2021 року №06/05-21;

- копія ордеру від 12.05.2021 року №ЗП115668;

- копія свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №ЗП001324.

Вказані документи не містять переліку та обсягу наданих адвокатом послуг, розрахунку витраченого адвокатом часу, розрахунку оплати за надані послуги та будь-якої оплати (навіть часткової).

Крім того, договір про надання правової допомоги укладений позивачем з Адвокатським об`єднанням «Аксіома», та вказаним договором не визначено, яким адвокатом буде надаватись правова допомога та по якій саме справі.

З огляду на правову позицію Верховного Суду, наведену у додатковій постанові від 05.09.2019 року у справі №826/841/17 (провадження №К/9901/5157/19), суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно із практикою Європейського суду з прав людини, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обгрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04).

Аналізуючи наведені вище докази стосовно правничої допомоги, апеляційний суд зазначає, що вказана справа розглядалась в суді апеляційної інстанції у порядку письмового провадження, будь-яких додаткових доказів або пояснень суд не витребовував, справа є незначною, а спірні правовідносини - поширеними та типовими. Участі у судових засіданнях в суді апеляційної інстанції адвокат не приймав. Доводи відзиву на апеляційну скаргу дублюють позицію позивача, викладену у позовній заяві та в рішенні суду першої інстанції.

Відтак, наданими доказами не підтверджено обґрунтованість та фактичний обсяг витрат позивача на правничу допомогу у цій справі.

Таким чином, зважаючи на предмет спору, відсутність ціни позову, складність адміністративної справи, яка не є складною, апеляційний суд вважає що заявлені в заяві витрати на правничу допомогу в апеляційній інстанції в розмірі 15000 гривень є не співмірними зі складністю адміністративної справи та часом, витраченим адвокатом на надання правової допомоги, у зв`язку із чим колегія суддів відмовляє у стягненні на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу.

Крім того, апеляційним судом задоволено позовні вимоги з підстав, які не були зазначені як підстави адміністративного позову та не були доводами апеляційної скарги.

З урахуванням викладених вище обставин в їх сукупності, апеляційний суд дійшов висновку, що судом першої інстанції не вірно встановлені обставини справи, суд першої інстанції не врахував вказаних вище обставин та положень законодавства, судове рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, що у відповідності до вимог ст.317 КАС України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог.

Оскільки дана справа розглянута судом апеляційної інстанції у відповідності до вимог частини 1 статті 310 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного провадження та не відноситься до справ, передбачених частиною 4 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись статтями 77, 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Газсервіс» задовольнити.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 21 лютого 2022 року в адміністративній справі №280/12310/21 скасувати.

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Газсервіс» задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення форми ПС від 08.10.2020 року №0000770901.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення форми ПС від 08.10.2020 року №0000790901.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газсервіс» (код ЄДРПОУ 31329486) сплачений судовий збір в розмірі 8362 (вісім тисяч триста шістдесят дві) гривні 50 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізькій області (код ЄДРПОУ 44118663).

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуючий - суддяІ.В. Юрко

суддяС.В. Чабаненко

суддяС.Ю. Чумак