Постанова

від 29.11.2022 по справі 214/39/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/5249/22 Справа № 214/39/22 Суддя у 1-й інстанції - Хомініч С. В. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2022 року м.Кривий Ріг

справа № 214/39/22

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Остапенко В.О.,

суддів Бондар Я.М., Зубакової В.П.,

секретар судового засідання Тимофєєва В.О.

сторони:

позивач: ОСОБА_1

відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «РЕНЕССАНС АВТО»

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, без участі учасників справи, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 на рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 червня 2022 року, яке ухвалено суддею Хомініч С.В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області, відомості щодо дати складання повного тексту рішення в матеріалах справи відсутні, -

ВСТАНОВИВ:

В січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕНЕССАНС АВТО» про захист прав споживачів, розірвання договору, стягнення коштів.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що звернувся до ТзОВ «РЕНЕССАНС АВТО» стосовно придбання автомобіля Fiat Tipo, 2017 року випуску.

Між позивачем та відповідачем 01.10.2020 року укладено договір № 77, відповідно до якого відповідач зобов`язався надати ОСОБА_1 послугу з поставки автомобіля під замовлення, надати послуги пошуку, підбору, придбання, доставки в м. Кривий Ріг та митного оформлення випуску у вільне користування на території України автомобіля, придбаного на території країн Європи.

Відповідно до укладеного договору ТзОВ «РЕНЕССАНС АВТО» зобов`язалося його виконати до 10.10.2021 року. Однак у вказаний термін договір не було виконано, автомобіль не було придбано, сплата першого внеску у розмірі 56 000 грн. не спричинила ніяких наслідків за договором, тобто кошти було сплачено, а дій від ТзОВ «РЕНЕССАНС АВТО» не було вчинено.

ОСОБА_1 на виконання умов договору було сплачено на рахунок, обумовлений з ТзОВ «РЕНЕССАНС АВТО», кошти у розмірі 56 000 грн. за автомобіль Fiat Tipo, 2017 року випуску та частково у якості сплати за його розмитнення, після чого ТзОВ «РЕНЕССАНС АВТО» протягом тривалого часу ніякої інформації не надавали, перестали виходити на зв`язок.

Умови договору завдають позивачу шкоди, внаслідок чого він втратив значну суму коштів, погіршив свій матеріальний стан, потерпає від знецінення коштів і не може їх повернути. За даним договором передбачено лише можливість одержання права на купівлю автомобіля за рахунок сплачуваних замовником коштів, без залучення власних коштів ТзОВ «РЕНЕССАНС АВТО» та не передбачено жодних гарантій отримання автомобіля, навіть у разі повної оплати його вартості. Діяльність відповідача вводить позивача, як споживача його послуг, в оману та є елементом нечесної підприємницької практики.

Оскільки ТзОВ «РЕНЕССАНС АВТО» не виконало умов договору, позивач просив суд розірвати договір № 77 від 01.10.2020 року, стягнути з відповідача на свою користь сплачені за вказаним договором кошти у розмірі 56 000 грн., моральну шкоду у розмірі 10 000 грн. та понесені судові витрати у розмірі 20 000 грн.

Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 червня 2022 року в задоволенні заяви відмовлено.

В апеляційній скарзі представник позивача просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення по справі про задоволенні позову ОСОБА_1 посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин справи.

Апелянт зауважує на тому, що відповідно до укладеного договору ТзОВ «РЕНЕССАНС АВТО» зобов`язалося його виконати до 10.10.2021 року. Однак у вказаний термін договір не було виконано, автомобіль не було придбано, сплата першого внеску у розмірі 56 000 грн. не спричинила ніяких наслідків за договором, тобто кошти було сплачено, а дій від ТОВ «РЕНЕССАНС АВТО» не було вчинено, що є підставою для розірвання договору поставки автомобіля на замовлення.

Зауважує на тому, що ОСОБА_1 , на виконання умов договору, було сплачено на рахунок, обумовлений з ТзОВ «РЕНЕССАНС АВТО», кошти у розмірі 56 000 грн. за автомобіль Fiat Tipo, 2017 року випуску та частково у якості сплати за його розмитнення, та суду було надано відповідну квитанцію № ТРВЕ-191С-РРР7-7В7В, яка, на переконання позивача, у повній мірі підтверджує дійсність такого платежу.

Також апелянт посилається на несправедливість умов спірного договору, введедення відповідачем позивача в оману та здійснення відповідачем нечесної підприємницької діяльності.

Відзив на апеляційну скаргу не подавався.

Сторони по справі, будучи завчасно належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися та про причини своєї неявки суд не повідомили, що (у відповідності до ч.2 ст. 372 ЦПК України) не перешкоджає розглядові справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.

Як установлено судом та вбачається з матеріалів справи, 01 жовтня 2020 року між ОСОБА_1 та ТзОВ «РЕНЕССАНС АВТО», в особі генерального директора Гурш В.І., укладено договір № 77, предметом якого є надання послуг по пошуку, підбору, придбання, діставлення до м. Кривого Рогу та митного оформлення на території України автомобіля, придбаного на території країн Європи.

Відповідно до умов вказаного договру замовник доручає та зобов`язується оплатити, а виконавець приймає на себе зобов`язання по пошуку з метою придбання автомобіля, зазначеного у заявці на придбання автомобіля (додаток № 1 до договору) на території м. Кривого Рогу; придбання та діставлення автомобіля у стані, комплектації та вартістю, зазначеній в акті узгодження вибору автомобіля (додаток № 2 до договору); сплаті усіх митних зборів, податків та інших платежів, необхідних для випуску автомобіля у вільне користування на території України (розділ 1 договору). Строк повного виконання доручення установлено з 01 жовтня 2021 року по 10 жовтня 2021 року (розділ 2 договору).

Відповідно до заявки на придбання автомобіля від 01 жовтня 2021 року, що є додатком № 1 до договору № 77, ОСОБА_1 доручає ТзОВ «РЕНЕССАНС АВТО» знайти, придбати, доставити на територію України з митним оформленням автомобіль марки Fiat Tipo, 2017 року випуску, сріблястого кольору, у робочому, технічно справному та пригодному для експлуатації стані, у комплектації виробника, за ціню не вище 5 800 евро.

У акті узгодження вибору автомобіля від 01 жовтня 2021 року, що є додатком № 2 до договору № 77, ОСОБА_1 та ТзОВ «РЕНЕССАНС АВТО» засвідчили факт вибору та узгодили вибору автомобіля марки Fiat Tipo, 2017 року випуску, сірого кольору, який знаходиться у робочому, технічно справному та пригодному до його експлуатації стані, укомплектованого обладнанням, за ціною не вище 5 800 евро.

У розділі 3 договору № 77 визначені умови оплати, а саме, що замовник сплачує гарантійний внесок у розмірі 30% від загальної вартості, що складає 1 750 у термін не пізніше 1-го дня з моменту укладення даного договору на реквізити водія ОСОБА_3 , моно банк НОМЕР_1 . Не пізніше 1 дня після підписання сторонами акта узгодження вибору автомобіля (додаток № 2 до договору) замовник сплачує зазначену в акті ціну. Гарантійний внесок у розмірі 56 000 грн, сплачений замовником відповідно до умов п. 3.1.1 договору, зараховується в якості часткової сплати вартості автомобіля. У термін не пізніше 3 днів після виконання виконавцем передбачених договором обов`язків, замовник зобов`язується укласти з виконавцем договір купівлі-продажу або прийняти по акту приймання-передання транспортний засіб. Предметом угоди купівлі-продажу автомобіля виступає автомобіль, зазначений в акті узгодження вибору автомобіля (додаток № 2 до договору). Відповідно до умов договору купівлі-продажу автомобіля, вартість, за якою продавець передає покупцеві зазначений в акті узгодження вибору автомобіль, не може перевищувати загальної вартості даного договору, а саме 5 800 евро.

Пунктом 4.1 договору сторони встановили, що доручення замовника рахується виконаним належним чином, якщо доставлений автомобіль за ціною не вище загальної вартості, що відповідає модельним характеристикам виробника, відповідно замовленої комплектації, у технічно справному та годному до експлуатації стані з урахуванням його зносу, при відсутності неузгоджених сторонами зовнішніх та внутрішніх пошкоджень.

Обов`язки виконавця зазначені у пункті 4.2 договору, а саме: придбати та передати замовнику автомобіль, вільний від прав та претензій третіх осіб, який не є предметом залогу, позову та не маючий інших перепон та обмежень для продажу з боку законодавства як іноземних держав так і України. У разі порушення умов даного пункту, виконавець протягом 10 днів з моменту їх виявлення повертає замовнику повну суму сплачених грошових коштів. Забезпечити підбор та придбання автомобіля у технічно справному стані та комплектації, зазначеній у заявці на придбання автомобіля та акті узгодження вибору автомобіля. Технічна справність автомобіля визначається сторонами як працездатність всіх агрегатів та систем у стані нормального зносу, відповідаю чого року випуску та пробігу. Забезпечити повне збереження автомобіля до моменту передання замовнику. Забезпечити правильне оформлення всіх документів на митниці та в органах МРЕВ.

Обов`язки замовника визначені у пункті 4.3 договору, а саме: своєчасно (у строк не більше одного робочого дня) прийняти рішення по вибору варіантів придбання автомобіля. Узгодження остаточного вибору автомобіля оформлюється актом узгодження вибору автомобіля, форма якого встановлена додатком № 2 до договору. Оплатити виконавцю грошові кошти у розмірі та строки, встановлені розділом 3 договору. У термін не більше 5 робочих днів з моменту випуску автомобіля у вільне користування на території України заключити з виконавцем договір купівлі-продажу автомобіля або прийняти автомобіль по акту приймання-передання. Після повного виконання доручення звільнити виконавця від зобов`язань, передбачених розділом 1 договору.

Відповідно до квитанції № ТРВЕ-191С-РРР7-7В7В від 01 жовтня 2021 року, ОСОБА_1 перерахував на ім`я одержувача ОСОБА_4 на рахунок № НОМЕР_2 56 000 грн, з призначенням платежу: договір № 71, гарантійний внесок 30% для ТзОВ «РЕНЕССАНС АВТО».

Звертаючись до суду з позовом про захист прав споживачів, розірвання договору, стягнення коштів, позивач посилався на те, що умови укладеного із ТзОВ «РЕНЕССАНС АВТО» договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін, за якими відповідач користується коштами споживача, а сам споживач взагалі не має ніяких прав окрім отримання інформації щодо ходу виконання договору. Даним договором передбачено лише можливість одержання права на купівлю автомобіля за рахунок сплачуваних замовником коштів, без залучення власних коштів ТзОВ «РЕНЕССАНС АВТО» та не передбачено жодних гарантій отримання автомобіля, навіть у разі повної оплати його вартості. Діяльність відповідача вводить позивача, як споживача його послуг, в оману та є елементом нечесної підприємницької практики.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено факт порушення його прав та охоронюваних законом інтересів в межах спірних правовідносин.

Колегія суддів погоджується з таким висноком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За положеннями ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлений нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до статті 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Згідно статті 903 ЦК України вбачається, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов`язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов`язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 905 ЦК України визначено, що строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною 1 статті 906 ЦК України вбачається, що збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем, у разі наявності його вини, у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором. Виконавець, який порушив договір про надання послуг за плату при здійсненні ним підприємницької діяльності, відповідає за це порушення, якщо не доведе, що належне виконання виявилося неможливим внаслідок непереборної сили, якщо інше не встановлено договором або законом.

При цьому, с таттею 907 ЦК України встановлено, що договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін.

Порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін або законом.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину встановлені статтею 203 ЦК України.

Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

При цьому, стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Звертаючись до суду з позовом про розірвання договору позивач посилався на те, що умови укладеного із ТзОВ «РЕНЕССАНС АВТО» договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін, за якими відповідач користується коштами споживача, а сам споживач взагалі не має ніяких прав окрім отримання інформації щодо ходу виконання договору. Даним договором передбачено лише можливість одержання права на купівлю автомобіля за рахунок сплачуваних замовником коштів, без залучення власних коштів ТзОВ «РЕНЕССАНС АВТО» та не передбачено жодних гарантій отримання автомобіля, навіть у разі повної оплати його вартості. Діяльність відповідача вводить позивача, як споживача його послуг, в оману та є елементом нечесної підприємницької практики

З наведених підстав договір № 77, укладений 01 жовтня 2020 року між ОСОБА_1 та ТзОВ «РЕНЕССАНС АВТО» розірваний бути не може, оскільки вказані обставини можуть бути підставою для визнання такого договору недійним, з огляду на наступне.

Так, статтею 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статей 16,203,215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: (1) пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; (2) наявність підстав для оспорення правочину; (3) встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.

Правові наслідки недійсності правочину визначені у статті 216 ЦК України.

Так, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.

Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою.

Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Відповідно до частини першої статті 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Статтею 19 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено заборону нечесної підприємницької практики.

Так, нечесна підприємницька практика включає: 1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.

Підприємницька практика вважається такою, що вводить в оману, якщо вона спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, шляхом надання йому неправдивої чи неповної інформації або ненадання інформації про: 1) основні характеристики продукції, такі як: її наявність, переваги, небезпека, склад, методи використання, метод і дата виготовлення або надання, поставка, кількість, специфікація, географічне або інше походження, очікувані результати споживання чи результати та основні характеристики тестів або перевірок товару; 2) гарантійний строк та гарантійне обслуговування продукції; 3) будь-які застереження щодо прямої чи опосередкованої підтримки виробником продавця або продукції; 4) спосіб продажу, ціну або спосіб розрахунку ціни, наявність знижок або інших цінових переваг; 5) умови оплати, доставки, виконання договору купівлі-продажу; 6) потреби у послугах, заміні складових чи ремонті ; 7) місце розташування і повну назву продавця, а в разі потреби - місце розташування і повну назву особи, від імені якої виступає продавець; 8) характер, атрибути та права продавця або його агента, зокрема інформації про його особу та активи, кваліфікацію, статус, наявність ліцензії, афілійованість та права інтелектуальної або промислової власності, його відзнаки та нагороди; 9) небезпеку, що загрожує споживачу у зв`язку з покупкою та/або використанням продукції; 10) права споживача, у тому числі право відмовитися від продукції (для відповідних видів товарів, робіт і послуг), право на заміну продукції або відшкодування збитків.

Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Підприємницька практика, яка істотно спотворює або може істотно спотворити економічну поведінку лише чітко визначеної (окремої) групи споживачів, особливо вразливих до такої діяльності через їх розумові або фізичні вади, вік чи довірливість, у разі якщо продавець мав об`єктивну можливість передбачити їх поведінку та особливості, має оцінюватися з точки зору середньостатистичного представника такої групи, а також з урахуванням припущення, що, зважаючи на викладені обставини, можливість здійснити свідомий і компетентний вибір відсутня і споживач помиляється при вчиненні правочину щодо обставин, які мають істотне значення. Зазначені умови не стосуються законної рекламної діяльності, у тому числі створення заяв або виразів, які не можуть бути сприйняті буквально.

Перелік форм підприємницької практики, що вводить в оману, не є вичерпним.

Агресивною вважається підприємницька практика, яка фактично містить елементи примусу, докучання або неналежного впливу та істотно впливає чи може вплинути на свободу вибору або поведінку споживача стосовно придбання продукції.

При встановленні того, чи містить підприємницька практика елементи примусу, докучання або неналежного впливу, до уваги береться: 1) час, характер та повторюваність пропозицій щодо придбання продукції; 2) вживання образливих або загрозливих висловів; 3) використання тяжкої для споживача обставини, про яку продавцю або виконавцю було відомо, для впливу на рішення споживача; 4) встановлення обтяжливих або непропорційних позадоговірних перешкод для здійснення споживачем своїх прав за договором, включаючи положення про право споживача розірвати договір або замінити продукцію чи укласти договір з іншим суб`єктом господарювання; 5) загроза здійснити незаконні або неправомірні дії.

Як агресивні забороняються такі форми підприємницької практики: 1) створення враження, що споживач не може залишити приміщення продавця (виконавця) без укладення договору або здійснення оплати; 2) здійснення тривалих та/або періодичних візитів до житла споживача, незважаючи на вимогу споживача про припинення таких дій або залишення житла; 3) здійснення постійних телефонних, факсимільних, електронних або інших повідомлень без згоди на це споживача; 4) вимога оплати продукції, поставленої продавцем (виконавцем), якщо споживач не давав прямої та недвозначної згоди на її придбання.

Перелік форм агресивної підприємницької практики не є вичерпним.

Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Суб`єкти господарювання, їх працівники несуть відповідальність за нечесну підприємницьку практику згідно із законодавством.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 5 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 зроблено висновок, про те, що недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту.

Також, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 червня 2020 року в справі № 177/1942/16-ц вказано, що наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення. Тобто, недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов`язань, що виникли на підставі укладеного договору. Невиконання чи неналежне виконання зобов`язань, що виникли на підставі оспорюваного договору, не є підставою для його визнання недійсним.

Таким чином, з аналізу вищевказаних норм слідує що вирішуючи питання недійсності спірного договору із посиланнями на положення статей 203,215 ЦК України позивач повинен довести наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення. Без доведення цих обставин суд не має підстав для задоволення позову. Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків та, в разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Колегія суддів зауважує, що звертаючись до суду із даним позовом, позивач посилався на те, що підставою для розірвання спірного правочину є саме ведення відповідачем нечесної підприємницької діяльності, оскільки відповідачем не було належним чином виконано умови договору № 77 від 01 жовтня 2020 року, в той же час, колегія суддів вважає, що позивач не довів наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення, що у свою чергу свідчить про відсутність підстав для визнання спірного договору недійсним, розірвання вказаного договору та застосування наслідків такої недійсності.

Підписання договору № 77 від 01 жовтня 2020 року та додатків до нього свідчить про факт ознайомлення, розуміння сторонами та згоди сторін з усіма умовами та її змістом і додатків до неї. ТзОВ «РЕНЕССАНС АВТО» не порушувало норми Закону України «Про захист прав споживачів», не вводило позивача в оману внаслідок своєї підприємницької діяльності.

Крім того, позивачем не доведено наявності істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін договору № 77 від 01 жовтня 2020 року, умови цієї угоди визначені з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, ОСОБА_1 мав можливість на власний розсуд приймати чи не приймати ці умови, виходячи із принципу свободи договору.

Колегія суддів зауважує, що відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 22 червня 2020 року в справі № 177/1942/16-ц, тлумачення статей 215,216 ЦК України та статей 651-653 ЦК України свідчить, що законодавець розмежовує конструкції «недійсність договору» та «розірвання договору», як за підставами, так і за своїми правовими наслідками. Наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення. Тобто, недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов`язань, що виникли на підставі укладеного договору. Невиконання чи неналежне виконання зобов`язань, що виникли на підставі оспорюваного договору не є підставою для його визнання недійсним.

Тобто, у разі неналежного виконання сторонами своїх зобов`язань, з метою захисту прав контрагентів, законом передбачений правовий механізм для відновлення своїх порушених прав, зокрема, шляхом розірвання правочину, що окрім іншого передбачено і самими умовами договору.

Однак, підстав для розірвання договору № 77 від 01 жовтня 2020 року колегія суддів не вбачає, оскільки в матеріалах справи відсутності докази понесення позивачем витрат у зв`язку із здійсненням спірного правочину, зважаючи на те, що Договором № 77 від 01 жовтня 2020 року визначено порядок сплати гарантійного внеску у розмірі 30% від загальної вартості не пізніше 1-го дня з моменту укладення договору на реквізити ОСОБА_3 , тобто до 02 жовтня 2020 року. Однак відомостей щодо сплати грошових коштів саме до договору № 77 від 01 жовтня 2020 року суду не надано. Відповідно до квитанції № ТРВЕ-191С-РРР7-7В7В, наданою суду, ОСОБА_1 01 жовтня 2021 року сплачені грошові кошти за договором № 71.

На підставі наведеного вище колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанцїі про те, що позивачем не доведено факт порушення його прав та охоронюваних законом інтересів в межах спірних правовідносин.

Не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення позовних вимог позивача доводи апеляційної скарги про те, що відповідно до укладеного договору ТзОВ «РЕНЕССАНС АВТО» зобов`язалося його виконати до 10.10.2021 року, однак у вказаний термін договір не було виконано, автомобіль не було придбано, сплата першого внеску у розмірі 56 000 грн. не спричинила ніяких наслідків за договором, тобто кошти було сплачено, а дій від ТОВ «РЕНЕССАНС АВТО» не було вчинено, що є підставою для розірвання договору поставки автомобіля на замовлення, оскільки відомостей щодо сплати грошових коштів саме до договору № 77 від 01 жовтня 2020 року суду не надано, доказів невиконання відповідачем умов договору № 77 від 01 жовтня 2020 року позивачем не надано, будь-яких клопотань задля встановлення обставин справи позивачем не заявлено. В той час як відповідно до квитанції № ТРВЕ-191С-РРР7-7В7В, наданою суду, ОСОБА_1 01 жовтня 2021 року були сплачені грошові кошти за договором № 71.

Колегія суддів вважає, що не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 , на виконання умов договору, було сплачено на рахунок, обумовлений з ТзОВ «РЕНЕССАНС АВТО», кошти у розмірі 56 000 грн. за автомобіль Fiat Tipo, 2017 року випуску та частково у якості сплати за його розмитнення, та суду було надано відповідну квитанцію № ТРВЕ-191С-РРР7-7В7В, яка, на переконання позивача, у повній мірі підтверджує дійсність такого платежу, оскільки квитанція № ТРВЕ-191С-РРР7-7В7В свідчить про сплату коштів в розмірі 56 000 за автомобіль марки Fiat Tipo, 2017 року випуску та частково у якості сплати за його розмитнення за договором № 71, а не за договором № 77.

При цьому слід зауважити, що будь-яких клопотань щодо витребування доказів по справі позивачем ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції, заявлено не було.

Крім того, не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення позовних вимог доводи апеляційної скарги про несправедливість умов спірного договору, введедення відповідачем позивача в оману та здійснення відповідачем нечесної підприємницької діяльності, оскільки вказані обставини можуть бути підставою для визнання такого договору недійним, а не підставою для розірвання договору. При цьому колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що позивачем не доведено наявності істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін договору № 77 від 01 жовтня 2020 року, оскільки умови цієї угоди визначені з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, ОСОБА_1 мав можливість на власний розсуд приймати чи не приймати ці умови, виходячи із принципу свободи договору.

Колегія суддів зауважує, що аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані, підтверджуються письмовими доказами та не спростовуються доводами, викладеними в апеляційній скарзі.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16 червня 2022 року- залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст постанови складено 29 листопада 2022 року.

Головуючий:

Судді: