Постанова

від 29.11.2022 по справі 947/32837/21

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/6690/22

Справа № 947/32837/21

Головуючий у першій інстанції Салтан Л. В.

Доповідач Сєвєрова Є. С.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.11.2022 м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії:

головуючого судді Сєвєрової Є.С.,

суддів: Вадовської Л.М., Колеснікова Г.Я.,

за участю секретаря Малюти Ю.С.,

учасники справи:

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Авто-Арт-Сервіс»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Приватне підприємство «Пульсар», Таїровська селищна рада ОТГ, Овідіопольська районна державна адміністрація Одеської області,

треті особи: Одеська міська рада, Товариство з обмеженою відповідальністю «Тріумф 777»,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 07 лютого 2022 року у складі судді Салтан Л.В.,

в с т а н о в и в:

В листопаді 2021 року ТОВ «Авто-Арт-Сервіс» звернувся з позовом до відповідачів та просив:

- визнати незаконним та скасувати Державний акт серії ОД №033909 від 13 червня 2002 року, виданий Овідіопольською районною державною адміністрацією на земельну ділянку, площею 0,4 Га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (за межами населених пунктів), зареєстрованої в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №Р-23;

- скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на вказану земельну ділянку, скасувати запис про проведену державну реєстрацію прав на вказану земельну ділянку;

- зобов`язати відповідача ОСОБА_1 усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою позивача, площею 0,21 Га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 шляхом знесення паркану.

В обґрунтування позовних вимог, позивач послався на те, що земельні ділянки ТОВ «Авто-АРТ-Сервіс» та ОСОБА_1 є суміжними, відповідно до Додатку до акту встановлення в натурі меж земельної ділянки від 16 квітня 2002 року межують від А до ОСОБА_3 земельної ділянки, власником якої є ТОВ «Авто-Арт-Сервіс» на півдні проходила, зокрема, по землі загального користування /дорозі/, саме по якій і до теперішнього часу, здійснювався заїзд до земельної ділянки позивача. Проте, 5 липня 2020 року відповідач ОСОБА_1 перекрила вказану дорогу шляхом зведення паркану, по якій здійснювався заїзд до земельної ділянки позивача, та зазначила про те, що вказана дорога, яка є землею загального користування, належить їй на праві приватної власності, та входить така до загальної площі її земельної ділянки у розмірі 0,4 Га, яка належить їй на підставі Державного акту серії ОД №033909 від 13 червня 2002 року, який видано Овідіопольською районною державною адміністрацією. Державний акт, який у 2002 році був виданий на земельну ділянку відповідача ОСОБА_1 (за функцією використання землі мала код «02»), та до нього увійшла земельна ділянка, яка є землею загального користування дорога (за функцією використання землі мала код 11). В такий спосіб відбулася зміна виду використання категорії земельної ділянки, зокрема, дороги, яка за функцією використання землі мала код «11», а відтак, у розумінні діючого законодавства та судової практики така зміна виду використання земельної ділянки потребувала проходження процедур, які відповідно до земельного законодавства України застосовуються при зміні цільового призначення землі, та, які пройдено не було. Оскільки Державний акт серії ОД №033909 від 13 червня 2002 року порушує права ТОВ «Авто-Арт-Сервіс» як суміжного землевласника, що позбавляє можливості позивача користуватися вказаною дорогою для заїзду до власної земельної ділянки, то на підставі статей 21, 391, 393 ЦК України, статей 90,152,153,155 ЗК України, просив визнати такий державний акт незаконним та скасувати, скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на вказану земельну ділянку та відповідний запис, зобов`язати відповідача ОСОБА_1 усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою позивача шляхом знесення паркану.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 07 лютого 2022 року позовну заяву задоволено. Визнано незаконним та скасовано Державний акт серії ОД №033909 від 13 червня 2002 року, який видано Овідіопольською районною державною адміністрацією на земельну ділянку, площею 0,4 га, яка розташована на території: АДРЕСА_1 (за межами населених пунктів), зареєстрованої в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №Р-23. Скасовано рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на вказану земельну ділянку, скасовано відповідний запис про проведену державну реєстрацію прав на спірну земельну ділянку. Зобов`язано відповідача ОСОБА_1 усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою, площею 0,21 Га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , шляхом знесення паркану за власний рахунок.

ОСОБА_1 подала апеляційнускаргу,в якійпросить скасуватирішення судута ухвалитинове,яким відмовитив задоволенніпозовних вимог.Апеляційна скаргаобґрунтована тим,що вказанесудове рішенняє незаконнимта необґрунтованим,ухвалено зпорушенням нормматеріального тапроцесуального правата знеповним з`ясуваннямобставин,що маютьзначення длясправи.Суд першоїінстанції дійшоввисновку проте,що цільовепризначення земельноїділянки площею0,40га кадастровий№ 5110136900:29:001:0036,яка належитьапелянту нібитобуло зміненошляхом включеннядо цієїземельної ділянки,яка надумку суду,має кодза функцієювикористання «02»-землі житловоїта громадськоїзабудови іншоїземельної ділянки,яка нібитобула землеюзагального користування-дорогою тамала зафункцією використанняземлі код«11».При цьомусуд незазначає,за якимкласифікатором вінвизначив цікоди,з якихдокументів,що булинадані сторонамив якостідоказів цевбачається,чим підтверджуєтьсяіснування окремоїземельної ділянкизагального користування-дороги,чи сформованаця земельнаділянка,яким чиномта коливона нібитоувійшла доскладу земельноїділянки,яка належитьапелянту.Відповіді павсі ціпитання моженадати лишеособа,яка маєспеціальні знанняв галузіземлеустрою,-експерт увисновку занаслідками проведенняземельно-технічноїта/абоземлевпорядної експертизи,яка прирозгляді цієїсправи непризначалась тане проводилась,а судне роз`яснивсторонам,перш завсе позивачу,право назвернення досуду звідповідним клопотаннямчи правозамовити експертизусамостійно.Суд незважив нате,що площа,межі тацільове використанняземельної ділянкиапелянта жоднимчином незмінювались змоменту отриманнянею Державногоакту направо власностіна землюу 2002році йдотепер.На момент видачі апелянту Державного акту на право власності на цю земельну ділянку ТОВ «Авто-Арт-Сервіс», вже було суміжним землекористувачем на підставі Державного акту на право постійного користування землею. 16.03.2020 позивачем погоджено та підписано від його імені директором ТОВ «Авто-Арт-Сервіс» акт погодження меж вказаної земельної ділянки та акт приймання-передачі межових знаків на зберігання, в яких зазначено, що заперечень щодо погоджених меж, а також претензій до них та конфігурації вказаної земельної ділянки у всіх суміжних землекористувачів, в тому числі й у позивача немає. Підпис директора ТОВ «Авто-Арт-Сервіс» скріплено печаткою підприємства. Технічна документація по складанню спірного Державного акту, виготовлена ПП «Пульсар» в 2002 році також містить акти встановлення в натурі меж земельної ділянки, що підтверджують незмінність площі та меж спірної земельної ділянки. ОСОБА_1 не є власником цього паркану, їй також невідомо, якій особі (юридичній чи фізичній) паркан належить, тому знесення нею його, навіть якщо рішення суду в цій частині набере законної сили, буде мати ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 194 КК України - умисне знищення або пошкодження чужого майна. Розглядаючи цю цивільну справу, суд першої інстанції, відхилив клопотання представника апелянта щодо застосування строків позовної давності до позовних вимог позивача, пропуск яких є самостійною підставою для відмови у позові, якщо про його сплив заявлено стороною у спорі. Таким чином, суд неправильно застосував норми матеріального права, що встановлені ст.ст. 253, 256, 257, 261, 267 ЦК України. В судовому засіданні 07.02.2022 суд протокольною ухвалою, без виходу до нарадчої кімнати, залишив без розгляду клопотання представника апелянта про закриття провадження у справі па підставі п.1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, оскільки ця справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а має розглядатися в порядку господарського судочинства. Крім того, суд на початку кожного судового засідання не перевіряв чи були належним чином повідомлені всі учасники справи про час та місце розгляду справи, що безумовно призвело до вирішення справи за відсутності всіх осіб (позивачів та третіх осіб), прав та обов`язків яких стосується ухвалене судове рішення, чим порушив ст. 223, п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України.

В судове засідання 29.11.2022 учасники справи не з`явилися, подав клопотання про участь у справі в режимі відеоконференції представник ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , представник Одеської міської ради з технічних причин до відеоконференції не приєдналися, інші учасники справи заяв про відкладення розгляду справи не надали, суд з врахуванням тривалості часу перебування справи в суді, з урахуванням правил ч.5ст.212 ЦПК України розглянув справу за відсутності її учасників.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведенні в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд приходить до наступних висновків.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Частиною 1 ст. 19 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ст.20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненнямгосподарської діяльності(крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема:

1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого єюридичні особита (або)фізичні особи - підприємці;

2) справи у спорах щодо приватизації майна, крім спорів проприватизацію державного житлового фонду;

3) справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів;

4) справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, іншихкорпоративних правв юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах;

5) справи у спорах щодофінансових інструментів, зокрема щодоцінних паперів, в тому числі пов`язані з правами на цінні папери та правами, що виникають з них, емісією, розміщенням, обігом та погашенням цінних паперів, обліком прав на цінні папери, зобов`язаннями за цінними паперами, крім боргових цінних паперів, власником яких є фізична особа, яка не є підприємцем, тавекселів, що використовуються у податкових та митних правовідносинах;

6) справи у спорах щодоправа власностічи іншого речового права на майно (рухометанерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або)фізичні особи підприємці.

Статтею 124 Конституції Українизакріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Застаттею 125 Конституції Українисудоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

За вимогами частини першоїстатті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів»суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Відповідно достатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвід 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), яка в силу положеньстатті 9 Конституції Україниє частиною національного законодавства, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Право на доступ до суду є невід`ємною складовою права на справедливий суд, передбачений частиною першою статті 6 Конвенції. Уперше поняття «право на доступ до суду» пролунало в рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (1975 року). Основним у ньому було питання про те, чи обмежується зазначений пункт цього акта гарантіями для позивача в судовому процесі, який уже ведеться, чи він гарантує також це право, тобто право ініціювати судовий розгляд і обов`язок суду розпочати і провести його. У своєму рішенні ЄСПЛ указав: «якби пункт 1 статті 6 Конвенції розумівся як такий, що стосується виключно провадження у справі, що вже розпочата в суді, Договірна держава могла б, не порушуючи цього прпису, позбутися судової системи чи обмежити судову юрисдикцію щодо певних видів провадження й доручити цю справу іншим органам, які залежать від уряду. Такі невіддільні від небезпеки свавілля влади припущення мали б серйозні наслідки, що прямо суперечать згаданим вище принципам (праву на розгляд справи незалежним і безстороннім судом, установленим законом). Було б неприйнятним, з позиції ЄСПЛ, якби пункт 1 статті 6 Конвенції детально визначав процесуальні гарантії сторонам у судовому провадженні, не забезпечуючи того, без чого користування такими гарантіями було б неможливим, тобто доступ до суду. Характеристики справедливості, публічності й оперативності судового провадження були б марними за його відсутності».

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів і свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів. Визначити, яким саме судом та за якими правилами має бути розглянутий спір, і має судова юрисдикція.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Вбачається, що спір щодо права користування земельною ділянкою виник між ТОВ «Авто-Арт-Сервіс» та суб`єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1 , яка в такому статусі купила земельну ділянку 09.04.2022 та отримала на неї державний акт із цільовим призначенням земельної ділянки - для комерційного використання.

Відповідачами у справі також визначено ПП «Пульсар», Таїровську селищну раду ОТГ, Овідіопольську районну державну адміністрацію Одеської області.

Отже, спір виник між юридичною особою та суб`єктом підприємницької діяльності, юридичними особами щодо права користування земельною ділянкою у зв"язку зі здійсненням господарської діяльності та визнання недійсним акту, який порушує такі права, що підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Суд першої інстанції на зазначені правила закону уваги не звернув, порушив правила юрисдикції, помилково розглянув справу за правилами цивільного судочинства.

Відповідно доч.ч.1,2ст.377ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255та 257 цього Кодексу.

Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19- 22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.

Зважаючи на викладене, рішення суду підлягає скасуванню, а провадження у справі за позовом ТОВ «Авто-Арт-Сервіс» до відповідачів ОСОБА_1 , ПП «Пульсар», Таїровської селищної ради ОТГ, Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області про визнання незаконним та скасування державного акту, скасування рішення державного реєстратора, зобов`язання усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою - закриттю.

Незважаючи на зазначення у справі у якості відповідача ОСОБА_2 , жодних вимог до нього не пред`явлено, ані власником, ані особою, яка створила перешкоди в здійсненні права позивача користування земельною ділянкою він не є, і жодні доводи з цього приводу у позовній заяві відсутні.

Посилання на те, що він є сином ОСОБА_1 та через конфлікт інтересів не мав право виконувати роботи зі складання технічної документації для отримання державного акту, викладеного не спростовує, в рішенні суду першої інстанції відсутні висновки з приводу того, які цивільно правові правовідносини виникли між ТОВ «Авто-Арт -Сервіс» та ОСОБА_2 ..

Враховуючи те, що ОСОБА_2 не є власником спірної земельної ділянки, про створення саме ним перешкод в здійсненні права користування нею не зазначено, цивільно правові відносини між ним та позивачем не виникли, то вимоги до нього є безпідставними, в їх задоволенні слід відмовити.

На виконання вимог частини першої статті 256ЦПК України апеляційний суд роз`яснює позивачу, що розгляд справи в зазначеній частині віднесено до юрисдикції господарського суду. Протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови ТОВ «Авто-Арт-Сервіс» може звернутися до апеляційного суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Керуючись ст.ст.374,376,377, 382, 383, 384 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 07 лютого 2022 року скасувати.

В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто-Арт-Сервіс» до ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування державного акту, скасування рішення державного реєстратора, зобов`язання усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою відмовити.

Провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто-Арт-Сервіс» до ОСОБА_1 , Приватного підприємства «Пульсар», Таїровської селищної ради ОТГ, Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області, треті особи: Одеська міська рада, ТОВ «Тріумф 777», про визнання незаконним та скасування державного акту, скасування рішення державного реєстратора, зобов`язання усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою закрити.

Повідомити Товариство з обмеженою відповідальністю «Авто-Арт-Сервіс», що розгляд справи за його позовом в зазначеній частині віднесено до юрисдикції господарських судів.

Попередити Товариство з обмеженою відповідальністю «Авто-Арт-Сервіс» про те, що в разі неподання ним протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови заяви про направлення справи за встановленою юрисдикцією справу буде повернено до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст складений 30.11.2022

Головуючий:

Судді: